Земний шлях Галини Гордасевич – тернистий і страдницький, як і багатьох її сучасників, проте вона зуміла вистояти, не втратити тої сили, яку дала їй рідна земля, зберегла у серці вогонь віри і надії у прийдешнє щастя для народу, духовні зв’язки, з якими не поривала ніколи. Галина Гордасевич – одна з невтомних українських жінок: поет, прозаїк, критик, публіцист.
Народилась Галина Гордасевич тридцять першого березня 1935 року у місті Кременці Тернопільської області .
Батько, отець Леонід, належав до спадкового священицького роду, а матір Олена Хомчук – до старосвітської інтелігенції.
Коли Галина була ще маленькою, отець Леонід Гордасевич одержав парафію на Поліссі. Там майбутня поетеса провела дитячі та юнацькі роки. Поліські ліси та діброви, де блукала Лесина Мавка, навіювали ліричний, поетичний настрій. Галина ходила в ліс і вголос творила і декламувала поезії. Вона складала вірш і тримала його в пам’яті, а тоді, коли приходила додому, брала олівець і папір та тільки записувала “готовий” текст. Дар віршування Галина успадкувала від мами, котра друкувала в тридцятих роках свої поезії під псевдонімом Олени Волинянки.
Ще будучи малою, радіючи з того, що має вишиту сорочечку і фартушок, які вигаптувала матуся, Галинка міркувала, крутячись перед дзеркалом: “Ах, що то буде за я, що то буде за я”! [5]
Батька заарештували, коли вона навчалась у семирічці. Після її закінчення у 1950 році вступила в Острозьке, а пізніше перейшла у Костопільське педучилище. В місті жили родичі по батьківській лінії (батька на той час уже засудили сталіністи та вислали на каторгу). Вони допомагали дещо з харчами. Мама тоді з малою дочкою Інною перебивались на хлібі й воді у різних знайомих...
В Острозі, навчаючись у педучилищі, прожила всього десять місяців. Життя було нелегким для дівчини , але коли вона згадувала молодість, то їй здавалося, що все : молоді роки, щастя, кохання, мрії, надії — були лише оті десять місяців в Острозі [4].
Коли Галині ще не було сімнадцяти років, її заарештували просто на вулиці, звинувативши у крадіжці, про яку вона не знала... У кімнаті гуртожитку, де вона жила, енкаведисти зробили обшук і знайшли декілька віршів, у яких було згадано Україну. За складання “націоналістичних віршів” й “антирадянську пропаганду” малолітню дівчину засудили на десять років таборів. Після смерті Сталіна аж у грудні 1954 року Галина Леонідівна Гордасевич отримала волю.
Проте не почувалася щасливою батьки на Колимі , на Волинь не пускають, а родини в Україні немає. Одна-однісінька на світі, але сповнена енергії. Завербувалась на Донбас, бо там праці для всіх вистачало. Працювала на будівництві, клала асфальтобетон, розвантажувала вагони з цементом, виконувала інші роботи. Пізніше працювала на труболиварному заводі в Макіївці. Працюючи вдень, вечорами здобувала середню освіту. Після закінчення вечірньої школи (а навчалася добре), вступила заочно на металургійний факультет Донецького індустріального інституту. Для поетичної натури математичні науки не приносили задоволення, і тому Галина на другому курсі залишила цей інститут. Змінила профіль праці, стала культмасовиком у районному Будинку культури і вступила у культосвітнє училище. 1962 року переїхала у Донецьк, де стала працювати друкаркою в обласній друкарні. Ростила сина Богдана.
Це був період “хрущовської відлиги”, ставлення до політв’язнів дещо змінилося. Г. Гордасевич почала записувати вірші, які самі складалися в пам’яті. 1963 року вступила у літоб’єднання “Обрій”, з якого вийшли Василь Стус, Василь Захарченко та інші. Літературна діяльність захопила Галину. Вона почала публікувати у періодиці свої вірші та повісті. Для творчої праці треба було мати освіту. Г.Гордасевич вступила заочно у Московський літературний інститут імені М. Горького, який закінчила у 1967 році й стала професійною письменницею. Писала вірші, оповідання , повісті, рецензії на поезії та прозу, есе, критичні статті, публіцистику, казки й останнім часом детективи. Вийшло друком у різних видавництвах біля тридцяти книжок. Лише за третім разом у 1983 році Галина Гордасевич була прийнята у Спілку письменників України. Працювала багато й різнопланово.
Вона готувала радіопередачі про маловідомих письменників і поетів, часто виступала на Львівському, рідше – Київському радіо. Промовляла в технікумах і школах Львівщини, вміла зацікавити аудиторію, гарно читала вірші, організовувала вечори, присвячені видатним особам і подіям. Була членом редколегії журналу “ Тернопіль” в один період, дописувала до журналів “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Кур’єр Кривбасу”, часописів “Літературна Україна”, “Українське слово”, “За вільну Україну”, “Високий замок” та інших. Журнал “Дзвін”(№2/3 2001р.) видрукував її автобіографічний роман “Соло для дівочого голосу”. Крім письменницької праці, Галина Леонідівна Гордасевич була задіяна у багатьох громадських організаціях. На початку дев’яностих років стала делегатом установчих з’їздів Товариства української мови імені Тараса Григоровича Шевченка (нинішнього товариства “Просвіта”), Народного Руху України і Демократичної партії України. У Львові була членом Національної Ради Демократичної партії та редагувала у часописі “Демократ” літературно- мистецьку сторінку “Ластівка”, входила в редколегію. Була членом Спілки політв’язнів, членом товариства “Меморіал”. Від початку і до останніх номерів часопису “Поклик сумління” друкувала статті на злобу дня і, як коректор, кожен номер перед виходом у світ вичитувала від сторінки до сторінки, вела рубрику “Червона калина”.
Від 1998 року була членом Координаційної Ради товариства українських жінок імені О.Бесараб, а із 1999 року – членом правління новоствореного Товариства “Тернопільщина". Хоча сама Галина щастя зазнала мало, але намагалася нести людям любив, надію, віру і правду. Вона – лауреат конкурсу“Шістдесятники”, премій імені Олександра Білецького в галузі критики та імені Валерія Марченка в царині публіцистики. Останні її праці – дві книги: про Степана Бандеру та українських жінок, котрі боролися з різними окупантами (польськими, фашистськими, більшовицькими) за незалежність України виявляючи справжній героїзм. Книжку назвала “Нескорена берегиня” і в лютому 2001 року здала її до друку. Письменниця над цією книгою працювала з особливим напруженням. Вела велике листування, перечитала багато літератури, збирала матеріал по краплинах, зустрічаючись із родичами та знайомими тих, про котрих писала. Працювала щоденно по вісімнадцять годин, до повного виснаження...
“Підгинаються ноги з утоми, а треба іти і йти, і побачиш: на місці стоїш хоч здавалося – сягаєш мети”,– писала поетеса про себе [3].
І так усе життя йшла до вершин творчості напружена і самотня... Задуми письменниця мала великі та світлі. Розповідала, що назбирала багато фактичного матеріалу про Другу світову війну, про громадянську війну на Волинському Поліссі. У неї вже склався план, як написати епопею про Західну Україну, за значимістю та обсягом рівну шолоховському “Тихому Дону”.
На один крок, на один рік не дійшла до вершини, до завершального твору –епопеї про Другу світову війну в Україні.
31 березня 2001 року Галина Гордасевич – лірична поетеса, талановитий прозаїк, публіцистка, громадська діячка – перейшла в інший світ, але вона буде жити у серцях українців вічно.
Написала ”Заповіт”, який вперше прочитав на її могилі син Богдан:
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так – хай буде нині й прісно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть,
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастаки,
І малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
“Жила. Любила. Плакала. Сміялась”.
Заповіт Галини Гордасевич виконали — її прах привезли зі Львова у Кременець і схоронили на Монастирському цвинтарі.
Список використаних джерел
Гордасевич Галина. Вибране сином. Поезії, – Львів: СПОЛОМ, – 1999. – 63с.
Бачинська Клавдія. На початку до нашого шляху до волі було її слово // Діалог. – 2001.– 5 травня.
Гром’як Р. Був світ, а в світі була любов // Літературна Україна.–1995. – 27 травня.
Чернихівська В., Чернихівський Г. Галина Гордасевич: життя і творчість. Монографія. – Кременець-Тернопіль, 2010. – 220 с.
Чернихівський Г. Слід її зірниці // Черняхівський Г. Портрети пером.– Кременець-Тернопіль: 2001.–С. 97 –105.