Богиня Води – Дана в уявлені художниці Дивооки Васильєвої
Настали часи, коли для українців стало важливим усвідомлення того, що наше життя утвердилося на нашій багатій Землі з повноводними ріками, озерами, морями, які підсилювали життєдайну сутність нашого народу. Вода є одним із головних стихій Природи, що шанувалася нашими Предками з найдавніших часів. Мітологічний образ Води не оминув жодне вірування світу. До неї зверталися як до повноцінного джерела сили. І від того, яку воду споживали люди, залежало їхнє життя. Тому в усі часи місця живої Води обожнювалися, доглядалися і освячувалися.
Дана (Дівонія, Діванна, Діва) — богиня води; вічно юна, чарівна Діва і водночас дружина Вогню (Світла, Світовида), що породила на світ Любов, Землю та різні речі на ній (ліси, трави, струмки, ріки і т. п.). За переказами, храм Дани стояв у легендарному українському місті Дівичграді чи Дівинграді. Від імені Дани походять, на думку деяких учених, назви рік: Дон, Дніпро, Дністер, Двіна, Дунай.
Дана ототожнювалася в українській міфології з грецькою Діаною, або Артемідою (За Я. Головацьким).
Культ Дани був поширений на теренах Слов’янщини ще з передісторичних часів пізнього палеоліту.
Переказ про Богиню Дану записав Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва і мати всього живого, Богиня родючості. Її днем вважалася
п’ятниця, коли вона суворо судила тих, хто порушував звичаї. До таких порушень належало прядіння та шиття в п’ятницю, яка вважалася святом. Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, і слово данина походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою.
Дана-Вода складає пару протилежностей з Вогнем-Сварожичем, що є чоловічим першопочатком життя. В українських міфах розповідається, як «цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили». Вода обожнювалася нашими Пращурами, бо вона є цілющою, очищаючою, родючою силою природи, справді Живою Водою, про яку розповідається в народних казках. Оспівана в українському фольклорі Богиня Дана досі живе у підсвідомості народу. Не даремно їй присвячені кілька свят у календарі (як взимку, так і влітку). Її свято відзначали в перших числах січня, коли наша планета Земля перебуває на найближчій відстані від Сонця (1-2 січня). Християнська церква, в зв’язку з відставанням юліанського календаря від астрономічного, святкує 19 січня так зване «хрищення» – освячення води річок, вже тепер пов’язуючи його з охрищенням Ісуса.
Збереження Води завжди дуже важливе, бо без неї немислиме життя людей. Воду слід шанувати, не засмічувати річок, криниць, джерел. Тому й Богиня Води мала неабияку пошану серед людей. Ім’ям Дана називають дівчаток, які народилися на свято Води або в п’ятницю, яка є жіночим днем, присвяченим водним Богиням Дані, Мокоші, Рожаницям (8-9 вересня). Є й чоловіче ім’я Дан.
Богині, тотожні українській Дані, існували в багатьох слов’янських народів: Дуна, Дойна, Діана. На думку Олександра Знойка, до цього ж ряду належить Ма- Донна, тобто «мати-вода», а також Тана (Дана). Б. Рибаков стверджує, що Мокоша є спадкоємицею найдавнішого хліборобського культу «Матері Врожаю», пов’язаного насамперед з водою – Даною.
Приспівом до багатьох народних пісень є праіндоєвропейська форма, яку вже сам народ не розуміє, але виконує як певний ритмічний елемент, просто за традицією:
Сіді, ріді, Сіді, ріді, Сіді, ріді, Дана!
Інший варіант: «шіді, ріді». Олександр Знойко висловив також припущення, що сі (ші) – давнє індоєвропейське «вона», ді – «діє», рі – «річка». Таким чином виходить: «Вона діє, річку творить – Дана!» (О. Знойко, ст. 159). Якщо Дана залишила своє ім’я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов’янських народів.
Використані джерела:
supermif.com/slovjane/dana.html
zpkrai.jimdo.com/2017/05/18/дана-прадавня-богиня-води
rodyna.com.ua/index.php/zhurnal/ukrainska-natsiia/119-prodovzhennia