Афродіта Сіракузька, копія ІІ н. е. з оригіналу (авт.Праксітель, ІV ст. до н. е.), Національний археологічний музей Афродіта Кнідська, авт.Праксітель, ІV ст. до н. е.
Афроді́та (грец. Αφροδίτη) — одна з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. У переносному значенні Афродіта — красуня.
За однією із версій, Богиня народилася з крові Урану, оскопленого Титаном Кроносом. Кров впала до моря, створивши піну (грец. «афрос»). Афродіта була не лише покровителькою кохання, про що сповіщав автор поеми «Про природу речей» Тіт Лукрецій Кар, але й Богинею родючості, вічної весни і життя. Згідно легенд, вона зазвичай з’являлася в оточенні своїх звичайних супутниць — Німф, Ор і Харит. У міфах Афродіта виступала Богинею шлюбів і пологів.
Побачивши чарівну Богиню на Олімпі, всі Боги закохалися в неї, але Афродіта стала дружиною Гефеста — наймайстернішого і самого негарного з усіх Богів, хоча надалі вона народжувала дітей і від інших Богів, включаючи Діоніса і Ареса. У античній літературі також можна зустріти згадки про те, що Афродіта була і дружиною Аресу, інколи навіть називаються діти, які були народжені від цього шлюбу: Ерот (або Ерос), Антерос (ненависть), Гармонія, Фобос (страх), Деймос (жах).
Можливо, найбільшим коханням Афродіти був прекрасний Адоніс, син красуні Мирри, перетвореної Богами у древо мирри, що дає благотворну смолу — мирру. Незабаром Адоніс загинув на полюванні від рани дикого вепра. З крапель крові хлопця розцвіли троянди, а із сліз Афродіти — анемони. За іншою версією, причиною смерті Адоніса був гнів Ареса, що приревнував Афродіту. Афродита була однією із трьох Богинь, що засперечалися про свою красу. Пообіцявши Парісу, синові троянського царя, прекраснішу жінку на землі, Єлену, дружину спартанського царя Менелая, вона виграла суперечку, і викрадання Парісом Єлени було причиною початку Троянської війни.
Давні греки вважали, що Афродіта надає заступництво Героям, проте її допомога поширювалася лише на сферу відчуттів, як це було у випадку з Парісом. Рудиментом архаїчного минулого Богині був її пояс, в якому, згідно легенді, було поміщено кохання, бажання, слова спокуси. Саме цей пояс Афродіта передала Гері для того, щоб допомогти їй відвернути увагу Зевса.
Чисельні святилища Богині знаходились у багатьох областях Греції — в Коринфі, Мессенії, на Кіпрі і на Сицилії. У Давньому Римі Афродіта ототожнювалася з Венерою і вважалася прародителькою римлян завдяки своєму синові Енею, предкові роду Юлієв, до якого, за переказами, належав і Юлій Цезар.
Вене́ра (лат. Venus; род. відм. Veneris) — давньоримська богиня весни, садів. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття «милості богів» (лат. venia). Її образ було запозичено з грецької богині
краси і кохання Афродіти. Початково культ Венери не був поширений, але набув популярності з укріпленням віри в те, що богиня була матір'ю героя Енея, предка римлян.
На честь богині названо найяскравіше після Сонця і Місяця небесне тіло, видиме з Землі — планету Венера, «Ранкову Зірку».