20


Урок-конференція «Українська писанка – маленьке диво»

з презентацією

(2 години)

Мета уроку:

  • ознайомити учнів з символікою орнаментів та кольорів у писанкарстві, з видами писанок;

  • розвивати інтерес до українських народних традицій, народного мистецтва;

  • виховувати повагу і любов до традицій, звичаїв та обрядів, до культурної спадщини українського народу;

  • виховувати любов до прекрасного, поціновування краси.


Обладнання: зразки різних писанок, відеопрезентація, виставка книг;

аркуші з обрисами двох яєць та олівці, фломастери, фарби і пензлі.



Перебіг уроку

(продовження)


ІІ. Виступ учнів з реферативними повідомленнями (в плані уроку-конференції – матеріал скорочений):

  1. Символіка кольорів.

  2. Види писанок.

  3. Інші техніки виготовлення писанок.

  4. Писанки різних регіонів, їх орнамент і поєднання фарб.

  5. Фарби для писанок: харчові і синтетичні.

  6. Як писати писанку.

  7. Творці маленького дива.



Символіка кольорів

Кольорова гама писанки, як і знаки, теж мала символічне навантаження:

- Червоний – радість життя, любов і відвага, для молодих – на одруження;

- Жовтий – місяць і зорі, у господарстві – врожай;

- Зелений – багатство, буяння рослинного світу, плодючість землі;

- Блакитний – повітря, чисте небо, здоров’я;

- Бронзовий, коричневий – матінка-земля;

- Чорний – символ землі, плодючості;

- Чорний з білим – пошана до померлих родичів, подяка за охорону від злих сил;

- Білий – чистота душ, святість.

- Кілька кольорів – з узорами в орнаменті з чотирьох-п’яти фарб – родинне щастя, мир, любов, успіх тощо.

На Київщині малюнок крупний, такий самий на Тернопільщині, Закарпатті. А на писанках Гуцульщини – дрібненький. Чому так – достеменно не знає ніхто.

Кожен район України має своє поєднання фарб. Найдавніші писанки мали тільки два кольори; однак наші пращури вважали, що чим більше фарб на писанці, тим вона магічніша і приворожить цим кращу долю.


Види писанок

За технологією виготовлення (розпису) писанок існує 4 види:

1) Крашанки. Мають найпростішу технологію виготовлення; крашанки – від слова фарбувати, рос. мовою – красить. Одні господині люблять фарбувати яйця у відварі лушпиння цибулі. Для цього сирі яйця кладуть у каструлю з водою, додають лушпиння цибулі і варять 15-20 хвилин, доки яйця не набувають потрібного кольору (жовто-коричневого -- різної інтенсивності).

Інші господині варять яйця круто, а потім на 10-15 хвилин занурюють у розчин теплої води з харчовим барвником, який можна купити у крамниці.

Якщо до яєць прикріпити ниткою сухе листя дуба, берези, кропиви, петрушки, м’яти чи якесь інше, то вони залишать на шкаралупі світлі відбитки –так по-особливому фарбували яйця раніше.

Яскраво-червоні грецькі крашанки: найчастіше крашанки фарбують у червоний колір, символ кохання і вічного життя. Є крашанки під мармур, є натурально-листкова техніка.


2) Дряпанки. За відсутності писачка чи фарб, можна зробити дряпанку. Для цього краще брати яйця темно-коричневого кольору (шкаралупа таких яєць міцніша, ніж білого), зварити і зафарбувати темним барвником, потім висушити. Візерунок нанести олівцем. А далі гострим предметом (товстою голкою, шилом, ножем чи цвяхом) продряпують намальований орнамент. Малюнок на дряпанці може бути будь-яким, на відміну від писанки з її суворими традиційними малюнками. Для створення відтінків всередині контурів потрібно продряпати малюнок не вістрям ножа, а всією поверхнею леза. Коли малюнок готовий, можна яйце протерти краплею олії.


3) Крапанка – від українського слова “крапати”, тобто покривати краплями. Зачерпнувши писачком віск, закрапують ним лише місця, що повинні бути незафарбованими, і занурюють яйце у найсвітлішу фарбу, найчастіше рожеву чи жовту. Після висихання фарби поверхню яйця покривають восковими цятками, які потім залишаютьси рожевими чи жовтими. Якщо треба залишити зелені цятки, то, вмочивши сірник у зеленку, малюють зелені цятки, які теж покривають воском. Потім яйце занурюють у червону фарбу. На червоній фарбі закапують воском ті місця, які мають залишитися червоними. І насамкінець яйце поміщають у найтемнішу фарбу, частіше вишневу, інколи чорну. Далі розтоплюють віск (кладуть у гарячу воду чи нагрівають над свічкою), обережно витирають його м’якою тканиною. Крапанка готова.


4) Писанки. Найскладніше виготовити саме писанку – справжній витвір народного мистецтва. Для візерунка писанки використовують елементи рослинного і тваринного світу, геометричні фігури. Писанку не малювали, не розписували, а писали на на сирому курячому яйці. Тут проявляються майстерність і людська фантазія. Починають писати із простого орнаменту. Спочатку простим олівцем малюють лінії, які розділяють яйце на площини. Яйце підтримують трьома пальцями лівої руки, а трьома пальцями правої руки тримають писачок. Писачком набирають гарячого воску, притуляють його отвором до яйця і пишуть по лініях, позначених олівцем. (Візерунки, елементи яких несуть символічне значення, кожна майстриня підбирає сама). Далі яйце занурюють у фарбу; потім нагрівають віск і витирають його. Писанки бувають одноколірні, двоколірні і багатоколірні.


Інші техніки виготовлення писанок:


1) Мальованки. Ці писанки малюються пензликом і фарбами (беруть гуаш, акварельні і навіть олійні фарби) на дерев’яних заготовках. На мальованках домінують квіти, а українські орнаменти майже не зустрічаються. Мальованки, виготовлені в монастирях як великодні сувеніри, часто прикрашаються шовковими “золотими” або “срібними” стрічками. Дуже гарно виглядають мальованки, оздоблені петриківським розписом.

2) Солом’янки. Це звичайні крашанки, які потім оздоблюються аплікаціями із соломки. Соломку спочатку відварюють для м’якості, потім розрізають ножем вподовж і прасують праскою (можна колір створити – світло-жовтий, жовтий чи світло-коричневий). Далі канцелярським ножем вирізають елементи візерунку та за допомогою клею пінцетом приклеюють їх на поверхню яйця.


3) Яйчата. Це яйця, які виготовляють із дерева, фарфору, бісеру, глини тощо. Яйчата виготовлялися в Київській Русі ще у ХІІІ ст.. Пізніше яйця стали прикрашати бісером, мереживом, плетінням і т. д. Найкрасивішими і дорогими можна назвати оригінальні великодні Яйця Фаберже (Карл Фаберже – відомий російський імператорський ювелір), хоча можна знайти за доступною ціною копії або яйця, виготовлені в стилі Фаберже. Яйчата виготовляють для прикраси великоднього столу або в подарунок знайомим, близьким і рідним.

4) Витравлені писанки (білі писанки). Технологію травлення винайшов писанкар-митець Тарас Городецький. На незафарбовану шкаралупу яйця наносимо за допомогою писачка воскові лінії відповідно до обраного взору. Коли ж нанесені всі штрихи, приступаємо до витравлювання. В давні часи це робилося за допомогою капустяного квасу (цей процес вимагав затрати чимало часу), а зараз застосовують розчин столового оцту, в який поміщається розмальоване яйце.


5) Вишиті писанки. Ці декоративні яйчата є надзвичайно гарним подарунком. Вишивають хрестиком, гладдю чи стрічками. Яйце видувають, оцтом розчиняють внутрішню плівку, наносять візерунок олівцем, потім мікро-свердлом роблять дірочки і вишивають.


6) Різьблені писанки. Це, мабуть, вершина майстерності, практично ювелірна робота з надтонким і крихким матеріалом, і помилки тут недопустимі. В роботі використовують мікросвердла та спеціальні засоби захисту органів дихання, бо пил від яєчної шкаралупи після вдихання може викликати алергію, підвищення температури та навіть захворювання. Коштують такі яйця досить дорого.


Писанки різних регіонів

Для кожного регіону України, як говориться в Українській загальній енциклопедії, у писанок характерний свій орнамент і поєднання фарб. Розрізняють писанки за такими регіонами:

1) слобожанська писанка;

2) поліська;

3) наддніпрянська;

4) космацька;

5) сокальська;

6) подільська;

7) бойківська;

8) гуцульська;

9) лемківська;

10) буковинська;

11) галичанська;

12) Покуття та ін.

1) Слобожанська писанка (області Сумська, Харківська, Луганська, Донецька). Писанкарство на Сході України пережило найбільший занепад: старі майстри вимерли, а молодь у період тоталітаризму цим не займалася, бо це було непрестижно та ще й каралося; до того ж переселенці (різні за національним походженням) нехтували українською національною культурою. Проте писанки Слобожанщини становлять інтерес для дослідників. Тут зустрічаються такі орнаментальні мотиви: грабельки, вітрячки, дубовий лист, ружі та інші рослинні мотиви на чорному тлі; зустрічаються геометричні мотиви.


2) Поліська писанка (Полісся Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське). Писанки переважають на ясно-червоному фоні, ніж на темному, білим, зеленим кольором, або навпаки, ясно-червоним кольором на темному фоні. Використовуються рослинні мотиви і дзеркальна симетрія, тобто розміщуються не хаотично, а часто ділять на чотири частини. Зазвичай можна зустріти ніжний солярний орнамент або рослинний, геометричні мотиви – рідкість. Найбільш розповсюджені стилізовані польові квіти (дзвоники, тюльпани, троянди), хмелики, ружі, є безконечники або хвилясті лінії, берегиньки, трироги та ін.

3) Наддніпрянська писанка (області Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Харківська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, частково захід Донецької). Мешканці Наддніпрянщини часто зображали рослинні символи на чорному, вишневому, червоному, а подекуди і зеленому тлі. Писанку ділили на поля. Квіти завжди зображувались розгорнутими і розмальовувались в основному трьома кольорами: білим, жовтим і червоним. Для розпису також використовувались широкі лінії. З візерунків тут зустрічаються солярні знаки (сонце, хрест, ружі...), розкинуті рослинні знаки (квіти з грабельками, дубові листочки...), рідше геометричні орнаменти (ромби, трикутники...), ще рідше фігурки людей і тварин.


4) Космацька писанка (Космач – село Косівського району Івано-Франківської області, одне з найдавніших поселень Гуцульщини). Космацька писанка – неповторна, хоч і різновид гуцульських, вона особлива своїми геометричними візерунками, елементами рослинного і тваринного світу та жовтогарячими барвами (колористика космацької писанки близька до символіки Слобожанщини). Слово “Космач” означає “келія сонця”, а майстри ці “сонячні барви” взяли від гір: космацькі гори восени є жовтогарячого кольору (від кольору осіннього листя) (тут жовтогарячими виготовляють килими, ліжники, верети, хустки...). На писанках багато солярних знаків, безконечників, зображували геометричні візерунки, поєднуючи їх з деревом життя (гілочка з птахами), писалися гуцульська хата, церква, тварини (кінь, олень, риба, півень, що символізують небо, воду, але ніколи не пишуть корову і свиню); часом їх прикрашали квітами-ружами.


5) Сокальська писанка (Сокаль – місто-райцентр Львівської області; знаходиться від Львова на північ за ~ 80 км; ). Писанки Сокальщини різняться своїм рослинним орнаментом, своєрідним композиційним рішенням його на площині яйця, специфічним колоритом. Вони мали чорне, коричневе, інколи червоне тло. Рідше зустрічалися писанки з темно-бузковим і зеленим тлом. Для малюнка вживали частіше червону різних відтінків і жовту, також зелену різних відтінків, рідше інші кольори. Із найдавніших мотивів сокальськиих писанок є сонечка, зірки, хрест, триріг, решітка; пізніше стали писати дубове листя, грабельки, вітрячки, курячі лапки, баранячі ріжки, метелики, бджілки. Геометричні малюнки мали дрібні форми, рослинні – великого лапатого листя.


6) Подільська писанка (Поділля Східне і Західне: області Вінницька, Хмельницька (без пн. ч.), Тернопільська (південь), Одеська (північ), частини Житомирської, Черкаської, Київської та Кіровоградської). Подільська писанка – унікальне явище, має свою кольорову гаму: тло – переважно чорне (бо це колір родючої благодатної землі), проте буває темно-фіолетовим і коричневим (теж символізують землю), буває і білим; сам візерунок наносять білими, червоними і чорними, рідше – жовтими та зеленими кольорами. Зображають геометричні, тваринні і рослинні мотиви: місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки, вишеньки, огірочки, черепашки; бджілки – для пасічників, колоски – для землеробів, квіточки - для дітей.


7) Бойківська писанка (південні й північні схили Карпат - гірські райони областей Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської). Писанкарством займалися в кожній хаті бойків від давнини, тому тут орнаменти найбільш архаїчні за походженням. Найпоширеніші на темному тлі (чорному, темних фіолетовому і коричневому чи темно-червоному) – це спіралі (кривульки) (символізували у язичників “нитку життя”, вічність сонячного руху), тригвер (свасті, це арійський символ сонця-вогню, знак побажання щастя й довгого життя), рожі – зірки; курячі лапки, вітрячки і решітки, соснові гілочки.


8) Гуцульська писанка (край українських верховинців – південно-східна частина Карпат - частини областей Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької). Ця писанка вважається найскладнішою для розуміння, бо переважно передає багато інформації про життя людей, характеризується багатством геометричних, рослинних і тваринних мотивів. Раніше надавали перевагу саме жовтогарячим барвам, а сьогодні гама кольорів доповнилась блакитними, червоними, рожевими і фіолетовими. Темні тони символізують землю; червоні – життя та силу, здоров’я і любов; білі – чистоту і праведне життя; жовті – колір достатку та сонця, що захищає від злих сил; а зелені – це весна та пробудження від зимового сну. На писанках ми бачимо безконечник, що означає вічність, хрест – символ Бога, трикутник – чоловіка та жінку у сім’ї, драбинка говорить про людину, що прагне до вищого, дерево – дерево життя, хвилясті лінії та спіральки; також зустрічаємо дубові листочки, колоски, сосонки, олені, коні, баранці і баранячі роги, птахи, що символізують землю та врожай.


9) Лемківська писанка (в Західних і Східних Карпатах – Низькі та Середні Бескиди – Закарпатська обл.; входить до складу Польщі (48%), Словаччини (41%), України (11%)). Лемківські писанки особливі тим, що вони переважно однотонні і малюються шпилькою чи сірником; основний елемент на писанці – сонце, часто зображують квіти-ружі, рідко зірки, хрестики. Яйця фарбують у червоний, вишневий, жовтий, оранжевий, зелений, салатовий, синій, блакитний та білий кольори; чорний буває вкрай рідко.


10) Буковинська писанка (край буків – частина Чернівецької області). На писанках Буковини вважаються найпопулярнішими геометричні ораменти, смужки та розети, зображені на темному червоному або чорному фоні. А важливою ритуальною стравою є великоднє яйце розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір – і, відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою (так називали крашанку з допомогою алюмокалієвих квасців). Великодні писанки можна поділити на кілька груп за виконаними на них узорами: рослинні, тваринні, з мотивами господарського життя, християнсько-релігійні (від часу впровадження християнства і особливо з кінця ХІХ ст.). Фарбувалися за допомогою природних барвників: відварів яблуневої та дубової кори, вільхових гілок, лушпиння цибулі, кропиви, квітів мальви, сажі тощо. За способом виконання зустрічаються: писанки воскової техніки виконання, мальованки, шкрябанки, вільне фарбування різнокольоровими фарбами. Із візерунків поширені композиції з трикутників – класичний мотив “сорок клинців”, мотив “очка”, побудований зі складної комбінації трикутників, і “огірочки”, складені із різнокольорових трикутних клинців. Є рожа, фасолька, горішки, грабельки, хрести, безкінечник, листя дуба, клена...

Цікавими є каруковані писанки, а називаються так тому,

що в процесі виготовлення використовується карук – кістковий клей. Яйце намазується клеєм, потім бичком накладається підготовлена фарба на поверхню яйця і видувається по всій площі. Знов додати смужечку фарби, а та смужечка розтікається, утворюючи різноманітні візерунки, які не намалюєш і не повториш. І кожне яйце має свою, дуже красиву і неповторну розмальовку.


11) Галичанська писанка (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська (крім північної частини) області). Писанки на Галичині найчастіше пишуть на чорному тлі, тоді як на півдні цього регіону панує зелена або кавова чи червона гама. Візерунки з геометричними мотивами мають солярні знаки (звіздочки, тригвери, хрести, сонечка), трикутники - троячки, млинки, вітрячки; кошички; проте зустрічаються рослинні і тваринні мотиви: сов’ята та інші пташки, змійки, павучки, лапки чи крильця; дубки, сосенки, ялинки, цвіт, листок чи галузки та багато інших деталей.


12) Покутська писанка (східна частина сучасної Івано-Франківської області; міста – Коломия, Івано-Франківськ, Снятин, Кіцмань...). Писанки Покуття вирізняються великими малюнками, що зображуються на коричневому, чорному, синьому чи іншому тлі, забарвлення якого є домінуючим. Мотиви є геометричні і рослинні. Часто писанку лініями ділять навпіл чи на більше частин.


Фарби для писанок

Фарби для писанкарства здебільшого готуються лише з природних матеріалів, за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з квітів чи листя різних рослин, з цибулиння тощо (треба пам’ятати, що рослинні фарби мають ніжні відтінки і не бояться світла); проте бувають і синтетичного походження.

Жовті кольори: виготовляються з кори яблуні-дички (200 г кори відварювали, додавали спеціальну добавку – галуна (галун додавався для фарбування вовни при виготовленні килимів), і настоювали; коли остине, доливали 2-3 ложки оцту; називали “яблінкою”, або “жовтилом”); молочаю, квітів бузини та ромашки, купавок, шафрану, крокусів, звіробою, горицвіту, з жовтих квіток цибулинної рослини сон, з гречаної соломи, молодих весняних бруньок і пагонів вільхи чи тополі, з березового листя, кореня кропиви.

Зелені кольори: з підсніжників, зелені жита і пшениці, березового листя, осикових сережек чи лісового горіха та вербових котиків, з конопляного насіння, ягід дикої бузини або чорної мальви, листя каштана або молодого барвінка; з моху, кори крушини, ясена, листя конвалії, примули, кропиви.

Синя, блакитна або фіолетова: з лупиння чорних зерен соняшника, сережок тополі, квіток синьої мальви, синіх квіток рослини сон, пролісків, ягід чорниці та бузини.

Червоні, брунатні кольори: з лушпиння цибулі та настою квіток і насіння звіробою, також з настою дубової чи вільхової кори; з ягід черемхи, з червоного, або сандалового, дерева, яке привозили з Бразилії українські емігранти. Трісочки цього дерева запарювали гарячою водою і отримували гарну червону фарбу, яку називали “бразолія”; також із рогу оленя, з карміну-кошенілі (вірменської, мексиканської чи польської) (кошеніль – кошенільний червець – вид комах із ряду Клопів (довжина самців 2-4 мм, самок – 10-12 мм), з самок добувають речовину, що використовується для отримання червоного барвника – карміну).

Ніжно-рожева фарба: з квіток іван-чаю вузьколистого.


Коричнева фарба: з кори яблуні, дуба, крушини, ялинових шишок, цибулиння, листя волоського горіха або кінського каштана.

Бурий колір: з гречаної полови.

Чорні фарби: з відвару молодої вільхи і з додаванням солі; найпростішу чорну фарбу робили із сажі або товченого деревного вугілля; з лушпиння соняшника, молодого листя чорноклена, кори вільхи, синього сандалу, ягід чорниці.

Фарбування яєць в природних барвниках триває від 10 хвилин до 14 годин. Заняття це копітке, але екологічне.


В останні роки все ширше використовуються, крім харчових барвників, - синтетичні; їх слід розводити згідно з вказівками заводської інструкції; посуд для таких фарб – скляні банки з широким горлом.

Анілінові барвники отруйні, годяться тільки для фарбування писанки-сувеніра (навіть руки берегти потрібно, мити з милом, не шкодувати серветок), вживати в їжу таке яйце не можна. Всі банки з фарбами повинні мати етикетку із зазначенням кольору, походженням барвника – харчовий він чи аніліновий, - а також дати розведення і терміну придатності. Така писанка пишеться для краси і здоров’я.


Як писати писанку?

Під час виготовлення писанки необхідно дотримуватись трьох основних правил:

1) Рух

Усі елементи візерунків повинні створювати враження постійного руху і не повинно бути статичних ліній.

2) Симетрія

У писанці завжди присутня симетрія: вона може бути центральною, осьовою, багатоосьовою, а всі елементи парні і конгруентні, тобто рівні і узгоджені між собою по всіх кутах фігури.

3) Символ

Символ і колір - найбільш «промовиста» частина писанки. Повинен бути основний елемент писанки (він дає назву писанці) і допоміжні, які заповнюють весь простір і прикрашають писанку.



Творці маленького дива

Ми, українці, володіємо неймовірним скарбом – тисячами писанок, що зберігаються в державних музеях України. Нині писанкарство відроджується: відновлюються знання, з’являються нові майстри...

Скаржинська Катерина Миколаївна – (1853- 1932) (із дворянського роду Райзерів), поміщиця, меценатка, фундаторка першого загальнодоступного приватного краєзнавчого музею Лівобережної України; одна з перших, хто почав збирати писанки і описав їх за регіональним принципом. У 1898 р. колекція писанок нараховувала 2123 одиниці. З 1906 р. всі писанки, карточки, фото і зошити з матеріалами меценатка передала Природно-історичному музею Полтавського губернського земства. Після пожару 1943 р. (фашисти підпалили музей) збереглося 458 одиниць.

Відомі писанкарі України: зараз майже в кожній області є свої майстри писанкарства:

Олена Немкова із Дніпра,

Світлана Франків і Христина Гевко зі Львова,

Лідія Колесник з Черкаська,

Ірина Михалевич із Кропивницького,

Микола Гончарук, Олеся Токарська, Марія Любич і Оксана Білоус з Києва, Станіслав Волощенко із Волинська...

Писанкарі з українських діаспор:

у США: Анна Кміт, Лоретка та Іванна Луців, Ярослава Сурмач (написала про писанки книжки та публікації у періодичних виданнях США), Люба Перчишин, Анна Кушнірук (родом із Космача, її вважають патріархом українського розпису на американському континенті);

у Канаді: Оксана Ярош, Оля Давидюк, Оля Катулька, Одарка Онищук (видала книгу-альбом про українські писанки)...


ІІІ. Практична робота.

В учнів на парті аркуші з обрисами овала яйця. Завдання: розфарбувати яйце в будь-якій техніці, використовуючи традиційні українські символи (можна і пофантазувати, придумати свої).


ІV. Підведення підсумків.

Учні презентують свої роботи і залишають на виставці.


V. Домашня робота

1. Для тих, хто готував виступ, матеріал оформити в альбом (відповідальний - ...).

2. Хто не готував виступ (і за бажанням) – розмалювати писанку на аркуші (роботи будуть вкладені до альбому). .








Використана література:

  1. Українська радянська енциклопедія. Т. 8. – К.: Головна редакція УРЕ, 1982. – 527 с.

  2. Українське народознавтво: Навч. посіб./ За ред. С.П.Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – 570 с.

  3. Ковальчук О.В. Українське народознавство: Книга для вчителя. – К.: Освіта, 1994. – 176 с.

  4. Гошко Ю.Г. Музей етнографії та художнього промислу. – К., 197 с.

  5. Хорошевский А.Ю. 100 знаменитых символов Украины / Худож.-оформитель Л.Д. Киркач-Осипова. – Харьков: Фолио, 2008. – 511 с.


Використані інтернет-ресурси:

‹
›