Іванна Блажкевич

(9 жовтня 1886р. – 2 березня 1977р.)

Матеріали на допомогу учителям

та класним керівникам

За матеріалами з Інтернету впорядкувала

Трачук В.М., учитель української мови і літератури

Кременецького ліцею імені У.Самчука

Блажкевич Іванна Омелянівна

(9 жовтня 1886р. – 2 березня 1977р.)

Іванна Блажкевич – відома українська дитяча письменниця, визначна культурно-громадська діячка, відданий педагог, оратор, організатор перших дитячих садків, численних українських читалень (Просвіта), полум’яна публіцистка, фольклорист та етнограф.

Письменниця, яка не корилася жодній владі

На правому березі тихоплинної ріки Стрипи розкинулось село Денисів у Козівському районі. Саме воно стало колискою семи письменників, серед яких помітно виділилася постать страждальниці за свою національну гордість Іванни Блажкевич.

Народилася Іванна (дівоче прізвище Бородієвич) 8 жовтня 1886 року в згаданому селі Денисові й була третьою дитиною у сім’ї народного вчителя та культурно-громадського діяча Омеляна Бородієвича та Марії Щепановської, яка походила із заможної польської родини, проте вважала себе українкою і прийняла за рідні мову та обряди свого чоловіка. Коли Іванці виповнилося три роки, померла мати.  Тому в цій скрутній ситуації батько віддав дочку під опіку діда по матері Сильвестра Щепановського, який був лісничим у Збаражі. Однак початкову освіту вона здобула в школі рідного Денисова, після закінчення якої навчалась у Тернопільській виділовій (семирічній) школі, а згодом екстерном успішно склала іспити в Львівській учительській семінарії.

 Тяжкі то були роки. Народні маси виступали проти своїх гнобителів. У селі Коропець (нині Монастириського району) борець за волю України Марко Каганець організував товариство «Народний комітет», який очолив боротьбу революційно настроєних селян.  Австрійські жандарми 6 лютого 1908 року закололи багнетами М.Каганця. Бурхливою хвилею протесту відреагувала на це вбивство громадськість краю. Іванна Блажкевич написала вірш «Грудка на домовину бл. п. Марка Каганця», що був надрукований у львівській газеті «Народне слово». То був перший друкований вірш молодої поетеси. Згодом у тій же газеті були опубліковані її твори «Над свіжою могилою Адама Коцка», «Страдальній матері О. Січинській», «Жертвам ляської сваволі в Чернихові» та ін., в яких гнівно виступила проти свавілля тогочасної окупаційної влади.

4 лютого 1911 року Іванна стала на рушник подружнього життя з учителем із сусіднього села Купчинці Іваном Блажкевичем. Після одруження вона разом з чоловіком (у 1913-1922 рр.) працювала вчителькою у школах сіл Суботова, Залукви на Станіславщині, а після війни у школі імені М. Шашкевича м. Станіслава. Через три роки її чоловіка мобілізували на війну, а згодом одержала повідомлення, що він перебуває у російському полоні.

Стрімкий розвиток тогочасних подій вселяв у людей завзяття до боротьби за своє національне визволення, і в центрі цієї боротьби перебувала Іванна Блажкевич. 1 листопада 1918 року вона була делегатом від Галицької округи до Народних зборів у Львові, на яких проголошено ЗУНР, а вже наступного дня іменем проголошеної України очолила в цій окрузі ліквідацію провладних установ і жандармських постерунків. Та, на жаль, Україна довго не втрималася. Почалися нові репресії. Не випускало з поля зору вороже око й Іванну Блажкевич, яка потрапила до списку неблагонадійних. Пілсудчики не тільки переслідували її, а й цькували, неодноразово арештовували, обшукували, били, погрожували смертю, прикладали багнети до грудей її сина Богданка. «За 12 днів у її хаті проведено 17 ревізій і 8 разів арештовано». Та сильний дух не корився ні настановам, ні муштрі. У відповідь влада вирішила негайно запроторити її до в’язниці. Довідавшись про те, Іванна втекла до лісу й кілька місяців там переховувалася.  На неї не раз влаштовували облави, але спіймати не вдалося. Тоді було випущене оголошення, що доволі значну суму грошей отримає той, хто повідомить «постерунок» про місце її схову.  Та вона, на подив своїх ворогів, була невловимою, залишалася стійкою і непохитною.

4 жовтня 1921 року повернувся із далекого Туркестану її чоловік. Зазнавши утисків та поневірянь, родина Блажкевичів була позбавлена у тій місцевості роботи, тому повернулася в рідний Денисів, де знову зустрілася з несправедливістю.

Основна зріла й плодотворна письменницька діяльність в Іванни Блажкевич почалася з 1920-х років. З того часу одна за одною вийшли друком її віршовані п’єси, збірки поезій та оповідань для дітей: «Святий Миколай в 1920 році» (1920), «Тарас у дяка» (1923), «Діло в честь Тараса», «Вертеп» (1924), «Мила книжечка» (1928), «Пушистий король» (1929), «В мамин день», «Обнова» (1933), «Івась-характерник» (1936), «Оповідання» (1937) та ін. Вона стала постійним кореспондентом галицької прогресивної періодики.

Молодече завзяття й поклик волелюбного серця гартували в Іванни Омелянівни велику силу волі та невтомність у праці. Будучи на Станіславщині, згодом й на Тернопіллі вона організовувала читальні, гуртки художної самодіяльності, споживчі кооперації, молочарні, дитячі садки, заклади для сиріт, сільськогосподарські, кравецькі, кулінарні та інші курси для молоді, була організаторкою і душею різноманітних зборів, віч, виступала на них із доповідями, рефератами.

В Іванни та Івана Блажкевичів народилося п’ятеро дітей, однак залишилося жити двоє – Богдан і Дарія, бо Любомири не стало під час Першої світової війни, а 14 вересня і 17 вересня 1928 року знову померли дві дочки: 6-річна Софійка та 4-річна Любця, яких польські шовіністи отруїли на знак помсти за любов їхньої мами до України. У цей складний і трагічний період чи не найпершою розрадницею в її горю стала буковинська письменниця Ольга Кобилянська, з якою заприятелювала в січні цього ж року в Коломиї.

Від 1936 року І. Блажкевич працювала директором Повітового союзу кооператив у Тернополі. На драбинястих возах вона об’їздила майже всі села Західної України, продовжуючи займатися політичною та культурно-громадською працею. За віддану та щиру громадську суспільно-корисну працю її не минула жорстока пацифікація. 15 листопада 1938 року, під час так званого осмирення народу, Іванну Омелянівну, мовби великого злочинця, схопив каральний загін і вивіз за село, де вона витримала 120 буків. Понад три місяці лікарі-патріоти львівської лікарні боролися за збереження її життя: вигоювали рвані рани й поламані кості. Й на перекір сподіванням ворогів Іванна Блажкевич видужала. Правда, після цієї фізичної розправи  все своє подальше життя вона ходила з паличкою. Повернувшись додому, незважаючи на ще незагоєні рани, за активну пропаганду під час громадських виборів вона знову була арештована й запроторена в тюрму, але врятувала якась амністія. Для Іванни Омелянівни та її родини життя з кожним днем ставало дедалі тяжчим, нетерпимим. У неділю, 17 вересня 1939 року, прибіг на їхнє обійстя Лука Самиця й захекано сказав до І.Блажкевич: «Втікайте, бо по вас йде полева жандармерія. Питали мене, де ваша хата. Їх справив на окружну, а сам через городи прибіг сказати вам. Тікайте!» Вона послухалася. Увечері знайшла собі притулок на горищі Гната Василака. Про це господарі дали знати її чоловікові, який за якийсь час прийшов і повідомив свою дружину, що тільки-но чув по радіо виступ Молотова про те, що «Червона армія перейшла Збруч».

У трепетних сподіваннях на кращу для України долю, з хлібом-сіллю зустріла тоді І.Блажкевич перших совітів. Їхній дурман «Мы новую жизнь построим, где все будут равны» вселяв віру на земний рай. 22 жовтня 1939 року відбулися вибори депутатів до Народних зборів у Львові, на яких І. Блажкевич була делегатом від Козлівського виборчого округу. На цих зборах було вирішено просити Верховну Раду УРСР в Києві, щоб західні землі України приєднати до УРСР, що й сталося 15 листопада того року. Відтоді почалося нове життя, були встановлені нові порядки, а Іванна Омелянівна приступила до праці – вчителькою Денисівської школи.

Під час німецької окупації, щоб якось врятувати хоч частину молоді від масового вивезення до рейху на примусові роботи, вона організувала для них у незамешканій єврейській хаті сільськогосподарські курси.

Другий прихід на нашу землю червонозорих «визволителів» приніс повне розчарування. Почалось агресивне розкуркулювання, розправи над національно свідомими людьми, вивезення на Сибір, насильницьке закладання колгоспів. Окрім того, кожний житель щорічно мусив здавати державі «позику». Будівничі «світлого майбутнього» не залишили поза увагою й хату І.Блажкевич. З її листа прокуророві ми довідуємось, що в  намаганні збільшити платню позики в ніч з 8 на 9 травня 1950 року радянські силовики виламали до її хати двері, й вона, будучи хворою, від того переляку зімліла та впала на долівку. Коли прийшла до свідомості, то біля себе побачила якесь залізяччя та патики.

Завдяки сприянню Ірини Вільде 1963 року Іванну Омелянівну прийняли у Спілку письменників СРСР.

Для підтвердження її стійкої волелюбності при будь-якій владі можна навести фактів багато. Приміром, вона на противагу брехливій пропаганді зібрала вагон збіжжя для голодуючих Східної України 1933 року, 1972 року приписала в себе зв’язкову головнокомандувача УПА Романа Шухевича – Галину Дидик...

Померла письменниця 2 березня 1977 року в Денисові, де й похована на сільському цвинтарі. Стараннями учнів Іванни Омелянівни 1986 року на її хаті встановлено меморіальну таблицю, а 1989-го – пам’ятник. До 100-річчя від дня народження письменниці в її хаті започаткував роботу меморіальний музей, а 1993 року встановлена літературно-мистецька премія її імені  за кращі твори для дітей.

У радянську добу у республіканському видавництві «Веселка» вийшли друком її книжки «Подоляночка», «Прилетів лелека», «Чи є в світу що світліше?», «Ластівочка». У незалежній Україні стараннями її учня Володимира Хоми та правнучки письменниці Ірини Рутило  в Тернополі невеликим тиражами вийшли  її книжки: «Драматичні твори для дітей», «Народні пісні з-над Стрипи в записах Іванни Блажкевич», «Щаслива рука», «Діточий садок на селі в часі літніх робіт», «Оповідання».

Виконуючи розпорядження голови обласної державної адміністрації В.Хоптяна від 12 березня 2011 року «Про відзначення в області 125-річчя з дня народження Іванни Блажкевич», підготовлено до друку та здано у видавництво «Терно-граф» книги: В. Вознюк «Іванна Блажкевич – духовна посестра О. Кобилянської» та автора цих рядків «Проводирі у країну дитинства» (про лауреатів літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич).

Богдан САВАК, директор Денисівського краєзнавчого музею. Козівський район.

Діяльність І. Блажкевич:

Іванна Омелянівна записала кілька сотень народних пісень і афоризмів (неопубліковані), уклала велику етнографічну добірку одягу, нумізматики. За останні десятиріччя зібрала понад 200 зразків народної вишивки. Значна частина колекції сьогодні зберігається у Денисівському сільському краєзнавчому музеї.

Перу І.Блажкевич належить цікава монографія про її рідне село: від початку заснування до наших днів. Розділи: "Домашній промисел", "Зовнішній вигляд села", "Будови вулиці", "Внутрішні упорядкування будинків", "Давній і теперішній одяг", "їжа", "Колядки, щедрівки, гагілки", "Хрестини, весілля, похорони", "Обжинки, свято жнив", "Плекання дітей, колискові пісні" становлять особливий інтерес для дослідників народного побуту і поетичної творчості. Видання проілюстроване цінними фотографіями.

У 1971 р., до 85-річчя від дня народження письменниці, всі її фольклорно-етнографічні матеріали були упорядковані й передані для зберігання до відділу рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського.

А ще в Іванни Блажкевич було чудове захоплення. Вона безмежно любила вирощувати фруктові дерева. І донині плодоносить унікальний сад, виплеканий та зігрітий теплом ніжного і щирого жіночого серця. За своє життя Іванна Омелянівна вивела десятки нових сортів яблунь, груш, різновиди слив, горіхів, винограду. Не раз милувалися смачними соковитими плодами і вели запальні розмови в затінку дерев цього саду її щира подруга Іріна Вільде, прогресивний український канадський публіцист Петро Кравчук, письменники-земляки Володимир Гжицький та Роман Лубківський, композитор А.Кос-Анатольський та багато інших представників творчої інтелігенції.

Зв’язки І. Блажкевич:

Найбільш плідний період її творчої діяльності припадає на 20-30 роки ХХ століття. У цей час Іванна Блажкевич особливо активно підтримує творчі зв’язки з Уляною Кравченко, Ольгою Кобилянською, Костянтиною Малицькою, Тимотеєм Бордуляком, Оленою Кульчицькою, Павлом Думкою, Василем Стефаником, Осипом Вітошинським, Іриною Вільде, Іваном Франком.

Іванна Омелянівна Блажкевич – автор спогадів про І.Франка, О.Кобилянську, В.Стефаника, Т.Бордуляка, О.Вітошинського, П.Думку, К.Устияновича, О.Кульчицьку. Збирала пісні, афоризми, етнографічні матеріали. Була ініціатором створення Денисівського краєзнавчого музею.

Вшанування пам’яті

• У Денисові створено музей-садибу Іванни Блажкевич. Восени 1988 року в Денисові споруджено їй пам’ятник.

• У 1993 році встановлено літературну премію імені Іванни Блажкевич, яка щороку вручається українським літераторам у її рідному селі на день народження письменниці.

Іванна Омелянівна є автором популярних статей з питань літератури, педагогіки, етнографії. Іванна Блажкевич була небажаною всім окупаційним владам. Лише у незалежній Україні у 1993 році засновано літературно-мистецьку премію її імені.

 Відгуки про І.Блажкевич:

Богдан Хаварівський, голова обласного товариства «Меморіал»: «Я мав за щастя бачити її живою, бачити її одухотвореність, жіночість і талант в цих очах. Їй уже було під 90 років, але вона ще випромінювала велику енергію до життя».

 Для багатьох сучасників постать письменниці стала прикладом та джерелом натхнення. Дитячий письменник Володимир Демчишин каже, що для нього стимул для писання – творчість письменниці та, звісно, самі діти: «Ця людина мені близька по духу, по письменництву. Мені приємно спілкуватися з тими, хто її знає, хто пише щось заради наших дітей. Я долучаюсь до того письменництва. Діти мене спонукають, щоб писати дитячі твори».

Бібліографія:

Блажкевич Іванна Омелянівна (9.Х.1886, с. Денисів Козів. району – 2.Ш.1977, там же) – укр. письменниця // УЛЕ. – К., 1988. – Т. 1. – С. 194.

Медведик П. К. Блажкевич Іванна Омелянівна (9.10.1886 – с. Денисів Козівськ. району – 2.03.1977 там же) – укр. письменниця // Мистецтво України: Енциклопедія. – К., 1995. – Т. 1. – С. 212.

Мельничук Б., Хома В. Блажкевич Іванна Омелянівна (9.10.1886, с. Денисів, нині Козів. району – 11.03.1977, там само) – письменниця, педагог, публіцист, етнограф, фольклорист, громадська діячка // ТЕС. – Тернопіль, 2004. – Т. 1. А – Й. – С. 142.

Блажкевич Іванна (1886 – 1977) – дитяча письменниця // Енциклопедія українознавства / Під ред. В. Кубійовича. – Львів, 1993. – Т. 1. – С. 140.

Іванна Блажкевич (09.10.1886 – 02.03.1977) – дитяча письменниця // Тернопіль: Тернопільщина літературна. Дод. № 2. – Тернопіль, 1991. – С. 6.

Іванна Блажкевич: Бібліогр. покажчик / Упоряд.: Баб'як П. Г., Хома В. І. – Львів, 1980. – 44 с.

Видання творів:

Блажкевич І. Весна прийшла: Чотири дитячі пісні для голосу в супроводі фортепіано. – К.: Мистецтво, 1971. – 9 с.

Блажкевич І. Драматичні твори для дітей. – Тернопіль: Діалог, 1993. – 106 с.

Блажкевич І. Подоляночка: (Поезії для дітей). – Львів: Кн.-журн. вид-во, 1958. – 32 с.

Блажкевич І. Прилетів лелека: Вірші та оповідання. – К.: Веселка, 1971. – 51 с.

Блажкевич І. У дитячому садочку: Для дітей дошк. віку. – Тернопіль: Кн.-журн. вид-во, 1993. – 32 с.

Блажкевич І. Чи є в світі що світліше?: [Вірші]. – К.: Веселка, 1977. – 24 с.

Блажкевич І. Кленові листки; Новий рік: [Вірші] // Ровесник. – 1972. – 1 січ.

Блажкевич І. Птахи прилітають: Форма і зміст: [З нових поезій] // Ровесник. – 1970. – 7 берез.

Блажкевич І. Спогади (30.07.1914 – 4.10.1921 рр.) // Дзвін. – 1991. – № 5. – С. 117 – 129.

Блажкевич І. Спогади. Рік 1932 // Тернопіль. – 1993. – № 1. – С. 44 – 45; № 2. – С. 44 – 45.

Божий Сину, зішли згоду на Вкраїну: Різдвяний вертеп / Упоряд. у 1931 р. І. Блажкевич з фондів держархіву область // Вісник Тернопілля. – 1995. – 22 груд.

Про Іванну Блажкевич:

Божковська-Павелко О. Спогади про вчительку Іванну Блажкевич // Денисівський вісник. – 2002. – № 9 (жовт.-груд.). – С. 3.

Бурма В. З чистої криниці: [Спогад про І. Блажкевич: її садибу в Денисові] // Вільне життя. – 2002. – 9 листоп., фотогр.

Держило М. Постаті в жіночому русі // Вільне слово. – 2004. – 23 жовт.

Дерій В. Незвичайна жінка: В музеї І. Блажкевич // Вільне життя. – 2002. – 19 листоп. – (Два штрихи з історії Денисова).

Драгомирецька О. Блажкевич Іванна Омелянівна // Тернопілля'98 – 99: Регіон. річник. – Тернопіль, 2002. – С. 246 – 247.

Рутило І. З архіву Іванни Блажкевич: [Свідчення нац. свідомості письменниці] // Вільне слово. – 2003. – 13 верес.

Рутило І. Іванна Блажкевич і дошкільництво // Наукові записки Терноп. держ. пед. університету Сер.: Педагогіка. – Тернопіль, 2002. – № 11. – С. 104 – 108.

Рутило І. Історію пізнають не з книжок: [Дії І. Блажкевич під час голоду 1933 р.] // Вільне слово. – 2003. – 21 черв.

Рутило І. «Кладу низький поклін порогові хати…»: До 115-річчя від дня народж. Іванни Блажкевич // Вільне слово. – 2001. – 6 жовт.

Савак Б. Вшанування землячки: [Ювілейні урочини] // Вільне слово. – 2001. – 13 жовт.

Савків Л. Буду людям помагати Україну будувати: [Про укр. письменницю І. Блажкевич] // Свобода. – 2002. – 5 жовт., фотогр.

Федик Я. «Урочиста хвиля: вознеслися вгору правиці»: Іванна Блажкевич – свідок і учасниця Листопадового Зриву // Вільне життя. – 2003. – 1 листоп. – (Рядок з біографії краю).

Федик Я. Іванна Блажкевич – свідок і активна учасниця Листопадового зриву // Вільне слово. – 2003. – 1 листоп.

Хома В. Письменниця із Денисова // Вільне життя. – 2001. – 18 груд.

Премія імені Іванни Блажкевич: Історія // Русалка Дністрова. – 1996. – № 18 (жовт.).

Ханас В. Перші лауреати премії Іванни Блажкевич: [Заснована премія у 1993 р.] // Русалка Дністрова. – 1993. – № 20 (листоп.).

Премія імені Іванни Блажкевич — відзнака за твори для дітей, педагогічний доробок і пропаганду творчості письменниці. Заснували 1993 Тернопільське обласне управління по пресі та редактор журналу «Тернопіль» як всеукраїнську літературно-мистецьку премію.

Лауреати

• поет М. Левицький

• краєзнавець В. Хома

• художник М. Цибулько (1993)

• поет В. Вихрущ

• директор Міжнародного центру науки, освіти та культури у Львові О. Кондратюк

• письменник Б. Мельничук

• краєзнавець Б. Савак (1994)

• поетка О. Сенатович

• художник В. Якубовський

• директор ДАТО Б. Хаварівський (1995);

• поет Я. Сачко

• літератори:

  • Я. Бенза

  • В. Ханас (1996)

• поети:

  • М. Іванців,

  • В. Кравчук

• учням Тернопільської класичної гімназії:

  • Н. Волотовська,

  • І. Козачок (2000);

• літератори:

  • М. Чопик

  • В. Дерій (2001).

Від 2002 премія отримала статус обласної літературної, нею нагороджує Тернопільська обласна організація НСПУ.

Лауреатами стали:

• режисер Бучацького зразкового театру юного глядача С. Гребеньовська (посмертно),

• літератори: