«Воші та бізнес»!

В історії людства воші залишили помітний слід. Вони не розбиралися проста людина чи знатна. Ці паразити були причиною смерті сирійського царя Антіоха Єпіфана, іудейського царя Ірода, іспанського короля Філіпа II, датського принца – нареченої Ксенії Годунової, заразили сипняком Івана Грозного під час облоги Казані. Воші користувалися правом вирішального голосу на виборах. Наприклад, більше 100 років тому в деяких містах Швеції вони «вибирали» бургомістрів. Претенденти на цю посаду сідали навколо столу і клали на нього бороди. На середину столу випускали вошу. Бургомістром ставав той, у чию бороду вона залізла.

У деяких країнах з вошей збирали податок. Приблизно 500 років тому в Мексиці кожен житель був зобов'язаний здавати управителю вошей – чим більше, тим краще. Коли іспанці завоювали Мексику, вони знайшли в королівському маєтку склад мішків, набитих вошами. Воші йшли на виготовлення ліків, якими зцілювали жовтяницю, туберкульоз, старі виразки, каміння печінки, рахіт, поганий зір.

В Іспанії був популярний бізнес на вошах. Деякі люди тренували мавп, навчаючи їх вибирати вошей з голови, і брали за це великі гроші.

Довжина тіла воші – 1- 5 мм. Її не може розчавити вантаж у 3000 разів більший від її тіла. Воші здатні чіплятися лише передніми ногами. Вони утримують вантаж, який перевищує вагу тіла в 2000 разів. Якби людина мала такі силові якості, то піднімала б вантаж у 150 тонн! Як тільки кігтики ніг воші захоплюють волосинку, вони закриваються, як лезо складного ножа.

Воші – великі ненажери. Вони часто гинуть від переїдання: шлунок лопається від надмірної кількості крові. Життєвий цикл комах – 16 днів. Живуть вони 24 – 46 днів. За цей час дають 4160 особин потомства. Під водою можуть перебувати 2 доби. Погано переносять голод. Є люди, «неїстівні» з точки зору вошей – у них своєрідний піт. Воші не витримують тютюнового диму.

«Джмелі працюють за будь – якої погоди»!

Це гуртові комахи. Самки зимують у грунтових нірках на глибині 10 – 20 см. Весною закладають гнізда в покинутих нірках гризунів, пташиних гніздах, шпаківнях. Далі з джмелиного воску самка виліплює барильце – чарунку і заповнює його медом. Наступну чарунку заповнює пилком, змочує медом і відкладає в неї яйце. Потім самка сідає на чарунку – розплідник і гріє розплід. Через 4 – 6 днів утворюються личинки, через 10 -19 днів – лялечки, через 10 -18 днів – крилаті джмелі. Вони беруть на себе роботу в гнізді: доглядають чарунки, гріють розплід, прибирають у гніздовій камері, вартують, а фуражири постачають їх їжею – нектаром. За один виліт (1 – 1,5 год) фуражир обробляє 920 – 1200 квіток.

Наприкінці літа з незапліднених яєць вилітають самці, які не мають жал, проте в них є пахучі залози. Самці ніколи не повертаються до гнізда на ніч. Удень літають за одним маршрутом, залишаючи крапельки запашного секрету. Після спарювання самці гинуть, а самки зимують у грунті. Джмелі працюють за будь – якої погоди, збираючи нектар на квітах з глибоким віночком: конюшина, квасоля, губоцвіті. Джмелі дуже стійкі до холоду. Можуть підвищувати температуру тіла до 20 – 30ͦ С. Це дає їм змогу жити в Гренландії, на Чукотці, на Новій Землі, де звичайні запилювачі не виживають. Мають добре розвинену пам’ять. Джмелів можна швидко дресирувати, вони звикають до людини. Учені проводять досліди з одомашнення джмелів.

«Кошеніль польська і фарби»!

Кольору тілу кошенілі надає органічна кислота, яка захищає малорухому комаху від мурашок та інших хижаків. Тривалий час самки цього та інших видів були єдиним джерелом фіолетової і червоної фарб. Комах убивали, обробляли лужним розчином для видалення жиру, висушували. Для виготовлення 1 кг фарби потрібно було більш ніж 175 тис. комах.

Як продукт торгівлі між країнами кошеніль польська відома з 1526 року. Жінки та діти селян – кріпаків збирали її на землях Швеції, Польщі, Прусії, Росії. Польща і Україна продавали кошеніль Туреччині та Вірменії. Цими барвниками обробляли вовняні та шовкові тканини, сап'ян. Заможні східні красуні рум'янили ним обличчя, робили манікюр. Художники використовували кармінні фарби і лаки. За допомогою кошенілі підфарбовували напої та кондитерські вироби, медики лікували астму та інші хвороби. Нині використовують дешеві анілінові фарби, проте потреба в карміні існує і повністю не задовольняється.

«Мухи і біоніка»!

Подивімося на муху. У неї два крила. За допомогою них вона миттєво злітає: відразу запускає свій «мотор» на повну потужність. Як це їй вдається – не відомо. З аеродинамічної точки зору політ її вивчено недостатньо, хоча відомо, що відносна швидкість мухи (порівняно із розмірами тіла) набагато більша, ніж у сучасних літаків. Маневрує муха теж блискуче. Вона легко виконує фігури вищого пілотажу. Є мухи, які можуть зависати над одним місцем, інші без зусиль літають спиною вниз. Маленькі джизкальця – орган рівноваги – допомагають мусі точно керувати польотом. На основі цього в США розроблено прилад гіротрон, призначений для вимірювання швидкості літаків і ракет. Крила здійснюють 300 змахів за секунду. Яким же довговічним повинен бути матеріал, що працює в цих умовах. Мухи здатні вловлювати недоступні для людини запахи. Але запах поту для них приємніший від аромату найніжніших французьких парфумів.

Два вусики на голові мухи – це орган її слуху. А ось щодо відчуття смаку, то ця комаха має цілу хімічну лабораторію на першій парі ніг. Муха у 200 разів краще аналізує їжу, ніж людина. Очі в мухи дуже великі. Пролітаючи зі швидкістю 5 м/с, вона добре роздивляється предмети розміром 2,25 см. Людина в таких умовах побачила б тінь! У кіно ми не помітимо нічого, якщо частота зміни кадрів сягатиме 24 кадри за секунду, а для мухи потрібно не менш як 300 кадрів в секунду. Для технічних цілей створена фотокамера «мушине око», яка дає змогу одним натискуванням спуску одержати більш як 1300 зображень об'єкта. Улюблений колір мух – жовтий. Червоного і фіолетового вони не розрізняють. Мухи бачать сонце, яке сховалося за хмарами.

А ще мухи порушують усі закони земного тяжіння. Досить довго вважали, що вони ходять по стелі чи по стінці, чіпляючись кігтиками за нерівності або тримаючись за допомогою присосок. Однак останні дослідження показали, що ні кігтиків, ні присосок у мух немає. То як же тримається муха? Не зрозуміло.

«Таргани і дресирування»!

У всьому світі про тарганів знають дуже багато. Так в одному виданні відомості про них були викладені аж на… 400 сторінках. Однак ці комахи, як не дивно, ще недостатньо вивчені. Виявляється, що їх можна дресирувати. Існував навіть тарганячий театр. Цікаво, що при цілодобовому освітленні тривалість життя тарганів зменшується удвічі. У неволі тварини живуть без їжі до 30 діб, а личинки – до 70 діб. Таргани всеїдні. Можуть харчуватися милом, вазеліном, ваксою для чобіт, а запивати… чорнилом. Протягом року 1000 тарганів з'їдає 9,5 кг їжі. Серед дорослих комах поширений канібалізм. Температура +45ͦ С і - 5ͦ С для них смертельна. Одна пара тарганів за 19 місяців дає 4000 нащадків. Відомий лікар Боткін у 1876 році займався вивченням впливу порошків та настоянок із сухих тарганів на організм хворих водянкою. Препарати виявилися цінними сечогінними засобами.