ВЕЧОРНИЦІ У ПОБУТІ УКРАЇНЦІВ ТА В ЛІТЕРАТУРІ

(Методична розробка виховного заходу)

Мета заходу: ознайомити учнів із організацією обряду вечорниць, особливостями створення громад хлопців та дівчат; узагальнити знання про звичаї, обряди, традиції українців; формувати поважне ставлення до українського народу, його звичаїв; виховувати любов до України та її цінностей, почуття гордості за український народ.

Обладнання: вишиті рушники, українські костюми, українські страви (часник, хліб, вареники, гриби, пампушки, горіхи, яйця,солодощі); репродукції картин, фотоматеріалів на тему «Вечорниці», виставка художніх творів; мультимедійний проектор, відеоролики.

ХІД ЗАХОДУ

Учитель. Людина народжується, росте, розвивається. І в житті її надходить пора, коли природна потреба в спілкуванні, у самовиявленні і самоутвердженні набуває особливої загостреності. Настає час інтенсивного формування особистості — соціальної, емоційної та інтелектуальної зрілості. Це пора отроча, юнацька. Упродовж своєї історії український народ створив цілу систему соціалізації молоді, виховання в неї високих духовних і громадянських якостей. Народна педагогіка виробила, зокрема, чимало форм гуртування молоді в товариства, братства, громади та інше. Подібно до того, як по великих містах влаштовувалися молодіжні клуби, звані бали тощо, в українському селі і містечку усталилися свої цікаві традиційні зібрання молоді під назвами - вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки та інші. Одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці. Починалися вони пізньої осені, найчастіше на Покрову (14 жовтня).

То був час, коли сонце повертало на зиму і природа поступово засинала, коли зібрані були хліб і городина, коли наставали довгі вечори. Бувало, що дівчата починали «засиджувати» вечорниці уже з початку вересня.

Отож сьогодні ми пригадаємо, як в Україні розважалася молодь, зокрема, як проводилися вечорниці; з’ясуємо, чи необхідно сучасному молодому поколінню відновлювать традиції вечорниць. Наші юні дослідники провели пошукову роботу – зібрали інформацію з різних джерел про традицію проведення вечорниць і познайомлять нас з тим, як проходило це дійство.

Дослідник 1. Організація вечорниць.

Ініціаторами і організаторами вечорниць були дівчата.

Для проведення вечорниць дівочий гурт підшуковував простору, зручну хату самотньої бабусі, вдови або рекрутки. А відтак ішли дівчата до господині і просили дозволу «справляти в їх господі вечорниці». Після взаємної згоди господиню обраної хати молоді люди називали вже «вечернична чи досвітчана мати».

У великих селах, де було багато молоді, кожен куток мав свої вечорниці. Часто наймали і по дві (та більше) хати на кутку. В одній збиралася доросла молодь — «старші» (з 17—18 років), а в другій — «менші» (підлітки до 16 років). Залежно від розмірів помешкання в одну хату приходило від 5 до 15 дівчат, а парубків і більше. Бо якщо дівчата здебільшого трималися тільки свого гурту, то хлопці могли відвідувати усі вечорниці в своєму селі і навіть мандрували на «чужі» села, «роздивлялися, де є гарні та моторні дівчата».

Освітлювали, опалювали та чепурили (мазали, білили) вечорничну хату переважно дівчата. Йдучи на зібрання, кожна несла кілька полін дров, скіпочок чи лою до каганця. Якщо хату освітлювали гасом, то купували його почережно як хлопці, так і дівчата.

Дівчата намагалися якось віддячувати вечорничній матері за дозвіл збиратися в її господі. Вони зносили продукти: борошно, крупу, зерно, квасолю, а перед великими святами і ковбасу, м'ясо, сало, курей, масло. Крім цього, дівчата гуртом пряли або шили у певні дні для досвітчаної матері, або ж котрогось дня ішли працювати у полі.

Подекуди  (Волинь, Лемківщина)  вечірні зібрання молоді влаштовувалися не в одній, а в різних хатах (по черзі) — там, де були дорослі дівчата.

Маючи приміщення (а домовлялися переважно на період від Покрови до великого посту), парубки та дівчата готували перші вечорниці.

Слід зазначити, що вечорниці в Україні мали багато варіантів. Найбільше вирізнялися своїм змістом буденні і святкові. Основою буденних (їх часто називали ще досвітками) була робота (прядіння, шиття), хоч і тут не бракувало розваг. Як не бракувало ніколи в Україні пісень, дотепів, жартів при будь-якій гуртовій роботі (на толоках тощо).

На святкових вечорницях молодь відпочивала, розважалася, зав’язувала стосунки. Музика, співи, танці, ігри, маскарад, ошатний одяг, спільна вечеря — все говорило про небуденність.

Святкові вечорниці, в свою чергу, теж не були однотипними, оскільки пов’язувалися з певною подією чи святом.

Лише умовно можна розділити святкові вечорниці на: недільні (по неділях), весільні (у сезон весіль), прощальні (проводи товариша-рекрута) і празникові  (складчини, складки, грища на великі свята).

Буденні вечорниці влаштовувалися по всіх регіонах України переважно так. Як тільки вечоріло, сходилися дівчата до хат вечорничних матерів. Несли різні «примусії» до роботи: веретена, прядки, днища, гребені; по кілька мичок пряжі для прядіння, полотно та нитки для вишивання та шиття; дротики, ключечки та вовну для плетіння тощо.

Зносили дівчата і харч для скромної спільної вечері (якщо таку готували): пшоно, муку, олію, хліб, сало, яйця і т. п. Не забували й про освітлення та опалення.

Посходяться усі дівчата, порозсідаються одна побіля одної кругом столу або посеред хати навколо каганця чи то лампи, прилаштованих на діжі (чи стільці), і шиють, вишивають, плетуть. А прясти сідали на лавах та ослонах.

Дівчата прядуть пряжу (коноплі, льон), вишивають (сорочки, рушники, хусточки) чи плетуть (панчохи, мереживо) дуже старанно, бо вранці треба буде показати матері свою роботу.

Та й самі дівчата знали, що їхнє придане цілком залежить від їхньої працьовитості. Запопадлива до роботи дівчина, поки піде заміж, надбає, бувало, лише сорочок тридцять. А за одну зиму вона могла напрясти, ниток на три сувої полотна по 30 аршин кожен.

За роботою дівчата співають пісень, жартують, а далі заводять мову про свої душевні таємниці, про свою дівочу долю. За співами, розмовами час збігає враз, гуртом робота «охотніше» спориться.

Одна дівчина сиділа (по черзі) біля каганця та оббивала попілець або ж коло коминка та клала по одній скіпці  (якщо хату освітлювали скіпками).

У п’ятницю, а часто і в суботу чи проти якого свята не пряли, а тільки шили, бо не годилося тоді (за народним повір’ям) виконувати важку роботу.

Десь годині о дев’ятій-десятій вечора приходили парубки з очеретяними сопілками, іншими саморобними інструментами (якщо в гурті були музики) та ласощами  (горіхами, насінням, пряниками, цукерками).

Хлопці стукали у вікно і просили дозволу увійти до хати. Перш ніж відчинити двері, дівчата дивилися, чи то ті хлопці, яких вони очікували. Чужим відмовляли. Не одержавши запрошення увійти в хату, хлопці йшли собі. Їм можна було заходити тільки у супроводі тутешніх хлопців, заздалегідь про це домовившись.

Увійшовши до хати, парубки проказували «добрий вечір» чи «Боже поможи», вітаючись при цьому за руку з кожною дівчиною. А тоді розміщувалися, де хто хотів (на ослінчиках, коло дівчат, долі на соломі).

Подекуди і самі парубки бралися за роботу: плели шлеї або рукавиці (дерев’яними саморобними ключечками); лагодили упряж; витесували «шпички» для галушок, заготовляли скалки.

Та найчастіше хлопці нічого не робили, тільки залицялися до дівчат, розважали їх: пригощали ласощами, розповідали дотепно про сільські новини, жартували, грали на сопілках (скрипці, мандоліні, балалайці, гармонії, якщо умів хтось із них), загадували загадки, читали вголос книжки, розповідали легенди, казки, різні страхи про відьом і упирів, а то й просто різні небилиці та побрехеньки типу «було це тоді, як мого батька на світі не було, а ми з дідом удвох на печі жили... на комині хліб сіяли...»

А то сідали хлопці грати в карти: «у дурня», «козиря», «свиню», «відьму», «мельника», «хвильку», «короля», «городка» — знали більше 20 ігор. І ніколи не грали на гроші. Коли здіймався галас, паніматка вгамовувала хлопців, щоб не заважали дівчатам працювати. Дівчата демонстрували перед парубками своє вміння прясти чи вишивати та працьовитість.

Звісно, парубкам після важкої домашньої праці — цілоденного молотіння хліба, рубання дров або ремісникування (гончарі, теслі, чинбарі, ковалі, стельмахи, ткачі та ін.) уже було не до роботи. Хотілося відпочити, повеселитися, погомоніти з любою дівчиною.

Була на вечорницях і гуртова робота. Особливо тоді, коли засватають когось із дівчат, а в неї не вистачає рушників на весілля. Отоді подруги «пособляють» нареченій, вишивають для неї рушники.

Часом спільно хлопці і дівчата лущили кукурудзу, теребили квасолю або вимикали мички коноплі чи льону.

Декілька дівчат по черзі, поки інші працювали, готували скромну вечерю: галушки, вареники, млинці чи пиріжки, узвар. Не скрізь на буденних вечорницях влаштовували спільну вечерю. В роки, коли з харчами було сутужно, молодь вечеряла вдома. Після вечері дівчата працювали недовго. Днища, гребені, прядки ховали під лави і починалися ігри, співи, танці. Опівночі розходилися по домівках. Кожну дівчину проводив хлопець і ніс прядку. Частина молоді залишалася ночувати в досвітчаній хаті, переважно ті, що мали пару. Вносили соломи, розстеляли на долівці, накривали ряднами і вкладалися покотом відпочивати.

Ненадовго, бо «удосвіта, не на світанку, а перед світом» дівчата знову бралися за роботу, а хлопці йшли додому.

У науковій літературі минулого є багато міркувань щодо цнотливості молодих людей на вечорницях (М.  Сумцов, П. Чубинський, Д. Бантиш-Каменський, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Кулжинський та ін.). Усі дослідники сходилися на тому, що вечірні і нічні зібрання молоді ґрунтувалися на строгій моральності. Молодь не дозволяла собі ніякої нескромності, яка б виходила за рамки моральних засад і звичаїв.

Такі чисті взаємини парубків та дівчат забезпечували як самі традиції суспільного життя села (виховання, громадська думка, весільні обряди), так і сама парубоцька та дівоцька громади (про що мова йтиме згодом).

Слід зауважити, що поряд з терміном вечорниці на значній території України (Полтавщина, Слобожанщина, Наддніпрянщина, Південь України та на Кубані) побутувала назва «досвітки». Досвітками називали тому, що молодь проводила на вечорницях цілу ніч «до світа».

На Західній Україні, Поділлі поширений був термін «вечерниці», а на Херсонщині, Лемківщині, Київському та Волинському Поліссі — «вечірки» і «вечурки».

Отже, самі терміни для означення молодіжних зібрань, а також і їх зміст не є однаковими в усіх регіонах України. їх треба спеціально досліджувати.

Святкові вечорниці, на відміну від буденних, відзначалися великою розмаїтістю. Спільною ознакою майже всіх святкових вечорниць (за винятком хіба що деяких недільних) було те, що для їх проведення молодь влаштовувала складку. Подекуди це слово вживалося і у значенні вечорниць на великі свята (празники). Дівчата здебільшого складалися продуктами, які приносили з дому, а парубки грішми (обирали скарбника з-поміж себе або віддавали гроші отаману). На зібрані гроші наймали музикантів, купували різні ласощі та напої.

Справжню школу майбутньої господині проходили дівчата під керівництвом вечорничної матері. Всім знаходилася робота: хто тісто місив, хто вареники ліпив, хто розтирав сир, мак, а хто нарізав м’ясо, хліб, овочі тощо...

Як було уже все наварено і напечено, приходили парубки у супроводі музик.

Починалися співи, ігри, танці. Добре повеселившись і зголоднівши, сідали вечеряти за спільний стіл. Після вечері ще довго співали. Опівночі розходилися, парубки відводили дівчат додому. Такою є узагальнена і спрощена схема святкових вечорниць. Однак майже кожні з них — чи то прощальні, чи то весільні, а чи Андріївські — мали свій характерний і неповторний обрядовий колорит.

Дослідник 2. Різновиди вечорниць.

У день перших вечорниць на півдні Волині парубки і дівчата «коминка женили» — обряд на честь запалювання нового, осіннього вогню в лучнику (світочі): складалися на спільну вечерю, наймали музик і забавлялися цілу ніч.

Виряджання хлопців у рекрути відбувалося на прощальних вечорницях. Ця  подорож товариша  вважалася особливо небезпечною (за традицією виряджання в похід). На вечорницях до рекрута виявляли особливу шану, його дівчина дарувала коханому хустку або хрестик.

На весільних же вечорницях молода громада прощалася з тими, що одружувалися, заводили сім’ї.

На Слобожанщині наречена, прибрана в найкращий свій одяг (з квітами і стрічками на голові) зранку йшла до найближчої своєї подруги. Удвох вони ішли ще до однієї подруги, а відтак утрьох до четвертої, п’ятої і т. д. У яскравому червоному одязі, з пучком стрічок у косах, дівчата, співаючи, переходили від хати до хати цілий день. Така процесія називалася «водити дружок». Жених у цей же час збирав своїх товаришів — бояр.

Зібравши всіх подруг, наречена вела їх у заздалегідь приготовлену хату, куди надвечір приходили і бояри з женихом. Бояри приносили м’ясо (курку, гуску, баранину), а дружки — борошно, сир, масло. Готували вечерю: вареники, галушки, яєшню, смажену птицю.

Після вечері співали, танцювали, слухали казки, дотепи, переодягалися (парубки в жіночий одяг чи кожух навиворіт).

Весільні вечорниці — «змовини» — на Чорнобильщині справляли у вечорничній хаті. Парубок, який засватав дівчину, мав пригостити своїх товаришів, а засватана дівчина — дати гостинця господині хати (хустку, сорочку).

У великі зимові свята (пущання, другий день Різдва, хрещення) молодь влаштовувала багаті празничні вечорниці — грища. На стародавні грища сходилися молоді люди з різних кутків села в одну простору хату. Це був справжній народний бал (на 50—60 гостей), на якому танцювали, співали, переодягалися в дідів, солдат. На Лохвиччині грища тривали майже два тижні (з 8 по 20 січня). Готувалися тут до грищ дуже старанно. Парубки вибирали собі отамана, якому здавали гроші на грище. Наймали приміщення, а також музикантів на увесь період.

Дбали також про те, щоб вчасно погодувати музикантів. Музиці на грищах надавалося першорядного значення. Ще заздалегідь (на Миколи, 19 грудня) дівчата і хлопці збиралися, щоб послухати музикантів, чи до ладу грають.

Прощаючись з грищем («цілуючи у заслінку»), дівчата вибирали старшу кухарку і чого тільки не наварювали та не напікали для спільної вечері: пиріжки і горішки, пшоняники і вареники (з різною начинкою), узвар і кисіль, смажене і варене м'ясо свинини, баранини, курятини, гусятини.

По закінченню грищ знову продовжувалися буденні вечорниці-досвітки аж до великого посту.

З усіх празникових вечорниць (на запусти, на Кузьму, на масниці і т. п.) особливо важливими для молоді були вечорниці на Катерини і Андрія (7 і 13 грудня). Вони супроводжувалися різноманітними обрядами і ворожіннями про майбутню долю, переважно про одруження.

Вважалося, що на день Катерини здебільшого ворожили парубки, а на день Андрія — дівчата. Напередодні Катерини постили парубки, щоб мати добрих жінок, а напередодні Андрія — дівчата, щоб мати хороших чоловіків. Постилися цілий день, аж поки не засвітить вечірня зірка. Оскільки мета ворожінь на Катерини і Андрія одна і та ж, то й форми і способи їх були майже ідентичні, за винятком хіба що ворожіння з вишневою гілкою, яке здебільшого практикувалося на Катерини. Однак те ворожіння не пов’язане з вечорницями, бо виконувалося, як правило, індивідуально.

Учитель. З огляду на те, що нині молодь найчастіше організовує вечорниці на Андрія і вони були зафіксовані дослідниками на величезній території України не тільки в минулому, а ще й у І половині XX століття, розкажемо докладно їх перебіг.

Перегляд відеороликів про святкування Андріївських вечорниць

Розігрування дійства з калитою. Ремарка (Вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть писарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «витанцювати» коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, бере коцюбу, сідає на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під’їжджає до калити. Коли калиту підвішують високо, то щоб вкусити її, треба підскочити на коцюбі, ще й не розсміятися. Це зробити непросто, корж гойдався, а іноді його ще й на мотузці писар то опускає, то піднімає, коли прибулий на кочерзі ротом хапає ту калиту).

Розмова між паном Калитинським і паном Коцюбинським (так величають парубка на коцюбі верхи):

1.    Добрий вечір, Калитинський!

2.    Добрий вечір, Кочержинська!

1.    Приїхала калити кусати!

2.    А я буду по губах писати!

1.    А я вкушу!

2.    А я впишу! і т. д.

Учитель. Драматургія вечорниць була напрочуд багатою, що й привертало увагу відомих українських письменників до цього дійства. Готуючись до заходу, ви провели пошукову роботу на предмет опису вечорниць у художній літературі.

Дослідники називають твори, у яких згадуються вечорниці або є їх описи.

1. Маруся Чурай пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

2. І. Котляревський «Енеїда». Еней у пеклі. Тут яскраво описані вечорниці, ворожіння: І. Котляревський гарно і влучно підмітив найколоритніші деталі вечорниць:

Тоді-то в пеклі вечорниці

Лучились, бачиш, як на те,

Були дівки і молодиці

І там робили не пусте...

3. Т. Шевченко «Назар Стодоля».

4. М. Гоголь «Вечори на хуторі біля Диканьки».

5. Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся».

6. М. Старицький «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

7. Б. Грінченко «Каторжна».

Учитель. Ми ще раз звернулися до наших традицій, звичаїв. У наш час, коли історичні, соціально-економічні умови докорінно змінилися, вечорниці втратили своє первісне призначення. Однак їх естетичний, етичний потенціал, народознавчу пізнавальність варто активно використовувати в арсеналі засобів виховання молоді, оновлювати, осучаснювати це народне дійство, щоб не розірвати наших зв’язків з минулим.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Вечорниці. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk. wikipedia.org/wiki.

2. Іваннікова Л. Вечорниці. А що після них? – Київ, 2008. – 72 с.

3. Народні звичаї: вечорниці та досвітки на Катерини та Андрія… [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mala/storinka/org.

Рєпін І. Вечорниці.

Вечорниці.

Вечорниці