11 клас

Урок №12

Дата:

ЛІТОСФЕРНІ ПЛИТИ ТА ЇХНІ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ.

ГІПОТЕЗА ДРЕЙФУ МАТЕРИКІВ А. ВЕГЕНЕРА.

Мета уроку: актуалізувати і розвивати знання про будову літосфери, літосферних плит та їхні структурні еле­менти; з'ясувати основні положення гіпотези дрейфу материків А. Вегенера; пояснити особливості формування та розташування платформ і геосинкліналей; розвивати вміння користуватися джерелами географічної інформації.

Обладнання: атлас, піцручник, довідники, карта «Будова земної кори», контурна карта.

Тип уроку: комбінований.

Ключові поняття: літосфера, літосферні плити, серединно-океанічні хребти, розломи, платформи, гео­синкліналі, рівнини, гірські системи.

Усі уроки географії на сайті «Шкільне життя»

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

Географічний диктант

Учні об'єднуються за рядами в три варіанти. У кожному варіанті вну­трішнім шарам Землі відповідають певні цифри. Наприклад:

земна кора — 1, 2, 3; мантія — 4, 5, 6; ядро — 7, 8, 9.

1. Де температура підвищується на 1° за 33 метри?

2. У якій частині температура досягає 4000—5000 °С?

3. Де розташована астеносфера?

4. Який шар повністю входить у літосферу?

5. Де тиск досягає максимальних показників?

6. Який шар займає понад 4/5 обсягу Землі?

Відповідь: перший варіант: 1, 7, 4, 1, 7, 4; другий варіант: 2, 8, 5, 2, 8, 5; третій варіанту 3, 9, 6, 3, 9, 6.

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стан спокою земній корі невідомий, вона перебуває в постійному русі.

На Землі весь час «воюють» величезні кам'яні блоки — літосферні плити. Вони стикаються, розходяться, «пірнають» одна під одну. Наслідком та­кого бурхливого «життя» літосфери є розломи, жолоби й гори.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

На допомогу вчителю

Сукупність різноманітних за напрямком і швидкістю рухів земної кори називають тектонічними. їх поділяють на горизонтальні і вертикальні. Во­ни є наслідком багатьох причин, серед яких розпад радіоактивних речовин, дія великих температур і величезного тиску в глибинних шарах Землі.

Гіпотезу цро горизонтальні переміщення (дрейфи) ділянок земної кори першим висунув німецький учений А. Вегенер (1880—1930). Він звернув ува­гу на те, що протилежні береги материків мають в обрисах подібні риси. Наприклад, контури Південної Америки й Африки звернені один до одного.

Гіпотеза давала пояснення таким фактам, як подібність геологічної будови Південної Америки, Африки, Індостану, Австралії; наявність дея­ких загальних рис у складі викопної та сучасної флори й фауни різних материків. Дивне за простотою спостереження ніхто до А. Вегенера не пов'язував із рухливістю континентів. Але перш ніж його геніальне при­пущення укріпилося, знадобилося багато років. Справа в тому, що А. Ве­генер не розкривав найголовнішого — механізму горизонтальних перемі­щень материків.

П'ятдесят років тому ідеї рухливості континентів набули подальшого розвитку в гіпотезі нової глобальної тектоніки плит, висловленої групою американських геологів (Г. Хесс, Р. Діц, К. Ле Пішон, Б. Айзеке). її поява стала можливою після відкриття загальнопланетарної системи серединно-океанічних хребтів.

Відповідно до нової глобальної тектоніки, уся літосфера розбита на величезні блоки, що дістали назву літосферних плит. Вони прилягають одна до одної та повільно «ковзають» по астеносфері, підкоряючись впливу «підкіркових» течій верхньої мантії. Найбільші з літосферних плит включають материки разом з окраїнами океанів і зазвичай мають назви цих ділянок суходолу: Євразійська, Індо-Австралійська, Африканська, Амери­канська, Антарктична плити.

У місцях їх зіткнення виникають пояси високої сейсмічності й актив­ної вулканічної діяльності. Плити складаються як із материкової, так й океанічної кори. Виняток становить Тихоокеанська плита, що склада­ється з океанічної кори.

Горизонтальні тектонічні рухи супроводжуються стисканнями й розтя­ганнями земної кори. Довести їх існування вдалося лише в останні десяти­ліття. У результаті досліджень Землі з космосу була встановлена швидкість руху окремих материків один щодо одного. Вона дорівнює 0,5—6 см на рік. Такі самі темпи переміщення окремих ділянок земної поверхні засвідчили й безпосередні наземні виміри. Так, у зоні розламу Сан-Андреас (США) ді­лянки, розмежовані розламом, зміщуються на 3—8 см за рік.

IV. ПОЕТАПНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання

Нанесіть на контурну карту межі найбільших літосферних плит і під­пишіть їхні назви.

V. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ (ПРОДОВЖЕННЯ)

На допомогу вчителю

Ядра материків утворюють давні платформи. Вони складені типовою кон­тинентальною корою потужністю 35—45 км і являють собою найбільш стійкі тектонічні структури. Літосфера в їхніх межах досягає потужності 150— 200 км. У будові платформ виділяється два поверхи: унизу залягає складчас­тий фундамент, який перекривають гірські породи, що залягають горизон­тально, — осадовий чохол. Місцями фундамент виходить на поверхню, ці ділянки називаються щитами. Так, Східно-Європейська платформа утворює два щити: Балтійський на півночі та Український у південній частині.

В основі всіх материків, крім Євразії, лежить одна платформа (най­більший континент Землі утворюють п'ять платформ).

Іншою найважливішою тектонічною структурою є геосинкліналі (оро­генічні пояси). Вони являють собою лінійно витягнуті зони земної кори, для яких характерні тектонічні рухи високої інтенсивності, що супрово-, джуються землетрусами й виверженнями вулканів.

У міру розвитку геосинкліналей відбувається проникнення магми в тов­щу земної кори, на окремих ділянках починається формування складок, від­бувається підняття, що змінюється новим заглибленням. Згодом процеси складкоутворення посилюються, відбувається інтенсивне підняття всієї гео­синклінальної області, і утворюються високі складчасті гори. Найчастіше це відбувається в зоні переходу від океану до континенту або між континентами.

Із припиненням процесів здимання гори поступово руйнуються, поки на їх місці не утвориться горбкувата рівнина — пенеплен — із виходом на поверхню метаморфізованих кристалічних порід.

Геосинклінальний цикл триває надзвичайно довго і не укладається в межі одного геологічного періоду. Пройшовши його, земна кора товщає, стає стійкою і твердою.

VI. ПОЕТАПНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання

Підпишіть на контурній карті назви давніх платформ. Таких текто­нічних структур десять: Північно-Американська, Східно-Європейська, Си­бірська, Південно-Американська, Африкано-Аравійська, Індійська, Східно-Китайська, Південно-Китайська, Австралійська, Антарктична.

VII. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

За допомогою космічних апаратів і сучасного обладнання дослідники визначили швидкість і напрямок переміщення літосферних плит. Це до­зволяє зробити припущення, де можуть опинитися материки через десят­ки мільйонів років.

Висловте припущення щодо того, який вигляд матиме Земля через 10, 50, 100, 200 млн років.

На допомогу вчителю

Учені передбачають, що через п'ятдесят мільйонів років, у результаті зіткнення Євразійської та Африканської плит, можливе з'єднання Євразії та Африки. При цьому існує велика ймовірність зникнення Середземного й Чорного морів.

За деякими прогнозами, через 200—300 млн років усі нинішні мате­рики з'єднаються й утворять суперконтинент «Пангею Ультима». Автор­ство цього терміна належить американському геологу К. Скотезе, який вивчав історію літосферних плит.

Така точка зору щодо майбутнього вигляду Землі приблизна, оскільки заснована на сталості напрямку й швидкості руху літосферних плит. На тривалий період це вважається малоймовірним.

VIII. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель звертає увагу учнів на основні положення розглянутого матері­алу. Літосфера розколота на літосферні плити — величезні блоки земної ко­ри, з усіх боків обмежені сейсмічно активними зонами (поясами). Вони прилягають один до одного й повільно дрейфують по астеносфері в різних напрямках;. Найбільш стійкими ділянками земної кори є платформи, вони являють собою великі рівнинні простори суходолу, складені давніми порода­ми. Найбільш рухливі ділянки розташовані на межі літосферних плит.

IX. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте §9 підручника.