Передмова
Інфекційні хвороби - одне з найзгубніших для людини небезпечних природних явищ і супроводжують вони людство весь час його існування. Статистика свідчить про те, що інфекційні захворювання унесли більше людських життів, ніж війни.
За останні три роки кількість спалахів інфекційних хвороб збільшилася в 2,5 рази. В світі з’явилися понад 30 видів нових інфекційних хвороб, що викликані мутаціями вірусів (наприклад, атипова пневмонія – SARS – тяжкий гострий респіраторний синдром. 10% хворих на нього – помирають).
Боротьба з інфекціями виходить за площину суто медико-побутових проблем. Протягом декількох останніх років санітарно-епідеміологічна ситуація на території України викликає серйозну стурбованість громадськості і державних органів. На законодавчому рівні необхідні заходи убезпечення населення України від інфекційних хвороб закріплені в Законах України від 24.02.94 №4005-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та від 06.04.2000 №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Аналіз статистичних даних щодо епідемічної обстановки в Україні доводить, що активізація інфекційних хвороб загрожує національній безпеці не лише прямими збитками (щороку приблизно 1,5 млрд. грн.), а й зниженням рівня генофонду народу України.
Кожен рік в окремих городах України оголошують епідемії грипу, закриваються школи та дитячі садки, рік від року зростає кількість захворілих на туберкульоз та СНІД. Тому важко переоцінити необхідність санітарно-просвітницької роботи серед дітей та дорослих щодо профілактики інфекційних захворювань.
У даних методичних матеріалах розглядаються правила поведінки людей в епідемічному осередку і основні обмежувальні заходи, що проводяться в таких випадках.
В методичних матеріалах наведені терміни, що вживаються у такому значенні:
інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), передаються від заражених осіб здоровим і здатні до масового поширення;
небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров’я;
особливо небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби ( у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення;
джерело збудника інфекції – людина або тварина, заражені збудниками інфекційної хвороби;
дезинфекційні заходи (дезинфекція, дезінсекція, дератизація) – заходи щодо знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників – комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація);
епідемія – масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу;
пандемія – поширення епідемії на територію декількох країн або континентів за певних природних та соціально-гігієнічних умов;
інкубаційний період – максимальний відрізок часу, що минає від моменту зараження людини збудниками інфекційної хвороби до появи перших симптомів (ознак) цієї хвороби;
карантин (від італійського guarantina - сорок) - це система адміністративних та медико-санітарних заходів, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб;
контактні особи – особи, які перебували в контакті з джерелом інфекції, внаслідок чого вони вважаються зараженими інфекційною хворобою;
носій збудника інфекції (бактеріоносій) – людина, в організмі якої виявлено збудників інфекційної хвороби при відсутності симптомів (ознак) цієї хвороби;
обсервація (від лат. observatio - спостереження) - це режим посиленого медичного спостереження на території, де можливе розповсюдження інфекційних захворювань;
осередок інфекційної хвороби – місце (об’єкт, територія), де виявлено джерело інфекції та відповідні фактори передачі інфекції;
протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій;
профілактичні щеплення – введення в організм людини медичних імунологічних препаратів для створення специфічної несприятливості до інфекційних хвороб;
спалах інфекційної хвороби – декілька захворювань на інфекційну хворобу, пов’язаних між собою спільним джерелом та (або) фактором передачі інфекції;
фактори передачі збудників інфекційних хвороб (фактори передачі інфекції) - забруднені збудниками інфекційних хвороб об’єкти середовища життєдіяльності людини (повітря, грунт, вода, харчові продукти, кров та інші біологічні препарати, медичні інструменти, предмети побуту тощо), а також заражені збудниками інфекційних хвороб живі організми, за участю яких відбувається перенесення збудників інфекційних хвороб від джерела інфекції до інших осіб.
Джерела виникнення інфекційних хвороб
та шляхи надходження в організм людини
У повсякденному житті організм людини щосекунди атакують безліч мікроорганізмів. Не всі з них здатні викликати хворобу, а без деяких було б неможливе навіть існування людини (загибель мікрофлори, наприклад, системи травлення, у наслідок неправильного вживання антибіотиків або інших медичних препаратів, призводить до серйозних її розладів). Але серед корисних є десятки і сотні тисяч хвороботворних мікроорганізмів і вірусів, які час від часу активізуються, викликають різноманітні хвороби, загострюють хронічні захворювання і здатні навіть скоротити життя людини.
Хроніки і літописи донесли до наших часів описи жахливих пандемій, що спустошили величезні території і знищили мільйони людей, а сліди деяких інфекційних хвороб виявляються в стародавніх похованнях. Наприклад, сліди туберкульозу і прокази знайдені на єгипетських муміях (2-3 тис. років до н.е.). Симптоми багатьох хвороб описані в рукописах цивілізацій стародавніх Єгипту, Індії, Шумеру. Так, перша згадка про чуму зустрічається в староєгипетському манускрипті і відноситься до 4 тис. до н.е.
Ще медицині стародавніх часів були відомі такі методи боротьби з епідеміями, як видалення хворих з міста, спалювання речей хворих і померлих (наприклад, в Ассірії, Вавілоні), залучення перехворілих до догляду за хворими (в Стародавній Греції), заборона відвідувати хворих і скоювати з ними обряди (на Русі). Але тільки в тринадцятому столітті в Європі починають застосовувати карантин. Для ізоляції прокажених були створено 19 тис. лепрозоріїв. Хворим заборонялося відвідувати церкви, пекарні, користуватися колодязями. Це допомогло обмежити розповсюдження лепри (прокази) по Європі.
Приклади крупних епідемій і пандемій різних хвороб:
- Шосте століття - перша пандемія - “юстиніанівська чума" - виникла в Східній римській імперії. За 50 років на території декількох країн загинуло близько 100 млн. чол.
1347-1351 рр. - друга пандемія чуми в Євразії. Загинули 25 млн. чол.. в Європі і 50 млн. чол.. в Азії.
1380 р. - від чуми в Європі померли 25 млн. чол.
1665 р. - тільки в одному Лондоні від чуми померло близько 70 тис. чол.
1816-1926 рр. - по країнах Європи, Індії і Америки послідовно прокотилися 6 пандемій холери.
1831 р. - від холери в Європі померли 900 тис. чол.
1848 р. - в Росії холерою захворіло понад 1,7 млн. чол., з яких померло близько 700 тис. чол.
1876 р. - в Німеччині від туберкульозу помер кожний восьмий житель країни.
Кінець XIX століття - третя пандемія чуми, поширена щурами з морських суден, охопила більш ніж 100 портів багатьох країн світу.
1913 г.-в Росії від віспи померли 152 тис. чол.
1918-1919 рр. - пандемія грипу в Європі погубила більше 21 млн. чол.
1921 р. - в Росії від висипного тифу загинули 33 тис. чол.., а від поворотного тифу - 3 тис. чол.
1961 р. - почалася сьома пандемія холери.
1967 р. - в світі близько 10 млн. чол. захворіло віспою, 2 млн. з яких померли. Всесвітня організація охорони здоров'я починає великомасштабну акцію по вакцинації населення.
1980 р. - в СРСР припинена вакцинація від віспи. Вважається, що віспа в світі знищена.
1981 р. - відкриття хвороби СНІД.
1991 р. - в світі виявлено близько 500 тис. чол., хворих на СНІД.
1990-1995 рр. - щорічно в світі від малярії вмирають 1-2 млн. чол.
1990-1995 рр. - в світі щорічно захворюють туберкульозом 2-3 млн. чол., з яких вмирають 1-2 млн.
2000 р. - 30-40 млн. людей у всьому світі заражені вірусом ВІЛ - СНІД Щодня цією страшною хворобою в світі заражаються 6500 дорослих і 1000 дітей.
Особливістю інфекційних хвороб є, перш за все, їх заразливість, тобто можливість передачі хвороби від хворої людини або тварини здоровим. Іншою особливістю інфекційних захворювань є те, що вони виявляються не відразу після зараження, а після прихованого (інкубаційного) періоду, який може тривати протягом декількох днів, тижнів, а іноді і місяців. Збудників інфекційних захворювань можна визначити тільки за допомогою спеціальних лабораторних методів дослідження і шляхом аналізу відібраних проб.
В залежності від локалізації збудника в організмі і механізму його передачі інфекційні хвороби поділяються на чотири групи:
повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів;
водно-харчові, або кишкові інфекції;
трансмісивні, або кров'яні інфекції;
контактні, або інфекції зовнішніх покривів.
Інфекції дихальних шляхів - найбільш численні і розповсюджені. Більшість цих захворювань об'єднані загальною назвою - гострі респіраторні.
Збудники локалізуються в верхніх дихальних шляхах людини і розповсюджуються повітряно-крапельним способом при розмові, чханні, кашлі. Крім широко відомих грипу та ангіни, до інфекцій дихальних органів відносяться також натуральна віспа, поліомієліт, дифтерія, скарлатина, які в недалекому минулому були грізними епідемічними захворюваннями і забрали тисячі життів. У цю групу входить і туберкульоз, що став справжньою бомбою для нації. У світі налічується майже 200 млн. хворих на туберкульоз, 2 млрд. інфікованих, у яких ризик захворіти протягом життя становить 10 %. Щорічно у світі від цієї недуги помирає від 3 до 4 млн. осіб.
Щомісяця від туберкульозу помирають близько 800 громадян України. Один хворий, який виділяє паличку Коха, перш ніж померти, встигає заразити 100 чоловік.
При кишкових інфекціях збудники хвороби (мікроби) проникають у здоровий організм через рот разом з їжею або водою й уражають в більшості випадків кишковий тракт. Сюди відносять такі хвороби, як холера, черевний тиф, дизентерія, вірусний гепатит, сальмонельоз, ботулізм та інші.
До розповсюдження цих інфекцій і виникнення епідемій призводять руйнування водопровідних і каналізаційних мереж, низька санітарна культура, недбалість і необачність при користуванні відкритими водоймами.
Кишкові інфекції часто називають "хворобою брудних рук" попадають в організм з часточками пилу і бруду через немиті фрукти, овочі, посуд, брудні руки та білизну. Мухи, таргани теж допомагають мікробам добратися до людини: на одній мусі можуть мандрувати більше 6 млн. мікробів.
Трансмісивні (кров’яні) інфекції характеризується тим, що збудник захворювання циркулює в крові і передається від хворого до здорового організму тільки через кровососних носіїв. Іншими словами, зараження людини виникає при укусі блохи, кліща і комара, в тілі яких є патогенні (хвороботворні) мікроорганізми. До таких хвороб відносяться чума, висипний тиф, туляремія, кліщовий енцефаліт, малярія та інші.
До групи контактних інфекцій входять хвороби, при яких збудник передається від хворого до здорового при безпосередньому контакті і уражає, в першу чергу, шкірні і слизові покриви людини. Сюди відносяться венеричні захворювання, СНІД, сказ, правець. Значне поширення у цій групі мають короста, стригучий лишай та так звані грибкові захворювання.
У кожній з цих груп існують особливості, однією з яких є відмінність у джерелах збудника. При одних захворюваннях (дизентерія, черевний тиф, дифтерія і інші) джерелом інфекції є тільки людина; такі хвороби називаються антропонозними. При інших (чума, туляремія, сибірська виразка і інші) - зараження людини відбувається від тварин і їх називають антропозоонозними, так як на них можуть хворіти і тварини, і людина.
До числа особливо небезпечних інфекцій віднесено більше сотні різних інфекційних захворювань. Це інфекційні хвороби, які здатні до епідемічного поширення з охопленням великої кількості людей та (або) мають вкрай важкий пере біг, можуть стати причиною смерті або інвалідності хворого.
За ступенем небезпеки збудники інфекційних хвороб діляться на чотири групи.
Збудники першої групи являють собою високу як індивідуальну, так і суспільну небезпеку. Вони спроможні зумовити важкі хвороби людей і (або) тварин, що не піддаються лікуванню і можуть легко поширюватися поміж людьми або передаватися від тварин безпосередньо чи опосередковано (чума, віспа натуральна, геморагічні гарячки).
Збудники другої групи являють собою високу індивідуальну, але низьку суспільну небезпеку. Вони здатні зумовити важкі інфекційні хвороби, але не можуть поширюватися від однієї людини до іншої, або проти спричиненої ними хвороби є ефективні засоби профілактики та лікування (бруцельоз, туляремія, гістоплазмоз тощо).
Збудники третьої групи являють собою помірну індивідуальну та обмежену суспільну небезпеку (черевний тиф, вірусний гепатит В тощо).
Збудники четвертої групи являють собою низьку індивідуальну та суспільну небезпеку.
З урахуванням вищезазначених критеріїв особливо небезпечними інфекціями називаються ті інфекційні захворювання, збудники яких віднесені до першої та другої груп.
Масове поширення інфекційної хвороби людей, кількість випадків якої значно перевищуюче звичайно реєстрований на даній території рівень захворюваності є епідемією. Епідемія, як надзвичайна ситуація, характеризується наявністю джерела зараження, хворих інфекційною хворобою людей, або території, в межах якої в певний час можливе зараження людей і сільськогосподарських тварин збудниками інфекційної хвороби.
Іноді поширення захворювання носить характер пандемії,
тобто охоплює території декількох країн або континентів. Порівняно високий рівень захворюваності може реєструватися в окремій місцевості тривалий період. На виникнення тривалість епідемії впливають як процеси, що протікають в природних умовах (природні джерела інфекції, епізоотії тощо), так і соціальні чинники (санітарно-гігієнічний стан території, побутові умови, стан охорони здоров'я).
Епідемічний процес представляє є ланцюжком послідовних один за одним уражень та захворювань і характеризується безперервністю. Іншими словами, для виникнення епідемічного процесу необхідні три фактори (або умови): джерело збудника інфекційного процесу, механізми його передачі і сприйнятливі до захворювання люди.
Протиепідемічні заходи
З метою запобігання розповсюдженню інфекційного захворювання проводяться комплекс заходів, які включають проведення санітарно-просвітницької роботи та гігієнічного виховання, що є одним з головних завдань виховних установ та навчальних закладів, профілактичне щеплення від інфекційних захворювань та періодичний медичний огляд населення, дезинфекційні та протиепідемічні заходи.
Профілактичні заходи мають за мету зменшити вірогідність виникнення спалахів інфекційних хвороб на території України. Тому, працівники підприємств, професійна діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних хвороб (торгівля, громадське харчування, дошкільні та навчально-виховні заклади) повинні обов’язково проходити періодичні медичні огляди. Обов’язкові щорічні медичні огляди проходять також особи віком до 21 року.
Згідно Закону України «Про забезпечення санітарного та протиепідемічного благополуччя населення» ст. 27 профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов’язковими.
Дезинфекційні заходи поділяються на такі види:
профілактичні дезинфекційні проводяться у жилих, виробничих, навчальних та інших приміщеннях, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку з метою знищення збудників переносників інфекційних хвороб.
поточні дезинфекційні заходи проводяться систематично у приміщеннях масового перебування людей (об’єкти громадського харчування, побутового обслуговування людей, навчальних та культурно-освітніх та лікувальних закладах), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи на підприємствах проводяться працівниками цих підприємств, а у жилих приміщеннях – хворими на інфекційні хвороби або членами їх сімей.
Заключні дезінфекційні заходи проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела інфекції установами та закладами державної санітарно-епідемічної служби.
Протиепідемічні заходи спрямовані на створення безпечних для здоров’я умов побуту, праці, навчання, відпочинку, запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб. Необхідність їх проведення залежить від багатьох причин. Основними з них можуть бути:
різке погіршення санітарно-гігієнічного стану території внаслідок руйнування комунальних об'єктів (системи водозабезпечення і каналізації), хімічних, нафтопереробних і інших промислових підприємств, наявності трупів людей і тварин, гниючих продуктів тваринного і рослинного походження;
масове розмноження гризунів, виникнення серед них епізоотії і активізація природних осередків;
інтенсивні міграції неорганізованих і організованих контингентів людей;
зміна сприйнятливості людей до інфекції тощо.
У випадку появи масових інфекційних хвороб, тобто, виникнення епідемії, комплекс протиепідемічних заходів, включає:
санітарно-епідемічне спостереження;
організацію режимно-обмежувальних заходів;
екстрену і специфічну профілактику;
використання індивідуальних і колективних засобів захисту;
лікувально-евакуаційні заходи: обеззараження (дезінфекцію, дезинсекцію, дератизацію) і санітарну обробку осіб, що знаходилися в епідемічному осередку.
Під санітарно-епідемічним спостереженням розуміють систематичне отримання відомостей про характер епідемічного процесу, санітарно-епідемічний стан території і рівень захворюваності серед населення та зіставлення даних, що надходять з різноманітних джерел. У ході її проведення виявляється джерело інфекції, її збудник і умови його розповсюдження.
При виникненні осередку інфекційного зараження на території для всього населення встановлюється режим обсервації або карантину. Постійні карантинні заходи здійснюються також митницями на державних межах.
Обсервація передбачає обмеження виїзду, в'їзду і транзитного проїзду через осередок зараження, заборону вивезення з нього будь-якого майна без попереднього обеззараження, а також обмеження спілкування з незараженим населенням.
При необхідності виїзд людей з осередку зараження дозволяється тільки після проведення екстреної профілактики і повної спеціальної обробки. З лікувально-профілактичних заходів важливим є проведення медичного спостереження уражених з метою своєчасного виявлення захворілих шляхом особистого спостереження і щоденних опитувань, а при виникненні підозри на захворювання - з допомогою медичних оглядів і лабораторних досліджень.
Виявлених хворих в той же момент ізолюють, а в подальшому відправляють в лікувальні установи. Проводяться заходи з виявлення і ізоляції носіїв інфекції. Водночас в осередку проводиться екстрена профілактика можливих інфекційних захворювань, а при необхідності (після встановлення виду збудника) - вакцинація або ревакцинація населення.
При обсервації, крім того, посилюється протиепідемічний режим роботи медичних пунктів (лікувальних установ) і медичний контроль за проведенням санітарно-гігієнічних заходів в осередку зараження.
Якщо встановлено, що захворювання незаразні або викликані токсинами (наприклад, харчові отруєння), то після вилучення джерела зараження, санітарної обробки населення і дезинфекції ізоляційно-обмежувальні заходи скасовують.
У випадку виявлення факту появи особливо небезпечних інфекцій, а також при прояві інших масових заразних захворювань обсервацію замінюють карантином. Він передбачає повну ізоляцію району інфекційних захворювань. Карантин вперше був застосований як протиепідемічний захід у XIV ст. в Італії через широке розповсюдження в Європі чуми. Він полягав у забороні морським суднам, що прибували з країн, неблагополучних у відношенні чуми, на протязі 40 днів заходити в порти, висаджувати екіпажі, пасажирів і вивантажувати товари.
При карантині проведені раніше обсерваційні заходи посилюються додатковими режимними заходами. Останні включають: збройну охорону (оточення) осередку зараження, заборону виїзду з нього, суворе обмеження в'їзду в осередок, розосередження уражених на дрібні групи, організацію постачання осіб, які знаходяться на карантині, через обмінні пункти або повітряним шляхом, повну ізоляцію уражених в осередку зараження від незараженого населення.
Протиепідемічні заходи при карантині проводяться медичною службою під контролем епідеміологів. Інфекційні лікарні, виділені для прийому і лікування хворих чумою і холерою, як правило, розгортаються поблизу осередку зараження. Обмінні пункти для постачання продовольства і майна населенню, що знаходиться на карантині, розташовуються на кордоні осередку. Їх обслуговують особи, на яких не вплинуло зараження.
Для забезпечення означеного режиму (за винятком зовнішнього оточення) організують комендантську службу, що здійснює також охорону вододжерел, резервуарів з водою, продовольчих складів та ізоляторів, забезпечує поховання трупів під контролем медичної служби, несе службу спостереження і оповіщення. Особи, призначені для несення комендантської служби, повинні знаходитися під особливо ретельним медичним спостереженням.
На даний момент карантин і обсервація - найнадійніші способи боротьби з епідеміями. Короткі відомості про основні інфекційні захворювання, терміни карантину і обсервацію приведені в таблиці.
Коротка характеристика збудників основних
інфекційних захворювань, терміни обсервації і карантину
Збудник | Середній інкубаційний період | Небезпека хворого | Термін обсервації (доби) | Термін карантину і умови його встановлення |
чума | 1-3 | дуже небезпечний | - | 6 діб |
холера | 1-3 | дуже небезпечний | - | 6 діб |
сибірська виразка
| 1-3 | мало небезпечний | 8 | може встанов-люватися на 8 діб при масовій захворюваності і наявності контактного розповсюдження |
туляремія | 3-6 | не небезпечний | 6 | не встановлюється |
сап | 2-3 | небезпечний | 14 | може встановлюватися |
висипний тиф | 10-14 | небезпечний за наявності педикульозу | 23 | може встановлюватися |
ботулізм | до 1 | не небезпечний | 2 | не встановлюється |
натуральна віспа | 13-14 | дуже небезпечний | - | 17 діб |
Тривалість карантину і обсервації встановлюється на термін інкубаційного періоду виявленого захворювання і відраховується з моменту ізоляції останнього хворого і завершення дезінфекційних заходів в осередку зараження. Знімається карантин з моменту закінчення терміну максимальної інкубації за відсутності за цей час повторних захворювань.
Правила поведінки людей у епідемічному осередку
Встановлені у осередку інфекційних захворювань режим і правила поведінки, а також вимоги медичної служби повинні виконуватися всіма громадянами беззаперечно. Ніхто не має права ухилятися від запобіжних щеплень і прийняття лікарських препаратів, не можна без спеціального дозволу покидати місця проживання і без крайньої необхідності виходити з дому. По можливості слід уникати місць великого скупчення людей, двічі на добу вимірювати температуру тіла. Якщо вона підвищилася і з'явилися ознаки захворювання, необхідно ізолюватися від оточуючих, терміново повідомити про захворювання в медичну установу, одягти захисну, краще ватно-марлеву, пов'язку.
Для запобігання масового розповсюдження інфекційних захворювань населення зобов'язано ретельно дотримувати правила особистої гігієни, тримати в чистоті житла, двори, місця загального користування.
В житлових будинках необхідно обробляти дезинфікуючими розчинами поручні сходів і дверні ручки, унітази засипати хлорним вапном, все прибирання в приміщеннях проводити тільки вологим способом; не допускати розведення мух і інших комах.
У осередку інфекційного захворювання воду дозволяється брати тільки з водопроводів або із незаражених, перевірених медичною службою вододжерел. Всі продукти слід берегти в щільно закритій тарі і обробляти перед вживанням: воду і молоко прокип'ятити, сирі овочі і фрукти обмивати крутим кип'ятком.
Посуд необхідно ретельно мити і кип'ятити; при їді користуватися індивідуальним посудом.
Перед виходом з приміщення надягати індивідуальні засоби захисту органів дихання і шкіри; перед входом з вулиці в житлове приміщення взуття і плащі необхідно залишати із зовнішньої сторони до обробки їх дезинфікуючими розчинами.
При виявленні перших ознак захворювання потрібно негайно викликати лікаря і ізолювати хворого.
Якщо хворий буде залишений для лікування удома, його необхідно помістити в окремій кімнаті або його ліжко відгородити ширмою або простирадлами. Для хворого слід виділити окремий посуд і предмети відходу. В приміщенні, де знаходиться хворий, провести поточну дезинфекцію - знезараження приміщення і предметів, з якими хворий користувався. Знезараження здійснюється найпростішими засобами - обмиванням гарячою водою з содою, милом і іншими миючими засобами, а також кип'ятінням окремих предметів.
Доглядати за хворим, по можливості, слід одній особі. При цьому слід дотримуватися заходів безпеки і правил особистої гігієни: одягти халат, косинку і пов'язку, мити і знезаражувати руки.
Після госпіталізації хворого або його одужання проводиться заключна дезинфекція. Знезаражуються приміщення постіль, предмети, якими користувався хворий.
Предмети, як правило, знезаражуються на місці; постіль може здаватися на станцію знезараження.
У осередку інфекційного захворювання всі мешканці повинні провести дезинфекцію своїх квартир і домашніх речей. Для цього використовуються розчини різних дезинфікуючих речовин (хлорного вапна, хлораміну, лугів, формаліну, лізолу). Дезинфекція стін, стель, підлоги, дерев'яних і металевих предметів проводиться ганчірками, змоченими дезинфікуючими розчинами. М'які меблі спочатку очищаються пилососом, а потім протираються ганчіркою або щіткою, змоченою в 3% розчині хлораміну. Дезинфекція бавовняного одягу, білизни, посуди здійснюється кип'ятінням в двопроцентному содовому розчині протягом двох годин. Дезинфекція виробів з тканин може проводитися також гарячою праскою. Взуття, одяг, килими, подушки і інші предмети, які кип'ятити не можна, а також засоби захисту здаються для дезинфекції на станції знезараження.
Дезинфекцію житлових приміщень необхідно проводити в індивідуальних засобах захисту. При цьому потрібно обережно поводитися з різними дезинфікуючими розчинами. Обтиральний матеріал, використаний при дезинфекції, складається в спеціально відведених місцях, а потім спалюється. Під час роботи забороняється палити, пити і приймати їжу.
Для дезинфекції приміщень частіше за все використовують освітлений (відстояний) 0,1-5% розчин хлорного вапна. Для приготування 5% розчину потрібно в 10-літровій судині розвести 0,5 кг хлорного вапна і дати можливість розчину відстоятися. Після цього верхній шар розчину зливається і при необхідності розбавляється водою до потрібної концентрації.
Після закінчення робіт з дезинфекції особи, що брали участь в їх проведенні, повинні пройти повну санітарну обробку. Вона проводиться на стаціонарних обмивальних пунктах, в лазнях, душових павільйонах або на спеціальних обмивальних майданчиках.