ВСТУП

Художні полотна українських прозаїків і поетів – це плідне поле для мовного спостереження і дослідження. Нашу увагу привернув роман І.Багряного «Тигролови», а конкретніше – однорідні члени речення як індикатор художньої виразності мови твору.

Актуальність і новизна дослідження – мовні одиниці завжди привертали увагу мовознавців. Однорідні члени речення займають важливе місце у вивченні синтаксису української мови, але достатньо повно не розглядалося питання ролі однорідних членів речення у художньому тексті, зокрема у мові роману І.Багряного «Тигролови». Цим пояснюється звернення до їхнього вивчення з метою розширення уявлень про роль і значення, осмислення їхньої художньої вартості. Оскільки одним із емоційно-експресивних засобів у художньому творі є перелік на підставі однорідності, то ми й визначили об’єкт дослідження – однорідні члени речення у мовному просторі роману І.Багряного «Тигролови» . Предмет дослідження – емоційно-експресивна , стилістична роль однорідних членів речення у мові тексту роману.

Теоретичне значення дипломного дослідження полягає в тому, що в роботі розглянуто теоретичні ( наукові ) погляди мовознавців на однорідні члени речення як різновид ускладнення простих речень, на стилістику речень із однорідними членами, їхню емоційно-експресивну роль у художньому тексті.

Практичне значення. Зібраний, викладений, досліджений матеріал буде цікавим і вчителеві, і студентові-практикантові при опрацюванні тем, пов’язаних з однорідними членами речення.

Таким чином, мета нашого дослідження – на підставі опрацьованих наукових джерел ( праці таких мовознавців, як : Дудик П.С., Дудка О.О., Кучеренко І.К., Лисенко Ю.В., Різун В.В., Олійник О.Б., Шевченко Л.Ю., Шевелєва Л.А., Чабаненко В.А., Ющук І.П., Загнітко А.П., Кучеренко І.К.) подати теоретичне обґрунтування поняття про однорідні члени речення, стилістику речень із однорідними членами, про перелік на підставі однорідності як про один із індикаторів мовотворчості саме у мові роману І.Багряного «Тигролови». Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1. Теоретично обґрунтувати поняття про однорідні члени речення, стилістику речень з однорідними членами, з’ясувати, у чому полягає

їхня емоційно - експресивна роль у художньому тексті.

2. Вибрати із тексту роману речення з однорідними членами , утворити лінгвістичні колекції, а саме:

а) однорідні члени речення, що відтворюють рельєфні картини навколишнього світу;

б) однорідні члени речення, що сприяють створенню виразних портретів персонажів роману;

в) однорідні члени речення, що увиразнюють описи пейзажів у творі.

3. На підставі описаних груп однорідних членів речення : додатків, означень, обставин , підметів - визначити різноманітність предметів та їхніх ознак, а присудків – підсилення енергії дії.

4. Подати методичні рекомендації щодо опрацювання теми «Однорідні члени речення» у школі.

У роботі використані такі методи: вибірковий, описовий, контекстуального аналізу. Дослідження проведено на граматичному, синтаксичному, стилістичному рівнях.

Логіка дослідження зумовила структуру дипломної роботи - Вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури із 37 найменувань. Загальний обсяг роботи - 90 сторінок.

Розділ І. Теоретичні засади дослідження

1. Поняття про однорідні члени речення

Питання однорідних членів речення у синтаксисі сучасної української мови розглядалося багатьма мовознавцями. Шевченко Л.Ю. вважає, що кілька однакових за синтаксичною функцією членів речення, що пов'язані сурядними синтаксичними зв'язками - єднальним, розділовим, протиставним, градаційним, приєднувальним - і відносяться до того самого члена речення, а також виражають поняття одного ієрархічного рівня, називаються однорідними членами речення. Однорідними можуть бути головні і другорядні члени речення.[ 28, с.147 ]

Однорідні члени речення, на відміну від неоднорідних, пов'язані сурядним сполучниковим або безсполучниковим зв'язком, тобто, за відсутності сполучника, між однорідними членами речення завжди можна вставити єднальні, розділові або протиставні сполучники.

Однорідні члени речення протиставляються неоднорідним членам речення, між якими відсутні сурядні зв'язки однорідності і вони відносяться до різних членів речення, виражають поняття різних ієрархічних рівнів. Однорідні означення, обставини, додатки можуть протиставлятися неоднорідним, означенням, обставинам, додаткам. В українському мовознавстві як окреме наукове поняття виділяють перш за все неоднорідні означення.

Однорідні члени речення позначаються як звичайні члени речення.

Синтаксичні ряди однойменних членів речення можуть бути організовані таким чином, що один із членів речення, перший або останній, є узагальнювальним, тобто виражає родове поняття щодо видових понять, виражених однорідним рядом. Узагальнювальний член речення є сурядним, але неоднорідним іншим і приєднується до них зв'язком пояснення або узагальнення [ 27, 176], [ 28, 181].

З погляду Дудика П. С. речення з однорідними членами

становлять один із різновидів простих ускладнених речень, тобто ре­чень із синтаксично ускладненою, розгорнутою будовою.

Терміном однорідність позначають певні сукупності предметів, ознак, дій тощо, які знаходять свій вияв поза межами одиничності.

Однорідні члени речення перебувають в однакових сми­слових відношеннях з одним членом речення, поєднані од­наковим синтаксичним зв'язком (завжди сурядним) і ви­конують однакову синтаксичну функцію: однорідні підме­ти однаково поєднуються із синтаксично залежним від них присудком, однорідні додатки найчастіше залежать від того ж самого присудка (зрідка - від підмета).

Однорідні члени речення найчастіше характеризу­ються однаковим морфологічним вираженням; завжди репрезентують ту ж саму групу, різновид членів речен­ня: однорідні підмети, присудки, однорідні головні чле­ни односкладного речення, однорідні означення, додат­ки, обставини, прикладки.

Окремого розгляду потребують: форма присудка при однорідних підметах; однорідні другорядні члени речен­ня; однорідні і неоднорідні означення; числові форми озна­чуваного слова при двох і більше означеннях; сполучники в реченнях з однорідними членами; узагальнювальне слово (сполучення слів) у реченнях з однорідними членами; пунктуація при однорідних членах речення; особливості стилістики речень з однорідними членами речення.

Таке поширене мовленнєве явище, як однорідність членів речення, важливе для засвоєння знань про дуже різноманітні й частотні мовні одиниці, для формування певних елементів культури мовлення [4, 328].

Пономарів О.Д. вважає, що однорідними звуться члени речення, які виконують одну синтаксичну функцію, об'єднуються однаковими синтаксичними відношеннями до того самого члена речення. Однорідними можуть бути головні й другорядні члени речення. [ 15, 214]

Однорідність - категорія синтаксична. Основною ознакою однорідності є наявність синтаксичної функції та зв'язок із тим самим членом речення. Ряди слів об'єднуються за допомогою сурядного зв'язку, ці об'єднання виникають тільки на рівні речення. Вони певним чином ускладнюють структуру речення. Скільки б членів речення не входило до однорідного ряду, кожен із них і всі разом узяті виконують одну синтаксичну функцію, є одним членом речення. Однорідні члени речення виражаються однією частиною мови, у деяких випадках вони бувають морфологічно різнорідними:

1) «Коса нагадує їй дівування, весільну пару, особливо передшлюбний вечір» - у реченні однорідні додатки, виражені іменниками; «Молодиці розсідаються на лавах попід стінами, перебирають настрижену й знесену сюди мирту від найближчих сусідів, добутий по горбах у голосному потоці барвінок і шиють велин, обсипають його живою зеленню й червоними сосновими ягідками, купленими на торговищі» (В. Качкан) - у реченні кілька груп однорідних членів: однорідні присудки, однорідні означення, однорідні додатки, об'єднані інтонацією й сурядним зв'язком, виражені однотипними частинами мови в кожній групі;

2) «Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу, нагадували мальовничі акварелі Левітана» (Є. Івженко).

- однорідні означення, виражені прикметником та іменниками з залежними словами, що деталізують виклад, морфологічно різнорідні.

Найтиповішим видом зв'язку для однорідних членів речення є сурядний зв'язок, що формально виражає єднальні, зіставно-протиставні, розділові відношення. Сурядний зв'язок передається за допомогою сурядних сполучників та інтонації. Інтонація при вимові однорідних членів буває різна. Якщо зіставляються однорідні члени речення, то інтонація перелічувальна, причому в розповідних реченнях вона поступово знижується, в окличних - підвищується. У питальних реченнях інтонація різко підвищується на останньому однорідному члені. Однорідні члени, що протиставляються, на першому однорідному члені мають різке піднесення інтонації, на другому - зниження: Наприклад: «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля» (П. Чубинський); «Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди, Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну...» (В. Сосюра); «Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» (Т. Шевченко). Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю змістовою, логічною. Це виявляється в тому, що однорідні члени речення називають поняття одного логічного ряду, - тобто близькі за суттю. Тому при побудові речень з однорідними членами треба звертати увагу на те, щоб усі вони були однорідні за логічними поняттями й однаково сполучалися зі словом, до якого відносяться. Це правило порушено, наприклад, у реченнях: «Ішов дощ і два студенти, один - в університет, другий - у черевиках. У магазині "Сільгосптехніка" у продажу рами для машин, ремені для комбайнів, блоки циліндрів, калій та інші мінеральні добрива» (газ.).

Не є однорідними членами:

1. Повторювані слова: вони вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження експресивності, емоційності. Такі слова розглядаються як єдиний член речення: «Ой повішу колисочку у поли, у поли, будуть дитя колисати соколи, соколи» (нар. пісня); «Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу » (О. Чубачівна); «Усе дозволено! Все можна! А десь на дні у глибині хтось тужить - журиться тривожно: "Минають дні, минають ночі» (В. Еллан).

2. Повторювані однакові форми, об'єднані частками не, так, хоч не хоч, писати так писати; а також сполучення з двох дієслів, одне з яких лексично неповне: візьму та й скажу, піду та нап'юся; такі сполучення вживаються в розмовному стилі.

3. Стійкі сполучення з парними сполучниками: ні те ні се, і сміх і гріх, ні слуху ні духу.

Між однорідними членами речення встановлюються єднальні, протиставні та розділові відношення. Вони виражаються сполучниками сурядності.

Єднальні відношення виражають різні відтінки поєднання між однорідними членами, а саме: єднально-перелічувальні, приєднувальні, перелічувально-розділові, перелічувально-видільні тощо. Єднальний зв'язок виражають сполучники: і (й); та (у значенні і), та й, ні... ні, як... так і, не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й. Наприклад: «Не так тії вороги, як добрії люди - і окрадуть жалкуючи, плачучи осудять» (Т. Шевченко); «Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудесно і пречудово - розцвітай же, слово!» (П. Тичина); «Тихо та ясно у материній душі. І така тиха, зоряна і ясна ніч. А в ній у голубім сяйві вервечками бродять дівчата молоді з піснями лункими. Аж заслухається Катря і сидить, як заворожена, а в душі бродять юрбами радісні та співливі материні думи» (А. Головко); «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка...» (нар. пісня).

Найчастіше між однорідними членами вживається сполучник і, що може бути поодиноким і повторюваним. Поодинокий сполучник указує, що перелік закінчився, тому він ставиться між двома або перед останнім з однорідних членів. Таким чином створюється закритий однорідний ряд. Повтор сполучника перед кожним однорідним членом речення створює незакінчений, або відкритий, однорідний ряд, напр.: «Солов’ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках і в кущах біля річки» (О. Гончар); «Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого в тобі, мово, неосяжна душа народу - його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку... Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого» (С. Плачинда) - сполучник і створює в тексті незамкнений ряд, об'єднуючи однорідні члени окремо й попарно.

Парні сполучники не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й, як...так передають відношення зіставності , порівняння. Ці сполучники вживаються тільки між двома однорідними членами: «У старі князівські часи на нашій батьківщині набув великої популярності образ Марії у вигляді Оранти: віруючі називали цей образ Марії як Заступницею, так і Непорушною стіною» (Д. Степовик).

Протиставні відношення виражають об'єднання двох протилежних, несумісних, контрастних однорідних членів. Однорідність виникає всупереч логічному значенню членів речення, оскільки вони сприймаються як протилежні, взаємовиключні. Таких членів у реченні, як правило, не більше двох. Протиставні відношення виражаються сполучниками: а, але, проте, зате, однак, хоч, так, та (у значенні але), хоча. Сполучники а, але вказують на протиставлення одних предметів, явищ, дій, ознак іншим.

Сполучники проте, та (у значенні але), так зіставляють поняття, одне з яких обмежує інше: «Сонце без проміння, однак червоне, ніби ясний світ на широку картину. За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, проте з жовтим сутінком імла» (І. Нечуй-Левицький). Сполучники зате, однак виражають значення протиставлення з відтінком заміщення (замість того): «А знизу, з-під палуби, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня» (С.Плачинда). Сполучники хоч (хоча) мають відтінки допустовості: «Випросталася Лисавета Гулевичівна, зупинилась на мить, задумалася: побудувала колегію, хоча сина втратила» (С. Плачинда).

Розділові відношення між однорідними членами полягають у тому, що логічний зв'язок між ними передає роздільність, чергування або взаємовиключення понять, які входять до однорідного ряду. Такі відношення виражаються сполучниками: або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то, хоч... хоч. Конструкції з поодинокими сполучниками або та і виражають просту роздільність однорідних членів, у реченнях же з повторюваними сполучниками або... або, чи... чи, хоч... хоч виражається перелік понять, що взаємно виключають одне одного; у реченнях із сполучником то... то виражається перелік повторюваних явищ, подій, предметів, які чергуються; такі самі відношення, але з відтінком питальності, сумніву або непевності виражаються в реченнях з однорідними членами зі сполучниками: чи то... чи то, не то... не то. Наприклад: «Які неповторні шляхи випрядає нива: вона то стрясоне дужими і м'якими крилами і до самого обрію летить, то враз відкинеться назад, стихне, як пісня» (П.Загребельний); «Усі мости в цій землі були дерев'яні, через що людям захожим: або чужинцям, або мандрівникам, або завойовникам, або апостолам, або й пройдисвітам, здавалося, ніби тут і зовсім немає мостів...» (П. Загребельний); «Спинився - волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків?» (С. Васильченко).

Однорідні й неоднорідні означення

Однорідними називаються означення, які, перелічуючи споріднені ознаки, однаково відносяться до того самого пояснюваного слова і мають з ним безпосередній зв'язок. Однорідні означення пов'язуються одне з одним сполучниками сурядності, інтонацією переліку, єднальними паузами. Якщо означення пов'язані між собою сполучниками, вони завжди однорідні: «А з поля йшла, струнка і тонковида, ще несвідома чарівничих зваб, богиня квітів, юная Хлорида, у жовтому віночку із кульбаб…» (Л. Костенко); «Запашна, співуча, гнучка і милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів - рідна мова...» (О. Гончар).

Однорідні означення:

а) характеризують предмет з одного боку (при переліку різновидів чогось): «Сиві, рожеві, блакитні дими кучеряві плинуть з високих, мов башти, стрімких димарів» (М. Рильський); «Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина» (Л. Костенко);

б) вказують на різні споріднені ознаки (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо), часто одного узагальненого характеру: «Я люблю тебе, друже, за те... за волосся твоє золоте, за чоло молоде і одкрите, я люблю тебе, друже, за те...» (В. Сосюра); «Збирають світлі, золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли» (М. Рильський);

в) посилюють, уточнюють або пояснюють одне одного: «Всі звели очі в дивні вигляди на Дніпро, на небо, то ніби помальоване чудовими кольорами на заході, то сизе, аж чорне за горою Царського садка» (І. Нечуй-Левицький).

Однорідними є також художні означення (епітети): «Пекучий день, лісів солодка млява, смага стежок, сонливиці левад, іде гроза дзвінка і кучерява, садам замлілі руки цілувать» (Л. Костенко); «Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень» (М.Стельмах); «Гасне зірка найясніша, ангел ангела втіша... То - жіноча, найніжніша, найчарівніша душа» (П. Грабовський).

Неоднорідними називаються такі означення, які характеризують предмет з різних боків. Кожне попереднє з неоднорідних означень стосується всього подальшого словосполучення, а не безпосередньо означуваного (пояснюваного) слова. Неоднорідні означення найчастіше стоять перед означуваним словом, але можуть бути й після нього; неоднорідними є також означення, одне з яких виражене займенником, а друге - прикметником або дієприкметником, оскільки займенник відноситься до всього словосполучення. Неоднорідні означення виражаються, як правило, сполученням якісного і відносного, якісного і присвійного прикметників. Характеризуючи предмет з різних боків, неоднорідні означення можуть стати однорідними, коли вживаються для опису зовнішності, інтер'єру, позитивної або негативної оцінки тощо: «Сонце вдарило з-за лісу червоним потужним промінням на київські гори. Виразніше виступили високі смужки київських гір під ясним чистим небом, обсипані збоку червонястим промінням. Вигляд став якийсь фантастичний... Київські сизі гори стали фіолетові... Ліс чорнів широкою смугою на горяному правому березі Дніпра. Вишгород розкинувсь по широкому невисокому шпилі... Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережаний смугами розкішних зелених городів. На сукупних, скрізь одгороджених тинами городах зеленіла розкішна соковита бутина та бадилля кукурудзи. Коло хатів у садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші» (І. Нечуй-Левицький) [15, 153].

Ющук І.П. розглядає однорідні члени речення як члени речення, які в одному плані стосуються того самого слова в реченні і відповідають на те саме питання.

Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією перелічування або протиставлення. У реченні вони функціонують як сурядні словосполучення.

Однорідні члени можуть становити відкритий ряд (допускають продовження) і закритий ряд (не допускають продовження). Наприклад, у реченні: « Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини - приносять глибоку радість і, як повітря, потрібні людині » (М. Коцюбинський) перший ряд однорідних членів речення - відкритий, другий - закритий (його закриває одиничний сполучник і).

У реченні може бути як один, так і більше рядів однорідних членів. Так, у реченні: Для когось ліс - це гриби, для когось - суниці, чорниці чи ожина, для городян - переважно місце відпочинку з неодмінними шашликами і печеною в золі картоплею, хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця, а то і кабана, а для них [лісників] гаї, діброви та березняки - це щоденна рутинна робота (З газети). Тут п'ять таких рядів.

Однорідні члени одного ряду виконують однакову синтаксичну функцію, тобто є тими самими членами речення - або всі тільки підмети, або всі тільки прямі додатки, або всі тільки обставини способу дії і т. д. Наприклад, у реченні: Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (Т.Шевченко) однорідні підмети - дума, пісня; однорідні присудки - не вмре, не загине. Однорідні члени найчастіше мають і однакове морфологічне вираження: Голос її окликався гнівом, докорою, огидою (Панас Мирний); але не завжди: Машина старенька, зате дешево обходилась мені (В. Дрозд).

Не є однорідними слова, які хоч і поєднані сурядним зв'язком (за допомогою сполучника і) проте є різними членами речення: Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвильовий). Це добре відчувається, якщо сполучник опустити: Ніхто ніде мене не чекає.

Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені без залежних слів) і поширені (мають при собі залежні слова), в одному простому реченні є два або більше присудків чи однакових додатків (які стосуються того самого слова й відповідають на те саме питання), то вони однорідні: В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т. Шевченко). Я живу, і борюсь, і творю для людей (В. Забаштанський). Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави (В.Симоненко).

Але не є однорідними членами:

а) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення великої кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності, - це єдиний член речення: Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю, рости, рости, тополенько, все вгору та вгору (Т. Шевченко); між такими словами ставиться кома або дефіс;

б) власні або просторові, часові чи кількісні назви на зразок : формула Остроградського-Гаусса, автобус Київ-Одеса, протягом березня-травня, вісім-десять днів тощо; між такими словами ставиться тире;

в) однакові або подібні слова, між якими вжито заперечну частку не, якщо вони становлять смислову єдність: Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем (І. Нечуй-Левицький);

г) два однакові за формою дієслова, що означають дію і її мету: Кохана спить; кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі (П. Тичина);

ґ) повторювані слова, з'єднані порівняльним сполучником як: Тепер молодиця як молодиця, коси на все село (М. Стельмах); тут частина речення як молодиця є присудком;

д) фразеологічні словосполучення з двічі повторюваним сполучником і або ні на зразок: і сяк і так, і сміх і гріх, ні світ ні зоря, ні сіло ні впало тощо.

У чотирьох останніх випадках між повторюваними словами кома не ставиться.

Якщо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними й неоднорідними. Навіть ті самі означення в різному контексті виступають:

то як однорідні: Сіре, кошлате небо нависло над задимленим Петроградом (І. Цюпа);

то як неоднорідні: З Балтики дув холодний вітер, гнав сірі кошлаті хмари (І. Цюпа).

Означення однорідні, якщо:

а) вони являють собою перелік ознак: За шкільними партами схилились чорняві, біляві, русяві голівки (І. Цюпа);

б) вони характеризують предмет в одному плані (їх можна замінити одним словом): У полі зацвітуть пахучі, ніжні, голубі фіалки (О. Гончар); тут однорідні означення можна замінити словом привабливі;

в) вони стоять після означуваного слова (тоді вони сприймаються переважно як перелік ознак): Люблю я бистрину життя прозору, поривну, глибоку (Д. Павличко). Йому жаль стало Жука - здорового, чорного, мордатого (Панас Мирний); але не завжди такі означення однорідні: Минаючи убогі села понаддніпрянські невеселі, я думав... (Т. Шевченко);

г) першим стоїть непоширене означення, другим - поширене: Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар); але якщо навпаки, то такі означення будуть неоднорідні: Залитий сонцем рівний степ одразу принишк.

Якщо означення в різних планах характеризують предмет (не можна замінити одним словом), то вони неоднорідні, наприклад, у реченні: В густім зеленім березовім гаю над Дніпром весело щебетали пташки (І. Франко) кожне з означень по-різному пояснює предмет, причому перше з них (густий) стосується словосполучення зелений березовий гай, друге (зелений) - словосполучення березовий гай.

Завжди неоднорідними є означення, виражені сполученням займенника й прикметника (мій найкращий друг) якісно-відносного (високий дніпровський берег), якісного і присвійного прикметників (улюблена мамина пісня).

Якщо обставини по-різному характеризують дію, то вони неоднорідні. Наприклад, у реченні : І дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі сиділи

(Т. Шевченко) обставина часу - у неділю, обставина місця - на призьбі, обставина способу дії - вдвох отже, вони неоднорідні.

Неоднорідні також обставини, які хоч і відповідають на те саме питання, проте доповнюють одна одну, залежать одна від одної. Наприклад, у реченні: Шумлять сади над берегами, в моєї юності краю (В. Сосюра) обставини місця над берегами і в моєї юності краю хоч і відповідають на те саме питання де?, проте неоднорідні: остання група слів, крім обставинного значення має ще й означальний відтінок (над берегами (якими?) в моєї юності краю). Так само в реченні: Гострим полиском хвилі спалахують після бурі у місячну ніч(Леся Українка) обставини часу після бурі і у місячну ніч не в одному плані стосуються присудка спалахують. Тут можна поставити питання у зворотному порядку: у місячну ніч (і коли саме?) після бурі. Можна слова після бурі розглядати і як додаток: спалахують (після чого?) після бурі (коли?) у місячну ніч.

Однорідні члени речення поєднуються між собою сурядним зв’язком:

а) без сполучників: Земля зляглася, перепріла, перемліла, спарилася, прагнула роботи (К. Гордієнко);

б) за допомогою одиничних сполучників і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи: Приємно бродити в теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками (О. Довженко); тут дві пари однорідних членів бродити чи ловити, грому й дощу;

в) за допомогою повторюваних сполучників і... і, та… та, або… або , чи… чи , то... то, ні... ні (сполучник повторюється два або більше разів поспіль): Від Батьківщини – клич, і звага, і рання сила, й доля пізнана, (М. Сингаївський);

г) за допомогою парних сполучників не тільки... а й, не лише... але й, як... так і, хоч... але, як не... то, не стільки... скільки (перша частина сполучника ставиться перед першим однорідним членом чи групою їх, друга - перед наступним чи наступними): Митець думає не тільки розумом, а й серцем

(О. Довженко). Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха (М. Коцюбинський ).

Між однорідними членами речення бувають єднальні, протиставні та розділові відношення, які виражаються як за допомогою сполучників, так і без них.

Єднальні відношення передаються звичайно за допомогою єднальних сполучників і, та (= і), та й, і... і, та... та, ні... ні, як... так і, не тільки... а й і под. Вони виражають, як правило, перелік чи зіставлення певних явиш: Буде ще після цього простір лиману, і вітер попутний, і біла заметіль чайок над головою (О. Гончар). Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло (Леся Українка). Годилося б думати не тільки про роботу, а й про себе (Є. Гуцало). Цей зв'язок може передаватися й без сполучників: Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука (В. Сухомлинський).

Протиставні відношення позначаються звичайно протиставними сполучниками а, але, та (= але), зате, проте, однак, все ж, так. Вони передають несумісність, протилежність певних явиш: О думи мої! О славо злая! За тебе марно і в чужому краю караюсь, мучуся... але не каюсь (Т.Шевченко). Цей зв'язок може виражатися й без сполучників: Це була не звичайна - мінеральна вода (О. Гончар).

Розділові відношення виражаються за допомогою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, хоч... хоч і под. Вони передають роздільність, чергування або взаємовиключення певних явищ: Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде (М. Коцюбинський). Дитина стоїть, пильно дивиться то на батька, то на матір (Панас Мирний) [ 30, 543].

На думку Плющ М.Я., однорідними називаються такі члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях із членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв'язком. Однорідні члени речення мають такі диференційні ознаки:

1. займають позицію одного члена речення;

2. пов'язані між собою сурядним зв'язком;

3. відносяться до одного із членів речення;

4. часто мають однакові морфологічні форми і виражають однотипні поняття.

Основною ознакою однорідних членів речення є те, що вони займають позицію одного члена речення.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні речення. Наприклад: Над Дніпром широким, вільним, Де луги й степи цвіли, Наші прадіди поляни Оселились і жили; Хлібороб робив у полі, Пас пастух овець, 3 луком, з стрілами гнучкими По лісах ходив ловець (О. Олесь.). У реченні однорідні члени об'єднуються в один ряд — цілісний семантико-синтаксичний блок, який у цілому і кожен із його компонентів зокрема пов'язаний з іншими членами речення підрядним зв'язком.

Однорідні члени переважно виражаються однаковими граматичними формами, але можуть бути виражені й різними. Наприклад, у реченні: Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком (І.Нечуй-Левицький) однорідні іменні складені присудки виражені прикметниками та цілісними словосполученнями.

Засоби вираження однорідності

Основними засобами вираження однорідності у блоці однорідних членів є інтонація та сполучники сурядності. Способи поєднання однорідних членів можуть бути різні: лише інтонацією, без сполучників, лише сполучниками сурядності, комбіновано - безсполучниковим і сполучниковим зв’язками. Наприклад: Благословенна ж будь, моя всещедра мати. За серце, за вогонь, за кров, за мозок мій! (М. Рильський); Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами (М. Коцюбинський); Мене везуть у царство трав, таємничих озер (О.Довженко); Були і ревнощі, і муки, і докори, І вірші, розпачем налиті (М. Рильський); На південь, за пологими левадами та сіножатями, за купами вільхи та верболозу, проти синього неба ясно вирізувалась ламана смуга горяного берега Росі (І. Нечуй-Левицький)

Будь-який ряд однорідних членів характеризується спільною ознакою — наявністю паузи між його членами і логічного наголосу над кожним із них.

Важливим граматичним засобом вираження однорідності є сполучники сурядності — єднальні, протиставні та розділові, які виражають відповідні смислові відношення між однорідними членами речення. Блоки з єднальними сполучниками і(й), та, і...і, ні...ні мають характер переліку, який забезпечується перелічувальною інтонацією. Найчастіше вживаються сполучники і(й), та, ні...ні: І гребля, і вода, і стародавній млин навік одбилися у серці ненаситнім... (М. Рильський); Весняне сонце заливало ліс та садки (І. Нечуй-Левицький). Сполучник ні...ні завжди повторюється і виконує не лише єднальну функцію, а й служить для підсилення заперечення.

Між однорідними членами речення можуть бути градаційні відношення, тобто посилення наростання чи, навпаки, послаблення значення другого компонента по відношенню до першого. Такі значення мають градаційні сполучники не тільки...а й, не тільки...але й, не стільки...скільки, не те щоб...але, хоч і…але, не так і...як : На півдні України вирощують не тільки зернові культури, а й технічні; Вони не стільки зробили, скільки наговорили; Хоч і піщана земля, але родюча. Градаційні сполучники завжди парні. Вони передають відношення між однорідними членами речення, близькі до єднальних.

Протиставні сполучники а, але, та (але), однак, проте, зате, так, все ж поєднують протиставлювані чи зіставлювальні поняття: І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища... (О.Гончар); Ніч була хоч і зоряна, та темна (П. Мирний.).

Однорідні члени речення поєднуються також і розділовими сполучниками або, то, чи, або...або, то...то, чи... чи: А прийде Гнат з ярмарку, то вже неодмінно принесе гостинця: хустку або ковтки, або разок намиста (Коц.); Теє слово всім давало То розраду, то пораду (Л. Українка.); Гуси чи лебеді в небі пливуть, Там, угорі, наді мною?! (О. Олесь)

Однорідні члени речення, переважно з єднальними сполучниками, супроводжуються узагальнювальними словами, які виражають загальні поняття чи є родовими стосовно понять, названих однорідними членами. Узагальнювальні слова є тими ж членами речення, що й однорідні. Роль узагальнювальних слів виконують найчастіше займенники, іменники та прислівники, рідше - інші повнозначні слова: І все поволі зникає: море, скелі, земля (М.Коцюбинський.); Усе одбивається в пісні, як в морі, — Рожева зоря, і червоная кров, І темна ненависть, і ясна любов, І пломінь пожару, і місяць та зорі…( Л. Українка); Перед очима розгортався степовий ландшафт: вибалки, горби, рівнини і знову пасма горбів (О. Гончар); І трави, й ниви, й небо, й сонце — все, усе змінилось у хлопчика в очах (І.Франко); І пригорки, й довгі долини, й зелені левади в вербах понад ставком — усе зеленіло й лисніло на веселому сонці (І.Нечуй-Левицький).

Однорідні присудки

З приводу однорідності присудків є різні думки. По-перше, речення з однорідними присудками (у двоскладних реченнях)чи головними членами (в односкладних реченнях) вважаються простими. По-друге, речення з однорідними присудками трактуються як складні. По-третє, такі речення відносять до проміжного типу – між простими і складними. Простими вважають речення, у яких однорідні присудки стосуються одного підмета: Все покотилося, змінилось, розцвіло (М.Рильський); Одного разу йшов я в морі сніговому, що грало й пінилось, п’янило і пливло (М.Рильський); Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою(Т. Шевченко); Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди (О.Олесь).

Односкладні речення з однорідними головними членами можна віднести до проміжних типів — між простими і складними. Так, речення, в яких є спільний другорядний член для однорідних головних членів, можна вважати простими: Кругом бори та болота, Туман, туман і пустота (Т. Шевченко); В кімнаті було тихо й темнувато (Вин.); Ні деревця ніде, ні доріг, ні людського житла (О.Гончар). Речення, в яких такий спільний другорядний член відсутній, можна кваліфікувати як складні: Облиш, не плач, бо в долі злій Ще й нас на світі щось чекає... (О.Олесь); Осінній вечір, шум трамваїв, Автомобілів перегук… (М.Рильський).

Однорідні і неоднорідні означення

Узгоджені означення, які займають препозицію стосовно означуваного слова, можуть бути однорідними і неоднорідними. Однорідними є ті означення, які становлять перелік суттєвих ознак різних предметів чи характеризують предмет з якогось одного боку. В один блок однорідних означень об'єднуються переважно лише якісні або лише відносні прикметники. Між однорідними означеннями можна вставити єднальний сполучник і (й), та(і): Низенька, кругла, вона здавалася не польовою квіткою довгостеблою, як от Марина, а повною огородною маргариткою (П. Мирний); А там, за річкою, сплелися парубочі Дзвінкі, розгонисті, гарячі голоси... (М. Рильський); Радісна, тиха надія, моя квітка лелії, розквітла ... (Л. Українка.); І вам згадається садок, високий ґанок, Летючі зорі, тиха літня ніч, Розмови наші, співи й на останок Уривчаста, палка, завзята річ (Л.Українка).

Однорідними є означення, що виражають ознаку одного порядку — колір, розмір, матеріал тощо: Тихі, ніжні зорі спадали з неба, — білі, непрозорі — і клалися в намет (Л. Українка).

Завжди однорідними бувають означення, які стоять після означуваного слова: За столом сиділи рядками дівчата та парубки, чорняві, гарні, дорослі та здорові (І. Нечуй-Левицький); Я знаю став один бездонний В гірській закутині глухій, Дрімливий, тихий, вічно сонний (Б.Лепкий).

Якщо прикметник і дієприкметник чи дієприкметниковий зворот стоять поряд, то означення однорідними є тоді, коли першим стоїть прикметник: Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка (М.Коцюбинський); Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні, що розляглися за рікою в Румунії, ані жовті, залиті хвилею виноградників по підгір'ю шпилясті гори, що тиснуться понад Прутом з сього боку... (М. Коцюбинський).

Якщо дієприкметник стоїть перед прикметником, то означення неоднорідні: І по обидва боки тих левад, на крутих косогорах, скрізь видно було залиті сонцем старі садки (І.Нечуй-Левицький).

До неоднорідних належать означення, які називають ознаки, що виражають різні родові поняття. У ряду неоднорідних означень бувають як якісні, так і відносні прикметники [ 14, 132].

Шкуратяна М.Г. розглядає однорідні члени як члени речення, які тотожні за семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію. Наприклад: Глибока,тиха, нерозважна туга вникає в серце, каменем лягає (Л. Українка).

Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками:

а) виконують однакову синтаксичну функцію;

б) відносяться до одного й того ж члена речення;

в) пов'язані між собою сурядним зв’язком;

г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови;

ґ) як правило, семантично однотипні.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: 1. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! ( О.Довженко)

2. Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі гранітних сходів мокрі схили (М.Бажан). 3. Для художника важливо було осмислити життєві явища, страждання і радощі людини (Газ.). 4. Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом (О.Гончар). 5. Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі (О.Олесь).

У першому реченні однорідні члени виконують синтаксичну функцію підметів, у другому — присудків, у третьому — додатків, у четвертому — означень, у п'ятому — обставин місця. У реченні може бути кілька рядів однорідних членів, які виконують різні синтаксичні функції: В ім'я радості і миру встають будови тут і там (В. Сосюра). У цьому реченні два ряди однорідних членів: непрямі додатки — радості і миру; обставини місця — тут і там.

Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені. Наприклад: А тим часом місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко); Від дітей Скіфа і Десни пішли чорняві поляни, і русяві древляни, і волоокі стрункі анти, і річкові Венери (А.Платонов). У першому реченні однорідні члени непоширені, у другому — поширені означеннями чорняві, русяві, волоокі стрункі, річкові.

Бувають випадки, коли члени речення підпорядковуються одному й тому самому членові неоднаковим смисловим відношенням: Це було давно в далекому сибірському селі (Газ.). Обставини неоднорідні, бо означають час і місце дії.

Означення також можуть бути однорідними й неоднорідними. Однорідні означення відрізняються від неоднорідних на основі таких ознак:

1. Залежно від семантики. Однорідними вважаються означення, які характеризують предмети за однією ознакою (кольором, розміром), а неоднорідними — означення, що характеризують предмети з різних боків: Маяли над нами жовті, голубі, червоні, сині метелики (Журн.); Відчуває щирість сонця голубий прозорий день (В.Фоменко).

2. Залежно від способу зв'язку означень з означуваним словом. Якщо кожне означення безпосередньо пояснює означуване слово, вони однорідні, якщо одне з означень безпосередньо залежить від означуваного слова й утворює з ним просте словосполучення, а від усього цього словосполучення, вони неоднорідні: Купили зручний, широкий стіл — однорідні означення; Купили зручний письмовий стіл — неоднорідні означення.

3. Залежно від можливості вставити сполучник і: між неоднорідними його вставити не можна.

4. Залежно від стилістичної ролі означень: означення-епітети завжди однорідні: Збирають світлі, золоті веди веселок рилі і прозорі бджоли

(М. Рильський).

5. Залежно від позиції щодо означуваного слова. Якщо означення стоять після означуваного слова, вони однорідні: Мамині руки – щедрі, робочі — втоми не знають з ранку до ночі (Б. Грінченко).

6. Означення вважаються однорідними, якщо друге і подальші означення конкретизують, уточнюють попереднє: Високо серед неба стояв ясний, блискучий, повний місяць (І.Нечуй-Левицький).

Однорідні члени речення пов'язуються між собою або тільки інтонацією і сполучниками сурядності: І мене в сім'ї великій, сім’ї вольній, новій не забудьте пом'янути незлим тихим словом; На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає (Т. Шевченко).

При однорідних членах речення можуть бути узагальнювальні слова, які виступають тим самим членом речення, що й однорідні члени. Роль узагальнювальних слів найчастіше виконують займенники всі, все, ніхто, ніщо та прислівники скрізь, всюду, завжди, ніде: Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі (Б. Олійник). Узагальнення є стилістичним прийомом увиразнення змісту [29, 385]

Погляд І.Р. Вихованця на явище однорідності: реальне просте речення часто містить у собі компоненти, не зумовлені валентністю предиката. Воно стає тоді простим ускладненим реченням. У сучасній українській літературній мові маємо різні види синтаксичного ускладнення. Ускладнені прості речення являють собою окремий клас простих речень, виразно протиставлюваний класові неускладнених, тобто елементарних, речень. У клас ускладнених простих речень варто об'єднати різноманітні реченнєві побудови, яким у формально-синтаксичному плані притаманна головна ознака простого речення — монопредикативність. Найпоказовіше в ускладнених простих реченнях виявляється їхня семантико-синтаксична специфіка, яка виражається, звичайно, елементами формально-синтаксичної організації.

До класу ускладнених простих речень належать речення:

1) із прислівними другорядними членами, не зумовленими валентністю предиката: Сльози затуманили старі очі (Б. Харчук); Стоїть у переході Із квітами бабуся (Д. Павличко); Довбанка легко відпливла від берега (Б. Харчук);

2) із детермінантними членами, що стосуються підметово-присудкової основи двоскладного речення в цілому або граматичного центра односкладних речень: Трава пожовкла від посухи (Є. Маланюк); Над вишнями літає хрущ (В. Стус); 3) з відокремленими членами речення (або напівпредикативними конструкціями): Сади, омиті музикою згадок, ковтають пил міжселищних доріг (Л. Костенко); В Хайяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її (Д. Павличко);

4) з однорідними членами речення: Радуйся, дівчино, разом зі мною Сонцем і ясною голубизною, Ласкою леготу, листям на кленах, Білою стежкою в травах зелених (Д. Павличко); Танцюють чи не всі там і чардаш, і мазурку, і танці всіх племен (Л. Костенко); Між світом і душею виріс мур (В.Стус); Нашорошилось небо буряно І погрозами загуло (В. Симоненко);

5) з компонентами, що перебувають у подвійному синтаксичному зв'язку: Стоять жоржини мокрі-мокрі (Л. Костенко); Ніч над полями стояла Смугла, аж золота (Д. Павличко); Наталка прибігла сердита, задихана (О.Гончар);

6) із звертанням, що не перебуває в позиції підмета: Учителю, стою перед тобою (Д. Павличко); Щодня, щогодини бомбардую думками образ твій, Сфінксе (В. Стус);

7) із вставними словами або конструкціями: І вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось... (Л. Костенко); Не тим, напевне, брались шляхом марне марим вороттям на первопуть свою (В. Стус);

8) з опосередкованими другорядними членами речення: Там, за безкраєм, там, за горою — ти на синім морозі гориш (В. Стус).

Як і речення з детермінантними членами, уся сукупність речень з однорідними членами становить центральну ланку простих ускладнених речень. Диференційною ознакою синтаксичної однорідності є тотожність синтаксичної позиції, що можливе лише за об'єднання кількох словоформ у сурядне словосполучення. У такому разі однорідними називаються члени речення, які поєднані сурядним зв'язком, що вказує на тотожність їхньої формальної синтаксичної і (здебільшого) семантико-синтаксичної функцій. Для групи однорідних членів речення характерне поєднання з членом речення, який перебуває поза межами сурядного словосполучення і щодо якого вони визначаються як однорідні підмети, однорідні присудки та однорідні другорядні члени речення. Спеціалізованими граматичними засобами вираження однорідності виступають п'ять розрядів сурядних сполучників: єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні. Указані сполучники розрізняються своїми модифікаційними потенціями. Єднальні сполучники і (й), та (у значенні і) вказують лише на однотипність семантико-синтаксичної функції кожного з однорідних членів сурядної групи. Зокрема найбільш уживаний єднальний сполучник і (й) тільки поєднує однорідні члени, виражаючи загальний зміст однорідності, який конкретизується відповідними синтаксичними позиціями слова. Іншої (виразно модифікаційної) ролі набувають протиставні сполучники а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак і розділові сполучники або - чи, або — або, чи — чи, то — то, не то — не то, чи то ; чи то, що передають перенесені із складної структури сурядних речень нашарування протиставних і розділових семантико-синтаксичних відношень на суто синтаксемну функцію однорідних членів. Порівняємо неоднакову роль єднальних, протиставних і розділових сполучників: Налетіла срібна-срібна хвиля І розбилась на моїм човні (О. Ольжич); Це ми передали деревам Жагу і пристрасть молоду (Д. Павличко) ; Пам'ятатимем не для пам'яті, а для чогось того небуденного (І. Драч); То музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина (Л. Костенко). Порівняно з протиставними й розділовими сполучниками меншим модифікаційним потенціалом позначені градаційні сполучники як — так і, не тільки — а й, не тільки — але й, не лише — а й, не лише — але й, які підкреслюють смислову увагу одного з однорідних членів речення, і приєднувальні сполучники та й, а також, що виражають семантику доповнення, напр.: Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною (В.Сухомлинський); Майже вся драматургія Лесі Українки та й значна частина її лірики є самостійним і часом до дерзновенності сміливим переглядом світових мотивів (М. Рильський).

Просте ускладнене речення з однорідними членами виявляє семантико-синтаксичну співвідносність із складносурядним реченням. Здебільшого в них маємо ті самі сполучники і тотожні семантико-синтаксичні відношення. Найчастіше у простих ускладнених реченнях з однорідними членами і у складносурядних реченнях виражаються семантико-синтаксичні відношення:

а) єднальні (за допомогою сполучників і (й), та (у значенні і): І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, все згадує себе в свою найкращу пору (Л. Костенко); Співає осінь ніжно й журавлино(Д. Павличко); Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві (М. Рильський); Настане час — і піде все в архів (Л. Костенко);

б) протиставні (за допомогою сполучників а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак): Тече вода в синє море, та не витікає (Т. Шевченко); Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ.., (М. Стельмах); Однаково приходимо на світ, Та кожен з нас по-різному вмирає (Д. Павличко);

в) розділові (за допомогою сполучників або, чи, або — або, чи — чи, то — то, не то — не то, чи то — чи то): Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи (О. Гончар); А вони стояли при місяці. І їхні тіні в його червонясто-блідому світлі то ворушилися, то, злившись в одну, були несхитні (Б. Харчук); То посміхнеться, то раптом тінню набіжить на неї незрозуміла засмута... (О. Гончар); Чи то війнув снігами небосхил, Чи то так сумно розкричалась галич (Г. Світлична) [ 2, 145].

Отже, погляди мовознавців на явище однорідності близькі за своєю суттю, змістом викладу основних ознак однорідності й неоднорідності членів речення.

1.2. Стилістика морфологічних одиниць мови

1.2.1.Стилістичні функції іменника

Стилістичні функції морфологічних форм мови прийнято характеризувати за тими морфологічними категоріями, значеннями, які властиві словам певної частини мови. Іменники, наприклад, здебільшого витлумачуються стилістично за категоріями роду, числа і відмінка, іноді окремо розглядаються стилістичні функції власних і загальних іменників, стилістичні особливості варіантних форм певної іменникової лексеми і т. ін.

Іменники — слова самостійної частини мови, назви предметів, істот, явищ тощо. Порівняно зі словами всіх інших частин мови іменників незрівнянно більше в будь-якій мові.

У різних стилях мови категорія роду іменників виявляється неоднаково. Рід іменників української мови — одна з її визначальних морфологічних (ширше — граматичних), серед них і стилістичних ознак. Немає жодного іменника у формі однини, який би не належав до певного роду. Виняток становлять лише іменники, яким властива тільки парадигма (система форм) множини: ворота, двері, вершки, нутрощі та ін.

В українській мові іменники стіл, берег чоловічого роду, іменники книга, осінь — жіночого, а поле, весілля — середнього. Пояснити належність іменників до певного роду можна лише загально, посилаючись на внутрішні закони розвитку мови. Рід іменників у різних мовах не збігається. Наприклад, іменник дівчина (дівчинка) в українській мові є іменником жіночого роду, а в німецькій мові належить до середнього роду; дитя, дитинчатко, дитинятко, дитятко — середнього роду, а дитина, дитинка, дитиночка — жіночого. Окремі іменники мають форми чоловічого і жіночого родів: учитель, співробітник, викладач, професор, лікар, аспірант, студент (чол. р.) і вчителька, співробітниця, викладачка, професорка, лікарка, студентка (жін. р.). В офіційно-діловому і науковому мовленні зазвичай удаються до форм чоловічого роду, а в мовленні розмовно-побутовому звичніше й умотивованіше з погляду стилістичного сприймаються форми жіночого роду. Крім того, ці іменники використовуються не з однаковою частотністю і стилістичною вмотивованістю. Наприклад, іменники викладачка, професорка, на відміну від викладач, професор, сприймаються дещо менш офіційно й шанобливо. Іменники інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак належать до чоловічого роду, не розрізняються за статевою ознакою (певною мірою через переважання чоловіків у цих професіях). З цим, однак, зовсім не узгоджується родова сутність іменників педагог, лікар. Вони належать до чоловічого роду, хоча значно частіше в цій сфері діяльності працюють жінки. Немає статевого розрізнення в іменниках кінь і коник (зменшено-пестливе до кінь), коняка (зневажливе), а також у фразеологічних сполученнях слів: на білому коні в'їхати (про переможця); на коні бути ( бути у вигідному становищі); хід конем (про рішучий захід, до якого вдаються у крайньому разі).

У мовленні переважно зі стилістичною метою вживаються іменники так званого спільного роду — слова на позначення осіб чоловічої і жіночої статі за характерними рисами їхньої поведінки: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, жаднюга, сердяга, бродяга, добряга, скуп'яга, знайда, пройда, роззява, шельма, невидимка, плакса, рюмса, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, каліка, нероба, ябеда, єхида, недоторка, листоноша та ін. Вони з однаковою стилістичною функцією вживаються на позначення осіб чоловічої і жіночої статі.

Іменники спільного роду можуть використовуватися як іменники чоловічо-жіночого роду (вовчище), жіночого й середнього (дівчисько), а найчастіше вони одночасно є назвами чоловічого й жіночого (власне спільного) роду: Знадобився ще один постріл, перш ніж страшний вовчище висолопив язика (3 газети); Господи, що те дівчище не натерпілося за свій вік (І. Франко); Чи у тебе стиду-сорому нема. Що тебе заблуда кожний обніма (Л.Первомайський); Іде молода листоноша... Із чорної сумки на боці біліють газети й листи (В. Сосюра).

Більшість іменників спільного роду стилістично марковані, бо вони використовуються переважно в розмовно-побутовому й художньому, частково в публіцистичному стилях мови. Іменники спільного роду вкрай обмежено вживаються в офіційно-діловому і науковому мовленні. Отже, категорія роду іменників стилістично важлива, у багатьох випадках нею привноситься в мовлення певна значеннєвість, своєрідна емоційність.

Стилістичні особливості категорії числа іменників

Однією зі словозмінних морфологічних (граматичних) категорій, яка містить у собі вказівку на кількість осіб, предметів, явищ, позначуваних іменниками, є категорія числа.

Категорія числа іменників має здебільшого дві форми вияву — однину й множинну. Їх стилістична сутність майже адекватна, пор.: Навчаю учня і Навчаю учнів. Ці речення розрізняються своїм змістом і морфологічно. Йдеться про навчальні зусилля суб'єкта, які зорієнтовані тільки на одного об'єкта, особу (учня — одн.) і на двох, кількох чи багатьох об'єктів (учнів — множ.), тому й стилістика обох речень неоднакова: сприймання мовцем змісту сказаного в обох реченнях пов'язане з його ставленням до кількісного вияву об'єкта тієї

самої дії.

Стилістична місткість категорії числа найочевидніша тоді, коли слова вживаються переважно або тільки в однині (читання, мислення,запровадження, вдосконалення, орієнтація, м'ясо, сміх та ін.), або тільки в множині. До іменників із значенням множинності найчастіше належать такі іменники:

— назви предметів одиничних, парних або таких, які утворилися з кількох частин: вила, ворота, ночви, сани, терези, граблі, ноші, посилки, лапки, кліщі, панталони, сіни, шахи, в'язи, баки та ін.;

— іменники, лексичне значення яких матеріально-речовинне: вершки, дріжджі, прянощі, висівки тощо;

— назви тих реалій, які мають значення збірності і вказують на сукупність предметів: гроші, надра, фінанси, копалини, джунглі, хащі та ін.;

— найменування дій, процесів: заходеньки, походеньки, витребеньки, дебати, відвідини, жмурки, пересміхи, хвастощі, пустощі, гульбища тощо;

— найменування певних відрізків часу, свят, обрядів: сутінки, канікули, іменини, роковини, заручини, входини, вхідчини, жнива, обжинки і т. ін.;

— найменування почуттів, емоцій, станів: радощі, гордощі, жалощі, веселощі, мудрощі, прикрощі тощо;

— власні назви, що мають лише форму множини: Прилуки, Суми, Афіни, Альпи, Карпати, Гімалаї та ін.

Деякі з цих іменників з певною видозміною в семантиці й емоційному забарвленні можуть уживатись і у формах однини: Ця кадра неперспективна (в розмовно-побутовому мовленні — із зниженим, іронічним відтінком). Іноді «стилістична» множина може замінювати собою граматичну однину: Лежали битих м'яс копиці (І. Котляревський); Забери з собою всі лиха, всі зла (Т.Шевченко).

Такі іменники, як сіль, сталь, дим, масло, вода, глина, кукурудза, гречка, пшениця, крейда, світ і под., уживаються в множині тоді, коли ними потрібно позначати різні види, ґатунки того, що виражається одниною: мінеральні води, солі мікроелементів, різні жири, напр.: На той год [рік] ми хочем знов їхати куди-небудь на води (Леся Українка); Він вже пив валер'янку, нюхав солі — нічого не допомогло (Ю. Смолич); Стоять сухі кукурудзи... (М. Вінграновський); Менше вживати жирів — це для здоров'я (3 газети).

У художньому і розмовному стилях уживаються іменники в обох числах: Гладжу рукою соболину шерсть ячменів (М. Коцюбинський); О, земле юрб і добр, о, земле сил і дій!.. (М. Бажан); Є любов до сестри, і до матері, і до дружини, Є багато любовей (В. Сосюра). Однинна форма іменника може вказувати на збірність чи множинність, сприймаючись при цьому з деякою метафоричністю: Багацько трупа там палилось (І.Котляревський); У темнім лісі за горами Зібравсь усякий звір (Л. Глібов).

Множинної форми можуть набувати й власні однинні назви, чим завжди привноситься у мовлення значеннєво-стилістичний відтінок узагальненості, легкої іронії чи й недоброзичливого ставлення до особи, явища: Семени, Івани, Надівайте жупани (Т. Шевченко); дві Ганни, три Оксани; чотири Петренки; Ви ...побачили усякого начиння по тих Італіях (Леся Українка); Щоб більше не з'являлись ні гітлери, ні сталіни (3 газети).

Однинні іменники типу шляхта, братія, мишва, маючи значення збірності, здебільшого тільки своєю семантикою надають висловленому негативної оцінки, зневаги, сарказму тощо: Понура шляхта, мов хорти, За двері вийшла (Т. Шевченко); А братія мовчить собі, Витріщивши очі (Т.Шевченко); Задумала мишва вчинить велике діло (Л. Глібов).

Окреме явище становлять випадки числової неузгодженості присудка в реченні з підметом, що нерідко стилістично відображає давню традицію (характерну для українців) шанобливого ставлення до своїх батьків, родичів, старших за віком друзів, товаришів і т. ін.: Встали мати, встали й татко, Де ластовенятко? (П. Тичина); Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? (М. Коцюбинський).

У художніх текстах, у яких відображається минуле, можна натрапити й на числові форми колишньої двоїни, які в наш час перебувають поза межами сучасної літературності, нормативності: дві колесі, дві яйці, дві руці, три відрі та ін.: Перед хатою стоять дві грушці (В. Стефаник).

Отже, категорія числа іменників вагома також і стилістично, бо нею суттєво розгортаються виражальні можливості іменників у їх числовій формі.

Стилістичні функції відмінкових форм іменника

Усі іменники мають граматичне значення відмінків. Кожна відмінкова форма іменника виражається або однією фонемою (найчастіше) чи двома, трьома фонемами, або відмінкові форми певної групи іменників нульові, незвукові (у незмінних словах).

Відмінок — граматична (морфологічна) категорія слів, які належать до іменних частин мови. Цією категорією виражаються різні синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення між словами в словосполученні й реченні.

Самостійно, не підпорядковано категорія відмінка виявляється тільки в іменниках і деяких займенниках, а категорія відмінка прикметників, порядкових числівників і дієприкметників залежить від форми відмінка іменників. Наприклад, синтаксично залежні від іменника Україна (Н. в.) слова рідна, наша, непереможна нормативно використовуються тільки в називному відмінку.

Усі змінювані іменники (їх в українській мові найбільше) мають своєю основною формою називний відмінок, яким виражається певний синтаксично незалежний або залежний лексико-граматичний зв'язок одного іменника з іншим іменником чи з не іменниковим повнозначним словом у структурі словосполучення й речення.

Змінюване слово (крім дієслова і властивих йому дієприслівникових форм та форм на -но, -то) завжди використовується в певному відмінку. Кожен відмінок (їх сім в однині і в множині) виконує особливу, тільки йому властиву функцію.

Форма відмінка іменників, її поєднання з іншими (залежними чи незалежними від нього) словами у реченні завжди залежить від конкретної мети висловлюваного. Значення кожного з відмінків іменника доповнюється морфологічним значенням числа, а в однині — також і значенням певного роду. За кожним відмінком іменника історично закріпилось певне категоріальне (визначальне) значення, яке також можна вважати стилістичним, бо іменникове, зокрема, слово має своєю кінцевою метою вираження певного лексичного значення і пов'язаної з ним своєрідної стилістичної функції. Іменник має такі визначальні значення відмінків: суб'єктне, об'єктне, обставинне, означальне (виражається здебільшого прикметником, синтаксично залежним іменником і числівником чи займенником). Функція називного відмінка іменників найчастіше суб'єктна, вона полягає в позначенні того, хто виконує певну дію або перебуває в певному стані: Пахне істиною хліб (І. Драч). У реченні: Я візьму той рушник, простелю, наче долю (А. Малишко) іменник у знахідному відмінку рушник виконує об'єктну функцію, а в реченні: Береже життя народу наша сила молода (Д. Павличко) іменник народу є неузгодженим означенням (пор.: народне життя).

Різними іменниковими відмінками виражаються граматичні, а на їх основі й стилістичні, зв'язки між іменниками, субстантивованими словами та іншими лексемами. Сутність відмінка одночасно і морфологічна, і синтаксична, однак не семантична, бо лексичне значення іменника в усіх відмінках те саме. Однаково спроможний кожен відмінок також і стилістично. Не має астилістичних (нестилістичних) відмінків. Водночас на їх основі витворились у мові різні семантико-стилістичні варіанти висловлювання — залежно від інтонування мовленого, логічного наголосу, від наявності або відсутності при тому самому іменнику прийменника тощо: принести другові — принести для друга.

Формально (граматично) й функціонально категорія відмінка іменників розмежовується за морфологічно менш місткими категоріями, які прийнято називати іменниковими граматичними (морфологічними) значеннями. Це значення кожного з відмінків. Називний відмінок — прямий, усі інші — непрямі. За кожним з відмінків історично закріпилася певна морфологічна форма, її синтаксичне використання і стилістична функція (функції). Кожен відмінок іменника полі функціональний, хоча й неоднаковою мірою і по-різному. Наприклад, найхарактерніша функція знахідного відмінка полягає в тому, що іменник у його формах позначає об'єкт, на який дія спрямована прямо (прямий додаток): Читаю книгу; Орють поле; Чекав друга. Непрямий додаток у формі знахідного відмінка часто поширюється прийменником, набуваючи здебільшого значення і функції або об'єктної (Піклуюсь про учнів), або обставинної: Дивлюсь у вікно; Ми їхали через болото; У село приїхали артисти.

Досить широко вживаються в українській мові варіантні (паралельні), певною мірою стилістично незамінні й неповторні відмінкові форми: Підійшов до стола і Підійшов до столу. Вибір кожної з них залежить від конкретного контексту мовлення: перша форма більш офіційна, загальноприйнята, звична, друга — обмежена переважно побутовою сферою.

Отже, у кожну з відмінкових форм іменника всенародною мовленнєвою практикою закладено ту чи іншу стилістичну функцію (функції), знання якої (яких) суттєво й позитивно позначається на рівні культури мовлення носіїв мови.

Стилістичні особливості конкретних, абстрактних і матеріально-речовинних іменників

У мисленні і мовленні людей переважають конкретні іменники. Ними прийнято називати дискретні (роздільні, окремі) предмети, тобто речі, явища, факти, які можна порахувати: стіл, книга, вулиця, море та ін. Конкретні іменники здебільшого вживаються у формах однини і множини. Значна частина цих іменників має або тільки однинну (зокрема, будь-яке прізвище, ім'я), або тільки множинну форму. Іменники з однинною формою можуть використовуватись у множині тільки метафорично і з особливою комунікативною метою: Двох Україн не може бути (3 газети).

Особливий різновид іменників становлять іменники з абстрактним значенням. Семантично абстрактні іменники досить різні. Це переважно похідні лексеми, які утворилися від прикметників і дієслів. Називаючи узагальнені поняття, частина іменників з абстрактним значенням сприймається або нейтрально, або з певною почуттєвістю, емоційністю.

До абстрактних іменників найчастіше належать:

— назви якостей, властивостей особи (осіб): щирість, доброта, мужність, героїзм, патріотизм та ін.;

— назви дій, процесів: балакучість, біганина, їжа тощо;

— назви почуттів, різних виявів психічного, емоційного станів людини: кохання, любов, ненависть, сум, здивування, злість та ін.;

— назви фізичного і фізіологічного стану людини: здоров'я, хвороба, біль, непритомність і т. ін.;

— назви наукових понять: діалектика, капіталізм, дарвінізм, вічність, клімат, повільність, швидкість та ін.

Більшість абстрактних іменників характеризується неповнотою парадигми числа, тому що вони сформувалися у формі однини і позначають нематеріальні явища, які не підлягають обчисленню: краса, чорнота, терпіння, правда, велич, зухвальство, мовознавство, боротьба та ін. Частина абстрактних іменників має форму тільки множини: вибори, дебати, переговори, сутінки, іменини, перегони, оглядини та ін.

Деякі абстрактні іменники вживають і в однині, і в множині: швидкість, швидкості (Р. в. одн.), але швидкості, швидкостей (Р. в. множ.); глибини (Н. в. множ.) від глибина, можливості (Н. в. множ.) від можливість та ін.

За семантико-граматичними й стилістичними особливостями виокремлюють матеріально-речовинні іменники — назви однорідних за своєю сутністю понять, які можна поділяти на частини, вимірювати, але які не підлягають рахунку. Це назви багатьох матеріалів, речовин і продуктів: залізо, срібло, сталь, бронза; кисень, водень, азот; аспірин, пірамідон, кордарон; молоко, хліб, пиво; жито, пшениця, ячмінь; звіробій, бузина, шипшина, бузок; малина, смородина, морква; цемент, вапно, глина; цукор, мед, сіль та ін. Вони вживаються переважно в однині, але з виразною стилістичною метою в усіх стилях мови можуть використовуватись і в множині: Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (М. Коцюбинський).

Конкретні, абстрактні і матеріально-речовинні іменники розрізняються тематично, за властивою їм семантикою і певною сукупністю своєрідних морфологічних ознак, отже, внаслідок цього вони неадекватні і стилістично навантажені. Якщо, наприклад, іменники з конкретним значенням найчастіше вживаються в розмовно-побутовому мовленні, значною мірою і в публіцистичному, то абстрактні іменники активно використовуються у мовленні суто науковому, академічному. Функціонально доцільне використання їх вагомо впливає на зростання загальномовної культури кожного, хто послуговується українською мовою.

Стилістичні особливості загальних і власних іменників

Спілкування між людьми відбувається переважно внаслідок використання загальних назв , які становлять узагальнені найменування предметів (предметом у граматиці прийнято називати все те, до чого майже в усіх випадках можна поставити запитання хто? або що?). Отже, загальні іменники — це назви людей, тварин, речей, явищ, подій тощо: поет, брат, олень, сонце, будинок, озеро, райдуга, свято. Загальні іменники, як правило, найважливіші і семантично, і стилістично (функціонально) в мовленні кожного мовця.

Активно використовуються в усіх стилях мови і власні назви — прізвища, імена, імена по батькові. Нині у світі майже 6 мільярдів людей, і кожна людина має ім'я та інші власні назви свого Я, якими персоніфікується, своєрідно вирізняється з-поміж усіх інших. Нерідко тим самим іменем, прізвищем називають велику кількість осіб. У власних іменах українців з особливою виразністю подекуди проступає їхня національна належність саме до українського народу — з його особливою національною ментальністю, інтелектом.

Власні назви українців ніяк не відтворюють їхньої сутності: рис характеру, темпераменту, уподобань, професії і под., але якщо когось називають, наприклад, Яковом, то це означає, що йдеться про особу чоловічої статі.

На власній мовній основі упродовж усієї української історії сформувалася система власних назв (імен і прізвищ) українців: Ждан, Неждан, Нечай, Третяк, Буян, Зима, Береза, Лев, Орел, Сокіл; Горе, Захворій, Непийвода; Мирослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор, Златослава, Зореслава, Мирослава та ін. Однак у мовленні переважають імена іншомовні, засвоєні в різні часи переважно з давньогрецької і латинської мов, частково з давньоєврейської та ін.: Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина, Марія та ін. Деякі з них на українському мовному ґрунті набули специфічно українського звукового оформлення: Алла і Аліна, Ганна й Анна, Наталія і Наталя і т. ін. Активно в українській мові вживаються й такі славетні у світовій історії прізвища, як Гомер, Данте, Шекспір, Сервантес, Гете, Пушкін, Шевченко та ін.

В усно-розмовному мовленні власними іменами узагальнено називають (подекуди з іронією) осіб, які наслідують у чомусь інших: Щось немає серед наших поетів ні Шевченків, ні Лесь Українок. Не зродились поки що, хоча є в нас Ліна Костенко (3 газети).

Із стилістичною метою використовують назви Гітлер, Сталін, Дон Кіхот, Гобсек, Собакевич та ін. На знак неповаги чи презирства їх пишуть з малої літери: гітлери, сталіни; гобсеки, донкіхоти тощо.

Використання власних іменників нерідко відображає певні реалії, факти національної або всесвітньої історії. Наприклад, у 20-ті роки XX ст. були поширеними екстравагантні, політично зорієнтовані імена: Кармія (від рос. Красная Армия), Кім (від Комуністичний Інтернаціонал молоді) і под. Стилістично недоречними (особливо у вимірах сучасного сприймання) були б такі власні назви, як Матильда Іванівна, Венедикт Йосипович, Вілофор Степанович та ін. Вони сприймаються гумористично чи навіть саркастично.

Основою стилістики власних назв значною мірою слугує їх розгорнута варіантність. Наприклад, у Закарпатті виявлено 70 варіантів імені Ганна, серед них є і місцеві, діалектні: Аннуца, Анда, Анцина, Аньча, Ганизя, Ганішка, Ганьча, Низя, Онизя, Онища та ін.

Кількість імен, прізвищ зростає, відображаючи динаміку життя, зміни в ньому, появу нових соціальних уподобань і особистих смаків. З позицій власне стилістичних у використанні власних імен людей повинні гармонійно узгоджуватись і традиція, і паростки нового у свідомості й почуттєвій сфері українського народу. Тільки за цієї умови є можливим дотримання належної етики й естетики слова-імені, досягнення його гармонійної співзвучності з українською мовленнєвою традицією, розумово-почуттєвими уподобаннями українців.

1.2.2.Стилістичні функції прикметника

Прикметники — це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники використовуються у «звичайному» (базовому) ступені порівняння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб'єкт, об'єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сутність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі.

Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників — відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних — незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга -» книжний, озеро -» озерний, радість -» радісний, синь —> синій, Марія -» Маріїн, канікули —» канікулярний.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони:

— створюють у реченні групу однорідних членів: Безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається навкруги (О. Гончар);

— уживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце — кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Звичайна хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви золоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі, просвітлілі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здавалось, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко).

Відносні прикметники мінеральні добрива, мовний аналіз, арніка гірська, паперовий кораблик вказують одночасно і на якість, і на зв'язок з предметом, від якого вони утворилися (мінеральний від мінерал), але у сполученні слів надзвичайний і повноважний посол прикметник надзвичайний походить від прикметника звичайний; повноважний має форми більш поважний, повноважніший.

Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказує на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталився на другому місці в сполученні слів: полин гіркий (назва), порічки червоні, синюха блакитна, бузина чорна.

Від складних прикметників (яскраво-червоний, південно-східний, західноукраїнський, українсько-німецько-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоніший, яскраво-найчервоніший); ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметників: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні.

Зовсім неможливі ступені порівняння від тих складних прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з урахуванням мовленнєвих вимог стилю. Складні прикметники найактивніше побутують у книжних стилях мови.

Помітною є стилістична своєрідність обох форм вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історично традиційні, давні, вони використовуються в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньому: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам'ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (двослівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх стилях мови, все ж природніші для книжних стилів, особливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також інтонування прикметника в реченні, виділення його логічним наголосом. Цим актуалізується лексичне значення прикметника, а на цій основі також і його стилістична вагомість.

У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляються такі прикметникові утворення, як більш чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш зайве, алогічне.

Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культури працівників усіх сфер розумової діяльності, особливо науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватися:

— прикметники з префіксами архі-, ультра-, гіпер-, супер- над-: архісерйозний, ультрависокий, гіперзвуковий, надзвуковий (більше, ніж найвищий вияв ознаки);

— слова із суфіксами -єн-, -енн-, -езн-, -анн- та ін.: довершений, здоровенний, величезний, старанний, незрівнянний;

— різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний, народнопоетичний, вищепідписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадцятиповерховий.

Це свідчить про зростання й ускладнення атрибутивного (означального) мислення мовців.

Деякими особливими стилістичними якостями позначені повні й короткі прикметники. Майже всі прикметники в українській мові повні, кожному з них властиве певне закінчення: -ий, -а, -е, -і; -ій, -я, -є, -ї: голубий, голуба, голубе, голубого, голубі; синій, синя, синє, сині і т. ін.

Повні прикметники з неоднаковою активністю використовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвичнішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побутовому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів широко вживаються й нестягнені форми прикметників: зелений — зеленая — зеленеє — зеленії. Уживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву минувшину, національно забарвлену й оригінальну, самобутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і голубії! Найкращі в світі й найсвятії!

(Т. Шевченко); Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені — ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не вимовила слова, Ви щасливі, високії зорі... У серці моїм переможнії співи лунають (Леся Українка) або: Ночі безмірнії, ночі безсоннії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує (І. Франко).

Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі прикметники звичайно подаються разом з повними прикметниками. Короткі прикметники вживаються:

— із синтаксично означальною функцією: За ворітьми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. творчість);

— із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку...

(М. Рильський); Я не годен з тобою змагатися (Нар. творчість).

Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевидним є прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко).

Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.

1.2.3.Стилістичні функції дієслова та прислівника

Дієслово — повнозначне слово, яке позначає дію, стан предмета як процес. Значення дієслів виявляються у граматичних (морфологічних) категоріях особи, виду, стану, способу, часу, а також числа і роду (мин. час, умовний спосіб).

Разом з іменниками, прикметниками дієслова формують основу словникового складу мови. Уживанням дієслів задовольняється важлива потреба кожного з мовців у спілкуванні з іншими.

Стилістична потужність дієслів міститься і в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм — способових, часових, тому що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому і в майбутньому часах недоконаного й доконаного видів (читаю; читатиму, буду читати; прочитаю), по три форми в наказовому способі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (читав, читала, читало, читали) і в умовному способі (читав би, читала б, читало б, читали б).

Багатство, розгалуженість дієслівних форм зумовлюють багатство й розгалуженість функцій, які властиві дієслівним формам.

Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово найчастіше використовується в усно-розмовному і художньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно-діловому і науковому, бо в них ідеться здебільшого про статику, про менш змінюване й дієве в природі і суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки, якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багатовекторність, найрізноманітнішу тематику широко вживаються дієслова у формах минулого часу й наказового способу, то в інших стилях це простежується настільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нереально. Однак частина дієслів (телитися, ягнитися, текти, ржавіти та ін.) здебільшого позначає процеси в тваринному й рослинному світі, в неживій природі. Функціонально обмежені й інші дієслова неповної особової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієслова форм, зокрема форми 1-ї особи теперішнього і майбутнього часу (чудитися, колоситися, рясніти та ін.). Безособових дієслів із загальною семантикою «стан природи» не більше двох десятків: весніти, вечоріти, видніти, вітрити, віхолити, гарячіти, дніти, дощити, зоріти, мрячити, морозити, поночіти, пустіти, рясніти, світати, сльотити, студеніти, хмарити, хурделити, ясніти, напр.: За скелями починало ясніти, тобто світало вже (С. Васильченко). У прямому значенні безособові дієслова не поєднуються з лексемами-іменниками, коли виступають назвою активного носія ознаки (суб'єкта дії або стану), бо такий носій при них неможливий. Власне безособові дієслова іноді вживають і у формах 1-ї й 2-ї осіб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж виявляється стилістична своєрідність цієї групи дієслів: Баштани рясніють кавунами, динями, гарбузами (С. Добровольський); ...Ряснію, множусь, дихаю травою. І вся земля натягує струну... (А. Малишко). Але в реченні: Рясніє в природі дієслово вжито у власне безособовому значенні.

Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:

— стилістична заміна в системі дієслівно-часових, способових і числових форм: Пишемо! замість Пиши! чи Пишіть!;

— заміна однієї часової форми іншою: Пароплав відпливає через годину (теп. час замість майб. часу); Пароплав відпливав через годину (мин. час замість майб. — рідше); Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко).

Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному значенні :Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В.Сосюра). Інші значення переносні або ж близькі до кохати: Добра дочка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Л. Глібов); або кохати в значенні «дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось»: Лукаш усю садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь: Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Панас Мирний); виховувати, ростити кого-небудь, старанно доглядаючи: Доню моя... Як ягідку, як пташечку, кохала, ростила... (Т. Шевченко); виношувати, плекати (намір, думку) тощо: Вони... вкупі кохали свої молоді наміри (Дніпрова Чайка); або синонімічне до кохати дієслово любити: відчувати глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь: Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю твій люд (І. Франко); майже в значенні кохати: Вміє розставатись той, хто вмів любить (М.Рильський); мати інтерес до чогось, високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь; мати нахил, пристрасть до чого-небудь: Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчалася любить! (Т. Шевченко); Горпина не їла — вона змалку не любила молочної каші (Панас Мирний).

Стилістичне значення, функція дієвості, перебування в певному стані особливо актуалізується при дієслівній однорідності. Наприклад, у реченні: Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю, церква похитнулася, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло... (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний, динамічний і збурений стан природи.

Частиномовна сутність дієслів стилістично безмежна, тому що вони містять безмежність мислено-мовленнєвої енергії, дії, вчинків.

Близькими за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми — дієприкметники, дієприкметникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти.

Отже, чим більше в мовленні дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказаного чи написаного [3, 67], [26, 89].

2. Стилістика речень з однорідними членами, їхня емоційно-експресивна роль у тексті

Однорідні члени речення (нерідко в поєднан­ні з узагальнювальним словом чи сполученням слів) роз­гортають речення синтаксично, своєрідно збагачують його семантично. На цій основі речення модифікується стилістично, функціонально.

Обсяг однорідного ряду, його кількісний вияв і лек­сико-граматична сутність регулюються певною комуні­кативною потребою. Кожна із структур речень з одно­рідними членами має свою неповторну індивідуальну сутність, вагому стилістично, бо нею що-небудь активі­зується в усьому складі речення, логічно виділяється, набуває певної особливої ваги, звучання.

Навіть у простих ускладнених реченнях, представ­лених тільки двома однорідними членами, що з'єднані сурядним сполучником чи тільки інтонацією, від зміни порядку членів речення змінюється їхня стилістика. Синтаксична одно­рідність є водночас і семантично-значеннєвою однорід­ністю. Однорідніс­тю забезпечується економність вислову.

Наявність у реченні двох однорідних членів - це тільки елементарний вияв однорідності, отже, й почат­кова ланка її формування, мінімальна форма однорід­ності. І все ж, як стверджує О. Пономарів, «однорід­ність виникла на вищому ступені розвитку людської свідомості, людського пізнання. Спочатку відбувалося нагромадження, потім добір складників одного ряду. Після добору людина почала класифікувати дібране».

Чим більше в реченні однорідних членів, тим повні­ша в ньому однотипна розчленованість висловлюваної думки, тим вона ширша й багатша, тим повніше охоп­люються нею певні реалії життя.

Особливо виразним є компактне вживання в тексті семантично й синтаксично різнотипних однорідних членів речення. Таким уживанням однорідності забез­печується неповторний лад мислення й мовлення, бо при цьому нагромаджується одноплановість деяких елементів висловлюваного, увага слухача (читача) пев­ним чином привертається до однотипних реалій - осіб, явищ, дій, ознак, обставин, ситуацій. Цьому сприяє й сама інтонація однорідності, яка завжди певною мірою контрастує з неоднорідною мовленнєвою інтонацією.

Однорідний ряд формується лише одномірними за певною ознакою членами речення. Алогічність несумісна з од­норідністю, отже, також із стилістичністю.

Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тро­пеїчного звучання, сприймається метафорично — як за­сіб художнього вислову. В той же час у художніх тек­стах може простежуватися певною мірою невиправдане, навіть набридливе вживання однорідних членів речен­ня. Надмірне вживання дієслів не динамізує вислову, перебігу думки, сприйма­ється обтяжливо, зводить до мінімуму художність на­писаного. Великою кількістю однорідних чле­нів речення створюється почуття комічності, яке ґрун­тується на певній логічній невмотивованості, навіть стилістичній надокучливості.

Посиленню однорідності сприяють сполучники, якими поєднуються однорідні елементи. Стилістично об'єктивною може вважатись така закономірність: чим більший сполучниковий ряд, чим більше однотипних сполучників у реченні з однорідними членами або також чим словесно розгалуженіші сполучники (неоднослівні), тим виразніше й емоційно відчутніше виражається з їхньою допомогою значення однорідності - як на основі єдналь­ного ряду, так і на основі зв'язку протиставно-зіставного чи розділового. Виразно підсилюється значення тих однорідних чле­нів, які поєднуються попарно.

При іменникових однорідних членах речення в центр уваги слухача (читача) потрапляє певне поєднан­ня чимось близьких між собою осіб чи однотипних за якоюсь ознакою предметів. Наприклад, за наявності од­норідних прикметників у межах одного речення увага сконцентровується на найменуваннях різних якостей людини чи предмета, а наявність у реченні дієслівної однорідності наповнює його зміст очевидною дієвістю, динамікою, енергією руху.

Художній текст із певного згустку різнотипних одно­рідних і неоднорідних членів також може бути позначе­ний і деякою стилістичною своєрідністю, зокрема описо­вістю, тональною рівністю, певною словесною переобтя­женістю, навіть помітною відчуженістю від художньої образності й виразності.

Незаперечною є також участь синтаксичної однорід­ності у створенні поетичної ритміки вислову. Римовани­ми однорідними явищами може створюватись один з до­мінуючих ефектів стилю народної думи.

Речення з однорідністю й узагальнювальним словом, незважаючи на свою начебто структурну обтяжливість, можуть сприйматися і цілком поетично, оригінально.

З участю однорідності чи на її основі можуть також створюватись такі стилістичні фігури поетичного мов­лення:

а) алітерація, утворювана повторенням певної приго­лосної фонеми;

б) епіфора - повторення однакових звукосполу­чень, слів з метою посилення виразності й мелодійнос­ті вислову;

в) ампліфікація - художнє нагромадження однорід­них синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних слів для підсилення характеристики певних осіб, явищ;

г) градація - художній прийом, фігура, яка полягає в поступовому нагнітанні певних засобів виразності, в переході від одного до іншого, від нижчого ступеня до вищого чи навпаки;

Отже, семантико-синтаксична однорідність у речен­ні, вирізняючись у ньому інтонаційно, завжди по-особ­ливому розгортає зміст речення. Однорідністю створю­ється своєрідна логічна й емоційна сутність речення, а на цій основі і така ж його стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність, яка ніколи не буває адекватною із стилістикою речень усіх інших структур­них різновидів [26, 178].

Розділ ІІ. Перелік на підставі однорідності як один із емоційно-

експресивних засобів у мові роману І.Багряного «Тигролови»

2.1. Однорідні члени речення у відтворенні рельєфних картин

навколишнього світу у романі І.Багряного «Тигролови»

Іван Багряний , одна з найяскравіших постатей в українській літературі XX століття. Він свої останні 20 років провів далеко від батьківщини, в еміграції , але по-особливому ставився до природи, рідної землі, навколишньої краси, родини.

Роман « Тигролови » - чи не найперша розповідь про сталінські концтабори. Скрізь відчувається у мові роману біль автора за свій народ і гнів на тих, хто занапастив його долю. Це помітно і в патетиці висловів, і в іронічній транскрипції російських слів («дєло Слави, дєло честі, доблесті і геройства», «експрес, которий возіт дрова і лєс») . Саме це спонукало письменника до використання такої кількості речень з однорідними членами у романі. Адже однорідні члени збагачують речення семантично, синтаксично й емоційно. Вони використовуються для активізації, логічного виділення, надання особливої ваги, звучання предметам чи явищам у тексті.

Також за допомогою однорідності чи на її основі можуть створюватися такі стилістичні фігури: алітерація, епіфора, ампліфікація, градація [5, 285].

Специфіку використання однорідних членів речення для зображення рельєфних картин навколишнього світу в романі І.Багряного «Тигролови» ми простежили на прикладах, вибраних із тексту. Ілюструємо:

Приклади із тексту	Мета використання однорідних членів речення
Там… на тій рідній, але , мабуть, навіки втраченій землі.[37,с.15] (однорідні означення)	Для того, щоб підкреслити піднесене почуття автора, любові до землі
Над падями, над проваллями , над становиками безкраїми і покрученими , над тайною нетрів стояла імла , проснована тьмяним , червоним баговинням [37,с.50 ] (однорідні обставини,означення)	Для зображення різнобарвності картини природи, що викликають у героя роману і читачів захоплення
Насаджені дбайливою дівочою рукою , вони змагаються з пишними тубільними саранками – червоними, жовтими , фіалковими , що розбіглися ген скрізь по схилу річки і аж у ліс і перегукуються пишними кольорами серед безлічі інших квітів [37, с.40 ] (однорідні означення,присудки) А вздовж тину, за старою повіткою, росли великі кущі смородини, бузини i ще якихось невідомих рослин. [37,с.40] (однорідні додатки)	Для зображення великої кількості та розмаїття квітів біля хати Сірків
Мінялись краєвиди, мінялись настрої, мінялась флора, люди, обрії. [37, с.4] (однорідні підмети)	Для відтворення швидкоплинності часу
Сорокаметрові , величезні кедри, випередиши всіх у змаганні до сонця, вигинались рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу геть, десь під небо, і заступили його коронами. [37, с.8 ] (однорідні означення, присудки)	Для створення враження чогось величного, багатого, для Григорія раніше не баченого
У кутку рясніли образи, королівськими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем. Біля печі стоять рогачі й кочерги, пахне свіжовипеченим хлібом. Все як дома , тільки долівка не така – мощена з дощок і так вимита та вишкрябана , що аж мигтить. [37,с.52] (однорідні підмети, присудки, означення)	Для змалювання побуту та святих місць, що підкреслюють, увиразнюють розуміння , що тут, в Уссурійській тайзі, живуть переселенці-українці
Як згадаю материні розмови, тії сади вишневі, тії степи широкі, ріки тихі, ночі ясні, зоряні і все ,про що мати розповідала, та й сама бачила, хоч малою була…[37, с.71] (однорідні додатки, означення)	Для змалювання відчуття дитинства, яке переслідувало Сірчиху
Жиє реальним і напівфантастичним, але безжурним і рожевим життям. [37,с.17] (однорідні означення)	Для передачі почуттів, опис життя персонажа
Діди, батьки, онуки , й прануки - чоловіка з сорок. [37, с.53] (однорідні підмети)	Для створення відчуття загальності,родинності, зв’язку поколінь
Зраділе ведмежа, вхопившись зубами за пілку спідниці, сіпало її з радісним бурчанням. Ластилось як мала дитина і теж просило їсти. Бабуся його любила і мизила як дитину. [37,с. 65 ] (однорідні присудки)	Для передачі почуття радості, щастя і любові
Потім повставали, перехрестились до ікон і стали збиратись [37,с.83] (однорідні присудки)	Передає звичаї українців перед дорогою
Праворуч - дебела комора з омшаником , повітка для коней, корівник, стіжок сіна, обгороджений латами , ще якісь будівлі. [37,с.65 ] (однорідні підмети)	Перелік для передачі опису місцевості, де знаходиться будинок Сірків, їхнього господарства, що свідчить про працелюбство
Глянути збоку-чудно: горить вогонь, лежать собаки і гомонять людей, але людей нема. [37,с.111 ] (однорідні підмети і присудки)	Для відтворення картини місцевості, на яку потрапила родина Сірків під час полювання
А дракон пожирає очима все перед себе і мете услід вогненним хвостом – фосфорить ним на шпалах, по нетрях, обмацує слід за собою, - чи не тікає хто? [37,с. 7] (однорідні присудки, обставини)	Для передачі страхітливого виду поїзда , викликає страх у читача
Ні, то реальний, то єдино реальний , справжній дракон, найбільший і найстрашніший з усіх драконів. [37,с.6] (однорідні означення)	Автор зображує поїзд у вигляді дракона, дає його опис
І ліс, і золото, і риба , і земля хліб родить , і ягода всяка, і все – бери тільки. [37,с.69 ] (однорідні підмети)	Для передачі багатства та родючості краю
І коли навіть недорід був, то ми мали борошно заграничне, японське або американське, і риж з Китаю, як золото, і крам різний. [37,с.70] (однорідні означення,додатки)	Автор показує , що людям навіть в складних умовах удавалося виживати
Усе марніє, поганішає. [37,с.10 ] (однорідні присудки , виражені безособовими дієсловами)	Для передачі негативних емоцій, страху, войовничості
Збиралися і пакували в мішки, торбинки і торбиночки – борошно, свічки, оселедці, хліб свіжий, цукор, кирпичний чай. [37,с.82] (однорідні присудки і додатки)	Перелік для передачі опису підготовки сім ї Сірків на промисел
Тут тобі і борошно, і цинки з набоями, і рушниці, і вухналі, і якісь накомарники,і сажанки, і сокира, і пилка – ножівка, і багато таких речей, що він їх уперше бачив і не розумів, що воно і до чого, ходив разом з матір′ю то в погрібник, то в комору. [37,с.82] (однорідні підмети, обставини, присудки)	Стан Григорія під час збору на полювання в сім′ї Сірків, перелік необхідного для промислу
Отож звір ізюбр, та й коза, та й сохаті люблять ту землю їсти, особливо тоді, коли в них ростуть нові роги, що звуться панти. [37,с.87] (однорідні підмети)	Багатство фауни на солонцях
Ні, відбували муштру навесело перед тим, як вирушити на довгий час в тайгу, в далеку дорогу, на суворий і тяжкий промисел. [37,с.81] (однорідні обставини, означення)	Опис забавлянь Сірків перед промислом
Навіть коли б ти був не християнська душа, а якийсь гольд чи навіть кореєць, то й тоді цей закон по твоїй стороні. [37,с.55] (однорідні іменні присудки)	Для передачі доброти та гостинності сім′ї українців – переселенців до чужинців
Було лиха багато i великого смутку. [37,с.112] (однорідні додатки)	Відтворення почуття смутку і безвиході
Утікають кілометри – десятки…сотні…тисячі.. Утікають назад ліси, і пустелі , і пасма гір, і безліч річок та тьмяних озер. [ 37,с. 8] (однорідні підмети і додатки)	Автор малює неосяжність простору, динамічну миттєву зміну краєвидів
І мчить він без зупинки, хряскотить залізними лапами, несе в собі приречених, безнадійних, змордованих , - хоче замчати їх у безвість , щоб не знав ніхто де і куди, - за тридев’ять земель , на край світу , мчить їх у небуття. [ 37,с. 7] (однорідні присудки, означення)	Для повноти охоплення певних реалій життя, приреченості, але нескореності
Хотілось йому сказати цій матері, що не має вже того тихого краю,України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло…[37,с.48] (однорідні підмети, означення)	Відтворення стану України в часи сталінських репресій
Все те вирвалось з однієї остогидлої дійсності, з одного кінця світу і мчить на зламання карку в інший, утікаючи від всього і женучись за всім, утікаючи від прикрого вже, а може, й проклятого, і женучись за благословенним, за ще незнаним, небаченим, неопізнаним, але прекрасним, привабливим. [37,с. 17 ] (однорідні означення)	Показує рух експресу з людьми-шукачами і втікачами

Отже, автор використовує однорідні члени речення для вираження особливих почуттів любові та захоплення дикою природою і красою навколишнього світу, а також для передачі динаміки, активізації процесів і дій. Позитивні та негативні емоції повніше розкриваються за рахунок використання однорідних членів речення, які виражені іменниками, прикметниками, прислівниками, дієсловами, дієприкметниками. Активно І.Багряний використовує в реченнях однорідні підмети, присудки, означення.

2.2. Роль однорідних членів речення у створенні виразних описів портретів

персонажів у творі І.Багряного «Тигролови»

Особистісна сутність людини, її фізіологічна і духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, усіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому і будь-чому. Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках) або ознаки динамічні, змінювані в часі (у дієприкметниках).

Саме тому І.Багряний для створення виразних описів портретів персонажів у романі «Тигролови» найчастіше використовує однорідні означення. У цьому ми можемо переконатися, аналізуючи приклади:

Приклади із тексту	Мета використання однорідних членів речення
Чорнявий ,високий Грицько стояв поруч і з посмішкою дивився на нього. [37,с.26 ] (однорідні означення)	Для зображення статури Грицька, його зовнішнього та внутрішнього портрета
І після кожної зупинки в начальника було все менше хапливості, а в його тоні все менше тривоги. [37,с.11] (однорідні додатки)	Зображення психологічного стану начальника поїзда.
Він уже запитував насмішкувато, а наостанку ще й додав глузливо. [37,с.11] (однорідні присудки та обставини)	Для зображення начальника, який знущається з людей
Тисячі обірваних, брудних, зарослих як пращури і худих, як скелети, людей. [37,с.12 ] (однорідні означення)	Для підкреслення жахливого стану людей – пасажирів поїзда
Все більше було туги і безоглядної рішеності на щось незвичайне у власника того похмурого голосу і тих мерехтливих очей. [37,с.11] (однорідні додатки)	Опис змін, які відбувались з начальником з кожною новою зупинкою.
Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу. [37,с.13] (однорідні додатки)	Автор підкреслює сміливість Многогрішного - арештанта
Двоє гуляйпільців, засмалених вітрами, вивуджених десь кримським чи одеським сонцем, м’язистих, дебелих і суворих. [37,с.30]	Для зоображення зовнішнього вигляду двох пасажирів поїзда
По якомусь часі він облизав спраглі, порепані губи і , не розплющуючи очей, покрутив головою: «Пропаду….» [37,с.39] (однорідні присудки, означення)	Щоб передати відчуття спраги Многогрішного, який довго блукає в нетрях
Його гнала вперед надзвичайна впертість , сто разів випробувана і загартована мужність. [37,42] (однорідні підмети, означення)	Передає силу та незламність Григорія
Мов на команду, хлопці звелися-чотири бравих гульвіси, чотири синьооких пройдисвіти, кремезні, вигартовані вітрами, негодами та мандрами, злютовані короткою, але міцною дружбою. [37,с.30] (однорідні означення, додатки)	Зображення гарячого норову,нелегкої долі та міцної дружби товаришів
Така юна і квітуча – і така сувора, гартована і гонориста. [37,с.63] (однорідні означення)	Зовнішній і внутрішній світ Наталки
Їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо і бадьоро. І голос у неї такий , як у дочки , тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий. [37,с.67] (однорідні обставини, означення)	Щоб створити портрет Сірчихи , порівнюючи її з донькою
Грицько от здоровий та красний, а то ще міцніший і кращий був. [37,с.68] (однорідні означення)	Порівняння Грицька з покійним братом Миколою
Григорій слухав лагідну і спокійну мову цієї жінки, цієї матері, і було йому дивно приємно. [37,с.71] (однорідні означення, додатки)	Щоб показати приязнь Григорія до незнайомої раніше жінки.
Не дід, а вусатий дідуган, дебелий, високий, червоновидий, волохаті груди випинаються з білої пазухи. [37,с.74] (однорідні означення)	Щоб показати кремезність діда, його портрет
У Наталки голова була мокра, на носі і на віях мерехтіли росинки, а в очах мерехтіли сонячні, щасливі іскорки; стояла і дивилась на сонце, а обличчя рожевіло, цвіло, як рожа, таке ж дивне і таке ж незнайоме, як ці нетрі і сонце, вивірки й радісні луни…[37,с.87] (однорідні обставини, присудки, означення, підмети)	Стан Наталки на полюванні,захват Григорія дівчиною
Позаду – цибатий, чорновусий, ще молодий чолов’яга з почепленою навскоси грудей гвинтівкою. [37,с.96] (однорідні означення)	Щоб передати опис одного з членів родини Морозів
Один з них - в пенсне і крагах , ще й в модних англійських бріджах. [37,с. 29] (однорідні додатки) Похмурий і глибокий, він починає пісню, ніби віддираючи стьожку від серця. [37, с.9] (однорідні означення)	Для передачі зовнішнього вигляду одного з молодих персон веселої компанії салон-вагона
Автор передає внутрішній стан Григорія
Але ж така хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця. [37,с.68 ] (однорідні означення)	Автор увиразнює красу Наталки.
Вуста міцно стулені, очі примружені, голова непокрита і на неї падають сніжинки. [37,с.70 ] (однорідні підмети)	Задля детального опису Наталки, зображуючи її чистоту та невинність
Дівчина насупилась i набурмосилась і від того ще покращала. [37,с. 57] (однорідні присудки)	Показ невідповідності між думками і діями
Босонога, розмальована потом дівчина, що виявилась веселою русявкою, та ще й Марійкою Морозівною, стрекотала як сорока, закутивши Наталкою. [37,с. 97] (однорідні означення)	Передати зовнішність говіркої,веселої Марійки Морозівни
Дівчата в вишиваних сорочках та в намисті, у чоботях якихось дивних, хутрових. [37,с.60] (однорідні додатки, означення)	Зображення зовнішнього вигляду дівчат (одягу, взуття, прикрас), підкреслення урочистості.
З води дивилося суворе , металеве обличчя. [37, с.47] (однорідні означення)	Передає стійкість , мужність Многогрішного після пережитих випробувань
Та ніщо їх не зворушувало, ніщо не лякало!Вони були тупі й байдужі, виснажені, дивились просто себе на воду. [37,с.12] (однорідні присудки, означення)	Зображення сили духу та нескореності народу
Молода і вродлива, вона була сама ще як дівчина, спритна до жартів, до молодечого скалозубства. [37,с.97] (однорідні означення)	Передає молодість та спритність молодиці з немовлям
В химерних і страшних бамлагівських одностроях: в ганчір’яних шапочках-ушанках і в такім лахмітті , що здавалось ніби їх рвали собаки всього світу і тріпали всі сибірські та транссибірські буревії. [37,с.12 ]	Передача убогості, жаху, нещасливої, тяжкої долі засуджених
Спокійні і ясні [очі] вони якийсь час дивились просто себе , дивились байдуже. [37,с.16] (однорідні означення)	І.Багряний малює портрет виснаженого Многогрішного, який втрачає сили
Видряпавшись нарешті на гору, похитуючись і важко дихаючи, стежкою йшла двонога істота. [37,с.17 ] (однорідні обставини виражені дієприслівниками)	Нескорений Григорій – двонога істота бореться за життя .Автор передає динаміку руху, жаху, болю
Запалені страшною, невгасимою, нелюдською ненавистю. [37,с.87] (однорідні означення)	Письменник підкреслює войовничість, ненависть до сталінського режиму
Очі замордованої, розчавленої, але не переможеної людини. [37,с. 20 ] (однорідні означення)	Контрастом автор переконує читача, що такі як Григорій Многогрішний сміливі, непереможені і неодмінно будуть щасливими.
В хутрянім капелюсі, у ватяних штанах, в шупані з голої, обшморганої козулячої шкури, підперезанім мотузкою; через плече набійниця , при поясі ніж, а рушницею обпирався, як палкою. [37,с. 130 ] (однорідні додатки, означення)	Передає зовнішній вигляд Пятра Дядорова, який спускався по крутому схилу
Мандрівникові очі, тріумфуючи, бачили лише, як чвиркнула на всі боки кров, заливаючи біле, і ще бачили, як тая людина вистрибнула з розколин, струнка, простоволоса ,в чуднім одязі звіролова, і кинулась до нього. [37, с.49] (однорідні означення)	З метою показати сильну, сміливу Наталку під час полювання в тайзі
Майор - високий , чорнобривий ,з м’язистим носом , віком понад 30 літ, майор ОГПУ . [37, с.28] (однорідні означення)	Опис зовнішності майора
Але махнув рукою, вернувся до кедрини і знову важко опустився на неї. [37 ,с.43 ] (однорідні присудки) Його гнала вперед надзвичайна впертість, сто разів випробувана і загартована мужність. [37 ,с.43 ] (однорідні підмети, означення)	Показує шалену силу волі та гарну витримку Григорія.
Начальників крик звучав люто і водночас банально – не то він погрожував, не то він кликав, просив. [37,с.87] (однорідні обставини, присудки)	Для відтворення розпачу начальника
Розважаючи пасажирів і пишаючись своєю ерудицією, якийсь професор історії - кругленьке пузце, окуляри над волосатою бородавкою і розчепірені перед носом карти - викладав як легенду, історичну довідку про перших, найперших каторжників. [37,с.24] (однорідні підмети, додатки)	Комічне сприйняття зовнішності професора задля додавання оптимізму

Отже, автор активно використовує однорідні підмети, присудки, додатки, означення для зображення не тільки зовнішності персонажів роману, але й для передачі їхнього внутрішнього стану, характеру, з метою підкреслити індивідуальні особливості кожного з них, висловити позитивні, чи негативні емоції.

2.3.Пейзажі та їхня мовна інтерпретація у полотні роману І. Багряного «Тигролови»

У зображенні неймовірної краси пейзажів І.Багряний використовує

достатньо значну кількість речень з однорідними членами, які виражені як прикметниками, так і іменниками. Оскільки автор понад усе любить, цінує, захоплюється природою, він оспівує її багатство, розкіш, щедрість, таємничість і загадковість, викликаючи цим різні емоції.. Автор просто захоплюється красою, величчю тайги ,розкриває її зв'язок з життям знедолених людей, словом змальовує її безмежність.

Використання однорідних членів речення у зображенні картин природи можна простежити на прикладах пейзажних замальовок:

Приклади із тексту	Мета використання однорідних членів речення
Високо в небі, сіючи іскри і сморід, летів і летів в безмежній ночі. [37,с.7 ] (однорідні додатки)	Автор викликає емоції страху, жаху, бо ж поїзд – дракон несе їх у безвість
Обрії були заставлені сизими, фіалковими, синіми пасмами гір та гребенястих лісів. [37,с.87] (однорідні означення, додатки)	Змальовує багатство і розкіш природи Уссурійського краю
Днями було видно , як красувалась і цвіла земля, розливаючись морем квітів. [37, с.11] (однорідні присудки)	Передати незвичайну красу та багатство природи
Вночі мерехтіли зорі – мільйони зір , змішуючись з іскрами від скаженого поїзда, а від насипу розбігались дерева і квіти і збігались знову в химернім танку за драконом, і вогненні віяла прожекторів крутили з них веремію. [37,с. 12] (однорідні підмети і присудки)	Передати наростання швидкості, динаміки, агресії
Він [місяць] здавався живим - то яснів, то темнів, надимаючись. [37, с. 12] (однорідні присудки)	Відображення світлих почуттів, спокою, рівноваги,зображення контрасту
Межи пасмами блакитних гір, повз легендарний Байкал, проходячи ген-ген в нічному небі через височенні перевали Станового хребта, він пролітав , мови жмут метеорів, блискотів межи зір. [37, с.16] (однорідні обставини, присудки)	Зображення страхітливого експресу на фоні спокійної природи
Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. [37,с. 37] (однорідні присудки)	Передача цілковитої тиші тайги
Блакитні широкі долини розстилались та крутились навколо, вкриті буйними травами, квітами , свічадами озер. [37, с.28] (однорідні присудки, додатки)	Змалював безмір і багатство долини, описав її красу
Там по них ходило сонце і пливли над ними білі хмари. [37, с.38] (однорідні додатки)	Передати велич кедрів тайги
Потім височенна ліщина колючого горіха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в’юнків , ішли вгору третім ярусом. [37, с.38] (однорідні підмети)	Показав розмаїття тайги,опис одного з чотирьох ярусів
На стежку нависали трави, гілляччя. [37,с. 44] (однорідні підмети) Стежка вже йшла густющими та височенними травами, бур’янами, крізь непрохідні стіни віття та ліан. [37, с.86] (однорідні означення, додатки)	Показати непролазну тайгу
Над паддю, над річкою, що вилась внизу, і в ущелинах гір ворушились тумани, підіймаючись помалу-помалу, ніби спросоння. [37,с. 84] (однорідні обставини)	Передати особливості природи нетрів влітку
Височенна, чотириярусна тайга, буйна і непролазна, як африканський праліс, стояла навколо зачарована! [37, с.37] (однорідні означення)	Опис викликає захоплення побаченим
Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці. [37, с.12] (однорідні присудки, підмети)	Передача динаміки, сили нестримного потоку, викликає захоплення
Вода булькотіла, поспішала, щось розповідаючи на ходу камінцям та корінню. [37, с.92] (однордні присудки, додатки)	Показати силу води струмочка в глибині тайги
Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною : то ліс підіймався на кряжі гір, опускався і знову підіймався… [37, с.41 ] (однорідні означення, присудки)	Передача таємничості тайги, її дивної краси і сили
Несходимі, незміряні вони то спускались схилом униз, то підіймались знову вгору, і так зі «становника» на «становник», з кряжа на кряж, як буйне море, розливалось геть десь у безвісті[37, с.12] (однорідні означення, обставини)	Показує велич і неосяжність нетрів тайги, що викликає і захоплення і страх
По нетрях реготали вивірки десь на вершечках кедрів, зустрічаючи сонце і сміхотливі луни стрибали наввипередки, по урвищах, по нетрях. [37,с. 28] (однорідні додатки, обставини)	Передати розмаїття птахів у нетрях, їх поведінку в тайзі
Його ніколи не перейти і не подужати, не випливти з цього жахливого океану. [37, с.45] (однорідні присудки)	Показує безкінечність нетрів, в яких заблукав Многогрішний
Грайливий і сердитий, буйний і лагідний, ніжний і звабливий у своїй дикій красі. [37, с.45] (однорідні означення)	Контрастне зображення дикого краю
Буйна роса ллялась на одіж і на голови, мов хто хлюпав крізь решето. [37, с.64] (однорідні обставини)	Показує незвичну росу в тайзі, її силу
Внизу, по землі, слався мох, пообростав усе, що тільки можна. Внизу було півтемно і вогко. Лише де-не-де проривались яскраві сонячні пасма і стояли, як мечі, уткнуті лезами в землю. [37, с.38] (однорідні присудки, обставини)	Автор описує глибину тайги, куди дійшов Григорій

Отже, І.Багряний у мові роману «Тигролови» зображує не тільки свої внутрішні переживання,враження, але й змальовує чудові, величні, загадкові пейзажі, використовуючи при цьому велику кількісь однорідних членів (підметів, присудків, означень, додатків, обставин), вираженних іменниками, прикметниками,дієсловами, прислівниками, автор досягає створення повних яскравих картин-пейзажів, які сприймаються як реальні акварелі.

Розділ ІІІ. Використання матеріалів дослідження у викладанні української мови у школі

3.1. Методика вивчення однорідних членів речення у школі

Початкові відомості про однорідні члени речення учні отримують у 4 класі, глибше у 8 класі, однак це не означає, що з явищем однорідності учні зустрічаються тут уперше і в останнє. Цьому передують численні спостереження речень з однорідними членами, що називають у 1—3 класах перелічуванням. При читанні окремих речень, текстів постійно звертається увага на інтонацію перелічування, на наявність коротких пауз між словами і позначення цих пауз на письмі, де це потрібно, комами. Увагу однорідним членам речення приділяють па кожному етапі вивчення курсу української мови.

На уроках, відведених на формування самого поняття «однорідні члени речення», учні повинні засвоїти, що:

1) однорідні члени відповідають на одне і те саме питання і зв'язані з одним і тим самим словом;

2) однорідними можуть бути підмети, присудки і другорядні члени речення;

3) при однорідних членах можуть бути залежні слова;

4) однорідні члени поєднуються за допомогою інтонації і сполучників: і (й), а, але;

5) при відсутності сполучників між однорідними членами ставляться коми;

6) перед сполучниками а, але завжди ставляться коми.

Відповідно до вимог програми вивчаються однорідні члени лише з неповторюваним сполучником і (книжка і зошит), однак, коли в поле зору учнів потрапить речення з повторюваним, учитель не повинен залишити це поза увагою.

Для аналізу, як правило, пропонуються речення з одним рядом однорідних членів (типу: На столі лежать червоні, сині, зелені олівці). Проте варто знайомити учнів і з реченнями, у яких є два або більше рядів однорідних членів, щоб діти привчалися їх розпізнавати і групувати. Так, під час аналізу речення типу :Хлопчики і дівчатка скопали і заскородили грядки, посіяли чорнобривці і айстри можна запропонувати учням встановити групи однорідних членів за питаннями: хто? — хлопчики і дівчатка; що зробили? — скопали і заскородили, посіяли; що? — чорнобривці і айстри. У практиці живого спілкування та й у писемному мовленні учні нерідко конструюють такі речення, тому аналіз подібних структур допоможе усвідомити будову їх і виробити в учнів пунктуаційні навички.

Учні мають засвоїти, що однорідні члени речення можуть мати при собі залежні слова. Передусім треба зосередити увагу учнів на поширення однорідних членів.

Пропонується, наприклад, поширити речення за питаннями — Наша країна багата (якими?) лісами, (якими?) полями, (якими?) ріками. Спочатку називаються однорідні члени (лісами, полями, ріками) і слово, до якого вони відносяться (багата). Потім добираються залежні слова до кожного з однорідних членів за питаннями: лісами (якими?) зеленими, полями (якими?) безкраїми, ріками (якими?) повноводими. Учитель повинен пояснити дітям, що слова зеленими, повноводими, безкраїми, хоч і відповідають на одне й те саме питання (якими?), не є однорідними, бо кожне з цих слів є залежним від різних слів.

Роботу над однорідними членами не слід завершувати уроками, присвяченими їх вивченню. Вона має тривати до кінця навчального року під час опрацювання інших тем граматики. У текстах вправ є чимало речень з однорідними членами, і вчитель повинен постійно сприяти принагідному повторенню теоретичних відомостей, закріпленню пунктуаційних умінь і навичок учнів. Крім того, треба заохочувати учнів використовувати однорідні члени під час написання робіт творчого характеру. Цьому сприятиме насамперед добір завдань, які вимагали б використання однорідних членів.

Наприклад: напиши

1) що ти бачив у лісі під час прогулянки;

2) що сталося з небом під час грози;

3) що змінилося в парку (в лісі, її полі, в степу) з настанням холодів;

4) яку працю дорослих доводилось тобі спостерігати;

5) про свої домашні обов'язки;

6) що ти найбільше цінуєш у своїх однокласниках тощо.

Учні повинні не тільки знати, що таке однорідні члени, а й самостійно їх уживати в усному й писемному мовленні [31, 125].

3.2. Розробка уроку «Однорідність членів речення. Пунктуаційний

аналіз речень з однорідними членами»

Мета: сформувати поняття про однорідні члени речення, вчити правильно використовувати розділові знаки при однорідних членах; розвивати синтаксичну зіркість, навички правильного інтонування; виховувати дисциплінованість, любов та повагу до української мови.

Обладнання: дошка, зошит, підручник, схема розділових знаків при однорідних членах речення.

Клас: 8

Хід уроку

І. Організаційний момент

1.1.Привітання

1.2.Перевірка готовності до уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

2.1.Опитування

2.2. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

3.1. Усне виконання вправи

Прочитайте. У кожному реченні визначте слова, які відповідають на те саме питання, стосуються того самого члена речення. Якими членами речення є ці слова?

1. О, я хоч і стара, і дурна , але дещо знаю.2.І ліс, і золото, і риба, і земля хліб родить, і ягода всяка, і все – бери тільки. 3. По нетрях реготали вивірки десь на вершечках кедрів, зустрічаючи сонце і сміхотливі луни стрибали наввипередки, по урвищах, по нетрях. 4. Усе марніє, поганішає

3.2. Бесіда

- Чи пам’ятаєте ви, які члени речення називаються однорідними?

- Зачитайте, будь ласка, декілька речень з однорідними членами з вашого опису.

IV. Повідомлення теми і мети уроку

- Сьогодні на уроці ми розглянемо речення з однорідними членами,вилучені із мови пригодницького роману І.Багряного «Тигролови», навчимося інтонаційно правильно їх читати, а також ставити розділові знаки між однорідними членами речення.

V. Вивчення нового матеріалу

5.1. Повідомлення вчителя

- Однорідні члени речення відповідають на те саме питання, поставлене від того ж слова в реченні.

Наприклад:

Трісне гілка, зашарудить ліс

Грайливий і сердитий, буйний і лагідний, ніжний і звабливий у своїй дикій красі.

Однорідні члени речення не залежать одне від одного, між собою вони рівноправні.

Однорідні члени речення поєднуються за допомогою сполучників та інтонації переліку чи протиставлення або за допомогою тільки інтонації.

5.2. Виконання вправ

1). Прочитайте. Визначте однорідні члени речення. На яке питанні відповідає кожна група однорідних членів речення? Від якого слова в реченні ви поставили це питання?

Сіється сніг. В дерев'яній клітці здоровенний тигр роззявив пащу, реве. Збоку стоять чотири мисливці, виструнчившись перед оком апарата, спираючись на рушниці. Один старий мисливець і три молодих. Всі в чуднім одязі - в шкіряних штанях, химерних, у шкіряних піджаках, підперезані набійнищями. Три в шапочках, один - без. І той “без” - Наталка! Так, Наталка! Стоїть, спершись на вінчестер, дивиться насмішкувато. Вуста міцно стулені, очі примружені, голова непокрита, і на неї падають сніжинки…

Цікаві світлини. Дівчата у вишиваних сорочках та в намисті, у чоботях якихось чудних, хутрових. Ось дружки весільні. Молодиці - групами і по одній. А ось - ціла родина. Величезна родина! Діди, батьки, онуки й правнуки, - чоловіка з сорок. Цілий рід! Дід з бабою посередині, решта, згідно з родинним станом, розташувались обабіч і ззаду. Діти рядочками стояли обабіч діда й баби, у парадних кашкетиках і чобітках… І все це на тлі гір. Українська степова родина на гірському тлі. Як десь на Закарпатті. Чудне… Ось хлопці верхи - чоловік з дванадцять - цілий загін з рушницями через плечі, в папахах, оточені зграєю здоровенних гостровухих собак. Коли б не ці мисливські собаки, можна б подумати, що це козацький загін. А таки козацький, бо це ж уссурійські козаки

Укажіть речення з однорідними підметами, присудками, додатками означеннями та обставинами.

2). Прочитайте речення, дотримуючи інтонації переліку. Визначте однорідні члени речення.

1. Але все ж такі расові обличчя: дівчата, хлопці, червоноармійці.

2. Ведмежа притихло і цікаво пряло очима, пхало носа і собі до фотографій.

3. Вгорі, метрів на три від землі, між розсохами дуба, з – поміж двох товстих колод стирчав розкішний чорний хвіст.

Які однорідні члени речення поєднані між собою за допомогою інтонації та сполучників? Які — за допомогою тільки інтонації?

3). Прочитайте речення, дотримуючи інтонації протиставлення

Визначте однорідні члени речення.

1.Ми хоч бідні, але чесні. 2. Прибігли трохи вперед, а потім окрутнулись і, граючи, подали назад за сопку. 3. Очі замордованої, розчавленої, але не переможеної людини. 4. Не високо мудруй, але твердо держись .

5.3. Аналіз таблиці розділових знаків при однорідних членах речення

Між однорідними членами речення ставимо кому:

• якщо вони не з’єднані сполучниками: Юнак – 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк.

• якщо вони з'єднані сполучниками а, але, та (у значенні але): Хлопці ходили стрімко кілька разів до ямок, але марно;

• якщо вони з'єднані повторюваними сполучниками і , й, та (у значенні і), або, чи: І якісь карцери, і трибунали, і смертники, і розстріли.

Між однорідними членами речення не ставимо коми:

• якщо вони з'єднані неповторюваним сполучником і або та (у значенні і): 1.Ведмежа забилося в куток і заскиглило , мов дитина. 2.Отамани в формі уссурійських та амурських козаків.

VI. Закріплення вивченого матеріалу

6.1. Виконання вправи з взаємоперевіркою

Перепишіть прислів'я, розставляючи пропущені коми. Однорідні члени речення підкресліть. Поясніть уживання розділових знаків.

1.На коні їде і коня шукає. 2. Біда і помучить і мудрості научить. 3. Їж мед але бережися жала. 4. Заблукав між хатою й коморою. 5. Наука в ліс не веде а з лісу виводить 6. Слово вилетить горобцем а повернеться волом. 7.Вір своїм очам а не чужим речам. 8. Сушить не робота а турбота.

Обміняйтеся зошитами та перевірте один одного. Виставте оцінки у зошит.

VII. Домашнє завдання

Виконання вправи

Перепишіть, розставте пропущені розділові знаки. Визначте речення, ускладнені однорідними членами речення. Однорідні члени речення підкресліть.

Ні тучі ні грому не бояться. От хоч би й ця, - посміхнулась, кажучи про Наталку, - і в кого тільки вдалася? Їй би на коні та на полозках та з гвинтівкою та з собаками… І пре туди куди й чоловік не насмілиться. Ніч північ чи мороз лютий чи злива страхітна - байдуже. Звели їй до відьми в зуби полізти - і полізе, їй би треба хлопцем родитись (знов засміялась). Аби тільки дав Бог здоров'я та щастя а то… Це-бо страшний край і страшне тут життя, як подумаєш. Ось був ще в мене син (посмутніла тихенько зітхнула), Миколою звали… Царство йому небесне… Якби ти його був побачив, - що то за сокіл був! Грицько от здоровий та красний а то ще міцніший і кращий був. А сили було - як у діда покійного у старого Сірка колись: підкову розгинав руками граючись. І привітний і безжурний, як оця ось… Він її вибавив і всього навчив, мабуть, і сміливості тієї… Було, споряджаються на промисел, - я про нього турбуюся - і се і те і бережи себе і будь обачний. А він сміється, було, та заспокоює: “Я вам, мамо, ведмедя живого на мотузку приведу…” І він ось їй то ведмежата то рисята живі приносив. І велось йому добре. Сміливий та щасливий був. А от спіткало лихо. Подумаю - скрізь люди мруть, скрізь на людей чигає лихо і на печі від долі не втечеш. Та материне серце таке вже… Твоя ж мати за тобою теж, мабуть, не абияк журиться… - Помовчала, а тоді знов: - Не журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є. О, я хоч і стара й дурна але дещо знаю. У сміливих щастя завжди є.

VIII. Підсумок уроку

- Отже, сьогодні на уроці ми навчилися визначать однорідні члени речення, розставляти розділові знаки, інтонаційно правильно читати їх. На наступному уроці ми розглянемо узагальнювальні слова при однорідних членах речення.

Дякую за роботу на уроці!

3.2. Дидактичний матеріал до теми ( вправи і завдання)

В процесі вивчення чи повторення теми «Однорідні члени речення» у школі доцільно використовувати такі вправи та завдання:

Завдання перше

У поданих реченнях підкресліть однорідні члени речення, визначте, яким членом речення вони виступають. Встановіть, до якого слова в реченні відносяться однорідні члени, яким різновидом синтаксичного зв'язку поєднані, як виражені морфологічно. Окремо відзначте випадки відсутності однорідності певних членів речення, поясніть це явище.

Варіант 1.

1.Дочок заміж віддавав – на сторону не пускав, зятів у прийми брав.

2. Всередині вона вибілена, ще й розмальована по-нашому, а зокола – вигляд сибірський або поліщуцький. 3. Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно й голосно, як у нас на Україні .

Варіант 2.

1.Двір наповнився галасом, дівочим сміхом, криком на подурілих собак. 2.Адже він міг бути якийсь злодюга, пройда. 3.Сонечко викотилось на обідній пруг і поливало гарячим приском землю.

Варіант 3.

1.Не дід, а вусатий дідуган, дебелий, високий, червоновидний.2. Потім повставали, перехрестились до ікон і стали збиратись. 3.Стіл був застелений скатертиною і заставлений як на Великдень.

Варіант 4.

1. Розкажи мені про землю, про сади, про хліб, про волю, розкажи мені про зиму... 2. Через Становий хребет, - звивався над ним межи скель і шпилів…

3. Пряв вогненними очима, зойкав несамовито і, вихаючи хвостом, як комета, летів і летів…

Варіант 5.

1. І розбігалися злякано сосни й смереки, кидаючись урозтіч. 2. І гнали у безвість луни, мов духи гірські, - розлітались по горах, стрибали в провалля, ховалися в нетрях….3. То не фіктивна потвора з наївних китайських казок і не легендарний дракон Далай-лами.

Варіант 6.

1. На сталевих лапах, з вогненним черевом, з залізною пащею жахкотів він, немов щойно вилетів з пекла . 2. Крізь заґратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, - дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина….

Варіант 7.

1. Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. 2. То вартовому ввижається зрада чи втеча, і він несамовито, пронизливо кричить і стріляє навмання у метушливі тіні смерек і стовпів .

Варіант 8.

1. А може, йому самому страшно, може, йому моторошно на хвості цієї диявольської комети, і він підбадьорює себе пвстрілами у чорну зрадливу ніч, в фосфоричні блиски позаду, в веремію рухливих тіней і плям. 2. А дракон все летить і летить - у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу.

Варіант 9.

1. Фантастичні і реальні, дивовижні аксесуари нерозшифрованої жаскої легенди - таємничої легенди про зникнення душ. 2. Так він довго жене попри низку понурих, герметично закритих, рудих коробок, тих, що кожен з них “на сорок чєлавєк ілі восемь лашадєй”, і нарешті коло середнього вагона зупиняється.

Варіант 10.

1. Дві цятки наближаються до ґрат і миготять, проводжаючи . 2. В грюкоті коліс зринає пісня, важка, бурлацька . 3. Понурий і глибокий, він починає пісню, ніби віддираючи стьожку від серця: “Та забіліли сніжки… Забіліли білі… Ще й дібровонька…”

Варіант 11.

1. Кінчаючи рядок, мелодія завмирає, губиться в грохоті коліс, ось-ось загубиться. 2. Ешелон зривається і летить далі . 3. Тоді другий голос, як побратим, враз підхоплює її, міцно, дерзко:“Ще й дібровонька!…”

Варіант 12.

1. Мелодія все більше стає потужною, кипить, вирує… 2. Поїзд летить зі скреготом і гулом, і, може, то не пісня вже, може, то йому в цім вирі скреготу і шалу мерещиться вже колись чуте, а може, колись і самим співане; може, то поїзд свистить і гуде, може, грюкотять і клекочуть колеса; може, то вітер сибірський гуде стоголосо…

Варіант 13.

1. Повінь незміряної туги, чи гніву, а чи понурого смутку… 2. В'ється та пісня над драконом, стелиться над торами, б'є крилом під колесами. 3.А він її ріже, він її чавить, він її роздирає на шмаття, замітає рештки вогненним хвостом і летить, летить.

Варіант 14.

1. А за ним тягнуться дві криваві, дві безконечні смужки, - миготять, вилискують… 2.Дві жилки висотані з пісні, ні, з серця висотані, - простяглися аж ген-ген і тягнуться слідом. 3. З вітчизни втраченої тягнуться слідом за тим серцем, висотуються з нього, набряклі кров'ю; напнулись до безкраю і ніяк не можуть урватись.

Варіант 15.

1.Все розступалося, і він пролітав зі свистом і ревом, цей привид. 2. І після кожної нової зупинки в начальника було все менше хапливості, а в його тоні все менше тривоги. 3. Він уже запитував насмішкувато, а наостанку ще й додавав глузливо: “Маладєц!”

Завдання друге

Визначте різновиди сурядних сполучників (єднальні, зіставно-протиставні, розділові) і ті семантико-синтаксичні відношення, які виражаються однорідними членами речення і поєднані тим чи іншим різновидом сполучників. Поставте й прокоментуйте розділові знаки при однорідних членах речення зі сполучниками.

Варіант 1.

І так само з кожною новою зупинкою все більше було розпуки і гніву в отім: “Бережеш-ш!?” і все більше сарказму та пекельної ненависті в отім: “С-с-собака!!.” Все більше було туги і безоглядної рішеності на щось надзвичайне у власника того понурого голосу і тих мерехтливих очей. Клекіт зборканої але не зламаної і не упокореної волі, що проривався зі стиснених щелеп, не віщував нічого доброго.

Варіант 2.

Днями було видно, як красувалась і цвіла земля, розливаючись морем квітів.

Вночі мерехтіли зорі - мільйони зір, змішуючись з іскрами від скаженого поїзда а від насипу розбігались дерева й квіти і збігалися знову в химернім танку за драконом і вогненні віяла прожектора крутили з них веремію.

Варіант 3.

Та ніщо їх не зворушувало і ніщо їх не лякало. Вони були тупі і байдужі виснажені дивились просто себе на воду… Вони вже негодні були йти і їх друзі тримали попід руки, апатично і байдуже допомагаючи пройти останній пруг землі…

Варіант 4.

1. Радісний і святковий, сповнений вщерть життям і дзвоном, цей першокласний люксусовий експрес плив, ніби окремий світ між світами. 2.Це не вогні а зірки, чисті, високі, мінливі.

Варіант 5.

Інженери і авіатори, ударники і так літуни, партробітники і туристи, колгоспні колективізатори і радгоспні бюрократи, раціоналізатори й індустріальні авантюрники, прокурори і розтратники, потенціальні злодії й імпотентні фарисеї… Цивільні і військові… Працівники органів “революційної законності” і контрабандисти…

Варіант 6.

І літні “відповідальні” панії, і ексцентричні, але так само “відповідальні” панни, чи то пак “товаришки” пані і “товаришки” панни з коханцями й без коханців, з портфелями і без, з партстажем і без… Закохані “кішечки” і ще більш закохані “котики”… Відповідальні відрядженні і безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитками і без, з дисциплінарними стягненнями і без…

Варіант 7.

1. Жиє реальним і напівфантастичним, але безжурним, рожевим життям . 2. Мелькають дні і ночі, і знову дні, і знову ночі. 3. Утікають ліси, і пустелі, і гори…

Варіант 8.

1.Довкола розкинулись мило барвисті дрібні береги домочки й садочки і люди отари і луки й луги .2. Страшне божество, смугасте шкірою а ще смугастіше репутацією. 3. Витвір космічного жарту а чи плід космічного катаклізму а чи то плід всесвітнього гумору.

Варіант 9.

1. І ті дрібнички, і ті гармонійки та свистілки одразу змінили декоративний і вокальний стиль цілого, можна сказати, експресу. 2. А гармонії і гармонійки ревли так, що витиснули геть румбу і навіть рідного Дунаєвського, роздираючи вуха і душу не тільки пасажирам а й станційним диспетчерам та кочегарам.

3. Витвір космічного жарту а чи плід космічного катаклізму а чи то плід всесвітнього гумору.

Варіант 10.

1. По короткій але завзятій боротьбі його знову скрутили, роззброїли…2. Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. 3. Вони то спускалися схилом униз, то підіймалися знову вгору і так зі “становика” на “становик”, з кряжа на кряж, як буйне рослинне море, розпливались геть десь у безвість.

Завдання третє

Розмежуйте однорідні й неоднорідні означення. Поясніть, якими критеріями (семантичними, синтаксичними) ви користувалися при цьому. Поставте потрібні розділові знаки в реченнях з однорідними й неоднорідними означеннями.

Варіант 1.

1.Дівчата у вишиваних сорочках та в намисті, у чоботях якихось чудних хутрових. 2.А може йому самому страшно, може, йому моторошно на хвості цієї диявольської комети, і він підбадьорює себе пострілами у чорну зрадливу ніч.

Варіант 2.

1. Волохате чорне, очі як у скаженого, - і всторч на медведя ! 2.Блакитні широкі долини розстелялись і крутились казково, вкриті буйними травами.

Варіант 3.

1.Пролітав через кряжі інших гір, полохав інші, ще не бачені нетрі, проходив останні безконечні тунелі. 2.Обрії були заставлені сизими фіалковими синіми пасмами гір та гребенястих лісів.

Варіант 4.

1.Утікає десь цілий світ , розпливчастий і туманний нереальний світ, поставлений шкереберть. 2.Дивна якась небезпечна фантастична країна. Варіант 5.

1. Крізь прозорі хмарки іноді пробивається рожевий сонячний промінь. 2. Де-не-де ще тремтів на гілці одинокий скручений дудочкою листок.

Варіант 6.

1. Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями .2.Саме життя виробило в ньому цей характер — різкий упертий готовий до будь-яких труднощів .

Варіант 7.

1. Тим часом по всі Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах летіла телеграма - блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця. 2. Химерний екстериторіальний світ!

Варіант 8.

1.Пробували жартувати, пробували вернути колишній прекрасний гумор, отой недавній безжурний настрій, що його так нагло знесло геть. 2.Запалені страшною невгасимою нелюдською ненавистю.

Варіант 9.

1.Нетрі. Несходимі незміряні.2.Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий зелений океан збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною.

Варіант 10.

1. Далека незнайома сторона, здається, навіть небо тут інакше .2. Ми звернули на прямий широкий добре наїжджений шлях .

Завдання четверте

У речення з однорідними членами введіть узагальнююче слово (сполучення слів). Встановіть, якими частинами мови вони виражені. Сформулюйте правила пунктуації в реченнях з однорідними членами й узагальнюючим елементом.

Варіант 1.

1.Мінялись краєвиди, мінялись настрої, мінялась флора,люди,обрії.2.Професосор розповідав повільно, помежи вістами, але ерудитно і барвисто, як справжній професор історії взагалі.

Варіант 2.

1.В химерних і страшних бамлагівських одностроях : в ганчір’яних шапочках-ушанках і в такім лахмітті, що здавалося ніби їх рвали всі собаки всього світу і тріпали всі сибірські і транссибірські вітри і буревії. 2. Тягнуться хмари — скривавлені крила — по травах, по обрію, по душі.

Варіант 3.

1.Є в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль . 2.А потім, мов на команду , з усіх вікон полетіли : цигарки, плитки шоколаду, цитрини, черевики, шматки хліба, пакунки, завинені в папір.

Варіант 4.

1.І, ніби на знак протесту, хтось ошаліло викидав з вікна експреса подушку, калоші, грамофонну плиту, простирадло, жмут грошей. 2. Один з них – в пенсне і крагах, ще й в модних англійських бріджах.

Варіант 5.

1.А тим часом місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю... 2.Хлопці пили горілку, потім малагу і портвейни, потім знову горілку.

Варіант 6.

1.Тут – бо свої закони, свої звичаї, свій режим. 2.Вже нема тих аматорів пива, і вин, і веселих гутірок, що виповнювали його перших днів.

Варіант 7.

1.Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба навіть тигри. 2. Воркотіла якоїсь пісні, полоскала її в воді і прибивала праником до кладки.

Варіант 8.

1. Скільки тієї мужності простої, скільки тієї певності, може, неусвідомленої, а звичайної, стихійної. 2. Все мріяла і просила, щоб її відвезли вмирати додому, на рідну землю, на кладовище до батьків.

Варіант 9.

1.В піснях і труд, і даль походу, і жаль, і усміх, і любов, і гнів великого народу, і за народ пролита кров .2.Стали, збились докупи і,піднісши високо голови, слухають : де воно і що воно ляпотить?

Варіант 10.

1.Двір наповнився галасом, дівочим сміхом, криком на подурілих собак. 2.Над паддю, над річкою, що вилась внизу, і в ущелинах гір ворушились тумани, підіймаючись помалу-помалу, ніби спросоння.

Завдання п'яте

Складіть речення з однорідними членами, які б відповідали таким синтаксично-графічним схемам:

Варіант 1. ... О, О, О.......не тільки О, але й О....

Варіант 2. О, О, і О — всюди.......то О, то О....

Варіант 3. ... О, О та й О.......скрізь: і О, і О, і О... .

Варіант 4.... як О, так і О.......О, і О, і О.

Варіант 5.... чи О, чи О.......як-от: О і О, О і О.

Варіант 6. Не тільки О, а й О.......ніхто: ні О, ні О.

Варіант 7.... О, зате О... . І О, і О, ще й О....

Варіант 8. О, і О, і О — все.......О, але О.

Варіант 9. Ніде: ні О, ні О, ні О —.......як О, так О....

Варіант 10. То О .., то О.......О і О, 0 і О, О і О.

Варіант 11.... або О, або О.......і О, і О... .

Варіант 12. Ні О, ні О — нікого.......О, О й О....

Варіант 13.... чи О, чи О.......О й О, О й О....

Варіант 14. О, О, О, О й О.......нічого: ані О, ані О.

Варіант 15.... за все: О, й О, і О. Або 0.., або ... О [32, 136].

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження можливі такі висновки:

1.Однорідні члени речення як один із способів ускладнення простих речень перебувають у полі зору багатьох мовознавців. Їхні погляди на цю проблему викладено у розділі І, із яких випливає, що однорідні члени – це члени речення, які тотожні за семантико – синтаксичною функцією, пояснюють один і той же член речення, виконують однакову синтаксичну функцію.

2.Аналізуючи вибраний із тексту роману «Тигролови» І.Багряного ілюстративний матеріал, ми констатуємо, що мова твору насичена реченнями з однорідними членами, які граматично виражені так: найчастіше іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками; рідше – дієприкметниками, дієприслівниками. А як члени речення – підметами, присудками, означеннями, додатками і обставинами, тобто автор у повному обсязі послуговується цим видом ускладнення простих речень, що є одним із індикаторів його мовотворчості.

3.Ми переконалися, що саме перелік на підставі однорідності є одним із емоційно-експресивних засобів у художньому творі. Спосіб однорідності при вираженні різноманітних указівок на предмети, їх ознаки, дії, стани чи їх обставини надає мові роману особливої виразності.

4.Аналізуючи вибраний із тексту роману ілюстративний матеріал, ми переконалися, чим більше в реченні однорідних членів, тим повніша в ньому однотипна розчленованість висловлюваної думки автором, тим вона ширша і багатша, тим повніше охоплюються нею певні реалії життя. Семантико – синтаксична однорідність у реченні завжди по- особливому розгортає зміст речення. Описуючи роль однорідних членів у вибраних реченнях, ми фіксуємо, що однорідністю створюється своєрідна логічна і емоційна сутність речення, а на цій основі і така ж його стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність прозаїка.

5.На підставі вибраного з тексту роману ілюстративного матеріалу ми визначили, що за допомогою однорідних членів речення І.Багряний відтворює рельєфні картини навколишнього світу, створює виразні портрети, змальовує неповторні пейзажі тайги Уссурійського краю. При цьому однорідні члени речення, виражені іменниками, прикметниками, дієприкметникам, показують різноманітність предметів та їх ознак, а однорідні члени, виражені дієсловами, підсилюють енергію дії.

6.Запропонували методичні рекомендації щодо опрацювання теми «Однорідні члени речення» на уроках української мови з прикладами , вилученими з мови пригодницького роману І.Багряного «Тигролови». Подаємо низку завдань до теми з використанням вибраних із тексту роману ілюстративних зразків.

Таким чином, роман Івана Багряного «Тигролови» не тільки про красу і мужність людини, про її сміливість і навіть відчайдушність, про людну, що перемогла відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випросталася велично і гордо, а і як зразок потенційних можливостей української мови, які завдяки довершеності мовного матеріалу, його незвичності, оригінальності, художній доцільності, досягають ефективного емоційно – естетичного впливу на читача і вирізняють високу мовну майстерність автора.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

І. Наукова література

1. Булаховський Л. А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови./ Л. А. Булаховський.- К. :1958. – 243с.

2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник./

І. Р. Вихованець. - К.: Либідь 1993. – 368 с.

3. Волкотруб Г. Й. Практична стилістика сучасної української мови : використання морфологічних засобів мови: навч. посіб. / Г. Й. Волкотруб - К.: ТОВ "ЛДЛ", 1998. -175с.

4. Дудик П. С. Українська мова. Синтаксис: навч. посіб. / П. С. Дудик - К.: Видавничий центр "Академія", 2003. – 417 с.

5. Дудик П. С. Стилістика української мови: навч. посіб. / П. С Дудик - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 368 с.

6. Дудка О. О. Граматика української мови./ О. О. Дудка –К . : 1998. – 362 с.

7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: [монографія] / А. П. Загнітко - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662 с

8. Іваницька Н. Л. Теоретичний синтаксис української мови. Ч. 1. /

Н. Л. Іваницька - Вінниця, 2002. – 246 с.

9. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. /

М. У. Каранська – К.: 1995. – 257 с.

10. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови // Синтаксис .

Ч. 2. / Б. М. Кулик – К.: 1965. – С. 5.

11. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис: у 2 т. / за ред.

Л. А. Булаховського. – К.: Либідь, 2002.- – Т. 2. - 278 с.

12. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови. /

І. К. Кучеренко – К.: 1961.

13. Олійник О. Б. Граматика української мови./ О. Б. Олійник,

В. Д. Шинкарук, Г. М. Гребницький . - К. : Кондор , 2008. – 322 с.

14. Плющ М. Я. Українська мова : довідник/ М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. - К. : Рад. шк., 1990. -254, с.

15. Пономарів О. Д. Сучасна українська мова. / О. Д. Пономарів. — К.: Либідь, 2001.-375 с.

16. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. / І. І.Слинько, Н. В. Гуйванюк , Н. Ф. Кобилянська.—К . : Вища школа, 1994. - 670с

17. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. / І. І. Слинько. – Чернівці, 1978. – 31с.

18. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис /

О.Т. Волох, М.Т.Черемисов, Є. І. Черинов. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища шк.,1989. – 334 с.

19. Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ,

С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін .; за ред. М. Я. Плющ.] – К.: Вища школа, 1994. – 414 с.

20. Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ,

С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.]; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – 430 с.

21. Сучасна українська літературна мова : підручник для студ. філолог. спец. вищ. навч. закл. / [за ред.: М. Я. Плющ,]. -3-тє вид., стереотип.. - К.: Вища шк., 2001. - 429 с.

22. Сучасна українська літературна мова : підручник для студ. філолог. спец. вузів / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред.

А. П. Грищенка.] - 2-е вид., перероб. і доп.. -К.: Вища шк., 1997. - 492 с.

23. Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун,

Л. Ю. Шевченко та ін. ; за ред. О. Д. Пономарева.] – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

24. Сучасна українська мова : підручник для студ. вузів / за ред.

О. Д. Пономарева. -2-е вид., перероб.. -К.: Либідь, 2001. -398 с.

25. Українська мова: навч. посіб. / [ Пазяк О. М, Сербенська О. А,

Фурдуй М. І, Шевченко Л. Ю.] - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001. –384 с.

26. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. /

В. А. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 1993. - 215 с.

27. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : довідник/ Л. Ю. Шевченко,

В. В. Різун, Ю. В. Лисенко -К.: Либідь, 1996. - 318 с.

28. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : довідник/ [Л. Ю.Шевченко,

В. В.Різун, Ю. В. Лисенко; за ред. О. Д. Пономаріва.] -К.: Либідь, 1993. -

329 с.

29. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова : навч. посіб. для студ. педагогіч. навч. закл. / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. - К.: Літера, 2000. - 685 с.

30. Ющук І. П. Українська мова : підруч. для студ. філолог. спеціал. вищ. навч. закл. / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

ІІ. Методична література

31. Дорошенко С. І. Методика викладання української мови: навч. посіб. /

І. С. Дорошенко - К.: Вища школа. 2002. – 532 с.

32. Методика вивчення української мови в школі. / [за ред. О. М. Біляєва] - К.: Вища шк., 2007

33. Методика викладання української мови в середній школі. / [за ред.

І. С. Олійника] - К.: Вища шк., 2009. – 473 с.

34. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах. / [за ред. М. І. Пентилюк] - К.: Ленвіт, 2000 – 396 с.

Періодичні видання

35. Кротевич Е. В. Об однородных элементах (частях) предложения /

Е. В. Кротевич // "Доповіді та повідомлення" Львівського державного університету ім. І. Франка. / Е. В. Кротевич // - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 1957. - Вип. VII, ч. 1 - С. 35 - 40.

36. Кучеренко І. К. Об’єкт і предмет синтаксису / І. К. Кучеренко. // Українське мовознавство. - Вип 1. - К., 1973. – С. 28.

ІІІ. Джерело, звідки вибрані приклади

37. Багряний І. Тигролови. / Іван Багряний - К.: Молодь, 1975. - 282 с.