Бодик О.П.,

канд. філол. наук, доцент

ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ ПРОЗИ У. САМЧУКА В РОМАНІ “ВОЛИНЬ”

У. Самчук був високо освіченою людиною, тому його глибокі знання з історії, культури, політології, літератури, фольклору, мистецтва, природознавчих і творчих наук, давали можливість будувати свої творчі ідейно-тематичні образи, задуми як на сучасному для нього матеріалі, так і в історичному аспекті. На матеріалі історії, фольклору, біблійних сюжетів, використовуючи сюжети світової літератури чи у вигляді ремінісценцій, чи в оригінальній творчій переробці, У. Самчук розв’язував політичні, соціально-побутові, філософські та психологічні питання.

Усе це вимагало широти і багатогранності словесно-художніх засобів. І хоч традиція використання античних, біблійних сюжетів і образів, а також образів з європейських літератур відомий прийом ще з української дожовтневої літератури, під пером У. Самчука, особливо прийоми і соціально-політична гострота цього використання, набули піднесеного, переважно трагічного звучання. Аналіз мовних засобів і образної системи роману "Волинь" дозволяє нам говорити про специфіку використання цього матеріалу з оригінальною авторською інтерпретацією, що виявляється, зокрема в широкому використанні лексики і фразеології, засобів образності, топоніміки і, ширше, ономастики зображуваних образів.

Значний компонент лексики У. Самчука становлять топоніми, насамперед, це назви, пов'язані з історією України: Чорне море, Дніпро, Босфор, Очаков, Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Фастів, Острог, Бердичев і под.; з тими місцями, де проходили бої Першої світової і громадянської війни - Київ, Полтава, Вінниця, Луцьк, Здолбунів, Крем 'янець, Шумськ; ряд назв сіл Волині - Жолобки, Тилявка, Держань, Обичі, Залужне і под.; назви, пов'язані з подіями Першої світової війни і Жовтневої революції в Росії, - Петроград, Москва, Кронштат, Гельсінгкфорс, Тула, Іжевськ, В'ятка, Вологда, Ярославль, Саратов, Владивосток і под. Значну групу топонімічної лексики становлять також назви, пов'язані з подіями Першої світової війни, Жовтневої революції, історією та культурою інших країн, зокрема Європи – Балкани, Альпи, Германія, Балтійська імперія, Східна Прусія, Сербія, Бельгія, Угорщина, Австрія, Греція, Македонія, Польща, Вена, Варшава, Лодзь, Париж, Рим, Берлін, Лондон, Трафальгар, Прага, Перемишль, Остпройсек; Америки – Сполучені Штати, Парагвай, Болівія, Канада; Азії - Самарканд, Царгород, Манжурія, Турція, Китай, Сіам (Таїланд), Індія; Африки - Єгипет, Ефіопія.

Усі ці назви дають уявлення про культурно-історичні обрії письменника, розширюють його світоглядну орієнтацію.

Широкий діапазон ономастичної лексики У. Самчука свідчить про його інтерес до давньоруської історії та історії України (Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Мазепа, Грушевський, Петлюра, Котляревський, Шевченко, Глібов, Воробкевич, Кащенко, Франко, Леся Українка, Драгоманов);історії Росії (граф Румянцев, князь Потьомкін, Пушкін, Лермонтов, Гоголь, Достоєвський, Тургенєв, Щедрін, Кольцов, Нікітін, Купрін, Блок, Ленін, Троцький, Орлов, Родзянко.); до світової літератури (Жюль Верн, Г. Мопассан, В. Гюго, О. Бальзак, Д. Лондон, Майн Рід, В. Скотт, Ф. Купер, Марк Твен, Х. Ібсен, Ж.Сталь).

Серед ономастичної лексики, вжитої в романі, треба відзначити імена літературних героїв з української літератури (Наталка, Терпелиха, Возний, Петро, Макогоненко.), російської літератури {Тарас Бульба, Манілов, Собакевич), світової літератури (Льот Кнобль, Дон Кіхот, Санчо Пансо, Том Соєр, Гек Фін, Зіфрігд і Кримгільда); відомі вчені та полководці (Галілей, Наполеон, Нельсон); назви відомих літературних творів України ("Наталка Полтавка", "Кобзар", "Ще не вмерла Україна" та ін.), Росії ("Тарас Бульба", "Буря", "Євгеній Онєгін" та ін.), світової літератури ("Пісня про Нібелунгів", " Залізна п’ята ", " Троянда Стамбула " та ін.).

У "Взаємодії..." зазначається, що "при використанні імен героїв літературних творів у публіцистиці відбувається ідейно-тематична актуалізація їх... Збагачують арсенал виразових засобів публіцистики також літературні цитати. Тут важко не погодитися з автором [Н. Ізгоєвим.-В.С], який обстоює відродження "цитат і прислів'їв..., запозичених із світової історії та літератури... Яскраве, образне мовлення неможливе без посилань і цитат, без крилатих і дотепних слів... Треба берегти слова, треба частіше міняти одяг думки, образи...

Залежно від добору лексичних одиниць... інформація може бути нейтральна, або викликати негативні чи позитивні емоції”[2: 168-169].

Наведені У. Самчуком цитати з творів російських письменників та зразків російського фольклору, передані ним російською мовою з допомогою української графіки.

Напр.:

Как нинє сбєрається Вєщій Олег

Отмстість нєразумним Хазарам...

і далі після авторської ремарки:

Скажі мнє кудєснік, любімєц богов, Что збудєтся в жизні со мною?! (II, 170).

Це стосується й історичних літописів та документів, які створюють мовно-історичний колорит відповідної епохи, і передані вони мовою оригіналу з допомогою української графіки (напр.: "Земля наша велика п обильна, но порядка в нєй нєт. Приходітє, княжітє і владєйтє намі" – (II, 206), фольклору інших народів, зокрема: російського - "Єх яблучко, да налівається, Махно жіда осєдлал і катається" (ІІ, 361); “Із лєсов, лєсов дрємучіх Будьонци ідут в своїх руках маґучіх Савєтов флаг несут (ІІ 364); польського-“Бяла паемчина стернисько уарила, Ой, жебим я прендзей шиць сєн научила…”(ІІІ 191); татарського - "І кепести чекарґан, барчак тукарган, І кузук утарґан, Матербуис семинга" (II, 204). Хоча варто зазначити, що окремі історичні документи У. Самчук буквально не цитує, а передає їх зміст засобами сучасної української мови, художньо їх обробивши, при цьому залишаючи тільки деякі лексичні архаїзми.

Широке використання У. Самчуком лексики і фразеології, засобів образності, топоніміки і ономастики зображуваних народів, допомагають письменнику історично правдиво відтворити мовними засобами атмосферу епохи, показати як побутову обстановку, так і соціальні відносини.

Для мови роману У. Самчука "Волинь" характерна широта використання лексики та фразеології античності й, особливо, біблійності. Лексичні конструкції цього характеру вводилися письменником в мовну тканину роману або в перекладі української мовою, або в натуральному вигляді, відтворені літерами української абетки. Ця лексика і фразеологія є свого роду ремінісценціями, і в романі вона реалізує просторово-часовий аспект. Наприклад: "Єж первий єсьм аз" (II, 130 - вираз з Біблії); “Путь... встелений тернями" (II, 134); "Відкрий свої очі і вуха! Бач і чуй!" (II, 153); "Встав брат проти брата..." (II, 256); "пінна сирена" (II, 334 - образ з древньогрецької міфології); "з уст в уста"; "в своїх ближніх"; "...не одважитися підняти камінь, щоб кинути на мене" (II, 338); "Хай будуть благословенні дні, коли сонце світило їм. Хай пам'ять про них вовіки царствує. Он їх сліди і по них ідуть..." (II, 397); "ессе гомо" (II, 249 - лат. оце людина!) (II, 249); "Всякоє діяніє благо і всяк дар совершен з више" (III, 79 - вираз з Біблії), фініта (ІІІ, 384) та ін.

Проблема духовності була однією з основних у світоглядній культурі Уласа Самчука, вічним джерелом якої було нестримне прагнення письменника до визначення засад своєї людяності.

Десять заповідей, викладених у Біблії, є класичним узагальненням системи первинних загальнолюдських моральних цінностей, які виробило людство за багатовікову історію, і хоча письменник не завжди прямо цитує ці заповіді, вони виразно простежуються в підтексті роману, знаходять своє реальне втілення в шуканнях і поведінці героїв твору. Жити за Божими законами - вищий вияв духовного світу У. Самчука: "Направо й наліво

широкий світ, направо й наліво безліч нового, небаченого, незнаного. Піди пізнати, вирвати звідти все, що доброго й вернутись, хоча б сюди на це поле та вже не зрушатись. Навчити, акбо змусити ці поля й ці стріхи чогось такого, що обновило б їх, спружило б, привернуло б їм розумний, Божий образ, так давно десь ними страчений і затоптаний...

Гори моя пекуча уяво, і поможи!.. А коли ти, Боже, десь є коло мене й розумієш мої бажання, вділи мені не багато... Непомітно-дрібну частинку своєї мудрости вділи, і я вже благословлю твоє велике ім'я. І я піду по цій землі, починаючи від цієї чорної скиби, і буду там і там - геть по широті сіяти чудовий твій глагол во ім'я Правди і Чести" (III, 65).

Пізнавальна функція релігії підпорядкована регулятивній, оціночно-імперативній функції, і в романі У. Самчука "Волинь" вона реалізується в межах протилежності добро - зло: "... і була темнота, і було світло'" (III, 31).

Загальна ідеологічна настанова більшовизму на релігію як опіум для народу (назва книжечки, що з'явилася в селі "Релігія - опіум народа" - II, 175) зумовила інтерпретацію цього способу освоєння дійсності як такого, що відвертає людей від пізнання дійсних законів природи і суспільства, а, між іншим, у межах релігійного світобачення здійснено ґрунтовне пізнання таких феноменів, як людина, віра, мораль, дух, культура тощо.

Улас Самчук в романі звертається і до суперечливої релігійної картини світу, що включає уявлення про будову світу і його походження, напрями розвитку і майбутнє. В тексті твору ці картини подані в авторському переосмисленні Біблії з використанням загальнонародної лексики:

"Земля була не влаштована і дух Божий - всеможний шум, несеться в середині всього і лишає по собі творчі початки.

Як ділилось світло і тьмя... Як звертався перший раз хаос, задзвенів у пружніх руках Великого Майстра, що дув на прискаючу вагнем масу своїм надхненим подухом творчості...

Родилась людина. Брав Майстер першу частину землі - як основу. Брав Він також частину від дерева живого і від мертвого каменя. Брав воду солону

і не забув барву від лілей і від рож пахучих, і від фіялок весни... І ще не все. От стоїть твір перед очима Творця, має вигляд, барву, але не має того, що зветься кров. І тоді брав Творець частинки огню, та ділив їх на барву і тепло. Зачерпнув роси з піднебесних височин, що впала була на лист рослин, змішав з барвою вогню. Далі все запалив. І вийшов твір прекрасний. І сказав Творець: насолода творчости хай буде вічною" (II, 153).

Релегійна духовність, якою пройняті українські селяни в романі, несе міцний і широкий пласт реалістичного пізнання саме тому, що формувалася вона на узагальненій виробленого віками історичного соціального досвіду людства. Вона, як наука, проникає в закономірності універсуму і людського буття, хоч і робить це специфічними засобами, виходячи з власних засад.

У фразеологічному словнику письменника використанні біблійні мотиви і вислови з релігійної літератури з різною стилістичною настановою і метою, але головним, безперечно є те, що вони в романі виступають засобом створення образності, готовими мовними формулами з великою смисловою місткістю і багатством асоціацій. З різною ідейно-стилістичною метою використовуються ці вислови в У. Самчука: напр., біблійна лексика "дух Божий", Майстер, Творець, Старий Завіт, Апокаліпсис, Голгофа, "Отче наш", "Вірую", "Богородице Діво", Святвечір, дванадцять страв і под. вживаються для ознозначення душевного піднесення, урочистості, чистоти людських помислів; вислови "тридцять злотих кари", "Червона армія - це початок і кінець, це альфа і омега "; "Антихрист ", "Новий Молох ", "Вавілон мов", "чоло Саваофа", "Содом і Гоморра", "Юди і Каїни", "спасіння потопаючого" і под. вживаються на позначення іронії, гумористичного ефекту, підступності і зради; прислів'я і приказки, лексика яких побудована на релігійний поняттях, мають виразну фольклорну основу, підкреслюють глибоку мудрість народну: "Є каяття, та нема вороття" (І, 28); "Ті за попа, а ті за попалю" (І, 245); "Світ -Храм, а в нім засвічено всі свічі" (І, 255); "Де правда, там Бог, а без Бога ні до порога" (II, 14); "Кому кадило, а кому ціп" (II, 299); "Хоч у пекло, хоч у прірву" (III, 28); "Говори з кобилою отченаш" (III, 59); та ін.; порівняння, створені на основі біблійних понять: "Володько мив чоло і ціле обличчя, але бракувало води і він недомитий виглядав як недомальований образ" (II, 12); "Он і Шевченко у шапці та кожусі. Сидить насуплений і на всіх, мов Бог, поглядає" (III, 134); "... бачив (Володько) на власні очі людей з того ославленого раю" (III, 271 - порівняння, пов'язане з Радянською Україною) та ін.

Разом з тим в романі У. Самчука „Волинь" є цілі текстові масиви, лексика і структурна побудова яких перегукується з Біблією, пор. напр.: „Минулось. Натомість встала легенда, якої ще не було. Предки вийшли з могил і на тачанках прийшли степами. Вони боролись і побороли, вони шукали і знайшли. Хай будуть благословенні дні, коли сонце світило їм. Хай пам'ять про них во віки царствую. Он їх сліди і по них ідуть, все йдуть, все нові, все спрагнені перемоги. І коли ті, що йдуть у землі свої переможені, стануть до сходу і до заходу — на всі сторони великого світу, вони засвідчать: землі ці куплені за піт і кров поколінь. Во віки хай живуть на них вільні люди. Чуйте глухі і бачте сліпі! Ми кажемо це вам усім — навіть тим, що ненавидять, і тим, що не вірять "(II, 397, 398). Такі порівняння з об'єктом порівняння релігійної тематики є одним із класичних прийомів високо поетичного стилю.

Біблійні вислови здійснюють "об'ємний план" у слові, в межах контексту надають слову багатозначності, глибокого філософського змісту, являються засобами вираження світобачення автора "Волині" і "виступають як органічний компонент авторського мислення, авторської тональності, емоційної скерованості розповіді, авторської образної палітри живописання" [3, 339].

Треба відзначити, що слову взагалі, як образному засобу в його суспільній динаміці і виражені складних понять громадського життя, письменник приділяв виняткове значення. Для У. Самчука слово було дійовою силою, бо "у слові сила. Воно має безліч вібрацій, безліч тонів. І коли автор має більший слух на слово, так само, як композитор на тон, тоді він може витворити більшу гаму" (III, 172).

Слово в У. Самчука формувалося, набирало міці під впливом творчості його улюбленої поетеси Лесі Українки (пор. ремінісценції з Л. Українки: "Гори моя пекуча уява, і поможи! Постав знаки такі й інші: та дай слова налиті живою, кипучою кров'ю" - III, 65; "Сьогодні вже час промовити слово! Пора!-III, 377).

Для характеристики слова письменник використовує різні форми означення, що створюють виразний суспільно-політичний та соціальний зміст: живе слово, гарячі слова, тверді слова; слова, мов жарини. Кожне болить і пече; страшне недоторкане слово; слова ті видаються закликом; влізли до вжитку слова; піднесені слова, які вергли громи на тиранів; сіяти добре, розумне, чесне слово... Потрібне слово, конечне слово; кожне слово, мов ядерне, пшеничне зерно; з уст вилітали слова. І кожне було, мов іскра. Яскраве, живе, болюче. Кожне било і стьобало, ніби гарячий дріт та ін.

В наведених прикладах варто підкреслити наявність нагромадження емоційно-експресивних означень, які покликані, на думку О. Веселовського,

"підняти тон, підкреслити настрій" [1,69].

Ганна Черінь у автобіографічному нарисі зазначає, що: "чужина – найкраща школа любові до Батьківщини. Вона навчає боротися за свій край тією зброєю, що Бог дає поетам; - Словом" (5, 2).

Роман У. Самчука "Волинь" в цілому поповнює арсенал виражальних

засобів прози кінця 20-х початку 30-х рр. минулого століття, розширюючи лексичний фонд прози різними видами термінологічної лексики, збагачуючи синтаксично-стилістичні можливості прози в галузі побудови діалогів, монологів тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Веселовський А.Н. Історическая поєтика. – М.: Вісшая школа,1989.

2. Взаємодія художнього і публічного стилів української мови /Пилинський М.М., Дзюбишина – Мельник Н.Я., Ленецо К.В. та ін.-К.: Наукова думка, 1990.

3. Курс історії української літературної мови/ За ред. акад. І.К. Білодіда. – К.: Видавництво АНУРСР,1961.

4. Самчук У. Волинь: Роман у 3 т. – Торонто: Друкарня. К,1969. – Т. І, ч. 1. Куди тече та річка. – 324 с.; Т. ІІ, ч. 2. Війна і революція. – 398 с.; Т. ІІІ, ч. 3. Батько і син. – 396 с.

5. Черінь Ганна. Коротка автобіографія. – Листування з проф. В.Т. Горбачуком (машинопис). 1997.