Творчий проект № 2
«Підставка для горнятка»
Урок 9
ТЕМА: Підготовчий етап проектування. Види підставок для горнятка, аналіз моделей аналогів.
Мета: надати загальні відомості про підставки для посуду та їх види; розвивати творче та логічне мислення; виховувати акуратність та уважність при роботі.
Хід уроку
На уроці трудового навчання ми почали роботу над творчим проектом – виготовленням підставки під гарячий посуд.
За одним із припущень стверджують, що підставка виникла разом із винайденням самовару. У результаті люди винайшли підстаканник. Археологи стверджують, першими підставками були шматки шкіри, на які клали м'ясо звірини та іншу їжу. Потім з’явились дерев’яні дощечки із заглибленням посередині; пізніше почали виготовляти тарілки, або підставки з глини. За іншими припущеннями в далекому Китаї, за Великим Китайським муром, який вдень і вночі охороняла сторожа, почали виробляти порцеляновий (фарфоровий) посуд. Вже в IV столітті китайці почали використовувати порцелянові тарілки, як підставки під гарячий посуд.
Урок 10
ТЕМА: Художньо – конструкторський етап проектування: розробка клаузули (ескізу) виробу, підбір матеріалів та інструментів для роботи.
Мета: Надати відомості про конструкційні матеріали, ескіз виробу, правила його виконання; розвивати творчу фантазію; виховувати акуратність підчас роботи.
Хід уроку
Вибір конструкційних матеріалів та інструментів.
Деревина як конструкційний матеріал.
Фанера, її будова та види.
ДВП та їх види, використання ДВП.
Породи дерев поділяються на два види – листяні і хвойні. Із листяних найбільш поширені – це дуб, береза, ясен, клен, осика, липа та інші. Хвойні породи дерев - це сосна, ялина, кедр, модрина та інші. (Мал.9.)
Спиляні, очищені від коренів і гілок дерева називають деревиною. Деревина кожної породи у поздовжньому розрізі має свій характерний малюнок – текстуру.
Деревина добре обробляється різальними інструментами, вона легка, міцна, чудово склеюється, має після обробки гарний зовнішній вигляд. Є в неї й негативні якості: псується від вогкості, легко займається тощо. Але після спеціальної обробки деревини багато які з її негативних якостей усуваються.
Дерево, що росте складається з трьох частин:
- корінь;
- стовбур – основна частина;
- крона (верховіття).
Стовбури розрізують спеціальними пилками уздовж волокон на пиломатеріали. За формою вони поділяються на бруски, дошки, брусся та ін.
У ваших підручниках на ст. 23 є малюнок, на якому зображені дерева різних порід та текстура деревини. Порівняйте їх зі зразками та скажіть, яких зразків немає у нашому наборі, але є в підручнику?
Крім пиломатеріалів, для виготовлення різних виробів використовують фанеру, яку роблять із шпону.
Фанера – багатошаровий матеріал, що складається зі склеєних між собою шарів лущеного шпону, іноді в поєднанні з іншими матеріалами.
Шпон – це тонкий шар деревини. Роблять його на лущильних верстатах із розпарених колод. Широкий різак (ніж) зрізує шпон із колоди, що обертається. Листи шпону склеюють між собою клеями і смолами. (Мал. 12.)
За кількістю шарів фанеру поділяють на тришарову, п’ятишарову та багатошарову. Кількість шарів у більшості випадків непарна, оскільки напрям волокон у сусідніх шарах шпону має бути спрямований під кутом 900 один до одного. (Мал. 13.)
Розміри окремих листів фанери різної товщини мають фіксовану величину, при цьому довжина завжди визначається вздовж напряму волокон деревини зовнішнього шару шпону, а ширина – впоперек. 
Стандартними розмірами для фанери певної товщини вважаються такі: 2440х1220мм (товщина 3мм); 1525х1525мм (товщина 6; 7; 8; 9 мм).
Деревоволокнисті плити (ДВП) виготовляють з дерев’яних чи інших рослинних волокон з додаванням спеціальних клейових сумішей і використовують як будівельний матеріал та замінник фанери. (Мал.14.)
Товщина деревоволокнистих плит залежно від їх механічних властивостей може становити 2,5; 3,2; 4,5; 6; 8 та 12 мм. Товщина м’яких плин досягає 25 мм.
М’які плити складаються з хаотично переплетених волокон деревини або інших волокон рослинного походження, які утворюють порожнисту структуру.
Напівтверді плити схожі на товстий картон і можуть мати товщину 6; 8; та 12 мм.
Тверді плити мають товщину 2,5; 3,2; 4,5 та 6 мм.
Розробка клаузули (ескізу) виробу.
«клаузура» – це ескіз, начерк ідеї, первісний задум рішення архітектурної задачі.
. Тема: «Процес розмічання деталей на заготовці»
Мета: Сформувати уяву про види графічних зображень;ознайомити з вимірювальними та розмічальними інструментами; розвивати вміння розмічання деталей обраного виробу на фанері і ДВП, використовуючи розмічальні інструменти та шаблони; виховувати економне ставлення до матеріалів.
Обладнання: лінійка , кутник, олівець, шаблони, заготовки з фанери.
Основні поняття: вимірювання, розмічання, шаблон, розмічальний інструмент.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь
Прийом «міні-практикум»:
демонстрування інструментів для вимірювання та розмічання;
визначення учнями їх призначення, особливостей використання кожного інструмента.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Важливість вимірювання підтверджує народна мудрість «Сім раз відміряй, один раз відріж!» Що на вашу думку, вона означає? Освоєння нового матеріалу сьогоднішнього уроку сприятиме розвитку важливих вмінь розмічання, які ви будете використовувати протягом усіх років вивчення трудового навчання.
ІV. Вивченння нового матеріалу
Графічні зображення в технологічній діяльності людини (ескіз, кресленик)
Зображення різних предметів— малюнки з'явилися як засіб спілкування між людьми ще до створення писемності. На екскурсіях в історичному музеї можна побачити зразки наскельних зображень різних тварин з дивними позначками на їх тілі. Можна припустити, що такі малюнки використовувалися для навчання молодих мисливців і були свого роду інструкцією до виконання певної дії (мал. 23). Оскільки основним видом діяльності людини в ті часи було полювання з метою добування їжі, то і зображення на скелях описували саме цю діяльність.
Йшов час, людина почала опановувати нові види діяльності, такі як будівництво житла та різних технічних пристроїв, а це вимагало ще більшої кількості зображень, які ставали все складнішими за своїм змістом, тож майстри стали використовувати під час будівництва складні малюнки, а потім і кресленики.
Кресленик — це зображення деталі, виконане за допомогою креслярських інструментів із зазначенням його розмірів, назви, масштабу і матеріалу.
Для будівництва житла, фортець та інших споруд з'явилися перші кресленики, які називалися «планами». Ще кресленики зазвичай виконувалися в натуральну величину безпосередньо на землі, на місці майбутньої споруди.
У подальшому такі плани-кресленики стали виконувати на пергаменті, дереві і полотні в зменшеному вигляді. На креслениках намагалися показати як форму, так і розміри предметів.
Життя сучасної людини насичене найрізноманітнішими графічними зображеннями: рисунками, креслениками, схемами, планами, картами, графіками, діаграмами тощо.
Кресленики мають бути однаково зрозумілими для тих, хто їх виконує, і для тих, хто буде користуватися ними, навіть людям, які спілкуються різними мовами, тому що кресленик — це універсальна мова техніки. Розроблено єдині правила виконання креслеників та вимоги до їх оформлення. Вони містяться в документах, які називають - державними стан дартами.
Щоб кресленики були зручними для зберігання і користування ними, їх виконують на аркушах паперу певного розміру. Розміри аркуша креслярського паперу називають форматом. Формат аркуша визначається розмірами його сторін. У школі користуються аркушами з розмірами сторін 297x210 мм. Цей формат позначають А4, він є найменшим з форматів, визначених державним стандартом для виконання креслеників. Стандарт також передбачає певне оформлення аркуша (рамка та кутовий напис), але ви з цими правилами ознайомитеся в старших класах. У наш час кресленики можуть виконуватися і зберігатися в електронному вигляді, а також традиційним способом на папері за допомогою креслярських інструментів.
Для виконання креслеників застосовують лінії різної товщини й начерку. Найчастіше ви будете застосовувати такі лінії: суцільну товсту основну, суцільну тонку, штрихову і штрихпунктирну. У таблиці 1 вказані накреслення, основне призначення та товщини цих ліній. Згодом ви ознайомитеся з іншими типами ліній.
Таблиця 1
Назва | Накреслення | Основне призначення | Співвідношення товщини ліній |
Суцільна товста | | Лінії видимого контуру та ін. (буквою S умовно позначають товщину основної лінії, яку взято за одиницю, товщина решти ліній залежить від вибору товщини s) | Від 0,5 до 1,4 мм |
Штрихова | | Лінії невидимого контуру | Від S/3 до s/2 |
Суцільна тонка | | Розмірні й виносні лінії, лінії побудов, лінії штриховки та ін. | Від S/3 до s/2 |
Штрих- пунктирна | | Осьова й центрові лінії | Від S/3 до s/2 |
Штрих-пунктирна з двома точками | | Лінії згину на розгортках. Лінїї для зображення частин виробів у крайніх або проміжних положеннях | Від S/3 до s/2 |
Багато виробів, що виготовляються у шкільній майстерні з фанери та ДВП, мають певний об'єм, але незначну товщину, у багато разів меншу за їх довжину і ширину. Зазвичай кресленик такого плоского предмета (мал. 24, б) містить одне зображення. Воно дає повне уявлення про форму зображуваної деталі та її будову.
Товщину плоского предмета на кресленику вказують умовним позначенням. Для цього застосовують велику латинську літеру S, котру пишуть перед числовим значенням товщини. Умовне позначення наносять на поличку лінії - виноски (мал. 24, б).
Для визначення величини виробу в цілому та його елементів зокрема на кресленику вказують розміри.
Розміри (числові параметри) можуть характеризувати різні величини, а саме: лінійні, радіальні, діаметральні та кутові. Розміри наносяться за допомогою виносних і розмірних ліній та розмірних чисел. При нанесенні лінійних розмірів виносна лінія є продовженням контуру деталі чи осьової лінії (мал. 24, б). Розмірну лінію проводять перпендикулярно виносним лініям на відстані 1—5 мм від їх кінця. Розмірна лінія, як правило, обмежується стрілками.
Розмірні числа проставляють у міліметрах, одиниці виміру при цьому не вказуються. Розмірні числа розташовують над розмірною лінією якомога ближче до середини. Слід уникати перетину розмірних та виносних ліній. Лінійні розміри бувають горизонтальні, вертикальні та похилі.
При нанесенні розмірів кіл використовують знак діаметра 
, який ставлять перед розмірним числом. Для нанесення розмірів циркульних кривих використовують велику латинську літеру R, яку ставлять перед розмірним числом. Число розмірів на зображеннях виробів повинно бути мінімальним, але достатнім для його виготовлення.
Зображення предмета на кресленику вибирають такими, щоб якнайповніше використовувалось поле кресленика. Щоб збільшити чи зменшити зображення на кресленику, застосовують масштаб.
Масштаб визначають відношенням розміру зображення предмета до його натурального розміру.
На креслениках зображення предметів збільшують чи зменшують не в довільну кількість разів. Державні стандарти визначають такі значення масштабів:
• масштаби зменшення — 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10та ін.;
• масштаб натурального розміру —1:1;
• масштаби збільшення —2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1 та ін.
За будь-якого масштабу зображення, розміри на кресленику наносять дійсні. На полі кресленика масштаби записують так: М 2:1;М 1:5;М 1:1 і т.д.
Дуже часто в деревообробній майстерні деталі роблять за зображенням, виконаним від руки на аркуші паперу в клітинку. Такий вид графічної документації називають ескізом.
Ескізом називають зображення виробу, виконане за правилами креслення без застосування креслярських інструментів, без масштабу, лише додержуючись на око пропорції між частинами зображуваної деталі.
Для порівняння на малюнку 2 показано ескіз (а) і кресленик (б) однієї і тієї самої деталі. Вид графічної документації, потрібної для виготовлення виробу, можна обрати самостійно або за допомогою вчителя.
Незважаючи на допустимі спрощення, ескіз повинен давати уявлення про зображений на ньому предмет. Тому лінії на ескізі мають бути рівними і чіткими, всі написи і позначення — акуратними.
Ескізи виконують на папері в клітинку. Це полегшує й прискорює проведення ліній, виконання потрібних побудов, за допомогою клітинок легко додержувати пропорційності частин предмета. Дуги кіл на ескізах розмічають циркулем, а потім обводять від руки.
Щоб правильно виконати ескіз деталі, рекомендуємо дотримуватися такої послідовності:
1. Ознайомитися з деталлю, вивчивши її будову.
2. Визначити положення зображення на полі ескізу.
3. Послідовно розмітити й обвести контур зображення предмета. Побудову зображень на ескізах здійснюють так само, як і на креслениках.
4. Нанести виносні і розмірні лінії.
5. Визначити розміри майбутньої деталі і нанести розмірні числа відповідно до розташування розмірних ліній.
6. Зазначити назву деталі і матеріал, з якого її виготовлено. У разі потреби масштаб на ескізі можна вказати у правому нижньому куті аркуша під назвою деталі та зазначенням матеріалу.
Насамкінець перевіряють ескіз. При цьому треба впевнитися, що зображення побудоване правильно і дає повне уявлення про форму деталі і її окремих частин; зображення доповнюється потрібними розмірами і умовними позначеннями.
Призначення та будова вимірювальних та розмічальних інструментів
Вимірювання та розмічання виробів виконують за допомогою вимірювальних та розмічальних інструментів.
Для розмічання заготовок з деревних матеріалів використовують вимірювальні та розмічальні інструменти: олівці, лінійки, рулетки, кутники, циркулі, а також шаблони.
Пoгляньте на вимірювальні та розмічальні інструменти, які зображено на малюнку 29. На ньому видно, що, на відміну від дерев'яної, у металевої (слюсарної) лінійки нульова поділка співпадає з початком самої лінійки.
Лінійки призначені для розмічання, вимірювання, а також для контролю поверхні деталі після обробки.
Рулетка складається із круглого металевого або пластмасового футляра, у якому розташована вимірювальна стрічка певної довжини з нанесеною на ній шкалою в метрах, сантиметрах та міліметрах. Стандартні значення довжини стрічки рулеток: 1, 2, 3, 5, 10, 20, З0, 50, 75 і 100 м. Рулетку використовують для попередніх швидких вимірів довжини, а також для грубої розмітки довгомірних лісоматеріалів.
Кутник призначений для перевірки прямого кута між частинами виробу.
Циркулі призначені для креслення дуг і кіл, а розмічальний також для перенесення розмірів.
У якій же послідовності виконуються розмічальні операції?
Роботу розпочинають з визначення найрівнішого ребра, від якого найкраще виконувати розмічання. Це ребро називають базовим., а проведену поблизу базового ребра лінію, від якої виконують розмічання заготовки, називають базовою лінією.
Під час розмічання деталей прямокутної форми відстань між лініями розмітки А і Б на заготовці (мал. З0) можна попередньо відміряти лінійкою, покладеною на поверхню розмічання, розташовуючи одну з її сторін у рівень із базовою крайкою заготовки.
За допомогою кутника можна розмітити на заготовці лінії під прямим кутом до базової крайки, а також провести паралельні лінії А і Б (мал. 31). 
Для цього одна зі сторін заготовки з фанери або ДВП має бути рівною і слугувати базовою крайкою. До цієї крайки прикладають основу кутника й олівцем уздовж його лінійки проводять лінію. Олівець тримають так, щоб його вістря проходило поблизу лінійки кутника. Отримані лінії А та Б будуть перпендикулярні до базової крайки і паралельні одна до одної. Пересуваючи кутник уздовж базової крайки, можна накреслити низку паралельних ліній.
За допомогою лінійки заготовку з фанери або ДВП можна розмітити на смуги певної ширини (мал. 32).
Для цього від базової крайки відміряють потрібну відстань, роблячи позначки А і Б по краях заготовки. Після чого через точки А і Б за допомогою лінійки та олівця проводять лінію відрізу.
Розмічання смуг буде найбільш точним, якщо точки на заготовці ставлять на перпендикулярах до базової крайки, проведених по її краях.
Важливою складовою частиною процесу розмічання є проведення заокруглень та кіл певного радіусу. Кола та дуги на заготовці, що розмічається (мал. 33, б), проводять за допомогою креслярського циркуля. На величину радіуса майбутнього кола ніжки циркуля розводять, користуючись шкалою лінійки (мал. 33, а). Попередньо відзначають центр кола О. В цей центр, відмічений точкою або перетином двох ліній, ставлять ніжку циркуля з голкою, іншою викреслюють коло (мал. 33, б).
За допомогою циркуля можна досить швидко накреслити кілька дуг та кіл. А як можна швидко розмітити декілька однакових деталей складної форми, де багато дуг і кіл різних радіусів? Для розмічання декількох однакових деталей складної криволінійної форми застосовують шаблони.
Шаблон — пристосування у вигляді пластини з обрисами готової деталі.
Як шаблон можна використати готову деталь або її форму, виготовлену з деревини, металу або пластмаси. Розмічання шаблону виконується за ескізом або кресленням деталі з дотриманням тих самих правил, що їх ми вже розглянули для розмічання деталі за допомогою лінійки, кутника та циркуля. Відмінність полягає в тому, що розмічають шаблон на обраному для його виготовлення матеріалі (цупкий картон, тонка фанера, пластмаса).
Розмічання за шаблоном дає змогу швидко і точно викреслити потрібну форму деталі. Для цього шаблон кладуть на поверхню заготовки, притискають або кріплять до неї й окреслюють по контуру олівцем (мал. 34).
Під час розмічання потрібно передбачити припуск.
Припуском називають надлишок матеріалу на кінцеву обробку деталі.
Припуски не повинні бути завеликими або замалими. Для деталей із фанери та ДВП припуск становить від 0,5 до 2,5 мм, а для виробів із дерев'яних брусків — від 1,5 до 7 мм.
Під час розмічання заготовки пам'ятайте про економне витрачання матеріалів.
V. Практична робота «Розмічання деталей запланованого виробу»
Обладнання і матеріали: заготовка із тришарової фанери, олівець, лінійка,кутник.
Послідовність виконання (інструкція ДОДАТОК 1.)
Ознайомитися з конструкцією виробу.
Виміряти габаритні розміри виробу.
Виконати ескіз виробу в зошиті.
Підготувати заготовку необхідних розмірів.
Виконати розмічання виробу.
VІ. Підбиття підсумків уроку. Рефлексія.
Де я можу використати знання про графічні зображення?
Чи вмію я читати креслення?
На скільки добре я навчився користуватися розмічальними інструментами?
Чи можу я самостійно визначити «базове ребро» та «базову лінію»?
VІІ. Мотивація оцінок за урок.
VІІІ. Домашнє завдання.
Підручник §6,7. тестові завдання с. 44-45, с.53-54.
ІХ. Прибирання робочого місця.
Урок 11 - 16
ТЕМА: Технологічний етап проектування виробу. Технологічна послідовність виготовлення виробу.
Мета: надати загальні відомості про технологію виготовлення підставки з фанери або ДВП; розвивати фантазію, творче мислення; виховувати акуратність в роботі.
Хід уроку
Вправа «Мікрофон»
Який процес називають розмічанням деталі?
Який спільний елемент мають усі інструменти для різання деревини?
Від чого залежить сила, яку треба прикладати до інструмента в процесі різання деревини?
Тестові завдання
Пропоную учням два варіанта тесту
1.Підставте цифри до назв частин
лобзика.
Рамка
Пилочка
Ручка
Затискач
Гвинт
Гайка
2.Проставте позиції на малюнку.
Ручка. Пилочка.
Затискач.
Рамка.
Гайка.
Гвинт.
IІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності
Учитель нагадує учням властивості фанери та ДВП, На заняттях у майстерні діти навчаються працювати із розмічувальним інструментом, ножівками, лобзиком, виготовляючи різноманітні вироби. Здобуті знання та уміння можуть також стати у нагоді в повсякденному житті. Учитель демонструє предмети праці, виготовлені учнями, і запитує, чи хочуть вони виготовляти такі речі? Якщо так, то цьому необхідно навчатись. Для цього потрібно ознайомитися з загальною технологією та технологічною послідовністю випилювання прямолінійних та криволінійних поверхнею деталей виробу. Правила технології розмічення , обробки та отримані відомості про призначення матеріалів та інструментів допоможуть виконати виріб якісно та гарно.
Вивчення нового матеріалу
(Пояснюю учням нову тему і демонструє будову лобзика і принцип роботи ним)
Деталі складної форми випилюють лобзиком (на екрані показую типи лобзиків).
Найчастіше користуються лобзиком з металевою рамкою, на кінцях якої є затискач з гайками-баранцями.
Пилочка для лобзика являє собою вузьку сталеву смужку з зубчиками на одному з ребер, спрямованими в один бік. Пилочки розрізняють за шириною полотна та насічкою зубчиків (
на екрані зображені різні види полотен для лобзиків). Для роботи з товстою фанерою та деревиною беруть широке полотно з крупними зубчиками, а для тонкої фанери – вузеньке полотно з дрібними зубчиками.
Щ
об підготувати лобзик до роботи, беруть пилочку і один її кінець гайкою затискують біля ручки.
Пилочку встановлюють так, щоб її зубчики були розташовані назовні від рамки і спрямовані вниз. Потім стискують обидва кінці рамки в напрямку один до одного і так само затискують другий кінець пилочки. Якщо відпустити стиснуті кінці дуги, вони приймуть своє попереднє положення і натягнуть пилочку (вчитель демонструє процес встановлення полотна у лобзик).
Працюють лобзиком на спеціальному столику-підставці, який кріплять до робочого стола струбциною. Фанеру з нанесеним на неї малюнком кладуть на підставку, і щоб вона не сповзала, притримують лівою (правою) рукою.
В праву (ліву) руку беруть лобзик і, приставивши пилочку до фанери, починають пиляти. Пиляють так, щоб пилочка рухалася точно по лінії контурів (вчитель демонструє правила пиляння лобзиком).
Працюючи лобзиком, необхідно знати такі правила:
1. У процесі роботи слід сидіти(стояти) прямо .
2. Лобзик слід тримати перпендикулярно до фанери.
3. Пиляти рівномірно, виконуючи рухи вверх-вниз, не натискаючи сильно на пилочку, щоб вона не зламалася.
4. Через кожні 10-12 хв. робити перерву.
С
початку випилюють внутрішній контур, а потім – зовнішній. Для випилювання по внутрішньому контуру у заготовці роблять отвір шилом.
Вставляють у цей отвір верхній кінець пилочки, а потім закріплюють його. Випилявши внутрішні контури, відкручують верхню гайку, звільняють кінець пилочки і виймають її. Потім знову закріплюють і розпочинають випилювати зовнішні контури.
Завершують обробку випиляних деталей рашпілем, надфілем або шліфувальною шкуркою.
Послідовність виконання роботи за планом:
Виготовлення основи виробу.
Із фанери учні випилюють підставку. Зачищають краї наждачним папером.
Оздоблення виробу.
Оздоблюємо підставку в техніці деку паж
Декупаж (фр. decouper – вирізати) – декоративна техніка по тканині, посуді, меблям, що полягає в скрупульозному вирізанні зображень з паперу, які потім наклеюються або прикріплюються іншим способом на різні поверхні для декорування.
Витоки декупажу – у Середньовіччі. Як вид мистецтва він перший раз згадується наприкінці XV століття в Німеччині, де вирізані малюнки почали використовувати для того, щоб прикрашати меблі. Пік захоплення цією технікою настав у XVII столітті у Венеції, коли в моду ввійшли меблі, інкрустовані в китайському або японському стилі. Венеціанські майстри вирізали зображення, наклеювали їх на поверхню меблів і вкривали для захисту кількома шарами лаку.
Шляхом такої аплікації меблярі імітували дорогі східні інкрустації, що було значно дешевше, однак, користувалося не меншим попитом. Згодом це мистецтво в Італії стало іменуватися «мистецтво бідних». Нині такі меблі вкрай рідкісні і коштують дуже дорого, і цей стиль наслідують багато сучасних меблевих дизайнерів.
Декупаж був дуже модний при дворі французького короля Людовіка XVI. Марія Антуанетта і її придворні дами використовували для прикраси роботи Ватто і Фрагонара, знищені пізніше під час Великої французької революції.
В Англії декупаж увійшов у вжиток широких верств населення за Вікторіанської епохи, коли у великій кількості з’явилися аркуші з друкованими колекціями для вирізання, і декупаж потрапив майже в кожен будинок. До середини XIX століття це захоплення стало масовим. В основному для робіт використовувалися сентиментальні мотиви – зображення квітів, пасторальних сценок, фігурок і янголят. З Англії декупаж у якості хобі поширився в Америці, де був дуже актуальним у період між Першою і Другою світовими війнами.
Зараз ця старовинна техніка знову стала модною і поширена в різних країнах для декорування сумочок, капелюшків, підносів, ялинкових прикрас, сонячних годинників, скриньок, посуду, святкових упаковок тощо, а також при створенні ексклюзивних предметів інтер’єру, при оформленні одягу і виготовленні модних аксесуарів.
У Росії інтерес до декупажу виник на початку XXI століття і цей вид творчості нашій країні набув масового поширення. Зараз до традиційної техніки додався декупаж з серветок, з тканин і на тканинах, впроваджені комп’ютерні інновації, що дають змогу використовувати тривимірний декупаж.
Різноманітність матеріалів, що з’являються в магазинах, дає змогу декорувати будь-яку поверхню: свічки, кераміку, тканину, дерево, метал та інше. А використання різних технік, таких як позолочення, зістарення, художній декупаж, об’ємний декупаж (із застосуванням моделюючої маси та інших матеріалів) дають необмежений простір у творчості. Нині в декупажі популярні такі стилі, як: прованс, вікторіанський стиль, Шеббі-шик, сімплісіті, мілітарі, етно. Це обумовлено насамперед поточними тенденціями в стилістиці інтер’єрів.