Біологічні основи продуктивності свиней
Походження свиней.
Дикі предки і родичі свиней.
Біологічні особливості диких свиней.
1.Походження свиней
За зоологічною класифікацією домашні свині належать до класу ссавців Мammalia, підряду нежуйних парнокопитних Artiodactyla, родини свиней Suidае і роду кабанів Sus.
Рід Sus має дуже давнє походження, його існування зафіксоване ще 27 млн років тому. Перші райони розведення свиней були в Південно-Східній Азії (Індія), а потім вони поширилися в Центральну Азію, Африку, Європу. В центральній Європі свині були майже 150 тис. років тому.
Наукові дослідження дають підстави вважати, що всі домашні свині походять від трьох диких форм: дикого кабана Південно-Східної Азії, середземноморського дикого кабана і дикого кабана Центральної Європи та Північної Азії.
Процес одомашнення свиней, як свідчать наукові дані, відбувався за чапи неоліту близько 5000-8000 тис. років тому. Вчені виділяють два центри одомашнення – східно-азіатський (Китай) і європейський (узбережжя Середземного моря, Балтія та Україна).
Всі дикі форми виду Sus scrofa мають багато загальних біологічних властивостей, окремі різновидності якого і тепер зустрічаються в різних районах Євроазіатського континенту. Ареал диких свиней сьогодні – це Європейське та Африканське узбережжя Середземного моря, райони Польщі, України, Балтії, Центральна Африка, весь Азіатський континент від півдня Іорданії, Сирії, Іраку, Ірану до 50° північної широти.
Від європейського дикого кабана (Sus scrofa ferus) походять свині корінних довговухих і коротковухих порід Європи, а від азіатських диких форм (Sus orientalis, Sus cristaus, Sus vitatus) – свині корінних порід Азії.
Процес доместикації європейських свиней був більш однотипним. Однак кліматичні умови і цілеспрямований вплив людини також динамізували цю популяцію за біологічними і господарсько-корисними ознаками.
Європейських свиней також поділяють на довговухих і коротковухих.
Корінні домашні породи свиней Європи і Азії спочатку існували й розвивалися в основному самостійно, але пізніше азіатські породи проникли в Європу і в наслідок схрещування з місцевими виникли нові змішані породи стародавнього походження з дещо поліпшеними якостями.
Під вплив східних свиней потрапили також місцеві свині Балкан і Угорщини, в результаті чого виникла нова група – кучеряві свині. До кучерявих свиней відносять баконських, сцалонтирських, манголицьких, сербських і македонських (мал.1).
Мал.1 Схема походження домашніх порід свиней
Схрещування корінних порід Європи і Азії продовжується і до теперішнього часу. Генетично-селекційні програми передбачають виявити найдоцільніші комбінації генотипів свиней, сформувати нові, продуктивніші їх популяції. Економічно міцні країни Європи завозили свиней із середземноморських та східних країн, схрещували з місцевими корінними породами і таким чином створили цілий ряд сучасних високопродуктивних порід, кількість яких значно збільшилася у ХІХ-ХХ ст..
2.Дикі предки і родичі свиней
Бородавочник (Phacochcerus). Свині мають своєрідну будову черепа: голова їх за зовнішніми ознаками схожа на голову бегемота - довга, масивна, розширена в нижній частині. Біля щік і збоку очей розміщені 2-3 пари великих, твердих, спрямованих уверх бородавок. Бородавочники мають 28 зубів, розвинуті ікла, особливо верхні, які за будовою схожі на слонову кістку, довжиною до 30 см.
Вуха невеликі, спрямовані вверх і дещо вперед. Тулуб довгий, із хорошо розвинутою передньою третиною. Кінцівки короткі, але міцні. Тіло покрите рідкою короткою щетиною чорного або темно-жовтого кольору. На спині, особливо на передній частині тіла, щетина довша і утворює щось подібне на гриву (мал. 2).
Мал. 2. Бородавочник
Мешкають бородавочники в Центральній і Південно-Східній Африці, в основному біля річок і в місцевостях з багатою рослинністю. На цих тварин полюють і одержують від них міцні шкури та смачне м'ясо. Жива маса дорослих бородавочників становить 120-160 кг і більше, довжина тулуба - 145-190 см, висота в холці - 65-85 см. Досить ефективно використовують рослинні корми.
Бабіруса (Porcus babirussa). Це найбільші за розмірами свині від усіх диких форм. Жива маса їх досягає 250 кг і більше. Вони мають невелику, дуже загострену вниз, з широким лобом голову. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи загнуті назад.
Особливу будову мають ікла, які ростуть із спрямованих уверх зубних луночок. Вони не відгострюються зубами нижньої щелепи, як в інших диких свиней, а в дорослих кабанів проколюють шкіру над носовими кістками, виростають до самого лоба, затинаються своїми кінцями назад. Тулуб у цих тварин масивний, спина аркоподібна. Кінцівки високі, міцні. Шкіра груба, зморшкувата складками, товста, вкрита чорною або темно-сірою короткою щетиною. На спині виділяється смуга щетини жовто-бурого кольору (мал. 3)
Мал. 3 Бабіруса
П
екарі (Dicotyles taiacu). Це найдрібніші свині серед представників диких форм. Довжина тулуба становить 80-85 см, висота в холці - 30-40 см. Голова невелика, коротка, загострена. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи назад. Хвіст дуже короткий. На задніх кінцівках є три пальці. Ікла розвинуті слабко. Пекарі мають 38 зубів. На спині у ділянці крижів знаходиться особлива залоза, що виділяє маслянисту рідину з дуже неприємним запахом. Якщо свиням загрожує небезпека, тоді із залози виділяється рідина і хижак перестає її переслідувати. Свині чорно-бурої масті. На спині і між вухами щетина дещо довша і утворює гриву. Самки мають по два соски. Будова шлунка складна і дещо подібна до будови його у жуйних. Ці свині мешкають великими стадами в Південній Америці (мал. 4).
Мал. 4 Пекарі
Китицевуха свиня (Potamochoerus, porcus).
Дуже красива тварина. Вуха цієї свині довгі, загострені, і мають на кінцях китички. Свині червоно-бурої масті, а лоб, тім'я, кінцівки та щоки чорного кольору. Краї вух, смуга по лінії верху, брови і смуга біля ганаш - білого або жовтуватого кольору. Така складна кольорова гама тварини надає їй красивого зовнішнього вигляду. За розмірами китицевуха свиня не поступається європейському дикому кабану і має схожі з ним за формою голову, тулуб і кінцівки. Свині мають 40 зубів. У самок розвинуті лише чотири соски (мал. 5).
Мал. 5 Китицевуха свиня
Мешкає китицевуха свиня в східній і західній Африці.
Зазначені дикі форми свиней ніякого відношення до сучасних домашніх тварин не мають. Свідченням цього є різниця між ними за рядом зоологічних ознак. Так, їх зубна система дуже відрізняється від зубної системи домашніх свиней. Окремі ознаки – бородавки у бородавочників, особливі ікла у бабірусів, китиці на вухах у китицевухих, трипалість у пекарів, відсутні навіть у найдальших предків домашніх свиней. За даними дослідників, загальні ознаки між домашніми породами свиней і дикими формами існують тільки у європейського та азіатського диких кабанів. Європейські та азіатські дикі свині мають підвидові особливості, що і пояснює різноманітні їх форми, але за зоологічними і біологічними ознаками вони близькі один до одного, а за зубною системою повністю однакові. Мають багато спільного у будові черепа.
Європейський дикий кабан (Sus scrofa ferus). Массивна і сильна тварина, жива маса якої в зрілому віці досягає 120-140 кг, а в деяких випадках – 200 250 кг (мал. 6).
Мал. 6 Європейський дикий кабан
Поширені в Європі, Азії, Африці, Республіці Білорусь, Україні, Казахстані, Сибірі та Далекому Сході.
Європейський дикий кабан мас аркоподібну спину, плоский тулуб з дуже розвинутою передньою частиною. Голова велика, вузька, довга, з прямим профілем.
Має дуже розвинуті тригранні ікла. Слізні кістки прямокутної форми. Дуже розвинуті груди, особливо у кабанів. Кінцівки довгі і міцні, мають чотири пальці з міцними ратицями. Висота в холці дорослих свиней досягає 90-100 см. Шкіра груба, покрита довгою жорсткою щетиною темно-бурого або темно-сірого кольору. Голова, кінцівки і вуха чорного кольору. Волосяний покрив включає також невелике ніжне підшерстя - пух, який оберігає кабанів від холоду в зимовий період, а влітку - від укусів комах, кількість якого змінюється залежно від пори року. На потилиці і холці щетина грубіша й довша і утворює гриву. Хвіст довгий і на кінці має китицю волосся. У самок по 8-10 сосків. Багатоплідність становить 4-6 поросят, але є дані, що вона значно вища і досягає 6-10 голів. Середня жива маса поросят при народженні 600-1650 т. Самки поросяться один раз нарік навесні. Поросята народжуються з повздовжніми світлими полосами, які зберігаються до 4-місячного віку. Підсисний період триває 2,5-3,5 міс. Матка покидає поросят тільки восени, коли настає час парування. Ростуть поросята дуже повільно. Статевої зрілості свині досягають у 4-5-річному віці. Свині живуть 20-25 років. Типові ознаки європейського дикого кабана - це наявність 44 зубів, сильно розвинуті ікла у самців, які мають трикутну форму на зрізі, зігнуті й спрямовані вверх. При пережовуванні корму ікла труться одне об одне і таким чином загострюються.
Мешкають дикі кабани невеликими групами по 20-30 голів. Самці живуть поодинці і повертаються у стадо тільки в період парувального сезону.
Кабани мешкають в густих чагарниках, зарослях біля води. Люблять купатися, добре плавають. Основним кормом е жолуді, каштани, гриби, ягоди, коріння, личинки комах, плазуни, миші. Нападають вони i на посіви кукурудзи та інших зернових культур, картоплі, буряків, баштанів тощо. Більше 2/3 корму добувають iз землі.
Азіатський дикий кабан (Sus indicus ferus). Поширений у Південній і східній Азії (Китай, Японія, Монголія, остров Ява та iн.). Різноманітні умови мешкання азіатського кабана сприяли динамізму його генотипових i фенотипових ознак. Виділяють кілька різновидностей дикого кабана: китайський, сіамський, острівний, карликовий, гімалайський тощо. Цей комплекс aзiaтських диких свиней є родоначальником великої i багатої за різноманітністю форм примітивної групи домашніх свиней сходу i півдня Азії.
За зовнішнім виглядом він подібний до європейського дикого кабана, але відрізняється меншою величиною i будовою черепа. Череп їx дещо ширший i довший, ніж у європейських свиней. Голова розвинута слабо, нижньощелепна частина коротша, ніж у європейського. Профіль голови увігнутий, ікла розвинуті слабко. Слізна кістка має квадратну форму. Довжина тулуба азіатських свиней досягає 120-140 см; жива маса - 100-150 кг. Шкіра вкрита грубою чорною щетиною. На щоках виділяється жовто-бура смуга довжиною 10-12 см, тому деякі автори називають їх смугастими. Підшерстя подібне до клоччя, має жовто-бурий колір. Потилиця i верхня частина голови світлого кольору, ратиці - чорні. Вуха маленькі, загострені.
3. Біологічні особливості диких свиней
Приручення і одомашнення диких свиней відбувалось дуже давно, і згідно з історичними даними, насамперед в Азії. Так, китайці ще за 3500 років до нашої ери займались розведенням свиней. Саме в Китаї і Індокитаї утворились сіамські і китайські культурні породи свиней, які відіграли надзвичайно велику роль у створенні сучасних європейських порід.
Дикі свині в процесі одомашнення їх людиною зазнали значних змін їх біологічних особливостей.
За даними Хохлова А. М. (2004) процес еволюції роду Sus проходив у три етапи:
I етап - доісторичний (переддоместикаційний) тривалістю понад 37 млн. років характерний тим, що тварини перебували у природному біоценозі, практично не відчували впливу людини;
II етап доместикації - період власне одомашнення тварин, період неоліту тривалістю 10-12 тис. років, коли тварини поступово втрачали природний біоценоз і замість нього отримували від людини корм і захист;
III етап доместикації - породоутворювальний тривалістю понад 300 років.
Дикі свині постійно знаходяться в природних умовах, протягом року під відкритим небом. Вони мають грубу тілобудову: важку видовжену голову, плоский тулуб, вкритий густою жорсткою щетиною, під якою добре розвинутий підшерсток. Дикі свині занадто рухливі, що пов'язано з добуванням кормів, власною збереженістю. Вони мають слабо розвинену підшкірну жирову тканину, а м'ясо диких кабанів без жирових відкладень, жорстке, грубоволокнисте (без ознак мармуровості).
У свиней культурних порід, навпаки, за період еволюції змінювалася форма тілобудови в залежності від напряму продуктивності, від свиноматок одержують два і більше опоросів на рік, молодняк свиней характеризується високими відгодівельними та м'ясо-сальними якостями (мал. 7). М'ясо ніжне, соковите, м'язова тканина пронизана тонковолокнистою жировою тканиною (мармуровість).
Мал. 7 Еволюція свиней
Питання для самоконтролю?
1. Назвіть зоологічну класифікацію свиней.
2. Дайте характеристику диких предків і родичів свиней.
3. Охарактеризуйте європейського дикого кабана.
4. Перерахуйте основні ознаки азіатського дикого кабана.
5. Назвіть етапи еволюції свиней.