Бодик О.П.
Краматорський економіко-
гуманітарний інститут
ОСОБЛИВОСТІ «НОВОЇ ДРАМИ» КІНЦЯ ХІХ –
Рубіж ХІХ і ХХ століть – це злам, перехід від одного «стилю епохи» до іншого в усій європейській культурі. Це особливий період в розвитку людської цивілізації, його називають перехідним часом.
Цей період в історії західноєвропейської літератури відзначений могутнім підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду дослідники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що відбулися в ній. В сучасному літературознавстві, присвяченому теорії драми, існує, деяка невизначеність. Особливо вона помітна стосовно “нової драми” рубежу ХIХ-ХХ ст. Дане поняття не має чіткого визначення, а в більшості літературознавчих словників воно відсутнє як окремий термін. При цьому в довідниковій літературі, фахових публікаціях, літературних оглядах дане словосполучення активно вживається науковцями, отримуючи різне літературознавче наповнення.
В роботах, присвячених еволюції драми як жанру, інтелектуальній драмі найчастіше відведене місце перехідного жанрового різновиду від «нової драми» до «драми абсурду». Відповідно в контексті такого тлумачення досліджується доволі великий в хронологічному і насичений в змістовому вимірі драматургічний матеріал, що створює умови для певного різночитання». Крім того, лексична багатозначність слів «драма» та «інтелектуальний» призводить до обожнювання понять «інтелектуальний театр» та «інтелектуальна драма», «інтелектуалізм в літературі» та «інтелектуальні жанри».
Більш конкретне уявлення про дане поняття є у літературознавчому словнику-довіднику: «Поряд з реалістичною драмою (Р.Роллан, Дж.Прістлі, Ш.О’Кейсі, А.Міллер, В.Гавел) важливу роль відіграє інтелектуальна драма, пов’язана з філософськими засадами екзистенціалізму (Ж.-П.Сартр, Ж.Ануй), а також драма абсурду» [2, с. 44].
В.Толмачев у розділі «Нова драма» у підручнику із зарубіжної літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., пропонує таке визначення: «Нова драма» – умовне визначення тих новацій, які заявили про себе у європейському театрі 1860-1890-х років. Головним чином це соціально-психологічна драматургія. Називатися таким чином «нова драма» почала, скоріше за все, тому, що протиставила себе традиції – у даному випадку епігонському стилізованому під буржуазні смаки романтизму, естетиці «добре зроблених» або в цілому розважальних п’єс» [6, с.76].
М.Кудрявцев подає таке розуміння цього явища «нової драми» «…це драма почувань, докорів сумління, драма неспокою, вагання волі, ляку і жаху; се страшливий образ кривавого побоїща в душі людини. Вся увага художника в ній скуплюється в психологічній концепції, через те не пориваючи з реальністю, він інтригу, зовнішні обставини, побутові ознаки відсуває на другий план. У творах цього жанру ідея не просто є домінуючим фактором – тут само це поняття є часто об’єктом осмислення» [5, с. 8].
Основна тенденція «нової драми» – в її прагненні до правдивого зображення внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища.
Для нової драми характерні глибокий психологізм, пов’язаний із розкриттям самотньої душі, перенесення зовнішнього конфлікту у внутрішній світ людини, емоційний вплив на глядача, експресивність у зображенні життєвих ситуацій і моральних колізій. Загальним для «нової драми» можна вважати поняття «символу». За допомогою символу митець прагнув доповнити зображене, розкрити невидиме значення явищ і продовжити реальність натяками на її глибинне значення.
Новизна філософської концепції представників інтелектуальної драми полягає саме в абсолютно свідомому, логічному примирення з абсурдністю людського існування. Розум, стає необхідною умовою існування абсурду. Тип конфлікту є головним показником новаторства драматичного твору, адже сприяє винайденню нових різновидів жанру. Специфіка конфлікту зумовлює специфіку сюжету, особливості композиційної побудови, систему образів. Нерозв’язність внутрішнього конфлікту на фоні нерозв’язного зовнішнього, неможливість подолати автоматизм життя, внутрішню несвободу особистості – це структуроутворюючі елементи «нової драми» [3, с.145].
Основною таємницею техніки «нової драми» стала зміна самого уявлення про присутність автора, про характер авторського слова, про співвідношення слова діалогічного і монологічного в тексті п’єси і в спектаклі. Цілком особлива область мовних і невербальних ефектів в «новій драмі» виникає завдяки «підтексту». Двійна природа слова в «новій драмі» утворює явище, яке зазвичай називають підтекстом, або «діалогом другого розряду» (М.Метерлінк), або «підводною течією» (Вл.Немирович-Данченко).
Пошуки нової драматургічної поетики, особливо в області суб’єктно-об’єктної організації драми, синтез родових і видових ознак мистецтва, режисерське новаторство дали життя всім магістральним напрямам в драматургії і театрі ХХ століття. «Нова драма» з’явилася під час панування «добре зроблених, але далеких від життя п’єс», і з самого початку намагалася привернути увагу до її найболючіших проблем. Біля витоків нової драми стояли Г.Ібсен, Б.Бйорнсон, А.Стріндберг, Е.Золя, Г.Гауптман, Б.Шоу, К.Гамсун, М.Метерлінк й інші видатні письменники, кожний із яких зробив самобутній внесок в її розвиток [4, с. 24].
Г.Ібсен створив сучасну драму, наповнив її соціальною, філософською і етичною проблематикою. П’єсою, у якій повною мірою найбільш послідовно виявилися нові принципи драматурга, стала драма «Ляльковий будинок». На перший погляд, головну увагу письменник зосередив на проблемі прав жінки, але побудова драми, система образів переконливо доводять, що доля головної героїні відбиває глибинні протиріччя сучасного драматургу суспільства.
У постановці проблеми і вирішенні конфлікту у своїй першій «новій драмі» Г.Ібсен орієнтувався на художній досвід свого співвітчизника, письменника і драматурга Б.Бйорнсона. Його часто називають «піонером «нової драми» в Норвегії». Прагнення зобразити актуальні життєві конфлікти особливо яскраво виявляється в «новій драмі» Б.Бйорнсона, коли він сміливо вступає в полеміку з укоріненими поглядами на роль і місце жінки в сім’ї і суспільстві.
А.Стріндберг відрізнявся особливою художньою самобутністю і постійно шукав нові шляхи в мистецтві. Маніфест «нової драми» А.Стріндберга – його «Передмова до «Фрекен Жюлі» (1888). В ньому він характеризує свою п’єсу як «п’єсу сучасного театру для сучасного глядача». «Фрекен Жюлі», вважає А.Стріндберг, – це психологічна драма, оскільки в її основі – глибокий внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія[1, с. 85].
Подібно до Г.Ібсена або А.Стріндберга, М.Метерлінк вважається справжнім першовідкривачем в області «нової драми», її найбільшим теоретиком і драматургом. «Синього птаха», вважають одним із його найкращих творів. Це авторська інтерпретація цілої низки казкових мотивів, головна мета яких – розповісти про важкий шлях пізнання, про неминуче торжество розуму та добра.
Проаналізувавши особливості цього явища у драматургії кінця ХІХ –початку ХХ ст., спробуємо узагальнити визначення «нової драми» – це боротьба індивідуума з самим собою. Нема місця в новій драмі: кривавим подіям, штучним ефектам, гучним тирадам в кінці дії, як і взагалі зовнішньому комізму і зовнішньому драматизму. Все це замінюється повільним зростанням внутрішніх настроїв, конфліктам протилежних переживань і психологічними ефектами; завіса спадає в ту мить, коли драматична колізія досягає найвищого ступеню і ось-ось має статися катастрофа; коли дія кінчається катастрофою, то вона відбувається поза сценою; часом не буває і зовнішньої катастрофи, але вона відбувається в психологічному настрої процесі дійових осіб.
«Нова драма» розробила жанри соціальної, психологічної і інтелектуальної «драми ідей», що виявилися надзвичайно продуктивними в драматургії XX в. Без «нової драми» не можна собі уявити виникнення ні експресіоничної драми, ні екзистенціалістичної драми, ні епічного театру Брехта, ні французької «антидрами». І хоча з того часу коли народилася «нова драми» нас відокремлює вже більш століття, але й сьогодні вона не втратила своєї актуальності, особливої глибини, художньої новизни і свіжості.
Літературa
Андреев Л.Г, Карельський А.В и др. Зарубежная литература ХХ века. Ученик для вузов. – М.: Высш. шк., 2003. – 599 с.
Борківська О.П. Інтелектуальна драма як літературознавче поняття // Зарубіжна література. – 2007. – №7. – С. 44-45.
Бояджиева Г.Н и др. История зарубежного театра. Ч.2. Театр Западной Европы ХІХ – начала ХХ века. 1789 – 1917. – М.: Просвещение. 1994. – 272 с.
Ковалева Т.В и др. История зарубежной литературы второй половины ХІХ – начала ХХ вв: Учебное пособие. – Мн.: «Завигар», 1997. – 336 с.
Кудрявцев М.Г. Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст. – Камянець-Подільський: Oium, 1997. – 272 с.
Толмачев В.М, Косиков Г.К, Зиновьева А.Ю. Зарубежная литература конца ХІХ – начала ХХ века / Под ред. Толмачев В.М. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 496 с.