1. Ви вже знаєте, що всі хімічні сполуки поділяють на неорганічні та органічні (пригадайте, чим вони відрізняються).

Вивченням органічних речовин займається органічна хімія. Термін «органічна хімія» вперше запропонував в 1806 році шведський хімік Берцеліус. Вважалося, що всі органічні речовини мають одну дуже важливу особливість, думали, що вони утворюються тільки під дією особливої життєвої сили, яка існує лише в жтвій природі в організмі тварин і рослинах. Ці уявлення переважали до початку ХІХ ст. Берцеліус – один із головних прибічників теорії життєвої сили – писав у 1815 р.: «Коли розглядаємо наш організм як машину, то які б знання про його будову ми не мали, як би глибоко не розуміли взаємодію реовин однією з одною, причина більшості явищ в живому організмі залишається так глибоко прихована від нас, що ми, певно, не зможемо виявити її. Цю приховану причину ми називаємо «життєвою силою»

В 1845 році німецький хімік Кольбе синтезував із деревного вугілля, сірки, хлору та води оцтову кислоту.

В 1851 француз Бертло при температурі червоного розжарювання із етилового спиоту та оцтової кислоти синтезував фенол, нафталін. Отже, стало ясно, що для утворення органічних речовин ніякої «життєвої сили» не потрібно, необхідні сили тільки хімічні та фізичні.

Органічні речовини - це сполуки Карбону з іншими елементами, що виникли в живих істотах або є продуктами їхньої життєдіяльності. Органічні сполуки присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах. У складі органічних сполук переважають органогенні хімічні елементи (Гідроген, Оксиген, Нітроген і Карбон). Ковалентно зв"язані атоми Карбону утворюють ланцюжки або ряди кілець (так званий скелет молекули). Раніше помилково вважалося, що органічні сполуки можуть утворюватися тільки в живих організмах. Можливість перетворення неорганічних речовин на органічні була доведена пізніше. Зараз більшість органічних сполук виробляється штучним шляхом.

До складу клітин входять різні органічні сполуки: ліпіди, вуглеводи, білки, нуклеїнові кислоти тощо. Уміст органічних сполук у клітинах становить в середньому 20-30 %. Їхні молекули можуть мати високу молекулярну масу. Зокрема, молекулярна маса більшості білків становить від 6000 до 1 000 000, деяких нуклеїнових кислот - сягає кількох мільярдів дальтонів (1 дальтон відповідає 1/12 атомної маси ізотопу карбону 12С, тобто 1,67 10-24 г). Високомолекулярні органічні сполуки можуть складатися з великої кількості однакових чи різних за хімічною будовою ланок (простих молекул - мономерів). Такі сполуки називають біополімерами, або макромалекулами. Наприклад, молекули білків складаються із залишків амінокислот, нуклеїнових кислот - з нуклеотидів, а складних вуглеводів (полісахаридів) - з моносахаридів.

Біологічно активні речовини (органічні речовини - ферменти, гормони, вітаміни, деякі отрути тощо) впливають на процеси обміну речовин і перетворення енергії загалом або на окремі їхні ланки. Багато з них здійснюють гуморальну регуляцію процесів життєдіяльності різноманітних істот.

Основні типи органічних сполук, що входять до складу організмів

 2.Малі органічні молекули: ліпіди, їх будова, властивості.

Ліпіди — це олієподібні або жирні речовини. Ліпіди - переважно гідрофобні органічні сполуки, які розчиняються в неполярних речовинах (естері, хлороформі, ацетоні та ін.). Молекулярна маса ліпідів зазвичай становить 50-1500. Більшість ліпідів - похідні вищих жирних кислот, спиртів або альдегідів.

•   Різноманітність ліпідів. Серед ліпідів розрізняють прості та складні.

До простих ліпідів належать речовини, які побудовані зі сполучених між собою залишків жирних кислот (або альдегідів) і спиртів, наприклад жири та воски.

Складні ліпіди - сполуки, утворені внаслідок взаємодії молекул простих ліпідів з іншими речовинами. До них належать ліпопротеїди (сполуки ліпідів і білків), гліколіпіди (ліпідів і вуглеводів), фосфоліпіди (ліпідів і ортофосфатної кислоти).

Жири — складні естери, утворені триатомним спиртом гліцерином і трьома залишками жирних кислот. Вони відкладаються у вигляді жирових включень у рослинних і тваринних клітинах. Підвищений вміст жирів (до 90 %) характерний для клітин нирок, підшкірної клітковини, жовтого тіла членистоногих. У деяких рослин (соняшника, волоського горіха, маслин тощо) жирів багато в насінні та плодах.

Воски виконують здебільшого захисну функцію. У ссавців віск виділяють лоєві залози шкіри: вони надають шкірі еластичності і зменшують зношення волосяного покриву. У птахів віск секретує куприкова залоза, розташована над основою хвоста. Її секрет надає пір"яному покриву водовідштовхувальних властивостей (пригадайте: ця залоза добре розвинена саме у водоплавних птахів). Восковий шар вкриває листки наземних рослин і поверхню зовнішнього скелета членистоногих - мешканців суходолу, запобігаючи надлишковому випаровуванню води з поверхні тіла. Добре розвинені восковидільні залози, розташовані в черевці медоносних бджіл-робітниць. Як ви пам"ятаєте, з воску бджоли будують стільники. Віск широко використовують у медицині, промисловості та інших сферах діяльності людини.

Ще одна важлива група ліпідів - гідрофобні спирти стероїди. Карбоновий ланцюжок стероїдів утворює декілька кілець, тому вони належать до так званих циклічних органічних сполук. Стероїдну природу, зокрема, мають статеві гормони людини - естрогени (жіночі) та андрогени (чоловічі), а також гормони надниркових залоз (кортикостероїди).

Один з найвідоміших стероїдів - холестерин. В організмі ссавців і людини він слугує попередником під час синтезу статевих гормонів. У плазмі крові холестерин перебуває у вигляді складних естерів з жирними кислотами, які він транспортує. Холестерин синтезують клітини печінки; він входить до складу жовчі. Разом з тим ця сполука потрапляє в організм і з жирною їжею. Надлишок холестерину внаслідок неправильного харчування або підвищеної функції печінки порушує нормальне функціонування організму людини.

Функції ліпідів.

1. Енергетична - одна з найважливіших функцій ліпідів. У разі повного розщеплення 1 г жирів виділяється 38,9 кДж енергії - удвічі більше, ніж за повного розщеплення аналогічної кількості вуглеводів або білків.

2. Будівельна, або структурна, функція. Так, фосфоліпіди є важливою складовою клітинних мембран, жири входять до складу захисної мієлінової оболонки нервових волокон тощо.

3. Захисна функція (резервна – можуть выдкладатися про запас). Завдяки запасам жиру деякі тварини протягом певного часу можуть існувати без надходження води ззовні. Наприклад, верблюди в пустелі витримують без води до 16 діб; ведмеді, бабаки та інші тварини під час сплячки не споживають води понад два місяці. Запаси жиру захищають внутрішні органи від механічних ушкоджень. Наприклад, нирки людини і ссавців укриті пружним жировим шаром. Накопичуючись у підшкірній жировій клітковині тварин - мешканців територій з прохолодним кліматом (китів, тюленів, пінгвінів та ін.), жири захищають організм від дії різких змін температури (теплоізоляційна функція). Так, у синього кита шар жиру в підшкірній клітковині може перевищувати 50 см. Ця функція жирів визначається їхньою низькою теплопровідністю. Раніше ми згадували про захисні властивості восків, пов"язані з їхньою гідрофобністю.

4. Регуляторна функція ліпідів. Ви пам"ятаєте, що ліпідну природу мають деякі біологічно активні речовини: стероїдні гормони, вітаміни групи D. Вони беруть участь у регуляції життєвих функцій.

Фізичні властивості жирів.

Деякі жири за звичайної температури — тверді речовини (бараняче, яловиче, свиняче сало, розповідь вчителя див. додаток), інші — рідкі, називаються оліями (соняшникова, бавовняна, лляна, кукурудзяна, соєва, обліпихова, рицинова і т. д).

Жири, в яких переважають насичені кислоти,— тверді; жири, серед яких переважають ненасичені кислоти, — рідкі. Наприклад, олеїнова кислота, основний компонент оливкового масла, за звичайних температур буває рідкою, бо її температура плавлення становить 13,4 °С, тоді як пальмітинова та стеаринова мають температури плавлення 63,1 та 69,6 °С відповідно і за звичайних температур повітря залишаються твердими.

Жири, неначе тепла ковдра, обгортають наше тіло і гріють нас. Вони відкладаються під шкірою, коли ми їмо більше, ніж треба.

Жири дуже погано розчиняються у воді. Вони добре розчинні в діетиловому етері, бензині, спиртів інших органічних розчинниках.

( Студенти рекламують олії скориставшись джерелами інтернету).

Я відвідав аптеку і буду рекламувати ті олії, які безпосередньо використовує людина в разі досить різних хвороб. Один тільки перелік їх зайняв би значну частину часу, та я назву основні з них:

   • камфорна олія (і всім роздам маленький проспект про неї);

   • олія насіння гарбуза;

   • олія анісова;

   • ефірна олія гірчиці;

   • олія мигдалю;

   • обліпихова олія;

   • лавандова олія;

   • евкаліптова олія;

   • фенхелева олія;

   • терпентинова олія;

   • рицинова олія;

   • олія дурману;

   • лляна олія;

   • олія плодів шипшини;

   • олія м’ятна;

   • олія пихтова;

   • олія ялицева.

Усі ці олії дуже широко використовуються для лікування багатьох хвороб, а застосування дуже просте:

а) розтирки, компреси, мазі на основі цих олій;

б) три-п’ять крапель олії на один прийом у ванну;

в) одна-дві краплі олії на арома-лампу, щоб 15-20 хвилин вдихати пари відповідної олії;

г) внутрішнє застосування.

Олія волоського горіха — це рослинний жир, отриманий методом холодного пресування відбірного, екологічно чистого ядра горіха. В ядрі міститься від 50 до 72 % олії. До її складу входять вітаміни Е, С, Р, групи В, гліцериди олеїнової та лінолевої кислот, солі Феруму і Кобальту, Фосфор, Калій, Флуор, Купрум, Цинк та інші мікроелементи (всього близько 80 елементів періодичної системи), дубильні речовини. Горіхова олія зарекомендувала себе як дуже ефективний засіб для лікування та профілактики серцево-судинних, нашкірних, кишкових захворювань, ожиріння, хвороб печінки і нирок. Вона також тонізує діяльність нервової системи, прискорює відновлення сил після хвороб, операцій, затримує процес старіння.

Такі властивості олії волоського горіха зумовлені переважно вмістом у ній вітаміну Е, який є природним антиоксидантом. Олія горіха запобігає утворенню тромбів і поліпшує стан кровоносних судин, допомагає позбутися набряків кінцівок. Деякі лікарі в разі серцево-судинних захворюваньостаннім часом рекомендують уживати олію лише волоського горіха , бо вона не містить холестерину.

Я рекламую олію із зародків пшениці. Вона містить вітаміни Е, А, В, С, Р, широкий спектр макро- та мікроелементів та необхідні організму амінокислоти. Люди, які вживають цю олію, зміцнюють імунну систему, стимулюють процеси кровотворення, відновлюють печінкові клітини, здійснюють профілактику серцево-судинних, шлунково-кишкових захворювань, а також захворювань ендокринної системи.

Я рекламую олію з насіння гарбуза. Ця олія відрізняється високим умістом каротиноїдів, які в організмі перетворюються на вітамін А, багата на ненасичені жирні кислоти, білки, вітаміни Е, В, В2,Р, цинк та інші мінеральні речовини. Нормалізує обмін речовин, що дуже важливо для розв’язання проблем зниження ваги, покращує стан шкіри, а також знижує ризик виникнення флебітів і варикозного розширення вен, покращує роботу шлунково-кишкового тракту.

Я рекламую олію з насіння льону. Вона містить поліненасичені жирні кислоти, вітаміни, каротини, лігніни. Її вживають для профілактики склерозу, хвороб нервової системи, стимуляції імунної системи, профілактики утворення пухлин, нормалізації ліпідного обміну, зниження рівня холестерину в крові.

Я рекламую олійний екстракт з насіння розторопші. Ця цілюща олія відрізняється вмістом вітамінів А, Ц, Е, К, мікроелементів: міді, цинку, селену. Вона зміцнює мембрани клітин, стимулює утворення нових клітин печінки, покращує роботу кишечнику, знижує алергічну реакцію, заживляє рани, є протисклеротичним засобом.

Вживати ці олії бажано двічі на день по чайній ложці натщесерце.

На основі цих олій з додаванням лікарських трав створені лікувальні бальзами. 

А тепер я хочу познайомити вас із ефірними оліями.

Ефірні олії навчились отримувати близько 5000 років тому, про що свідчать археологічні знахідки в Месопотамії. Лікування ароматами використовувалося в стародавньому Китаї, Індії, Персії, Єгипті. Ереки та римляни навчилися цього після завоювання Єгипетської імперії. Уже в XVст. були відомі ефірні олії троянди, лаванди, шавлії, у ХУ-ХУІІ ст. були отримані основні ефірні олії з понад 120 рослин. (Демонструє ефірні олії.)

Щоб приготувати ароматичну ванну, необхідно спочатку кілька крапель ефірної олії розчинити в гелі, шампуні чи іншому миючому засобі, а потім додати у воду. Для ванн можна застосовувати як один вид ефірної олії, так і їх суміш. Наприклад, для підбадьорюючої ванни беруть суміш ефірних олій розмарину, сосни та лимону; для ванни в разі застуди — евкаліпту, чайного дерева та ялини; для ванни для заспокоєння нервової системи — меліси, лаванди, валеріани та петитгрейну. Ароматичні речовини контактують з усією поверхнею шкіри, швидко всмоктуються, потрапляючи в лімфатичні судини, омивають разом з лімфою всі органи. Крім сильного впливу на шкіру, ефірні олії діють на легені, кишечник, нирки, нервову систему.

Для інгаляцій у разі захворювань дихальних шляхів використовують олії евкаліпта, кропу, анісу, лаванди, м’яти, сосни, пихти. Інгаляції можуть бути холодними (аромат вдихають або прямо з флакона, або після нанесення на тканину) чи теплими з використанням спеціального інгалятора. Демонструє інгалятор. Аромати, потрапляючи на рефлексогенні точки носа, подразнюючи їх, викликаючи нервові імпульси, чинять у цей час пряму дію на органи дихання та запобігають застійним та запальним процесам.

Для ароматизації приміщень використовується аромалампа, в яку наливається трішки теплої води, додається кілька крапель олії, запалюється свічка. За рахунок повільного нагрівання води відбувається поступове насичення повітря ароматом. Проводити цю процедуру необхідно за закритих вікон та дверей. У разі головного болю застосовують ефірні олії лимону, лаванди, м’яти, троянди; у разі нервової депресії — пихти, бергамоту; у випадку риніту — сосни, евкаліпту, розмарину, гвоздики; за підвищеного артеріального тиску — лимону, апельсину, іланг-ілангу, лаванди. (Ароматизує приміщення олією  іланг-ілангу.)

Цей запах нормалізує коронарний кровотік, іннерваціїо серцевого м’яза  в разі аритмії, ішемічної хвороби серця, запобігає головному болю в разі і підвищеного тиску є протисудомним засобом, антидепресантом, посилюєенергетику, підвищує почуття впевненості в собі. 

Крім того, ефірні олії вживають внутрішньо разом з однією столовою ложкою харчової олії в разі безлічі хвороб. Про це можна прочитати в книжці «Профілактика та лікування захворювань ароматами».

Також названі олії застосовують у косметиці — для збагачення кремів, тоніків, шампунів, гелів для душу та для виготовлення парфумів.