М
ІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
Комунальний заклад вищої освіти
«КАМ’ЯНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ»
Дніпропетровської обласної ради»
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДОПОВІДІ
НА ТЕМУ:
“ Девіантна поведінка особистості, як комплексне порушення соціальних норм ”
ПІДГОТУВАЛА:
куратор групи СС-39/15
Бондаренко Людмила Григорівна
Поведінка підлітків, що відхиляється від норми як спосіб самоствердження, залучення уваги або поклик про допомогу - що це? Давайте визначимось
Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання злочинності, наркоманії, просліджується тенденція до росту числа підлітків з поведінкою, що відхиляється від норми. Найважливішим завданням, що стоїть на сучасному етапі перед навчальним закладом, є вирішення проблеми організації ефективної роботи з профілактики поведінки студентів, що відхиляється від норми.
Девіантна (від англ. – "відхилення") поведінка - це загальна назва для різних порушень правил поведінки, що використовується в зарубіжній літературі. Девіантною зазвичай називають поведінку підлітків, викликану неспецифічними (тобто не природженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі пустощі, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше за все обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами.
Девіантна поведінка - звичайні труднощі розвитку дитини. У всіх випадках відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. Таким чином, девіантна поведінка - це зміна реакції дитини на неприйняту для неї ситуацію.
Девіантна поведінка - майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання - це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки та холодного знехтування. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.
Девіантна поведінка поділяється на два типи, так, розрізняють позитивну і негативну девіантну поведінку. До позитивної відносяться гіперактивність, талант, що межує з геніальністю, помірність - дії, що не суперечать букві закону.
Негативні типи девіантної поведінки це:
Існування без певного місця проживання, жебрацтво на вулицях, безпритульність, якщо мова йде про неповнолітніх дітей і підлітків.
Жорстоке ставлення до тварин і людей, яке знаходиться в нормах права, але викликає занепокоєння і страх оточуючих.
Пристрасть до шкідливих звичок - алкоголю, наркотиків. Сюди ж можна віднести пристрасть до комп'ютерних і азартних ігор, проституції, крадіжки, та інші дії, за які передбачена відповідальність з різним ступенем тяжкості згідно законодавства.
Девіантна поведінка в соціології
На появу ознак девіантної поведінки впливає соціальне середовище людини. Девіантна поведінка в соціології показує, що не завжди вдається врегулювати все за допомогою прийнятих у суспільстві норм поведінки. Від невідповідності між цілями і можливостями люди використовують інші засоби для досягнення результату, наприклад, застосування протизаконних методів. Інший варіант - соціальна девіація, яка притаманна бунтарям, революціонерам, терористам, які протестують проти сформованих підвалин.
Ознаки девіантної поведінки
Нестандартна поведінка, що виходить за рамки правил, характеризує юнацький максималізм. Дітям складно приборкати гормональний вибух, що відбувається в організмі в період зростання. Часто вибір деяких підлітків стає цілковитою суперечністю встановлених дорослими людьми правилами. Часто це приносить проблеми як фізичного, так і психічного характеру. У складний підлітковий період типовими проявами девіантної поведінки є дії, які:
Викликають осуд дорослих.
Наносять шкоду підлітку і оточуючим його людям.
Стають причиною частих конфліктів з друзями і близькими.
Сприяють зниженню успішності в школі.
Можуть розвивати фобії і різноманітні страхи.
Знижують самооцінку і породжують комплекси.
Причини девіантної поведінки
Необхідно розібратися, що є поштовхом, що сприяє прояву девіантних дій. Проблеми у стосунках між батьками і дітьми стають причинами такої поведінки. Подібні ознаки притаманні дітям, які виховуються в неповних сім'ях. Часом турботи та контролю одного з батьків мало. Не всі сім'ї стають неповноцінними з власної волі. Смерть одного з батьків, розлучення - привід дорослим задуматися про психічне здоров'я дітей. Різні проблеми стають причинами, що викликають девіантну поведінку, приклади цього відомі батькам:
Різноманітні страхи і комплекси дитини, про які він соромиться розповісти дорослим.
Відсутність контролю з боку батьків, розуміння власної безкарності за будь-які дії.
Агресія, роздратованість, негативне сприйняття навколишнього світу.
Психічні відхилення, з якими складно впоратися самостійно.
Форми девіантної поведінки
Зрозуміти, що є відхиленою від норми поведінкою, непросто. У кожному окремому соціумі існують певні правила, норми і порядки. Те, що прийнятно, наприклад, для злочинних кварталів Мексики, здасться аморальним у культурних столицях світу. Видів такої поведінки багато, всі вони поділяються на кілька груп: адиктивна, делінквентна, аморальна, суїцидальна. На кожній формі девіантної поведінки слід зупинитися більш докладно.
Класифікація видів девіантної поведінки (Вольнова Л.М.)
1. Аномалія — це будь-яке відзначене відхилення від норми або очікувань. Дослівно — це не «норма». Термін використовується для позначення відхилень в поведінці, у відносинах і статистиці.
2. Аномальна поведінка — це система вчинків або окремі вчинки, що суперечать соціальній, статистичній, суб’єктивній і функціональній нормам.
Критерії ідентифікації аномальної поведінки:
– Атиповість. Тобто незвичайна поведінка людини. Атиповість розглядається з погляду середньостатистичної норми. Необхідно помітити, що багато атипових форм поведінки не є аномальними (наприклад, геніальність).
– Соціальна прийнятність. Цей критерій розглядається з погляду соціальної норми.
– Небезпека. Тобто якщо поведінка людини може нести небезпеку суспільству (соціальним нормам) або собі самому (наприклад, аутоагрессія).
– Психологічний дискомфорт (страждання). Потрібно відзначити, що якщо людина не випробовує психологічний дискомфорт, вона не обов’язково здорова. Цей критерій розглядається з позицій суб’єктивної і функціональної норм.
– Адаптивність. Аномальна поведінка — така, що погано адаптується, оскільки не може привести людини до якої-небудь мети, вирішення проблем.
– Ірраціональність. Аномальна поведінка людини не має сенсу, здається незрозумілою і непередбачуваною. Часто люди з аномальною поведінкою мають когнітивні розлади, які порушують сприйняття людиною навколишньої дійсності.
3. Патологія — це будь-яке відхилення від норми, ненормальний стан, при якому правильне функціонування стає неможливим.
Ознаками психічної патології є «чотири D»:
– «deviance» – відхилення від норми (тобто людина надто відрізняється від інших людей, схильна до крайнощів, незвичайна, мабуть, навіть дивна);
– «distress» – постійні душевні страждання (неприємні і гнітючі для самої людини);
– «dysfunction» – психічна дисфункція, що заважає людині належним чином виконувати свої повсякденні обов’язки;
– «danger» – небезпека, яку вона в собі несе.
4. Девіантна поведінка [від пізньолат. deviatio — відхилення] — це поведінка, що відхиляється від загальноприйнятих норм — етичних, а іноді й правових, включає антидисциплінарні, антисоціальні, делінквентні (протиправні) й аутоагресивні вчинки. Останні можуть бути як патологічними (різні форми патології особи й особового реагування), так і непатологічними (психологічними).
Непатологічні девіації в основному обумовлені соціально-психологічними девіаціями особи (перш за все, мікросоціально-психологічною занедбаністю) і є проявами ситуаційних характерологічних реакцій (протесту, відмови, імітації, емансипації тощо).
Група патологічних форм девіантної поведінки у дітей і підлітків в клінічному плані пов’язана в основному з патологічними ситуаційними (патохарактерологічними) реакціями, психогенними формуваннями особи, проявами психопатій у стадії їх становлення, а також з психопатоподібними станами.
Критеріями відмежування патологічних форм девіантної поведінки від непатологічних є:
– наявність певного патохарактерологічного синдрому (наприклад, синдрому підвищеної афектної збудливості, емоційно-вольової нестійкості, істероїдних, епілептоїдних, гіпертимних рис вдачі та ін.);
– прояв девіантної поведінки за межами основних для дитини або підлітка мікросоціальних груп: сім’ї, колективу шкільного класу, референтної групи підлітків та ін.;
– поліморфізм девіантної поведінки, тобто поєднання в одного і того ж підлітка девіантних вчинків різного характеру — антидисциплінарних, антисоціальних, делінквентних, аутоагрессивних;
– поєднання порушень поведінки з розладами невротичного рівня — афектними, сомато-вегетативними, руховими;
– динаміка девіантної поведінки у напрямі фіксації стереотипів порушеної поведінки, переходу їх в аномалії характеру і патологію потягів з тенденцією до патологічної трансформації особи.
Критерії, за якими негативні прояви поведінки можна охарактеризувати як девіантні:
а) Систематична повторюваність. Девіантна поведінка у більшості випадків – це система вчинків чи проступків. Вона не зводиться до одного вчинку, так само як і про важковиховуваність підлітка ми не можемо говорити при наявності однієї, часто й випадкової ознаки. Тож необхідно зважати на наявність:
– систематичного порушення підлітком соціальних норм поведінки, що заважає нормальному співіснуванню людей (виявляється у вчинках, які порушують перебіг діяльності інших людей, заважають їм у побуті й відпочинку);
– систематичного порушення підлітком дисциплінарних норм (виявляється у вчинках, які порушують виконання групою / колективом спільної діяльності);
– систематичного порушення підлітком емоційного мікроклімату в його безпосередньому соціальному оточенні (виявляється у вчинках, які призводять до емоційного дискомфорту людей, які його оточують).
б) Соціально-деструктивна спрямованість.
в) Тривалість дії. До девіантної поведінки можна віднести такі вчинки підлітків, що мають тривалий характер, тобто спостерігаються зазвичай більше шести місяців.
г) Порушення норм моралі, що прийняті на певному рівні соціального і культурного розвитку соціальної спільноти.
д) Активність і пасивність неприйняття типових норм. Девіантна поведінка може набувати характеру не лише активного, а й пасивного неприйняття типових для суспільства норм і правил життєдіяльності.
е) Невідповідність соціально-віковим нормам і статевій приналежності неповнолітнього.
э) Вихід за межі індивідуальних варіацій. Особливості та прояви цієї поведінки не лише звертають на себе увагу, але й насторожують вихователів (батьків, вчителів, громадськість).
ж) Змінність реакції, що дає підстави стверджувати про необхідність і можливість проведення результативної соціально-педагогічної профілактичної роботи. Девіантна поведінка є змінною реакцією підлітка (що підтверджує її податливість соціально-педагогічним впливам) на неприйнятні для нього соціальні ситуації, у тому числі «недостатнє» чи «надмірне виховання». Це відрізняє таку поведінку від патологічних реакцій, які в більшості випадків не залежать від соціальної ситуації.
Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціально-правовий, клінічний і психологічний.
В рамках соціально-правового підходу у свою чергу виділяються соціологічний і правовий напрями.
Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, які групуються на декількох підставах:
– залежно від масштабу – виділяють масові й індивідуальні відхилення;
– за значенням наслідків — негативні (зухвалі шкідливі наслідки і створюючі потенційну небезпеку) та позитивні;
– за суб’єктом — відхилення конкретних осіб, неформальних груп (наприклад, діяльність бандитських угрупувань), офіційних структур, умовних соціальних груп (наприклад, жіночий алкоголізм);
– за об’єктом — економічні, побутові, майнові порушення і інші;
– за тривалістю — одноразові і тривалі;
– за типом порушуваної норми — злочинність, пияцтво (алкоголізм), наркотизм, самогубства, аморальна поведінка, бродяжництво, проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм, расизм, геноцид, деструктивні культи.
В праві під поведінкою з відхиленнями, розуміється все, що суперечить прийнятим в даний час правовим нормам і заборонене під загрозою покарання.
Педагогічні класифікації менш диференційовані і нерідко запозичені з інших дисциплін. Крім того поняття «поведінка з відхиленнями» часто ототожнюється з поняттям «дезадаптація».
5. В психології існує два провідні підходи до проблеми класифікації аномальної поведінки— психологічний і клінічний.
Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки з відхиленнями в особи.
Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:
– вид порушуваної норми;
– психологічна мета поведінки і її мотивація;
– результати даної поведінки і збиток ним заподіюваний;
– індивідуально-стильові характеристики поведінки.
Подана нижче психологічна класифікації поведінкових відхилень заснована на таких провідних критеріях, як вид порушуваної норми і негативні наслідки поведінки.
Відповідно до перерахованих критеріїв виділяються три основні групи поведінки з відхиленнями:
– антисоціальна (делінквентна) поведінка,
– асоціальна (аморальна) поведінка,
– аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка.
Антисоціальна (делінквентна) поведінка — ця поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю навколишніх людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльності, заборонені законодавством.
У підлітків (від 13 років) переважають наступні види делінквентної поведінки: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками.
В дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали.
Асоціальна (аморальна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособових відносин.
В підлітковому віці найбільш поширені втечі з будинку, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні статеві зв’язки), граффіті (настінні малюнки і написи непристойного характеру), субкультуральні девіації (сленг, шрамування, татуювання).
У дітей частіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів’я, брехня, крадіжка, здирство (жебрацтво).
Аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка — ця поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи.
Саморуйнівна поведінка в сучасному світі виступає в наступних основних формах:
– суїцидальна поведінка,
– харчова залежність,
– хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами),
– фанатична поведінка (наприклад, залучення в деструктивно-релігійний культ),
– аутична поведінка,
– віктимна поведінка (поведінка жертви),
– діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істотне перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).
Специфікою аутодеструктивної поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні форми аутодеструкції: наркозалежну поведінку, самопорізи, комп’ютерну залежність, харчові адикції, рідше — суїцидальну поведінку.
В дитячому віці мають місце паління і токсикоманія, але в цілому для даного вікового періоду аутодеструкція малохарактерна.
Наслідки девіантної поведінки
Масовий характер набуває девіантна поведінка в психології, це справжній бич сучасного життя. Його наслідки можуть бути непередбачуваними, від простого засудження суспільством до позбавлення життя. Все залежить від типу девіантної поведінки, від здатності і готовності людини повернутися до нормального життя. Найчастішими наслідками такої поведінки можна назвати порушення особистості людини та проблеми зі здоров'ям. Від цього страждають рідні людини, яка обрала такий стиль життя, а також друзі та колеги.
Корекція девіантної поведінки
Тільки позитивні дії можуть допомогти змінити і попередити девіантну поведінку у підлітків. До таких форм корекції можна віднести:
Створення сприятливого фону для повсякденного життя.
Інформаційна наповненість - лекції, бесіди, уроки, які пояснюють як визначити межу між девіантною і правильною поведінкою.
Терапія «протилежністю» - вчинки, на які у звичайному житті людина ніколи не зважилася би, наприклад, стрибок з парашутом або вираження себе в творчості.
Розвиток способів самовираження, які не виходять за рамки моралі суспільства.
Профілактика девіантної поведінки
Існує пряма залежність між розвитком такої поведінки у молодого покоління і зростанням у суспільстві злочинних явищ. Бажання вчиняти протиправні дії зростає разом з розвитком девіантної поведінки дітей і підлітків. Ось чому заходи, спрямовані на профілактику, повинні вводитися повсюдно у всіх навчальних закладах. Їх метою має стати доведення до свідомості підлітків, що за кожен вчинок необхідно нести відповідальність. Існують різноманітні форми профілактичної роботи з дітьми:
Ігри та тренінги за участю професійних психологів, на яких завданням дорослих є формування правильного ставлення дитини до власної персони.
Уроки і лекції на тему девіантної поведінки, пояснюють підліткам те, чому не можна порушувати Конституцію, і чим це загрожує.
Програми, що включають в себе цикл з кількох занять з профілактики девіантної поведінки.
Опора на кращі якості особистості підлітка, щирий інтерес до його розвитку, віра в його сили і можливості обов'язково приведуть до позитивного результату. Важливо пам'ятати: яку б провину не зробив підліток, в першу чергу він потребує співчуття, яке не пошкодить йому, але розтопить лід відчуження і недовір'я, будучи першим кроком дорослих на дорозі розуміння, прийняття і своєчасної допомоги.
Список використаної літератури:
1. Абраменко В. И., Селецкий А. И. Психофизиологическая типология трудных подростков. - М., 1977.
2. Актуальні аспекти сощальної роботи з девіантною молоддю. - Донецьк, 1996,
3. Актуальные проблемы девиантного поведения: борьба с социальными болезнями. – М.: Просвещение, 1995. – 124 с.
4. Байярд Р., Байярд Дж. Ваш беспокойный подросток: Кн. для отчаявшихся родителей. - М., 1989.
5. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности. - М., 1990.
6. Буянов М. И. Ребёнок из неблагополучной семьи. - М., 1988.
7. Выготский Л. С. Диагностика развития и педологическая клиника трудного детства //Собр. соч. - М., 1983, т. 5.
8. Заика Е. В., Ягина А. С. Психологическая характеристика личности подростков с отклоняющимся поведением //Вопросы психологии, 1990, № 4.
9. Зотова О. И. Проблема отклоняющегося поведения //Психологические проблемы социальной регуляции поведения. - М., 1976.
10. Кондрашенко В. Г. Девиантное поведение у подростков. - Минск, 1988.
11. Кочетов А. И., Верцинская И. М. Работа с трудными детьми. – М., 1986.
12. Максимова И. Ю. Диагностика и коррекция отклоняющегося поведения подростков //Вопросы психологии, 1988 - № 3.
13. Трудный подросток: причины и следствия //Под ред. В. А. Татенко. - К., 1985.