У правління освіти Соледарської міської ради

Яковлівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

В.М. Сосюра – співець рідного краю

До 120-річчя з Дня народження

Твої пісні – у квітах України

Автор: Сєрова Т.В. – учитель української мови та літератури Яковлівської зош І-ІІІ ступенів Соледарської ОТГ

Мета: познайомити учнів із постаттю В.Сосюри в українському літературному процесі, його життєвим і творчим шляхом, пов’язаним з Донеччиною; розвивати творчі здібності та естетичні смаки учнів; виховувати інтерес до поезій, почуття патріотизму, гордості за свою країну та її митців.

Обладнання: портрет В.Сосюри, біля нього ваза із соняшниками, у яку учні протягом свята вставлятимуть квіти-символи, які зустрічаються у творах поета; виставка книг, куточок – кабінет поета.

На фоні музики учень із гілочкою верби читає вірш :

Верби над Бахмуткою, Званівки сади

Піснею я хутко полечу туди,

Крапка я малюсінька, хлопчик в десять літ,

Там мене бабусенька жде біля воріт.

Серце моє, горем кинь в цей прекрасний час!

Йшов із Чорногорівки я туди не раз,

Йшов стежками милими, берегом ріки,

І махали крилами сині вітряки,

Мріють над Бахмуткою верб сумні ряди,

Піснею я хутко полечу туди.

Підходить до вази , вставляє гілочку верби.

Вступне слово учителя.

Стоїть на березі Дінця

Верба – краса небесна;

Донеччина свого співця

Чекає кожну весну.

До неї завше він іде:

Крізь плітки, пересуди, крізь наклепи бридкі людей,

Що списом б'ють у груди.

Він стільки утисків зазнав… А за яку провину?

Бо серцем віддано благав – Любити Україну!

Сьогодні ми зібралися з нагоди 120-річчя з Дня народження В.Сосюри, тож давайте доторкнемось до сторінок життя нашого славного земляка, почитаємо і послухаємо оспівані у чудових віршах зізнання поета в любові до рідного краю, мови, природи, України.
Минув час, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе, проймає серця, зігріває душу

Співа моя душа, прозора і крилата,

Любові сповнена до всього і до всіх…

І кожного обнять я хочу, наче брата,

У райдузі пісень закоханих моїх.

“Любить свій край – це для народу жити,

боротися за юне, за нове.

Любить свій край – це значить все любити,

У чім його святе ім'я живе”.

1 учень Ім'я поета невіддільне від Донбасу тaк само, як поетичний образ Донецького краю невіддільний від усієї творчої біографії Володимира Сосюри. Своїй батьківщині він присвятив значну частину своєї творчої спадщини, завжди з теплотою й синівською любов'ю говорив про Донеччину, де народився, провів дитинство та юність, куди часто повертався в різні роки життя. 
2 учень. Народився В. М. Сосюра в місті Дебальцевому Донецької області 6 січня 1898 року. Колисці свого дитинства він присвятив такі рядки: 

Я починався відтіля,

Де гул заводів даль колише,

Ясні Донеччини поля

Мені на світі наймиліші.
3 учень. Багатодітна сім'я в пошуках кращого життя часто переїжджала. Одне з найдорожчих місць для Володимира Сосюри – село Третя Рота (тепер місто Верхнє Луганської області). У зрілому віці про це селище він напише в автобіографічному романі "Третя Рота". "Але більше всього я люблю свою Донеччину і Третю Роту, яка дороговказною зіркою світила, світить і буде світити мені на поетичному шляху". Неодноразово оспівував він ці дорогі місця у своїх віршах:

Шахтарське селище на Білій горі.

Під нею заводу встають димарі;

Їх хмари торкають верхами.

За ними Лисиче садами буя,

Й шумить Третя Рота – домівка моя,

Я з вами всім серцем, я з вами...!

4 учень. Дорогими серцю місцями стали для Сосюри села Званівка, Чорногорівка, Яма (сучасне місто Сіверськ Бахмутського району Донецької області), куди переїздить сім'я і де жили родичі – тітка, бабуся. Тут Володя, купався в Бахмутці, ловив рибу, любив лазити по деревах, грав із товаришами в козаків-розбійників; трохи пізніше довелось пасти селянських корів. У 1914 році вступив до Кам'янецького сільськогосподарського училища, яке готувало молодих агрономів. Згадуючи пам'ятні місця, В.Сосюра за рік до смерті напише: 

Я станцію Яму не можу забуть,

Хоч днів тих далеких мені не вернуть.

Ставок той і школа, до болю знайома,

Де вчився на агронома.

Учителя кроки і сходи рясні,

І після роботи дівочі пісні.

Там вірші у класі не раз я писав, -

Замість агронома поетом я став.

5 учень. Саме тут, у милих серцю місцях, Володимир Миколайович бачив та відчував красу природи у будь-яку пору року. В серці кожного знаходить щирий відгук ніжні й пристрасні слова поета про зиму і весну, про літо і осінь.

Читання під музику П.Чайковського «Пори року» віршів «Зима», «Люблю весну», «Літо», «Осінь».

Танець «Веснянка»

1 учень. Весна – пора кохання. Молодий, красивий Володька закохався, гаряче полюбив красиву дівчину з Бахмута Констанцію Рудзянську, польку за національністю, і присвятив їй перший свій вірш “Невеста”, який було надруковано в газеті “Бахмутська копійка”. Це було перше велике кохання: він дарував квіти , грав на гітарі , читав вірші.

Читець

Чи знаєш ти світання в полі

Або в задуманих садах,

Коли од щастя мимоволі

Сіяють сльози на очах?

Щебечуть птиці, вітер лине,

Немов дитинства дальні дні,

І кожна квітка і стеблина

До тебе тягнуться в півсні.

А ти ідеш. На небокраї

Яка краса огнів сія!

Й разом з природою співає

Душа закохана твоя.

І тільки серце б’ється дуже,

Здається, так би вічно йшов…

Якщо ти знаєш це, мій друже

Ти знаєш, що таке любов.

2 учень. І все було б добре, якби не громадянська війна. В.Сосюра , вирушає на фронт, воює по різні боки: козаком Петлюрівської армії, потрапив у полон до денікінців, вступив до Червоної Армії. На той час була популярною народна пісня «Рушив поїзд в далеку дорогу»

Виконується інсценізація і танець пісні

3 учень. Любов і ніжність до своєї коханої Коті, як її називав Сосюра, він проніс через усі страхіття громадянської війни. Але життя їх розлучило.

Сосюра. Тільки через 3 роки після завершення боїв мені пощастило повернутись в рідну Третю Роту, побачити матусю. Поїздом і пішки добирався до Бахмута, до Коті…їхав до своєї мрії. Здавалося, що як побачу її, то від щастя впаду до її ніг. Відчиняю двері – у кімнаті не вона, а її батько. Запитую: «Де Котя?». «Она уехала на Полярний круг».

Читець. Вірш «Коли потяг удаль загуркоче»

1 учень. Першою дружиною Володимира Сосюри судилося стати Вірі Каспарівні Берзіній, з якою їх познайомили на вечері, який проходив в Харківському інституті народної освіти, де поет читав свої вірші. Їй було 18, йому – 26. Вона знала й розуміла українську мову, але розмовляла тільки російською. Вони залишились разом.

Віра Каспарівна: Однажды, это было еще в 1922 году, проснулась я ночью. Смотрю, Володя ходит по комнате, повторяет строки каких-то стихав. А из глаз градом сиплються слезы.

• Вова, что с тобой? – спрашиваю.

• Послушай, Витонька… - он звал меня Витой, - я написал тебе стихи.

И стал читать.

Сосюра. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

Простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки…

Ведучий. У них народилося двоє синів Олег та Микола. Але їх шлюб розпався, бо вони були різними - за характером й поглядами. Віра не могла зрозуміти Володимирового страждання й болю за себе й долю рідного народу, тому покинула поета, коли над ним нависла смертельна небезпека.

Ведучий. 9 березня 1931 року на традиційному Шевченківському святі у Сталіно (тепер Донецьк) Володимир Сосюра зустрівся з Марією Гаврилівною Даниловою.

Марія. Без усякої манірності поет простягнув мені руку, я щось прошепотіла невиразне, і ніжна, по-жіночому красива рука потиснула мою…Пригадалась його «Червона зима» (цю поему ми вивчали в школі).

Невеличка пауза була порушена його ніжним голосом

Сосюра. А які у вас очі, Маріє?

Марія. (ніяково). Кажуть, що сині.

Сосюра. Ой, я пропав!

Марія. Це сказало його серце.

Ведучий. Одружившись із Сосюрою, Марія Гаврилівна стала на тернистий шлях, бо поет був не такий відомий, як нещасний і бідний.

Марія. Але я була щаслива, бо мене любила якась незвичайна людина, ні на кого не схожа.

Сосюра. Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне… Моє життя, коли тебе нема зі мною, безбарвне, сіреньке і нудне. Без тебе – немає мене. Моє серце б’ється лише для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей…

Ведучий. Ці рядки писав не юнак, їх писав уже відомий український поет Володимир Сосюра своїй дружині Марії на тридцять третьому році спільного життя. Коли Володимиру Миколайовичу виповнилося 66, а Марії Гаврилівні – 54.

Ведучий. Поет щиро кохав свою дружину і присвятив цілий цикл віршів, який увійшов у золотий фонд української класики.

Звучать вірші «Білі акації будуть цвісти» , «Якби помножити любов усіх людей»

Виконується пісня «Васильки»

Ведучий 1. Жив на землі поет. Потрясався красою світу і бачив очі світу й бачив очі смерті, знаходив і втрачав, прозрівав і помилявся. Перебрідав ріки сумнівів і виходив на свій, ніким не спланований, ніким не відміряний шлях.

Ведучий 2. Ніхто й ніколи більше не зможе дивитись на світ так, як він, відчувати, як він, помилятися, як він, осяватися, як він.

Дівчинка.

Яке це щастя - мчати на коні,

А у лице тобі весняний вітер віє!..

А навкруги степи, як вільні мрії,

І вітряки у синій далині…

Яке це щастя – мчати на коні!

Хлопчик 1.

Яке це щастя – бути молодим

І йти в степу з далеких мандр додому,

а з – за гори заводу рідний дим

здіймається, і ти забув про втому.

Яке це щастя – бути молодим!

Хлопчик 2.

Нехай в лице мені осінній вітер віє

і сад уже не чує солов’я,

та в мене пісня є, і є у мене мрія,

і з ними старості не буду знати я.

Ведучий 1. Усе це перейшло в слова і в слові живе – синє око фіалки, перепелиний крик, жоржин печаль багряна, розкотистий грім атак, закривавлений сніг, місячні ночі жагучі – кожний здвиг душі, переживання кожне.

Дівчина.

З вітром шепочуть квіти,

пісня дзвенить про любов

і над свічадом ріки

місяць примарний зійшов.

Дужче і дужче кругом

Пісня гримить солов’їна.

Гори мовчать над Дніпром.

Це – Україна моя.

Світлі ідуть матері

зір їх красою сія.

Сонце і пісня вгорі.

Це – Україна моя.

Ведучий 2. Творчість Сосюри – це світ, це історія, любов і ненависть, радість і журба, до сліз. У палкому слові горить віра в правду, в патріотизм, у майбутнє.

Дівчинка.

Як не любити рідну мову,

як її не берегти,

коли із нею в даль грозову

ми йшли на бій – і я, і ти.

Коли за кожне рідне слово

В нас слали кулі вороги…

Ми збили з нього злі закови,

щоб ширить щастя береги.

Щоб з ним іти в нові походи

До осяйних життя висот…

Бо мова – це душа народу,

Народ без мови – не народ.

Сьогодні мрія В.Сосюри збулась – українська мова стала мовою єднання нашого народу.

Танець «Мова єднання»

Ведучий 1. Безліч творів В.Сосюри присвячено патріотичній темі: протягом цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Він навіть в часи сталінізму набрався мужності і проголосив: «Любіть Україну».

Флешмоб поезій « Любіть Україну», «Рідна мова».

(Пісня про мову «Гімн українській мові», виконавці гурт «Крайня хата»)

Ведуча. Невичерпна краса і сила почуттів дозволяють людині, як її бачить поет, бути справжнім творцем своєї долі. І тоді, коли людина прагне охопити все суще – від стеблини до далекої зорі – так гаряче і невтомно, що ніби аж переливається єством у всесвіт і продовжує його собою.

Ведучий. Володимиру Сосюрі поталанило – він дав поезію ідейно – наснажену, рвійку і водночас ніжну, яка висвітлила в людині – доброту, чуйність, трепетність серця, гостре почуття справедливості.

Перегляд відео «Живий голос Володимира Сосюри 1957 р

Хлопчик.

І на душі так тихо і прозоро,

Як навкруги, і синьо – синьо так…

І тільки спомини цвітуть у ній, як зорі,

як у житах багряно - ніжний мак

Учитель . Український письменник Михайло Стельмах так сказав про нашого земляка: «Володимир Сосюра – це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії. Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри».

Марія. Читайте Сосюру.

Сосюра. Набирайтесь натхнення.

Ведучий. Любіть свою землю та кохайте, як він.