Година спілкування :
«Профілактика булінгу в освітньому середовищі»
Мета. Ознайомлення педагогів з поняттями «булінг», «шкільний булінг»; оптимізація стосунків у шкільному середовищі, недопущення випадків булінгу (насильства серед підлітків), вироблення системи дій при виникненні булінгу у навчальному закладі; розвиток у педагогів впевненості в собі, психологічної компетентності.
Завдання семінару:
1. Розширити інформацію про причини, прояви та наслідки шкільного булінгу.
2. Виробити важливі навички міжособистісної взаємодії учасників навчально-виховного процесу з профілактики шкільного насилля.
3. Сформувати систему психолого-педагогічних дій з протидії шкільному булінгу.
3. Удосконалювати навички ефективного спілкування та раціональної поведінки педагогів під час конфліктів.
Тривалість семінару: 2 год
Форма проведення: практичне заняття з елементами тренінгу.
Хід заняття
І. Вступна частина
Повідомлення теми, мети, завдань семінару, актуальності вибраної теми.
Вправа «Випадок із дитинства»
Мета: створити доброзичливу атмосферу, актуалізувати дитячі спогади, проаналізувати їх емоційне забарвлення.
Інструкція. Учасникам пропонується поділитися спогадами про дитинство, згадати випадок із свого шкільного віку.
Які емоції ви відчували тоді?
Які емоції викликали спогади в даний момент?
Психолог. Є діти, які відчувають у школі зовсім інші емоції та стани. Вони почувають себе в небезпеці, дискомфортно, переживають приниження своєї гідності. Що вже говорити про засвоєння навчального матеріалу в таких умовах. Небезпека полягає ще й у тому, що різні прояви насильства і жорстокого поводження руйнують взаємини в сім’ї, стають причиною глибоких психологічних травм, які іноді закінчуються трагічно. В більш широкому масштабі вони є однією із передумов руйнування правових, моральних і духовних засад суспільства. Дана проблема дуже складна для дослідження і визначення шляхів щодо запобігання цьому явищу. Проте постійний пошук та спроби будуть надзвичайно важливими в цьому процесі. Як говорять у народі: «Дорогу осилит идущий!»
Вправа «Я і діти, я і насильство»
Мета. Допомогти учасникам знайти своє місце у роз’язанні проблеми насильства в дитячому середовищі.
Інструкція. Учасникам пропонують по колу назвати своє місце в діаді «Я і дитина». Починає тренер шляхом пропонування своєї позиції в цьому питанні, наприклад: «Я – мати», «Я – тітка», «Я – сусідка» тощо. Аналогічне коло відносно питання «Я і насильство серед дітей». Знову починає тренер своїм варіантом: «Я навчаю людей, які працюють з дітьми», або «Я бачу як діти ставляться одне до одного», або «Моя дитина ходить до школи», або «Я сам (сама) страждала в дитинстві від насильства з боку дітей». Таким чином в результаті двох кіл формується твердження, яке озвучує тренер: «Мене це стосується, оскільки я – член суспільства».
ІІ. Основна частина
Вправа «Асоціації до слова булінг»
Інструкція. Учасникам пропонується по колу висловитися, які асоціації у них викликає слово «булінг».
Групова робота «Вироблення визначення поняття булінгу»
Інструкція. Учасники об’єднуються у чотири групи. Кожна група виробляє визначення поняття булінгу та можливі чи реальні прояви булінгу в нашій школі.
Групи презентують свої напрацювання.
Психолог. Булінгом називається агресія одних дітей стосовно інших, коли наявні нерівність сил агресора та жертви, агресія має тенденцію повторюватися, при цьому відповідь жертви показує, як сильно її зачепило те, що відбувається. Це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
Отже, три суттєво важливих показника булінгу:
1.Нерівність сил;
2.Повторюваність;
3.Неадекватно висока чутливість жертви.
Булінг різноманітний, це не лише фізична агресія, найчастіше – психологічна.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:
систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
задирство;
фізичні і психічні приниження;
різного виду знущання;
бойкот та ігнорування;
псування особистих речей та ін.
Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:
1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
переслідувач (булі);
жертва;
спостерігач.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.
Мозковий штурм «Причини виникнення булінгу»
Всі запропоновані причини записуються на дошці. При необхідності список доповнюється (заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.)
Командна робота «Психологічний портрет жертви / Психологічний портрет агресора»
Інструкція. Учасники об’єднуються у 2 команди та складають психологічні портрети: 1-ша команда – потенційної жертви, 2-га команда – потенційного агресора.
Презентація напрацювань. Порівняння із матеріалами літератури.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
Вправа «Обов’язки школи за національним законодавством»
Мета. Показати учасникам законодавче закріплення їхніх обов’язків щодо попередження насильства.
Інструкція. Вправа проводиться за методикою «Ажурна пилка». Для цього учасникам роздаються стікери 4 кольорів із номерами. Далі психолог об’єднує учасників у 4 групи (домашні групи). Кожна група отримує один із 4 документів для опрацювання.
Завдання для груп. Протягом 10 хвилин ознайомитися із текстом документу і разом знайти у ньому обов’язки школи щодо забезпечення безпеки дітей та попередження насильства серед дітей. По закінченні часу тренер об’єднує учасників у нові 5 груп (експертних) за номерами на стікерах (група 1, група 2, група 3, група 4, група 5). У кожній групі є по одному представнику попередньої домашньої групи, тобто в кожній групі є учасник, ознайомлений з одним із 4 документів, а разом вони мають інформацію про всі 4 документи. Завдання – обмінятися інформацією. На виконання завдання дається 20 хвилин. По закінченні часу тренер ініціює загальне обговорення.
Групова вправа «Стратегії реагування»
Психолог. Продумайте і запишіть власну стратегію реагування на ситуацію булінгу. В групах обговоріть і дійдіть до однієї стратегії, яка б підтримувалася усіма учасниками групи.
Інформація «Алгоритм дій»
Змінювати ситуацію у навчальному закладі може спеціально розроблена система психолого-педагогічних дій, яка має враховувати два основних змістовних напрями: роботу з потенційними агресорами (педагоги, батьки, школярі) та роботу з потенційними жертвами (ті ж групи).
Основними результатами проведення профілактичної роботи з попередження насилля у школі є формування безпечного середовища, тобто таких умов, за яких максимально знижено вплив факторів, які провокують насилля, та до мінімуму зведена потреба прояву агресії любого виду. Досягти цього можливо лише спільними зусиллями усього педагогічного колективу.
Педагогічні заходи, які ефективно зарекомендували себе у подоланні проявів насилля у навчальному закладі:
Заявлена позиція учителів має найважливіше значення у психологічному відношенні. Допомога педагогів полягає у створенні умов, коли учні самостійно розробляють власні ритуали по подоланню та обмеженню агресії.
Про випадок насилля у школі мають бути поінформовані усі – як учителі, так і учні. Школа повинна знати усі подробиці інциденту та супутні обставини, знати імена учасників. Насильникам стає зрозуміло, що результатом їхніх дій є їх ізоляція від колективу, що певні факти насилля недопустимі. Розголос імен учасників та всебічне висвітлення інцидентів допомагає дітям відчути, де, за поняттями педагогів та батьків, пролягає межа дозволеного.
З агресивними дітьми та підлітками необхідно проводити бесіди, корекційну роботу. У них повинна залишатися можливість інтеграції у шкільне життя.
Розширення професійної самосвідомості педагога, формування здатності дивитися на процес збоку та готовність до змін і інновацій, спрямованих на подолання проблем навчального процесу, профілактику насилля у школі.
- Практичний інструмент індивідуального підходу – складання плану (програми) роботи змін дитини через опис взаємодії з нею. Складання плану вимагає часу, але правильно складений план виправдовує затрати. Вже в процесі планування ви починаєте вірити, що все можна змінити. Змінюються установки педагога: раніше він постійно очікував неприємностей, зараз налаштований на очікування успіху.
Складаючи індивідуальну програму побудови взаємодії з конкретним учнем, учитель фактично розробляє оптимальну стратегію та тактику спілкування з ним. Під час цього він послідовно вирішує п’ять завдань, ніби робить п’ять «кроків».
Крок 1. Об’єктивний опис поведінки дитини.
Крок 2. Розуміння мотиву «поганої» поведінки.
Крок 3. Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного вирішення «витівки» на уроці.
Крок 4. Розробка стратегії та тактики підтримки учня для підвищення самоповаги.
Крок 5. Залучення батьків та колег-педагогів до реалізації конкретного плану.
Вручення учасникам семінару пам’ятки «Кроки взаємодії педагога з учнем»
Вправа «Що можуть зробити педагоги, щоб стати ближчими до студентів?»
Інструкція. Учасники об’єднуються у 2 групи та фіксують пропозиції на тему:
1-ша група – Що можуть зробити педагоги, щоб стати ближчими до студентів?
2-га – Як допомогти підліткам стати ближчими одне до одного?
Представники груп проводять презентації колективних напрацювань. Проводиться загальне обговорення.
Шляхи профілактичної роботи
Успішна комунікація як засіб профілактики насилля
Підвищення самооцінки та упевненості у собі у потенційних жертв
Встановлення довірливих, більш близьких стосунків із учнями
Напрацювання соціальних навичок
Оволодіння способами конструктивного розв’язання конфліктів
ІІІ. Заключна частина
Вправа «Заплакана дівчинка»
Мета. Усвідомлення меж реальної допомоги дитині та принципу «Не зашкодь»
Інструкція. Психолог зачитує учасникам опис ситуації: «В школі під час уроку співробітник школи йде по коридору і помічає, що сидить навпочіпки біля батареї дівчинка 12–13 років. Підійшовши ближче, бачить, що дівчинка плаче. Спробувавши розпитати дитину, інформації співробітник отримує мало. Все, що вдається дізнатися, це те, що попередній урок у класі дівчинки був уроком фізкультури. Дівчинка затрималася в роздягальні, туди зайшли хлопці, і… далі розповідь нерозбірлива, більше жодної інформації немає».
Психолог запитує, наскільки реально можлива така ситуація в даній школі. Учасникам пропонується обговорити ситуацію і висунути свої версії стосовно того, що ж там могло статися, та причин сліз дівчинки.
Після обговорення методом «мозкового штурму» учасники висувають пропозиції щодо подальших дій співробітника, якими він міг би допомогти дитині у подібній ситуації. Необхідно, щоб усі запропоновані варіанти тренер зафіксував на ватмані.
Надалі кожен варіант потрібно розглянути з позиції принципу «Не зашкодь» і на окремому аркуші ватману виписати всі дії, до яких не слід вдаватися, коли йдеться про захист інтересів дитини.
На допомогу тренеру Етичні стандарти роботи
Дівчинка плаче.
Що можна зробити
• Заспокоїти.
• Приєднатися.
• Дати поплакати.
• Забрати з коридору.
• Запропонувати допомогу.
• Переключити увагу.
• Дізнатися, чого хоче дитина.
• Дізнатися, кому довіряє дитина.
Чого НЕ СЛІД робити
• З’ясовувати, з якого вона класу.
• Повертати до класу
• Публічно з’ясовувати ситуацію.
• Шукати винних.
• Публічно звинувачувати.
• Карати винних.
• Викликати батьків.
• Давати класному керівникові «по шапці».
• Проводити класну годину із профілактичною бесідою.
• Виносити ситуацію на обговорення всієї школи.
• В районно викликати директора.
• Обговорювати на колегії.
• Залучати ЗМІ.
• Інше.
Резюме. Посилити травму, нашкодити в подібній ситуації набагато легше, ніж надати дієву допомогу, тому потрібно виходити з принципу «Не зашкодь!»
Вручення матеріалів тренінгу (додатки)
Вихідна рефлексія. 5хв
Чим корисний для вас сьогоднішній семінар?
Що є найважливішим із того, що навчилися?
Які конкретні прийоми будете використовувати?
Ваші побажання?
Дякую за співпрацю!
Пам’ятка «Кроки взаємодії педагога з учнем»
Крок 1. Об’єктивний опис поведінки дитини
Це означає уміння:
*Збирати та точно формулювати факти.
*Уникати суб’єктивних оцінок.
*Складати конкретний, а не загальний опис того, де, коли, як часто та що конкретно робив учень. Слова: «завжди», «ніколи», «нічого», «весь час» не можуть фігурувати в об’єктивному описі поведінки.
Крок 2. Розуміння мотиву «поганої» поведінки
Порушник дисципліни не усвідомлює. Що за цим порушенням стоїть одна із чотирьох цілей:
*привернення уваги;
*бажання влади;
*помста;
*уникання невдачі.
Привернення уваги – деякі учні обирають «погану поведінку», щоб отримати особливу увагу вчителя. Вони весь час хочуть бути у центрі уваги, тим самим не даючи учителю проводити урок, а дітям – розуміти вчителя.
Бажання влади - деякі учні «погано» ведуть себе, тому що для них важливо бути головним. Вони намагаються встановити свою владу над учителем, над усім класом. Своєю поведінкою вони фактично кажуть: «Ти мені нічого не зробиш» та руйнують тим самим встановлений класний порядок.
Помста. Для деяких учнів головною метою їх присутності у класі стає помста за реальну або надуману образу. Мститися вони можуть як учителеві, так і комусь із дітей або усьому світові.
Уникання невдачі – деякі учні так бояться повторити свою поразку, невдачу, що обирають стратегію нічого не робити. Їм здається, що вони не відповідають вимогам учителів, батьків та своїм власним надмірно завищеним вимогам. Вони мріють, щоб всі залишили їх у спокої, та залишаються в ізоляції, неприступні та «непробивні» ніякими методичними хитрощами педагога.
Крок 3. Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення «витівки» на уроці
Обираючи те чи інше педагогічне втручання, пам’ятайте, що суть справжнього педагогічного впливу – не покарання. Педагогічний вплив переслідує дві мети: зупинити неприйнятну поведінку у той момент, коли вона має місце, та вплинути на вибір учнем більш прийнятної поведінки у майбутньому.
Вплив повинен бути швидким (не означає імпульсивним, спонтанним, агресивним. Має зупинити проступок тут і зараз) та правильним (враховує справжню ціль «поганої» поведінки дитини див.Крок 2). Вплив повинен бути неминучим, обов’язковим. Це означає, що учитель повинен видавати відповідну реакцію щоразу, коли учень здійснив проступок.
Крок 4. Розробка стратегії підтримки учня для підвищення його самооцінки
Самоповага школяра формується, коли він:
*відчуває свою здатність у навчальній діяльності (інтелектуальну);
*вибудовує та підтримує прийнятні стосунки з учителем та однокласниками або має хоча б якісь стосунки;
*привносить свій особистий вклад в життя класу то школи.
Змінивши свою традиційну поведінку підтримкою, учитель змінює свою установку стосовно учня. Тепер він очікує від учня гарних вчинків та помічає його гарні вчинки. Оскільки відношення педагога до учня стає позитивним, змінюється і відношення учня до вчителя. Ріст його самоповаги приємно здивує вас; просто дитина почне отримувати те, що їй необхідно, нормальними прийнятними способами.
Крок 5. Залучення батьків та колег – педагогів до реалізації програми
Типи агресії у дітей та способи побудови стосунків з ними
| |
1.Гіперактивно-агресивниа дитина. Діти, які виховуються у сім’ї по типу «кумира» або в атмосфері вседозволеності, потрапляючи в колектив ровесників, можуть проявляти агресію. | Потрібно грамотно вибудовувати систему обмежень, використовуючи також ігрові ситуації з правилами. Стимулюйте в дітей уміння визнавати власні помилки. Учіть їх не перекладати свою провину на інших. Розвивайте почуття емпатії, співчуття до інших – ровесників, дорослих та всього живого. |
2.Агресивно-образлива та виснажена дитина. Образливість дитини може бути пов’язана не лише з недоліками у вихованні або труднощами навчання, але і з хворобою росту, Особливостями дозрівання нервової Системи та організму. Підвищена Чутливість, дратівливість, вразливість можуть провокувати агресивну поведінку. | Допоможіть дитині розрядити психічну напругу, пограйтеся з ним в шумній грі. Та намагайтеся уникати ситуацій перенапруги, якщо дитина майже завжди агресивна. |
3.Агресивна дитина з опозиційно - зухвалою поведінкою. Якщо дитина часто груба, але не з усіма, а лише з батьками та знайомими їй людьми, то, напевне, у цих стосунках щось не так. Ви рідко займаєтеся та спілкуєтеся з дитиною. Ви вже не зразок для наслідування, як раніше. Дитині скучно, нема чим зайнятися, і вона переносить на вас власний настрій та проблеми, перекладає відповідальність за свою поведінку. | Спробуйте вирішити проблеми разом, у співробітництві з дитиною, але не за неї. |
4.Агресивно – боязка дитина. Ворожість, підозріливість можуть бути засобом захисту дитини від уявної загрози, «нападу». | Працюйте зі страхами, моделюйте, тобто створюйте ситуацію. Разом з дитиною долайте її; при цьому ситуація повинна бути на межі приємного з неприємним з переважанням приємного. |
5.Агресивно – бездушна дитина. Є діти, у яких здатність до емоційного відгуку, співпереживання, співчуття до інших порушена. Причини можуть бути у несприятливих умовах сімейного виховання, порушення інтелектуального розвитку дитини, а також в рисах емоційної холодності, черствості, підвищеної афективної (емоційної) збудливості, які передаються від батьків та близьких дитини. Дитині важко зрозуміти, що іншому, тобто ображеному, погано або боляче. | Намагайтеся стимулювати гуманні почуття у такої дитини: жалійте, погладжуйте кішок, собачок, доглядайте за тваринами; звертайте увагу дитина на сумний настрій іншої людини та стимулюйте бажання допомогти. Якщо це не допомагає, привчайте дитину нести відповідальність – «відпрацьовувати» за свою агресивну поведінку («А тепер іди і попроси вибачення», «погладь по голівці», «Потисни руку», «Запропонуй іграшку дитині, яку ти образив» і т.п.). |
«Що можуть зробити педагоги, щоб стати ближчими до учнів?»
В якій формі можна проводити роботу з учителями, щоб вони «обернулися обличчям» до дітей?
• Проведення спільних свят (спільне виконання з дітьми творчих завдань).
• Анкетування (з метою виявлення проблеми).
• Робота з учителями з метою профілактики синдрому вигоряння.
• Освітні програми в інституті підвищення кваліфікації.
• Тренінгова робота з учителями.
• Методика «гарячого стільця».
1. Вчитель сідає на стілець, а діти запитують у нього/неї особисту інформацію. Чим більше діти
дізнаються про вчителя, тим ближчими та відвертішими вони стають із ним. Учитель викликає до-віру.
2. Вчитель разом з учнями по черзі сідають на стілець і говорять на обрану тему, наприклад, про те,
що їх дратує: «Я злюся, тому що…»; «Я б’юся, тому що…».
• Дистанційне навчання (зокрема для вчителів, психологів, дітей та батьків).
• Проведення навчань у змішаних групах (діти + педагоги + адміністрація школи). При цьому можна
використовувати різні вправи, наприклад, «Що у нас спільного?».
• Навчання керівництва (адміністрації шкіл).
• «Гаряча психологічна лінія» для вчителя.
• Використання вправ на зворотний зв’язок, зміну ролей (напр., діти протягом дня виконують роль
учителів – що вони думають, що чують, як виставлять оцінки тощо).
• Створення команди тренерів із дітей (діти беруть участь у навчанні вчителів).
• Регулярні дні самоврядування (видання наказів, притягнення директора до відповідальності за
паління в кабінеті, дзвінки до управління, надання статистики тощо).
• Участь учителів у корекційній та діагностичній роботі з дітьми (оскільки вчителі нерідко перекла-дають розв’язання проблеми на психологів).
• Участь учителів у спільних спортивних змаганнях та позашкільних заходах (5 хвилин на перерві
або на початку уроку).
• Творчий підхід до проведення уроків (перестановка парт, сидіння на підлозі, зарядка, інтерактив).
• «Казан дружби» – поїздка вчителя з батьками та учнями на природу – варіння каші, спілкування в
неформальному середовищі.
• Лекції для педагогів.
• «Скринька довіри» (окремі скриньки для дітей та педагогів) як можливість висловитися: що подо-бається, що хочеться змінити тощо.
• Круглі столи.
«Як допомогти дітям стати ближчими одне до одного?»
• Зйомки фільму спільно з дітьми на задану тематику під керівництвом психолога, класного керівника.
• Обговорення позитивних рис дитини з її близькими (оцінювання досягнень та успіхів дитини).
• Семінари (розвиток навичок реагування на прояви агресії).
• Творчі конкурси на створення єдиного результату. Наприклад, конкурс на тему «Чим ми схожі, чим
відрізняємось». Оцінювати результати не можна. Слід ураховувати, що кожен малюнок – це части-на великої картини. Із цих малюнків можна потім зробити спільний колаж, можна зауважувати, що
без одного малюнка не буде цілої картини.
• Вправи, спрямовані на виявлення схожих рис між учнями («В нас більше подібного…»).
• Створення кімнати розвантаження (релаксації) для учнів.
• Методика «Рівний – рівному», «Ми очима дітей» – діти створюють образи вчителів.
• Безпосереднє звернення до вчителя по допомогу.
• Спільні виставки.
• Шкільне самоврядування (напр., комісія стеження за порядком).
• Шкільні омбудсмени.
• Веб-сайт для дітей.
• План дій із попередження насильства в школах
ПРИТЧА ПРО ЖОРСТОКІСТЬ
В одному з монастирів Шаоліню майстер навчав учня. І якось учень поставив майстру запитання:
Учителю, а як довідатися, наскільки я жорстокий?
Щоразу, коли ти завдаватимеш удару своєму ворогу, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз ти не відчуєш болю — знай, жорстокість поглинула тебе.
Будьмо толерантними один до одного, до самих себе.
ПРИТЧА ПРО ДВОХ ВОВКІВ
Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.
У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло - заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехню ... Інший вовк представляє добро - мир, любов, надію, істину, доброту, вірність ...
Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька миттєвостей задумався, а потім запитав:
- А який вовк в кінці перемагає?
Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів: (запитайте слухачів про їх припущення)
- Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.
ЯК ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ І ЩО РОБИТИ
У ВІДПОВІДЬ НА ОБРАЗИ І ЗЛІСТЬ ВІД ОТОЧУЮЧИХ.
Один дуже старий мудрець навчав групу учнів і наставляв на шлях істинний. Він навчав їх мудрості і бойовому мистецтву. Якось раз жорстокий і невихований воїн прийшов на заняття до мудреця. Він ніколи не стримувався і часто ображав оточуючих його людей. Вын дуже він любив провокувати людей на сварки і бійки. Цього разу він вчинив, як звичайно. Спочатку викрикнув кілька образливих фраз в адресу вчителя. І застиг в очікуванні відповідної репліки. Але мудрець просто продовжив свій урок, не звернувши жодної уваги на ці фрази. Ще раз кинув слова образи воїн. Але вчитель був незворушний і нічого не відповів, продовживши свою лекцію. Це повторювалося ще пару разів. Боєць розлютився і вийшов із залу.
Після того, як він зник з виду, учні, які весь цей час з цікавістю спостерігали за подіями, запитали:
– Учителю, чому ви не викликали його на бій? Як ви могли терпіти його образи?
Мудрець промовив:
– Уявіть, що вам дарують подарунок, а ви не приймаєте його. Скажіть, кому він у підсумку належить?
– Тій людині, котра хотіла його подарувати, – не замислюючись відповіли учні.
– Точно так само і в цій ситуації зі злістю і образами. До тих пір, поки ви не приймете їх, вони належать тому, хто їх приніс.
Пропонуємо вам розповісти дітям наступну притчу.
ДВА ЯБЛУКА
Одна вчителька вирішила поділитися своїм досвідом донесення до учнів, чому цькування – це погано.
“Одного разу перед початком занять я зайшла в магазин і купила 2 яблука. Вони були практично однакові: той же колір, приблизно рівний розмір … На самому початку класної години я запитала у дітей: « Чим відрізняються ці яблука? ». Вони промовчали, тому що дійсно особливої різниці між плодами не було.
Тоді я взяла одне з яблук і, звертаючись до нього, сказала: «Ти мені не подобаєшся! Ти погане яблуко!». Після цього я кинула фрукт об землю. Учні дивилися на мене, як на божевільну.
Потім я простягнула яблуко одному з них і сказала: «Знайди в ньому щось, що тобі не подобається і теж кинь на землю». Учень слухняно виконав прохання. Після цього я попросила передати яблуко далі.
Треба сказати, що діти легко знаходили в яблуці якісь недоліки: «Мені не подобається твій хвостик! У тебе не гарна шкірка! Так, в тебе одні черви!» – Говорили вони і кожен раз кидали яблуко на землю.
Коли фрукт повернувся до мене, я ще раз запитала про те, чи бачать діти якусь різницю між цим яблуком і іншим, яке весь цей час лежало у мене на столі. Діти знову були в замішанні, адже, незважаючи на те що ми регулярно кидали яблуко на підлогу, якихось серйозних зовнішніх пошкоджень воно не отримало і виглядало практично так само, як і інше.
Тоді я розрізала обидва яблука. Те, яке лежало на столі, було білосніжним всередині, воно всім дуже сподобалося. Діти погодилися, що з задоволенням з’їли б його. А ось друге виявилося всередині коричневим, покритим «синцями», які ми йому і поставили. Його ніхто не захотів їсти.
Я сказала: «Діти, але це ж ми його зробили таким! Це наша вина!». У класі настала мертва тиша. Через хвилину я продовжила: «Точно так само відбувається і з людьми, коли ми їх ображаємо або насміхаємось. Зовні на них це практично не позначається, але ми наносимо їм величезну кількість внутрішніх ран! »
До моїх дітей ще ніколи нічого не доходило так швидко. Всі почали ділитися своїм життєвим досвідом, наскільки їм неприємно, коли їх ображають. Всі ми по черзі поплакали, а потім разом розсміялися. Коли урок закінчився, діти почали обнімати мене і один одного. Як же добре, що мої зусилля не були витрачені даремно!