16















НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ











Нехай Ольга Володимирівна,

учитель початкових класів

Ков’язького НВК Валківської

районної ради

Харківської області









Зміст

1. Вступ ………………………………………………………………………….. 3

2. Особливості організації навчальної діяльності учнів ………………………5

2.1 Характеристика навчальної діяльності……………………………………..5

2.2 Загальні психологічні особливості навчальної діяльності………………..6

2.3 Концепція навчальної діяльності……………………………………………7

2.4 Ознаки навчальної діяльності………………………..……………………..7

2.5 Дослідницький метод розвивального навчання як інструмент організа- ції навчальної діяльності………………………………………………………..8

2.6 Навчальне завдання як структурна одиниця навчальної діяльності…….10

2.7 Елементи навчальної діяльності…………………………………………...11

2.8 Навчальне співробітництво як умова формування навчальної діяльності учнів…………………………………………………………………………...….12

3. Висновки………………………………………………………………..............16

4. Список використаних джерел……………………………………………..…17

























1. ВСТУП


У сучасному світі постійно відбуваються зміни. Це зумовлює також зміни і в освітній галузі, які спрямовані перш за все на підвищення її якості. Спираючись на державні навчальні програми, на нормативні документи, вчитель виконує роль сценариста і режисера, постановника та організатора навчальної діяльності учнів на своїх уроках. А щоб розумно та ефективно її будувати, педагогу необхідно усвідомити, що саме сучасна педагогіка і психологія мають на увазі під терміном «навчальна діяльність». Тому і об’єктом цього дослідження було обрано поняття «діяльність», а предметом - «навчальна діяльність».

У тлумачному словнику «діяльність» визначена як застосування своєї праці до чого-небудь; робота, заняття, активність, діяння. [13, с.559]. В.В.Давидов визначає «діяльність» як філософсько-педагогічне поняття, яке означає творче перетворення людиною навколишньої дійсності. Вихідною формою такого перетворення є праця. Всі види матеріальної і духовної діяльності людини створені працею і несуть у собі головну рису - творче перетворення дійсності, а в підсумку і самої людини. [5, с.47].

Психолог А.Н.Леонтьєв та його учні визначили компоненти діяльності - це потреби і мотиви, цілі, умови і засоби її досягнення, дії та операції. Особливість діяльності полягає у тому, що вона має предметний характер і спрямована на творче створення матеріального чи духовного об’єкту. Якщо свідомо використовується слово «діяльність» щодо певної людської життєдіяльності, то обов’язково треба уявляти і предметний зміст її складових, і зміст її кінцевого результату. Але, якщо не можливо визначити зміст складових діяльності, не можливо від слідкувати реальне перетворення людиною тієї чи іншої матеріальної або духовної дійсності, то визначення «діяльність» використовувати не можна. [5, с.47-48].

Поширеною є думка, що участь дитини в навчальному процесі і є навчальною діяльністю. Це те, що дитина робить, знаходячись на уроці. Але з точки зору теорії Д. Б. Ельконіна — В. В. Дави­дова це не так.

Навчальною діяльністю можна назвати лише таку діяльність, яка, по-перше, вміщує у собі всі вище вказані складові загального поняття «діяльності». По-друге, ці складові мають специфічний предметний зміст, який відрізняється від будь-якої іншої діяльності (наприклад, від ігрової або трудової діяльності). По-третє, у навчальній діяльності обов’язково міститься творчий або перетворюючий компонент. Якщо під час навчальних занять учнів відсутні вище вказані ознаки діяльності, то ці заняття не здійснюють навчальної діяльності або здійснюють її у недосконалій формі. Для того щоб діти, сидячи у класі, навчалися і засвоювали знання у формі повноцінної навчальної діяльності, її треба правильно організовувати. [5, с.48].

























2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

2.1 Характеристика навчальної діяльності


Раніше відзначалось, що научіння може відбуватися спонтанно, неусвідомлено, нецілеспрямовано, а навчання припускає активність суб'єкта. Коли мова йде про активність, можна говорити про діяльність. У широкому сенсі діяльність - це динамічна система взаємодії людини зі світом або специфічна активність, спрямована на задоволення потреби. Людська діяльність містить у собі: потребу як неусвідомлюваний стан нестатку в чому-небудь, що виступає джерелом активності; мотив як усвідомлювану причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків; мету як усвідомлений образ передбаченого результату, на який спрямована дія людини; задачу як дану у визначених умовах мету діяльності, що має бути досягнута перетворенням цих умов.

Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив - пізнавальна мета - пізнавальна задача - пізнавальні дії - контроль - оцінювання.

Навчальна діяльність являє собою процес, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює наявні в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності. [15].

Дитина засвоює матеріал у формі навчальної діяльності лише тоді, коли у неї є внутрішня потреба і мотивація такого засвоєння. Це пов’язано із перетворенням матеріалу та отриманням нового духовного продукту - отриманням нових знань. Без цього повноцінної навчальної діяльності немає. Навчальні потреби і мотиви націлюють дітей на отримання ними знань як результату перетворення певного матеріалу. Таке перетворення створює умови для відкриття учнями суті поняття, що вивчається. Навчальна потреба - це потреба школяра здійснити дослідження із матеріалом для того, щоб отримати теоретичні знання про цей предмет, щоб винайти загальний спосіб рішення. [5, с.49].


2.2 Загальні психологічні особливості навчальної діяльності


Навчальній діяльності притаманні своя психологічна структура, механізми, закономірності перебігу і розвитку, а також адекватні умови розгортання, вплив вікових та індивідуальних особливостей дитини. Вищою формою навчальної діяльності є самостійна робота.

Від інших форм учіння навчальна діяльність відрізняється спеціальною спрямованістю на оволодіння навчальним матеріалом і розв'язання навчальних завдань, засвоєння загальних способів дій і формування наукових понять. У ній оволодіння загальними способами дій випереджає розв'язання завдань. Навчальна діяльність зумовлює зміни психічних та особистісних властивостей суб'єкта, які залежать від результатів його дій.

Навчальна діяльність має суспільну значущість за змістом (спрямована на засвоєння надбань культури і науки) і за формою (відповідає суспільне виробленим нормам навчання і здійснюється у спеціальних суспільних установах: школах, гімназіях, коледжах, університетах, академіях), їй притаманні суб'єктність і суб'єктивність, активність, предметність, цілеспрямованість, усвідомленість, певна структура і зміст.

Навчальна діяльність не тотожна засвоєнню навчального матеріалу, хоч воно є її основним змістом і залежить від її структури і рівня організації. Залежить вона від специфіки предметного змісту і зовнішньої структури, в яких особлива роль належить навчальному завданню і навчальним діям, спрямованим на його розв'язання.

Будь-яка діяльність є єдністю внутрішньої (психофізіологічної, психологічної, ціннісно-орієнтаційної, духовної) і зовнішньої (фізичної, комунікативної, маніпулятивної) складових: спонукальної (потреби, мотиви, цінності, смисли тощо), цільової (цілі, завдання); засобів (дії, операції, уміння, навички, рухи, звички тощо); результативної (матеріальні та ідеальні результати); само-регулятивної (самодіагностика, самооцінка, планування, самопрогноз, самокорекція тощо). Усі вони притаманні навчальній діяльності школяра, мають специфічний характер.

Отже, навчальна діяльність має специфічну спрямованість, особливий предмет, притаманні лише їй психологічну структуру, організацію, результати. [14].



2.3 Концепція навчальної діяльності



Навчальна діяльність відрізняється від інших видів навчальної діяльності насамперед тим, що спрямова­на на отримання не зовнішніх, а внутрішніх результатів, на до­сягнення теоретичного рівня мислення.

Навчальна діяльність — особлива форма активності дитини, спрямована на зміну самого себе як суб'єкта навчання. [6, с.44].

Метою і результатом навчальної діяльності є зміни суб'єкта, а не зміна предметів, на які спрямовані дії, хоч без цього не обійтися. Зміни суб'єкта неможливі без здійснення ним предметних дій.

Основною метою суб'єкта навчальної діяльності є розширення, збагачення його можливостей, розвиток здібностей, засвоєння нових способів дій з науковими поняттями і матеріальними предметами.



2.4 Ознаки навчальна діяльності



1. Наявність у дитини внутрішніх пізнавальних мотивів, що
йдуть від пізнавальних потреб.

Виконуючи одну й ту саму діяльність, учень може керуватися абсолютно різними мотивами: забезпечувати свою безпеку; дого­джати вчителю; виконувати обов'язки (роль) або шукати відповідь на власне запитання. Тільки наявність мотиву останнього типу визначає діяльність дитини як цілеспрямовану навчальну діяльність.

  1. Наявність мети свідомої самозміни («Я про це довідаюсь, зрозумію, вирішу»), розуміння й прийняття дитиною навчального завдання.

  2. Позиція дитини як повноцінного суб'єкта діяльності, який здійснює самостійно всі етапи: цілепокладання, планування, реа­лізацію мети і аналіз (оцінку) результату.

  3. Спрямованість на засвоєння теоретичних знань, пошук та побудова підстав дій, оволодіння загальними принципами ви­рішення завдань певного класу.

Навчальна діяльність не тотожна активності. Активність може існувати на рівні операцій (система програмованого навчання), в даному ж випадку активізується пошук узагальнених способів дій, відшу­кування закономірностей, принципів.

  1. Учень стає дослідником-творцем. Адже для того щоб він міг оволодіти принципом, відкрити його, треба провести дослідження. У цьому сенсі навчальна діяльність є аналогом дослідницької діяльності (квазидослідницька, квазихудожня). Усі правила й закони вибудовуються дитиною власноруч.

  2. Рефлекторний характер розгляду підстав власних дій. До­свід творчої рефлексії є основоположним елементом у формуванні особистості.[6, 45].



2.5 Дослідницький метод розвивального навчання як інструмент організації навчальної діяльності


Система розвивального навчання передбачає організацію навчальної діяльності пошуково-дослідницьким методом у формі навчального діалогу. Урок на постановку (або визначення) і розв’язання навчальної задачі має наступні етапи:

- створення ситуації успіху(для того, щоб викликати емоційне задоволення дітей своїми знаннями та позитивною оцінкою учителем їхніх досягнень і для того, щоб створити фон для чіткого уявлення ситуації);

- створення ситуації «інтелектуального конфлікту» (для того, щоб учні могли усвідомити недостатність своїх наявних знань і відчули потребу отримати нові знання для розв’язання виниклої проблеми. Тим самим діти самі для себе визначають тему уроку, тобто формулюють навчальну задачу, яка перед ними виникла);

- етап формування навчальної задачі:

а) чітке усвідомлення виниклої проблеми;

б)активізація роботи пам’яті дітей щодо визначення і відновлення необхідних теоретичних понять і способів дій;

в) активізація творчого потенціалу дітей, організовуючи їх на пошукову діяльність;

г) вислуховування гіпотез учнів і їх обґрунтування;

д) вибір оптимальної гіпотези;

ж) формулювання висновку;

- етап підсумкової рефлексії;

- закріплення у вигляді контролю і оцінки ново виведеного способу дій.

Більшості навчальних предметів відповідає певна галузь наукових знань. У зміст, що підлягає засвоєнню у межах конкретної дисципліни, необхідно проектувати не лише знання, але й способи оперування ними.

Особливість навчальної діяльності зумовлюється місцем у ній навчального завдання, яке є не метою, а засобом досягнення навчальної мети (засвоєння теоретичних знань про предмет, вироблення вмінь і навичок, розвиток інтелекту, здібностей тощо). Там, де вчитель систематично створює у класі проблемно-пошукові ситуації, умови для експериментування і творчого пошуку, школярі є повноцінними суб'єктами навчальної діяльності.

Учитель на уроці діє в позиції управлінця навчальної діяльності учнів. Належне володіння вчителем методом розвивального навчання забезпечує правильне визначення етапу навчального завдання й чітку організацію навчальної діяльності учнів на цьому етапі. [8, с.8].



2.6 Навчальне завдання як структурна одиниця навчальної діяльності



Основною структурною одиницею навчальної діяльності є навчальне завдання, у розв'язанні якого полягає її суть. Опановані при цьому способи розв'язування учні згодом використовують у розв'язуванні споріднених завдань. Ці завдання задаються в певних навчальних ситуаціях і передбачають певні навчальні дії - предметні, контрольні, допоміжні (технічні), розумові (аналіз, узагальнення,схематизація, систематизація, порівняння, класифікація тощо), особистісні (самоконтроль, самооцінка, самодіагностика, самокорекція ).

Теоретиками розвивального навчання розглядається шість етапів розв'язання навчального завдання : 1) визначення навчальної мети (об'єктивних основ того невідомого способу, який відповідав би заданій ситуації); 2) практичне перетворення цієї ситуації, що дає можливість виявити зв'язок між умовами і способом дії, який відкривається; 3) аналіз перетвореної ситуації, який дозволяє виявити цей зв'язок; 4) узагальнення результатів аналізу у формі моделі; 5) контроль і оцінка відкритого узагальненого способу; 6) конкретизація узагальненого способу дії. [8, с.8]


2.7 Елементи навчальної діяльності


В.В.Рєпкін виділяє взаємозалежні функціональні елементи навчальної діяльності: мотив, цілепокладання, власне навчальні дії, контроль і оцінювання.

Важливо, щоб у ході уроку вчитель створював умови для формування всіх складових навчальної діяльності. Випадіння хоча б однієї складової повністю руйнує навчальну діяльність і не дає змоги вважати таку активність учнів навчальною діяльністю, яка є процесом, спрямованим на розвиток учня як суб'єкта. [8, с.8].

З усіх можливих видів мотивації для розвитку суб'єкта навчальної діяльно ті актуальним є лише навчально-пізнавальний мотив, який формується під час етапу уроку на постановку навчальної задачі.

Цілепокладання - це уміння ставити перед собою мету та проміжні цілі.

Навчальні дії - це дії спрямовані на аналіз умов завдання, практичне перетворення ситуації, виділення найсуттєвішого в явищі та узагальнення результатів аналізу у формі моделі, перетворення моделі і побудову узагальненого способу дії, конкретизацію способу щодо різних типів завдань цього класу. [8, с.46].

Контрольно-оцінювальні дії наскрізні, і без них неможливим є жоден етап розв'язання навчального завдання. Крім контролю за результатом і поопераційного контролю, який безумовно формується в учнів, що навчаються за всіма методиками, система розвивального навчання забезпечує формування рефлексивного контролю - контролю, спрямованого на орієнтовну основу ("план") дії і відповідність її фактичним умовам завдання. [8, с.46].

Із здібності саме рефлексивного контролю починається самостійність школяра, починається перехід від виконавчої поведінки до само удосконаленню, до того, хто вміє вчитися. Без цієї здібності учень не може стати суб’єктом навчальної діяльності. Тому саме дії контролю та оцінки називають стартовими діями у формуванні навчальної діяльності. [2, с.87].

Функція оцінки полягає у фіксації відповідності чи невідповідності фактичного результату діяльнісного акту його кінцевій меті [8; с. 46].


2.8 Навчальне співробітництво як умова формування навчальної діяльності учнів


У педагогічній практиці діалогічні стосунки між учителем та учнем можна протиставити монологічним (пряме або приховане керування). Пряме керування та приховане, тобто маніпулювання, утверджує інтереси того, хто керує чи маніпулює. Монологічний тип педагогічної діяльності - це відтворення «суб'єкт-об'єктних» стосунків між учителем та учнем у навчанні. У межах таких стосунків учитель визначає мету навчання, надає зразки та алгоритми дій, пояснює, контролює та оцінює результати, учень же виступає слухняним виконавцем. В умовах діалогу завжди реалізуються інтереси обох сторін. Діалогічний тип педагогічної діяльності - це утвердження «суб'єкт-суб'єктних» стосунків.[11, с.114]. Навчальна діяльність організовується у формі діалогічного типу, у формі навчального співробітництва.

Спільна навчальна робота позитивно впливає на інтелектуаль­ний розвиток школярів, на становлення класного колективу. На­вчальне співробітництво формує в учнів бажання вчитися, позитив­но впливає на опанування учнями навчальної діяльності.

Підготовці вчителя до застосування групових форм роботи на уроці може сприяти розробка методики організації спільної навчальної роботи учнів, починаючи з початкової школи.

Переходити до роботи в малих групах без засвоєння учнями норм співпраці не має сенсу. У 1 класі головне завдання вчителя - навчити учнів способам взаємодії', намагатися переводити відносини особистої симпатії - антипатії в план змістовних, предметних відносин.

Учні першого класу, особливо шестирічного віку, критично ста­вляться до висловлювань товариша, але некритично - до власних суджень. Мислення дитини егоцентричне, вона вважає, що її думка єдино правильна, тому не схильна приймати точку зору інших (не чує іншого, не бажає працювати в парі).

Завдання цього періоду: підготувати дітей до взаємодії, забез­печити їх спільним простором. Для цього необхідні різноманітні іг­ри, які вимагають спільних дій.

У ході підготовчої роботи разом з учнями треба встановити правила культурного спілкування. Основним напрямком цієї робо­ти є збагачення мови дитини такими словами та конструкціями, які необхідні в повсякденному спілкуванні між людьми, наприклад:

  • складемо план дій ...;

  • я згоден з ..., тому що ...;

  • я не можу погодитися, тому що ...;

  • я хочу додати ...;

  • мені здається, що ...;

  • як ти вважаєш ...;

  • можна я зроблю узагальнення ...;

  • давайте перевіримо ....

Колективно необхідно вивести норми поведінки в групі, на­приклад:

  • слухати уважно;

  • говорити чітко, по суті, головне;

  • говорити напівголосно;

  • не згоден - запитай;

  • згоден - подякуй;

  • знайти спільне у версіях.

Особливе місце займають жестові сигнали-знаки: хочу сказати, домовились тощо.

Закріпленню соціально-поведінкових норм сприяють «таємниці спілкування», які пропонуються учням:

  • звертайся до товариша, називаючи його ім'я, і він буде звертатися до тебе так само;

  • будь уважним до тих, хто тебе оточує, і люди будуть пова­жати тебе;

  • будь ввічливим, і у тебе буде багато друзів;

  • вмій уважно слухати товариша, і ти зможеш дізнатися бага­то нового;

  • вмій поставити себе на місце товариша і ти зможеш зрозу­міти його.

Впровадження спільної навчальної роботи доцільно розпочати в першому класі під час фронтальної роботи. Активно включаються і бесіду, як правило, 5-8 учнів класу. Решта учнів спостерігають, оцінюють хід бесіди. З цією групою учнів вчитель організовує виве­дення норм співпраці. Вони мають бути виведені як поняття сами­ми учнями під керівництвом вчителя.

Відпрацювання норм співробітництва продовжуватиметься у фронтальній роботі та в парах.

Фронтальна робота для учнів має стати моделлю групової ро­боти, коли вчитель не тільки виконує роль координатора, секретаря оповідача (узагальнює версії учнів), але й аналізує вголос разом з учнями зміст та способи виконання кожної функції. Поступово процес фронтальної роботи організується таким чином, щоб част­ково або поетапно ці функції делегувати кільком учням класу (тобі а підключати учнів до виконання ролі секретаря, доповідача і т.д.).

Частина учнів відразу вступає в діалог по розв'язуванню задачі, але є й такі діти, які не відразу мо­жуть висловити свою думку, запропонувати розв'язок задачі. Такі ді­ти включаються в навчальний діалог, в груповий пошук поступово. І, нарешті, є учні, які дуже рідко включаються в спільний пошук, саме ця група учнів потребує уваги з боку вчителя. Активність дитини за­лежить й від особистісних характеристик дитини, мотивації, рівня інтелектуального розвитку. Учитель має це враховувати.

Велике значення має керівництво вчителем груповою роботою учнів, яке потребує терпіння, уваги, розуміння, такту по відношен­ню до дітей.

Учителеві потрібно створити невимушене оточення, щоб ди­тина не боялася, що її дії будуть негативно оцінені. Ніяких оцінок, зауважень з боку вчителя, посмішкою, підтримкою, ласкавим доти­ком треба показати дитині, що її приймають такою, якою вона є.

Не примушувати дитину до виконання роботи, а намагатися з допомогою інших учнів «втягнути» його в заняття.

Атмосфера довіри дасть можливість «розкритися» дитині, до­поможе йому стати активним учасником навчального процесу.

Для того, щоб діти могли обговорювати один з одним свої ду­мки, недостатньо дозволити їм робити це і поступово вводити все складніші правила та прийоми культурної дискусії.

Важливим моментом у груповій роботі учнів є самовизначення учнів. Дитина має сформувати власну позицію по відношенню до своєї роботи в групі, тобто учасник групи самовизначається щодо:

  • цілей та задач групової роботи;

  • взаємовідносин та взаємодії з іншими учасниками групи.
     Учні оцінюють можливості один одного, обирають найкращі варіанти взаємодії та розподілу позицій в групі, намагаються виді­лити та побудувати позицію організатора. Смисл групової роботи - розгорнути якомога більше підходів до роботи над досягненням поставленої мети та критично оцінити кожний з них.

У навчальній діяльності цілепокладання спирається на розу­міння завдання, його умов, уміння перевести поставлені питання у способи та методи мислительної або організаційної роботи.

Учні мають отримати від вчителя чіткі пояснення щодо результату роботи та форми його фіксації, він може бути зафіксова­ний у формі моделі, схеми, малюнка, словесній формі. Важливо на­вчити дітей оформляти результати роботи акуратно, зрозуміло для інших.

Мета навчальної роботи має бути вчителем чітко визначена та оголошена учням. Від цього залежить самовизначення учнів та ус­пішність групового пошуку розв'язання задачі.

Уміння самостійно вчитися, бути суб'єктом навчальної діяльності відпрацьовується в спільній навчальній роботі поступово, протягом всього навчання в початковій школі. [1].

3. ВИСНОКИ


Вирішення однієї із найважливіших проблем сучасної освіти: формування інтелектуальної культури особистості , яскраво унаочнюється в розробках і проведенні уроків у системі розвивального навчання Ельконіна – Давидова. У процесі організації навчальної діяльності учні оволодівають не емпіричними знаннями, а системою теоретичних понять. Коло розумових процесів під час отримання або засвоєння емпіричних знань обмежене[3], а теоретичні знання виникають шляхом аналізу ролі і функції дещо особливого відношення у середині цілісної системи, це сприяє розвитку в школярів теоретичного мислення і свідомості. Крім цього ці знання здобуваються учнями дослідницьким способом розвивального навчання, який ще має назву «метод розв’язання навчальних задач», де активно працюють всі розумові дії та операції дитини

Крім цього, правильно організована навчальна діяльність активно розвиваються такі компоненти теоретичного мислення, як вміння аналізувати, планувати, абстрагувати, узагальнювати, вміння здійснювати рефлексію. Розвивальне навчання, завдяки використанню різних засобів організації навчального діалогу, формує у дітей комунікативну компетентність, суттєво впливає і на розвиток емоційної сфери учнів. Якісно виконана робота викликає задоволення, що діє значно краще, ніж найвищий бал, виставлений учителем. У процесі навчального спілкування у молодших школярів з’являється почуття поваги до іншої людини, її позиції, думки, не пов’язане з особистими симпатіями й антипатіями. Новим змістом наповнюється для них почуття справедливості, інтенсивно формується почуття власної відповідальності за спільну працю, почуття дружби, колективізму, формується співчутливість, взаємовиручка, толерантність.

Отже, навчальна діяльність в системі розвивального навчання являє собою особливий вид діяльності.




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондар Л.В. Застосування форм спільної навчальної роботи в початковій школі // Практика розвивального навчання за редакцією О.К. Дусавицького. - Х. , 2004. - С.32-41.

2. Воронцов А.Б. Педагогическая технология контроля и оценки учебной деятельности (система Д.Б. Эльконина – В.В. Давыдова). – М.: Издатель Рассказов А.И., 2002. – 303 с.

3. Воронцов А.Б., Чудинова Е.В. Учебная деятельность: введение в систему Д.Б. Эльконина – В.В. Давыдова. – М.: Издатель Рассказов А.И., 2004. – 303с.

4. Гришко В.І. Групова і між групова форми роботи на уроках математики в системі розвивального навчання. - Х., 2004. - 19с.

5. Давыдов В.В. О понятии развивающего обучения. - Томск: Пеленг. 1995. – 142 с.

6. Наволокова Н.П. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій. - Х.: Вид. група «Основа», 2009. - 176 с.

7. Полєвікова О.Б. Рефлексія як педагогічна проблема // Методична робота вчителя початкових класів. - Харків: Основа, 2010. - С. 87-94.


8. Соницька Н. П. Моніторинг у системі розвивального навчання. – Харків: ХОНМІБО, 2008. – 72 с.

9. Сосницька Н. П. Особливості уроку в системі розвивального навчання Ельконіна – Давидова / Джерело педагогічної майстерності. Підготовка та аналіз сучасного уроку: Науково-методичний журнал. – Випуск № 2 (40). – Харків: ХОНМІБО, 2008. – С. 18 – 24.

10. Сосницька Н. П. Рефлексія педагога діалогічного типу діяльності під час проектування, проведення та аналізу проведеного уроку / Система розвивального навчання Ельконіна – Давидова в шкільній практиці: Науково-методичний збірник. – Харків: ННМЦ «Розвиваюче навчання», 2012. – 196 с. – С. 119 – 126.

11. Старагіна І.П., Сосницька Н. П., Барабаш О. Д. Діалогічний тип педагогічної діяльності як умова саморозвитку та безперервної самоосвіти вчителя / Система розвивального навчання Ельконіна – Давидова в шкільній практиці: Науково-методичний збірник. – Харків: ННМЦ «Розвиваюче навчання», 2012. – 196 с. – С. 114 – 119.


12. Цукерман Г.А. Виды общения в обучении. – Томск: Пеленг, 1993.

13. Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник української мови. - К.: Аконіт, 2006. - Т.1. - 926 с.

14.http://www.pidruchniki.ws/18940106/psihologiya/zagalni_psihologichni_osoblivosti_navchalnoyi_diyalnosti.

15. http://osvita.ua/school/method/psychology/1675/

















‹
›