Виховна година «Барвінок – символ України»

Мета: поглибити і розширити знання учнів про рослини-символи нашої країни та показати, як оспівував їх український народ; викликати інтерес до української спадщини, традицій, звичаїв та бажання їх наслідувати; сприяти формуванню поваги до свого народу та минулого; виховувати любов до рідного слова, свого краю; розвивати вміння творчої діяльності учнів.

Сьогодні у нас незвичайний урок, уявіть, що ми під блакитним небом у ботанічному саду.

- Прочитайте вірш і скажіть, про яку пору року йдеться у цьому вірші.

Уже вернулися додому З-за океану журавлі. У росах коники малі Уже кують, забувши втому. Вже хмари в сонячних накрапах У синім небі попливли. Уже кульбаби дружно в травах Жовтаві кульки надули.

• - Чому ви так думаєте?

Варіанти можливих відповідей: прилетіли птахи, журавлі з теплих країв, чути, як кують зозулі, цвітуть кульбаби.

• - Якими ж словами люди називають весну?

Варіанти можливих відповідей: красуня, чарівниця, добра, чудесна, зеленокрила, многоквітна, тепла, ясна.

Отже, уявили, що ми знаходимося з вами у Квітковому містечку ботанічного саду. Я хочу вас познайомити ще з одним жителем цього містечка. Але він дуже сором'язливий. Вчора я милувалася квітами у Квітковому, містечку. Раптом чую:

«Чому ж мене ніхто не помітив, адже я такий гарний». Я пішла на той голосок, і побачила... Та не скажу, кого. Я вирішила поділитися з вами моєю дивинкою. Але пам'ятайте, дивинку мою побачить особливо спостережливий. Тож тихенько по двоє ідіть за мною.

Хто побачив і відгадав мою дивинку? А ще хто?

Так, діти, мене дуже схвилювали ось ці ніжні квітки, які нагадують добрі оченята, чи блакитні озерця. А чи знаєте ви, як звуться ці квітки?

Про ці чарівні квіти і загадки є, і віршів багато, і пісень чимало. Давайте розглянемо його і опишемо, який він?

Т ак, барвінок - малий, вічнозелений кущ, стебла довгі, пов­зучі. А називають барвінок ще хрещатим від слова «хрест», бо його стебла перехрещуються один з одним. Листки зеле­ненькі, продовгуваті й вічнозелені, квіти голубенькі, ніби зірочки.

А на яку квітку - схожий барвінок? Дійсно, на фіалку.

 - Давайте доберемо для барвінка чарівні слова. Зірчас­тий, голубий, ніжний, зимолюб.

- А от де взявся барвінок і чому таку назву має, ви дізнаєтеся, коли послухаєте легенду.

Ріс собі невеличкий кущик. Щоранку будили його промінці сонця, він солодко потягався, вмивався і відкривав свої блакитні очі. І все було добре, тільки ніхто на нього не звертав уваги, і він часто плакав.

Одного разу побачила його чарівниця-фея. Вона почу­ла, як він схлипував, тому підійшла і запитала:

- Хто це плаче?

- Це я, - відповів тонесенький голосок.

Фея підійшла і побачила невеличкий кущик з блакит­ними зірчастими оченятами.

-      Чому ж ти плачеш? Хто образив тебе?

-      В мене зовсім немає друзів, на мене ніхто не звертає уваги, адже в мене немає запаху.

Фея була доброю. Вона заспокоїла його і сказала:

- Не плач, любий, запаху дати тобі не можу, але ти будеш квітнути довше за всі  інші  квіти,   будеш квітнути і тоді, коли друзі твої будуть довго спати. Коли чарівниця хотіла вже йти, кущик напружив свої листочки і ти­хенько попро­сив:

«Барвінком» або «переможцем». Це за те, що ти бажаєш вистояти. 

А чи знаєте ви загадки про барвінок?

Барвінок супроводжує людину від колиски до могили. У відварі з барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими і щасливими. Кущі росли біля криниці, щоб вода була чиста й цілюща. Барвінок цінують не тільки за кра­су, а  й за корисність: він - лікарська рослина.

 

 - А які ви знаєте вірші про барвінок?

Недавно ще гула метелиця, І ще лежить в низинах сніг, А вже барвінку листя стелиться Зеленим килимом до ніг. Воно під снігом і під кригою Всю зиму зелень берегло. І перше стрінуло з відлигою Весняне сонце і тепло. Із перемогою і славою Весна з'являється на світ. І квітне радісно, яскраво Барвінковий     зірчастий цвіт.

 - Чому сказано, що всю зиму листя барвінку було зеленим?

Біля хати у садку, Під кущами в холодку Я барвінок посадила, Поливала кілька днів. Він розрісся любо-мило, Аж до снігу зеленів. А сьогодні, диво з див - Наш барвіночок зацвів! Рясно-рясно, мов озерце Синє-синє навесні, Аж на серці, аж на серці Стало радісно мені! Хто заходить до двора, Чи старі, чи дітвора, Всі в садочок заглядають.

- Хто ж садив і доглядав барвіночок?

- А тепер давайте поміркуємо, як потрапив барвінок у Квіткове містечко нашого ботанічного саду?

Можливо, його приніс вітер або пташка.

 

Ну що ж наш урок підходить до кінця. Барвінкові дуже сподобалися ваші відповіді. Адже кожний з вас гово­рив про нього такі хороші слова. А тепер, перед тим, як попроща­тися з барвінком, я теж хочу йому про­читати вірш. Я буду його назива­ти синочком, синочком матінки-землі.

ЦВІТИ-ЗАЦВІТАЙ

Синій барвінку, цвіти, зацвітай,

Сину мій, синку, рости-виростай.

Квітка не в'яне, їй досить тепла,

Соку живого земля їй дала.

Це ж і для тебе цвіт і тепло,

Швидше, мій синку, ставай на крило.

Швидше, мій синку, в небо злітай,

Синій барвінку, цвіти, зацвітай.

Барвінок є символом української культури. Ця невибаглива рослина завжди росла і росте біля українських осель, стелиться вздовж стежин. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Він є символом кохання. Ця квітка - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості. 

Ця вічнозелена рослина має стебло до 60 сантиметрів завдовжки, що лежить на землі, цвіте на весні і на початку літа (у травні–червні). Барвінок розводять у садах та парках як декоративну рослину, причому виведені сорти мають золотисті та сріблясті листки, а також пухнасті (махрові) квіти. 

З давніх часів барвінок застосовували в медицині. (Треба зауважити, що рослина ця може бути отруйна.) У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при проносах, дизентерії, туберкульозі легенів, цинзі, кровотечах, жіночих недугах, емфіземі легенів та ковтуні (хвороба шкіри на голові, коли волосся злипається у тверду грудку). Відваром трави користуються для полоскання рота і горла, при зубному болі та ангіні. Міцний відвар у вигляді примочок, а також товчену свіжу траву застосовують для зупинки кровотеч та лікування ран. Настойку з коріння барвінку (на горілці) — при виразці шлунка. У гомеопатії спиртову настойку трави вживають при тривалих головних болях, носових кровотечах, екземі, висипах на лиці, а також при коклюші. Збирають у барвінка стебла, листя, квіти, корені.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття.

„Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали: "Барвінчик свій потоптала".

Барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі. Барвінок ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги.

За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: батька, матір, дитя; дитинство, зрілий вік, старість; весну, літо, осінь; вічне нев’януче кохання, нестаріюче життя, пам’ять. На Україні вельми шанували цю рослину за її красу та морозостійкість, — протягом усієї зими тендітні листочки нагадують про вічну молодість. Про цю квітку існує велика кількість легенд та міфів. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара та дівчини Вінки. Наукова ж назва походить від латинського слова, що в перекладі означає «перемагати». Барвінок шанують не тільки в Україні. У народів Німеччини ця рослина так само користується загальною любов’ю. Він є символом настання весни і першою серед весняних квітів. Існує повіря, що барвінок посаджений в саду, приносить щастя, в букеті — символізує неземну любов, він вічний, як вічна думка. А в античні часи на вінках з барвінку ворожили про заміжжя. Середньовічні інквізитори за допомогою листочків барвінку розпізнавали відьом. Барвінок був улюбленою квіткою французького письменника XVIII в. Жан-Жака Руссо. У природі існує близько 12 видів барвінку. Квіти барвінку бувають не тільки блакитні, а й фіолетові і ніжно сині. Новітні форми ще мало поширені, але вони мають і біле забарвлення квітів і навіть червоне. Барвінок є багаторічною, вічнозеленою рослиною з красивими блискучими листям. Квітки у барвінку одиночні, розташовані в пазухах. Віночок лійчастою з довгою, тонкою, циліндричною трубкою. Барвінок відноситься до невибагливих рослин. Він здатний рости і в тіні і на сонці. У природних умовах барвінок, як правило, зростає на лісових галявинах практично на всій території України. В українській літературі, такій рослині, як барвінок, присвячено багато пісень, віршів, загадок, оповідань.

Відомий український фольклорист Микола Костомаров у праці “Слов’янська міфологія” зафіксував староукраїнський “барвінковий” ритуал, коли у недільний день весною парубок назривавши барвінку, ніс його до дівоцької громади та запитував у дівчат – “Що це за дивне зілля?”. Деякі дівчата відгадували і сором’язливо признавалися, що. То зілля барвінок. Паняночкам на вінок. Здавна вважалося, що ця рослина дарує дівчині вроду. Дівчата колись умивались відваром із барвінку: “Десь ти мене, мати, в барвінку купала”.

Барвінок для українців став постійним символом шлюбу. Дівчина згадує про барвінок, коли говорить про кохання й порівнює з ним милого: Зелененький барвіночку, стелися низенько! А ти, милий, чорнобривий, присунься близенько. Колись барвінок був і одним із головних героїв українського традиційного весілля. Збирання цієї рослинки перед весіллям, коли з неї плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині – молодій, – було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в сад або до лісу, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні. Під час весілля, згідно з ритуалом, наречений вирубував молоду сосонку, запрошуючи собі на допомогу товариша або родича, котрий одержув назву “боярина”. “Боярин” вносив гільце до хати та стромляв у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідала з подружками за стіл, прикрашала гільця, в’ючи з барвінку гірлянди. А от молодому плелося спеціальне весільне сердечко з барвінку. Для цього рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. У весільній пісні з цієї нагоди співалося:

Гой на небі три зірнички,

А на землі три сестрички.

Перша несе гостру голку,

Друга несе нитку шовку,

Третя несе барвіночок

Молодому на віночок.

“Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, – казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір’ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

Кажуть, що п’ять пелюсток цієї квітки символізували п’ять засад щасливого подружнього життя: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята – вірність. Образ квітнучого барвінку символізував щасливий шлюб, а от зів’ялий барвінок означав нещасливий стан одруженої жінки: Хрещатенький барвіночку, зав’яв у прискриночку! Зв’ялив-зсушив, вражий сину, чужу дитиночку. Барвінок, як зілля весільне, садилося і на могилах. Причиною цього, на думку М. Костомарова, було слов’янське вірування про таємничий зв’язок між шлюбом і смертю. Імовірно, в цьому символі ми маємо бачити високе розуміння наших пращурів про міцність і святість шлюбу: вони обрали символом його рослину просту, не пишну, проте нев’янучу, квітка якої нагадує небесну зірку.

З часом барвінок стає таємничим символом переходу від одного стану життя до іншого.

Барвінок — символ шлюбу, життєстійкості, вічності; символ дівоцтва, молодості, єднання вічного життя людей з небесним царством Предків. Існує припущення, що колись барвінок був священною рослиною підземного божества, господаря потойбіччя.

Барвінок — символ переходу людини з одного стану в інший — народження, шлюб, смерть, тому ця рослина використовується у багатьох народних обрядах. У фольклорних пісенних текстах барвінок: а) посилають дівчину по барвінок, бо вже близько її весілля; б) вінок із барвінку наробив жалю — розлучив молоду із рідним батьком. Його форма вже сама говорить за себе: це хрест чи перехрестя. Барвінок, посаджений на могилах, — вічна пам’ять про померлого, а квітучий барвінок — освідчення в коханні. Барвінок — найголовніше зілля для весільних вінків. Не даремно кажуть: «Стелися, барвінку, аби любов з любов’ю зустрілась». Він і хрещатий, бо росте в усі сторони світу:

Ой вінку, мій вінку! Хрещатий барвінку! Та коли б я знала, що за милим буду —Я б ще кращий звила!

Вінки з барвінку плетуть ще на похоронах і на родинах. Хрещатим зіллям прикрашають і обжинковий вінок на святі бога врожаю. Барвінок відомий і як приворотне зілля. Досить хлопцеві й дівчині з’їсти листок барвінку, як між ними спалахне кохання. У народних піснях витоптаний барвінок чи зів’ялий барвінковий віночок означає втрату дівочої цнотливості. Відповідно, косити барвінок — давати волю прагненням любощів. Віночок з барвінку вішають над дверима і вікнами, щоб злі духи не проникали в дім. Вінки з барвінку також одягали на голову злочинців, яких вели на страту, щоб таким чином відігнати нечисту силу. Дітям барвінок слугує оберегом від уроків. Корову обкурюють барвінком, щоб їй не нашкодила відьма. Молоко, зіпсоване відьмою, три рази проціджують через вінок із освяченого барвінку. Як чарувальне зілля барвінок може використовувати й нечисть. Відваром коренів барвінку, які настоюють протягом дев’яти днів, відьми поливають місце, яке хочуть зачарувати: людина, пройшовши через нього, буде сохнути і помре. Відьма варить корінь барвінку, щоб прикликати до себе якусь людину: коли вода закипить, вона називає ім’я людини, і та відразу піднімається у повітря і прилітає до відьми. Сама відьма, щоб летіти, натирається соком барвінку. Букетиками барвінку сваха одарювала гостей на хрестинах (Полісся).

З нар. джерел: Ой не стелися, хрещатий барвінку, та по крутій горі!; Ой ти, козаче, зелений барвінку, прийди до мене хоть у недільку; Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати, а вже ж наші вороженьки полягали спати.