Тема. Джованні Боккаччо як зачинатель нової європейської прози. Збірка новел «Декамерон», її композиція, тематичне багатство.
Мета:
дати учням короткі відомості про життя і творчість Боккаччо та його вплив на формування нової європейської прози;
пояснити сенс заголовку збірки «Декамерон» та його зв'язок зі структурою твору;
розкрити особливості композиції збірки;
домогтися засвоєння поняття «новела»;
розвивати навички виразного читаний, конспектування, логічного мислення, зв'язного мовлення;
удосконалювати навички аналізу літературного твору;
сприяти формуванню у школярів оптимістичного ставлення до життя та найкращих душевних поривань і якостей людини: благородства, щедрості, чесності.
формувати гуманістичні ідеали та читацьку культуру.
Обладнання: портрет письменника, підручник із зарубіжної літератури або текст восьмої оповідки другого дня з «Декамерона» у перекладі М. Лукаша; словник літературознавчих термінів.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Відкриваючи «Декамерон» уперше тільки-но прочитавши першу оповідку,
вражений мов громом з ясного неба, вигукуєш з Петраркою: «Як потрапив
я сюди і коли?» Це вже не еволюційна зміна, а катастрофа, революція...
Франческо Де Санктіс
Хід уроку
І. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.
Слово вчителя.
Відродження було справді революційної епохою, епохою відкриття світу, природи, людини. Біля самих її витоків стоїть італійський письменник-гуманіст Джованні Боккаччо, автор безсмертного «Декамерону».
ІІ. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку.
ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
1. Робота з епіграфом.
Яке враження на сучасників справив твір Дж. Боккаччо?
Як ви думаєте, чому автор висловлювання згадує Петрарку? (Можливо, з метою підкреслити значення твору для епохи, показати його велич.)
2. Робота з портретом письменника. Слово вчителя.
Перед нами портрет Джованні Боккаччо. Це фреска Андреа дель Кастаньо у церкві Санта Аполлонія міста Флоренції. У ренесансній рамі (мармуровій колонаді на сяючому тлі золотаво-коричневої мозаїки) зображено високу постать мудреця, філософа в червоно-білому вбранні. В руках він тримає величезний фоліант, обтягнений шкірою із золотим шитвом. Книжка обернена до глядачів усією площею обкладинки. Звичайно, ми бачимо «Декамерон» — безсмертну пам'ятку епохи Відродження.
3. Біографічні відомості життя Боккаччо (міні-лекція з паралельним записом у зошит найважливіших тез).
Із творчістю Джованні Боккаччо пов'язана поява європейської прози нового типу. Його «Декамерон» — найпопулярніша книга доби Відродження. Ще за життя письменника його слава перейшла кордони Італії і полетіла просторами Європи. Проте біографія Боккаччо все ще має білі плями, які історики літератури не можуть пояснити однозначно.
Народився Джованні Боккаччо в сім'ї флорентійського купця. Його предки були селянами й жили в маленькому тосканському містечку Чертальдо, де мали будинок і клапоть землі. Та його батько став купцем. За словами самого письменника, він був «чоловік грубий і неотесаний». У Флоренції його звали трохи зневажливо — Боккаччіно, та батька це не ображало. //Існує версія, що батько Джованні певний час мешкав у Парижі, де і зустрів жінку, яка стала матір'ю майбутнього письменника. Після смерті коханки купець забрав сина до Флоренції.//
Про дитинство самого Боккаччо майже нічого не відомо. Навряд чи воно було радісним, адже вдача у батька була нелегкою. Поетичні нахили Джованні проявилися ще в початковій школі. Однак батько мріяв про помічника й наступника, тому в 10 (за іншими даними — у 14 чи навіть 17) років батько відвіз Джованні до Неаполя і віддав у науку до великого комерсанта. Купця з юнака явно не вийшло. Тому йому було наказано ходити до університету і вивчати канонічне право. Але й до професії юриста юний Боккаччо не відчував схильності. Єдине, що його захоплювало — це поезія. Гроші й становище батька відкрили йому доступ до великосвітського товариства, де читалися вірші трубадурів, а також до літературно-наукового гуртка, який збирався навколо короля Роберта.
У 1330 — 1331 роках у неаполітанському університеті, де вчився Боккаччо, читав лекції з права близький друг Данте — останній великий поет школи «Нового солодкого стилю» Чіно да Пістойя. Майже в той самий час молодий живописець Джотто розписував королівський палац. Король Роберт часто ходив до нього дивитися, як він працює, і брав із собою Джованні. Джотто справив на юнака величезне враження (пізніше він зобразить Джотто в «Декамероні», помістивши його серед чемпіонів дотепності). В цей же час Боккаччо знайомиться з віршами Петрарки, з яким листувався король. Прочитавши сонети великого майстра, Джованні спалив усі свої юнацькі вірші, але бажання стати хорошим поетом у ньому не згасло.
При дворі короля Роберта Джованні Боккаччо зустрів Марію д'Аквіно, яку палко покохав і під ім'ям Ф'ямметти («вогник») прославив у багатьох своїх творах. Щоправда, сучасні дослідники вважають, що Марія — літературна вигадка, оскільки в офіційних документах про цю представницю Анжуйської династії жодним словом не згадано. У вступі до «Декамерона» Боккаччо писав: «...Палав високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно моєму станові личило..»
Перший, неаполітанський, період творчості Джованні Боккачччо був досить інтенсивним. Він писав вірші про кохання, що оспівували Ф'ямметту, створив прозовий роман «Філоколо» та дві великі поеми — «Філострато» та «Тезеїда».
У 1340 році сталося нещастя: банкрутство дому Барді розорило батька Боккаччо, і молодому поетові довелося повернутися до Флоренції. Відтоді він уже ніколи не вилазив із нестатків. Ніякого бажання продовжувати справу батька не було, юнак, як і раніше, захоплювався поезією.
Флоренція, куди повернувся молодий поет, жила неспокійним життям: тут точилася жорстока класова боротьба. На політичну арену вперше виступили наймані робітники, попередники пролетаріату. Цікаво, що всі симпатії Боккаччо були на стороні демократичних ідеалів. Боккаччо проникся ідеями ренесансного гуманізму, що і відобразилося в його творах цього періоду; «Амето, або Комедія про флорентійських німф» (1341—1344), «Любовне видіння» (1342), «Елегія мадонни Ф'ямметти» (1343—1344), «Ф'єзоланські німфи» (1344—1346). // Роман «Амето» започаткував у європейській літературі тему природи й наново відкрив античний жанр пасторалі; поема «Ф'єзоланські німфи» є перлиною італійської поезії; невелика повість «Елегія мадонни Ф'ямметти» — сумна сповідь дружини заможного городянина, закоханої в юнака Памфіло, Автор зосередив увагу на описі почуттів героїні, її душевного стану, чим започаткував новий тип художньої прози — психологічний роман. //
Повне естетичне розкриття ідеали гуманізму знайшли своє в «Декамероні», написанному 1353 року і виданому більше, ніж через століття. Цей твір відіграв велику роль у розвитку ренесансних ідей в Італії, мав значний вплив на європейську літературу і приніс письменнику світову славу. «Декамерон» — збірка новел, сюжети яких на той час уже були здебільшого мандрівними. Боккаччо творчо обробив міські анекдоти, античні джерела, навіть арабські казки, створивши нову, гуманістичну картину світу й людини, уславив радість людського існування. Композиція книги мозаїчна (на кшталт сучасних серіалів — кожна оповідка має закінчений сюжет, а всі разом вони створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків).
Після «Декамерона» творчість Боккаччо пішла на спад. Деякі дослідники пояснювали це релігійною кризою, пережитою Боккаччо на початку 60-х років, яка нібито вплинула на його позиції по-середньовічному аскетичної ідеології. Але насправді це було не зовсім так. На спад ішло життя Боккаччо. Він швидко старів і страшенно боявся смерті. Окрім того, Боккаччо розчарувався у флорентійській демократії, хоча й залишився вірним ідеалам гуманізму.
У 1363 році письменник покинув Флоренцію і оселився в Чертальдо. Його запрошували до двору багатьох італійських можновладців, але він раз і назавжди обрав свободу. Останній період життя і творчості Боккаччо минув під знаком дружби з Петраркою, який був у той час визнаним вождем європейського гуманізму. Письменник, мабуть, зрозумів, не тільки те, що суспільство, змальоване ним у «Декамероні», ще має бути створене, але й те, що його неможливо створити» спираючись на самий лише Досвід народно-бюргерської культури пізнього Середньовіччя. У 50-ті роки він вступив на «петрарківський шлях» побудови нової культури. З-під його пера з'являються твори латинською мовою «Про нещасну долю славетних людей» (1355—1360), «Про знаменитих жінок» (1360—1363), «Походження поганських богів» (1350—1363). Письменник, як і Петрарка, спираючись на давнину закладає основи гуманістичної «науки про людину», що стануть найважливішою ідейною передумовою для розвитку ренесансної літератури не лише у Флоренції, а і в усій Італії.
Останні роки свого життя Боккаччо присвятив науці, написав кілька трактатів про творчість Данте. В жовтні 1373 року флорентійська комуна доручила йому прочитати лекції про «Божественну комедію». Боккаччо читав їх у церкві Св. Стефана до січня наступного року, коли хвороба змусила його відмовитися від публічних виступів. Коментар до «Комедії» був його останньою працею. Боккаччо познайомив гуманістичну молодь з Данте, прилучив її до світу дантівських ідей. Боккаччо вивчав давньогрецьку мову, щоб разом з Леонтієм Пілатом закінчити переклад гомерівської «Іліади».
Помер Джованні Боккаччо в Чертальдо 21 грудня 1375 року. На його могильному камені викарбувані слова: «Studium fuit alma poesis» (Він займався благодатною поезією). Та час розставив свої акценти – нащадки люблять і цінують перш за все його прозу – яскраву, соковиту, сповнену непереможної радості життя.
Творчість Боккаччо прийнято поділяти на три періоди: неаполітанський період, відлуння якого ще відчуваються протягом перших років після повернення у Флоренцію; флорентійський – період вищої зрілості, коли Боккаччо пише головні свої шедеври (приб. 1343 – 1353 рр.); остання третина життя, характерна відходом у наукові знання і душевною кризою.
4. Слово вчителя «Історія створення збірки „Декамерон"».
«Декамерон» став найвідомішим твором доби Відродження. Письменник працював над ним з 1350 по 1353 роки. Збірка мала грецьку назву, що перекладається «десятиденник». Складається вона зі ста оповідок, новел. Взагалі, Боккаччо вважається «батьком європейської новели».
5. Словникова робота.
Психологічний роман — прозовий твір, у якому основним об'єктом зображення є особисті почуття людини.
Новела (іт. novella — новина) — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом.
Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів.
Головні ознаки новели: динамічний напружений сюжет, наявність чіткої композиції, перевага сюжетної однолінійності, невелика кількість персонажів, наявність переломного моменту, несподівана розв'язка.
У жанрі новели, крім Дж. Боккаччо, працювали П. Меріме, О. Пушкін, І. Бунін, Гі де Мопассан, О’Генрі, В. Стефаник.
6. Коментар учителя «Структура та ідейна спрямованість твору».
«Декамерон» став ніби своєрідним зведенням оповідної літератури, яка існувала до нього. В основі твору лежить теорія гуманістичного реалізму.
Збірка має таку повну назву: «Зачинається книга, іменована Декамерон, прозвана Принц Галеотто, в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів».
У творі є дві передмови. Одна звернена до читача, а друга виконує функцію конструктивної рамки, що скріплює оповідки, надає їм цілісності.
Адресат книги — прекрасна стать, оскільки сам автор переконаний, що нікому, крім жінок, його твір не дасть користі і ніхто не зуміє оцінити його так, як жіноцтво. Пояснюється це тим, що жінки від страху та сорому, притаманних їм, приховують свої почуття і більшу частину свого часу проводять у чотирьох стінах. Але такими були звичаї, освячені церквою. Далі автор вказує, що він має на меті розважити не всіх жінок, а тільки закоханих. Саме для них він і приготував сто оповідок: байок, притч, історій.
Зміст твору — це веселі й сумні любовні пригоди, різні бувальщини, тогочасні та стародавні історії, які протягом десяти днів розповідалися в товаристві сімох дам та трьох кавалерів під час останньої пошесті чуми у Флоренції.
«Декамерон» починається з опису чуми. Чума — це і реальна катастрофа (епідемія 1348 року), і символічний образ, що є рамкою твору. Це масштабний реалістичний образ кризового стану світу під час його переходу від Середньовіччя до епохи Відродження, Він дає міру всій книзі.
Твір Дж. Боккаччо — своєрідний «роман виховання». Письменник вірив у можливість морального вдосконалення людини. Ця думка є провідною у творі й становить, його ідею.
7. Запитання до учнів.
Згадайте, який із вивчених вами творів починався символічним зображенням світу?
Назвіть автора цього твору.
Який символічний образ використовував письменник? (Символічним зображенням світу починалася «Божественна комедія» Данте. Автор використав образ «похмурого лісу», в якому він сам заблудився.)
8. Бесіда з учнями за прочитаним («Переднє слово», «День перший»).
Коли починаються описувані події? (У вівторок.)
Де починається дія? (У церкві Санта Марія Новела зустрілися сім жінок-подруг, сусідок, родичок.)
Якого віку були героїні? (Усі вони були молоді — від 18 до 28 років. Усі гарні, розсудливі, благочестиві, скромні, родовиті.)
Назвіть їхні імена. (Автор не побажав назвати їхніх справжніх імен і вигадав для них нові, літературні: Пампінея, Ф’ямметта, Філомена, Емілія, Лауретта, Нефіла, Еліза.)
Що вирішили робити жінки? (Оскільки в місті була епідемія чуми, то Пампінея запропонувала, заради врятування життя кожної з присутніх, залишити місто і поїхати до чийогось сільського маєтку. Всі підтримали її. А мудра і розважлива Філомена додала, що їм не обійтися без чоловічого товариства.)
Хто став супутниками героїнь? (Саме в той момент до церкви зайшло троє молодих людей: Панфіл, Філострат, Діоней. Вони були закохані в деяких із цих дам. Пампінея розцінила цю зустріч як вияв прихильності до них Фортуни. Чоловіки згодилися на пропозицію.)
Що вирішили члени товариства? (Кожного дня обирати когось за старшого і розповідати історії.)
Що цікавило молодих людей? (Розповіді про щастя, кохання, людську щедрість і великодушність. Тобто реальне життя, позбавлене впливу на нього релігійних догм, які душили живе в людині.)
9. Коментар учителя.
Між оповідачами «Декамерона» і авторським «я» існує тісний зв'язок. Голоси оповідачів подібні, тому що всі вони схожі на гуманіста Боккаччо, але не тотожні йому. Це не просто весела компанія молодих флорентійців, це саме — суспільство нове, гуманістичне, яке протиставляється чумі.
Твір італійського письменника — не бенкет під час чуми. Проводячи час у різних розвагах, насолоджуючись бесідами й поезією, герої Боккаччо продовжують жити злагодженим суспільним життям. Вони існують у гармонійній згоді з мальовничою, радісною природою, описам якої автор надає великого значення.
Природа у Боккаччо дійсно прекрасна й ідилічна. Вона соціально характеризує товариство, з одного боку протиставляючи його смертельній чумі, а з іншого — прилучаючи молодих людей до нових, гуманістичних ідеалів. У рай на небесах поет навряд чи вірив, а про рай на землі все ж таки мріяв. Тому можна сказати, що декамеронівська «республіка поетів» — це перша гуманістична утопія європейського Відродження.
10. Робота з текстом новели «День перший. Оповідка перша». Бесіда за питаннями.
— Хто є героєм прочитаної новели? (Сер Чаппеллетто, нотар.)
— Який світ зображено у творі? (Світ флорентійських купців і банкірів.)
Яким постає головний герой? (Він мерзотник, клятвопорушник, п'яниця, розпусник і взагалі людина, позбавлена будь-яких моральних принципів.)
Що трапилося з сером Чаппеллетто? (Перебуваючи у від'їзді, він захворів. Зупинився герой у братів Мушатта.)
Як господарі поставилися до хворого? (Вони дуже перелякалися, тяжко зажурилися, бо не знали, що робити.)
Яким було прохання хворого? (Почувши розмову господарів, Чаппеллетто просив покликати священика, щоб, сповідатися йому.)
Чи був Чаппеллетто чесним на сповіді? (Ні, він весь час брехав, вдаючи з себе порядну людину.)
Як ви думаєте, чи повірив йому священик? (Так, адже він оголосив усім, що Чаппеллето — святий чоловік.)
Що висміює автор у цій новелі? (Церковні догмати. Як бачимо зі змісту твору, їх розвінчує саме життя. У сцені сповіді Чаппеллетто востаннє виявляє всі закладені в ньому можливості, захищаючи свою особистість. Саме вияв особистості був новим для того часу.)
— Як на вашу думку, автор вважає свого героя позитивним чи негативним? (Звичайно, негативним.)
— Які художні прийоми використовує Боккаччо в цій новелі? (Прийом парадоксу і сатири.)
11. Коментар учителя.
У новелі виразно виявилася трагічна й притаманна всьому італійському суспільству суперечність між людською індивідуалістичною «доблестю» і суспільною моральністю. Як чутливий художник, Боккаччо цю суперечність відзначив, але він творив ще на початку епохи Відродження і тому не вірив, що її можна подолати естетично. Парадоксальність перетворення непорядного нотаріуса на «нову людину» є висміюванням релігійних забобонів, що існували в тогочасному суспільстві. Письменник показує алогізм сучасного йому суспільства, недоступність його для людського пізнання.
IV. Закріплення вивченого матеріалу.
Узагальнююча бесіда.
Який внесок Дж. Боккаччо в розвиток світового літературного процесу?
Дайте визначення новели як жанру.
У чому полягає своєрідність композиції збірки «Декамерон»?
Яка тематика новел?
Як перекладається назва збірки?
Які символи використовує автор у творі?
Яке символічне значення має товариство молодих людей, героїв твору?
V. Домашнє завдання.
1. Вивчити конспект.
2. Прочитати статтю підручника про письменника та третю оповідку першого дня на с. 225-232 (та першу оповідку дня п'ятого).