ІНСЦЕНІЗАЦІЯ ПОВІСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА «НАЙМИЧКА» (уривок)

(Вчитель української мови та літератури Поздимирського НВК

Михалюк Наталія Григорівна)

(ЗВУЧИТЬ МУЗИКА ПІСНІ «ТАКА ЇЇ ДОЛЯ»)

«Ой одна я одна»( Руслана Мельничук)

Чоловік(венгр).Іду і в кожен двір заглядаю,ліки я маю.Чи не треба?

Лукія .Які ж у вас є ліки?

Чоловік.О ,в мене всякі,різні є кроплі:і на зуби,і на голова,і на рука,і на нога,-всякі,всякі кроплі є.Тільки гроші не можна жаліти.

Лукія .Ну,добре,чи є в тебе такі ліки,щоб проти всякої недуги дитині допомагали?

Чоловік.Аякже!Проти різної недуги є,всякі кроплі є.(заглядає в сумку)Оця проти зуба,ця-голова,ця трасця,ця нога,ця пузце лікує.

Лукія. А чи нема в тебе семибратньої крові?Вона одна проти всякої недуги помагає.

Чоловік.Є,ось зараз шукаю!(дістає вузлик з грудочкою)Ось це і є!

Лукія.А що ж буде коштувати ця грудочка?

Чоловік.Ця два гривня і один копа.

Лукія.Боже ж мій!Що ж мені робити?У мене стільки немає.Тільки одна гривня і одна копа.

Чоловік Не можна,трошки мало.

Лукія.Більше немаю.

Чоловік.Добре,оддам,тільки ще чарочка і трошки їсти.

Лукія.Дам їсти,дам пити ,але дайте ліки(виходить і приносить вузлик і дає гроші).

Чоловік.Отак і розійдемось.І мені буде,і вам.(кланяється і виходить)

Лукія.Тепер я,слава Богу,спокійна.Тепер я добре знаю,що мій Марочко буде живий і здоровий.Тепер у мене є ліки проти всяких недуг.А про щастя його я вже не сумніваюся.Я виблагаю йому у Бога віку довгого і долі доброї.Чи сказати йому коли-небудь,що я його рідна мати? Чи не казати? (задумалась)Ні ,не скажу,ніколи не скажу!Хіба що перед смертю на сповіді покаюся,а то нікому в світі не скажу.(виглядає у двері.)Хазяї вернулися.(поправляє ліжечко)

(заходить Марта)

Марта.А ми,Лукіє,дорогою венгра зустріли і я купила в нього семибратньої крові для нашого Марочка.Бог його знає,може, що й станеться з ним,так ось у нас є ліки.Що він спить?

Лукія.Спить у вашій кімнаті. І тут венгер був,і я теж купила семибратньої крові.

(заходить веселий Яким і співає) -1-

Яким. Ой гоп по вечері,запирайте,діти,двері,

А ти стара,не журися

Та до мене прихилися.

Марта.Цить,лобуре!Цить,Марко спить.Ідемо роздягатися.

(всі виходять,а тоді в кімнату заходить Катерина,міняє на столі скатертину ,сідає за стіл і говорить)

Катерина.І чого то Лукія із самого ранку ходила по квітнику,вирізала квіти ,а в хаті ніде не видно їх. Якась сьогодні чудна вона:то усміхається,то плаче. І чого б то? Певно, знов біля Марка сидить,як біля рідної дитини.

Марта(гукає за дверима)Катре,Катре!

Катерина.Я тут,вже іду(виходить)

(за дверима чути плач дитини і голоси)

Марта.Нащо ти його розбудила?

Лукія.Я не будила,він сам прокинувся.

Марта.А що то за вінок у нього на голові?

(заходять)

Лукія.То я йому ще зранку сплела,бо ж у нього сьогодні…

Марта.Нащо йому твій вінок?Тільки дитину перелякала.Візьми і віднеси у мою кімнату та й повісь перед Варварою-великомученицею.

Лукія.Добре.(виходить з вінком)

Марта. І що тільки Лукія не вигадує аби балувати малого.З якої нагоди

вінок? Так і не сказала,ото чудна дівчина.

(на дворі чути голос)

Корнет.(кричить)Одкривай браму ,хазяїн!

(в хату заходить Лукія,бере Марка і сідають за стіл)

Марта.Хто там?А де Яким?(виходить)

Корнет.Ну,хазяїне,якщо не хочеш пустити нас пополювати на твоєму хуторі,то пусти хоч до хати води напитися.

Яким.Ласкаво просимо,заходьте,заходьте в хату.

Корнет.Почекайте мене у дворі,я зараз вийду.

(Лукія збирає Марка,бере за руку,щоб вийти)

Марта.Що ти робиш? Куди йдете з хати?

Лукія.То москалі.Ще дитину перелякають.

(в той час у дверях з`являється корнет,дивиться на Лукію,вона відвертає голову,пропускає Якима і виходить з дитиною)

Марта (наливає з глечика у горня воду і подає гостю)

Корнет.(випивши)Холодна і мокра вода. Бабусю,а що то за молодиця вибігла з хати?

Марта.То Лукія,наша наймичка.

Корнет.Так це,мабуть,її дитина?

Марта.Ні,то наша дитина.

Корнет.Чого ж втекла твоя робітниця?Ми ж не звірі,чого вона так злякалася?

Яким.Вона в другій хаті порається. -2-

Корнет.Чи не можна,голубонько,глянути на твою робітницю?Вона ,здається гарна.

Марта.Така ж як і всі люди.Та їй тепер ніколи.

Яким.Та ви сідайте,закуримо…

Корнет.Добре.Дякую.Сьогодні ніколи сідати,іншим разом

Яким .З Богом!(відводить за двері і вертається назад,за ним заходить Лукія,сідає .шиє)

Яким.Бог його знає,коли ці улани підуть од нас.Четвертий рік стоять і стоять.Дурно тільки хліб їдять

Марта .Ну хліб їдять ще б нічого,є слава Богу.А то гріх тільки з ними.Скільки дівчат з світу звели!

Яким.Еге!А як воно батькові й матері безталанної?Пропащі1Навіки пропащі!

( Лукія тихо заплакала)

Яким.Плач,моя доню,плач.В тебе ще зосталася хоч добра слава!А в тих бідолах що зосталося?Ганьба, довіку ганьба!

Марта .Так,Якиме,так.Вічна наруга.Вічне прокляття на землі.

Яким.Отож-бо й є,що ти дурна баба,стоїш у церкві,а не чуєш,що отець в євагелії читає?

Марта.Що ж він там читає?

Яким.А те,що Господь прощає всіх розкаяних грішників,навіть.і блудницю.

Марта.Що правда,то правда,Якиме,ідемо відпочинемо і спати пора, бо завтра зранку до церкви.(виходять)

(в кімнату тихенько заходить Катерина,підходить до Лукії ,торкається плечей,та здригається)

Лукія.Ох і налякала.І чого тобі,чого ж іще досі не спиш?

Катерина.А ти чого не лягаєш? Марко спить ,і хазяї пішли відпочивати,а я бачу ,що ти і вночі собі роботу шукаєш.

Лукія. Маркові сорочечку гаптую,він буде в церкві найгарніший.

Катерина. Лукіє,а де ті квіти,що ти сьогодні вирізала із самого ранку?

Лукія.Там ,на столі,стоять.

Катерина.Я прибирала у всіх кімнатах і ніде не бачила.

Лукія.Значить,я не рвала квітів.Що ти придумала ,Катю,ідемо спати і ми.Завтра дошию нашому хлопчику.

Катерина.Лукіє, та який він наш? Чудна ти якась.

(плач дитини і колискова пісня)

Марта. (заходить у хату і оглядається)Де Марко?

Яким. Не знаю,не бачив.

Марта.Ти ніколи й нічого не знаєш.

Яким. А що я маю знати?

Марта.Де Лукія,де Марко?(виходять,за дверима чути голос) -3-

Бідолаха аж посинів.Чого ви в клуні на холоді були?Чи ти Бога не боїшся,Лукіє?(заходять в хату)І що це тобі на думку спало?

Лукія. Я злякалася.

Марта.Чого ти злякалася?

Лукія. У нас був…

Марта.Хто був? -3-

Лукія.(тихо) Здається улан.

Яким(заходить) Що там таке сталося?

Марта.Лукія каже,що у нас в хаті був улан.

Яким. А вовка не було? А скажи,Лукіє,який той улан:рудий,сірий чи волохатий?(сміється)

Лукія. А якби й заходив,то ж не звір.Чого ховатись?

Марта.Дивись,яку сорочечку вигаптувала Лукія нашому Маркові.Певно всю ніч не спала.

Лукія.Гаптувала,бо чомусь не спиться.

(Марко на конику скаче до порога,заходить корнет;Лукія бере Марка і вибігає з хати, за нею виходить Марта)

Корнет.Здоров був,хазяїне!

Яким.Доброго здоров`я!

Корнет.Чого вони в тебе такі дикі?

Яким. Та що,добродію,сказано – баби?а баби все одно що кози-скачуть,як тільки загледіли чоловіка.

Корнет. А я сьогодні пополював трохив у тебе,та й думаю провідаю.

Яким.Просимо сідати.А чи не бажаєте пополуднувати з нами,мабуть, на полюванні проголодались.

Корнет. Не відкажусь,бо сьогодні зранку не снідав.

Яким.Посидьте хвилинку,а я піду пошукаю своїх диких хуторянок.

(виходить)

(корнет пройшовся декілька раз по кімнаті і заглянув за занавіску,де було ліжечко Марка.)

Корнет.Ба !Добра думка!(вийняв гроші і поклав під подушку; тільки сів,як у кімнату зайшла Марта,застелила стіл і почала подавати обід)

Яким(зайшов і з порога)Хоч ти їй кілок на голові теши,не хоче йти в хату та й годі!

Корнет.Хто це не хоче?

Яким.Наша наймичка,така дурна,наче зроду людей не бачила.

Марта.А не йде,то й нехай не йде.Ми й без неї впораємося.

Яким .Прошу вашої милості,сідайте за стіл та пополуднуйте,що Бог дав.

Корнет.(їсть і говорить)А ти мені,дядьку з першого разу сподобався.Пам`ятаєш?

Яким.Пам`ятаю.А ви мені,признатися,тоді зовсім не сподобалися.А тепер бачу,що ви чоловік добрий.

Карнет.Отож бо й є! Та я правду сказати,і перебрався у ваше село на квартиру,щоб до тебе в гості їздити. -4-

Яким.Благодаримо!Благодаримо!(гукає)Марто !Пряж яєшню з ковбасою!І неси з погріба…

Корнет.Годі!Годі,дядько!Нічого не треба!Я зараз поїду.

Яким.Поїдеш! Та тільки не зараз .Я ще покажу тобі нашого Марка.

Корнет.А хто це такий ваш Марко?

Яким.А наша дитина.Хіба ти не знаєш,що у нас і син єсть?(виходить)От вражі баби…

(за хвилину веде Марка,хлопець плаче,опирається.За ними заходить Марта.)

-Дивись!Дивись!Яке добро нам на старості літ Бог послав.Бери,жінко,гайдамаку,забавляй його по-своєму.

(Марта з хлоцем виходять)

Яким.Змилувався над нами Бог ,і на старість підкинув такого синочка.

Корнет.Як то розуміти-підкинув?

Яким.А так як чуєш.Під своїми дверима знайшли хлопця та ще й сповитого.

Росте синочок,як …

Корнет.Стривай.а хто ж його справдешня мати?

Яким.А хто його знає,мабуть покритка якась,безталанниця.

Корнет. Буду дякувати тобі,дядьку. Тепер я часто буватиму у вас,а сьогодні не держи-діло є.(іде до дверей)Прощай!

(яким виходить за корнетом)

( Музика тиха .)

( Заходить Лукія і поправляє ліжко Марка,знаходить гроші.)

Лукія. Невже здогадався? Куди їх?(роздивляється то на гроші,то навкруги,ховає мовчки за пазуху,в кімнату, оглядаючись, заходить корнет,бере Лукію за плечі)

Корнет. Скажи,Лукійко,за що ти мене цураєшся,чого ховаєшся щоразу,як я сюди приїду?

(Лукія мовчить)

Корнет. Я страждаю.За що я тобі став немилий?Згадай хвилини нашого щастя.

Лукія повернулася,глянула на нього і заплакала.

Корнет.Чого ти плачеш?Як хочеш,почнемо знову…

(Лукія плюнула на корнета,одвернулась,підійшла до дверей і гукнула):

Катре!

Корнет. Не клич нікого,побудемо наодинці,я тобі всю правду скажу

(заходить з качалкою Катерина)

Лукія .Катре, побудь з тим паном,а я піду до Марка,щоб не злякався чого сам.(вийшла,але зразу ж вернулася з червінцем у руках,підійшла до корнета)

Лукія.Марко і без твоїх червінців багатий,візьми.

(Корнет одвів її руку назад,вона кинула гроші під ноги і вийшла)

Він підняв гроші,потримав у руках і віддав Катрі)

Корнет.Оце тобі, голубонько,тільки поможи мені укокоськати її. -5-

Катерина.Ой ,який гарненький дукачик!Жаль,що дірочки немає,я б на шиї носила.

Корнет.І намисто куплю,тільки укокоськай її.(виходить)

Катерина(здивовано іде)Чого це він просив укокоськати? Не розумію.

У дверях з`явилася Лукія)Дивись,якого гарненького дукачика він мені подарував.(вийшла ,звівши плечима)

(Лукія не дивилася,а сіла на лавку,почала плакати)

(Звучить сумна пісня,коли стихла ,Лукія встала,витерла сльози)

Лукія.Все.Досить .Завтра попрошу ,щоб дали мені коней,поїду у село до церкви.Так,всі будуть тикати на мене пальцями,скажуть,що то я погубила і батька ,і матір,на той світ загнала.Нехай показують на мене,нехай сміються,знущаються.Я все витерплю,все вистраждаю.Я повинна вистраждати,бо я велика грішниця.Одного тільки благаю в тебе,Милосердний Боже,пошли здоров`я і долю моєму єдиному синочку,моєму Марочку…

МЕЛОДІЯ ЗВУЧИТЬ

«ЧИ ТИ МЕНЕ БОЖЕ МИЛИЙ…» (ЧИТАЄ РУСЛАНА )

-6-

Я – НЕ ОСТАННIЙ IЗ МОГIКАН
Мені сказав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику, стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я – не останній з могікан,
Я – син великого народу!
Василь Діденко

Начало формы