сценарій вчителя української мови та літератури поздимирського нвк михалюк наталії григорівни (2019 р.)

( на дворі серпень. біля хати сидить за столиком мати)

мати.ось тобі,катре, яблучко незелене,

щоби як піду я за дальні гони,

ти не забула про мене.

катря.дякую,мамо,дякую,люба,

за яблуко,за рум`яне.

для нас відхід ваш-велика згуба.

серденько з туги в`яне.

мати.ось тобі яблуко червонобоке,

синку,синочко,микитко,

бачиш,яке нині небо глибоке,-

вернуся,мабуть,нешвидко.

микита.

та,може,не дуже хворі?-

ще ж до зими половина дороги,

ще ж тільки серпень надворі.

мати.ось тобі яблучко-біле,як сонце,

тарасику мій,телесику.

вітер прочинить у хмарку віконце,

я й полечу потихесенько.

тарас.яблучка вашого душу співочу

я берегтиму, нене,

та кожного разу,коли тільки схочу,

ви прилітайте до мене.

мати.ось тобі яблучко,доню яринко,

щоб ти мене пам`ятала,- -1-

мій образ,мов з попелу яру жаринку,

з пам`яті,щоб вигортала.

ярина.не хочу я з пам`яті вас вигортати

не хочу я бути без мами.

куди ж ви зібрались?ходімте до хати

та ще посидите з нами.

мати.простіть мене,сиротята,

така божа воля…

бувайте здорові,

всіх вас лишаю на тата.

(всі виходять.звучить пісня б.олійника

«посіяла жито»)

тарас(іде сумний)

безталання.егей,ти куди?

тарас.туди!

безталання.підожди.

доля(іде назустріч) чого тобі знову? якої біди?

безталання. я маю для нього півторби нужди!

доля. іди собі звідси негайно!

тарас.іди(відпихає безталання)

безталання.хлоп`я нерозумне…

безглузді вагання,

пригрів,пригорнув би своє

безталання,а я б тобі -кривди,

а я б тобі-болю,-страждай на

здоров`я,клени свою долю.

доля.о боже!і все це хлопчині терпіти?

безталання.ото твоя мачуха!це її діти!

доля.не хоче він мачухи,є в нього мати.

безталання.була!а тепер буде мачуху мати!

(усі виходять)

дівчинка читає уривок із вірша «і золотої, й дорогої…»

безталання.це ж тільки початок,а ще ж буде далі!..

батько.а синові тарасові? нічого…

нічого не лишилось,як на зло…

але сказати правду то для нього

чогось такого в мене й не було.

йому не треба брики,ні мотики,

ні плуга,ні вола,ні борони.

із нього вийде або щось велике,

або таке,що,боже,борони… -2-

(пісня «Зоре моя вечірняя»)

тарас.ховаюсь в саду,голодую,

долю клену молодую,

що така до мене крута,

бо я сирота.

СЕСТРА.бідний тарасик все бідка та бідка,

а чи я,тарасику,теж сирітка?

чи дівчата сиротами бувають?

коли так,то й мене бур`яни

хай ховають.ховай сирітку,

бур`яне,ховай нікому кривдити

не давай!

тарас.та тихо,бо чути на півсела.

СЕСТРА.(сідає) сирітка сирітці щось принесла. ось хлібця

окраєць,яєчко варене.

як схочеш,то трішки залишиш для мене.

тарас.сирітка сирітці половину лиша.

СЕСТРА.ні, я менша,ти більший,тобі більше книша.

тарас.на ось кусай,та кусай половину.

сестра.я маю для тебе одну новину…

я тобі,братику.крім обіду,

ще й гостя доправила.

де ви,діду?(заглядає)

тарас.та як ти посміла,оксанко,це зрада!

дід.бачу старому громада не рада.

тарас.драстуйте,діду!я б не ховався,та всяк норовить з мене,

як кажуть.мотузку ізвить.

дід. хто ж то ,скажи,небораче той всяк?

сестра.мачуха!дядько павло!ну і дяк!

це як мене б так недоля товкла,

я б іще,може,й не так утекла,

я б іще,може.пішла б в гайдамаки!-

дід.ух, ти моє героїчне внуча!втішила,втішила діда…хоча де вони,ті гайдамаки,сьогодні?люди тепер на таке непригодні.так що,тарасе.кидай свою буду та й потихенько вертайся до люду.дяк пересердився і одійшов,був я з ним-каже,аби ти прийшов.

тарас.нікого бити?

дід.дитятко моє,нині усіх біда наша бє.мусимо.отже,терпіти і жити.що ж у дяка не найгірше служити,-щось там подлубав,чогось там дістав,а маєш притулок.

тарас.волів би не мати.боже,якби мені батько та мати!..що ж воно,діду,за доля така?правду сказати - боюсь я дяка.

сестра.може,повернешся знову в село? -3-

тарас.мушу,виходить,вертатись до ката.

дід.ну,то ходімо,якось воно буде.

все ж не до лісу йдемо,а між люди.

(виходять.музика )

оксанка.я брала плоскінь за потоком,аж чую дзвоники ягнят.тарас,гадаю,буде рад.

тарас.оксано,сон мені приснився,і так мені за ним шкода!..

оксанка. а снився рай?

тарас.а снився рай.кругом,куди не глянеш воля.

та батько з матір`ю.та доля…

оксанка.це дуже добрий сон.тарасе.

то дай собі сльозу утерти.

отак хустинкою…однак

чого ти весь немов закляк?

тарас.боюся,серденько, умерти…

оксанка.а бачиш-сонце сідає?прощально в наш бік поглядає…

тарас.бо й нам уже треба вставати та гнати ягнят напувати.

оксанка.чи гнати й мені з тобою?

тарас.женім,оксанко,женім,та перше до купи згорнім

ягняток моїх- не моїх…(виходять)

доля.минуло літо.підросли ягнята і журавлине молоде курли,

і голуби,і діти підросли…

оксанка. ходила до тітки.вертаюсь назад.

щоб швидше,гадаю,піду через сад.

тарас.я теж.я прийшов собі став у саду,стою і міркую:

куди я піду?а раптом хтось схоче піти через сад,а я не зустріну-

хтось буде не рад…

оксанка.спасибі,тарасику-друже,я справді…я кваплюся дуже…

вже мушу додому тікати…

тарас.збираюсь я долі шукати.

оксанка.якої ще долі?куди7

тарас.подамся туди,в городи…навчуся та малярем стану,

змалюю тебе,оксано.

оксанка.а своє щось?

тарас.своє – дарма.свого у мене нема.

оксанка .іди хіба…я тебе ждатиму,вітрами вісточки слатиму,

щоб тільки не забував…прощавай!

тарас.прощавай!там густа лобода!

безталання.молодий-молода

доля. молодий – молода!

оксанка.подивися,птахи полетіли з гнізда!

безталання.молодий-молода

доля. молодий – молода! -4-

-4-