Навіщо потрібні рослини?

Значення рослин неможливо переоцінити, адже без них наша зелена планета перетворилася б на голу безплідну пустелю. Саме рослини виробляють кисень, без якого не можуть існувати ні тварини, ні людина. Вони також є незамінним джерелом палива й будівельних мета ріалів, їх використовують у парфумерній промисловості, вони дають нам папір. Наші зелені друзі виконують для нас величезну роботу, вірою й правдою служать нам щодня. Сірники й мачула, кошики й циновки, одяг і мотузки, шафи й навіть парфуми – ось лише маленький список речей, яких б не існувало, якби не рослини.

Які бувають рослини?

Учені підрахували, що всього на Землі росте близько 500 тисяч видів рослин, з них близько 16 тисяч – на території України. Усі вони відрізняються одна від одної будовою, розмірами, умовами й тривалістю життя. Величезні тисячолітні дуби мирно ростуть по сусідству з ніжними пролісками, що швидко в’януть; струнки колючі сосни зовсім не схожі на підтягнуті клени з кучерявими зеленими шапками; сонячне маля кульбаба без заздрості милується запашним пишним бузком.

Усі рослини, що нас оточують, розподіляються на дерева, кущі й трав'янисті рослини. А вони, у свою чергу, бувають дикими (що ростуть «самі по собі») і культурними (їх висаджує людина й потім доглядає).

Навіщо рослинам корінь?

Більшості рослин коріння просто необхідне (хоча й існують й такі, що взагалі не мають коренів). За допомогою коренів рослина закріплюється в ґрунті. Наприклад, коренева система кукурудзи розростається завширшки до 2м, а яблуні – до 15м від стовбура дерева. У деяких рослин корінь є «коморою» запасних поживних речовин (картопля, морква). Є також рослини, що розмножуються за допомогою кореня (малина, бузок).

Одним із головних завдань, що виконує корінь, є всотування з ґрунту води й мінеральних речовин і передавання їх угору – стовбуру, гілкам, листю. Щоб дістатися води, корінь може проникати в грунт на велику глибину: у полину – до 3м, в осоту – 6м, у люцерни – до 10-12м.

Навіщо рослинам листя?

Як і всім живим організмам, рослинам необхідно живитися й дихати. І тут їм на допомогу приходить зелене листя. Листя для рослин – це й кухня, і майстерня, і своєрідний «ніс», яким рослини дихають, поглинаючи кисень і виділяючи вуглекислий газ. Однак рослини не тільки поглинають кисень, а й активно його виділяють! Уловлюючи листям сонячне світло, вони поглинають із повітря вуглекислий газ (це «їжа» для рослин), розщеплюючи його на кисень і вуглеводи. Кисень виділяється в атмосферу (і їм дихають, потім і люди, і тварини, і самі рослини). А вуглеводи й вода, що поступають через корінь, перетворюються на цукор і крохмаль, необхідні для життя рослин. Цей процес відбувається виключно при сонячному освітленні. І тільки зелені рослини уміють поглинати сонячну енергію й використовувати її для живлення.

Яке буває листя?

Уловлюючи світло, окремі листки розташовуються на стеблі так, щоб не затіняти один одного. Дрібніші листочки заповнюють просвіти між більшими, завдяки чому рослина може максимально повно використовувати сонячну енергію. Листя буває просте й складне. Просте має листкову пластинку й черешок, за допомогою якого прикріплюється до стебла (дуб, липа). У складного листя на черешку розташовано кілька листочків (кінський каштан, волоський горіх).

Деякі рослини, пристосовуючись до довкілля, змінили форму листя. Голки сосни та ялини допомагають зменшити площу випаровування вологи. Колючки троянди, шипшини, барбарису захищають рослини від поїдання тваринами. Листя-вусики гороху прикріплюють стебло до опори. У комахоїдних рослин листя перетворилося на хитрі пастки для комах. А в листі капустяної головки, у соковитій лусці цибулі зберігаються поживні речовини на наступний рік.

Чому восени листя змінює колір?

Навесні та влітку, коли сонце щедро дарує всьому живому своє світло, у листі виробляється особливий пігмент (барвник) – хлорофіл. Він необхідний для життя рослин, і саме він забарвлює траву й листя в зелений колір. Однак крім хлорофілу в листі є й інші барвники (жовтий, жовтогарячий, червоний), що влітку залишаються непомітними.

З наближенням осені дні стають коротшими й холоднішими, кількість хлорофілу в листі зменшується, разом з тим зникає й зелений колір. Натомість стають видимі інші кольори, які хоч і непомітні, але постійно присутні в листі. І різнокольорові дерева починають змагатися між собою в яскравості та красі своїх багатих осінніх шат.

В українській мові це явище відображено у влучній назві другого осіннього місяця – «жовтень».

Чому дерева восени скидають листя?

Ближче до осені дні стають усе коротшими й холоднішими. Це і є сигналом для рослин – час готуватися до зими! Улітку під палючим сонцем дерева випаровують величезну кількість вологи. Однак взимку, коли ґрунт замерзне й доступ води до коріння буде обмежений, дерева не зможуть поновити втрачену вологу й засохнуть. Щоб не допустити цього, листяні дерева скидають листя й залишаються на зиму «голими». Засинаючи до весни, вони зберігають у стовбурі й гілках необхідні запаси води й поживних речовин. Українською мовою останній місяць осені називається дуже мальовничо – «листопад».

А листя-голки хвойних рослин завдяки набагато меншій площі випаровування можуть вижити й лютої зими, тому хвойні дерева не скидають листя на зиму.

Для чого рослинам квітки?

Певне, немає на світі людини, яка не любила б квітів. Одні захоплюються розкішними трояндами й ніжними ліліями, іншим більше до вподоби зворушлива беззахисність незабудки й цікаві очиці ромашок. Однак квітки – не просто прикраса рослин.

Головне завдання квіток – утворення плодів із насінням. Плоди різних рослин містять у собі різну кількість насінин. Наприклад, у персика, вишні, сливи розвивається тільки одна насінина; у гороху, яблука, перцю їх декілька; а в маці насінин так багато, що й не перелічити.

Для того, щоб з квітки утворився плід, необхідне запилення. З цим завданням успішно впораються комахи, яких квіти приманюють своїм запахом і яскравим забарвленням.

У квітці утворюється солодкий сік (нектар) і пилок. Коли бджоли, метелики або джмелі сідають на запашну квітку, щоб поласувати нектаром, пилок прилипає до лапок і тільці комах і «перелітає» на наступну квітку. Це й називається запиленням.

Квітки приманюють комах багатим і яскравим забарвленням своїх пелюсток, однак комахи розрізняють не всі кольори. Наприклад, бджола може пролетіти повз мак, червону троянду або тюльпан, тому що вона не бачить червоного кольору. Натомість червоні квітки добре розрізняють та запилюють метелики.

А от у пшениці, кукурудзи квітки маленькі, малопомітні, тому запилюються вони вітром, що переносить пилок над полями та гаями. Так само, за допомогою вітру, розмножуються овес і ячмінь, ліщина й осока, дуб і береза. Із запилених квіток утворюються плоди з насінням.

Чому квітка пахне?

Учені зробили висновок, що запах діє на комах набагато сильніше, ніж забарвлення квітки, тому що багато комах набагато сильніше, ніж забарвлення квітки, тому що багато комах мають гострий нюх. Аромат квіток іде не від пелюсток, як може здатися на перший погляд. Насправді приємно пахне нектар – солодка цукриста рідина, яку виробляють у квітучих рослин особливі органи – нектарники. Багато комах живиться нектаром, у тому числі бджоли, які переробляють нектар на мед.

Особливо сильно пахнуть квітки, що розкриваються вночі (наприклад, фіалки). Саме за цим запахом їх знаходять комахи, які не вміють розрізняти кольори. Хімічні речовини, що надають квіткам своєрідного запаху, називаються ефірними оліями.

Однак не всі рослини приємно пахнуть. Квітки, що запилюються мухами й жуками (наприклад, квітки горобини, калини, барбарису), мають запах гнилого м'яса або інших органічних решток, що розкладаються.

Чому рослини тягнуться до світла?

Світло необхідне для живлення рослин, для їх життя. Тому більшість рослин тягнуться до сонця, змінюючи розташування листя так, щоб ухопити ними якомога більше сонячного проміння. Одні з них цілий день тримають листя й квітки розкритими, намагаючись поглинути достатню кількість сонячної енергії. Інші повертають слідом за рухом сонця свої квітки й поверхню листя.

Якщо ж рослина постійно нерівномірно освітлюється, то на освітлюваній стороні буде виростати набагато більше стебел та листя, щоб рослина могла одержувати достатню кількість сонячної енергії.

Ростові рухи регулюються в рослин особливим гормоном, що має назву ауксин (від грецького «рости»). Якщо частина рослини знаходиться в тіні, ауксин переміщується на цей затінений бік і примушує його рости швидше, тому й уся рослина схиляється до світла.

Чи потрібна деревам кора?

Такій великій рослині, як дерево, необхідна надійна опора, тому кора утворюється протягом усього життя дерева. Грубий зовнішній шар кори захищає дерево від засихання, не допускає комах та інших шкідників усередину, до живого центру дерева. Внутрішній шар кори називається лубом. Саме він відповідає за рух поживних речовин, утворених у листі під дією сонячного світла, від крони вниз – до квіток, плодів, кореня. Пошкодження кори може бути згубним для дерева, тому що в ньому порушується обмін речовин, рослина опиняється беззахисною перед дією шкідників, морозу, пекучого сонця.

За утворення кори відповідає камбій – шар розташований між корою і деревиною. Тонкий шар камбію протягом усього життя дерева утворює нові шари деревини всередині й нові шари кори ззовні. Завдяки роботі камбію дерево росте у висоту і вшир.

Як можна довідатися про вік дерева?

Якщо роздивитися розпиляне дерево, на зрізі можна побачити кільця. За кількістю цих кілець легко визначити, скільки років прожило дерево. Щороку в період активного росту (навесні й улітку) у дерева додається одне кільце деревини. Воно прилягає до кори зсередини. У середньому дерево «товстішає» на 2,5 см на рік. Якщо придивитися, легко помітити, що ширина кілець усередині дерева неоднакова. Це пояснюється тим, що в одні роки дерево одержує більше поживних речовин – тоді кільця будуть досить широкими. Під час посух, пізніх заморозків утворюється менше нових тканин, і кільця будуть вужчими.

Кільця дерева також не завжди симетричні, тому що їх ріст з одного боку з певних причин може бути порушений. Ось як багато може розповісти дерево уважному дослідникові.

З'ясувати вік дерева можна й не спилюючи його. З цією метою спеціальним свердлом, порожнім усередині, просвердлюють стовбур по центру, після чого свердло виймають. Усередині інструмента залишається тоненький дерев'яний циліндр із повним набором річних кілець.

Скільки живуть дерева?

Одним із найдавніших дерев на Землі вважається гігантська секвоя (мамонтове дерево). Вік багатьох секвой перевищує 3500 років. Їхні стовбури сягають заввишки 120 м (вище за 50-поверховий будинок!), а в діаметрі – до 15 м. Для перевезення деревини одного такого дерева знадобилося б 60 залізничних вагонів!

У давнину секвоє ні ліси були розповсюджені по всій Північній півкулі нашої планети, росли вони й на території сучасної України. Однак у погоні за цінною деревиною секвої люди вирубали майже всі унікальні дерева. Сьогодні їх можна зустріти лише на території 30 національних парків США.

Найдавнішим деревом в Україні вважається 1300-річний дуб, що росте в Рівненській області в урочищі Юзефін. А неподалік від Запоріжжя є дуб, якому понад 700 років. Відома своїм довголіттям і липа, що росте в Києві поблизу Національного музею історії України. Її було висаджено тут 1635 року.

Що таке сік дерева?

Сік дерева – це вода з розчиненими в ній цукром і мінеральними речовинами. Сік деяких дерев дуже цінний. Так, живиця – або смола – сосни дає багато корисних речовин: каніфоль, камфору, скипидар. У природі живиця, яку виробляє багато рослин, захищає їх від шкідливих комах, заклеює дірки й розриви в корі. Сік деяких рослин (наприклад, клена, цукрового буряка) настільки багатий на цукор, що їх розводять спеціально для отримання цукру й сиропу. Смачний ф корисний відомий всім березовий сік, що активно рухається навесні. Однак, слід пам’ятати, що збираючи сік у рослин, ми позбавляємо її води й необхідних для життя поживних речовин. Недбале, невіглаське ставлення може знищити дерево. Тому, не маючи спеціальних знань, не варто безжально різати кору в надії побалувати себе ковточком живлющого соку.

Які бувають плоди?

Плід – це частина рослини, що розвинулася з квітки й містить у собі насіння. Яких тільки плодів не буває в природі! Червоні й чорні, з м’якоттю та без, солодкі й гіркі, соковиті й сухі, тверді тощо – ось які вони різні.

Іззовні плід оточений оплоднем (м’якоть яблука, шкаралупа горіха), який захищає насіння, що зріє, від ушкодження та висихання. Однак, головне завдання плодів – це розповсюдження насіння. Своїм виглядом плоди приманюють тварин і птахів, які їх з'їдають, а потім викидають із послідом (часто далеко від місця, де був з'їдений плід). Якщо плід ще не дозрів, він зазвичай буває кислим, гірким або терпким, тобто – зовсім несмачним! Таким чином природа оберігає недозріле насіння від ушкодження, від невчасного поїдання добровільними «розповсюджувачами».

Плоди бувають зовсім не схожими один на одного. Ягоди – це плоди, у яких насіння знаходиться всередині соковитої м’якоті. Ягодами вважаються не тільки малина, полуниця. Але й кавун, і навіть помідор! А от вишня й черешня – не ягоди, , тому що всередині в них знаходиться кісточка. Такі плоди – з кісточкою всередині (як у абрикоса та персика) або із насінням, зосередженим у центрі плода (як у яблука та груші), - називають фруктами.

Існують і сухі плоди, наприклад, квасоля, горох. Стручки цих рослин висихають, розкриваються й розсипають свої плоди. А от оплодень ліщини не тільки не розкриється сам, але й дерев’яніє і стає дуже твердим. Такий різновид плода називається горіхом.

Коробочка – також один із різновидів плода. Усередині вона розподілена на 3-5 гнізд із насінням (як у тютюну, тополі, маку). Коробочка розкривається, коли насіння достигає. Стручки – це теж різновид коробочки.

Корисні овочеві культури

Овочеві культури необхідно включати до свого раціону щодня, тому що вони забезпечують нас цінними вітамінами й мінеральними речовинами.

Овочами ми називаємо частини рослин, які вживаються в їжу (корені, листя, стебла, плоди). Буряк, редиска, картопля – це корені. Капуста, шпинат, кріп, петрушка – це листя. Спаржа – це стебла рослин. Огірки, кабачки, перець – це плоди. Тому серед овочевих культур виділяються листкові, плодові, коренеплоди тощо.

Картоплю часто з повагою називають «другим хлібом», тому що сьогодні без неї неможливо уявити собі наш раціон. Досвідчені кулінари стверджують, що з цього незамінного овочу можна приготувати 999 страв!

Сучасний буряк походить від дикого буряка, що мав волокнуватий і неїстівний корінь завтовшки з палець дорослої людини. Тому в давнину їли соковите, багате не вітаміни листя буряка. Сьогодні ми вживаємо в їжу переважно соковиті, багаті на різноманітні корисні речовини коренеплоди, які до того ж використовуються як джерело сировини для цукрової промисловості.

Дика морква також була мало схожа на теперішню. Однак, не зважаючи на те, що сьогодні її самк мало кумо сподобався б, у давнину моркву дуже цінували за її лікувальні властивості. У наш час морквяний сік визнаний еліксиром здоров'я та краси. Досить випивати по склянці свіжоприготовленого соку щодня, і ви забудете, що таке втома, а шкіра набуде прекрасного здорового вигляду.

Шпинат араби колись називали «королем овочів», а сьогодні за своїми харчовими якостями шпинат вважається дуже цінною овочевою культурою. Його називають «вітамінним чемпіоном» а ще він містить велику кількість білків (до 34%), необхідних для рослту й розвитку дітей.

Як рослини подорожують?

Плоди рослин не тільки захищають насіння, й а сприяють їх розповсюдженню. Наприклад, у плодів клена, ясена, в’яза є спеціальні крильця-лопаті. А легкий парашутик кульбаби і пух тополі несуть насіння на значні відстані.

У насіння будяка й череди є спеціальні маленькі гачечки, які чіпляються за шерсть тварин і одяг людини й «подорожують» із ними, поки не впадуть на землю.

Коли настає час, висихають і тріскаються стручки бобових рослин (гороху, квасолі), розсипаючи навколо сухі кульки насінин. А деякі рослини навчилися самі розкидати насіння від найменшого дотику. Так «вибухає», розсіюючи по землі своє насіння, якщо її випадково зачепити, розрив-трава, що росте на березі річки або в лісі.

А от ягодам калини, черемхи, обліпихи не потрібні спеціальні пристосування, тому що вони красиві, яскраві та смачні. Їх із задоволенням їдять птахи, і насіння разом з пташиним послідом опиняється на землі за кілька кілометрів від рідного дерева.

А багато твердих плодів розносять по лісу гризуни, які роблять запаси на зиму. Так «переїжджають», наприклад, горіхи ліщини, жолуді дуба.

У Криму росте незвичайний бур'ян, схожий на невеликий сіро-зелений огірок. Ця рослина так і називається – скажений огірок (або огірок-пирскач). Якщо доторкнутися до стиглого плоду, він тут-таки відскакує від плодоніжки й випускає струмінь гіркого слизу з насінням. Скажений огірок, незважаючи на невеликі розміри, здатний «стріляти» на відстань подад 10 метрів!

Як працює квітковий годинник?

Квітки дуже «дисципліновані» й строго дотримуються певного режиму дня, адже все їхнє життя залежить від сонця, його світла й тепла. Люди давно помітили надзвичайну здатність деяких квіток розкриватися й закриватися у певний час доби. Ще в Давній Греції та Римі на особливих клумбах висаджували спеціальні рослини, що розкривалися й закривалися о різній порі дня, даючи людям змогу дізнатися про час із точністю в одну-дві години!

Так, раніше від усіх, ще вдосвіта (о 3-4 годині), прокидається жовтий козелець. За ним розкриваються квітки дикого цикорію, молочаю, шипшини. О п’ятій годині ранку червоним вогником спалахує мак, о шостій годині – сонячні кульбаби й польові гвоздики. До сьомої години ранку захитають голівками дзвоники, прокинеться картопля.

Близько восьмої години ранку в ставку сплине на поверхню й розправить ніжні пелюстки бутон білого латаття, розчервоніється очний світ. А о дев'ятій-десятій годині ранку, коли сонце вже припікає, прокинуться квасениця, календула, барвінок.

О 13 годині стулить свої віночки козелець, о 14-15 – картопля й мак. О 16-17 годині закриється календула, мати-й-мачуха, жовтець, осот, нечуйвітер. Після 17 години піде під воду латаття, а поле льону з блакитного перетвориться на зелене. До заходу сонця наше око тішитимуть квітки шипшини, але й вони о 19-20 годині зімкнуть свої віночки.

«Квітковий годинник» у певній місцевості дуже точний, але тільки за доброї погоди. А оскільки все життя квітів залежить від сонця, то в похмурі дні й перед зміною погоди квітки можуть розкритися пізніше або не розкритися взагалі.

Квіти – символи України

Напровесні, коли ще не всюди зійшов сніг, у переліску вже радісно блакитніє барвінок – вічнозелена сланка трав'яниста рослина з цупким зеленим листям. Саме ця зелень, що не в’яне, ніжні квітки й надзвичайна живучість зробили барвінок однією з улюблених рослин українців. У народній українській поезії він став символом кохання й шлюбу, разом із деякими іншими квітами символізував дівочу честь і юність. А висока життєздатність, стійкість до посух і сильних морозів зробили цю квітку незамінною у багатьох народних святах та обрядах України.

Завоювали любов і повагу українців золоті капелюхи соняшників. Зранку й до пізнього вечора повертають вони свої сонячні голівки слідом за життєдайним світилом. Засмагають під гарячими променями їх кругловиді личка, стаючи наприкінці літа з білуватих чорними. А вистигнувши, щедро ділиться соняшник із людиною заощадженою сонячною енергією – золотавою ароматною олією.

Також неможливо уявити собі Україну без розсипу червоних маків. На одязі й рушниках, на посуді й на віконних рамах, на полях і в букетах – усюди людину тішать яскраві кольори цієї найдавнішою рослини, насіння якої знаходили ще в рештках жител прадавніх людей. Недарма в Україні цю квітку вважають символом краси й молодості. У весільному обряді подружки нареченої прикрашали себе маками й ромашками, а хлопці, що супроводжували нареченого, обов’язкові ставляли в петлицю червоний мак.

Дуже полюбилися українцям і чорнобривці – веселі невибагливі квіточки із сонячним, життєствердним спектром пелюсток. Їхні жовті, жовтогарячі, червоні голівки можна побачити не лише біля хвіртки, навколо будинку, але й саду та на городі – і недарма. Капусниці не полюбляють сильного запаху цих квітів, а отже, не буде безладу на капут них рядках, якщо поруч ростуть чорнобривці. А ще ці оксамитові квіточки оздоровлюють ґрунт – їх не любить більшість шкідників. Аж до морозів квітніть чорнобривці, хитаючи вогненними кучерявими голівками.

Що таке фітонциди?

Цибуля – одна з найрозповсюдженіших на земній кулі й дуже давніх овочевих рослин. У всіх народів у всі часи цибулі приписувалися лікувальні властивості. Добре знали про лікувальні силу цього овочу давні слов’яни: вони використовували його для лікування багатьох захворювань, а в’язки цибулі розвішували в хаті під час епідемій різних хвороб. «Цибуля – від семи хвороб», - говорили онукам бабусі, розрізаючи цибулину до обіду. Багато часу минуло, перш ніж люди розкрили секрет чудодійної рослини.

Не так давно, усього лише минулого, ХХ століття, вчені знайшли в цибулі особливі речовини, які отримали назву фітонцидів. Це вони виявилися згубними для багатьох гнильних і хвороботворних бактерій. Дія фітонцидів настільки сильна, що розрізана цибулина дозволяє деякий час зберігати м'ясо без холодильника. Досить протягом трьох хвилин пожувати цибулю, щоб убити в роті всі бактерії. Корисні властивості цибулі посилюються ще й тим, що в ній міститься багато вітамінів, мінералів й інших цінних речовин. Наприклад, невеличкий пучечок зеленої цибулі, багатої на вітамін С, повністю задовольняє добову потребу людини в цьому вітаміні. Свіжа цибуля збуджує апетити і покращує травлення.

Не менш популярним овочем є й часник. Про нього люди теж знали ще в сиву давнину й активно використовували. І цибуля, і часник цінувалися в Давньому Єгипті й Римі, і Індії та Китаї.

Крім цибулі й часнику, згубні для бактерій фітонциди містяться ще в багатьох рослинах. Багато їх у червоному стручковому перці, хроні, капусті, яблуках, кропиві, березі, дубі, волоському горісі, бузку, калині, черемсі, цитрусових рослинах ( у цитрині, мандарині, апельсині).

Чому потрібно охороняти рослини?

Без рослин не було б життя на землі, адже все живе на планеті дихає, а незамінним джерелом кисню є трави, кущі, дерева. До того ж, поглинаючи разом із вуглекислим газом різні шкідливі речовини, наші зелені друзі очищують повітря.

Рослини турбуються про людину, годують її, одягають, лікують. Кожна маленька квіточка від усього свого зеленого серця прагне прикрасити наше життя, подарувати людині радість. Навіть помираючи, рослини служать нам, стаючи родючим шаром ґрунту, паливом.

Та чи добре ми піклуємося про рослини, що нас оточують? Швидко в’януть зібрані для букетів дикорослі квіти. Ми зриваємо їх, не замислюючись над тим, що нищимо й майбутні плоди з насінням, яке могло б дати життя сотням нових рослин. Не рвіть квіти, гуляючи лісом чи полем! Милуйтеся ними, приходьте до них у гості!

Здавна люди збирали рослини, що мають лікувальні властивості. Не знаючи, коли і як правильно це робити, також можна дуже зашкодити природі.

Однак понад усе рослини страждають від того, що змінюється звичне для них середовище існування. Безжальне вирубування лісів призвело до зникнення багатьох тисяч видів різноманітних рослин.

На місці просторих степів, що лише на перший погляд здаються безкраїми, з'явилися поля, шумлять сади й виноградники. Зникають рослини і на місці осушених боліт.

Через неввічливе, бездушне ставлення до природи за останні 20-30 років з лиця землі зникало по одному виду тварин щороку і по одному виду рослин щодня! Якщо рослини не берегти й не охороняти, то багато з них перестануть дивувати нас своєю красою й неповторністю.

Рідкісні рослини вирощують у ботанічних садах, охороняють у заповідниках. Назви видів, що зникають, включені до Червоної книги України. Однак дбайливого ставлення до себе чекають не лише вони, а й усі рослини, що нас оточують – у природі, у саду, вдома.

Чи знаєте Ви, що існує цукеркове дерево, яке зустрічається в південних краях. Плоди-цукерки – видозмінені черешки, смачні, соковиті, нагадують родзинки. Тому це дерево ще називають японським ізюмом.

Існує капустяне дерево. Невелике листя зібране в густі розетки на кінцях гілок. У центрі розеток – суцвіття, схожі на кошики маргариток, тому це дерево називають ще деревоподібною маргариткою. Росте капустяне дерево на острові Святої Єлени.

Молочні дерева (галактодендрони) вирощують у країнах Центральної та Південної Америки. При надрізанні кори з дерева виливається солодкий сік, що за кольором і смаком нагадує молоко. За годину надрізане дерево без шкоди для себе дає близько літра «молока», яке, однак, швидко густіє і стає гірким на повітрі. При випарюванні липкого соку одержують схожу на віск речовину, з якої виготовляють свічки.

Що їли та пили нашу предки? Здавна в слов'ян було відоме жито, пшениця, ячмінь, просо, овес, гречка. Найважливішим був чорний житній хліб. З білого борошна на свята пекли пироги з м’ясом, рибою, капустою, ягодами. З овочів були поширені капуста, часник, цибуля, буряк, ріпа. У садах росли яблуні, груші, сливи, вишні. З тих часів відомий звичай висаджувати біля оселі кущ калини. Навесні заготовлювали соки – березовий, кленовий. На зиму господині квасили капусту, клали в бочки яблука, журавлину, материнку. Сушили різні ягоди, солили гриби.

Ліки, яким тисяча років… Населення нашої землі з давніх часів використовувало різні рослини при захворюваннях. Здається, що немає такого зілля, такого дерева, такого плода, кореневища, яких не вживали б наші предки. Про це збереглося багато даних і літописах і древніх книгах. Народні знахарі помітили, що якщо хворому давати тричі на день перед їдою запарені пшеничні висівки, поліпшується робота шлунка, людина відчуває приплив сил. Просо лікує серце й печінку. Барвінок зміцнює організм, лікує шкіру. Чай із буркуну допомагає позбутися кашлю, лихоманки, безсоння. Відваром із листя волоського горіха лікували захворювання шкіри, золотуху, ангіну. Будь-які застуди виліковували напої із калини. Кульбаба допомагала позбутися подагри, материнка лікувала шлунок, горло. Напої із хвоща польового очищали весь організм. Здавна в народі шанували подорожник, любисток, ромашку, полинь, ожину, малину, горобину, звіробій, пижмо, спориш… Усього й не перерахувати. Отже, знай і ти, друже, що біля нас росте не просто трава, а її величність Рослина. З нею здавна дружить людина. Подружися й ти!

Скирти серед поля. Давно почуваю, що не можу залишатися спокійним, коли бачу на скошеному осінньому полі скирти свіжої соломи. Умиротворення-радісний підходжу до них. Тиша. Спокій. Угорі наді мною тягнуться довгими смугами переспілі, обважнілі хмари, далеко з яру видніється село, на горі дивовижно шумить ясенова посадка, а тут – тиша і душевний спокій. Тулюся плечем до соломи, занурюю глибоко в її тепло руку, вдихаю запахи й бажання: хочеться, щоб раптом пішов затяжний дощ або подув холодний вітер і я, самотній серед поля, шукав у скирті притулок. Розгріб би глибоко солому, зарився б у тепле пахуче укриття й слухав монотонний шурхіт дрібного дощу або сумну мелодію жовтневого вітру в пшеничних стеблах.

Як дзвенять сніжинки. Це було в зимовий вечір. Сонце зникло за обрієм. Порожевів сніжний килим. Стало тихо. Замерехтіли зірки в глибокому небі. Раптом із півночі насунулася чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніжний килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюся до тихого снігопаду й чую ніжний дзвін. Немов десь далеко дзвенить велика кришталева чаша, до якої торкається срібний молоточок. Що це дзвенить? Іду, прислухаюся. Дзвін іде від маленької ялинки, що росте в нас на шкільному подвір'ї. Вслуховуюся і дивуюся. Це дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинових гілочках, торкаються одна одної, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять, навіть місяць прислухається.