Проблема авторства «Слова о полку Ігоревім»
Однією з центральних проблем у комплексному дослідженні «Слова о полку Ігоревім» є проблема автора твору
Загальну характеристику автора «Слова о полку Ігоревім» давали О. Білецький, С. Маслов, О. Назаревський, однак вони не називали конкретного прізвища. У вітчизняній науці наводилося понад десяток імен можливих авторів «Слова» (Боян, Митуса, Рагуїл Добринич, Тимофій Рагуїлович, Ольстин Олексич, Ходина, Біловолод Просович та інші). Так, С. Пінчук схильний уважати за автора «Слова» київського тисяцького Рагуїла Добринича. Однією з досить популярних гіпотез є гіпотеза Б. Рибакова, згідно з якою автором «Слова» був київський боярин і літописець Петро Бориславич. З українських учених цю гіпотезу підтримує В. Франчук. Її спопуляризував також Василь Шевчук у романі «Велесич» (1980).
Проф. П. Охріменко послідовно доводив, що автор «Слова» був учасником походу 1185 року що це був учитель і наставник, а згодом радник і літописець Ігоря Святославича.
В ювілейні роки кілька публікацій на тему авторства «Слова» подала «Літературна Україна»: В. Франчук висловилася на підтримку гіпотези про авторство Петра Бориславича (20 червня 1985 року), В. Медведєв висунув гіпотезу що автором «Слова» був київський князь Святослав Всеволодович, один з героїв «Слова» (26 січня 1984 року), а В. Грабовський обґрунтовував думку що автором «Слова» був один з учасників походу 1185 року князь Святослав Рильський (17 жовтня 1985 року).
Свого часу чимало дослідників висловлювало думку що автором «Слова» був галичанин, бо у творі видно добру обізнаність автора зі справами галицького князівства, з належною повагою говориться про Ярослава Осмомисла, вживаються окремі галицькі географічні реалії та слова. Зокрема, письменник Степан Пушик висловив здогад, згідно з яким автором уславленого твору був син галицького князя Ярослава Осмомисла Володимир Ярославич. Працюючи над поетичним перекладом «Слова» сучасною українською мовою, С. Пушик водночас досліджував наявні в пам’ятці сліди мітології карпатського регіону "карпатський ключ" до «Слова». Він почав шукати автора «Слова» в галицькому оточенні князя Ярослава Осмомисла. Читаючи Київський літопис, С. Пушик звернув увагу на Володимира Ярославича, сина Осмомисла, брата Ярославни, дружини Ігоря Святославича — героїв «Слова о полку Ігоревім». На думку письменника, саме він у 1185-1186 роках міг написати «Слово».
Над цією проблемою ще із середини 1984 року працював також Леонід Махновець. Він, незалежно від С. Пушика, висунув гіпотезу згідно з якою авторство «Слова» належить Володимиру Ярославичу. Наслідки свого дослідження Л. Махновець опублікував у книзі «Про автора "Слова о полку Ігоревім"» (1989).
Л. Махновець уважає, що автор твору — князь із роду Ольговичів, людина освічена, яка мала не тільки природний поетичний хист але й вичерпну інформацію про тогочасне політичне, воєнне, культурне життя Русі, була зв’язана родинними стосунками з майже всіма тодішніми руськими князівськими родами, насамперед, чернігівськими, новгород-сіверськими, київськими, була свідком, а може, й учасником походу Ігоря Святославича на половців у 1185 році.
Працюючи багато років над перекладом «Літопису руського» за Іпатіївським списком, а також над виданнями «Слова», Л. Махновець уклав родовід руських князів, починаючи від Рюрика. На часи «Слова» жило 9-те, 10-те й 11-те покоління — усього 299 князів, княгинь, княжичів, князівен і княжат Шукаючи між ними ймовірного автора «Слова», Л. Махновець "вийшов" на Володимира Ярославича (1151-1198) — старшого сина галицького князя Ярослава Осмомисла, онука Юрія Долгорукого (його мати Ольга Юріївна була донькою Юрія Долгорукого), рідного брата Ярославни — дружини новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, зятя великого київського князя Святослава Всеволодовича (Володимир був одружений з донькою Святослава Всеволодовича Болеславою).
Вигнаний батьком з Галича за намагання одержати уділ, Володимир Ярославич у 1184-1185 роках знайшов притулок у своєї сестри Ярославни (Євфросинії) й Ігоря Святославича в Новгороді-Сіверському та Путивлі. У поході 1185 року він участі не брав. Після втечі Ігоря з полону Володимир Ярославич прибув з ним до Києва, де на честь новгородсіверського князя було влаштовано великий бенкет На цьому бенкеті, що відбувся 15 серпня 1185 року в день Успіння Пресвятої Богородиці, храмового свята в церкві Богородиці Пирогощі, у княжому теремі на іорі Володимир Ярославич виголосив-проспівав «Слово о полку Ігоревім». «Слово» було, отже, на певну міру зімпровізоване, а записав його якийсь тогочасний книжник. Опісля Володимир Ярославич повернувся до Галича, зазнав ще різних пригод, поки у 1189 році зайняв галицький стіл, на якому сидів до своєї смерті, що сталася на 47-му році життя.
Л. Махновець аргументовано заперечує всі ті неґативні відгуки про Володимира Ярославича як п’яницю й розпусника, що їх безпідставно помножувала новітня історична й художня традиції. Учений також довів, що автором літописної повісті про похід Ігоря Святославича 1185 року й автором «Слова о полку Ігоревім» була одна й та сама особа — Володимир Ярославич. Ця повість написана в Києві за відомостями, одержаними від Ігоря Святославича та Святослава Всеволодовича Київського.
Для обґрунтування висунутої ним думки про авторство «Слова» Л. Махновець залучив величезний і найрізноманітніший матеріал, який опрацьовано з належною глибиною і фаховою сумлінністю, за методикою точних наук. Автор — не лише філолог у найширшому розумінні цього слова, але й історик, археолог, перекладач, генеалог. Установлення ним автора «Слова» — це результат тривалої й наполегливої праці. Особливо допомогло дослідникові досконале знання текстів літописів, досягнень археології й генеалогії. Без цього виконання такої роботи було б неможливе. Дослідники вже давно відзначали, що в «Слові», незважаючи на його перенасиченість подіями, іменами, географічними назвами та іншими реаліями, не виявлено жодної фактичної помилки, усе стоїть на своїх місцях. Л. Махновець довів, що таку повну точну й бездоганну інформацію міг мати тільки Володимир Ярославич, усім своїм життям пов’язаний не лише з галицькою, але також із київською, чернігівсько-сіверською, полоцькою, турово-пінською, володимиро-суздальською землями, і що він, бувши на той час князем-ізгоєм, міг вільно висловлювати перед князями в Києві свою думку про долю руської землі, застерігати їх від чвар, закликати до єдності.
Концепція Л. Махновця засновується на фактах, на документальному матеріалі. Вона побудована чітко, логічно, переконливо. У комплексі доказів Л. Махновця не можна вказати жодного вузла, жодної ланки, які не витримували б найприскіпливішої критики. Цю працю ми вважаємо за дуже ймовірну гіпотезу Вона, без сумніву ще піддаватиметься критиці, система доказів буде уточнюватися й доповнюватися, але на нинішньому етапі розвитку словознавства вона є найпереконливішою.
Заслуга Л. Махновця полягає в тому що він назвав автора «Слова о полку Ігоревім» і науково обґрунтував свою гіпотезу По суті, те, що автор «Слова» — людина з княжого середовища, уже було доведено; те, що автор — галичанин, теж давно стверджувалося. Залишився ще один, третій крок — назвати автора й довести це. Багато вчених відмовилися від цього кроку вважаючи, що автора «Слова» назвати навряд чи можна, а якщо б його й назвали, то це нічого не додасть до нашого розуміння твору І ось Л. Махновець зробив цей третій крок — його версія є досі найпереконливішою. Її значення на сьогодні годі переоцінити. По-перше, вона вибиває ґрунт з-під ніг скептиків, сумніви щодо часу написання «Слова» тепер повністю відпадають. По-друге, вона примушує по-іншому подивитися на ідейно-художній зміст твору його жанрову природу поетичну структуру систему образів, співвідношення в ньому поганського та християнського елементів. По-третє, вона ставить твір у контекст доби, конкретних міжкнязівських стосунків, пояснює цілу низку так званих "темних" місць у тексті, спонукає іншими очима дивитися на єдність земель Давньої Русі та характерний для XII століття процес феодального роздрібнення. Уже цього досить, щоб визнати за дослідженням Л. Махновця першорядну наукову вартість.
Література
Адрианова-Перетц В.П. «Слово о полку Игореве»: Библиография изданий, переводов и исследований. – М.; Л., 1940;
Данилова О.В., Поплавская Е.Д., Романченко И.С. «Слово о полку Игореве». Библиографический указатель. – М., 1940;
Дмитриев Л.А. «Слово о полку Игореве»: Библиография изданий, переводов и исследований 1938—1954. – М.; Л., 1955;
Махновець Л. «Про автора "Слова о полку Ігоревім"» ,1989.
Махновець Л., Мишанич Л. Слово о полку Ігоревім та його поетичні переклади й переспіви в українській літературі. — Акта, 2003.
Пінчук С.П. Слово о полку Ігоревім. Критичний нарис.- К., 1973.
Франчук В.Ю. Літописні оповіді про похід Ігоря // Мовознавство.- 1985.- № 3.
Відділ освіти Буської РДА
Буська ЗОШ І-ІІІ ст.№1
Проблема авторства
«Слова о полку Ігоревім»
Доповідь на науково-практичну конференцію
Підготувала: Волошин Л.М.,
учитель Буської ЗОШ І-ІІІ ст.№1
Буськ, 2011