Урок на тему "Міфологія, писемність і мистецтва. Епос про Гільгамеша"

Інтегрований курс. Всесвітня історія. Історія України. 6 клас.

Урок № _______ Дата ____________

Тема. Міфологія, писемність і мистецтва. Епос про Гільгамеша.

Мета: розкрити значення шумерської цивілізації для розвитку культурного життя інших народів; розвивати вміння працювати з роздатковим матеріалом, порівнювати історичну інформацію, чітко висловлювати свої думки; розвивати навички групової роботи; виховувати інтерес до вивчення історії.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Основні поняття: міфи, міфологія, культ, клинопис, Гільгамеш, епос.

Обладнання: підручник, історична карта, ілюстративний і роздатковий матеріал.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Індивідуальне завдання. На основі законів Хаммурапі написати 5 речень про господарське життя, відносини в сім’ї, верстви населення в Вавилоні.

Метод «Опитувальна естафета»

У якій частині Азії розташоване Давнє Межиріччя?
Які заняття жителів Межиріччя ви знаєте?
Які річки протікають в Дворіччі?
Хто такі шумери?
Які міста Шумеру ви знаєте?
Коли виникли міста-держави?
Хто такий Хаммурапі? Назвіть роки його правління.
Чим прославився Хаммурапі?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Метод «Проблемне питання»

На сьогоднішньому уроці ми ознайомимося з міфологією, писемністю, освітою, науковими знаннями, архітектурою, скульптурою та музикою жителів Дворіччя.

Вивчаючи матеріал сьогоднішнього уроку, ви повинні знайти відповідь на запитання: Чому досягнення народів Дворіччя важливі для людства?

Учні записують у зошити тему і план уроку.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Міфологія і релігійні вірування

Бесіда

Що таке міфи?
Яку роль вони відіграють у дослідженні минулого?

- Із міфами яких народів ви вже знайомі?

Словникова робота

Міфи – народний переказ про реальні та фантастичні події.

Міфологія – наука про міфи, система міфів.

Культ – шанування бога або людини (культ особи); релігійні обряди, служіння божеству.

Розповідь вчителя (учні записують у зошити імена богів)

Навколишній світ жителі Дворіччя не поділяли на світ богів і світ людей. Герої їхніх міфів і боги жили поряд із звичайними смертними. Кожна річ чи явище мала свого духа або покровителя. Шумери поклонялися більш ніж 2 000 різних богів. Чому їх було значно більше, ніж у Єгипті? Тому що кожен міський житель обирав для себе бога, який захищав тільки його. За уявленнями шумерів, спочатку існував первісний океан, з якого народилися небесний бог Ану й богиня землі Кі. Від їхнього шлюбу народилися бог сонця Уту, бог мудрості Енкі, бог місяця Нанна та ін.

У великій пошані в шумерів був творець Всесвіту Енліль, який навчив людей обробляти землю і пасти худобу, та богиня кохання Інанна (пізніше – Іштар). Їм не тільки поклонялися, а й приносили жертви та будували храми.

У вавилонян серед багатьох богів головним був Мардук. За міфами вавилонян, він створив Землю, Небо, потім – зірки та заселив планету людьми.

У вавилонян серед багатьох богів головним був Мардук. За міфами вавилонян, він створив Землю. А сталося це у битві з богинею Тіаммат. Спочатку він озброївся 15 вогнями та викликав 7 тайфунів. Зібравши їх, він сів у колісницю й кинувся назустріч небезпеці. Мардук убив Тіаммат і поділив її тіло на дві частини, створивши з них Землю і Небо. Потім він створив зірки та заселив планету людьми.

Нарівні з Мардуком у Вавилоні шанували Іштар (Інанну). Вона була богинею скорботи, а також прекрасною богинею кохання. Завоювати прихильність Іштар було нелегко. Вона часто ображалася і переслідувала тих, хто її образив. На думку вавилонян, Іштар спостерігала за людьми у вигляді планети Венери. Ця зірка була символом богині Іштар. Коли вона виступала як богиня війни, то її символом був лев. Міфи розповідають також, що, поступившись у двобої своїй сестрі, цариці світу мертвих, Іштар повинна була віддати їй власну голову. Але вона наказала своєму чоловікові Думузі, щоб він віддав свою голову. Тому її вважали жорстокою богинею.

Перси поклонялися багатьом богам. Жерці приносили їм у жертву різних тварин. Але згодом, за часів правління Кіра II Великого, у персів виникла нова релігія – зороастризм, у якій головними богами були Анхра-Майнью й Ахурамазда (в перекладі з перської – «мудрий повелитель»). Засновником цієї релігії був пророк Зороастр. За легендою, коли йому виповнилося 30 років, він побачив бога, який розповів про вічну боротьбу добра і зла та вічне життя для праведної людини. Після цього він почав проповідувати нову релігію. Поступово зороастризм поширився у Перській імперії, а сам Зороастр був впливовою особою при дворі царя.

Євреї спочатку, так само як і єгиптяни, шумери та вавилоняни, мали багато богів. У І тис. до н.е. вони перейшли до культу одного бога – Яхве (Єгова). Ця релігія дістала назву іудаїзм. Віруючі євреї вважали себе божими обранцями. Вони суворо дотримувались у давнину і дотримуються донині заповідей ( правил), які визначають життя євреїв. Основними в іудаїзмі є 10 заповідей, що, на переконання євреїв, були записані Богом на каменях (скрижалях) і зберігались у ковчезі (скрині) в Єрусалимі. Ось ці заповіді: «шануй батьків», «не убий», «не вкради», «не молись ідолам», «не згадуй ім'я бога без потреби», «не працюй у суботу» та ін.

Епос про Гільгамеша

У великій пошані в шумерів був творець Всесвіту Енліль, який навчив людей обробляти землю і пасти худобу, та богиня кохання Інанна (пізніше – Іштар). їм не тільки поклонялися, а й приносили жертви та будували храми. Міфи і релігійні уявлення шумерів найбільш яскраво відобразилися в епосі про Гільгамеша.

Гільгамеш (з шумер. – пращур – герой; з аккад. – той, що все бачив) – 1. Легендарний цар Урука (кін, XXVII - поч. XXVI ст. до н.е.). Відомий як будівничий укріплень Урука. 2. Міфічний герой; бог справедливості, потойбічного суду; герой епосу про Гільгамеша.

Розповідь вчителя. Міфи і релігійні уявлення шумерів найбільш яскраво відобразилися в епосі про Гільгамеша.

Словникова робота

Епос – різновид літературного роду (нарівні з лірикою і драмою) , що оповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Гільгамеш – легендарний цар шумерського міста-держави Урук. Про його пригоди розповідає одна з найдавніших поем – «Сказання про Гільгамеша». У поемі описуються як реальні події, так і вигадані. Гільгамеш – на дві третини бог і на одну – людина. Тому він завжди був одиноким і не знав, куди прикласти богатирську силу. Народ страждав від його витівок. Поскаржились жителі Урука богам на свою тяжку долю.

І вирішили боги випробувати силу Гільгамеша. І послали проти нього могутнього Енкіду – напівзвіра, напівлюдину. Обидва герої вступають у поєдинок, але, наділені однаковою силою, не змогли подолати один одного. Тоді вони укладають між собою дружбу і вічний союз. Подружившись, обидва богатирі здійснили багато подвигів.

Вирішили Гільгамеш і Енкіду визволити з полону богиню кохання Іштар. Вирушили вони в далеку країну, де ліс охороняло страшне чудовисько Хумбаба. Гільгамеш і Енкіду вступають у бій з Хумбабою і вбивають його.

Богиня Іштар закохується в Гільгамеша. Але той не відповідає на її кохання. Ображена й розгнівана Іштар просить свого батька, бога неба Ану, помститися героям. І створив бог Ану страшного небесного бика та послав його в Урук. Одним тільки подихом бик спалював кількасот людей. І все ж герої убивають і цього страшного бика. Незабаром після перемоги Енкіду захворів і помер. Гільгамеш гірко оплакував смерть свого друга.

«Закрив він другу лице, немов нареченій,

Сам, як орел, над ним кружляє,

Мов левиця, чиї левенята в пастці,

Грізно кидається назад і вперед він,

Мов кужіль, роздирає волосся,

Наче скверну, вбрання зриває».

Пригнічений страхом смерті, Гільгамеш вирушає шукати траву безсмертя. На нього знову чекали небезпечні пригоди. Здолавши всі перепони, він опинився на березі Океану Смерті. Тут Гільгамеш зустрів перевізника, якого звали Уршанабі. З його допомогою цар потрапив на інший бік океану, де зустрів безсмертного бога Утнапіпітима, який розповів Гільгамешу, як йому вдалося врятуватися під час потопу, влаштованого розгніваними богами, та здобути безсмертя.

Також він повідомив про дивовижну рослину на дні океану, яка могла повернути молодість. Тоді Гільгамеш прив'язав до ніг камінь і пірнув у воду. Йому вдалося дістати рослину. І коли, здавалось, мети вже було досягнуто, а секрет розкрито, на заваді царю стала змія. Вона вкрала чарівну рослину, і тепер сама могла омолоджуватися, скидаючи шкіру. А Гільгамеш зрозумів, що люди приречені з часом старіти й помирати. Коли Гільгамеш побачив збудоване ним величне місто Урук, почув величальні пісні, що лунали на його честь, він сказав собі: «Я і без квітки життя залишуся в пам'яті народу назавжди».

Закінчується поема розмовою Гільгамеша з духом свого померлого друга Енкіду.

Проблема життя і смерті, як це ясно з похоронних обрядів найвіддаленіших часів, завжди хвилювала людство. Але вперше у світовій історії її постановка і вирішення даються на рівні трагічного розуміння мислячою людиною несправедливості розлуки з світом і близькими людьми, неприйняття ним непорушного закону знищення всього живого.

Однак не всі аспекти життя, не вся система ідей та Інститутів Давнього Дворіччя були зумовлені релігійними Уявленнями. Наприклад, тексти законів царя Хаммурапі переконують, що на норми права вони не впливали. Певних успіхів народи Месопотамії досягли в науковому пізнанні світу. Особливо помітні досягнення вавилонської математики, яка виникла з практичних потреб виміру площі ланів, спорудження каналів і різноманітних будинків. Вавилонці спостерігали за рухом небесних тіл, занотовуючи дані спостережень за Сонцем, Місяцем, розташуванням планет. Так виникла вавилонська математична астрономія, яка не поступалася європейській в епоху раннього Відродження.

Релігійна система не була тотальною, не монополізовувала духовне життя. Вона залишала місце для поглядів, вчинків і дій, не пов'язаних з релігією, що могло вплинути на характер релігійних уявлень народів Східного Середземномор'я - племен Сирії та Фінікії. Можливо, це відіграло певну роль у зародженні вільнодумства в античності. Більшість магічних діянь тієї епохи вплинуло на культуру багатьох народів як в просторі, так і в часі. Дотепер зберігає популярність у світі елемент месопотамської релігійної системи - астрологія.

Висновок

Однією із загальних закономірностей історичного процесу є нерівномірність його розвитку як у часі, так і в просторі. В історії людства на певних етапах окремі народи ставали носіями суспільного прогресу. До того ж на ранніх стадіях, коли людина ще сильно залежала від природи, дуже важливим був географічний чинник.

Початок месопотамській цивілізації (Давнього Дворіччя - регіону між ріками Тигр і Євфрат) поклали шумери (народ, який жив у Південній Месопотамії в IV- II тис. до н.е. і створив державу Шумер). Головними в їхньому пантеоні богів вважали бога неба Ан і богиню землі Ки, що породили могутнього бога повітря Енлиля і бога води Еа (Енки). В Месопотамії з безліччю її державних утворень, що змінювали одне одного (Шумер, Алкад, Ассирія, Вавилонія), не було централізованих деспотій. І це позначилося на релігійній системі. Через порівняно невисокий рівень централізації політичної влади і відповідно обожнювання правителя легко співіснували багато богів, з присвяченими їм храмами і жерцями.

Месопотамська релігія - це релігія зірок, оскільки божества уособлювали стихійні сили природи й ототожнювалися із зірками та планетами. Великі боги Наннар (аккадською Син), Уту (Шамаш) та Інанна (Іштар), втілені в Місяці, Сонці та Венері, за уявленнями, панували над усім зодіаком. Наприклад, Бога Сина зображали у вигляді бика, що пасеться на зоряному пасовищі. Інанна була богинею кохання і плодючості, бог Нергал (планета Наро) відповідав за війни, хвороби та смерть, а верховного вавилонського бога Мардука ототожнювали з планетою Юпітер. Усе це спричинило розквіт астрології в Месопотамії.

Релігійному мисленню мешканців країни був властивий дуалізм: чітко простежувалися два начала - життя і смерть, царство неба, землі й підземне царство померлих. Але не завжди протиставлялися, бо буття землеробів з культом родючості, регулярна зміна пір року, з почерговим оживанням та сном природи зумовлювали їх уявлення про тісний і взаємозалежний зв'язок між життям і смертю, вмиранням і воскресінням. Цю закономірність природи втілювали в собі безсмертні боги. Одним з основних у месопотамців був міф про смерть і воскресіння Думузи (вавилонський Таммуз) - бога вічно живої природи.

Пантеон месопотамських богів мав свою ієрархію. З кінця III тис. до н.е. на першому місці перебувала космічна трійця (Ану, Енлиль, Еа) та астрономічна група (Син, Шамаш та Іштар, Адад).

В ієрархії богів першим є Ану - цар богів, неба, країн і покровитель царів. Він - верховний бог, але дещо пасивний і не дуже доброзичливий. Центром його культу було знамените старовинне місто Урук з його ансамблем святинь Еанна ("будинок неба"). Енлиля з самого початку вважали богом землі й головним богом шумерів. Щороку сьомого місяця він промовляв устами жерців у своєму священному місті Ниппур слова настанови для царя і країни. За царя Хаммурапі Енлиль втратив популярність, поступившись місцем богу Мардуку. Бог Еа (бог води) вважався найвідомішим богом-творцем: створив людину і ставився до неї доброзичливо. Як бог мудрості, він дав людству засади науки та хліборобства, був покровителем ремесел, мистецтва та співу. Вважалось, що Еа знає всі таємниці та передбачає майбутнє; значуща його роль в магії, бо вода є чарівним засобом очищення. Центром культу Еа було місто Еріду.

Пантеон богів відповідав уявленням месопотамців про структуру космосу. За легендами про створення світу, земля побудована на зразок неба. Зодіак - земне царство на небі, де живуть боги і відкривають себе людям в образі семи великих світів. Весь Всесвіт поділено на три царства: Ану владарює над небесним світом, Енлиль - над земним, Еа - водним. Ану, Енлиль (аккадський Бел) та Еа утворюють панівну над світом тріаду, а управління зодіаком вони Доручили трьом головним світилам: Сину, Шамашу та Іштар (Сонцю, Місяцю і Венері). Четвертою важливою частиною Всесвіту є підземний світ ("світ померлих"), звідки немає вороття; там владарювали богиня Ерешкигаль і бог Нергал. Цей володар посилав нещастя і дарував життя, вважався справедливим суддею. Пізніше його ототожнювали з богом Сонця.

Уявлення про походження та існування світу покладено в основу різноманітних легенд та міфів. На них теж позначилася шумерська культура (III тис. до н.е.). Відома аккадська епопея "Енума елиш" (дослівно - "Коли вгорі"; так починається перший рядок поеми) виникла із злиття спершу незалежних міфів про виникнення богів, про перемогу бога Еа над Апсу (первинним хаосом), про створення світу; містить гімн на честь Мардука та його 50 імен. Згідно з іншими легендами та переказами, роль творця часто належить богині-матері, яку називають по-різному (Аруру, Мами, Нинту), інколи богові Еа. Людину створюють з глини і божественної крові, тобто вона має божественне начало. Боги є справедливими і водночас жорстокими, тому людина повинна служити їм зі страхом, покорою і довірою. Передусім вона мусить утримувати богів і робити приємним їхнє життя, за це вона може сподіватися на допомогу від них. Взаємозв'язок богів та людини виявляється в жертвопринесеннях, молитвах, у функціонуванні храмів.

У месопотамській філософії релігії особливе місце відведено проблемі долі, безсмертя людини. Потойбічне життя відіграє незначну роль. Вавилонянин молився про земні блага, смерть жахала його. Дух померлого, за уявленнями, потрапляв у підземний світ, темне царство божественного подружжя Нергаля та Ерешкигаль. Царство померлих сумне, світло туди не проникає, а довкола - лише жалюгідне життя тіней. Жахливіше від перебування в царстві тіней - залишитися не похованим. Не можна завдати ворогу жорстокішого страждання, ніж відмовити йому в похованні або сплюндрувати його могилу; ніде не знайде спокою той, хто не знайшов його в могилі.

Підземне царство мертвих уявлялось великим містом з величезним палацом; сім стін оточують велику в'язницю, звідки нема вороття. Тільки інколи дух померлої людини за згодою бога або тікаючи повертається у світ земний у вигляді марева, щоб лякати людей, які не піклувалися про нього. Долі людей після смерті неоднакові: щасливі в тих, хто славетно загинув в бою і був з честю похований; добре померлому, спадкоємці якого піклуються про небіжчика. У вавілонян існувало також уявлення про рай (острів щасливих), розташований у гирлі ріки, де живуть ті, хто отримав безсмертя.

Помітну роль у релігії народів Дворіччя відігравали вірування про нижчих духів, здебільшого злих та згубних. Це духи землі, повітря, води - Аннунаки та Ігігі - уособлення хвороб і нещасть. Для боротьби з ними жреці складали безліч заклинань. Найнебезпечнішими вважали "сім духів безодні" - винуватців усіх хвороб. У заклинаннях перелічували їхні імена та вчинки. Заклинання свідчать не тільки про характер вірувань, а й про високий рівень риторики: "Семеро їх, в підземній безодні семеро їх... В надрах підземних безодні вирощені вони, ані чоловічої вони статі, ані жіночої... Вони - руйнівні вітри, жінок вони не беруть, дітей не народжують, жалю та співчуття вони не знають, молитов і прохань вони не чують... Вони - вигодовані на горах коні, ворогують вони з Еа, сильні серед богів вони, стають на шляху, приносять горе в дорозі. Злі вони, злі вони... Семеро їх, семеро їх і ще раз семеро їх..."

Для захисту від злих духів (демонів), крім численних заклинань, широко використовували амулети-апотропеї (обереги): зображення злого демона в настільки мерзотному вигляді, що, побачивши його, демон повинен був з жахом утекти. Практикували й різноманітні магічні обряди. Відомі обряди лікувальної, застережної, злочинної та військової магії. Лікувальну магію застосовували разом з народною медициною, тому в рецептах, що збереглися, нелегко відокремити одне від іншого, але в деяких випадках магія простежується чітко. Ось приклад магічного рецепта проти хвороби очей: "...з чорної вовни, з білої вовни з цієї сторони ти випрядеш; сім і сім вузлів ти зав'яжеш; заклинання ти прочитаєш; вузол з чорної вовни ти прив'яжеш на хворе око, вузол з білої вовни ти прив'яжеш на здорове око..."

У Вавилоні й Ассирії здавна розвивалося мистецтво передбачення (мантика), що становило собою спілкування людини з божеством. Вважалось, що часто боги підказували людині розвиток подій у майбутньому, а вона повинна була звертатися до них через жерців, молитви і жертвопринесення. Побутувала й думка, що боги відкривали завісу майбутнього вустами безумця або жерця, який перебував в екстазі. Велику увагу приділяли снам, особливо сновидінням святих, в священному місці: в них або з'являлося божество, або подавало деякі знаки, які потрібно було розтлумачити. Вавилонське мистецтво передбачення мало великий вплив на інші народи (ворожба на печінці). В епоху еллінізму "халдей" означало те саме, Що й "астролог" або "волхв".

Вавілоняни зверталися до бога й тоді, коли в судовому процесі необхідно було з'ясувати істину, коли неможливо було вирішити спір між сторонами. Тоді часто вимагали складення присяги, за неправдивість якої ображений бог покарає винуватця.

З об'єднанням общин і утворенням перших держав в Месопотамії формується клас жерців, яких вважали посередниками між богами і людьми, вчителями, оскільки будь-яке знання тлумачилось як релігійне одкровення. Вони були й хранителями священної літератури, оскільки дар творіння мистецтва, як вважалось, божественного походження. Жреці служили в храмах, що мали значні багатства, і становили впливовий суспільний прошарок. Походили вони із знатних родів, успадковуючи свій титул. Зовнішність їх мала бути бездоганною, навіть щодо зросту й ваги.

Певні функції перебирали на себе й жриці, а такос храмові прислужниці. Багато з них були пов'язані з культом богині кохання Іштар, практикували храмову проституцію і брали участь в оргіїстичних культах. Іштар служили й жреці-євнухи, які носили жіноче вбрання та виконували жіночі танці. Культ був строго регламентований і влаштовувався в храмах. Вавилонські храми здебільшого нагадували східчасті башти, що й породило біблійну легенду про спорудження Вавилонської вежі.

Жреці возносили молитви сонячним богам і водночас будували обсерваторію, щоб спостерігати за Сонцем, обчислювати його траєкторію і моменти затемнення; сповідували певні етичні норми і плели політичні інтриги; викладали в храмових школах божественні правила і складали власні правила арифметики, рівнянь геометрії; розвивали право та правознавство й порушували закони для досягнення своєї мети.

Під час культового святкування нового року цар повинен був ставати навколішки перед статуєю бога Мардука за розпорядженнями головного жерця, який відбирав у нього знаки царської влади, бив по щоках, шарпав за волосся, а той покірно розповідав про свою безневинність і любов до богів.

Центром релігійного життя і водночас економічним та науковим утворенням був храм. Навколо нього концентрувалися різноманітні жрецькі братства, що виконували й певні світські функції. Жрець, живучи на території храму, харчувався пожертвуваннями ("дарами для богів"), мав право на власне майно. Храм як помешкання богів був відтворенням небесного світу. На його стінах зображували головне божество храму та інших богів. У храми приносили дари і виконували обряди жертвопринесення. Поряд з храмом будували вежу з трьома уступами (зикурат) - уособлення потрійного Космосу. Сім поверхів відтворюють послідовність небесних східців семи планетних сфер; знизу вгору кольори її поверхні чергувалися у такому порядку: чорний (Сатурн), темно-червоний (Юпітер), світло-червоний (Марс), золотий (Сонце), біло-жовтий (Венера), синій (Меркурій), срібний (Місяць).

Міфологія Дворіччя складається з космогонічних сюжетів про створення Землі та її мешканців, легенд про подвиги героїв (передусім Гильгамеша), розповіді про великий потоп, головним героєм якої є цар Утнапиштим ("він бачив життя"). У кінці розповіді він бере ім'я Атрахасис ("дуже розумний"). Утнапиштим розповідає Гильгамешу, що на раді богів за пропозицією Бела (володаря землі) вирішено було влаштувати потоп, щоб покарати за гріхи жителів легендарного міста Сурупак. Через сновидіння Еа (бог океану) без відома інших богів видає Утнапиштиму їхнє рішення; цар будує ковчег, навантажує його всіляким добром, приводить тварин і з майстрами, що будували ковчег, та з родиною замикається в ньому. Жителям Сурупака свою дивну поведінку пояснює тим, що начебто Бел гнівається на нього і тому він мусить жити у бога Еа. їм він обіцяє благотворний дощ, який пошлють боги як благословення.

Шість днів і шість ночей тривав потоп. Усі люди загинули. Після цього настає спокій, і тоді, на сьомий день, Утнапиштим відкриває люк ковчега і через нього випускає спочатку голуба, потім ластівку. Однак вони повертаються, бо їм ніде сісти. Посланий після них ворон не вертається, тоді цар і всі мешканці ковчега виходять назовні. На вершині гори, де перед цим зупинився ковчег, Утнапиштим вчиняє жертвопринесення. Боги, вдихаючи запах, кружляють у танці, Іштар піднімає коштовне намисто, подароване їй Ану (можливо, це веселка) в урочистій клятві, Що вона ніколи не забуде цих днів. Бел побачив, що одна родина врятувалася. Рятівником міг бути лише Еа. Але той заспокоює Бела, стверджуючи, що потрібно карати тільки грішників. Тоді Бел благословляє Утнапиштима і його Дружину, даруючи їм безсмертя. Фрагменти шумерських оповідань у деталях нагадують біблійну легенду про Ноя.

2. Писемність

Розповідь вчителя. Одним із найвизначніших винаходів шумерів є писемність, яку запозичили інші народи Західної Азії, пристосувавши до своїх мов.

Пригадайте, який матеріал для письма використовували єгиптяни?

Папірус на берегах Євфрату і Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких табличках з вогкої глини. Таблицю висушували на сонці або випалювали. Після цього її можна було зберігати дуже довго.

Кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф. Загалом було вироблено близько тисячі таких знаків.

Клинопис

Для ділового листування потрібен був простий та дешевий матеріал. Але папірус на берегах Євфрату і Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких табличках з вогкої глини. Якщо документ був важливим, таблицю висушували на сонці або випалювали. Після цього її можна було зберігати дуже довго. Багато таких табличок збереглося до наших днів.

Спочатку в Дворіччі, як і в Єгипті, «писали» малюнками. Але на вогкій глині важко намалювати складний знак чи літеру, до того ж це вимагало багато часу. Можна було тільки витискувати окремі рисочки – клинці. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя називають клинописом. Кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф. Загалом було вироблено близько тисячі таких знаків. Виникнувши у Південному Дворіччі, клинопис дуже швидко поширився серед народів Передньої Азії. Знаки клинопису читались однаково будь-якою грамотною людиною – шумером, аккадцем, хеттом, ассирійцем, еламітом чи персом.

Робота в групах.

Метод «Навчаючи-вчуся». Використовуючи роздатковий матеріал, скласти міні-доповідь:

І група – Освіта шумерів

ІІ група – Наукові знання жителів Дворіччя

ІІІ група – Мистецтва у Дворіччі

Представники від кожної групи розкривають зміст досліджуваного питання.

3. Освіта шумерів

У шумерів існували школи, які називались «будинками табличок». В них учні навчалися письма, лічби, читання, астрономії, географії, музики та співів, медицини та релігійних ритуалів.

Очолював школу директор, якого називали «батьком будинку табличок». Учні називались «синами будинку табличок», а помічник учителя – «старшим братом». До школи записували 5-7-річних дітей, в основному хлопців. За навчання батьки вносили плату, не рахуючи додаткових подарунків.

Уроки відбувалися щоденно і продовжувались від сходу до заходу сонця. Учні сиділи на циновках, розстелених на глиняній підлозі. «Шкільне приладдя» складалося тільки з грудок глини, води в мисках та паличок для письма.

Класів не існувало, молодші і старші учні вчилися разом. В одній школі навчалося 20-30 дітей. Молодші вчилися розминати глину та ліпити таблички. Старші переписували слова. Помилки змивали водою.

Вчилися в школі по-різному. Одні засвоювали матеріал добре, інші абияк. Не досить здібних і ледачих учнів карали. Для цього при школі тримали спеціального наглядача, якого називали – «власник батога» чи «озброєний ломакою».

Навчання у школі більшість учнів закінчувала у 20-25-річному віці. Випускники шкіл призначалися на вигідні посади: чиновник, писар, воєначальник, збирач податків тощо.

Навчитися читати й писати в Дворіччі було не менш складно, ніж в Єгипті. Тут існували школи для дітей, де готували чиновників-писарів. Школи називались «будинками табличок». Очолював школу директор, якого називали «батьком будинку табличок». Учні називались «синами будинку табличок», а помічник учителя – «старшим братом». «Старший брат» виготовляв таблички-зразки, які потім переписували учні. Він перевіряв письмові завдання й примушував учнів розповідати вивчені ними уроки.

До школи записували 5-7-річних дітей, в основному хлопців. За навчання батьки вносили плату, не рахуючи додаткових подарунків.

Життя учня було зовсім не райським. Уроки відбувалися щоденно і продовжувались від сходу до заходу сонця. Учні сиділи на циновках, розстелених на глиняній підлозі. «Шкільне приладдя» складалося тільки з грудок глини, води в мисках та паличок для письма.

Класів не існувало, молодші і старші учні вчилися разом. В одній школі навчалося 20-30 дітей.

Молодші вчилися розминати глину та ліпити таблички. Старші переписували слова. Помилки змивали водою. Найстарші переписували міфи та легенди, твори звіздарів та математиків, закони царів.

4. Наукові знання жителів Дворіччя

Найбільших успіхів жителями Дворіччя було досягнуто в математиці й астрономії. Вавилоняни добре знали чотири арифметичні дії і залишили нам таблиці множення і ділення, якими широко користувалися у повсякденному житті. Вони вміли знаходити квадратний та кубічний корені, обчислювали площу, винайшли систему дробів. Вавилонянам була відома теорема, що пізніше одержала назву теореми Піфагора.

У Дворіччі було створено календар. Вавилоняни встановили, що рік складається з 365 діб, і поділили його на 12 місяців. День вони поділяли на 24 години, одну годину на 60 хвилин, а одну хвилину – на 60 секунд.

Уже здавна жителі Дворіччя почали спостереження за небом. Вавилонські жерці створили зоряну карту. На ній було позначено всі небесні тіла, видимі для простого ока. Тоді ж було встановлено дванадцять знаків зодіаку (Овен, Тілець, Діва, Скорпіон та ін.). Жерці вміли передбачати сонячні та місячні затемнення.

Вавилоняни вважали, що зорі впливають на долю людей і народів. Тому у Дворіччі широко практикувалося ворожіння по зорях. Люди, які займалися таким ворожінням, називалися астрологами (від «астра» – зірка).

Певних успіхів досягла у Дворіччі медицина. Лікарі поділялися на терапевтів і хірургів. Вважалося, що причиною хвороби є вселення в організм людини злого духа, демона хвороби. Тому лікарі-терапевти повинні були виганяти їх звідти через замовляння, молитви, чаклунство тощо. З рослин виготовляли ліки: настойки, мазі, порошки.

Вавилонські хірурги вміли робити складні операції на оці. Причому в разі невдачі їх очікувало суворе покарання (відрубували кисть руки).

Жителі Дворіччя мали єдину систему мір і ваги. Вважають, що шумери винайшли колесо та гончарний круг, першими навчилися виплавляти бронзу.

5. Мистецтва жителів Дворіччя

Війни та невблаганний час знищили більшість архітектурних пам'яток Дворіччя. До того ж основним будівельним матеріалом для шумерів, аккадців і вавилонян була необпалена цегла, на жаль, недовговічна. Храми і палаци будували на штучних підвищеннях, щоб урятувати їх від повеней.

Кожна будівля, житло, храми, палаци були своєрідною фортецею, оскільки доводилось постійно захищатись від ворогів. Споруди мали квадратну або прямокутну форму. Зовні у них не було вікон, тільки двері. Прикладом може слугувати Палац Саргона II. Він стояв на високій прямокутній насипній земляній платформі. У центрі палацу – великий двір. Ліворуч від нього розташовувалися житлові приміщення, прямо – святкові, праворуч – господарські. Кожна з цих трьох частин мала менші, ніж центральний, двори, розташовані майже хаотично.

На відміну від шумерів і вавилонян, ассирійці споруджували свої храми з каменю й прикрашали їх скульптурами та рельєфами, які зображали сцени полювання, військові подвиги царів, тварин.

Музика

Вже на зображеннях шумерських майстрів можна побачити духові, ударні та струнні інструменти. Найпоширенішою була, очевидно, арфа. Існували навіть спеціальні «будинки музики», де збиралися городяни для того, щоб насолодитися віртуозною грою музикантів.

Про поширення у Дворіччі цього виду мистецтва свідчить клинописна табличка із стародавнього міста Уґарит, на якій були написані ноти ассирійської пісні. Це найдавніший, відомий вченим, записаний музичний твір, який майже на 1500 років старший за папірус із нотами з Греції

Вже на зображеннях шумерських майстрів можна побачити духові, ударні та струнні інструменти. Найпоширенішою була арфа. Існували навіть спеціальні «будинки музики», де збиралися городяни для того, щоб насолодитися віртуозною грою музикантів.

V. Закріплення й систематизація вивченого матеріалу

1. У релігіях яких народів Дворіччя існував єдиний бог?

2. Чим різнилися храми Давнього Єгипту і Дворіччя?

3. Чим шумерський клинопис відрізнявся від перського?

4. Уявіть себе шумерським учнем і опишіть свій ?шкільний день.

5. Які наукові досягнення народів Дворіччя, на вашу думку, найважливіші для людства?

6. Навіщо Гільгамеш вирішив розкрити секрет вічного життя?

VІ. Підсумки уроку

Вчитель. Наш урок підходить до завершення. Давайте повернемося до питання, яке було поставлене на початку уроку: Чому досягнення народів Дворіччя важливі для людства?

Учні роблять висновки.

Заключне слово вчителя. Культура Стародавнього Дворіччя мала великий вплив на сусідні народи і країни. Багато культурних досягнень, якими користується сучасне людство, було вже відомо шумерам та вавилонянам. Від них ці досягнення перейшли до інших народів, які розвивали їх далі.

Оцінювання учнів.

VІІ. Домашнє завдання

Опрацювати § 14 (2).
Підготувати твір-роздум «Внесок єгиптян та жителів Дворіччя у світову скарбницю».

‹

›