Пошукова робота «Народні ремесла с. Гвізд у минулому і сьогоденні»

Міністерство освіти і науки України

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина –Україна»

Івано-Франківська область

Надвірнянський район

Напрям «Із батьківської криниці»

Пошукова робота

«Народні ремесла с. Гвізд у минулому і сьогоденні»

2016 р.

2018 р.

Зміст

Вступ………………………………………………………………….2

Гончарство…………………………………………………………....3

Деревообробка………………………………………………………..5

Ковальство…………………………………………………………….8

Вишивка…………………………………………………………….…9

Висновок……………………………………………………………..11

Використана література……………………………………………..12

Вступ

Українці здавна займалися різноманітними ремеслами. Українські села славилися своїми ковалями, гончарями, ткачами, теслярами… У кожному регіоні – свої звичаї, обряди, пісні,ремесла. Все це споконвіку створював український народ. І наше село не виняток, у ньому теж жили і живуть працьовиті та творчі люди.

Ремесла в сучасному світі не втратили своєї актуальності й популярності. Національні мотиви,досвіт поколінь,що передається тисячоліттями, і вміння майстрів – все це відбивається у виробах народних вмільців. Кожний виріб – це результат творчої думки майстра, відбиття його любові до історії свого народу й зігрітий теплом умілих рук.

Сучасні майстри працюють із матеріалами, добре вивченими поколіннями майстрів, але при цьому допитливі розум, народна кмітливість і фантазія в роботі підштовхують на вивчення нових способів обробки, створюючи унікальні добутки народної творчості.

Гончарство

Одне із видів народних ремесел в нашому селі Гвізд є гончарство.

Гончарство – це найдавніше народне ремесло. Воно пов’язане з заготовленням і обробкою глини, якої багато в надрах української землі. З опаленої гончарної глини виготовляли різноманітні вироби, зокрема посуд, кахлі, іграшки…Це досить стародавнє ремесловиникло в епоху неоліт, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу (близько 900). Має широкий спектр природних барв – од білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини а також прозорі та декоративні поливи.

Перші гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев’яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручували за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми.

Винахід гончарного круга (ІVтис. до н.е ), спочатку ручного й повільно обертового, а у середньовіччі швидкісного, з ножним приводом, став переворотом у розвитку гончарного ремесла. Техніка точіння на крузі давала змогу не лише збільшити випуск продукції, а й поліпшити її художній рівень. Посуд, виготовлений на крузі, досить легкий, тонкостінний, з гармонійно-симетричними обрисами форми, чіткими орнаментальними смугами, лініями.

У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники).

У селі Гвізд з 1969р. головою колгоспу був Одокій Дмитро Дмитрович. При ньому було збудовано і відкрито в 1975р. цех з виробництва кахлю, потужністю 3 тисячі комплектів на рік. Крім кахлю в цеху вироблялися й інші гончарні вироби: глиняні макітри, глечики… Директором кахельного цеху був Кепещук Михайло Дмитрович.

Список працівників кахельного цеху:

Іванюк Іван Михайлович

Мураль Ганна Дмитрівна

Дереш Катерина Павлівна

Семенишин Ганна Іванівна(завскладом)

Насадюк Катерина Степанівна

Головчук Степан Савович

Пилипюк Ганна Федорівна

Приймак Оксана Михайлівна

Михайлюк Марія Степанівна.

Цех працював до 1997р. (Додаток№1,2,3.)

На базі Гвіздської ЗОШ І-ІІІ ст. від Надвірнянського районного центру дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді працює гурток «Юний гончарик», керівником якого є вчителька нашого села Глек Тамара Ігорівна. Займаючись в цьому гуртку, діти вивчають гончарне ремесло, підготовляють спеціальну глину та виготовляють різноманітні гончарні вироби. (Додаток№4)

Деревообробка

Наступним народним ремеслом нашого села є деревообробка.

Деревообробка – виготовлення оригінальних виробів з дерева для побуту, церковного богослужіння, знарядь господарської діяльності. За способом обробки деревини деревообробка поділяється на такі галузі: теслярство, столярство, бондарство, токарство та різьблення. Майстри вміло добирають деревину для виробів, враховуючи її фізичні та декоративні якості: твердість, розколюваність, гнучкість, колір, фактуру…

Як відомо, в давні часи та й ще тепер Прикарпаття багате на ліси. У народів, які живуть в лісистих місцевостях, дерево завжди відігравало велику роль в їхньому промислі. Вироби з дерева широко застосовувалися в сільському господарстві для різних побутових речей: посуд, бочки, корита, діжки, ложки. Але найбільше збереглося в нас старовинних дерев’яних пам’яток – церков.

Одна із версій походження нашого села Гвізд твердить, що в селі було багато майстрів, які вміли будувати будівлі без гвіздків. До сьогоднішніх днів збереглися пам’ятки майстерності цих майстрів – це дві греко-католицькі церкви. Тому до Гвозда їхали люди, щоб замовити майстрів-будівельників.

Церква Пресвятої Богородиці,споруджена далекого 1739 року, належить до архітектурної спадщини державного значення й до нині збереглась у своєму первісному вигляді. Дерев'яна, хрестова в плані, одноверха. Центральнийоб'ємперекрито шатром з перехватом на невисокому восьмерику на видимому ззовні четверику. Рамена покритоскатнимидахами, увінчанимимаківками. Спорудаоперезанапіддашшям на кронштейнах випускахвінців. Невелика за розмірами, в компонуваннімасипідкресленеяруснечленування. Внутрішнійпростірвирішено з висотнорозкритимцентральнимоб'ємом. На стінах – темпернийживописХІХ ст. (Додаток№6)

На початку ХІХ ст. була розпочата будова дерев’яної Церкви Святого Миколая Чудотворця. Церква була споруджена за народні кошти. Рішення про її будівництво прийняли після того як Церква Успіня Пресвятої Богородиці не вміщала усіх вірних, нова Церква була набагато більшою за розміром. У 1819 році Церкву Святого Миколая Чудотворця було освячено. Іконостас у церкві п’ятиярусної, арочної конструкції, споруджений із дерева, прикрашений рельєфною різьбою; малярські роботи виконані на полотні та дерев’яних «блятах» по левкасу олійно-темперними фарбами із позолотою. Церква є пам’яткою архітектури обласного значення (рішення обласного виконкому від 18.06.1991р. №112). У 2009 році були освячені хрести на куполи церкви, а у червні 2011 р. була покладена нова підлога.

Зі спогадів старожилів, які передавалися із уст в уста, історія Церкви Святого Миколая була такою: ще у 1812 р. розпочалося її будівництво, але як костелу римо-католицької громади. У Млинах проживали заможніродини «Мазурів», якітрималидвіпилорами. ІзСкарбової гори булостягнуто дерево на будівництвоцього костелу. З невідомих причин роботибулиприпинені, а греко-католицька громада відкупила землю і за власнікошти почала будівництво храму Святого Миколая, якийзакінчила і освятила у 1819 р. В інтер’єрі церкви зберігся темперний живопис ХІХст. (Додаток№7)

Церкви будувалися з найкращого добірного дерева, переважно дуба, ставили їх окремо від інших забудов, в оточенні високих дерев, які хоронили їх від вогню.

У дерев’яному будівництві відомі дві принципово відмінні конструктивні системи: каркасна (фахверк), що складається із стовпів, прогоничів та косяків, і зрубна, коли стіни, а в окремих видах і перекриття, складаються з горизонтально покладених один на одного кругляків чи брусків.

Зруб робився з хвойних дерев з довгим і рівним стовбуром без сучків. Колоди укладалися одна на одну, для чого на кожній з них робили «постіль» у вигляді площини шириною 8-10 см.

Відомими різьбярами нашого села є Зеленчук Павло та його сини Андрій та Василь. Майстри виготовляють унікальні дерев’яні сходи, меблі, предмети хатнього начиння (лави, столи, ліжка), а також віконні рами, двері. Багато виробів різьбярі Зеленчуки зробили для гвіздських церков, а саме:двері, сходи та перила, на яких розміщується церковний хор, лави, тумбочки. (Додаток№8, 9, 10,11)

Інший майстер-умілець, однофамілець вище згаданих гвіздських столярівЗеленчук Павло Михайлович, 1934 р. н., зробив іконостас до церкви Святого Михаїла.

Ковальство

Ще одним із ремесел нашого села є ковальство.

Ковальство – обробка металів способом гарячого кування. На території України це ремесло сформувалося ще в давньоруський період.

У ХVІІІ – ХІХ ст. майже у кожному селі, як і в нашому, були кузні. В кузні містилися горно, закріплене на вертикальній колоді ковадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів. Біля кузні влаштовували пристосування для шинування коліс, а також стовп для прив’язування коней на час підковування.До традиційного інструменту коваля належали великі молоти та малі молотки, обценьки, рубила, пробійники… Наприкінці ХІХ ст. з’явилися ключі гайкові, для нанесення різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу. (Додаток№12)

Дата відкриття кузні в селі Гвізд невідома, а закрита в 1997 р.Ковалі які в ній працювали: Гандзюк Павло (81рік), Мохнач Микола (помер)

Сучасними відомими в нашому селі є ковалі брати Гандзюки Роман та Іван. Їхні ковані вироби відомі не тільки в нашому, а й в інших навколишніх селах. Брати ковалі збудували і обладнали майстерню, де кують різноманітні вироби, здебільшого це ворота та хвіртки, лави, ковані колиски, предмети побуту. Багато кованих виробів було зроблено ковалями для гвіздських церков. (Додатки №13,14,15)

Вишивка

Вишивання було одним з основних занять в нашому селі, дівчат до нього привчали ще змалечку. Бабусі й матері передавали їм свої секрети рукоділля: як добирати кольори, створювати візерунки, а головне–як вкладати в шиття свої добрі почуття, побажання. Ось що говорила мати, коли вишивала сорочку для своєї дитини: «Ниточка до ниточки – та й квіточка. Кладу ниточку на щастя, на здоров’я, щоб росла моя дитинка міцною та сильною, розумною та гарною, як зоря довіку. Жовту нитку в сонця візьму, а зелену – у трав. Подарує небо синю, а зіронька – багряну.

Майстрині прагнули перенести у вишивку красу оточуючої їх природи. В узорах вишивки можна впізнати зображення квітів, рослин, тварин, птахів. На вишитих скатертинах, серветках, рушниках можна побачити виноград, листя дуба, барвінок, хміль, з птахів – півня, сову, зозулю, голубів.

Орнаменти вишивок складаються з кружків, зубців, ромбиків, зигзагів. Пряма лінія означає землю, хвиляста – воду,трикутники – гори. Ромбик на вишивці символізує родючість землі, а ромбик з крапкою – засіяне поле. Круг – це зображення сонця, тризубець означає родину. Ці знаки передавалися з роду в рід як обереги.

Геометричні орнаменти зручніше вишивати хрестиком «за рахунком», а рослинні – гладдю. Для створення вишитих орнаментів здавна використовують різнокольорові нитки: червоні, сині, жовті, зелені, чорні, срібні, золоті, а ще корали, бісер, ґудзики.

Найбільш популярними із вишивок в нашому селі є: сорочки, серветки, рушники, скатертини. Рушник завжди був символом гостинності: на ньому підносять дорогим гостям хліб-сіль. Значну роль відіграє рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів: ним зв’язують руки молодим, бажаючи щасливого подружнього життя.

У наш час на місцевих ринках з’являється дешева фабрична продукція, яка поступово витіснила витвори ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва. Вишивання зробилося майже винятково домашнім заняттям.

Відомими вишивальницями в нашому селі є НесторакЯросава,Андрусишин Ірина,Коваюк Ганна.

Висновок

Ми, вихованці гуртка «Пізнаємо рідний край» Надвірнянського районного центру дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді, працюючи в рамках історико-географічної експедиції «Моя Батьківщина – Україна», проводили пошукову роботу в напрямку «З батьківської криниці».

І ми зрозуміли, що ремесла нашого села – це наше багатство, наша духовна та матеріальна спадщина, яку ми повинні оберігати і примножувати, як досі це робили наші предки.

Нас цікавило усе, що стосувалося народних ремесел в нашому селі. Ми збирали розповіді про ремесла, які розвивалися в минулому, а також сучасні. З’ясували, що найбільш поширеними було гончарство, деревообробка, ковальство та вишивка.

Досліджуючи народні ремесла, ми відвідали кахельний цех, побачили вироби, які у ньому вироблялися, кузню. Зустрілися із народними майстрами нашого села.

Ми усвідомили, що наше село – це частинка нашого внутрішнього світу, який ми маємо любити і берегти. Село – наш дім, а ми в ньому господарі. І всіма своїми силами ми маємо боротися за його процвітання.

Використана література

Велика книга маленьких Українців. Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2015. – С. 103-106.
Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. – Київ: інститут історії академії наук УРСР, 1971.
Микола Домашевський. Історія Гуцульщини –Т.1. – Чикаго-Львів, 1995.
Моя країна – Україна. К.: Аконіт, 2008. – С. 37-41.
Паспорти населених пунктів Надвірнянського району. Надвірна, 2003р. – Ст.41.
Українське народознавство: Навч. посібник/ За ред. С.П.Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів: Фенікс 1994. С. 354-355, 375, 386, 394-395.