Методичні вказівки до курсового проекту «Планування житлової групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями» з дисципліни «Планування і благоустрій населених місць» для студентів очної форми навчання за спеціальністю 5.06010201 «Архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр»
Укладач: Гєвліч А. В. викладач спецдисципліни
Зміст
Вступ
Мета і завдання курсового проекту
Склад курсового проекту
Вказівки до виконання курсового проекту
Розділ 1. Генеральний план
Основні вимоги планування житлової забудови
Санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги
Вулиці та проїзди
Пішохідний рух
Придомові майданчики
Основні техніко-економічні показники
Розділ 2. Вертикальне планування
2.1 Рельєф і його містобудівна оцінка
2.2 Основні форми рельєфу і їх відображення на планах і картах
2.3 Принципи і завдання вертикального планування
2.4 Головні методи вертикального планування
Література
ВСТУП
Предметом вивчення дисципліни є територіальне планування як процес, що має послідовно-поcтуповий характер до рівня генерального плану окремого району або частини міста (мікрорайону) або окремого архітектурного комплексу чи об’єкта.
Мікрорайон є основним елементом житлової забудови міста, основним структурним елементом сельбищної території. Він проектується як комплекс, ізольований від основного міського руху, з повним повсякденним побутовим обслуговуванням, де для населення створюють комфортні та зручні умови мешкання.
Житлова група багатоповерхових будинків є структурною одиницею мікрорайону і складається з декількох житлових будинків, які мають загальні проїзди, двори та інженерні комунікації. Створення єдиного внутрішнього простору дає можливість об’єднання автомобільних проїздів, тротуарів та майданчиків, більш компактного розташування інженерних мереж і споруд, комфортного розташування зелених зон та місць відпочинку, а також дає можливість найбільш раціонального та економного використання земельних ресурсів.
Проектування житлової групи багатоповерхових будинків повинно проводитись у відповідності з вимогами ДБН.
При проектуванні житлової групи необхідно урахувати ряд запитань:
Чисельність мешканців житлової групи та необхідну кількість житлової площі;
Підбір будівель та споруд згідно діючим типовим проектам;
Функціональне зонування території;
Визначення схем транспортного та пішохідного руху;
Загальні принципи інженерної підготовки території ;
Благоустрій та озеленення території житлової групи;
Техніко-економічні показники по генплану.
Инженерна підготовка території є одним з найважливіших елементів сучасного містобудівного процесу. До території, яку використовують для будівництва, ставлять ряд вимог, насамперед до рельєфу, ґрунтів і гідрогеологічних умов. Практично неможливо підібрати територію, що одночасно відповідає всім цим умовам, без виконання тих чи інших робіт для забезпечення можливості використання цієї території під будівництво.
Заходи з інженерної підготовки дозволяють раціональне використання забудованих територій, створюючи сприятливі для містобудівних цілей умови на несприятливих за природними умовами ділянках, підвищуючи процентне співвідношення використаної території міста.
Штучну зміну природного рельєфу з метою задоволення вимог міського будівництва називають вертикальним плануванням.
Загальним принципом при проектуванні вертикального планування є дотримання балансу земляних мас, тобто рівності об'ємів насипів і виїмок. Головні завдання вертикального планування:
- ефективне використання існуючого рельєфу способом утворення сприятливих умов для висотного розміщення елементів міста;
- висотне розміщення вулиць міста, що задовольняє вимоги усіх видів міського транспорту відносно швидкості й безпеки руху;
- забезпечення організованого відведення поверхневих дощових та поталих вод;
- створення сприятливих умов рельєфу для висотного розміщення забудови вулиць і внутрішньоквартальних територій.
МЕТА І ЗАВДАННЯ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ
Мета методичних вказівок – допомогти студентам у виконанні курсового проекту з дисципліни «Планування і благоустрій населених місць» для студентів очної форми навчання за спеціальністю 5.06010201 «Архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр», закріпити й поглибити знання, одержані при вивченні дисципліни. В методичних вказівках викладається послідовність робіт, наводяться розрахункові формули, а також рекомендації з оформлення графічної частини курсового проекту.
Завданням проектування розрахунково-графічного завдання курсового проекту є розробка схеми функціонального зонування території та схеми розташування житлової групи в структурі мікрорайону, генерального плану з елементами благоустрою та озеленення житлової групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями з урахуванням рельєфу та гідрогеологічних умов місцевості, визначення принципової схеми відведення поверхневих стоків з її території.
СКЛАД КУРСОВОГО ПРОЕКТУ
Кожний студент отримує індивідуальне завдання. Конкретний зміст кожного КП, етапи виконання визначає керівник на підставі технічного завдання, затвердженого завідувачем кафедри. Індивідуальне завдання в перелік змісту не вноситься та має бути другою сторінкою після титульного листа.
Курсовий проект складається з графічної частини та пояснювальної записки.
Графічна частина
Графічна частина – виконується на планшеті розміром 550 х750 мм і має обов’язково містити такі креслення:
- ситуаційний план – виконати у довільному масштабі;
- роза вітрів;
- схема розташування житлової групи в структурі мікрорайону – М 1 : 2000 або М 1: 5000;
- схема функціонального зонування - М 1 : 2000 або М 1: 5000;
- генеральний план – М 1:500;
- поперечний профіль вулиці - М 1 : 100;
- ТЕП;
- відомість будівель та споруд, експлікація майданчиків;
- умовні позначення.
1. Ситуаційний план розробляється на основі генерального плану міста або жилого району.
2. Роза вітрів розробляється відповідно до вимог ДСТУ - Н Б В. 1. 1 - 27:2000.
3. Схема розташування житлової групи в структурі мікрорайону розробляється на основі топогеодезичної зйомки М 1:2000 або М1:5000 з нанесенням проектуємих будівель, громадської забудови з визначенням радіусів обслуговування, магістральних автодоріг і вулиць місцевого значення з нанесенням «червоних» ліній, проїздів, річок та інших водойм з визначенням водоохоронних зон.
4. Схема функціонального зонування розробляється на основі схеми розташування житлової групи в структурі мікрорайону відповідно до вимог генерального плану міста.
5. Генеральний план групи житлових будинків розробляється на топогеодезичній основі М 1:500 з нанесенням проектуємих будівель і споруд, їх вимощень, внутрішньоквартальних проїздів з нанесенням осьових ліній, тротуарів, майданчиків.
При цьому встановлюють проектні позначки на перехрестях або на переломних точках вулиць та проїздів, у кутах будівель, у кожного під’їзду i позначки чистих підлог проектуємих будівель.
розгортка та поперечний профіль виконуються у відповідності до завдання;
таблиця «Відомість житлових та громадських будівель і споруд»;
експлікація майданчиків;
техніко-економічні показники
Текстова частина
При оформленні текстової частини КП необхідно дотримуватись вимог міждержавного стандарту 2.105-95, а оформлення пояснювальної записки до КП за ДСТУ 3008-95. Описова частина пояснювальної записки для курсового проекту виконується на стандартних аркушах паперу ф.А4 з рамками із нумерацією сторінок в правому нижньому кутку. Текст ПЗ виконується відповідно до вимог ДСТУ 3008-95 із застосуванням одного з друкувальних та графічних пристроїв виведенням ЕОМ розміром не менше 2,5 мм (Word - № 14), через 1,5 інтервал.
Пояснювальна записка відноситься до текстових документів, яка викладається технічною мовою. Графічна інформація має подаватись у вигляді ілюстрацій (схеми, графіки, діаграми тощо). Цифрова – у вигляді таблиць.
Кожен розділ рекомендується починати з нової сторінки.
Заголовок розділу записують посередині (ДСТУ 3008-95) та з абзацу великими буквами з більш високою насиченістю.
Заголовки підрозділів, пунктів та підпунктів записують з абзацу малими буквами, починаючи з великої.
Пояснювальна записка повинна відповідати індивідуальному завданню, а її оформлення – чинним стандартам, які слід враховувати на момент виконання розробки з врахуванням всіх офіційних змін, введених в дію.
Конкретний зміст пояснювальної записки до КП (вихідні дані та перелік питань, які підлягають розробці) визначає керівник, обов’язковими складовими якої є: вступ, аналіз сучасного стану питання та обґрунтування
мети; основна частина, яка складається з аналітично-розрахункової частини; висновки; література; додатки.
Вступ, висновки, література, додатки, як розділи, не нумеруються.
Текст пояснювальної записки бажано подавати лаконічно та обґрунтовано.
ВКАЗIВКИ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН
Основні вимоги планування житлової забудови
Основою мікрорайону є його житлова зона, яку поєднано з комплексом закладів обслуговування.
Житловий район є найбільшою структурною одиницею сельбищної території. Комплекс забудови житлового району формується за принципом пішохідної доступності до закладів культурно-побутового обслуговування у радіусі 1000–1500 м.
Житлові райони діляться на мікрорайони, які організують за принципом близькості до житла закладів щоденного обслуговування з радіусом дії до 500 м.
Цей радіус і визначає площу і кількість населення мікрорайону.
Мікрорайони розмежовуються житловими і магістральними вулицями районного значення (населення 6 – 8 тис. осіб )
Планувальна структура мікрорайону складається з окремих груп житлових будинків з населенням 2 – 4 тис. осіб.
Житлові райони і мікрорайони забудовують будинками різного призначення і режиму, тому при плануванні необхідно дотримуватись зонування території мікрорайону. Виділяються такі зони:
- Житлова зона з озелененими дворами і зеленими смугами між червоною лінією та лінією регулювання забудови
- Шкільна
- Дитячих закладів
- Мікрорайонного саду зі спортивними майданчиками
- Культурно-побутових закладів
- Господарська, гаражі та котельні.
Ці зони відокремлюються одна від одної зеленими смугами рядових посадок кущів та дерев.
Житлова забудова складається із житлових будинків різного типу, які підбираються з врахуванням розселення в них сімей різного складу.
Будинки підбирають з таким набором квартир, які б відповідали демографічному складу населення:
- структурі сім’ї;
- віковому складу;
- рівню і характеру зайнятості сім'ї у громадському виробництві.
Для сімей з 3-х і більше осіб прийнятний багатосекційний багатоповерховий будинок з різноманітним набором квартир.
Поряд з видовженими будинками застосовують односекційні(точкові) багатоповерхові будинки, організація яких дає можливість отримати економічне планування квартир з однією або двома кімнатами для розселення сімей з 2 – 3 осіб.
Для одиноких і сімей, які не ведуть в повному обсязі домашнє господарство, передбачаються будинки готельного типу з економічним плануванням (кухні-ниші, об’єднані санвузли).
«Кістяк» житлової композиції становить система громадських будинків – торгові та культурні центри, школи, дитячі садки, спортивні споруди, внутрішні проїзди та пішохідні алеї.
Території житлової забудови за складом можуть розподілятися на:
- переважно житлової забудови – містить території житлових кварталів, прибудинкових територій з майданчиками для відпочинку населення, місцями паркування автомобілів, ділянками дошкільних та шкільних закладів;
- житлово-громадської забудови - містять житлові будинки, окремі будівлі громадського та комерційного призначення, невеликі виробничі підприємства, що не створюють небезпечного впливу на навколишнє середовище і не потребують встановлення санітарних розривів до житлової забудови;
- громадсько-житлової забудови ядра загальноміського центру - містять громадські будівлі загальноміського значення, об’єкти комерційного призначення, офісні будівлі, змішані житлово-громадські будівлі з використанням перших 2-3 поверхів для громадських функцій, невеликі виробничі підприємства, що не створюють небезпечного впливу на навколишнє середовище і не потребують встановлення санітарних розривів до житлового забудови, комунальні об’єкти, необхідні для забезпечення життєдіяльності забудови.
За поверховістю забудови можуть формуватися такі типи зон:
- зона забудови багатоквартирними житловими будинками різної поверховості;
- зона забудови блокованими житловими будинками (до 3-х поверхів) та садибними індивідуальними житловими будинками з присадибними земельними ділянками.
На територіях зон житлової забудови необхідно виділяти ділянки для розміщення дитячих дошкільних закладів та шкіл. При розміщенні окремо розташованих дитячих дошкільних закладів територіальні потреби складають 230-260 кв. м, для початкових шкіл – до 320 кв. м на 100 житлових одиниць.
При планувальній організації території зони житлової забудови дрібно розмірними кварталами – житловими групами (площею до 2-5 га) організовують:
- житлові квартали з розміщенням в їх межах житлових будинків з прибудинковими озелененими територіями;
- автостоянки , які слід розміщувати з боку вулиці або проїзду, що обмежує квартал.
- квартали змішаної забудови з вбудовано-прибудованими у перших поверхах житлових будинків приміщеннями громадського призначення, невеликими комерційними об’єктами для надання послуг населенню;
- озеленені зони з дитячими ігровими та фізкультурно-спортивними майданчиками;
- ділянки дитячих дошкільних закладів та шкіл, що формують окремі квартали (комплекси) установ освіти.
Граничні показники щільності населення мікрорайону (з повним комплексом обєктов обслуговування) слід розраховувати: верхній – 450 осіб/га, нижній – 150 осіб/га.
Мінімальну розрахункову площу ділянки окремого житлового будинку (без размещения на нем детских дошкольных учреждений и предприятий обслуживания, гаражей, принадлежащих гражданам, физкультурных и спортивных сооружений) необхідно приймати у відповідності з кількістю його мешканців - не менше як:
- 30,1 - 23,3 м2/люд.. (при забудові до 3 поверхів),
- 20,2 - 17,0 м2/люд. (4-5 поверхів),
- 15,3 - 13,9 м2/люд. (6-8 поверхів),
- 12,2 - 12,0 м2/люд. (9-12 поверхів).
Площу озеленення житлового кварталу слід приймати не менш 6 м2 на 1 люд. (без урахування шкіл та дитячих закладів).
1.2 Санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги
Санітарно-гігієнічні вимоги:
1. Розташування будинків залежно від умов інсоляції;
2. Розташування будинків із врахуванням вентиляційного режиму (провітрювання, аерація);
3. Правильне за формою і розмірами озеленення, що захищає від шуму і забруднення повітря;
4. Санітарне-технічне обладнання будинків.
Протипожежні вимоги:
Протипожежні вимоги передбачають забезпечення умов для швидкої ліквідації пожежі. Для цього потрібно:
- Обмеження площі забудови і довжини будинків відповідно рівню їх вогнестійкості;
- Дотримання необхідних протипожежних розривів між будинками;
- Створення можливостей організації під’їздів без перешкод для пожежних машин до всіх будинків.
Відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції та освітленості, а також у відповідності з нормами протипожежних вимог.
Між довгими сторонами житлових будинків треба приймати відстані:
- заввишки 2-3 поверхи (побутові розриви) не менше 15 м,
- заввишки 4 поверхи і більше - 20 м та більше,
- між довгими сторонами і торцями з вікнами з житлових кімнат – не менше 15 м.
При розміщенні 9 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань між садибним будинком і довгими сторонами багатоповерхового будинку приймається не меншою за висоту будинку що зводиться.
При різних вимогах (протипожежних, санітарно-гігієнічних тощо) до мінімально допустимих відстаней між будинками і спорудами при проектуванні треба приймати найбільші величини.
Відстані між будинками і спорудами приймаються у просвіті між зовнішніми стінами або іншими конструкціями. За наявності конструкцій будинків і споруд, що виступають більше, як на 1 м, виготовлених із горючих матеріалів, приймається відстань між цими конструкціями.
1.3 Вулиці та проїзди
Відстань між магістральними вулицями повинна складати 800 – 1000 м, тобто пішохідна доступність від найбільш віддаленої забудови не повинна перевищувати 500 м. Іноді доступність окремих будинків може бути збільшена до 700 м.
Територія вулиць і доріг всіх категорій відокремлюються від інших функціональних територій населених пунктів геодезично зафіксованими – червоними лініями.
Житловий квартал обмежено магістралями загальноміського та районного значення, житловими вулицями, проїздами, природними межами.
Ширину вулиць і доріг слід приймати з урахуванням їх категорії, інтенсивності руху транспорту і пішоходів, типу забудови, рельєфу місцевості, охорони навколишнього середовища, розташування інженерних комунікацій і споруд, зелених насаджень і в межах червоних ліній приймають, м :
Магістральні дороги 50-90
Магістральні вулиці:
- загальноміського значення - 50-80
- районного значення - 40-50
- вулиці місцевого значення (житлові) - 15-35
- селищні і сільські вулиці (дороги) - 15-25
Кількість та ширину полос руху проїзної частини вулиці приймається у відповідності до вимог ДБН Б.2.2-12:2018
Радіуси сполуки проїздів, житлових вулиць та доріг повинен бути 6 м з улаштуванням бортового каменю заввишки 15 см над покриттям.
Під проїзною частиною допускається прокладання водостоків, каналізації, дренажів та інших підземних інженерних мереж.
Поперечний профіль проїзної частини вулиць і доріг всіх категорій необхідно приймати двоскатним при радіусах горизонтальних кривих 800 - 2000 м та більше.
Висотне розміщення елементів поперечного профілю передбачає виконання наступних вимог:
- проїзні частини з розділювальною смугою повинні бути односкатними з ухилом до зовнішніх бортів дороги,
- проїзні частини от 7,5 м і більше - двоскатними,
- місцеві (бокові) проїзди магістралей – одно або двоскатними.
Схема основних мікрорайонних проїздів будується за петлястою, тупиковою або змішаною схемою. Кільцеві дороги охоплюють всю територію мікрорайону .
Петлясті і тупикові проїзди обслуговують окремі групи будинків.
При змішаній схемі поєднуються кільцеві та тупикові проїзди.
Не допускається транзитного руху транспорту через мікрорайон.
Основні проїзди - проїзди до груп будинків, великих установ і підприємств обслуговування, торгових центрів - мають ширину 6-7 м (5,5 м).
Другорядні (одно смугові) - до окремих будинків – 3,5 м з влаштуванням роз’їзних майданчиків шириною 6 м і довжиною 15 м на відстані 75 м один від одного.
Тупикові проїзди повинні бути не більше 150 м і закінчуватися поворотними майданчиками 12х12 м, для розвороту сміттєвозів та пожежних машин.
До житлових будинків заввишки 9 поверхів і більше та до громадських будинків заввишки 5 поверхів і більше проїзди передбачаються з усіх сторін і з усіх сторін односекційних житлових будинків. До будинків меншої поверховості проїзди можна влаштовувати з однієї поздовжньої сторони.
Відстань від краю проїзду до зовнішньої стіни будинку слід приймати 5-7 м для будинків з умовною висотою 26,5 м включно і 9-11 м для будинків вище 26,5 м.
1.4 Пішохідний рух
Житлові, громадські та ландшафтно-рекреаційні території населених пунктів повинні бути забезпечені безперервною мережею упорядкованих пішохідних шляхів (тротуари вулиць, алеї, бульвари, пішохідні зони, площі, вулиці та стежки, наземні, надземні та підземні пішохідні переходи через транспортні шляхи, інші перепони - річки, яри і т.п.), які зв’язують по найбільш коротким напрямкам основні функціональні зони між собою
До найближчих зупинок громадського пасажирського транспорту необхідно забезпечувати такі нормативні відстані підходу пасажирів, не більше:
- у багатоповерховій житловій забудові 500(350) м;
- у середньо -, малоповерховій та садибній забудові – 600 м;
Тротуари та велосипедні доріжки треба підносити на 15 см над рівнем проїздів та доріг.
1.5 Придомові майданчики
При проектировании жилой застройки необходимо предусматривать размещение площадок, размеры которых и расстояния от них до жилых и общественных зданий следует принимать не менее
Площадки | Удельные размеры площадок, м2 на 1 чел. | Наименьшие расстояния от площадок до окон жилых и общественных зданий, м |
Для игр детей дошкольного и младшего школьного возраста | 0,7 | 12 |
Для отдыха взрослого населения | 0,1 | 10 |
Для занятий физкультурой | 0,2 | 10-40 |
Для хозяйственных целей | 0,3 | 20 |
Для выгула собак | 0,3 | 40 |
Для стоянки автомашин | ДБН Б.2.2-12 | По таблице |
Примечание 1. Расстояния от площадок для занятий физкультурой устанавливаются в зависимости от их шумовых характеристик, от площадок для сушки белья - не нормируются; расстояние от площадок для мусоросборников до физкультурных площадок, площадок для игр детей и отдыха взрослых следует принимать не менее 20 м, а от площадок для хозяйственных целей до наиболее удаленного входа в жилое здание - не более 100 м. Примечание 2. Допускается уменьшать, но не более чем на 50 %, удельные размеры площадок: для игр детей, отдыха взрослого населения и занятий физкультурой в районах с пыльными бурями при создании закрытых сооружений; для хозяйственных целей при застройке жилыми зданиями, оборудованными помещениями для сушки белья, лифтами, мусоропроводами; для занятий физкультурой при формировании единого физкультурно-оздоровительного комплекса микрорайона для школьников и взрослого населения. |
1.6 Основні техніко-економічні показники
ТЕП виводять для оцінки містобудівельних проектних рішень і проведення аналізу рівня економічності і раціональності проектів забудови.
Загальні техніко-економічні показники:
1. площа мікрорайону (району, території) – га
2. чисельність населення - осіб
3. норма житлової забезпеченості - кв.м \осіб
4. житловий фонд - кв. м
5. щільність забудови - %
6. середньозважена поверховість забудови - поверх
7. щільність населення - люд.\га
8. територія мікрорайону на 1 мешканця - кв. м\га
Додаткові показники: компактність території, рівень озеленення, питома площа мережі дорожніх покриттів, показники оснащення території інженерними мережами, затрати часу на трудові і культурно-побутові поїздки та інше
При розробці генеральних планів населених пунктів ТЕП надаються у відповідності до ДБН Б. 1. 1 – 15: 2012
Розділ 2. ВЕРТИКАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ
2.1 Рельєф і його містобудівна оцінка
Рельєф є найбільш важливим показником, що визначає поверхню міської території, впливає на планування, забудову і благоустрій міст, економіку будівництва.
У містобудуванні прийнято такі категорії рельєфу:
макрорельєф – рельєф великих територій із значним перепадом висот і нерівностей поверхні;
мікрорельєф – рельєф з невеликими перепадами висот на обмеженій території. Він визначає висотне положення вулиць, входів у будинки та ін.
Основні форми рельєфу – рівнинний і гірський.
Рівнинний рельєф розділяють на такі категорії:
1. Рівнинний (спокійний) з крутістю схилів до 4 ‰;
2. Рівний з крутістю схилів 4 – 30 ‰;
3. Слабко пересічений – 30 – 60 ‰;
4. Пересічений – 60 – 100 ‰;
5. Сильнопересічений – 100 – 200 ‰;
6. Дуже сильнопересічений – більше 200 ‰.
Горизонталь – лінія, що з'єднує на кресленні точки рівних висот над прийнятим горизонтом (звичайно рівнем моря).
На горизонталях надписують їхні позначки. Позначка – відстань по висоті від точки місцевості до рівенної поверхні.
Основні форми рельєфу і їх відображення на планах і картах
Горизонталі мають такі властивості:
усі точки, що лежать на одній горизонталі, мають на місцевості однакову висоту;
усі горизонталі, що замикаються у межах плану чи карти, позначають пагорб чи улоговину, їх
розрізняють за бергштрихами чи надписами;
горизонталі природного рельєфу мають бути безперервні, виключення складають обриви;
горизонталі не можуть перетинатися у плані, виключення – нависаючі скелі;
відстань між горизонталями у плані характеризує крутість схилу. На схилах, що мають рівномірний ухил, проміжки між горизонталями однакові;
найкоротша відстань між горизонталями – перпендикулярна до них лінія – відповідає напрямку найбільшої крутості;
горизонталі, що зображують похилу площину, мають вид рівнобіжних прямих.
Розрізняють такі основні форми рельєфу: рівнини, гори, пагорб, улоговина, хребет, лощина чи тальвег, сідловина, схили.
Найвищі лінії хребтів є вододільними, а найбільш низькими ділянками, що називаються тальвегами, концентрується стік поверхневих вод. Хребти чи вододіли характеризуються у плані опуклістю горизонталей у напрямку ухилу, а тальвеги – їх увігнутістю. Розріджені горизонталі характеризують відносно рівні місця, зближені – підвищення крутості місцевості.
Для полегшення вивчення рельєфу на горизонталях, перпендикулярно до них, наносять бергштрихи – невеликі риски, що вказують напрямок ухилу убік зниження рельєфу.
Залежно від стадійності проектування і масштабу плану змінюють детальність зображення рельєфу.
Природний рельєф місцевості характеризують такими показниками:
а) крутістю схилів, що визначають у градусах чи відсотках у напрямку, нормальному до горизонталей;
б) напрямком схилів за сторонами світу;
в) пересіченістю, що визначає чергування і різноманіття низин і височин;
г) стабільністю форм чи їхньою рухливістю (яри, що ростуть, активні зсуви).
Крутість схилів характеризують ухилом поверхні:
де i – крутість схилу;
h – перевищення між найвищою і найнижчою точками, м;
l – горизонтальна проекція лінії між точками, м;
– кут нахилу схилу.
Крутість схилу виражають у градусах (), відсотках (%), промілях (‰), тисячних частках.
Оцінка рельєфу залежно від крутості схилів приведена у табл.
Групи рельєфу | Переважна крутість, ‰ | Містобудівна оцінка природного рельєфу |
І | Менше 5 | Сприятливий для розміщення забудови, трасування доріг і вулиць. Несприятливий для організації стоку поверхневих вод, прокладки самопливних мереж каналізації |
ІІ | 5 – 30 | Задовольняє вимогам забудови, вулиць і доріг, водовідводу, підземних комунікацій. Інженерна підготовка не викликає складних заходів |
ІІІ | 30 – 60 | Сприятливий для планування і забудови. Деякі складності при розміщенні будинків, трасуванні магістральних вулиць, плануванні міських площ. В інженерній підготовці потребує деяких робіт з переформування рельєфу |
ІV | 60 – 100 | Великі труднощі у плануванні й забудові території, трасуванні й будівництві вулиць, прокладці інженерних комунікацій. Великі обсяги робіт із пристосування рельєфу до будівництва |
V | 100 – 200 | Несприятливий для розміщення забудови, необхідність влаштування терас. Складності з усіх питань благоустрою та інженерної підготовки |
VI | Більше 200 | Дуже несприятливий і складний з усіх питань містобудування. Може бути освоєний при особливій необхідності. |
Плани в горизонталях служать підосновою для проектування планування і забудови міст, а також для вирішення інженерних завдань.
2.3 Принципи і завдання вертикального планування
Існуючий рельєф території, яку вибирають для будівництва міста, не завжди відповідає усім вимогам благоустрою.
Штучну зміну природного рельєфу з метою задоволення вимог міського будівництва називають вертикальним плануванням.
Завдання корінної зміни існуючого рельєфу виникає в разі потреби здійснення великих інженерно-меліоративних заходів, наприклад, при суцільному підсипанні територій, що затоплюються, при зрізаннях окремих височин та ін.
Загальним принципом при проектуванні вертикального планування є дотримання балансу земляних мас, тобто рівності об'ємів насипів і виїмок.
Головні завдання вертикального планування:
ефективне використання існуючого рельєфу способом утворення сприятливих умов для висотного розміщення елементів міста;
висотне розміщення вулиць міста, що задовольняє вимогам усіх видів міського транспорту відносно швидкості й безпеки руху;
забезпечення організованого відводу поверхневих вод;
створення сприятливих умов рельєфу для висотного розміщення забудови вулиць і внутрішньоквартальних територій;
вирішення приватних завдань з висотного розміщення окремих унікальних будівель і споруд.
2.4 Головні методи вертикального планування:
1.Метод проектних профілів застосовують при проектуванні лінійних об'єктів: автомобільних доріг, залізниць, трамвайних шляхів, підземних мереж та ін.
Метод полягає у відображенні проектної та існуючої поверхні території на поздовжніх і поперечних профілях. Для вулиць і доріг поздовжній профіль будують по осі проїзної частини, а поперечні профілі – на кожному пікеті і в характерних перерізах. Відстань між профілями приймають залежно від рельєфу і бажаної точності визначення проектних позначок і підрахунку обсягів земляних робіт.
Недоліком цього методу є відсутність наочного зображення проектного рельєфу: осей гребенів, тальвегів, граней проектних поверхонь.
2.Метод проектних (червоних) позначок застосовують при розробці перших етапів висотного вирішення вуличної мережі, забудованих територій чи окремих районів, а також при детальному вертикальному плануванні в умовах рівнинного рельєфу.
Сутність цього методу полягає в тому, що на плані проектованої ділянки визначають чорні позначки за існуючими горизонталями. Позначки визначають на всіх перерізах осей вулиць і в характерних місцях: місцях перелому рельєфу, біля штучних споруд, місцях, намічених значних виїмок чи насипів та ін.
Існуючі позначки визначають за горизонталями способом інтерполяції. Для цього проводять через ці точки прямі лінії, потім визначають відмітки іскомих точок за формулою:
l
Нх = Нв + (На – Нв) ------
L
де Нв – відмітка нижчележащої горізонталі,
На – відмітка вищележачої горізонталі,
l - відстань від іскомої точки до нижчележачої горізонталі,
L - відстань між горізонталями.
Потім назначають червоні позначки і між ними розраховують ухили.
Цей метод також не дає наочного зображення рельєфу.
3.Метод проектних горизонталей полягає в зображенні проектованого рельєфу в нових горизонталях з допустимими ухилами поверхні, що дозволяє легко уявити собі майбутній рельєф території.
Відстані між горизонталями характеризують ухил. Злам горизонталей говорить про те, що поверхня має кілька схилів. Розриви і зміщення горизонталей біля планувальних елементів показують вертикальну стінку, висота якої дорівнює різниці позначок двох горизонталей, що примикають до стінки з різних боків.
Вертикальне планування методом проектних (червоних) горизонталей 
Рис. 2.6 – Зображення проектними горизонталями планованої поверхні: а – опукла з гребенем; б – увігнута з лотком; в, г – розділення поверхонь бортовим каменем (підпірною стінкою); д – пагорб; е – котловина; ж – сполучення трьох площин; з – розділова смуга на проїзній частині
Метод проектних горизонталей відрізняється від інших більшою наочністю, можливістю сполучити існуючий рельєф з проектним. При цьому відпадає необхідність у побудові численних профілів. Метод застосовують при детальному проектуванні.
Величину проектних уклонів визначають за формулою:
Н2 -- Н1
і = --------------;
l
де Н1 та Н2 - проектні відмітки переламних точок;
l - відстань між ними.
Проектні горизонталі наносять через 0,10; 0,20; 0,25; 0,50 м залежно від складності рельєфу і необхідної точності. На проектних горизонталях надписують їхні позначки: кратні метру горизонталі надписують цілком, на інших проставляють тільки сантиметри.
Відстань між проектними горізонталями в плані визначають за формулою:
∆h
l = -----------
і пр
де ∆h - крок горізонталів;
і пр - повздовжній ухил.
Після визначення точки прокладання однієї з горізонталей місцязнаходження інших горізонталей на ділянці одного ухилу встановлюють, відкладаючі по вісі проїзной частини відрізку длиною l , починаючі з першої горизонталі.
Іпоп (поперечний ухил)
а = в ---------
іпр (повздовжний ухил)
Необхідно ураховувати величину взаємозміщення горізонталей на проїзній частині з урахуванням підняття бортового каменю на висоту 0,15 м над рівнем проїзної частини.