І. Калинець. Цікавий епізод з життя поета.«Дивосвіт» («Стежечка», «Блискавка», «Веселка», «Криничка», «Дим»). Своєрідність форми його поезій.
Мета: ознайомити учнів з талановитим українським поетом; вчити виразно і вдумливо читати вірші з циклу «Дивосвіт»; прокоментувати образне бачення світу, явищ природи у ньому; пояснювати поєднання у творах уявного, фантастичного і реального; висловлювати власне бачення стежки, веселки, диму, блискавки, криниченьки; розвивати спостережливість, логічність у мисленні, увагу, культуру зв'язного мовлення; вміння грамотно висловлювати власну думку, відстоювати свою точку зору; формувати кругозір, світогляд; виховувати сприйняття краси і сили художнього слова; почуття поваги, пошани до поетичної творчості І. Калинця.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет І. Калинця, учнівські малюнки до циклу «Дивосвіт»; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ХІД УРОКУ
Організаційний момент.
Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів
Мучився, але не каявся— і радий з того, що лишився людиною. Поезія допомагає вистояти... І. Калинець
Поезія — це завжди неповторність. Л. Костенко
Життєва і творча доля І. Калинця.
ІГОР КАЛИНЕЦЬ
(Народився 09.07.1939 р.)
Ігор Калинець — поет
«Застійними» називаємо ми тепер ті часи. Тоді за любов до свого краю легко було потрапити в «націоналісти», а щире зацікавлення історією, культурою рідного народу вважалося нерідко злочинним.
Саме в цьому був звинувачений поет зі Львова Ігор Калинець. Він устиг видати лише однісіньку маленьку книжечку «Вогонь Купала» у 1966 році. І потім довго-довго, понад двадцять років, не чули на батьківщині його чистого голосу. Майже все, що він писав, уперше виходило за кордоном. Тепер, нарешті, починають друкувати Калинцеві вірші і наші видавництва. Приходить запізніле визнання. Цьому радієш, але й мимоволі замислюєшся: «А що ж допомогло поетові за таких обставин вижити, вистояти, не скоритися? Та ще написати такі мудрі, добрі, красиві вірші».
Очевидно, перш за все, вірні друзі, рідні... І його маленька донечка.
Особливості поетичної майстерності І. Калинця
Поезія Калинця не зовсім звична для нас. Часом ти не знайдеш тут ні рим, ні чіткого ритму, як у тих віршах, які вчать у школі.( Вірші з такою будовою називають вільними, або верлібр, кінець ХІХ століття) Та й пише ніби про буденні речі. Але віє від них не буднями, а святом. У звичайному ми відкриваємо незвичайну, дивовижну красу. Тому невипадково називає автор перший розділ «Дивосвіт». Тут зустрічаємося ми з вітром і дощем, громом і веселкою, криничкою і димом, які живуть так, як і ми з вами: радіють, пустують, сваряться.
Загальна характеристика циклу поезій І. Калинця «Дивосвіт»
Он дівчинка Дзвінка (дочка письменника) повела стежечку на високу гору, щоб глянути звідти, який він — «всенький світ». А «світ красний — голова крутиться». Бо в ньому і пустотливий легінь-вітер, і хмара з малими хмаренятами на плечах, і криничка та її мудра підземна мати, і камінь, який «серце м'яке має і маленьку дівчинку любить...»
Барвистим, як веселка, глибоким, як криниця, і щедрим, як весняний дощ, стає життя людини серед природи, у злагоді з нею, у мирі, в любові.
Опрацювання творів з поетичного циклу І. Калинця «Дивосвіт» за планом
1. Загадка про поняття із поезії, малюнок.
2. Виразне читання напам*ять.
3. Визначення теми та основної думки поезії.
4. Обговорення прочитаного.
5. Визначення художніх особливостей твору.
«Стежечка»
Додатковий матеріал. Загадки:
Від хати до хати йде, а в дім не заходить. (Стежка)
Така я велика, що кінця не маю, лежу собі тихо, нікого не займаю, тільки добрі люди і день, і ніч топчуть груди.
(Дорога)
Тягнеться нитка, а в клубок не змотаєш.
(Дорога)
Стоїть верба серед села, розпустила пір'я у кожне подвір'я.
(Дорога)
Йде з села до села, а з місця не зрушить.
(Дорога)
Лежить Гася, простяглася, як устане — до неба дістане.
(Дорога)
«Блискавка».
Додатковий матеріал.
Загадки:
Ой полем, за горами золота нагайка в'ється.
(Блискавка)
Два брати рідні:
Одного всі бачать, але не чують, другого всякий чує, але не бачить.
(Грім і блискавка)
Який є, таким покаже і без слів про все розкаже.
(Дзеркало)
Біле, як сніг, хто подивиться — видно всіх.
(Дзеркало)
Прислів'я:
«Блискавка блисне — й камінь трісне».
«Веселка».
Додатковий матеріал.
Загадки:
Через воду стежечка, а води не перейдеш.
(Веселка)
Розфарбоване коромисло через річку повисло.
(Веселка)
Піднялися ворота — всьому світу любота.
(Веселка)
Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка — семицвітка; а де з річки воду брала, там коромисло зламала.
(Веселка)
Сімсот соколят на одній подушці сплять.
(Соняшник)
Поверталося до сонця золоте донце.
(Соняшник)
На городі в нас росте сонце ясне, золоте,
жовте око, жовті вії, та чомусь воно не гріє.
(Соняшник)
Вранці умивається срібною росою. До сонця повертається своєю головою.
(Соняшник)
Золоте решето хатинок повне.
(Соняшник)
Парубійко я вродливий, дуже гарний, нешкідливий, квіт до сонця повертаю, за те назву собі маю. І олію з мене б'ють, і макуху дістають, і в веселий свята час дам щось кожному із вас.
(Соняшник)
«Криничка».
Додатковий матеріал. Загадки:
Із-під гірки, з-під крутої прокрадається порою та й до моря утіка через лози по ярках.
(Джерело)
Дзюркочу серед лісу я, холодне, гомінке. Ще здалеку по пісеньці впізнаєте мене.
(Джерело)
Серед села стоїть бочка. Хто хоче, той нап'ється.
(Криниця)
Серед села стоїть бочка немала.
(Криниця)
В небі я труджуся, — знає мене кожний. Я на всіх дивлюся — на мене ж не можна.
(Сонце)
Він і гріє, і пече, і, як зайчик, грається, схочеш взять його — втече і мерщій ховається.
(Сонячний промінь)
Гріє, гріє, припікає, всіх у воду заганяє.
(Сонце)
«Дим».
Додатковий матеріал.
Загадки:
Маленькі будиночки по місту біжать, хлопчики й дівчатка в будиночках сидять.
(Трамвай)
Без крил, без ніг, без рук, а в гору піднімається.
(Дим)
Прислів'я:
Без диму й вогню нема.
Більше диму, як вогню.
Де дим, там і вогонь.
Звідки дим, звідти і полум'я.
Димом до гори пішло.
Сирі дрова — гіркий дим.
Що мав, то з димом пустив.
Закріплення вивченого матеріалу
1. Розв'язання тестових завдань
«Стежечка»
Стежечка виросла:
а) за горою; б) лісом; в) городом.
Автор поезії застерігає стежечку, щоб вона не зачепилася: а) за камінець; б) соломку; в) грудку землі.
Стежечка намагалася сховатися:
а) під споришем; б) кущем калини; в) гіллям шипшини.
Яку ягоду «збочує» стежечка?
а) Малину; б) суницю; в) вишню.
При дорозі стежечка топче:
а) запашні квіти; б) комах; в) горох.
Через те, що стежка рухлива, швидка, вона порівнюється: а) з вітром; б) дзигою; в) блискавкою.
«Блискавка»
У творі розповідається про королеву:
а) чарівного сяйва; б) темряви; в) усього живого.
Для чого королева повсякчас дивилася у дзеркало?
а) Щоб дізнатися про своє майбутнє; б) заподіяти чаклунство; в) помилуватися зовнішньою красою.
І. Калинець називає королеву:
а) писаною красунею; б) злою чародійкою; в) мудрою людиною.
З яким запитанням зверталася королева до дзеркала?
а) «Чи сильніша я за всі сили природи? »
б ) «Хто на світі найгарніший?»
в) «Чи може хто зі мною позмагатися?»
«Веселка»
Що одягнула веселка?
а) Різнокольорову хустинку; б) стрічки; в) віночок.
Веселка пішла:
а) до річки; б) на ярмарок; в) до лісу.
Соняшник перестрів веселку:
а) біля її будинку; б) біля узбережжя річки; в) дорогою.
Зустрівши веселку, «князенко соняшник» у руці тримав: а) золотий черевичок; б) жмуток лісових квітів;
в) чарівне дзеркальце.
«Криничка»
Мати криниченьки знаходиться:
а) під землею; б) у ставку; в) у дощових хмарах.
Криничка розповідала мамі про:
а) коріння дуба; б) зорі; в) красу весняної природи.
Розповідаючи про хмаринку, криничка п'є: а) дощові краплі; б) росу; в) студене молоко.
З водного царства мати криниченьки приводить: а) Водяника; б) Русалку; в) Потерчат.
Не хоче забрати з кринички «свою подобу»:
а) могутній дуб; б) старезний явір; в) весняна калина.
«Дим»
Тікаючи від вогнища, дим був одягнений:
а) у теплий кожух; б) сині джинси; в) білу сорочку.
Дим «подався у мандри» і взяв із собою тільки:
а) парасольку; б) спечену картоплину; в) пляшку води.
Сівши у трамвай, дим почав:
а) принюхуватися; б) кружляти по салону; в) чхати.
Зітхнувши та відчувши запах диму, кондуктор мовила:
а) «Як смачно пахне картоплею!»
б) «Осінь мені запахла»;
в) «Ці пахощі нагадують мені власне дитинство».
Водій повернув трамвай до:
а) до їдальні; б) гаю; в) лісничої хатинки.
Підсумок уроку
Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
Домашнє завдання. Записати на чорновику що найбільше запам*яталося з уроку.
Використано матеріали інтернету.
Додатково
2. Робота на картках
Картка № 1
Як розуміти думку, що в дитини — стежечка, а в дорослої людини — шлях? Відповідь вмотивуйте.
Доведіть, що цінність краси людини не тільки в зовнішності, а й у її вчинках, поведінці тощо.
Подорож диму (І. Калинець «Дим») закінчилася тим, що він:
а) повернувся до свого вогнища; б) продовжив мандрівку над квітучим садком; в) залишив трамвай через вікно. Картка № 2
Чим, на ваш погляд, веселка (І. Калинець «Веселка») причарувала князенка соняшника? Що про це зазначено у творі?
Доведіть, що вода — мати всього живого (І. Калинець «Криничка»). Особисті міркування обґрунтуйте, наводячи власні приклади із поезії.
Отримавши відповідь від дзеркала, королева заспокоювалася (І. Калинець «Блискавка»):
а) на часину; б) день; в) мить.
Картка № 3
Якою ми уявляємо ліричну героїню твору І. Калинця «Стежечка»? Особисті думки підтвердіть, посилаючись на зміст поезії.
Обґрунтуйте народні прислів'я: «Без диму й вогню нема» та «Немає диму без вогню». Пояснення побудуйте, посилаючись на власний досвід та твір І. Калинця «Дим».
Сонце п'є воду з кринички (І. Калинець «Криничка»):
а) своїм промінням;
б) золотими соломинками;
в) чарівними вусиками. Картка № 4
Дайте оцінку красі штучній і реальній. Наведіть приклади. Яка краса королеви темряви (І. Калинець «Блискавка»)?
Як у поезії «Веселка» І. Калинець доводить думку про те, що природа чарівна, загадкова, прекрасна? Відповідаючи, посилайтеся на власні спостереження.
Світ у творі І. Калинця «Стежечка» названо: а) дивовижним; б) красним; в) цікавим. Картка № 5
У чому, на ваш погляд, важливість кринички для довкілля? Відповідаючи, посилайтеся на текст поезії І. Калинця «Криничка» та власний досвід.
Простежте за твором І. Калинця «Дим», як дим змінив настрій і поведінку міського люду. Особисті міркування узагальніть.
Зустріч веселки з соняшником (І. Калинець «Веселка») закінчилася тим, що вони:
а) посварилися; б) побралися; в) привітали одне одного зі святом.
|
Стежечка
Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся,—
все одно бачу.
А там,
за городом
ого як ти виросла!
Сама біжиш,
через струмок перескакуєш,
батіжком по пилюці цвьохаєш
за суницею збочуєш,
топчеш горох при дорозі.
Коли б глянути, стежко,
он з тої гори на всенький світ!
Тільки не поспішай:
така верчена ти,
як дзига.
Але ж світ красний —
голова крутиться…
Вітер
Знаю того легіня,
знаю.
Капелюха когутячим пір’ям
замаїв.
Дримбає попід носом
круглий день,
а до діла —
пень.
Бо:
зрідка пахощі
попасе в полонині,
молоденькі хвилі
підстьобне до водопою,
то заверне дим
з ватри просто в очі,
ніби звідти срібні бджілки
викурює.
Хоч би одну зірку
стряс тобі з неба…
Зате на Великдень
прикотив сонце,
у Космачі розписане.
Хмара
То не хмара,
а дірява парасоля:
сама змокла,
ще й мене
до нитки намочила.
Бачив я, бачив,
як несе вона
на плечах
малі хмарята.
А від них —
маленькі дощики,
дитячі парасольки,
гороб’ячі калабаньки
і веселки в росі.
Блискавка
Живе собі королева —
королева темряви.
Кортить їй зазирнути
у дзеркало —
а темно.
Зблисне
на мить світлом —
зазирне:
— Хто на світі найгарніший?
— Ви, Ваша темність,—
відкаже дзеркало
похапцем.
Заспокоїться королева
на часину.
Сказано,
писана красуня.
Грім
Були собі в парі
у чорній хмарі
грім і мара.
Мара тільки хмуриться,
а грім
кулаком погрюкує.
Бідні їхні діточки
понасуплювалися.
Викотився грім
із хмари,
хряснув дверима
та як гарикне:
— Прррощавайте!
Піду прошаком
по землі щастя питати.
І загримів
по крем’яній дорозі.
Тільки його й чули.
Дощик
Випив суховій
увесь нектар із квітки.
Заглянула бджілка в гості
нічим почастуватися.
А в пана дощу
ворота дощаті.
— Пане дощ, пане дощ,
вийдіть-но з хати.
— Нема батька вдома,
а я — дощик.
— Ну, то вийди ти —
треба квітці помогти.
— А я ліпше капусті
за комір —
ото сміху буде!
Веселка
Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.
Криничка
Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона —
про коріння дуба
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика, а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати
з мене свою подобу.
Тільки сонце
п’є та п’є
калинову воду
через золоті соломинки.
Камінь
Поверталася річка з гір
і думала,
що рожеву рибку
несе.
А то не рибка,
а плескатий камінчик.
Розсердилася річка —
і жбурнула його на берег.
Який гарний плесканчик,—
зраділа дівчинка
і в садку його посадила.
— Рости, камінчику,
великий,
я тебе поливатиму.
Росте камінчик без коріння —
виріс рожевим каменем.
Тепер він як скеля.
Та серце м’яке має
і маленьку дівчинку
любить.
Туман
Устав туман удосвіта,
запряг сиві воли —
та й почумакував у Крим
по сіль.
У степу
наздогнало сонце,
хоч би якась балочка —
сховатися ніде.
Пропав туман
і сиві воли.
Пере мряка
на кладці
вишиване хустя
та й побивається:
— Де той туман забарився?
Солі ні крупинки,
прісні мої сльози.
Роса
Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за коштовний камінець?
Тільки хтіла дзьобнути,
а воно на пелюстці гойдається.
Скреготнула зубами
та й подалася далі.
А промінь прилетів,
взяв росу за рученьку —
і злинули обоє
в блакитне поле.
Павутинка
Надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа натягнув
між гілками.
Зібралося усе листя на
цирк дивуватися,
а листок ступив крок,
другий —
світ зелений захитався.
Упав листок з високості.
Погойдалася павутинка,
понудьгувала,
взяла та й відв’язалася.
Лине собі
понад тролейбусні дроти,
що до міста прив’язані,
і хизується.
Хто ще таку линву бачив,
аби сама літала?
Дим
Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай —
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай.
«Я не в той трамвай сів»,-
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.
Ліс
Піє півень-ліс
дуже осінню пісню.
І гребінець у нього
палахкотить червоно.
І руде пір’я летить —
за вітром стелиться.
Гарний у тебе голос,
півнику,
а яким іще буде?
Приїде коваль —
зі срібла викує
Бо той коваль —
Морозенко,
в нього коники
в колокільцях.
Він і річку скує,
і на кожну гілочку
по сто дзвоників
навішає.
Місяць
Старий місяць
червоною корою
зашерх,
як смерека.
У старого місяця
мурашки бігають
під корою.
Треба на них дятла
з лісу кликати.
А молодий
сам ріжками буцається,
мов цапок.
Старому місяцеві мулько —
бік відлежав на хмарині.
А молодому не спиться:
біжить хвацько
через усе небо —
десь там зіроньки защедрували
Щось у небі синім - блим! * * * * * *
Розкотився в небі грім
Та гуркоче вдалині.
Що за дивні ці вогні?
(Блискавка)
Дуже я потрібна всім:
І великим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.
(Книга)
Спробуй, друже, відгадати,
Що за стрій у небесах:
Чи клубки пухкої вати,
Чи то пір’я з крупних птах,
Чи біжить овець отара?
Ні, пливуть це білі …
(Хмари)
«Народився я 9 липня 1939 року у Ходорові на Львівщині. І хоч я покинув містечко 1956 року, коли закінчив середню школу й вступив до Львівського університету, зв'язків з ним не пориваю донині. Бо з Ходоровом пов'язані не тільки мої дитячі враження і спогади, бо звідти не тільки джерело натхнення — там люди, що дали мені життя і виховали у здоровому національному дусі. Я також ніколи не міг забути, що я хрещений у греко-католицькому обряді і що брат моєї матері — студент Львівського університету — був закатований у червні 1941 року у тюрмі НКВС — у тій тюрмі, де тридцять років опісля довелося мені й моїй дружині, правозахисниці Ірині Калинець, побувати у час слідства й суду над нами.
Закінчивши філологічний факультет Львівського університету 1961 року, я працював в обласному архіві до 1972 року. Моя особиста пам'ять збагачувалася ще й історичною. Як поет-шістдесятник, я виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості і Розстріляного Відродження. Мій учитель — Богдан-Ігор Антонич. Проблеми, які тепер так голосно заторкнула Україна, вже тоді мучили і мене.
Мій доробок становить 17 поетичних збірок, що зґрунтовані у двох циклах: «Пробуджена муза» (муза шістдесятників, 9 збірок), «Невольнича муза» (8 збірок з 1972—1981 років, часу ув'язнення). Кілька збірок із першого періоду, походивши у самвидаві, вийшли у вільному світі й українською мовою, і в перекладі. За це, як і за громадянську непокору в тематиці віршів, я був репресований. Влітку 1972 року вслід за своєю дружиною я був заарештований і отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув'язнені працював токарем і кочегаром.
Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти все написане, що теж дивовижно, але не впевнений, що це радість для читача.
Після 1981 року я замовк як поет, і тепер я — імпресаріо колишнього Ігоря Калинця.
P. S. У 1991 році вийшов у Варшаві 1 т. «Пробуджена муза», а у США — 2 т. «Невольнича муза».
У 1979 році нагороджений премією імені І. Франка (Чикаго, США)». Є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубуУ 1992 році отримав премію імені В. Стуса (Київ) та Шевченківську (Київ) за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій». Ігорю Калинцю присвоєно звання почесного громадянина Львова.
У доробку поета є книжки і для дітей: «Книжечка для Дзвінки» (К., 1991). Дзвінка — цим іменем, що належало й коханій ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша, названа дочка Ігоря Калинця. Коли писався цикл «Дивосвіт», вона була ще зовсім юною. Для неї зовнішній світ поставав багатобарвним, багатоголосим, дивовижно-загадковим, тобто — образним. Він пробуджував найкращі почуття, що робили її душу чистішою, добрішою, а тому і щасливою.