Юридична професія в Україні та Німеччині

Професія юриста є однією з найдавніших в історії цивілізації. Вона з’явилася разом з правом. Її роль зростала в міру розвитку законодавства, підвищення регулюючого значення права в житті суспільства. Знання права і вміння його застосовувати стало важливою умовою для здійснення багатьох функцій держави.

Професії юриста належить важлива соціальна роль. Юристи захищають інтереси особистості, її права, свободи, власність, інтереси суспільства, держави від злочинних та інших протиправних посягань. Вони покликані вести боротьбу за справедливість, гуманність, законність, правопорядок.

Соціальна роль юриста особливо зростає в правовій державі, де дотримання й виконання юридичних норм надається найважливіше значення. 

Для того щоби стати адвокатом, потрібна перш за все вища юридична освіта. В Україні, щоби стати бакалавром права, треба навчатися чотири роки, при цьому спочатку студенти навчаються за загальним планом і лише під кінець навчання або взагалі в магістратурі відбувається спеціалізація за певними галузями права. Після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" студент може продовжити навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр". Навчання в магістратурі зазвичай триває два роки.

У Німеччині навчання в університеті займає так само не менше чотирьох років, і це якщо скласти іспити з першого разу та вчасно. Інакше навчання може затягнутись. Очевидно, вчитись доволі складно – за статистикою, третина студентів вирішують вибрати іншу сферу діяльності вже на третьому році навчання.

Особливе значення для успішного старту юриста мають практичні навички. Вони здобуваються на стажуванні чи на практиці. В Україні, згідно з чинним законодавством, кандидат мусить мати стаж роботи в галузі права не менше двох років, а після цього – практику саме в адвокатській діяльності.

У Німеччині стажування відбувається впродовж двох років у різноманітних інстанціях: в адвокатурі, прокуратурі, суді, у нотаріаті тощо.

Стажування є оплачуваним. При виборі кандидатів для проходження стажування юридичні фірми відштовхуються від рівня успішності студента. Чим вище бали, тим краще шанси попасти на роботу. Протягом стажування особа проходить практику в різних департаментах фірми. Кількість департаментів і тривалість стажування залежать від сфери, в якій спеціалізується юридична фірма. Пройти стажування надзвичайно складно, оскільки кількість місць для стажування в кілька разів менше кількості випускників юридичних факультетів. Якщо все ж таки пощастило отримати бажану посаду, то необхідно щороку проходити спеціальні тренінги й отримати сертифікат успішного проходження такого тренінгу, щоби мати можливість працювати далі.

Вищої юридичної освіти та стажування недостатньо для того, щоби розпочати адвокатську діяльність. Після того як студент отримає юридичну освіту у деяких випадках після проходження стажування він повинен скласти іспит для оцінки рівня знань і готовності до практичної діяльності. Існують різні підходи до перевірки знань студента. В Україні майбутньому адвокату необхідно скласти кваліфікаційні іспити. Кваліфікаційні іспити – це перевірка теоретичних і практичних знань заявника в галузі законодавства, історії адвокатури, уміння правильно застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності адвоката.

У Німеччині майбутньому адвокату необхідно пройти подвійну перевірку знань і навичок. По закінченню п’яти семестрів навчання здається перший державний іспит, для здачі якого дається лише дві спроби. Після здачі іспиту видається диплом державного університету Німеччини й можна працювати юридичним консультантом у певних фірмах, але лише в тих, які не спеціалізуються на юридичній проблематиці, наприклад, юристом у певних туристичних фірмах. Другий іспит складається вже після стажування. Даний іспит проводиться під егідою міністерства юстиції відповідної землі. Саме міністерство юстиції вирішує всі організаційні питання: розробляє програму, формує екзаменаційні запитання й екзаменаційну комісію тощо. Варто зазначити, що другий іспит має на меті перевірити не теоретичні знання, а практичні навички, тому і проходить після завершення практики. За статистикою другий іспит здають близько 70-ти відсотків кандидатів.

Після такого іспиту молодий фахівець у галузі права може обирати роботу прокурором, нотаріусом, адвокатом тощо.

Переважна більшість видів правової допомоги у Німеччині надається адвокатами, але процесуальне законодавство допускає, щоби будь-яку сторону на суді представляв доктор права, тобто особа, яка не має статусу адвоката, але має науковий ступінь і викладає у правничій школі. Таким чином, фахівці у галузі права, які не є адвокатами, можуть у Німеччині надавати правову допомогу у судах.

Близька до німецької модель, як видається, могла би бути запроваджена і в Україні. Вища кваліфікація одного юриста порівняно з іншими може підтверджуватися не лише свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, але, наприклад, дипломом, який засвідчує наявність наукового ступеню з юридичних наук. Тому було би певним цинізмом з боку адвокатів вважати, що їхні вузівські вчителі, які дали їм основу фахових знань і не мають адвокатського свідоцтва, є менш досвідченими та менш кваліфікованими, ніж ті, хто таке свідоцтво отримав, для того, щоби здійснювати захист або представництво у судах. Але для запровадження в Україні німецької моделі слід вносити відповідні зміни у чинне законодавство.

Адвокатура в Німеччині

Адвокатура в Німеччині є незалежною організацією в системі правосуддя, а адвокати - практично вільними підприємцями, які мають свої контори, наймають службовців. Вони відрізняються від інших бізнесменів лише тим, що не наділені правом рекламувати свою професійну діяльність, а також не платять так званого ремісничого податку.

Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеччині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959 р., яке з незначними змінами діє і сьогодні. Вимоги, які пред'являються до кандидатів у адвокати Німеччини, полягають у наступному. До адвокатської діяльності допускається лише та особа, яка згідно Закону про суддів визнається придатним до виконання суддівських обов’язків. Це означає, що претендент на посаду адвоката повинен прослухати на юридичному факультеті восьмисеместровий курс юридичних наук і здати державні іспити. Після цього випускник проходить практику в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2-3 років. Заробітну плату в цей період він отримує з фонду земських органів управління. По закінченню практики йому необхідно здати ще один державний іспит і лише після цього він вибирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юридичних питань.

Особа, що відповідає зазначеним вимогам, звертається з заявою в управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН - землі, де вона постійно проживає. У процесі прийняття рішення управління юстиції приймає до уваги думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати.

Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася із клопотанням, може бути відмовлено в дозволі займатися адвокатською практикою. Такими випадками є: якщо претендент за рішенням суду він був позбавлений права займати посади в державному апараті; якщо він був виключений з адвокатури на підставі рішення суду, і з дня винесення цього рішення не пройшло восьми років; якщо претендент на підставі судового рішення зміщений з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або в дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо провинився, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад не в змозі належним чином виконувати функції адвоката, якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката.

Особі, яка отримала свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю зазвичай дозволяється практикувати лише у певному суді звичайного судочинства.

Всі адвокати, які допущені до роботи в окрузі компетенції верховного суду землі, утворюють палату адвокатів. Особливу палату утворюють адвокати, допущені до роботи у Федеральному суді. Кожна місцева палата очолюється правлінням, до складу якого входить сім членів.

Членом правління може бути обраний адвокат, якому виповнилося 35 років і який має 5-річний стаж безперервної роботи в адвокатурі. Члени правління палати обираються на чотири роки, причому кожні два роки його склад оновлюється наполовину. Палата адвокатів, яка діє при Федеральному суді, має структуру, аналогічну структурі місцевих палат, з тією лише різницею, що звіт про свою діяльність палата адвокатів подає не управління, а федеральному міністру юстиції. Функції державного нагляду за діяльністю Федеральної і місцевих палат в основному обмежуються перевірками дотримання законів та статуту палати, а також виконання завдань, покладених на конкретну палату.

Федеральний закон про адвокатуру регулює в окремому розділі права і обов’язки адвоката. Так, згідно з параграфом 43 цього закону, «адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обов’язки, бути гідним поваги та довіри, яких вимагає положення адвоката». Якщо до адвокату звертаються за юридичною допомогою, а він відмовляється її надати, він повинен пояснити причину відмови. Шкода, заподіяна клієнту невмотивованою відмовою, відшкодовується на законних підставах. Адвокат зобов’язаний взяти на себе представництво сторони в цивільному процесі та у вирішенні трудових спорів, якщо його призначення відбувається на підставі норм цивільно-процесуального кодексу, закону про суди у трудових спорах або на підставі інших положень про тимчасово неоплачуваної захисту. Такий же обов'язковий характер має і захист у кримінальних справах.

Дисциплінарні стягнення з адвокатів проводяться судами честі, які створюються в кожній палаті адвокатів. У відношенні винних адвокатів суди честі можуть використовувати такі дисциплінарні заходи впливу: попередження, догана, штраф у розмірі до 50 тис. марок, заборона працювати представником інтересів або захисником у певних сферах правосуддя протягом терміну від одного до п’яти років, виключення з адвокатури. Розгляд справи в суді честі зазвичай проходить на закритому засіданні.

Розмір гонорару за надання адвокатом юридичної допомоги визначається безпосередньо угодою сторін у межах встановлених федеральним статутом адвокатських тарифів. Розмір конкретного винагороди вираховується, як правило, виходячи з вартості спірного майна, або суми укладених угод. Це стосується як судових справ, так і інших видів послуг (консультацій, оформлення договорів і т.п.).

Встановлено такі види винагороди за адвокатські послуги: ведення судових процесів (за участь у розгляді справи; за пошук доказів; за мирову угоду, досягнутий під час процесу); за участь у позасудових справах: за оформлення ділових (наприклад, торгових) операцій; за переговори , проведені з опонентом (діловим партнером); за досягнуте мирову угоду. Частину свого заробітку адвокати передають до спеціального фонду, призначений для соціального забезпечення адвокатів та їх сімей.