Життєвий і творчий шлях Лесі Українки

Українська література 10-й клас.

ТЕМА. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки.

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки; активізувати цікавість до поетеси; скласти цілісне уявлення про неї як людину,митця,громадянина; розвивати зв’язне мовлення й виразність читання ліричних творів; сприяти патріотичному та естетичному вихованню учнів на кращих зразках вітчизняної літератури; виховувати любов і повагу до творчості Лесі Українки.

Тип уроку: урок вивчення життєпису письменника.

Обладнання: виставка творів поетеси, портрет, фотографії , спогади, комп’ютерна презентація.

Хто хоче розуміти поета,

мусить піти в поетову країну.

Й. В. Гете

Хід уроку

І. Організаційний момент

Емоційне налаштування

Слово вчителя.

Ви любите своє місто?
Ви любите свою школу?
Чи подобаються вам уроки літератури?

Повторимо разом зі мною.

Я – учень.

Я – творча особистість.

Я хочу багато знати.

І буду багато знати.

Бажаю вам гарних успіхів.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

« Мозковий штурм»

Що вам відомо про Лесю Українку з попередніх класів?
Які її поезії пам’ятаєте? Знаєте?
Що ви знаєте про її родину?
Як ви розумієте епіграф уроку?

Отже, до нашого багажу знань добавимо ще необхідний матеріал для вас.

ІІІ. Оголошення теми та визначення мети уроку.

Вчитель.

« Ні! Я жива! Я вічно буду жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!»

Ці слова належать відомій українській поетесі, славній дочці українського народу Ларисі Петрівні Косач – Лесі Українці.

Звідки така впевненість у безсмерті?
Звідки той дух непоборний, що в найтяжчих випробуваннях долі не дав розчавити себе?
Звідки та сила, що піднесла цю слабосилу жінку над своїм часом?
Що ж має в серці вона таке, що не вмирає?

На багатьох уроках ми будемо шукати відповіді на ці запитання,

знайомлячись із життям поетеси,читаючи й аналізуючи її твори.

Яку мету перед собою поставимо?

Цілепокладання.

Вчитель. Оскільки ім’я цієї поетеси вам знайоме, із дитинства відомі її твори, тому заздалегідь я запропонувала створити творчі групи, кожній групі давалося завдання. Ви опрацьовували різні джерела, вибирали матеріали, що відповідають вашій темі, готували презентації. Теми ваших завдань певною мірою відображено в назвах груп.

Багато зроблено. Сьогодні найважливіший момент – офіційне представлення вашої діяльності. Ви самі розподіляли обов’язки, але у кожній групі є хтось старший. Він буде представляти свою групу. Я тільки озвучу послідовність виступів.

Група генеалогів « Гніздо»
Група літературознавців « Паростки»
Туристичне агентство « Всесвіт»
Група журналістів.

Робота кожної групи буде оцінена. Вчителями – суддями будете ви й оцінки фіксуватимете в картках взаємооцінювання. Потрібно буде виставити бали усім групам, окрім своєї.

Картка взаємооцінювання.

	Критерії оцінювання	Кількість балів	Група «Гніздо»	Група «Паростки»	Турагенство «Всесвіт»	Група журналістів
1	Повнота розкриття змісту	4
2	Емоційність виступу	1
3	Грамотність,культура спілкування	2
4	Уміння підтримувати зв'язок з аудиторією	1
5	Застосування ІКТ та ТЗН	3
6	Активність груп у виконанні завдань вчителя	1

ІУ. Вивчення нового матеріалу

Учитель. « Який рід, такий плід», - каже народна мудрість.

Чи стосується це прислів’я родини Косачів? Що значила родина для Лесі Українки? Відповісти на ці запитання нам допоможе група генеалогів

« Гніздо»

Словникова робота.

Генеалогія -

Повідомлення групи « Гніздо»

учень.

Свою групу ми назвали « Гніздо». Ми вважаємо, що кожна людина має своє гніздечко, у якому вона зростала , виховувалася. Наше завдання: дізнатися з якого роду Леся Українка, створити родовідне та літературне дерева. Усю свою дослідницьку роботу поділили на трьох учнів. Перший досліджує предків Лесі Українки по батьку, другий – по лінії матері, третій- складав літературне родовідне дерево. Для цього ми розробили пам‘ятки, ваше завдання їх заповнити. А також підготували презентацію

Предки Лесі Українки з обох боків – батька й матері – мають багату історію.

Лесині предки по батьку в давнину жили в Боснії, на узбережжі Адріатики. Косачі належали до впливового роду, котрий у ХІY – ХY ст.. відігравав важливу роль в історію того краю. Згодом, у 1444р. «володар Захульма Стефан Косач виклопотав для себе в німецького імператора Фрідріха титул герцога, звідси і вся округа стала зватись Герцогівна. Скоро Герцогівну було завойовано турками, але назва так і залишилася.

Батько Петро народився в 1841 р. у м. Мглині, на півночі Чернігівщини. Сім’я була велика, а маєток малим, тому всі діти, як тільки підростали, намагалися здобувати освіту й власними силами пробивати собі дорогу у світ. Петро вступив до Петербурзького університету, але через два роки перевівся до Київського. По закінченню закладу захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і був причислений до міністерства юстиції. Через рік його призначено головою Новоград – Волинського з’їзду мирових посередників.

2 – учень. Рід по матері був грецьким. Ще в першій половині ХУІІ ст. прийшов в Україну « грецький заволока» шукати собі щастя. Був це чоловік молодий, письменний та й ще сміливий. Як тільки розпочалося повстання проти Польщі, він приєднався до коша запорозького, завдяки хоробрості та розуму досяг визнання серед козаків. Богдан Хмельницький запросив його бути драгоманом, тобто перекладачем при козацькому війську. З того часу й пішло за ним і його нащадками прізвисько Драгоман, пізніше Драгоманов.

Мати Ольга Петрівна – відома письменниця й громадський діяч( Олена Пчілка).У родині вона задавала свій певний тон, стиль,мала великий вплив на доньку, була її першою вчителькою, критиком, плекала юний талант.

Якщо ім’я Леся Лариса Косач обрала собі сама, то псевдонім був підказаний матір’ю, яка інтуїтивно відчувала, що доня буде відомою людиною. Мати була з Лесею в найсвітліші й найважчі моменти.

Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора – шестеро дітей було в сім’ї. Їх єднала любов, дружба, спільні духовні інтереси. Між дітьми панували взаємопідтримка, взаємодопомога.

Справедливість та людяність лежали в основі взаємин між батьками та дітьми у родині Косачів.

Щоб прослідкувати родовідне коріння Лесі Українки, ми створили таку схему.

Родовідне дерево

1 – учень

У корені дерева – сила народу,

У дерева – пам'ять і совість своя,

Воно оберіг твій від роду до роду,

Бо тут із тобою родина твоя.

Прадід Григорій Прадід Стефан

Був бунчуковим товаришем, У 1756 р « як чоловіка зацкого

у 1782 р. обраний мглинським і достойного» було обрано

повітовим маршалком. переяславським війтом.

Дід Антон Дід Петро

Зі спогадів Ольги Косач- Був юристом при військовому

Кривинюк: « Дід наш Антон міністерстві, пізніше земський

був від природи людиною суддя.

розумною, чесною і доброю.»

Батько Петро Мати Ольга

Голова з’їзду мирових Відома письменниця й громадський

посередників міст, юрист, діяч ( Олена Пчілка).

знавець світової літератури.

Діти

Михайло, Лариса, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора.

3 - учень

Літературне родовідне дерево

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,-

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне!

1.Леся Українка-

2.Олена Пчілка-

3.Михайло Драгоманов-

4.Михайло Обачний-

5.Ольга Косач-Кривинюк-

6.Олена Косач-

7.Людмила Судовщикова-

8.Климентій Квітка-

9.Михайло Старицький-

Разом із батьками майбутню поетесу виховували й готували до творчого подвигу ще такі відомі на той час люди.

Сприятливе середовище з ранніх літ благотворно впливало на здібності дівчини. Ці найближчі люди збагачували її душу і розум.Пропоную записати вам ще літературне родовідне дерево.

Брат Матері – дядько Михайло Петрович Драгоманов – український публіцист, філософ, громадський діяч,фольклорист. Із п’яти років Леся листувалася з ним. Пізніше дядько став консультантом з гуманітарних наук і найавторитетнішим критиком. Леся вважала його своїм учителем, а ще казала, що Михайло Петрович навчив її боротися з долею, терпіти лихо.

Учитель. У такій родині не могло не бути письменників. Це підтверджує подруга Лесі Українки, дочка М. Старицького, Людмила : « У Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжди писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірки і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів».

Дати, факти, життєві дороги, коло друзів, знайомих – усе це є важливим для створення портрета письменниці. Але цікаво добути таємницю, вилущити соковиту, живу серцевину плоду, тобто якою була душа поетеси. Це завдання виконувала група літературознавців « Паростки»

Повідомлення групи « Паростки»

1 – учень . Наша група називається «Паростки» тому, що ми себе вважаємо молодими нащадками славних, відомих, великих українців. Наше завдання: скласти портрет письменниці, дізнатися, чим захоплювалася, які обдарування мала, хто були її друзі.

А ще хотіли б знати, що мала Леся в серці таке, що не вмирає. Тому ми склали таблицю , яку пропонуємо заповнити, слухаючи нас.

2 - учень

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що болить?» - мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась.

«Лесин портрет»

Риси характеру, психологічні особливості.
Природні обдарування та здібності, захоплення.
Сфера діяльності.
Літературна діяльність. Перші твори, збірки.

1 – учень. Вдача, темперамент

Народилася майбутня письменниця 25 лютого1871 року в Новограді-Волинському, що на Житомирщині.

За натурою Леся Косачівна була дуже вразливою. Першими вихователями її високої естетики були саме пишні полтавські краєвиди над Пслом, старий густий сад Завадських у рідному містечку, стрімкі, суворі скелясті береги Случа. Весела від народження дівчинка дуже любила танцювати, але згодом, як тільки чула музику, їй робилося сумно і хотілося плакати. Може, вже тоді, мале серденько передчувало велике лихо, оту «тридцятилітню війну» з підступною хворобою. Та хвора ніколи не нарікала на біль, не скаржилася, терпіла.

Леся дуже любила свого брата Михайла. Їх називали Мишелосієм. Вони були нерозлийвода, щиросердно приятелювали, хоча вдачу мали різну. Дівчинка не була обдарована такою вродою і вдачею, як брат, але вирізнялася своєю духовністю з-поміж інших дітей родини, миттю запам'ятовувала почуте і довго зберігала його у своїй пам'яті, тонко відчувала природу і людей.

Характер

Характер Леся Українка мала прекрасний і водночас складний. Вона була дуже принциповою людиною. Коли Леся зауважила, як її брат Михась легковажно ставиться до дівчат, фліртує з ними, то, незважаючи на свою любов до нього, осуджувала.

Друга властивість Лесиного характеру - скромність. Перші вірші доводилося в неї видобувати мало не силоміць, щоб їх опублікувати. А біографію свою до друку нізащо не хотіла давати, навіть коли вже була авторкою багатьох відомих збірок.

Третя риса - самокритичність. «Характер мій якийсь скритний, мені це не подобається; завжди стараюсь бути щиріше, вільніше.»

Четверта - велика сила волі і цілеспрямованість. Не всякий так може володіти собою.

П'ята властивість - почуття людської гідності

Шоста риса - солідарність з однодумцями у спільній політичній боротьбі за долю рідного краю.

Сьома риса - відвага признатися у чомусь такому, що характеризує її негативно.

Восьма - християнське милосердя.

Дев'ята - невсипуща працьовитість.

Десята - прямота.

Одинадцята - делікатність, яку виявляла у всьому.

Дванадцята - жертовність. « Я б сама за тебе в огонь пішла - так люблю тебе.»(йдеться про сестру)

Тринадцята – готовність до боротьби.

Чотирнадцята - безстрашність.

П'ятнадцята - самостійність.

2 – учень Лесині зацікавлення і захоплення

Очевидно, справедливо буде сказати, що Леся вся була складена із суцільних захоплень. І це було чудово! Всі її захоплення - чисті, світлі і благородні.

Вона захоплювалася рідними краєвидами, мелодійністю української мови, гармонією нашої пісні, величчю Шевченкового «Кобзаря», віртуозністю гри органної музики, красою і могутністю морської стихії, обдарованістю рідного народу, його героїчною історією. Але найбільшим було захоплення царицею красного письменства - Поезією. У 6 років Леся заучує напам'ять і декламує кожний вірш, що потрапляє їй під руку, найохочіше -«Русалку» Адама Міцкевича.

У цьому ж віці дівчина невтомно сама вишиває улюблену батькову сорочку. Вона продовжувала вишивати навіть тоді, коли хвора рука була перебинтована, пришпилювала роботу до пов'язки. У музеї Тараса Шевченка в Каневі на чільному місці довго висів рушник, вишитий Лесею та її сестрою Маргаритою Комарівною. Ще одне захоплення Лесі - народна пісня. А як захоплено Леся танцювала, плавала, стрибала, бігала на перегони, лазила по деревах, грала в різноманітні рухливі ігри. І як треба ж було долі над нею познущатися, щоб таку ідеально запрограмовану рухливість, таке втілення стрімкості перекрити на роки лежання по лікарнях і вдома. Однак Леся, навіть у найважчі періоди своєї хвороби, намагалася не лежати, а ходити, не раз порушуючи приписи лікарів.

З першим літуванням у Колодяжному Леся й Михась захопилися волинськими пущами й дібровами, її причарувала таємна велич старезних лісів, безмежні простори, первозданність і розмаїття рослинного світу. Вони вдвох зранку до вечора блукали лісами, незважаючи на постійні дощі. Коли поверталися додому, мати не пізнавала своїх дітей, що нагадували дикунів. Є здогад, що саме в ці дощові дні і занедужала Леся. Проте це було, вочевидь, невідворотне: ліс, мов магнітом, вабив Лесю до себе. А ще море. Це дві стихії, які вона обожнювала.

Уже дорослою Леся цікавилася, чи колядують у Болгарії і чи подібні їхні колядки до українських, які способи запису народних пісень, які є збірники німецьких та французьких народних пісень, чи не можна придбати етнографічні часописи «Живая старина» і « Етнографическое обозрение» та інші.

У 1890 р. Леся доповідає Михайлові Драгоманову, що «за чотири місяці маю півтораста обрядових пісень, зібраних. Мене дуже займають оригінальні мотиви цих пісень, їх же - я знаю добре - ще ніхто не записував. А я так люблю наші ліричні пісні» Це лише часточка захоплень і зацікавлень Лесі Українки. Очевидно, на цю тему можна зробити велике дослідження.

Обдарування

На четвертому році життя Леся самотужки навчилася читати. У п'ять років дівчинка вже знала багато волинських пісень та звичаїв. Розказана мамою легенда про лісову мавку зачарувала її на все життя. П'ятирічною дівчинка написала першого листа до родичів у Київ.

Перший літературний твір Лесі, вірш «Надія», був написаний, коли їй ішов лише 9-й рік, а на 13-му вона вже була авторкою перших публікацій, що з'явилися у Львівському часописі «Зоря»(1884) - прекрасних поезій «Конвалія», і «Сафо». Теми їх не випадкові: конвалія - найулюбленіша з квіток Лесі, а Сафо - її улюблена богиня кохання. Цього ж року юна літераторка береться за допомогою матері за переклад Гомерової «Іліади», а також творів Овідія та Гоголя.

Леся спілкувалася з багатьма відомими людьми. Читаєш Лесині листи - і просто губишся в тому океані імен і творів сотень письменників, вчених, композиторів, редакторів, художників і співаків з усіх європейських країн. А скільки Леся цитує! «Я маю надзвичайну пам'ять, - читаємо в одному з її листів, - до того ж я не вмію думати без образів». А в іншому листі: «На лихо собі маю досить буйну фантазію.» На дев'ятнадцятому році життя Леся Українка вже бачила духовним зором весь лан своєї творчості, вже тоді все в неї було запрограмоване. Якщо за неповних чверть століття Леся написала стільки віршів, поем, драматичних творів, публіцистичних і літературознавчих праць, що не вбгати і в десятитомник, то важко уявити, скільки б вона створила за нормальних умов і триваліше життя. Очевидно, вдвічі більше.

3 – учень. Освіта, самоосвіта і самовиховання

Освіти у звичайному розумінні взагалі не було. Не тільки через недугу. Мама Лесина, палка патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російської шкільної науки і відтягувала вступ до гімназії, як могла. Лесина «гімназія» була вдома, а її викладачами стали дядьки й тітки, а понад усе - мама, від якої найперше дівчинка здобула ґрунтовну українську освіту й виховання. Вдумливий добір книжок для Лесиного читання, продумана система ігор, тривалі бесіди про довкілля та різні життєві явища - з успіхом заміняли їй гімназію.

Сім'я косачів належала до того десятка сімей, які зберегли українську мову. Берегинею Косачівського родинного «коша» була мати. Мати оберігала Лесю і від деяких родичів, котрі розмовляли з нею по-російськи, і від няньок-московок, і від російської українофобської періодики. Вона щороку вивозила дітей на все літо в селянське українське оточення. Одне слово, це було національно-патріотичне виховання.

«І чужому научайтесь...»

На 12 році життя Леся під керівництвом матері вивчає відразу дві іноземні мови - німецьку та французьку. А далі вона опанувала, окрім німецької та французької, польську і російську, а також давньогрецьку і латинську. За рік до смерті почала вивчати ще й іспанську, бо хотіла знати всі головні європейські мови. І вивчила їх так, що без найменших труднощів студіювала на них серйозні наукові праці. Рівень вправності, досконалості Лесі у вивченні мов сягнув так далеко, що вже через кілька років вона починає перекладати з них на українську і навпаки. Згодом самотужки опанувала італійську, болгарську, а за допомогою вчительки й англійську. Могла порозумітися і чеською, і грузинською, і навіть трохи знала арабську. Одне слово, Леся була поліглотом і досі залишається взірцем того, як завдяки наполегливості за короткий час можна самотужки оволодіти десятком мов.

Леся Українка також вчила інших, спочатку підготувала до старших класів гімназії свою сестру Ольгу - з історії, географії, геометрії, французької та німецької мов. Далі навчала Оксану, Дору та Микося. Коли вони стали гімназистами, на Лесині плечі лягла перевірка виконання ними домашніх завдань. Була вона й репетитором.

Отже, педагогом і вихователем Леся була все життя. Перелік наук, які вона викладала своїм сестрам, братові, небожам і чужим дітям, дає нам право говорити про її універсалізм як педагога. Була вона і вдумливим вихователем, який дбав про громадянське виховання, яке формує національну свідомість, доконечну необхідну для розбудови самостійної держави.

Книжка і театр у Лесиному житті

Одна з найулюбленіших книжок Лесі в ранньому дитинстві - збірник сербських народних дум і пісень у перекладі Михайла Старицького. Захоплювалася дівчина й «Міфами класичної давнини» Штоля, «Працями» Чубинського, «Казками», зібраними Іваном Рудченком, збірником «Думи». За короткий час Леся поглинула чотиритомник Шіллера в оригіналі, а також «Різдвяні оповідання» Діккенса в перекладі на французьку. Зачитувалася також книжкою під назвою «Тварини».

З раннього дитинства майбутня авторка була заглиблена в театр. Під час літування в Гадячому відвідувала всі аматорські вистави, згодом в Колодяжному була головним режисером, актрисою і костюмером маминої оперети «Кармелюк». Виступала концертмейстером і режисером в дитячій опереті «Коза - Дереза». Далі - Відень, місто театрів. А потім був театральний Берлін.

Хоча стан здоров'я не дозволяв Лесі висиджувати в театрах і ходити на концерти, вона, як тільки слабість хоч трохи відпускала, прихопивши когось з рідних, йшла до храму Мельпомени.

4 – учень. З музикою в серці

У дев'ятирічному віці під керівництвом тітки Олександри Косач - Шимановської Леся почала вчитися грати на фортепіано. Змалку мала добрий слух, довго не переставала грати, хоча ліва рука була дещо деформована і трохи менша за праву. Лише через це піаністка не змогла блискуче осягнути музичну техніку.

Лесину гру було приємно слухати, значно приємніше, ніж багатьох блискучих піаністів -віртуозів. Найчастіше вона виконувала твори Бетховена, Шуберта, Шумана. Грала Леся й власні імпровізації, які ніколи не повторювалися. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу і гра її була поліфонічною.

У 1906 році Леся починає грати на бандурі, але, на жаль, через хворобу навчання припиняється. З багатьох інструментів, які імпонували Лесі, вона після фортепіано виділяла орган, могутність звуків якого були співзвучні її буремній душі. Та все ж фортепіано було найближчим. За ним страшенно нудьгувала, тому написала вірш « До мого фортепіано»(напам’ять)

Сама навчившись майстерно грати і компонувати на фортепіано, Леся навчала цьому свої сестричок.

Кредо і світогляд одержимої

У Лесі Українки кредо треба визбирувати по крихті з її творів та листів. Тому ми процитуємо уривки, з яких і вимальовується кредо поетеси.

-...Коли я активна, я не знаю страху

-Я люблю мати у всьому ясність, і я за правду.

-Я звикла закінчувати всі розпочаті справи.

-Я сама вибираю собі товариство свідомо, так само, як свідомо зрікаюсь його.

- Ніщо мене так не мучить, як фальш. Москалі кажуть: «Худой мир лучше доброй ссоры», Але я вважаю якраз навпаки: ліпше щиро посваритися, аніж нещиро миритися.

- Всі мені толкують, що я повинна жити рослинним життям, але я не можу обернутися у рослину. (Не могла і не захотіла. Не захотіла з переконання, що вона - Людина. А для справжньої людини вести споживацький спосіб життя є найбільшою ганьбою..)

- Моя любов більш активної, ніж пасивної натури.

- Не буду відповідати на докори, а постараюся довести свою рацію ділом

- Світ іде не до гіршого, а до кращого.

- Я не боюсь гіркої правди.

- Мої плечі витримають і не таку вагу.

- Всяка людина має право боронити свою душу, своє серце, щоб не виривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати.

- Стараюся нічого зайвого не купувати.

- Кажу по правді, тому що брехати сором.

- Натура моя така, що кожний борг я маю виплатити, інакше не буду в згоді з собою.

- Літературна гордість є у мене.

- Артистизм я люблю понад усе. Хай живе мистецтво!

5 – учень. Взаємостосунки з людьми

Людина найбільше розкривається у взаємостосунках з оточуючими: рідними, друзями, знайомими, співгромадянами. Для Лесі мама завжди була найкраща, найрозумніша і найталановитіша жінка в стіні. Ревнощів Леся ніколи не виявляла, хоча, може, десь там, на споді серця, і було їй часом прикро від не завжди рівного ставлення матері до неї.

Батько всіх дітей любив однаково, але Михасика і Лесю все ж трішечки більше за інших. Про Лесю особливо турбувався, в листах просив берегти очі, добре харчуватися, не нудьгувати. Таких батькових листів, ніжних і чуйних, чимало.

Рідко натрапиш на таку родину: вони всі любили і підтримували один одного. Зразком для всіх доньок і Михайлика була Леся - еталон сестри.

У стосунках з рідними ставлення до наймолодшої сестри Ісидори було особливе - ніжне і дбайливе. Коли та хворіла на дифтерію, Леся не спала і не їла, жертовно доглядаючи її, виконуючи всі приписи лікарів. Ще не раз рятувала Леся сестру, коли та хворіла на черевний тиф.

З особливим трепетом ставилася до свого дядька Михайла Драгоманова. Михайло був для Лесі учителем, якого вона обожнювала, а кревняцтвом з ним відверто пишалася. Дядько приваблював своїм розумом, дотепністю, майстерністю оповідача. Це від нього й система фізичного виховання в родині Косачів: влітку ходити босими, одяг носити простий, полотняний, багато купатися, їсти невибагливу селянську їжу.

Лесю любили всі і виявляли гаряче бажання приятелювати з нею. А це тому, що сама Леся була приязною до всіх, а особливо до тих, хто був чимось обділений природою.

Скажи мені, хто твій друг...

Важливо, вважаємо, знати з ким приятелювали Косачі. Назвемо тих, хто найчастіше гостював у них. Назвемо найближчих: Лисенки, Старицькі, Стешенки, Рашевські, Биховська, Павловський, Романський, Верзилов, Кононенко, Кривинюк, Мержинський, Модест Левицький, Пахаревська. А також Іван Франко з дружиною, Судовщикова, Черняхівський, діячі київської «Просвіти». А в Галичині - Окуневський, Сімович, Стефаник, Маковей, Кобилянська, Цеглинський, Павлик, Шухевич, Луцький, Пачовський.

Усі перелічені особи - це люди високого інтелекту, демократичного світогляду, справжні інтелігенти, еліта української нації. Косачі були їхніми однодумцями і побратимами у спільній боротьбі за національне відродження України, щирими патріотами. Зрозуміло, що все сказане найперше стосується Лесі.

6 – учень. Двобій з підступною хворобою

Із неповних 43-х років, відведених Лесі долею на земне життя, понад 30 тривав безприкладний героїчний двобій з тяжкою недугою - власне, з цілою купою хвороб -туберкульозу кісток, анемією, туберкульозом легенів і невралгією, ангіною, інфлюенцією, туберкульозом нирок і сечового міхура, катаром, малярією, плевритом, бронхітом.... Михайло Павлик якось сказав, що «все життя - одна операція». Колись Іван Франко писав, що «Леся Українка трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну», він, безперечно, мав на увазі передовсім дивовижну, нежіночу мужність її поетичного голосу, але, окрім того, думаємо, що й безприкладну силу духу поетеси в її щоденній боротьбі зі смертю. Дивовижна сила волі відтягувала фатальний рубіж, і якби не вона, то українська і світова літератури не мали б ні «Лісової пісні», ні «Камінного господаря», ні «Одержимої» та багатьох інших геніальних творів.

З 1881 року нестерпні страждання продовжувалися до кінця життя. Ось зойки відчаю самої Лесі Українки:

«Я не знаю, як я ще не а світі живу». «Щоб се лихо минуло, я б не пожалувала і два життя». «Се пекла варте». «Я сама собі обридла.». «Нападають такі приступи болю й журби, що я коли-небудь зійду з ума». «Я вже здичавіла через свої вічні хвороби». «Мені здається, що моя сукня важить сто пудів, а в обох ногах таке відчуття, ніби жили мають лопнути», «Я була півроку в пеклі, а два місяці були такі, що не знаю, як їх витримала».

Страшно, правда ж? Бо людина доведена до такого стану, що заздрить божевільним. Але в тому-то й сила Лесі Українки, що вона переступила і через розпач.

Та виграла Леся Українка двобій з підступною хворобою? Звісно, впала в тому двобої, але тільки фізично. У моральному плані це була перемога.

Двобій Лесі Українки з підступною хворобою був великою драмою і водночас - героїчним епосом.

Вчитель. Стоголосою піснею звучать струни Лесиної душі. Як хочеться, аби вони торкнулися ваших сердець, щоб і в них співала поезія, а не темна проза життя.

Якщо скористатися відомою порадою Й, В. Гете, то для розуміння поета варто побувати на його батьківщині, пройтися його життєвими шляхами.

Наскільки багатою була географія Лесиного життя, повідають працівники туристичного агентства « Всесвіт».

Повідомлення групи « Всесвіт»

Учень. Свою групу назвали «Всесвіт».Ознайомившись із біографією Лесі Українки, ми зрозуміли , що укладаючи мапу місць перебування письменниці, потрібно зазначати сотні міст у Європі, Азії та Африки, тому з таким завданням може справитись тільки турагентство « Всесвіт».

Усе починалося зі Звягеля ( Новоград – Волинського). Звідси Леся пішла у широкий світ. Тут вперше побачила життя, сонце, рідне слово. Тут у неї народилося почуття любові до свого народу, до Батьківщини.

У 1881 р. родина Косачів переїжджає до Луцька. Леся пішла з братом дивитися, як святять воду, застудилася, захворіла. Відтоді починається тридцятилітня боротьба з хворобою.

Жила в Києві. Часто бувала в будинку М. Лисенка, М. Старицького.

Літо проводила в Колодяжному. Там на лоні природи, у стихії волинської народної творчості формувалася її поетична індивідуальність.

Леся була надзвичайно сильною духом жінкою. Боротьба з хворобою підірвала її слабке здоров’я. Тому в пошуках цілющого клімату вона відправлялася в різні куточки світу.

2 – учень.

Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька жене,

Немов од дерева одірваний листочок…

І мчить залізний велетень мене

Леся Українка

Леся Українка побувала на трьох континентах, у багатьох містах Європи, Азії, Африки як пацієнтка санаторіїв або як туристка.

Звягель, Гадяч, Ковель, Луцьк. Ялта, Акерман, Алупка, Миколаїв, Одеса, Катеринослав, Чукурлар, Євпаторія, Харків, Львів, Канів, Саки, Чернівці, Бахчисарай, Кемполунг, Коломия, Косів, Кременець, Балаклава

Відень, Прага, Берлін, Цюрих, Софія, Варшава, Владая, Мінськ, Дерпт, Рига, Жаб’є, Венеція, Неаполь, Палермо, Берн, Сан-Ремо, Холм, Мюнхен, Тифліс, Теляві, Кутаїсі, Хоппі, Гелуан. І це ще не всі міста. Можна було тільки позаздрити нашій мандрівниці, що вона побачила руїни Помпеї, пригаслий Везувій та єгипетські піраміди, побувала на Капрі і в Аккерманській фортеці , милувалася фрегатою в Неаполітанській затоці і екзотикою швейцарських краєвидів та багатьма іншими красотами.

Декілька разів відвідувала Варшаву( Польща). А про поїздки до Відня( Австрія) згадувала : « Та вже такого розкішного міста, як Відень, може , і в світі нема. А громадські будови, концертові зали, театри! Зо всіх театрів ми найбільше ходили в оперу»

У 1895 р. доля закинула Лесю до Софії( Болгарія). Там вона мешкала в будинку дядька Михайла Драгоманова. У листі до Михайла Павлика писала : « …там буду собі писати і гребтись у дядьковій бібліотеці, що віддана мені на мешкання,- кращого помешкання не могли видумать».

учень. Була Леся Українка й на Буковині, лікувалася в Карпатах, у Буркуті. Тоді познайомилася з Ольгою Кобилянською.

Леся Українка проїжджала Вінниччиною.

Початок липня Леся Українка у супроводі батька прибула до Одеси з метою пройти курс лікування на Хаджибеївському лимані (лист до бабусі від 25.12.1888р.)

Вони їхали поїздом від Ковеля через Ківерці, Луцьк, Рівне, Здолбунів, Шепетівку, Бердичів, Козятин,Калинівку, Вінницю, Жмеринку. Враження від дороги описано в I-IV поезіях циклу «Подорож до моря» . Вірш « Красо України, Подолля!»(напам’ять)

Три роки прожила письменниця у Криму.

З них два припадає на Ялту. Ялту вибрала сама . « В інших містах не хочу,- написала в одному з листів,- се перший раз , що приїхала на лікування з охотою…» Поетеса була під впливом повітря та моря, але дуже нудьгувала без друзів і родичів. Щоб підбадьорити Лесю в Ялті, в різні часи до неї приїжджали мати, батько, сестри, брат Михайло.

Крім Ялти, Лариса Петрівна лікувалася ще в Севастополі, Євпаторії та Саках. Разом з мамою побувала у туристичній подорожі Кримом. Найбільше їх вразив Бахчисарай. Згодом планувала поселитися тут назовсім. Але змушена була відмовитись, оскільки лікарі вважали, що клімат Криму їй не підходить, треба жити в тепліших краях.

3 –учень .

Хвороба прогресувала. У пошуках ефективного лікування Леся поїхала до Італії. Там вона познайомилася з італійською письменницею Альбіною Бізе. Під її впливом почала писати драми у віршах.

Останні роки свого життя провела переважно в Грузії.

Дуже захоплювалася цією країною, її волелюбним народом : «Який цікавий, дивний куточок – Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати народ – жменька , щоб уціліти і охороняти себе від всіх знегод, що випали на його долю. Коли б не була українкою, я б хотіла бути грузинкою.» У м. Сурамі 1 серпня 1913 року вона й померла, похована у м. Києві.

Вчитель. Ось так, долаючи відстань між містами, країнами, боролася Леся Українка з болем фізичним і з болем душевним за долю свого народу. А чи були у житті поетеси цікаві моменти, зустрічі чи розчарування. Про важливі моменти особистого життя довідувалася група журналістів.

Повідомлення групи « Журналістів»

1 –учень.

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

і так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої

Ці слова належать Лесі Українці. З них нам зрозуміло , що вона була звичайною людиною, яка відчувала біль, втрату, зраду. Тому ми намагалися знайти дійсно цікаві та маловідомі факти із її життя. Кожен і нас готував свою сторінку.

2 - учень

Трагічна і сумна історія кохання.

Леся Українка і Сергій Мержинський…

Трагічна і сумна, але водночас духовна висока історія кохання, далека від повної взаємності. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобув вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили у публіцистиці. Лесю вражали краса й чистота цієї людини. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій подібні одне до одного. Нескінченні , невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року… Воно було незабутнє. Може, найкраще в житті Лесі Українки. Довго блукали полями, вибиралися на старовинні степові кургани, плавали човном по річці Псьол. Нечасто Лариса Косач могла так оцінити людину : « Він завжди мене розуміє і вірить мені, як своєму найближчому другові» .Їхнє знайомство й справді переросло у велику дружбу. На жаль, листування не збереглося - траплялися лише поодинокі спогади в листах до сестри Ольги.: « Зустрічаються досить часто. Коли він говорить про неї, то в його словах звучить велике захоплення і глибоке почуття» Але не таке, якого вона очікувала. Адже Сергій був закоханий в іншу жінку. Тому в його словах і біль, і сум. Коли Олена Пчілка запитувала у доньки: « Се – дружба чи щось інше?», то Леся відповідала: « Не питай мене про се, сестричко. Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю – без міри, без краю, що те кохання – ніж у моєму серці; вирви ніж з серця – і воно кров’ю зійде… Він не любить мене, і я нещасна…» Вірш «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами» (напам’ять)

З наближенням зими здоров’я Мержинського погіршувалося. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве на ногах тримається, а тут ще й побивається за хворим Сергієм. Батьки не схвалювали її вчинків, але й не докоряли вголос, не перешкоджали робити їй те, що вона планувала, в душі вони її розуміли.

Їй було шкода батьків, адже вона завдавала їм прикрощів, але ніколи не вагалася - була на боці приреченого, вона з тих, хто страждає і гине.

І ось вона з 3 січня у Мінську біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Він уже не підводиться з ліжка. А Леся на його прохання читає йому книжки, пише листи від його імені до « суперниці».

А нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба прогресувала.

3 березня 1901 року Мержинський помирає.

Феноменальна жінка, вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити шедеври у майбутньому.

Щоб прихилити своє зболене серце і ранену душу до когось, вона у 1907 році виходить заміж за Климента Квітку, закоханого у неї.

– учень.

Забута тінь.

Климент Васильович Квітка- музикознавець і фольклорист.

Восени 1898 року на квартирі композитора М. Лисенка К. Квітка познайомився з відомою на той час Лесею Українкою. З перших днів знайомства почав записувати з її голосу народні пісні.

Після закінчення юридичного факультету Київського університету 1902 року він отримав призначення в Тифліс. Працював як юрист спочатку в Грузії, потім в Ялті та інших містах. Під час відпусток продовжував займатися фольклорно-етнографічною працею.

Він є автором добре знаних в музичних колах праць « Професіональні народні співці й музиканти на Україні» (1924р) та « До визначення побуту лірників» ( 1928р)

25 липня 1907 року К. Квітка одружився з Лесею Українкою. Відтоді вони разом працюють над збиранням і записуванням українських народних пісень. У 1908 році подружжя організовує на власні кошти етнографічну експедицію по Полтавській та Харківській губерніях для запису кобзарських дум.

Трагічним був для К. Квітки 1913рік. Помирає кохана дружина. Спільну працю доопрацював і видав вже після смерті Лесі. У 1917 – 1919 рр. вийшов двотомник « Народні мелодії з голосу Лесі Українки» ( всього 220 пісень)

Після себе залишив 65 друкованих праць і 74 рукописи. В Україні про нього та його праці майже нічого не знали. Та не може зірка згаснути на небі не поміченою. Україна поволі відроджує свої традиції, культуру, мову. Праці талановитого музикознавця і фольклориста вийдуть із забуття. І зазвучать народні пісні, оті «…Квітки барвисті вічні…», про які писала Леся Українка в поезії « Забута тінь».

1 - учень

Це цікаво!!!

Епістолярна спадщина поетеси складає понад 750 листів. Хочу вам зачитати перший лист Лесі (літо 1876 року Новгород - Волинський до бабусі з Гадяча).

«Були у нас ужачі яйця; ми хотіли, щоб вони вивелись, та закопали в землю, та нічого не зробили. Я дуже скучила за вами всіма. Гімнастику вже зняли, а зимою повісить папа. Вишинська казала, що я не можу там на одну гору не дуже високу злізти. Бабушка купила стакан. Купець сказав, що такий, хоч трясни об пол, то не розіб’ється, а папа каже: ну то трясни ним. Колись ми переправлялись на ту сторону, а мама пішла за хлопцем, щоб правив, а ми самі поїхали, а мама хотіла встати та впала в воду. Леся.»

Про дружбу Лесі Українки та Ольги Кобилянської сестра Ольга Косач – Кривинюк написала твір «Повість, що стала драмою»

Мати Лесі Українки та сестра Ісидора жили у Могилеві на Вінниччині.

На превеликий жаль, родина Лесі Українки потрапила під колесо репресій. Двічі заарештовували матір Олену Пчілку. Було відправлено до концтабору на Соловки наймолодшу сестру Ісидору, в концтаборах загинули чоловіки Лесиних сестер Ольги та Ісидори.

У 2011 році на Волині відбувався міжнародний симпозіум «Леся Українка: доля, культура, епоха». У ньому брав участь троюрідний племінник поетеси Роберто Гааба. Він мешкає у Швейцарії і є власником адвокатської контори.

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Учитель. Групи добре підготувалися. Але чи залишилися у вас , можливо , запитання, на які ви хотіли б почути відповіді

Метод « Уявна зустріч з поетом»

На які питання ви хотіли б почути відповіді?

Учитель. Життєпис Лесі Українки тепер – частина нашої історії. Вона є поетом, який учить нас правди, волі, боротьби, любові. Кожна група складе

« Сенкан» до нашої теми уроку.

Метод « Сенкан»

VІ. Підведення підсумків уроку

Інтерактивна вправа « Рюкзак»
Що з собою у доросле життя візьмете, знаючи біографію Лесі?
Оцінювання учнями та вчителем роботи учнів у групах та занесення балів у картку взаємооцінювання.

VІІ.Домашнє завдання.

- Написати лист вдячності.

- Скласти хронологічну таблицю за підручником.

- Взяти збірки її лірики.

‹

›