Доповідь на тему:

Підготувала

вчитель музичного мистецтва МІЛЕНІНА Л.В.

Хоровий спів – один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей. Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних здібностей і голосу дитини, а й мислення, мовлення, розширенню словникового запасу. Хоровий спів, викликаючи у молодших школярів яскраві емоції, впливає на естетичні і моральні почуття.

Проблеми вокального виховання дітей розглядали Т. Овчинникова, Н. Орлова, С. Гладка, Г. Стулова, Ю. Юцевич та інші.

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі навички. Як відомо, навички – це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності. Результати досліджень, проведених науковцями, дають підставу стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов’язані з руховими і створюють настроєність у рухах, готовність до певних дій, що відповідають художньому завданню.

Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикція й чистота інтонування. Працюючи над чистотою інтонації, не можна забувати про розвиток вокально-хорових навичок учнів: дихання, унісону, артикуляції, звукоутворення, дикції, ансамблевих навичок тощо. Окремі вправи-розспівування будуються за принципом діатонічних і хроматичних секвенцій у висхідному та нисхідному русі. Подібні вправи можна зустріти в книгах А.Єгорова, В.Соколова, Г.Струве, О.Раввінова та ін.

Співацька установка, створюючи сприятливі умови для виразного співу, забезпечує зручне положення корпусу, голови, правильне відкривання рота під час співу. Від неї залежить дихання і звукоутворення; крім того, вона дисциплінує дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу. Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших характеристиках хорового звучання. Розрізняють три види співацького дихання: грудне, діафрагматичне і грудно-діафрагматичне (останнє вважають найраціональнішим). Педагоги-музиканти зазначають, що слід не акцентувати увагу дітей на диханні, а виробляти його в процесі навчання поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками.

Співацьке звукоутворення і звуковедення багато в чому залежить від співацької установки й дихання; якщо ці навички не сформовано, робота над звукоутворенням навряд чи буде успішною. Формувати в голосі дітей співучість, навчити їх «тягти» звук – одне з головних завдань вокального виховання. Від чіткого вимовляння голосних і приголосних звуків залежить розвиток у голосі дзвінкості й рівності – важливих властивостей співацького голосу.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою, тобто стрій і співацька інтонація. хороший стрій у хорі залежить від того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та вміння володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й емоційного стану співаків.

Ансамбль, як відомо, означає суцільність, урівноваженість, узгодженість голосів. У хоровому співі розрізняють інтонаційний, ритмічний, тембровий, дикційний, а також художній ансамблі.

Складність формування співацьких навичок у тому, що молодшим школярам важко проаналізувати навчальне завдання, побачити зв'язок між окремими навичками, що формуються в комплексі, перенести досягнені результати з вивченого завдання на нове.

Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокально-хорові вправи – багаторазово повторені спеціально організовані вокальні дії. Під час розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього й технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу. Для стимулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у мажорному ладі.

На початковому етапі навчання мелодію нової вправи бажано підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування, а й для розвитку гармонійного слуху учнів. Коли інтонація в них буде стійкою, можна обмежитися гармонійною підтримкою. Іноді для розвитку координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з попередньою ладовою настройкою).

Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголосно, на природно відтворених звуках (так званий примарний тон, найчастіше це фа1 – соль1). Поступово діапазон вправ розширюється. Водночас вибір поєднань голосних і приголосних звуків зумовлений завданнями вокально-хорового розвитку учнів конкретного класу. корисні різні співацькі вправи, зокрема на легато, стоккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком. Головна умова результативності – продуманість вокально-хорової роботи, що запобігає безцільним повторенням.

Як показали спостереження за роботою з 6 – 7-річними дітьми, чистота співацького інтонування формується в них повільно, що пояснюється зокрема недостатньою цілеспрямованістю навчання. Учитель повинен особливу увагу приділити початковому етапові становлення співацької інтонації в дітей.

Розспіванки – вокально-хорові вправи для формування початкових навичок володіння співацьким голосом. Вони сприяють розвитку музичного слуху, пам’яті, ритму, співацького дихання, артикуляції, дикції. Завдяки ним відпрацьовуються різні види звуковедення, навички унісонного ансамблевого співу. Під впливом запропонованого підбору вокально-хорових вправ позитивно розвиваються психічні процеси, емоційна сфера та особистісні якості, грамотнішим стає мовлення та розвивається розуміння виразності музичної мови.

Подані вокальні вправи мають цікавий для дітей, оригінальний текст рідною мовою, який збагачує виконавців позитивними музичними враженнями, сприяє формуванню музичного смаку.

Образність змісту розвиває творчу активність, ініціативу, навички колективного та сольного співу. При роботі над вправами важливого враховувати рівень розвитку дітей, обсяг навичок, які діти мають на цей час.

Окрім авторських вправ, також використані найбільш української народної пісні та класичної музики.

Вокальні вправи розподілені за ступенями складності та враховують послідовність формування співацьких навичок. Вони допоможуть краще засвоїти елементи музичної грамоти та усвідомити виразність музичного мовлення.

І ступінь складності передбачує унісонний спів на одній висоті, поступеневий рух в обсязі однієї октави, спів на стійких ступенях ладу в характері звуковедення Legato, формування навичок співацької постави, дихання, артикуляційної моторики, співставлення мажору та мінору.

ІІ ступінь складності передбачає використання пунктирного ритму, активізацію артикуляційного апарата, прискорення темпу виконання, розширення співацького діапазону, згладжування регістрів, розспівування складів на два звуки, спів елементів двоголосся, секвенцій, виконання рухомої динаміки, збільшення музичної фрази та розширення обсягу співацького дихання, інтонування стрибків на різні інтервали, удосконалення рухомості артикуляційного апарата при співі Legato, Staccato, Non Legato, спів у різних темпах.

ІІІ ступінь складності передбачає співставлення штрихів виконання Staccato, Legato, спів канонів, виконання синкопованого та пунктирного ритму, спів терцового двоголосся та триголосся у складних розмірах на приклад народної пісенної творчості.

Для розспівування можна скористатися найрізноманітнішими вправами: настроювання, спеціальні вправи на розвиток вокально-хорових навичок, у тому числі багатоголосного співу, вправи на основі мелодії пісень, вправи для сольфеджування, вправи за відносною системою сольмізації, фонопедичні вправи.

Вправи-настроювання

Її завдання – допомогти увійти у сферу тональності, запам’ятати тоніку, стійкі ступені та втримати їх у пам’яті. В основі вправи – виконання стійких ступенів та звуків, що показують взаємовідношення тоніки з домінантою, розв’язання нестійких ступенів у стійкі.

У настроюванні можна відтворити найбільш характерні особливості ладу, що є у конкретній пісні для розучування. Для цього можна використати спів за рукою з відносними назвами ступенів чи за рукою-нотоносцем.

Після закріплення навичок фіксації в пам’яті тональності, процес настроювання може бути скорочений, поступово доведений до відтворення одного звука. Для вироблення чистоти інтонації настроювання слід виконувати без фортепіано.

Вправи - розспівування на основі мелодії пісні

На уроці часто використовують вокальні вправи, побудовані на репертуарі, що розучується. Цей вид вправ являє собою окремі фрази з пісень, у яких є важкі місця. Уривки пісень виділяються для спеціальної роботи і співаються на склади, слова, на окремі голоси – залежно від труднощів тої чи іншої вправ.

Виконання таких вправ може підкріплюватися розучуванням пісні з нотного тексту. Після розспівування й перед співом пісні з нот учні роблять короткий аналіз нотного тексту. При цьому вони можуть впізнати уривки мелодії, на основі яких вони тільки що виконували вокально-хорові вправи. У процесі часткового чи повного розучування пісні з нот учні можуть спочатку назвати ноти, з’ясувати тональність, розмір, ритм, назвати ноти в ритмі, зробити за допомогою учителя попередній стислий аналіз запису й після настроювання в тональності почати співати. Учитель допомагає дітям, підспівуючи або граючи.

Вправи для сольфеджування на уроках музики в школі за своїм змістом повинні відповідати творам для хорового співу чи творам для слухання, тому їх завданням є поєднання практичних видів діяльності (спів, слухання) з вивченням музичної грамоти (через роботу над нотним текстом).

Вправи за релятивною системою сольмізації, ефективність застосування яких доведено досвідом багатьох видатних педагогів, принесуть користь лише тоді, коли послідовність засвоєння ступенів ладу та методика їх опрацювання будуть допомагати роботі над іншим вокально-хоровим матеріалом уроків музики.

Цікавий матеріал упорядкувала Т.Ковальчук у збірці «Українські народні співаночки», який допоможе учням молодшого шкільного віку у привабливій і доступній формі послідовно засвоїти ступені мажорного та мінорного звукорядів на основі релятиву, розвинути музичний слух, вокально-хорові навички та вміння читати ноти на основі українського народного мелосу.

Фонопедичні вправи.

У дитячій вокально-хоровій практиці іноді використовуються так звані фонопедичні вправи В. Ємельянова, що мають технологічну спрямованість і засновані на критеріях фізіологічної доцільності, ефективності голосового апарату в співі. Метою фонопедичних вправ є вирішення координаційних і тренувальних завдань роботи над голосом, ці вправи-підготовчі, вони допомагають у вокальній роботі. Фонопедичні вправи стимулюють м’язи, що беруть участь у звукоутворенні. З існуючих рівнів голосової активності (домовної, мовної й співочої) співочий заснований на сигналах домовної комунікації, тому що голосовий апарат-саморегулююча система, у якій можна керувати тільки артикуляційною мускулатурою, а на всі інші компоненти можна впливати тільки опосередковано, через створення оптимальних умов для дії механізму саморегуляції.

Вправи поділяються на кілька груп залежно від поставлених завдань:

– голосові сигнали домовної комунікації: шип, сипіння, скрип, хрип, свист тощо;

– керування артикуляційною мускулатурою;

– довільне керування регістрами;

– вироблення співочого вібрато;

– інтенсифікація і регуляція фонаційного виходу;

– формування механізму прикриття.

Зазначені фонопедичні вправи сприяють розширенню діапазону, збільшенню сили й яскравості голосу, легкості звучання, поліпшенню вібрато, співучості голосу, а також розкутості співочого процесу.

Останнім часом багато творчих педагогів-музикантів використовують у своїй практиці фонопедичні вправи. Учні за педагогом створюють голосом звукозображальну імпровізацію фонемами, складами, використовуючи при цьому різне темброво-динамічне, вокальне глісандування, жести. При цьому використовують різні регістри, динаміку й різні за часом виконання фонеми.

Подібні вправи виконують роль творчих завдань, розвивають загальну моторику організму і, що найголовніше, роблять процес роботи над вправою цікавим, захоплюючим, образним.

Протягом усієї вокально-хорової роботи учитель повинен невпинно стежити за якістю співу. Правильний спів завжди красивий, тому важливо виховати вокальний смак учнів, навчити їх чути, оцінювати якість співу, помічати недоліки. Будь-яка вправа, а особливо по сольфеджіо, повинна бути не тільки точно про інтонована, але красиво і музично виконана.

Багатоголосні вправи

Корисно поєднати розспівування хору-класу з виробленням навичок співу багатоголосся. Найпростіший вид побудови інтервалу чи тризвуку акорду – спів гами із зупинками на звуках акорду.

Перш, ніж приступити до засвоєння двоголосся, дітей необхідно поділити на дві групи. Одна буде співати ступені по правій руці, а друга – по лівій. Спочатку діти співають при допомозі ручних знаків, а потім – без них. У цьому випадку вчитель і учні слідкують за чистотою інтонації й ансамблем.

Для того, щоб привчити дітей самостійно вести свою партію, використовуються канони. Спів канонів, звичайно, сприяє зацікавленості дітей, наявність єдиної мелодичної лінії для перших і других голосів полегшує запам’ятовування мелодії й гарантує швидкість вивчення. Однак спів канонів не можна вважати найпростішим видом двоголосся, і до їх засвоєння треба підходити дуже обережно і продумано.

Протягом усієї вокально-хорової роботи учитель повинен невпинно стежити за якістю співу. Правильний спів завжди красивий, тому важливо виховати вокальний смак учнів, навчити їх чути, оцінювати якість співу, помічати недоліки. Будь-яка вправа, а особливо по сольфеджіо, повинна бути не тільки про інтонована, але красиво і музично виконана.

Розучування пісні – важливий етап уроку, так як хоровий спів є головним видом масової музичної діяльності.

Перед уроком учителю слід підготуватися до розучування, з’ясувати для себе: відомості про авторів, історію написання, зміст твору, засоби виразності для створення даного образу, розмір, темп, особливості ритмічного малюнку, ладо-гармонічний план, структуру пісні, будову мелодії, важкі для виконання місця та методичні аспекти.

Оскільки процес розучування пісні триває не один урок, доцільно послідовність розучування пісні розділити на три уроки.

Отже вокально-хорові вправи є ефективним засобом формування співацьких навичок. Вони допомагають краще засвоїти елементи музичної грамоти та усвідомити виразність музичного мовлення.