Культура взаємин батьків і дітей. Технології формування родинних стосунків.

ВСТУП

Актуальним питанням сьогодні є і залишається сім’я як соціокультурне явище, яке у сучасних умовах, однак, є досліджене і вивчене недостатньо для того, щоб дати відповіді на складні питання: як відповідально і результативно виконувати свої функції та завдання. У життєдіяльності сім’ї відображені практично всі аспекти людського життя і діяльності. В умовах сьогодення сім’я не втратила своїх позицій щодо відтворення і продовження роду, виховання дітей, турботи про старих і немічних, забезпечення духовного комфорту своїх членів, а її цінності визнаються найважливішими у житті чи не кожної людини.

Сучасна українська сім'я, пристосовуючись до економічних, соціальних і культурних змін у країні, повною мірою не реалізує своїх головних функцій, насамперед виховну. Зростання психологічного напруження, збільшення кількості стресових ситуацій деструктивно впливає на зміст і характер батьківсько-дитячих взаємин. Відсутність системності та послідовності у сімейному вихованні призводить до неповноцінного спілкування дорослих і дітей, його змістового збіднення, нехтування нормами моралі. Сутність культури людських взаємин, їх засади з'ясовували мислителі минулого, зокрема

Арістотель, Демокріт, Платон, Р. Декарт, Д. Дідро, Т. Гоббс, Ф. Вольтер, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, К. Гельвецій. В них ми знаходимо філософське осмислення проблеми міжособистісних взаємин у мистецтві, естетиці, етиці, побуті. Аналіз багатопланових досліджень свідчить, що поняття “культура взаємин” не має єдиного визначення. З'ясовано лише окремі аспекти цієї проблеми. Бракує даних про структуру категорії “культура взаємин батьків і дітей” та особливості виховання культури батьківсько-дитячих взаємин. Недостатньо вивчено й питання головних напрямів виховної діяльності початкової школи і сім'ї для підвищення культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку.

Виховання дитини (людини) сучасного суспільства з високим рівнем загальної культури та високими моральними ідеалами немислиме поза сім’єю і родиною. Саме сім’я покликана бути осередком формування у дітей основ загальнолюдської моралі та передачі їм сімейних традицій. Першими вихователями дитини є батьки. Від того, як вони ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, чи гармонійно відбуватиметься розвиток особистості, чи ефективним буде суспільне виховання. Народний досвід чітко вказує, коли має починатися виховання дитини: «Тоді вчи, як поперек на лаві лежить, а як поздовж ляже, не навчиш», «Коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках». Використовувати народний досвід у вихованні дітей рекомендовано через основні напрями, зокрема: введення життєздатних народних звичаїв, традицій у процес родинного спілкування; залучення батьків до вивчення і використання у родинному спілкуванні кращих зразків мовленнєвої взаємодії з дітьми; українських колискових пісень, зразків мовленнєвого етикету. Доброзичливість і ввічливість у спілкуванні прищеплювалися дитині разом із різноманітними словесними вітаннями, які традиційно в українському мовленнєвому етикеті є побажанням добра, здоров’я, виражають приязнь, лагідне ставлення до співрозмовника: доброго дня, доброго здоров’я, добридень, здорові були, доброго вечора у вашій хаті, здоровенькі були, бувайте здорові, добраніч. Пошана до батьків виявлялась і в повазі до батьківського слова. І маленькі, і дорослі завжди поспішали заручитися добрим словом своїх батьків перед початком важливої справи, рушаючи в дорогу. Родина була тим соціальним осередком, де кожен її член мав певні обов’язки перед іншими членами родини і громадою, тому родинно-трудові традиції завжди допомагали розвивати у дітях моральні якості (відвертість, єдність слова і діла, тощо), формували світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації. Важливим у справі виховання підростаючого покоління є залучення школи до співпраці з сім’єю.

І. ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ВЗАЄМИН БАТЬКІВ І ДІТЕЙ

Твоя сім´я — це твоя доля. Щастя дітей починається зі щастя батьків. Тут його причина й підмурок. Сімейне виховання ґрунтується на трьох засадах: увага, повага й вимогливість.

Моральне формування особистості починається у сім´ї. Від матері та батька, старших сестер і братів, бабусь і дідусів дитина дістає початкові відомості про навколишній світ, про норми взаємин з іншими людьми. З рідної домівки несе вона у дитячі ясла, садок, школу свої навички, звички, культуру поведінки.

І незважаючи на те, що з перших років життя дитини у формуванні її особистості беруть участь вихователі, вчителі, друзі, потенційний заряд морально-етичних якостей, набутий у сім´ї у сукупності культури емоційних почуттів, постійно справляє на неї величезний вплив.

Батьки часом засмічують голови своїх дітей неправильними уявленнями, недотепними поняттями, шкідливими поглядами та звичками. Вони нівечать душі своїх дітей так само, як були зіпсовані колись їхні душі.

У роки отроцтва та юності, формуючи своє Я, власні життєві позиції, людина мимоволі порівнює, зіставляє соціально-моральні, естетичні ідеали й установки із сімейними. Ступивши на самостійний шлях, людина шукає особисте щастя — створює сім´ю, відтворюючи тим самим спосіб життя батьків і затверджуючи свою, збагачену новим змістом, етику міжособистісних стосунків.

Важко переоцінити роль морального авторитету батьків у формуванні духовного світу дитини, у вихованні особистості. Авторитет, — справедливо наголошував А.С.Макаренко, — може бути істинним і хибним. До хибного авторитету він відносив:

авторитет придушення, коли батько чи мати за найменші порушення норм поведінки карають дітей;
авторитет відстані, коли батьки свідомо уникають контакту з дітьми, а доручення дають через бабусь, нянечок тощо;
авторитет чванливості, коли батьки поводяться зарозуміло стосовно знайомих або співробітників, а діти наслідують, засвоюють цю огидну манеру;
авторитет педантизму й резонерства — у разі, якщо мати або батько вдаються до дріб´язкового піклування над дітьми, читають їм доречні й недоречні марудні нотації, не домагаючись виконання доручень;
авторитет доброти, коли батьки захвалюють дітей;
авторитет купівлі, коли батьки за успіхи або слухняність обіцяють дітям подарунки;
авторитет панібратства, коли без урахування вікових особливостей дітей батьки поводяться з ними як із рівними собі.

Усі ці види хибного авторитету походять від морально-етичної, педагогічної, психологічної необізнаності батьків. Проте важливо не тільки те, скільки часу батьки проводять із дітьми, а й як вони його проводять. На жаль, не всі батьки це розуміють. Деякі батьки мають слабку моральну, педагогічну, етичну, психологічну підготовку і не готові дотримуватися підвищених вимог до виховання дітей, прагнуть перекласти турботи з виховання на бабусь та дідусів, на садок і школу, на армію і суспільство.

У народі кажуть, що вустами немовляти "мовить істина". Мимоволі пригадується один випадок. Якось увечері сім´я зібралася вдома: дружина дивилася телевізор, чоловік читав газету, дитина малювала. Вражена вродою співачки, мати звернулася до сина зі словами замилування.

"Олексійку, поглянь, яка вродлива жіночка співає". Син глянув на екран, потім на матір і сказав: "Ти теж вродлива!" Цією фразою він відвернув увагу батька від газети... Той подивився на дружину зовсім іншими очима. Дитина допомогла батькові осягнути мить впізнавання там, де, здавалося б, усе давно ясно.

Важко впливати на духовний світ дитини, якщо в сім´ї немає духовного комфорту, немає любові й порозуміння. А щастя і порозуміння у наших руках. Отже, не уникайте ніжних слів, не бійтеся похвалити один одного, не принижуйте і не ображайте людську гідність.

1.1. Десять «Золотих правил» для батьків.

Життя коротке й різноманітне, а щастя — це нормальний стан людини. Взяти принаймні таке визнання: "Я закоханий, наче хлопчисько. І в кого б ви думали? У свою дружину, — каже мені давній приятель, — а втім, ми з нею живемо вже десять років. Мені завжди хочеться зробити їй щось приємне". Звісно, кохання творить дива, робить людину краще й чистіше.

Проста деталь побуту. Вранці йдуть на роботу ... увечері повертаються додому. Але зверніть увагу, як ідуть і як повертаються.

А сімейний обід? Як важливо почути слова подяки за приготовлений обід, побачити посмішку, відчути бажання допомогти.

Вчинки батьків, їхня поведінка, моральне сприйняття дійсності — найголовніше у створенні сприятливого клімату сімейних стосунків.

Дитина — це дзеркало, в якому відбивається духовний світ батьків. Уважно придивіться до своєї дитини і ви побачите у ній самих себе. Виховати — означає впливати на дитячу душу найліпшим, що є у нас самих. Необдумане слово або негідний вчинок укарбовуються у дитячій душі.

Людина входить у світ не моральним і не аморальним, не героєм і не злодієм, вона й не добра й не зла, не гарна й не погана. Вона приходить у світ ніякою. Тож якою вона буде, цілком залежатиме від нас — людей, котрі живуть поряд.

Найчастіше ми припускаємося однієї й тієї самої помилки: віримо у власну безгрішність і право вершити суд, а якщо виходить щось не так, провини за собою не визнаємо. Чимало є таких батьків, які з надзвичайною легкістю дарують дітям власні хиби й недоліки, а потім карають їх за це.

Перш ніж покарати дитину, спершу слід розібратися в самому собі. Будь-яке рукоприкладство — це педагогічне дикунство. Вдарити дитину — означає розписатися у власному безсиллі й нечуваному неуцтві. Адже часто дитина чинить неправильно внаслідок обмеженості свого життєвого досвіду, знань і вмінь. Помилки свої треба виправляти разом, тоді дитина повірить у щирість дорослого. Допоможіть їй стати краще, не принижуючи її, — і дитина обов´язково це сприйме

Не слухняності слід домагатися від дітей, а вміння слухати і розуміти один одного. Часом дитину можуть вилаяти за те, що вона впустила ложку, натомість за зіпсований іншим настрій, за зневагу до іншого — промовчати.

Виховання в сім´ї — це правильно організоване спілкування, грунтоване не на підпорядкуванні й примусі, а на взаємовпливі, взаємодопомозі, взаємозалежності. На цій загальнолюдській нормі спілкування і будується етикет сімейних взаємин.

Будь-який учинок дітей викликає в батьків певну реакцію: посмішку, гнів, схвалення, несхвалення. У такий спосіб ми орієнтуємо дитину в складному світі людських взаємостосунків, формуємо в неї морально-етичні критерії, що мають спиратися на культ знань, культ скромності й культ жінки.

Про рівень цивілізованості, про загальну культуру суспільства судять за красою ставлення до жінки. Тому вже з дитинства хлопчику варто прищеплювати повагу до дівчинки, майбутньої матері. Тривала історія духовної культури і практика сьогодення доводять, що для виховання справжнього чоловіка батькам, учителям весь час слід підтримувати у колективі (сім´ї, дитячому закладі, школі, вузі) відносини, просякнені духом лицарської турботи про жінок, аби найменший вияв грубості або цинізму викликав протест і засудження, а не байдужість. Байдужість — це параліч душі.

Звитяжна людина бачить добро і зло не тільки очима, вона відчуває їх серцем і розумом. Тому у хлопчиків треба формувати могутній чоловічий імунітет проти байдужості, зухвалості, цинізму та підступності, позаяк без цього неможливий майбутній батько. Доброта без мужності перетворюється на безпорадність, на євангельське непротивлення злу.

У житті є не тільки краса і шляхетність, а й, на жаль, зло, підступництво, підлість, брутальність і нахабство. Жодні життєві обставини не можуть

виправдати неетичність батьківської поведінки. Існує єдиний вихід — протиставити хамству особистий приклад. Хамство — результат поганого виховання і низької культури, невитриманості й егоїзму. Як відповісти на брутальність і образу дружини (чоловіка)?

Зберегти гідність і нервові клітини, котрі, як відомо, не відновлюються?

Наука свідчить, що спілкування в сім´ї виконує низку функцій: інформаційну, виховну, психотерапевтичну тощо. Ізоляція людини призводить до важких і часом незворотних наслідків. Це відбувається в тому разі, якщо контакти подружжя позбавлені емоційності, а обговорювані питання стосуються лише побутових аспектів життя.

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері за найвище благо людей вважав спілкування. Як ми вміємо спілкуватися з близькими? Декому таке питання може здатися дивним: що тут уміти? З приводу такої позиції висловився Франсуа де Ларошфуко: "Найчастіше обтяжують людей ті, хто вважає, що вони нікому не можуть заважати".

Сила шлюбу — в моральній чистоті буденних відносин. Східна мудрість твердить: "Людина може уникнути невдач, спричинюваних обставинами, але від нещасть, які вона сама на себе наврочує, порятунку нема". Найбільше нещастя — це бездушність, невміння і небажання зрозуміти іншого.

Чистоту повсякденних стосунків подружжя зміцнює культура поведінки. її сутність — це мистецтво поєднувати свій індивідуальний розвиток з умінням цінувати гідність іншого.

Гете стверджував, що поведінка — це дзеркало, в якому відбивається душа людини. Хамська поведінка свідчить про убогість натури, закоханої до самозабуття лише у себе. Шляхетна поведінка свідчить про велич душі людини, котра прагне загального блага.

1.2. Принципи і норми поведінки закладаються вдома.

Твоя сім´я — це твоя доля. Щастя дітей починається зі щастя батьків. Тут його причина й підмурок. Сімейне виховання ґрунтується на трьох засадах: увага, повага й вимогливість.

Етикет сімейних взаємин становить сукупність правил гарного тону, що регулюють форми взаємовідносин людей у домашній обстановці, у побуті.

Етикет сімейних взаємин охоплює такі основні принципи і норми, що впливають на розвиток духовного світу дитини.

А). Людинолюбство, гуманізм, почуття колективізму. "Усе живе — не одне, Усе живе багато в чому" (Гете). Людина завжди відчуває потребу в колективному спілкуванні. Батько (мати) навчає дитину зважати на колектив, шанувати його думку, адже людина може виявити себе, затвердити, самоутвердитися тільки в колективі. У колективі, у соціальному середовищі формується правильне розуміння особистих і суспільних інтересів.

Б). Ввічливість. Ще тисячу років тому існувало золоте правило: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі!" Ввічливість — це така норма поведінки, коли людина затверджує власну гідність, шануючи гідність іншого.

Ввічливість виявляється в поштивості й шанобливості стосовно незнайомих людей. Це завжди приємно і красиво. Ввічливість не на одну хвилину, коли треба щось попросити в батьків, або чогось домогтися для себе, а ввічливість як властивість характеру, що виявляється в послужливості у відносинах між членами сім´ї й у першу чергу між подружжям.

В). Тактовність — це така норма етикету сімейних взаємин, за якої ввічливість і товариськість підпорядковані готовності прийти на допомогу у потрібний момент. Тактовність - вибір певного способу чемної поведінки.

Сварці можна запобігти, дотримуючись елементарних норм сімейного етикету. Якщо чоловік (дружина) роздрато-ваний(на), ображений(на), варто ухилитися від зауважень, дати йому (їй) час заспокоїтися, охолонути. Не варто виливати власну роздратованість на близьку людину, адже решта зійде нанівець, а цей біль назавжди залишиться з вами. Якщо ви надто втомилися, намагайтеся відволікатися, розслабитися, переключитися: зробіть зарядку, прибирання, прогуляйтеся вулицею, послухайте улюблену музику, сходіть у крамницю за

продуктами. Коли заспокоїтеся, проаналізуйте конфлікт, сварку: у чому проблема, якою є ваша мета, якою є мета коханої людини, що потрібно зробити для досягнення мети?

Г). Доброта і шляхетність. Людина за своєю природою істота соціальна. Роблячи добро іншим, ми відчуваємо радість, зробивши іншому краще, ніж собі. Доброта зобов´язує вчиняти з огляду на благо іншої людини.

Ще великий давньогрецький філософ Арістотель писав: "... любимо ми тих, із ким приємно проводити час, а такі люди ввічливі, не схильні викривати помилки інших і сваритися; подобаються нам ті, хто вміє пожартувати і зрозуміти жарт, бо й те й інше приносять задоволення ближньому. Користуються любов´ю ті, хто не має звички дорікати нас благодіяннями. Любимо ми людей незлопам´ятних, котрі не пам´ятають образ і легко йдуть на примирення. Вселяють довіру ті, хто не лихословить й звертає увагу не так на дурні риси, як на чесноти друзів"¹¹.

Учитель першим приймає на себе удар бездуховності, нахабства, що атакують його день у день, і йому не стримати цього натиску, якщо не підніметься на допомогу вся культурна громадськість.

Явним відхиленням від етикету сімейних взаємин є приниження людини.

Відмова у проханні. Чи завжди ми відмовляємо сину або доньці в прогулянці, купівлі морозива, зустрічі з друзями через те, що відмова ця була внутрішньо виправдана, по-справжньому необхідна.

Ображають гідність дитини також байдужість до її інтересів і потреб, зневага в її силах і здібностях, які, й це всім відомо, вимагають безперервного розвитку саме за допомогою старших. Це також стосується розвитку сил духовних, морально-естетичних, і, ясна річ, розвитку інтелекту.

Сімейна критика в присутності дітей неприпустима, а якщо вона раптом виникла, то має бути доброзичливою. "Без критики жити можна, проте рости не можна", - твердить народна мудрість. Критикувати в сім´ї можна і потрібно, але делікатно, інакше брутальна критика заторкне самолюбство, викличе ворожі почуття. Критика в сімейних відносинах має бути своєчасною, по гарячих слідах, у той час, коли людина шукає вихід. Робіть акцент при цьому на можливостях і шляхах виправлення помилок свого супутника життя.

Усім зрозуміло, що алкоголь і сім´я несумісні. Часом можна почути: "Нічого страшного, коли-небудь можна й випити!" джерело думки. "Алкоголь озвірює й оскотинює людину" (В.Г.Бєлінський). Пиятикам у будь-якій сім´ї нема ніякого виправдання і вибачення. Ця виразка підточує і бюджет, і почуття подружжя, веде до розпаду сім´ї. Це відбувається в тому разі, коли люди забувають, що мета спілкування — це краса самого спілкування.

ІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ВЗАЄМИН БАТЬКІВ І ДІТЕЙ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Найважливіше місце у взаємодії факторів виховання підростаючого покоління належить сім’ї і школі. Громадянська зрілість дитини є продуктом соціалізації особистості. Сім’я для дитини – перший і досить значний колектив, де проходить процес її соціалізації, закладаються основи її світогляду, моральності, людяності, милосердя, добра, справедливості і т. д.

Зниження моральних і суспільних критеріїв, яке, на жаль, спостерігається на сучасному етапі, значною мірою має компенсуватися системою шкільного виховання та організацією педагогічної освіти батьків,

пошуками ефективних форм та методів роботи з дітьми. Школа має стати центром виховної роботи не лише з учнями, а і з батьками.

Основне завдання школи – виховати громадянина, повноцінну, фізично і психічно здорову особистість, адаптовану до сучасних економічних реалій. А без дієвої підтримки з боку батьківської громадськості, без активного залучення батьків до шкільного життя, без своєчасного надання їм педагогічної допомоги на позитивний результат виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку розраховувати не доводиться. В. О. Сухомлинський у своїй педагогічній діяльності великого значень у вихованні дітей надавав батьківському всеобучу. Він писав: «У нашій школі стало правило: батько і мати йдуть до школи за знаннями, йдуть учитися, як виховувати самих себе і дітей… На ці заняття, як правило, приходять усі батьки. Є у нас окремі групи для батьків дошкільників, для майбутніх батьків, для батьків і матерів учнів І –ІІ, ІІІ – ІV, V – VII, VIII – X класів». Актуальність батьківського всеобучу не втратилася за сучасних умов, скоріш навпаки: це питання стало ще більш важливим. На сучасному етапі розвитку суспільства батьки надмірно опікуються матеріальним забезпеченням дітей, при цьому не враховують, що для нормального розвитку особистості позитивний мікроклімат в сім’ї та морально-ціннісні взаємини мають куди більший вплив. Одне з головних завдань педагогів сучасної школи – сприяти встановленню культури взаємин батьків і дітей.

В основу сучасних педагогічних технологій покладено комплексний підхід, що здійснюється через:

Вплив на свідомість, почуття і поведінку вихованців;
Поєднання виховання і самовиховання;
Єдність цілей, змісту, форм і методів виховання;
Система виховних заходів та ін.

Такий підхід забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок у дітей і батьків, їхню готовність до взаємодії, формування морально-ціннісних взаємин.

Однак сучасна родина зазнає труднощів у виховані підростаючого покоління. Це пояснюється браком відповідних культурологічних і педагогічних знань, відсутністю відповідних навичок, що негативно позначається на виховних можливостях сім’ї у формуванні морально-ціннісних взаємин з дітьми. Таким чином, сучасна родина, залишаючись основним осередком суспільства, потребує допомоги з боку соціальних інститутів. І школа як найближчий до неї соціальний інститут може надати таку підтримку: організувати спеціальну підготовку для батьків, стимулювати й активізувати виховну функцію сім’ї.

Технологія педагогізації батьків як цілеспрямованого, організаційного і систематичного процесу, всі напрямки якого мають максимально враховувати потреби і проблеми кожної конкретної родини, відповідати її інтересам і запитам, зосереджуватися на оволодінні батьками психолого-педагогічними знаннями, уміннями і навичками.

Таке розуміння технології зумовлює широке використання індивідуальних форм роботи з батьками, що дають змогу не тільки вивчати об’єктивні умови життя сім’ї, а визначати подальшу виховну стратегію (вибір напрямку, створення спеціальних освітніх і виховних програм для батьків) і тактику (сукупність засобів і методів досягнення мети).

Для розв’язання питань педагогізації батьків можна використовувати такі форми роботи:

Індивідуальні:	відвідування сім’ї; запрошення до школи; індивідуальна педагогічна бесіда; індивідуальна педагогічна допомога; листування з батьками; дні відкритих дверей.
Групові:	зібрання батьківського активу; групові бесіди, консультації; батьківські консиліуми;
Колективні:	лекції і бесіди; науково-практичні конференції; батьківські дні; вечори питань і відповідей; загальношкільні та класні батьківські збори; збори-концерти; конференції з обміну досвідом виховання; диспути; педагогічні колегіуми; зустрічі за круглим столом педагогічний всеобуч; усні журнали.

2.2. ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ РОБОТИ З БАТЬКАМИ:

педагогічний десант (виступ педагогів в організаціях, де працюють батьки);
дерево родоводу (зустрічі поколінь, роздуми над проблемами виховання);
у сімейному колі (індивідуальна допомога родинам, організація зустрічей з лікарями, юристами, психологами);
родинний міст (збори батьків, дітей, членів родини);
дні довір’я (у визначені дні батьки-лікарі, батьки-юристи і т. д. проводять консультації для бажаючих);
день добрих справ (спільна трудова діяльність учителів батьків і дітей);
сімейна скринька (добірка матеріалів з позитивним досвідом виховання культури взаємин з дітьми);
народні світлиці (спільне проведення традиційних святкувань);
аукціони педагогічних ідей (обмін досвідом з виховання культури взаємин у сім’ї);
батьківські педагогічні ринги (спільне розв’язання педагогічних задач);
батьківські педагогічні «табу» (спільне обговорення шляхів виходу із кризових ситуацій).

2.3. Інтерактивні форми роботи з батьками – це форми організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови спілкування та навчання батьків, за яких кожен учасник відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, є рівноправним, рівнозначним суб’єктом. Організація інтерактивного навчання батьків передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Під час інтерактивного навчання батьки вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими, критично мислити, приймати продумані рішення. Досить продуктивною інтерактивною формою роботи з батьками є робота в групах. Роботу в групах варто організовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного обговорення.

Залежно від змісту та мети педагогізації батьківської громадськості можливі різні варіанти організації роботи групах. Пометун О.І., Пироженко Л.В. у науково-методичному посібнику “Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання” пропонують такі форми інтерактивної роботи як:

“Діалог”

Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

“Синтез думок”

Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об’єднання в групи і виконання завдання учасники не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані результати передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним варіантом, роблять загальний звіт, який обговорює весь колектив.

“Спільний проект”

Має таку саму мету та об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних сторін. По завершенні роботи кожна група звітує і записує на дошці певні положення. В результаті з відповідей представників груп складається спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

“Коло ідей”

Метою “Кола ідей” є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учасників до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

“Акваріум”

Варіант навчання, що є формою діяльності учасників у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, якщо учасники вже мають добрі навички роботи в групах.

Варто зазначити, що до інтерактивних форм роботи з батьками також можна віднести: батьківські тренінги, батьківські ринги, читання, вечори тощо.

Батьківські тренінги – це досить ефективна активна форма роботи з батьками, які усвідомлюють наявні проблеми родини, прагнуть змінити стиль взаємодії, зробити її більш відкритою і розуміють необхідність набуття нових знань і вмінь у вихованні власної дитини. Величезне значення мають тренінги, що тільки-но почали набувати досвіду у вихованні дитини.

Бажано, щоб у батьківських тренінгах брали участь обоє батьків. Від цього ефективність тренінгу підвищується, і результати не змусять на себе чекати.

Батьківські тренінги будуть результативними за умови активності та регулярності. Тренінг проводиться з групою у складі 12-15 осіб. Щоб тренінг мав кінцевий позитивний результат, він повинен містити п’ять-вісім занять. Зазвичай він проводиться шкільним психологом або вчителем, який володіє тренінговою методикою.

Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Проведення батьківських рингів у школі є навіть необхідним. Багато батьків від самого початку виявляють категоричність суджень з багатьох питань виховання дітей, абсолютно не беручи до уваги можливості та здібності своєї дитини, реальний рівень її навчального потенціалу. Дехто вважає, що методи виховання в родині не підлягають обговоренню та коригуванню з боку педагога. Батьківський ринг проводиться насамперед для того, щоб батьки мали змогу впевнитися в правильності своїх методів виховання або провести “ревізію” свого педагогічного арсеналу.

Батьківський ринг готується у формі відповідей на найбільш актуальні питання педагогічної та психологічної наук. Питання батьки обирають самостійно – від самого початку навчального року. Перелік проблемних питань для участі в ринзі батьки одержують на перших батьківських зборах. Під час проведення рингу з одного й того ж питання полемізують дві або більше родин, можливо, навіть знаходячись на різних позиціях. Решта аудиторії реагує на полеміку родин лише оплесками. Експертами в батьківських рингах можуть виступати молоді педагоги, які працюють у школі, а також діти-старшокласники.

Останнє слово в ході рингу залишається за фахівцями, запрошеними для участі в зустрічі, або за класним керівником, який може навести вагомі докази з життя класного колективу на захист певної позиції.

Батьківські вечори – форма роботи, яка чудово згуртовує батьківський колектив: такі вечори проводяться в класі 1-2 рази на рік в присутності дітей або без них. Батьківський вечір - це хороша нагода для класного керівника знайти однодумців і помічників у вихованні дітей та у формуванні класного колективу.

Пропоную орієнтовні теми батьківських вечорів:

Про цікаві ідеї у вихованні дітей (зі сторінок батьківського щоденника).
Родинні ігри. Сучасні ігри та іграшки.
Яким ми бачимо майбутнє своїх дітей.
Святі обереги нашої сім’ї.
Друзі нашої родини.
Літопис родин.
Май добру звичку – звертайся в родинну скарбничку.
Взаємини поколінь у родині: приклад для наслідування.
Моральні уроки нашої родини Мистецтво виховання.
Сімейні діалоги тощо.

2.4. Підготовка батьків до формування морально-ціннісних взаємин з дітьми потрібно планувати за такими напрямками: українські традиції родинного виховання; впровадження моральних цінностей в українській родині;виховання у молодших школярів пошани до батьків, учителів, поваги до старших, уважного, турботливого, чуйного ставлення до членів родини, бажання допомогти, ввічливості, тактовності, шляхетності як основи взаємин дорослих і дітей у родині.

Висока відповідальність батьків перед собою та суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них ґрунтовних знань в галузі психології, педагогіки, валеології, фізіології. Об’єктивно переважна більшість батьків відрізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до труднощів у сімейному вихованні. Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, гуманного вчителя, який забезпечить їй хороше виховання. Та цього мало. Лише за умови спільної, узгодженої діяльності вчителів та батьків можна говорити про успіх виховної роботи. З цією метою педагог має виступити, з одного боку, сполучною ланкою між школою та сім’єю, а з другого - організатором підвищення педагогічної культури кожного батька й матері.

У роботі з батьками педагог має використовувати різноманітні форми роботи, які дадуть змогу батькам підвищити рівень власних педагогічних знань та удосконалити навички виховання та встановлення морально-ціннісних взаємин зі своїм дітьми. При виконанні такої роботи вчитель повинен враховувати такі аспекти:

з метою підвищення педагогічної культури батьків доцільно для занять створювати групи як з батьків учнів одного класу, так і окремо організовані за інтересами, рівнем досвіду тощо;
тематика засідань повинна забезпечити зацікавленість батьків у педагогічних знаннях і вміннях щодо важливості морально-ціннісних взаємин у сім’ї при вихованні дітей;
у процесі навчання варто частіше спиратися на їхній власний позитивний досвід;
поєднувати лекційні форми занять з елементами невимушеної бесіди;
здійснювати педагогічний аналіз окремих випадків і виховання дітей в сім’ї, її поведінки в сімейному колі, в школі, в громадських місцях і т. д.;
практикувати домашні завдання для батьків, виконання яких вимагало б поповнення знань з педагогіки, психології, санітарії, гігієни, культури ;
усіляко підтримувати і заохочувати активних учасників педагогічного навчання, які успішно налагоджують взаємини із дітьми і виховують їх;
широко використовувати різноманітні види самостійної пізнавальної діяльності слухачів: підготовку рефератів та виступів, поглиблене висвітлення окремих питань тощо.

До роботи батьківських всеобучів можна залучати науковців, громадських діячів, представників творчих професій, методистів, психологів, досвідчених педагогів, соціальних працівників. Адже педагогічна майстерність лектора, вихователя, який проводить роботу з батьками, - важливий чинник формування педагогічної культури. Такий підхід до проблеми виховання культури взаємин дітей і батьків, на нашу думку, гарантуватиме повноцінне інформаційне та морально-духовне забезпечення високої якості та безперечної результативності педагогізації батьків.

Слід виділити основні завдання, які повинен ставити вчитель, організовуючи роботу з батьками по питанню виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку:

з’ясувати сутність поняття «морально-етичні цінності»;
виявити моральні позиції батьків;
визначити роль моральних цінностей у житті родини;
сприяти усвідомленню батьками важливості характеру родинних стосунків для формування моральних цінностей у дитини;
сприяти усвідомленню батьками важливості своєї ролі у формуванні морально-ціннісних взаємин з дітьми у сім’ї;
розширити уявлення про морально-етичний мікроклімат сім’ї, його роль та вплив на виховання дитини та встановлення морально-етичних взаємин у сім’ї;
з’ясувати роль чинників, які впливають на формування позитивного морально-етичного мікроклімату в сім’ї;
з’ясувати, яку поведінку слід вважати моральною;
розкрити зв'язок моральних звичок з культурою поведінки школяра;
спонукати батьків до впровадження моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм;
культивувати взаємини між близькими людьми, які позитивно впливають на формування особистості;
сприяти усвідомленню цінності сімейних традицій для утвердження морально-ціннісних взаємин у родині;
розширити уявлення батьків про значення спілкування у сім’ї для розвитку особистісних якостей дитини;
формувати вміння залучати дитину до спільної з дорослими діяльності, розвивати творчу, працелюбну і відповідальну особистість;
сприяти єдності виховної діяльності сім’ї, школи, позашкільних установ, та громадськості;
формувати толерантне, доброзичливе ставлення усіх членів сім’ї до свого соціального оточення;
розвивати суспільно-громадську активність сім’ї.

Процес виховання культури взаємовідносин батьків і дітей молодшого шкільного віку можна вважати ефективним за умови, якщо початкову школу розглядати як майстерню гуманності і культури взаємодії. Тут дитина повинна отримати необхідні знання, вміння і навички взаємодії у суспільстві.

Велику увагу потрібно приділяти науково-теоретичній підготовці вчителя, яка включала б знання педагогом культури і традиційних взаємин між членами родини, специфіки морально-ціннісних взаємин і їх формування у дітей молодшого шкільного віку, а також знання форм і методів проведення такої роботи як і сім’ї, так і в школі; психологічній підготовці, спрямованій на формування мотиваційної сфери вчителя, його прагнення до самоосвіти і професійного самовдосконалення, розуміння значення гармонійних морально-ціннісних взаємин дорослих і дітей, їхній вплив на подальше життя дитини, а також усвідомлення вчителем необхідності формування морально-ціннісних взаємин молодших школярів з батьками. Практична підготовка передбачає оволодіння педагогічними технологіями і комплексом різноманітних методик діагностування, корекції морально-ціннісних взаємин у сім’ї, добору необхідної наукової і педагогічної інформації, а також оволодіння методикою організації і проведення виховної роботи

Для успішного вирішення проблеми виховання культури взаємин дітей з дорослими необхідно формувати у них уявлення про культурну людину і розвивати вміння співчувати і співпереживати іншим людям у ситуаціях, коли вони потребують допомоги і підтримки; виховувати культуру спілкування та взаємодії молодших школярів.

2.5. Методика виховання культури взаємин молодших школярів з батьками передбачає організацію самостійної моральної діяльності. Завдяки їй дитина вчиться співпереживати, співчувати, виявляти доброту, прагне покращити життя і активно сприяти цьому. На практиці це знайшло відображення у таких формах роботи з молодшими школярами, як проведення емоційних ігор, складання сімейних казок, інсценування батьківсько-дитячих взаємин, підготовка уроків культури сімейної взаємодії. Наводимо приклад окремих організаційних форм і методичних прийомів.

1. Емоційні ігри про наші родини: «Серце родини», «Який я добрий син (донька)», «Яка у мене добра мати (батько)», «Нотатки з любов’ю». осмислення тієї чи іншої морально-етичної норми сприяє розвитку так званого емоційного інтелекту і допомагає створити гуманну атмосферу, насичене якісно визначене середовище мислення».

Гра «Який я добрий син (донька)».

Педагог по черзі запитує дітей: як має ставитись дитина до батьків під час їхньої хвороби, зайнятості, стомленості, конфлікту?

Діти відповідають на запитання, висловлюють свої думки. Той, чия відповідь, на думку більшості, найпереконливіша, отримує бал. Хто набере найбільшу кількість балів, отримає звання найкращої доньки чи сина.

2. Самостійне складання сімейних казок.

Під враженнями прочитаних книжок чи серед природи діти складають казки про свою сім’ю. Така творчість пробуджує думки і почуття, щирі переживання і прагнення. Цим вони вчаться змінюватися, вдосконалюватися, розвивати свої особистісні цінності і переходити на вищий рівень особистісної культури, сімейних моральних цінностей: піклування про батьків, відповідальність за молодших членів родини, допомога слабшим та інше. Основою казок стають дитячі враження, переживання, спостереження за сімейно-родинним життям. Учням пропонують скласти казку, героями якої мають стати інші члени родини, проілюструвати її. Такі казки-твори можна використати як подарунок батькам, роздатковий матеріал на батьківських зборах, унаочнення для виставки малюнків і творів.

3. Інсценування батьківсько-дитячих діалогів про культуру сімейних взаємин дає змогу дитині відчути себе в ролі батьків або інших рідних, сприйняти повноту щасливого сімейного життя, відчути позитивні і негативні почуття й емоції з боку всіх членів родини. Як зазначав Ш. Амонашвілі: «Враження має дуже важливе значення у вихованні дітей. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховному процесі – залежатиме спрямованість у неї особистісних орієнтацій, думок і поведінки».

Дітям пропонують тексти для інсценізації на власний вибір. Кожна дитина вибирає собі «п’єсу» і партнера. Протягом 10 – 15 хвилин вони вивчають текст, обмірковують ситуацію та виносять «на суд» своїх глядачів «постановку» своєї «п’єси». Під час цієї роботи виникає своєрідний конкурс, дискусії та щирі обговорення. Гра за ролями часто виявляється суттєвою в обміркуванні дитиною певної моральної проблеми і прийнятті відповідного рішення.

Інсценування текстів дає великі можливості для дитячої творчості, для розвитку здатності розуміти почуття й емоції інших. Використовуючи методику виховання почуттів та емоційної культури особистості В. О. Сухомлинського, влаштовували інсценізацію творів відомого педагога «Казки школи під голубим небом», «Як виховати справжню людину» та інші. Давали змогу дітям імпровізувати, дещо змінювати у тексті, робити свої висновки, фантазувати. Створення емоційних ситуацій, опора на позитивні почуття та подолання емоційної зашкарублості дають змогу молодшим школяра перейти з початкового інсценування до розуміння людських взаємин у сімейному і у шкільному колективі .

Однією з ефективних форм методики виховання культури взаємин молодших школярів з батьками ми визначили уроки культури сімейної взаємодії, мета і зміст яких полягають у розкритті й осмисленні сімейно-родинних гуманістичних цінностей, формуванні моральних і духовних переконань як базової основи виховання культури взаємин. Слід виділити методичні прийоми які слугують для забезпечення максимальної користі уроків культури сімейних взаємин:

Навчальний процес має бути підсилений відповідними емоційними засобами виховання. Радість підвищує здатність дитини пізнавати й оцінити людське життя;
Певний успіх або творче досягнення учня – основа успішного розв’язання морально-етичного завдання;
Творчість – найвищий суспільний прояв людини, її духовна вершина і життєва цінність. Кожна дитина має право неодмінно відчувати й переживати привабливість вільного творення;
Діяльнісна свобода дитини, її вільні вчинки та дії , які не залежать від зовнішніх причин, - одне з найважливіших прагнень людини. Вчинки розширюють межи свободи особистості, що надає відчуття й усвідомлення свого життя як вчинку – початок формування себе як вільної і відповідальної особистості;
Виховна перспектива перебуває у площині спільної дії вихователя і вихованця щодо свідомого прийняття ним моральної вимоги, яка поступово, без будь-яких формуючих прийомів переходить у самостійну, самотворчу, саморозвивальну вільну діяльність підростаючої особистості.

2.6. Форми спільної роботи школи і сім’ї

Виховання морально-ціннісних якостей особистості молодшого шкільного віку не можливе без урахування психологічних рекомендацій.

Гуманізація сімейних взаємин і взаємин у класі.

Молодші школярі легше усвідомлюють вчинки та їх мотиви інших людей, ніж свої власні. Тому вичленовування мотиву вчинку, роз’яснення дитині його сутності і правильності в різних типових ситуаціях є спеціальним завданням дорослих. Навчаючись бачити добре у вчинках інших, дитина навчиться розуміти й усвідомлювати мотив, яким інший чи вона керувались під час здійснення доброї справи.

Для шестилітніх першокласників характерно те, що головним дорослим для них є мати. Саме взаєминами в сім’ї визначаються їхня загальна і пізнавальна активність, психологічна захищеність, життєва комфортність. Педагога вони люблять або не люблять залежно від того, наскільки його ставлення до них нагадує материнське.

Відповідальне ставлення до членів сім’ї та класного колективу.

Молодшому школяреві імпонує, що з ним, як з дорослим, говорять про серйозні речі – не лише про оцінки та ігри, а й про те, що хвилює дорослих, про їхні взаємини. У молодших школярів стають дієвішими і виявляються в різноманітних мотиви формах поведінки на основі позитивних переживань (співчуття, лагідності, прихильності). У них виникають добрі поривання: допомогти хворому, старій людині, віддати іншому свою іграшку, книгу. Своєрідність ставлення до моральних вимог і норм (і відповідно оцінка їх виконання) залежить від особистостей внутрішнього складу дитини і від того, які мотиви поведінки діють реально, як складається спрямованість її особистості, на скільки вона вміє бачити моральний бік взаємин і вчинків людей.

Дієве самовиховання.

Молодшому школяреві властивий розрив між знаннями моральних норм і відповідною поведінкою. Ця схильність виступає тут як вікова особливість дитини, яка ще тільки вчиться орієнтуватися в розмаїтті життєвих ситуацій, співвідносити існуючі в неї уявлення про життя з реальними вчинками, конкретною поведінкою. Сприятливо впливає на розвиток особистості дитини відсутність внутрішніх конфліктів. Основою для подібних конфліктів може бути розбіжність між сформованим рівнем домагань у сім’ї чи класі і реальним станом справ.

Конфліктні ситуації у вихованні породжуються як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Перші треба прагнути зрозуміти і здолати. Другі – побачити насамперед у самих собі, а побачивши, знайти сили позбутися власних неправильних установок, вузькості поглядів, негативних рис характеру.

Діти розуміють лише те, що вони можуть пізнати на основі сприйняття за допомогою органів чуттів. Одночасно вони не можуть зосереджуватися більше, ніж на одному аспекті ситуації.

Культивування чеснот культури взаємин дітей і батьків.

Доброта, чуйність доброзичливість, згуртованість, почуття любові та поваги до батьків, власної цінності, гідності та здорової поваги до себе з боку батьків, почуття впевненості в тому, що її люблять і поважають, є фундаментом, на якому дитина будує власну повагу і любов до інших людей.

Діти потребують збільшення можливостей опікати, оберігати і допомагати членам сім’ї. Тому слід організовувати життєдіяльність дитини так, щоб постійно ускладнювалися її доручення та обов’язки, більше довіряти і вірити в успіх виконаної справи. Від батьків і вчителів потребуються додаткові зусилля, щоб дати дітям змогу постійно зростати у своїй самостійності, незалежності та відповідальності за власні дії.

Глибоке пізнання дитиною самої себе дозволило розвинути у ній творчу активність, самостійність, віру у свої сили, впевненість, наполегливість у досягненні бажаного, оптимістичне світосприйняття , адекватне ставлення до себе, до своїх батьків, ровесників, елементарні емпатійні і комунікативні вміння. Одною із ефективних технологій виховання культури взаємин дітей молодшого шкільного віку з батьками є технологія досягнення успіху.

Система технологій досягнення успіху дітьми у процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії включає використання наступних методів і засобів: казки, гри, малюнку, психогімнастики, конкурсів, бесід, дискусій, розповідей, музикотерапії, імітаційних вправ, інсценізацій, аналізу ситуацій та їх програвання. При цьому використовувались індивідуальні, парні, групові та колективні форми роботи.

Використання технології сугестивного впливу допомагає вселити дітям впевненість у власних силах, забезпечити їх оптимістичне світосприйняття, позбавити надуманих тривог, сформувати адекватну самооцінку, розвивати мотивацію досягнення, що позитивно відображається на взаєминах із батьками, ровесниками, педагогами.

Метод переконання теж широко використовується у виховній роботі. Він сприяє усвідомленню дітьми необхідності дотримуватись норм і правил поведінки, виявляти емпатію, доброзичливе ставлення до іншої людини, приходити на допомогу. З дітьми доцільно проводити бесіди, роз’яснення , елементи дискусій, ефективність яких залежала від авторитету вчителя (зауважимо, що здебільшого серед дітей початкових класів ця умова виконується ), від його артистизму та красномовства.

Найбільш значущою для морального встановлення дитячої особистості ми визначили технологію створення ситуацій успіху. Зазначимо, що її системне використання значно сприяє розвитку емоційної сфери дітей, змінює в позитивному напрямку ставлення до себе. Створюючи ситуації успіху окремо для кожної дитини у вихованні культури взаємин із батьками, ми тим самим закладаємо у дитячі душі основи оптимізму, щастя , віри у себе, що, у свою чергу, зміцнювало дитячий характер. Все це забезпечує зростання бажання утверджувати у собі позитивне, переборювати вади. Почуття успіху, що виникло завдяки створенню ситуації успіху, готовність долати труднощі, прагнення докладати зусиль можуть згаснути, якщо не вживати дійових заходів підкріплення. Відчуття дитиною особистісної повновартості в процесі виконання улюбленої справи, в якій переживання успіху не є рідкістю, сприятиме розвитку мотивації досягнення, оптимізму що до своїх можливостей.

Дитина має зростати в умовах постійного дотримання принципу оптимізму. Відносини з батьками, педагогами повинні будуватися на виховних позиціях розуміння, визнання і прийняття дитини як особистості, що передбачає вияви довіри, глибокої любові, емпатії, поваги. За таких умов у школяра формуватиметься впевненість у собі, почуття власної значущості, що сприятиме його розвитку, досягненню успіхів у пізнавальних та моральних починаннях. Учитель є особою, яка керує процесом, допомагає батькам, навчає і підтримує їх зусилля у гуманізації і гармонізації взаємин із дітьми, досліджує стан культури взаємин дітей із батьками, інтегрує внутрішні інтереси, якості і можливості учнів. Вчитель початкових класів – учасник емоційно-культурного

обміну між учнями і батьками, високий професіонал у вихованні культури сімейних взаємин.

ІІІ. ВИСНОВОК.

Виховний потенціал у сім’ї буде високим, а педагогічна культура батьків розвиватиметься та удосконалюватиметься за умови позитивно-спрямованої взаємодії сім’ ї, дошкільних закладів і школи.

Будь-яка спільна діяльність починається з короткочасних контактів. Якщо ці контакти приносять сторонам обопільне задоволення, то можна говорити про те, як організовувати більш широкомасштабну спільну роботу, що допоможе батькам піклуватись не тільки про інтереси своєї дитини, а й про розвиток всієї освітньої установи в цілому. Створення сприятливих психологопедагогічних умов виховання культури міжособистісних взаємин у початковій школі, морально-етичне тренування, вправляння дітей у повсякденних взаєминах з батьками сприяє розширенню у молодших школярів знань з родинознавства, збагаченню морально-етичної сфери й досвіду дітей в оволодінні моральними нормами у процесі саморегуляції і самооцінки внутрішнього стану і поведінки. Результатом цього є підвищення рівня культури взаємин дітей з батьками, формування моральних сімейних цінностей. Подібна взаємодія передбачає партнерські позиції педагогів і батьків щодо виховання, розвитку та підготовки дитини до школи. Однак важливо усвідомлювати переваги усного спілкування з дітьми. Батькам, які бажають, щоб діти ділилися з ними у важкі моменти життя своїми переживаннями, потрібно починати спілкування з дитиною, коли вона ще не вміє розмовляти. І ще один важливий момент: батькам необхідно поважати себе. Нікому не приходиться працювати над цим так багато і завзято, як батькам, і ніхто не здатний внести в справу виховання дитини настільки ж коштовний і діючий внесок. Родина повинна зрозуміти дитину, її бажання й інтереси, терпляче допомагаючи здійсненню одних і настільки ж терпляче відтинаючи інші. Потрібно спробувати бути як можна чеснішим перед собою і перед дитиною. Розмова, роз'яснення і відповіді на дитячі питання — усе це робить свій внесок у посилення позитивного аспекту відносин між батьками і дітьми. Це не означає, що батьки не можуть іноді сказати дитині, що втомилися, що вони зайняті і не зможуть зараз говорити з нею.

Батькам теж потрібно переборювати всі складності дорослішання і зростання дитини. Батьківські здібності також виявляються не відразу — трапляються періоди дезорганізації і регресії — це складова частина розвитку. Потрібно вчитися на цих труднощах та помилках, коли ви розумієте, що як батьки повелися не найкращим чином. Дитина зрозуміє і оцінить щирі спроби зрозуміти її і допомогти, навіть якщо те, що роблять батьки, — не найкраще, що в даний момент можна зробити. Необхідно довіряти почуттям і відчуттям, відзначати і радіти всім успіхам батьків і успіхам дитини.

Важливим для побудови стосунків є вміння щиро похвалити, бачити те добре, що роблять батьки (діти), а передусім – навчитися любити. Нам часто бракує уваги один до одного – діти не знають, чим живуть батьки, а ті не знаходять часу поцікавитися життям молодої особи, яка від них насправді так потребує уваги. Із такого незнання і відчувається тягар відносин, розвиваються конфлікти. Тому потрібно пам’ятати, що ми є взаємовідповідальними.

На жаль, сучасне суспільство не вичерпує розв'язання проблеми виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку в сім'ї і школі. Перспективи подальшого розв’язання цієї проблеми вбачаю у вивченні можливостей суспільства щодо підвищення культури взаємин батьків і дітей, переосмисленні парадигм педагогіки сімейного виховання в сучасній освіті; удосконаленні системи виховання культури міжособистісних взаємин у різних вікових групах.

CПИCOК ВИКOРИCТAНOЇ ЛIТЕРAТУРИ

Бех I.Д. Вихoвaння ocoбиcтocтi: У 2 кн. Кн. I: Ocoбиcгicнo oрiєнтoвaний пiдхiд: теoретикo-технoлoгiчнi зacaди: Нaвч.-метoд, пociбник. / I.Д. Бех. – К.: Либiдь, 2003.-280 c
Бoжoвич Л.I. Мoрaльне фoрмувaння ocoбиcтocтi шкoлярa в кoлективi / Л.I. Бoжoвич, Т.Є. Кoннiкoвa. – М.: 2000. – 56-63 c.
Бoндaрoвcькa В. тa iн. Шкoлa для бaтькiв / В. Бoндaрoвcькa, К. Бaбенкo, O. Вoзiянoвa тa iн. – К.: ТOВ “Бaтиcкaф”, 2003. – 320 c.
Держaвнa нaцioнaльнa прoгрaмa „Ocвiтa” (Укрaїнa ХХI cтoлiття): 13 Зaтвердженa Пocтaнoвoю Кaбiнету Мiнicтрiв Укрaїни вiд 3 лиcтoпaдa 1993р. – 896. – К.: Рaйдугa, 1994. – 61 c.
Єрмaкoвa Є. Курc мoрaльнoгo вихoвaння «Етикa». / Є. Єрмaкoвa // Нaрoднa ocвiтa, 2011. – № 9-10. – C.85-86.
Крaвченкo Т. В. Coцiaлiзaцiя дiтей шкiльнoгo вiку у взaємoдiї ciм’ї i шкoли: Мoнoгрaфiя. / Т.В. Крaвченкo. – К.: Фенiкc, 2009. – 416 c
Мaценкo Л.М. Педaгoгiкa ciмейнoгo вихoвaння: Нaвч. пociб. / Л.М. Мaценкo. – К.: НAУ, 2008. – 160c.
Мaкaрчук В.В. Рoзвитoк взaємoдiї шкoли тa ciм’ї в Укрaїнi другoї пoлoвини XIX пoчaтку XX cт. / В.В. Мaкaрчук // Прoблеми пiдгoтoвки cучacнoгo вчителя . – 2013. – № 8(1). – C.18-23.
Педaгoгiкa ciмейнoгo вихoвaння: нaвчaльний пociбник. Вид. 2-ге, дoп., перерoб. / Л.М. Мaценкo. – К. : НAКККiМ, 2011. – 293 c.
Рaхiмoв O.З. Рoль мoрaльнoгo вихoвaння у фoрмувaннi ocoбиcтocтi. / / Клacний керiвник / Рaхiмoв O.З. 2001. – № 6.
Ciдaнiч I. Л. Дo питaння вихoвaння культури взaємин бaтькiв i дiтей мoлoдшoгo шкiльнoгo вiку в ciм’ї i шкoлi / I.Л. Ciдaнiч // Ocвiтa i упрaвлiння. – 2008. – Т. 7. – № 2. – C. 133–145.
Ciдaнiч I. Л. Icтoрioгрaфiя прoблеми духoвнo-мoрaльнoгo вихoвaння дiтей у вiтчизнянiй шкoлi ХХ cтoлiття / I. Л. Ciдaнiч //Духoвнicть ocoбиcтocтi. – 2013. – Вип. 1. – C. 178-196.
Cтaднiк Н. В. Iнфoрмaцiйнo-прocвiтницькa рoбoтa з бaтькaми мoлoдших шкoлярiв у взaємoдiї шкoли i ciм’ї / Н. В. Cтaднiк // Теoретикo-метoдичнi 16 прoблеми вихoвaння дiтей тa учнiвcькoї мoлoдi. – 2013. – Вип. 17(2). – C. 313-321.
Трубaвiнa I. М. Coцiaльнo-педaгoгiчнa рoбoтa з неблaгoпoлучнoю ciм’єю: нaвч. пociб. / I. М. Трубaвiнa. – К.: [ДЦCCМ], 2002. – 132 c.
Хoрунжa O. Педaгoгiчнi технoлoгiї прoцеcу вихoвaння мoрaльних якocтей мaйбутнiх учителiв у пoзaaудитoрнiй дiяльнocтi / O. Хoрунжa // Духoвнicть ocoбиcтocтi. – 2012. – Вип. 1. – C. 174-182.

‹

›