Солодка Лілія Олексіївна

Новаторство Марти Грехем у світлі хореографічного мистецтва

Ім’я танцівниці Марти Грехем захоплює своєю велично граційною естетикою рухів, руйнацією канонів. Танцювальна школа Грехем і її техніка стали основою для хореографїї модерну, і впливу на розвиток балету у всьому світі.

Творчі пошуки Марти Грехем базувалися на розкритті у хореографії неусвідомлених експресій. В основі її техніки були закладені дві основні підвалини: протилежності – розслаблення та напруження. Особливу увага Грехем приділяла нижній частині тіла як джерелу натхнення і сили. Для неї рух був виявом загальних пристрастей та зосередженням на кризових моментах. Танцівниця провідну роль надавала соло. Чимале значення відводилося символічності простору, у якому об’єкти розглядалися як відтворення уяви, страхів, образів внутрішнього світу, постановника танцю [1].

Сім’я Грехем була релігійною і вважала танці гріхом, одного разу Марті було дозволено відвідати концерт відомої танцівниці Рут Сен-Дені, після котрого Марта захотіла стати танцівницею. Крім цього, попри консервативність поглядів, батьки Марти були не проти її навчання в коледжі. У 1913 році їй дозволили вступити до Школи експресії в Лос-Анджелесі; після чого Марта навчалася в школі Денішоун, заснованій самою Сен-Дені з партнером Тедом Шоуном в Іспанії.

У роки навчання Грехем до танцю ставилися в основному як до розваги – він був складником водевілів, костюмованих вистав, балів. Статус мистецтва мав лише один вид танцю – балет, що вважався в Америці європейською штучкою. В американських же танцювальних школах учениць готували до участі в шоу і кабаре – з відповідним відношенням до них. Але Марта хотіла бути не дівчиною з кабаре, а справжньою артисткою. Вона з гордістю згадувала пізніше в мемуарах, що єдина в школі була звільнена від пильного нагляду, котрому підлягали всі інші дівчата, на тій підставі, що «Грехем – це мистецтво». Усі чоловіки дивилися на неї, як на художницю і генія.

В епоху Марти Грем побутували жорсткі стереотипи чоловічого та жіночого характеру, наприклад, про те, що чоловіки церебральні, а жінки емоційні; чоловіки в танці виражають себе в прямолінійних рухах, а жінки – в плавних рухах; Грехем заявила, що вона «не хоче бути ні деревом, ні квіткою, ні хвилею». У своїх танцях вона відмовилась від стандартного погляду на жіночність і прагнула зробити своїх персонажів безликими, умовно-формальними, сильними і навіть маскулінними. У тілі танцівника, за переконанням Грехем, аудиторія повинна бачити людину загалом –дисципліновану, здатну до високої концентрації, сильну. Багато хто приписував її творчості зв’язок з фемінізмом. На суперобкладинці однієї з її біографій розміщено цитату зі статті «Нью-Йорк Таймс»: «Найбільш войовнича і найбільш талановита феміністка, Марта Грехем звільнила і жінку, і танець!» Хоч сама вона вважала, що не брала участі в русі за емансипацію, своїм танцем Грехем ламала стереотип «жінка – слабка істота». Свідомого того не бажаючи, належала до плеяди сильних духом жінок, які не підкорялися суспільству і встановленим канонам.

Марта Грехем прийшла в хореографію в 20 років, тому класичний танець їй давався важко, однак він її особливо і не цікавив. Тед Шоун побачив у Грехем енергію і здібності, зробивши для неї прекрасну постановку. У танцівниці відбувся синтез динамічності і краси. Вона пристрасно полюбила модерн, який був не лише домінуючим у світлі хореографічного мистецтва, але й у світлі її внутрішнього світу. Із дитинства вона чула міркування батька про те, що рухи здатні передавати внутрішнє полотно емоцій і відчуттів. Саме ця ідея привела її до створення власної техніки. Вираження внутрішніх почуттів за допомогою лексики і мови рухів – ось той беззаперечний критерій передачі емоційності, експресивності глядачам.

Пошук пластичних можливостей був актуальним для танцюристки. Вона прагнула ліквідуваті гендерну нерівноправність в танці, дати жінці право висловлювати сильні і пристрастні почуття за допомогою різких рухів. Грехем хотіла створити техніку, яка допоможе танцюристам суголосно втілювати емоцію та ідею. Вона вимагала від танцюристів дисциплінованості, високої концентрації. Для неї емоції слугували канвою показу почуттів і душевної рівноваги. Роздуми и творчі пошуки допомогли Грехем зрозуміти, що танець базується на трьох рушійних силах: часу, енергії та просторі. Енергія пов`язана з емоціями, які викликають рух, це здатність виразати свої почуття танцювальною лексикою.

Уроки в класі Марти починалися з ланцюжка простих рухів, які перепліталися у складні композиційні малюнки, тобто домінував принцип «від простого до складного», що є початком педагогічної техніки в уроках Грехем. Техніка побутувала на двох принципах: контракшн (стиснений) і реліз (подовжений). Вона змушувала танцюристів сконцентруватися на центрі і підкорятися анатомічним законам пластики, відчути своє тіло у всіх його проявах. Пошуки самовираження в танці дозволили Грехем створити унікальну техніку, в якій важливу роль відігравало дихання і концентрація. Вона змогла зрозуміти і використовувати в естетичних цілях феноменальні можливості руху людського тіла. Її техніка до цих пір є базовою для танцю модерн і входить в усі програми підготовки професійних танцівників.

Грехем зібрала свою трупу в 1927-му, яка спочатку булу суто жіночою. Роль жінки в суспільстві хвилювала її, тож вона присвятила цій темі кілька постановок: «Єретик», «Кордон» і знаменитий «Плач». У цих постановках Грехем утілює свої ідеї і знахідкі, зачаровуючи глядачів новою пластикою. У 1938 році у трупі з’являється перший чоловік – Ерік Хоукінс, який спонукає Марту на модернізацію техніки танцю, вона збагачується класичними елементами. Трохи пізніше в трупу прийшов Мерс Каннінгем, який прославився як руйнівнік традиційніх хореографічніх канонів. Світову популярність трупа Марти отримала після туру Європою.

Творчий доробок Марти Грехем складає 180 вистав, її танцювальна спадщина вражає різноманітністю і багатством. Її спектаклі вирізнялися не лиш проникливою хореографією, але й продуманістю до дрібниць. Вона добирала чільно костюми, музику, брала участь у створенні декорацій. Її спектаклі і до сьогодні є класичним посібником для танцюристів і хореографів.

Як бачимо, Марта Грехем радикально вплинула на світову культуру XX ст. Вона створила низку цитат, що характеризують її і як танцівницю, і як прекрасну жінку. Її слова закарбувалися золотим спомином у душах нащадків: «Рух ніколи не бреши, тіло передає температуру душі». Усе це має неймовірну вагу на обріях танцювального мистецтва. Вона змогла вибудувати пластичну мову танцю, зробити почуття головною ідеєю танцювального мистецтва. Вона не лише створила унікальну, талановиту трупу, а й ставила спектаклі для багатьох театрів, в яких глядач зміг побачити таких чудових танцюристів, як Рудольф Нурієв, Марго Фонтейн, Майя Плісецька, Михайло Баришніков, Наталія Макарова.

Отже, значення образу Марти Грехем – неоціненна скарбниця талановитості, новаторства, краси, синтезуючого поняття танцюристки і славного педагога.

Джерела

1. Красовская В. Западноевропейский балетный театр : очерки истории. От истоков до середины XVIII века / В. Красовская ; Ленинград. гос. ин-т театра музыки и кинематографии. – Ленинград : Искусство, 1979. – 295 с.