ТОРГІВЛЯ У ВІННИЦІ
В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
У Вінниці на початку ХХ ст. було два головних місця торгівлі – калічанський базар і лівобережний ринок на Замості. Лівобережний ринок був більший і дешевший, але, все ж таки, Каліча залишалася «центром тяжіння» правобережної Вінниці.
На лівобережний ринок вінничани-правобережці здебільшого вирушали, коли треба було закупити велику кількість продуктів, щоб влаштувати весілля чи якусь іншу гостину. Каліча ж була базаром, куди ходили майже щодня. І не просто базаром. Це було місце, де зустрічалися з численними родичами і знайомими, ділилися міськими новинами і власними проблемами, вислуховували поради і самі давали їх. І так було протягом всієї 60-річної історії калічанського базару, що був хоч і менший, зате куди колоритніший, ніж лівобережний ринок.
На Калічу приходила різноманітна публіка. Окрім містечкового люду тут можна було зустріти і величну дружину солідного чиновника, і його червонощоку кухарку, а з часом і Самого – в чесучевому білому костюмі, френчі чи в монументальному пальто. Сюди треба додати ще й силу-силенну лікарських, бухгалтерських, вчительських, інженерських родин, які мешкали, переважно, на правому березі. А творча інтелігенція! Місцеві письменники, музиканти, актори театру – всі вони були постійними відвідувачами калічанського базару.
Як у середньовічному натуральному господарстві, на Калічі все було своє – своя кузня, єврей-коваль, своя «масло бойка», свій млин з крупорушкою. Була тут і своя різня – неодмінна приналежність містечкового базару. Тут, ретельно, дотримуючись вказівок Талмуду, різав курей поважний шойхет – з єврейської «різник».
На ринку велася жвава торгівля місцевою продукцією (хліб, м’ясо, худоба, сіно, цукор, горілчані вироби та ін.). Металеві вироби, галантерейні товари, вина надходили переважно з російських губерній.
Матеріали міської управи дозволяють нам скласти уявлення про асортимент товарів на міських ринках, а також про середньостатистичні ціни на них. Так, у серпні 1890 р. один фунт житнього хліба коштував 3 коп.; пшеничного І сорту – 5,5 коп.; 1 пуд волового м`яса - 2,40 крб; свинячого – 2,80 крб.; риби – від 4 до 7 крб; сала свинячого - 7 крб; 1 фунт масла – 0,40 крб; цукру – від 5,80 до 6 крб; відро вина – 2,50 крб; пива – 1,20 крб.
Якщо порівняти наведені ціни з тими, що існували 10 років тому, то спостерігається їхнє значне зниження. Подібна картина може свідчити про суттєве підвищення рівня товарного сільськогосподарського виробництва та про зменшення собівартості виробленої продукції.
Якою ж була тоді купівельна спроможність населення? Чи міг, скажімо, звичайний міський робітник прогодувати себе і свою сім`ю на зарплату? В серпні 1892 р. за день праці землекоп отримував 0,85 крб., працівник цегельного заводу – 1,20 крб., коваль – 2 крб., тесля – 1,80 крб., слюсар – 2,25 крб., столяр – 2 крб., токар – 1,80 крб.. За елементарними розрахунками, коваль, за свою денну виручку міг придбати чверть пуда картоплі або ж близько двох фунтів масла, індика чи качки, тобто міг цілком утримувати себе і сім`ю.
Тогочасні торги – це хаотичне нагромадження різних рядів, лавок, рундуків, які нерідко виходили за встановлені для них межі, а також, як скопище бруду. Зрозуміло, що за таких умов міська влада вживала різних заходів, аби поліпшити стан справ. Так, у 1885 році міська дума обговорювала питання про утворення посади базарного старости. До цього за порядком на базарах слідкувала поліція, а згодом – пожежний староста. В його обов’язки входило: слідкувати за чистотою на базарі, за точністю мір та терезів, за дозволом на ведення торгівлі, за дотриманням визначених місць торгівлі та ін.. Про значення, яке надавалося цій посад, свідчить той факт, що базарний староста підпорядковувався лише міській управі, її голові. Увесь торговий люд досить чітко поділявся на три категорії – крамарі, селяни і перекупки.
Крамарями були переважно євреї. Вони стояли за прилавками спочатку приватних, а після непу – вже державних крамничок і рундуків. Серед них можна було зустріти нащадків давніх єрусалимських торгових династій Рубергів, Альтманів, Бродських. То були справжні аси торгової справи. Старожили ще й досі згадують солідного неквапливого м’ясника, якого звали Шуня Шинкар. Бути його постійним клієнтом вважалося за честь. Калічанські крамарі вміли і зазвати покупця, і дотепним жартом прикрити своє невеличке шахрайство, без якого містечкова торгівля ніколи не обходилася. Втім, тут свято шанувалося правило: знай міру – нехай в твоїй кишені за день з’явиться небагато «навару», але нехай так буде кожного дня.
Другу верству продавців складали селяни. Це були, скоріше, трударі, ніж торговці, адже продавали вони те, що вирощували і виробляли власними руками. Для багатьох з цих селян виправа у далеку Вінницю на базар була подією рідкою, незвичайною. З цими простодушними продавцями торгуватися було легко. Привозили селяни до міста те ж саме, що привозять і сьогодні. Різнилися хіба що «упаковка і «розфасовка». Молоко привозили у величезних скляних бутлях, а жовте домашнє масло – грудками по фунту чи пів фунту, з обов’язковим візерунком, зробленим ложкою – продавали загорнутим в чисто вимиті лопушини або капустяні листки. Цікаво, що всі без винятку вінницькі старожили із захопленням згадують ті грудки жовтого домашнього масла на зелених листках, це своєрідний тодішній «натюрель від Калічі». Селяни свої продукти привозили і торгували прямо з возів поряд з базарною площею. Але не можна не згадати і тих піших селянських молочниць, які майже кожного дня вирушали з важким кошиком в неблизьку путь. З весни до перших морозів ці молочниці ходили босоніж.
Якщо селянин не міг довго затримуватись на базарі, бо на нього дома чекала робота, то калічанські перекупки часу для торгівлі мали досхочу. На базарі вони почували себе мов риба в воді - знали тут всіх: і покупців, і продавців, і міліціонерів, і базарних злодіїв. Це були справжні базарні «залізні леді» - засмаглі, майже завжди чимось невдоволені і лайливі. Вони були схожі на злодійкуватих і водночас похмурих ворон, не мали ніякого остраху. Поклястися чим завгодно, розхвалюючи нікудишній товар, для багатьох з них було звичною справою.