Осінь – пора, яку часто звуть чудовою, замріяною, золотою. Вона особливо м׳яка, ніжна, як гарна мелодія. Слухаєш-спостерігаєш природу в перші осінні дні і відчуваєш всю її урочисту красу. У ній поєдналися чарівність барв теплого літечка, з першими подихами наступних холодів землі.
У Осені – старший син – Вересень. Найпривітніший – літо часто в гості запрошує. Носить вересень руду шапку, багряне вбрання всім дарує.
Жовтень – той зовсім не такий. Все більше любить самотність, з дерев листочки зриває, першими заморозками птахів у путь-дорогу відправляє. Небо в жовтні з кожним днем все більше й більше на себе хмар збирає.
Листопад місяць колючий, норовистий. Сумну пісню собі під ніс буркоче, ходить по землі, обдумує як її на зиму від морозів та холодів уберегти, як дерева від холодного вогню зберегти. Сніжком притрушує, слідкує чи всі звірі теплі шуби наділи. Озера й ставки, річки і струмки під лід ховає, снігами вкриває, ключі від них зимі передає.
Поетичні рядки про осінню пору
Кудись побігло літечко
Чи в вирій попливло
Давно зібрали житечко
Й тепла як не було.
У небі стало тихо
Пташок уже нема
Звірятам не до сміху
Бо прийде в край зима.
Та сонце ще сміється
То вітрик налетить
А жовтий лист зірветься
Та й в небо полетить.
Повсюди так красиво -
Все в золоті блищить!
Це осінь пустотлива
Дарує дивну мить.
Я рано-вранці вийшла в сад
А в тім саду красуня – Осінь
Стрічки вплела у світлі коси
Всім додала своїх принад.
Калини кетяги червоні
Немов просились на долоні
І листя обважнілі роси
Спадали на осінній лад.
Золота красуня – Осінь – Чарівниця
По землі ступає, золотом іскриться.
В жовте і червоне листячко фарбує
І картини дивні, чарівні малює.
Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні в ситній тишині,
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
Синьоока осінь їде навмання
В׳яне все навколо, де пройдуть копита
Золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні й розкидає навкруг.
Скрізь якась покора в тишині розлита
І берізка гола мерзне за вікном.
Звозить вересень в комори
Кавуни і помідори
Спілих яблук, груш і слив
Цілі гори натрусив
Йде до гаю, де гриби
Виростають щодоби.
На чолі іскриться піт-
Сто турбот і сто робіт.
Недаремно рано встав
І на пошуки:
Глянь, грибів набрав
Повні кошики!
Вересневою хустиною
витер Вересень чоло
і поніс гриби стежиною
з гаю в місто чи село.
Коли вона загляне в сад
Наллється соком виноград
І пізні яблука ранет
Солодкі стануть, наче мед
Як помандрує по гаях
З чарівним пензликом в руках
Все розмалює по путі,
Берізки стануть золоті.
І ми її уклінно просим:
- Заходь у гості, щедра Осінь.
Вереснева стежка
Синьоокий вересень ходить садами.
Всіх пригощає соком, плодами.
Груші звисають, мов глеки медові, -
В садівників уже кошики повні.
Збирають дорослі, діти збирають –
Груші та яблука з віття зривають.
Яблуням легше – не гнеться гілля.
Повниться щастям рідна земля.
Дух яблуневий стоїть у коморі, -
Пахне у хаті, пахне надворі.
Осене-просене, щедра пора,
Буде в людини більше добра. М. Сингаївський
Жовтень
Подивись на видноколі
Мов змінилися ліси.
Хто це їх у жовтий колір
Так барвисто прикрасив?
Ось край річки – жовті клени
І берези золоті
Ялинки лише зелені
Залишились в самоті.
І пишаються дерева
Золотим своїм вбранням:
Це якийсь маляр, напевно,
Догодити хоче нам.
А маляр цей місяць – жовтень
У відерцях чарівних
Жовту фарбу перебовтав
І розбризкує по них
Н. Забіла
Ходять хмари в небі синім.
Місяць Вересень прийшов.
Сповнивсь вереском пташиним
Тихий затишок дібров. Н . Забіла
…А місяць Жовтень мряку розсіє,
В лісах, в садочках лист пожовтіє…
М.Підгірянка
…А Листопад – той жалю не має,
З дерев останнє листя зриває…
М.Підгірянка
Вересень
Стежка до школи.
Дзвонить веселий дзвінок.
І через луг, через поле
Сонце спішить на урок.
Сміх навкруги розсипає
Дружна учнівська сім’я
Нас біля школи стрічає
Вчителька рідна моя.
М. Сингаївський
Уже в саду осінньому
Гуляє листопад,
І літо не повернеться
Не вернеться назад.
М. Підгірянка
Вересень
Вже минувся час вакацій,
Відпочинку милий час –
Та не страшно нам: до праці
Школа-мати кличе нас.
Беремо книжки у руки,
Не жалієм голови –
Школярів у час науки,
Боже, поблагослови!
Р. Завадович
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте
Вітер хмари вдаль несе
Над полями і шосе.
Жовтень
Тріпотять на вітрі явори,
Шурхотить і опадає листя.
Наче з бронзи чи із міді литі.
В берегах сповільнилась ріка,
Птича зграя лине сумовита.
І сріблиться слід од літака,
Як сивинка бабиного літа.
М.Луків
Листопад
Листопад. Падолист.
Тихий сад. Вітру свист.
Підміта чистенько сад.
Дерева обв’язує.
Лагідно приказує:
працювали ви ударно,
все зробили, хто що вмів,
а терер спочиньте гарно
до весняних теплих днів.
П.Сингаївський
Загадки про осінь та її дари
☻ Голі поля, мокне земля,
Дощ поливає, коли це буває?
☻ Невидимка ходить в гаї
Всі дерева роздягає.
☻ Кличуть нас ліси поля сади
Позбирати осені плоди
Із дерев спадає листя Жовтень
То землею ходить місяць…
☻ На городі восени
Лежать жовті кабани
Прив’язані за хвости
Щоб не вздумали втекти…
☻ У садах, гаях блукає,
Жовті шати одягає
Золотисту стелить постіль
Жде сестрицю білу…
☻ Я на сонці сонцем сяю,
Родичів багато маю
Гарбузову господиню
Усі знають. Хто Я?
☻ До сонця я підхожий
І сонце я люблю
За сонцем повертаю
Я голову свою
Стою стрункий, високий
В зелених шатах я
І золотом убрана
Голівонька моя.
☻ І печуть мене і варять, і їдять
Мене і хвалять, бо я добра.
☻ Без пензлика, без олівця
Розфарбувала деревця
☻ Летить їжачок, а впаде голячок.
☻ Що за гість, що тепло їсть?
☻ Хто золотом дерева вкриває,
А потім його зриває?
☻ Голі поля, мокне земля,
Дощ поливає. Коли це буває?
☻ У садах, гаях блукає.
Жовту одіж зодягає,
Золотисту стелить постіль –
Жде сестрицю білу в гості.
☻ Огляда суворо, скоса,
Степ, ліс, села і міста;
Розпустила сиві коси,
А їх буря запліта.
☻ Запросили люди гостю,
Щоб з’явилася не пішки, не возом,
Не полем, не дорогою і стала між літом і зимою.
☻ Хто вона — ота красуня
в золотім намисті,
що без пензля і без барв
скрізь малює листя?
Вересневий час — сім погод у нас
У кожного місяця є свої «Іменні» дні. З ними пов'язані ті чи ті конкретні реалії або події. Для першого осіннього місяця найвизначнішим, очевидно, є день Семена. До 14 вересня селяни поспішали повністю обсіятись озиминою. «Хто не посіяв до Семена,— мовить прислів'я,— в того життя буде злиденне». З цього дня, власне, починає свій відлік і так зване «молоде» бабине літо, яке триває до 21 вересня.
З Семеновим днем пов'язаний також обряд «женити комина» або «запалювати посвіт». Оскільки про це піде мова в окремому розділі, то я не зупинятимуся детально, лише наголошу, що слово «посвіт» походить од досвітків чи посвітків — молодіжних зібрань, котрі починалися від Семенового дня. Відтак вересень започатковує не тільки осінь, але й сукупну обрядову систему громадського дозвілля й відпочинку.
Назва першого гінця осені пов'язана з вересом — рослиною, вельми поширеною па всьому ареалі Полісся. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф'яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом. Щоправда, в наших краях вересовий мед не в особливій пошані за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.
Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов'язана з буйним цвітінням вересу. Це ж спостерігаємо і в інших слов'янських народів: у білорусів — «верасєнь», поляків — «вжесєнь»; в перекладі з литовської мови вересень означає «місяць вересу», в латиській — «місяць цвітіння вересу».
Назва вересня — «бабське (бабине) літо» зафіксовано в розмовній мові на північно-західному Поліссі.
Переважна більшість європейських мов послуговуються латинською назвою «септембр», що означає «сьомий». У Давньому Римі він і справді був сьомим. Адже річне літочислення починалося з березня. Прийнявши новий, так званий григоріанський календар, в якому новоріччя було перенесене на січень місяць, назву залишили старою, себто юліанською.
Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.
Прислів’я про вересень
Вересень — рум'янець року.
Вересень без перевесла.
Садок у вересні, що кожух у січні.
Вересень весіллями багатий.
Вересень каже: «Посієш жито на поспіх — воно вродить на посміх».
Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує.
Вересень лінивцем буває — руки в кишені всаджає.
Вереско вхопив чересло.
Верещить вересень, що вже осінь.
Від вересня вогонь і в полі, і а хаті.
Зимній вереско зняв перевесло.
Вересень студений, але ситий.
Як вереснів, то й дощик сіє.
У вересні одна ягода і та гірка —горобина.
Серпень страву готує, а вересень подає її до столу.
У вересні хліб хоч глевкий, але м'який, нехай і ноздрюватий, аби на столі йому лежати.
Весною горшки порожніють, а восени повніють.
Восени грибина, а взимку свинина.
У доброго хазяїна восени й соломина не пропаде.
Зерно до зерна— то й мірка повна.
Діждемо осені, то будуть у нас кундосини (весілля).
Ликом пастернака не викопаєш.
Осінь каже: «Берися, бо як зима прийде, хоч і схочеш узятися, то не візьмеш!»
Осінь на строкатому коні їздить.
Ластівка весну починає, а осінь покидає.
Всякому літові кінець, а осені .початок.
Хвали літо, коли осінь прийде.
Буде погода, як не потече з неба вода
Літуй не літуй, а осінь таки прийде.
У пустій стодолі й горобці не тримаються.
Як ласія жовкне, то й праця мовкне.
З осені колос наливається.
Мілка борозна— хліба півмішка.
Виореш мілко, посієш рідко, то вродиться дідько.
Посієш, густо — не буде пусто.
Як добудеш зємлю-мертвицю, то не жатимеш пшеницю.
Восени журавлі полуденок з'їли.
Народні прикмети вересня
Тепла осінь— на довгу зиму.
Багато жолудів — на хат одну зиму і врожайне літо.
Щедро вродили горіхи на ліщині — зима має бути суворою і сніжною.
Якщо осінь бідна на гриби, то зима буде багатою на сніг і морози.
Дружний відліт у вирій птахів ознака суворої зими.
Грім у вересні нагадує про теплу й довгу осінь, а у жовтні -малосніжну зиму.
В який бік лягають спиною тварини, звідти дутиме вітер
Осінь ясна— зима холодна.
Парує туман над лісом — пішли гриби.
Якщо суцільний туман не зникає після сходу сонця, то незабаром наступить мінлива погода.
З ночі не з'явилася роса, а по низів'ях немає туману — на негоду.
На рослинах начеплено багато павутиння тепла погода утримається.
Якщо багато павутиння і шпаки не поспішають відлітати, то осінь погодою порадує.
Опалий лист лягає горілиць на теплу зиму й добрий урожай наступного року
Листя папороті закручується вниз перед ясною погодою, а розкручується па негоду.
Добре вродив щавель — на теплу зиму.
Гуси летять високо— осінь буде тривалою.
Гуси свійські тримають дзьоби в пір'ї— перед заморозками.
Сире літо, а тепла осінь, то довгою буде зима.
Журавлі мовчки летять низько і швидко—невдовзі занегодить.
Голуби розтуркотілися — встановиться хороша погода.
Сичі кричать перед тривалою негодою.
Якщо журавлі пізніше звичайного відлітають у вирій та ще й при
західному вітрі — зима запізниться.
Восени довго не змикають мухи — осінь буде протяжною і сніг ляже пізно.
Бджоли щільно затягують вічка у вуликах прополісом — на
холодну зиму, а залишають льоток майже одкритим — на теплий
перезимок.
Вінець на покуті
Відчутно облисіли дерева, в дібровах замовк пташиний згук, ставки та озерця вкрилися бляшаним падолистом. Ранками левади й видолинки все частіше сизіють густою памороззю, і дошкульний вітер надокучливо нагадує: прийшла пора витягати зі схованок рукавиці...
Наче й непомітно, але впевнено увійшла в свої права осінь, котру ознаменував один з найпошанівніших у слов'ян місяців — жовтень. У сучасному місяцеслові він посідає, як відомо, десяту позицію. Латинська назва, що нею користується чимало народів, фіксує його лише восьмим — «октобер». З цього приводу григоріанський календар не зовсім точний.
Українська назва другого осіннього місяця не потребує будь-яких пояснень. Довколишні гаї зодяглися в найпривабливіший — жовтогарячий колір. Місяце-назва «жовтень», як стверджують давні джерела, була відомою ще за Київської Русі. Про це наголошують східноукраїнські календарі'«Рідний край» (1907), «Просвіта» (1908), словники М. Левченка «Опьіт русско-украинского словаря» (1896), Є. Тимченка «Русско-малороссийский словарь» (1897), М. Уманця та А. Спілки «Словарь русско-галицкий» (1896), Б. Грінченка «Словарь української мови» (1909) та інші.
Поруч з жовтнем уживалося й слово «паздерник». Воно походить од спільнослов'янського «паздер», тобто костриця. Саме о цій порі починали масово переробляти льон та коноплі. Вилежані під осінніми дощами та вітрами стебла сушили в печі, потім їх м'яли на терницях і голіруч, щоб очистити волокно від костриці. Цей процес і досі в глибинних поліських селах називають «паздерництвом».
Прислів’я про жовтень
Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.
Жовтень-болотник ні колеса, ні полоза не любить.
У жовтні гріє ціп, а не піч.
Жовтень-ходить по краю ти й виганяє птахів із раю.
У жовтні виореш мілко, весною посієш рідко, то вродиться дідько.
У жовтні тільки руки зябнуть, а в листопаді й ноги дубіють.
Не встиг у жовтні роздивитися, як сонце зійшло, а воно уже на заході.
Жовтень л(с не з дощем, то зі снігом.
Жовтень хоч і холодний, але листопад і його перехолодить.
Осінь каже: «Бери, бо як зима прийде, хоч І схочеш узяти, то не візьмеш!»
Весною дощ парить, а восени мочить.
Сади дерево змолоду — на старість буде як знахідка.
Народні прикмети жовтня
Якщо до середини жовтня не осипалося з беріз листя — сніг ляже пізно.
Якщо листя з дуба і беріз опаде чисто — легкий рік, нечисто — на сувору зиму.
Листя кладеться на землю долілиць — на врожай.
Якщо вдень випав перший сніг, він швидко розтане, вночі — лежатиме довше.
Скільки не випало б снігу, але якщо на вишнях залишилося листя, то неодмінно наступить відлига.
Перед сильним вітром горобці метушаться, перелітаючи зграйками з місця па місце.
Сова кричить до холоду.
Грак відлетів — чекай снігу.
Дикі гуси на відльоті—кінець бабиному літу.
Ворони вмостилися на нижніх гілках дерев — бути негоді й вітрові.
Рано линяють голуби — на ранні приморозки й холодну зиму.
Голуб, відпочиваючи, ховає одну ніжку в пір'я — чекай різкого похолодання.
Лушпиння на цибулі тонке — зима буде теплою, а грубе та з багатьма застьожками — холодною.
Якщо восени сіренький ранок, то жди ясного дня.
Якщо вранці туман піднімається, утворюючи хмари,— перед дощем,
а як припадає до землі — на сонячний день.
Червоний місяць — на вітер, блідий — на дощ.
Пізньоцвіт осінній на Закарпатті з'явиться у жовтні — на ранню зиму, у листопаді — на пізню.
Жовтню син, а зимі рідний брат
Про них так і кажуть: березень і листопад — як братові брат. В цьому є сенс - останній місяць осені з нестійким і надміру конозистим характером чимось скидається на перший весняний, обидва відмежовують різні пори року. Якщо, скажімо, березень запрошує в гості весну, то листопад замикає ворота осені. Тож І мовиться, що він «жовтню син, а зимі рідний брат».
Генеалогія місяця досить давня і цікава. Для переважної більшості європейських мов він має спільний латинський корінь «новем», бо обіймав дев'яту («новембер») позицію в літочисленні Стародавнього Риму. Проте в багатьох слов'янських мовах, зокрема І в українській, листопад набув цілком самостійної назви. У білорусів це «лістопад», поляків та чехів — «лістопат», у сербохорватів — «студени».
Такі наклички, здається, не потребують особливого пояснення. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишний, природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.
Одначе листопад на Україні не завжди збігається з періодом падолисту. Скоріше така назва пасувала б жовтню.
Зрештою, так воно й було у давнину. Ще за Київської Русі останній місяць осені називався «груднем», а сучасний грудень — «студнем». Справа в тім, що за основу сучасного календаря було взято західноукраїнський поділ часу. А саме там завершальний місяць осені зберіг нинішню накличку.
Прислів’я про листопад
В листопаді світанок з сутінками в полудень зустрічаються.
Листопадовий день, що заячий хвіст.
Листопадові води — для лук великі шкоди.
Листопад не лютий, проте спитав, чи одягнутий ти взутий.
В листопаді голо в саді.
В листопаді зима саньми проїжджав.
В листопаді зима на заграді.
Не диво в листопаді білі мухи.
В листопаді зима з осінню бореться.
Прийшов листопад до хати та й питає; «Чому загради у вас немає?»
В листопаді смутно і в заграді.
Хто в листопаді не мерзне, тому й коло Йордану нічого біда не зробить.
У листопаді сонця, як у старої баби чепуріння.
З листопадом бабам рада: ховатися на піч.
Листопад і колесо, і полоз любить.
В листопаді на колесах виїзди, а полоз на віз клади.
Коли в листопаді небо заплаче, то слідом за дощем і зима прийде.
Листопадові очі до снігу темні.
Листопад заспів зими і сутінок року.
Листопад напівзимник і передзимник, він колесо та полоз любить
Народні прикмети листопада
Грім у листопаді — на малосніжну зиму, але рік врожайний; якщо
загримить при місяці уповні - хліб уродить на полях, а в данинах
буде поганий.
Туман спадає — на відлигу.
Хоч скільки б випало снігу в листопаді, але відлиги його зженуть.
Пізньої осені вітри зі сходу — весна буде холодна.
Якщо восени рано нанесе снігу, а над ним хмара — хорошої погоди не чекай.
Сонце рухається немовби в тумані — на дощ.
Якщо зірки на небі яскраві — на гарну погоду, тьмяні — на дощ або сніг.
Блимання зірок у листопаді — ознака погіршення погоди з посиленням вітру.
Коли хмари пливуть низько--буде дощ ї похолодніє.
Хмари висять низько — чекай вітру і снігу.
Пищить снігур — зима забариться.
Якщо свійська птиця ховає голову під крило — буде холодно.
Кури і птахи часто і тривалий час ощипують себе — чекай сніжну й вітряну погоду.
Коти на піч лізуть грітися, знай: ніч буде з приморозками.
Потріскалася кора на ясенах — буде холодна весна.
Жовта верба продовжує ще рости, молоденьке віття відгонить— ознака теплої і довгої осені.
Якщо осінь багата на гриби — зима буде тепла.
Наявність на небі хмар різного забарвлення — ознака близької негоди.
Якщо горобці пожвавилися й зацвіріньчали під час тривалої негоди,
то можна чекати на хорошу погоду.
Червона вечірня зірка передвіщає вітер, світло-жовта — дощ.
Хороша погода утримається, якщо небо має чистий яскраво-блакитний колір.
Якщо навколо місяця утворюється червоне коло треба чекати мокрого снігу з вітром.
Якщо листя з дерев нечисто опаде — буде сувора зима.
Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене — тепла осінь.
Буває і навпаки: листя опаде, а плоди аж до морозів тверді.
У дуба й осики найпізніший падолист; рано опало листя на липах — зима буде люта.
Ранній сніг на ранню весну.
Перший тривкий сніг випадає на ніч; денний сніг довго не затримається.
Бібліографія
Скуратівський В.Т. Місяцелік : Укр. нар. Календар. – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.
Коломієць М.П. Словник української мови в малюнках. – К. : Освіта, 1995. – 416 с.
Вишинська Катерина У царстві днів календаря. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2004. – 128 с.;іл.
Дзюбишина-Мельник Н. Я.Золотий колосок: - К. : Освіта, 1994. – 623с.