Тема: ХХ з’їзд КПРС і початок лібералізації
Мета:
показати історичне значення ХХ з’їзду КПРС і роль М. Хрущова в процесі десталінізації;
розкрити суть процесу десталінізації та її особливості в Україні;
продовжити формування навичок аналізу й систематизації історичних фактів та їх критичного оцінювання; давати їм власну оцінку;
вміння самостійно працювати з джерелами;
виховувати активну громадянську позицію, непримиримість до насилля, почуття відповідальності за власні вчинки, турбота про майбутнє країни.
Завдання уроку:
забезпечити формування навчально-пізнавальної діяльності учнів;
навчити учнів аналізувати історичні події і явища;
пояснити і усвідомити основні терміни та поняття теми;
навчити робити власні висновки та обґрунтовувати їх;
самостійно знаходити інформацію,використовуючи різні джерела;
працювати в групах.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань, формування умінь і навичок.
Очікувані результати
Учень/учениця:
на основі різних джерел інформації:
характеризує внутрішньо-політичне становище України в середині 50-х рр. ХХ ст.;
описує прояви процесів лібералізації, спів ставляє різні точки зору щодо процесів лібералізації в Україні та дає їм власну оцінку;
визначає позитивні та негативні сторони лібералізації суспільного життя;
робить висновки та узагальнення;
відстоює власну точку зору.
Обладнання: підручник, карта України, ілюстрований матеріал: портрет М.Хрущова.
Дати:
1956 p. – XX з’їзд КПРС, постанова ЦК КПРС «Про подолання культу .особи і його шкідливих наслідків».
14жовтня 1964 р. — усунення М.Хрущова
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Коли помер Й. Сталін?
Хто прийшов до влади в результаті гострої боротьби?
Як називається період, який розпочався з приходом до влади М. Хрущова?
Що таке десталінізація?
Якими були перші кроки десталінізації?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Приморозок
Була весна. Була відлига.
І – Божа благодать була.
Сніги розтанули. Спливла
У небуття недвига – крига. (І. Світличний)
Запитання: «Як ви розумієте ці слова?»
Проблемне запитання: «У чому ви вбачаєте позитивні та негативні сторони лібералізації суспільного життя?». Учні протягом уроку складають таблицю.
ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
За два тижні до уроку учні були поділені на групи: істориків, працівників архівів, членів партії та трудящих. Вони готували відповідний матеріал по темі.
План
ХХ з’їзд КПРС і початок лібералізації.
Реабілітація політичних в’язнів.
Ставлення суспільства до діяльності М. Хрущова.
Загострення боротьби за владу серед вищого партійного керівництва України.
ХХ з’їзд КПРС і початок лібералізації
Вчитель: в результаті гострої боротьби за владу після смерті Й. Сталіна прийшов М. Хрущов. Народ був сповнений надії, що припиняться репресії, буде знятий ідеологічний контроль над суспільством, адже збереження цих негативних рис не може перетворити державу на сильну, спроможну вирішувати внутрішні проблеми і конкурентоздатну на міжнародній арені. Надзвичайно важливим кроком на шляху лібералізації та десталінізації радянського суспільства став ХХ з’їзд КПРС.
Робота з терміном лібералізація.
Що про цю подію нам розкажуть історики? Їм слово.
ХХ з’їзд КПРС відбувся 14-25 лютого 1956 р. на ньому із звітною доповіддю виступив М. С. Хрущов. Він підтвердив лінію СРСР на розрядку міжнародної напруженості. Заявив, що третя світова війна не є неминучою. У доповіді були розглянуті економічні та соціальні проблеми. Особлива увага зверталася на розвиток сільського господарства, випереджальні темпи виробництва предметів споживання, розширення масштабів житлового будівництва.
Проте в історію цей з’їзд увійшов насамперед завдяки доповіді М. С. Хрущова «Про культ особи та його наслідки». У доповіді були такі розділи: Сталін і війна; депортація народів СРСР; післявоєнні репресивні акції; відносини з Югославією; культ Сталіна у його «Короткій біографії»; наслідки культу особи; висновки.
Причини виникнення культу пояснювалися ворожим капіталістичним оточенням, гострою класовою боротьбою і особливо негативними рисами характеру самого Сталіна. Особа Сталіна відділялася від системи, яка породила культ особи. У доповіді не ставився під сумнів жоден з етапів політики Комуністичної партії після 1917 р. Сам початок сталінського террору визначався 1934 р., що автоматично виключало із переліку злочинів режиму насильницьку колективізацію, голодомор 1932-1933 р. тощо. Доповідь не містила аналізу причин культу особи.
Назва жертв культу особи теж була вибіркова. До них Хрущов відніс лише комуністів, що чітко дотримувалися офіційної партійної лінії, але і словом не пом’янув опозиціонерів і простих громадян. Таким чином, у доповіді було обійдено питання про відповідальність за вчинені злочини всієї правлячої тоді верхівки.
А про що довідалися працівники архівів?
Доповідь М. С. Хрущова готувалася за дорученням Президії ЦК КПРС. Ще за рік до з’їзду І. Сєров, тодішній голова КДБ СРСР почав вивчати роль Сталіна та його оточення у здійсненні репресій. Водночас вилучалися документи, що підтверджували участь у репресіях самого М. Хрущова. Так він готувався до майбутньої боротьби за лідерство в партії.
Доповідь М. С. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» не була опублікована в той час, хоча закордонні радіостанції її зміст передавали вже на другий день. Натомість громадянам була запропонована «полегшена» версія доповіді Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідки». Сама ж доповідь була опублікована тільки в 1989 р.
Як до доповіді «Про культ особи Сталіна та його наслідки» М. Хрущова поставилися члени КПРС? Їм слово.
Члени КПРС, які були присутні на з’їзді, згадують: «Спочатку панувала мертва тиша… розповідь про те, що робили Сталін і його оточення, викликали в залі галас. Але це не були заперечення, а, найімовірніше, природна людська реакція» (В. Семичасний).
«У багатьох із нас одразу після ХХ з’їзду було багато наївного, рожевого оптимізму, телячого ентузіазму, багато було ілюзій, побудованих на піску, і багатьом здавалося, що всі проблеми народного життя вирішуються одним махом і нам нічого не лишається, як з високо піднятими прапорами урочисто марширувати до комунізму» (І. Світличний).
Французький письменник, комуніст Р. Гароді про своє враження від виступу М. Хрущова на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС заявив: «Якщо це все брехня – який жах! Якщо правда – який крах!».
Вчитель. Що мав на увазі Гароді коли говорив про крах?
Трудящі рішення ХХ з’їзду КПРС сприйняли з ентузіазмом і надією. Вони прагнули дізнатися правду (насамперед про всі злочини Сталіна). Очікували гарантій на неповерненість сталінського режиму та послідовної демократизації суспільства. (Див презентацію).
Підсумки по першому питанню підіб’ють політологи.
1-й. Неоднозначно, з відстані часу, й сьогодні оцінюється постать Генерального секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Та, як на мене, найважливішою подією другої половини XX-го століття (окрім розпаду Радянського Союзу) було не прорив Радянського Союзу в космос у 1957-му році (рано чи пізно це відбулося б: через місяць це таки й сталося у США), не горбачовська перебудова у 1980-х (вона, як на мене, також мусила наступити, лишень звалася б по-іншому), а — XX-й з’їзд КПРС на початку 1956 року (14-25 лютого). Саме на ньому Микита Хрущов наважився (!) заговорити про культ особи Сталіна і засудити сталінські репресії., чим випередив час і, власне, як згодом покаже час, прирік й себе на таку ж участь. Настала так звана хрущовська відлига.
2-й. У доповіді було зроблено все, щоб на противагу Сталіну піднести Леніна, партію, існуючий лад. Хрущов, як то видно з його мемуарів, так ніколи і не зрозумів, що від Сталіна не можна відцуратися, не відмовившись від системи, яка його породила. Адже не один Сталін винний у найстрахітливіших злочинах XX ст., а передусім тоталітарна система й ідеологія марксизму-ленінізму, що породила цю систему. Мабуть, цей факт і є відповіддю на всі ті питання чому. Адже, як стало відомо згодом, Хрущов і сам був причетний до здійснення репресій, а тому, висвітливши питання про відповідальність влади і сам не уникнув би її.
1-й. На мою думку, це і є проблема того часу (і нашого теж). Якщо політик хоче підтримку і розуміння, хоче бути справжнім державником, він має забути про власне я, про себе, про свої проблеми і поставити народ та державу понад усе. І, врешті, почати відповідати за власні вчинки!
2-й. Але, не дивлячись на недоліки доповіді, з’їзд започаткував важливі зміни в суспільстві в напрямку лібералізації, а в майбутньому і демократизації суспільного життя.
Реабілітація політичних в’язнів
Реабілітація – скасування правових наслідків судового вироку щодо особи, необґрунтовано притягнутої до судової відповідальності, визнання вироку недійсним, а особи, незаконно репресованої, невинною.
Критика культу особи Сталіна сприяла політичному і морально-психологічному оздоровленню суспільства. Процес реабілітації почався одразу після смерті Й. Сталіна, а після ХХ з’їзду КПРС набув найбільшого поширення, почалася радикальна десталінізація.
Як відбувався процес реабілітації? Які особливості цей процес носив в Україні? Послухаємо істориків. (Див. презентацію).
Працівники архівів. Після з’їзду реабілітація носила масовий характер. Було створено 90 спеціальних комісій, які могли розглядати справи безпосередньо в таборах. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн. 263 тис. справ на 5 млн. 481 тис. осіб. Із цієї кількості було реабілітовано 2 млн. 684 тис. осіб, що становило 58,2% тих, на кого були заведені справи. Загалом протягом 1956-1963 рр. було повністю реабілітовано лише 250 тис. осіб (переважно посмертно). Із 1962 р. комісії з реабілітації поступово припинили свою роботу.
Але реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН та УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., репресовані за «український буржуазний націоналізм», розкуркулені селяни під час колективізації 30-х років. Держава не визнала себе винною у депортації населення західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів. Інтелігенція, притягнута до карної відповідальності за інакомислення за ст. 54 (політичні в’язні) також не підлягала реабілітації.
Що з цього приводу думають політологи?
1-й. Оцінюючи значення цих дій, важливо сказати, що:
Це був все ж таки прояв позитивних змін.
Нарешті невинні були реабілітовані.
Зросла згуртованість суспільства.
Разом з тим зріс і авторитет Хрущова.
Це великий крок у десталінізації, особливо в Україні.
Відсоток політичних в’язнів серед усього контингенту скоротився з 60% до 1%.
Проте навіть тут були свої підводні камені:
Післяз'їздівські акції свідчили про обмеженість, консерватизм, неготовність верхів розпочати всеохоплюючий процес десталінізації.
2-й. Процес реабілітації у 60-х рр. пішов на спад. Нажаль, він супроводжувався новими репресіями за «антирадянську діяльність». Протягом 1954-1959 рр. таких в Україні було репресовано 3,5 тис. Десталінізація в Україні мала такі особливості:
Процес десталінізації в Україні відбувався повільніше, ніж у центрі.
У пресі матеріали з'являлися з запізненням.
Зміст критики був стриманішим.
Процес десталінізації відбувався непослідовно, не був завершений.
3. Ставлення суспільства до діяльності М. Хрущова
3.1. Ставлення «старої гвардії».
3.2. Ставлення трудящих.
3.3. Спроба усунення М. Хрущова з посади.
У жовтні 1961 року відбувся ХХІІ з’їзд КПРС. Які рішення було прийнято цим з’їздом, послухаємо істориків. (Див. презентацію).
Політологи. 1-й. Проголошений на з’їзді принцип «Все в ім’я людини, все для блага людини» не мав ні економічного, ні соціально-політичного обґрунтування, був суто популістським. Народу пропонували чергову утопію, яку маси повинні були перетворювати в життя. Не витримували критики намічені цифри: збільшити виробництво продукції промисловості у 6 разів і залишити позаду загальний обсяг промислового виробництва США. Наздогнати і перегнати США за виробництвом основних сільськогосподарських продуктів на душу населення.
2-й. Позитивним моментом з'їзду було те, що він посилив заходи боротьби з культом особи Сталіна, розпочаті XX з'їздом в 1956, а його тіло винесено з Мавзолею. Але, нажаль, радянські люди так і не дочекалися світлого майбутнього.
1-й. Політикою М. Хрущова була незадоволена партійно-державна еліта, яка виступала проти зменшення кількості партапарату та його привілеїв; інтелігенція, яка чекала демонтажу тоталітарної системи; робітники і селяни, життя яких погіршилося внаслідок непродуманих реформ.
Загострення боротьби за владу серед вищого партійного керівництва України.
Курс М. Хрущова на викриття «культу особи Й. Сталіна» не подобався партійно-державній еліті та «старій гвардії». Вони прагнули загальмувати процес десталінізації суспільства. Група осіб на чолі з Г. Маленковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим вчинили спробу усунути М. С. Хрущова з посади першого секретаря на червневому пленумі ЦК КПРС у 1957 р. М. С. Хрущов зумів відбити атаку сталіністів та зміцнити свої позиції. Він намагався отримати підтримку української партійної еліти. Проте протекція вихідців з України не принесла йому політичних дивідендів. Політичні діячі України підтримали зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС. Усунення М. Хрущова від влади ретельно готувалося його найближчим оточенням.
13 жовтня 1964 р. відбулося засідання президії ЦК КПРС на якому М. Хрущова було піддано різкій критиці. Наступного дня відбувся пленум ЦК КПРС, який увільнив М. Хрущова від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС, члена президії ЦК і голови Ради Міністрів СРСР.
Політологи.
1-й. Завдяки природній кмітливості, хитрості, політичному інтриганству, М. Хрущову вдалося не лише усунути від влади головного свого суперника Лаврентія Берію, але й фізично знищити його, відсторонити Молотова, Кагановича, Малєнкова. Та через десять років його також переграють колишні «друзі», на чолі із Леонідом Брежнєвим. Пленум ЦК КПРС, на якому він відсторонено сидів і, очевидно, думав про діалектичну сутність політичного життя 14 жовтня 1964 року для нього був останнім.
2-й. Усунення М. С. Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці. Зупинити цей процес, розпочатий М. Хрущовим, командно-адміністративна система не спромоглася. Проте зміна найвищого керівництва КПРС означала й зміну політики держави.
V. Узагальнення та систематизація навчального матеріалу
Учні відповідають на проблемне запитання «У чому ви вбачаєте позитивні та негативні сторони лібералізації суспільного життя?»
Позитивні сторони лібералізації | Негативні сторони лібералізації |
Передача функцій органів влади громадським організаціям.
|
|
Вчитель. Наслідки ХХ з'їзду КПРС були двома сторонами однієї медалі. Намагаючись відкрити завісу минулого, відмовитися від його злочинної спадщини, демократизувати суспільне і державне життя, керівники країни з іншого боку всіляко намагалися захистити суспільство від такої правди.
ХХ з'їзд практично вніс в суспільство розкол, розділивши його на два табори: сталіністів і антисталіністів. Відлуння цього розколу чутно і до цього дня. І довго, напевно, ще будуть сперечатися на цю тему. Але те, що наша країна зуміла подолати бар'єр беззаконня, насильства і терору на вищому державному рівні - безсумнівна заслуга ХХ з'їзду КПРС.
З'їзд спричинив шок і просвітлення. І зовсім нову духовну атмосферу. Так, стара система у царині політики й економіки залишилася, вона тільки була дещо трансформована. А от у царині духу зміни були грандіозні. Хоч вони стосувалися, звичайно, не всіх (зі спогадів).
VІ. Підбиття підсумків уроку
VІІ. Домашнє завдання
Вивчити відповідний параграф підручника.
Закінчити складати таблицю.
Підготувати презентації на тему: 1) Зміни в соціальній сфері в роки правління М. Хрущова. 2) Зміни в повсякденному житті.
Використана література:
Губарев, В. К. Історія України : універсальний ілюстрований довідник [Текст] /В. К. Губарев. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 576 с. : іл.
Гупан, Н. М. Історія України : підручник для 11 кл. [Текст] / Н. М. Гупан, О. І. Пометун, Г. О. Фрейман. – К. : Видавництво А. С. К., 2007. – 426 с. : іл.
Новий довідник : історія України [Текст] / упоряд. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко, О. Іванюк. – К. : ТОВ «Казка», 2005. – 736 с. : іл.
Середницька, Г. В. Історія України : опорні конспекти для 11 кл. – К. : Видавництво А. С. К., 2008. – 426 с.
Струкевич, О. К. Історія України : підручник для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.[Текст] / О. К. Струкевич, І. М. Романюк, С. І. Дровозюк. – К. : Грамота, 2011. – 368 с. : іл.
Україна крізь віки. – У 15 т. [Текст] – К. : Вид. дім «Альтернативи», 1999. – Т. 13. – Баран, В. К. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.) /В. К. Баран, В. М. Даниленко. – 304 с. : іл.