Тема: Друга світова війна в європейській поезії (К. Галчинський «Пісня про солдатів з Вестерплятте», Б.Окуджава «До побачення,хлопчики»,А.Маргул-Шпербер «Про назву концтабору Бухенвальд»)
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поетів-свідків і учасників війни, проаналізувати їх майстерність у зображенні жорстокості і трагічності війни; визначити провідні думки віршів і виховувати в учнів повагу до історичного минулого, формувати активну життєву позицію, патріотичні почуття, неприйняття жорстокості війни,яка несе біль і страждання.
Обладнання: портрети письменників,презентації, відеоролики «До побачення,хлопчики», «Бухенвальдський набат», «Дороги війни».
Епіграф: Хай живі пам’ятають і нащадки нехай зрозуміють.
Цю в боях загартовану правду сувору солдат.
І каліцтва…, і смертельнії рани навиліт,
І могили…, де мільйони полеглих лежать.
С. Гудзенко
Хід уроку
I.Організаціцний момент.
II. Мотивація навчальної діяльності.
1.Звучить пісня ’’До свидания, мальчики ’’( відео).
2.Слово вчителя.
Як ви гадаєте чому цією піснею розпочато урок?
Які образи виникають у вас, коли ви чуєте слово «війна»?
Так, вже багато років минуло з дня закінчення Другої світової війни, яка принесла людству чисельні жертви і руйнування. Війна… страшне слово… Хоч би скільки книжок було написано про Другу світову війну, мабуть ніколи не настане час, коли можна буде стверджувати, що вже досить сказано. Письменники, художники, музиканти звертаються у своїх творах до теми війни, щоб залишити в пам’яті події, які розкривають велич перемоги народу у цій страшній битві. Тема війни: - музика; - живопис; - скульптура; - кіномистецтво; - література.
III.Оголошення мети і теми уроку.
1.Слово вчителя. - Війна… Страшне слово. Страшніше, ніж смерть, тому що смерть – неминуче природне явище, а війна - страхіття, викликане злою волею інших людей. Це не просто — говорити про війну, що йде по землі, що перевіряє кожного на міцність: чи встоїть, чи витримає, чи захистить Вітчизну? Але набагато складніше — говорити про людину, яка протистоїть цій війні. Жорстокі рани нанесла війна. Довго не гоїлися вони й у вигляді міст, спотворених шрамами від куль, снарядів і бомб, і в душі людській, ураженій гіркотою втрат і страждань. Для деяких поетів воєнна тема так і залишилася головною. На ці теми створено поетичні твори, що зберегли й донині художню цінність.
Для нас Друга світова війна й велика перемога — це історія. Дуже близька й важлива, але історія. А для поетів-фронтовиків — це реальність, у якій вони брали безпосередню участь. Нині завдяки віршам Б. Окуджави ми зможемо побачити цю страшну війну з іншого боку Європи.
- Тема нашого уроку звучить так: ’’Тема війни в європейській поезії’’. ( вчитель відкриває дошку).
- Упродовж цього й наступних уроків ми познайомимося з різними творами про ті події, написані різними авторами, в різних жанрах, у різні часи. Ми спробуємо, читаючи, обговорюючи, пережити події та випробування, а головне — спробуємо зрозуміти, що допомагає зберегти в людині людське, допомагає подолати війну.
- Епіграфом до уроку взято слова С.Гудзенка.( учень зачитує). Запишіть та вдумайтеся над цими словами, а в кінці уроку ми до них повернемося.
ІV. Сприйняття й усвідомлення нового навчального матеріалу
1.Слово вчителя.
- 1 вересня 1939 року німецькі війська вдерлися до Польщі. На цей час Німеччина вже приєднала до своєї території Австрію, частину Чехії, однак досі не зустрічала серйозного опору. У перший рік війни перед німцями постало завдання: захопити військово-транзитний склад на півострові в Гданській бухті. Стійкість оборони нечисленного контингенту польських солдат стала несподіванкою для німецького командування. З 1-го по 7 вересня 1939 року тривала оборона. Дві сотні поляків протистояли 3,5 тисячам німецьких солдатів, після перших невдач застосували важку артилерію та авіацію. Лише 2 вересня, з 18:05 по 18:45, 47 бомбардувальників скинули загалом 26,5 тонн бомб у це місце! В історію ця подія ввійшла під назвою оборона Вестерплятте.
- Про ці події писав польський поет К.Галчинський.
- А що ми знаємо про К.Галчинського?
2. Повідомлення учня.
У Константи Галчинського було два імені, одне вигадане, жартівливе — Ільдефонс,і дане при народженні — Константи. Він з’явився на світ у Варшаві, в сім’ї залізничника, 23 січня 1905 року. Батька його звали Константи, а матір Ванда. Константи Галчинський пройшов через всі кола пекла 1939 року. 24 серпня 1939 року Константи Галчинський отримує мобілізаційну повістку. А вже 17 вересня потрапляє в полон. Два вірші, датовані 16 вересня,— «Пісня про солдатів Вестерплятте» і «Сон солдата» — дружині поета Наталії передає один із друзів. А потім на поета чекає шестирічне табірне життя. Інколи до дружини, Наталії Галчинської, доходять вірші її чоловіка... Кінець війни Галчинський зустрічає на кордоні Нідерландів. У літературних колах вже ходять чутки про його загибель. Знайомі в Італії по пам’яті збирають і видають том його віршів. 1946 року Константи Галчинський повертається на батьківщину та разом з родиною оселяється в Кракові. Злигодні воєнних років підірвали здоров'я Ґалчинського: інфаркти 1940 і 1952 pp. він переміг, а третій виявився фатальним 6 грудня 1953 p. поета не стало.
3.Виразне читання вірша К. Галчинського «Пісня про солдатів з Вестерплятте» ( на екрані фото оборони Вестерплятте).
ПІСНЯ ПРО СОЛДАТІВ З ВЕСТЕРПЛЯТТЕ
Коли вже дні спинили плин
І випало вмирати,
До неба лавами пішли
Солдати з Вестерплятте.
(А літо було гарне того року)
І так співали: «То пусте
Що нам боліли рани —
Зате ж весела путь веде
На осяйні поляни.
(А на землі того року було стільки вересу).
Стояли в Гданську ми, як мур,
Не брали нас гармати.
Тепер ми в хмарах після бур,
Солдати з Вестерплятте».
І ті, чий слух сяга зірок,
Зір плине в даль бездонну —
Почули в небі рівний крок
Морського батальйону.
І спів лунав такий: «Аби
Не згаять час чудесний,
Ми грітись будем в теплі дні
На вересі небеснім.
Коли ж подмуть вітри зими
І стане сніг кружляти
Понад Варшавою — то ми,
Солдати з Вестерплятте».
(Переклад О. Карпенко)
4.Аналіз поезії (визначення теми, основної думки вірша,художніх засобів).(В ході аналізу вірша ведеться робота в зошитах).
Автор: Константи Ідельфонс Галчинський-польський поет і перекладач.
Роки життя: 1905-1953 рр
Назва твору: «Пісня про солдатів з Вестерплятте»
Жанр: патріотична лірика
Тема: розповідь про героїчний опір захисників Вестерплятте.
Ідея: возвеличення солдатського подвигу захисників від загарбників.
Мета: заклик до патріотизму.
Художні засоби.
Епітети: весела путь, на осяйні поляни, даль бездонну, рівний крок, час чудесний, теплі дні, вересі небеснім.
Порівняння: «стояли…, як мур».
Персоніфікація: путь веде, зір плине, слух сяга зірок, стане сніг кружляти.
Метафора: «дні спинили плин», «до неба лавами ішли солдати з Вестерплятте», «ми в хмарах після бур», «не брали нас гармати».
Інверсія: пішли солдати, боліли рани, стояли ми, в даль бездонну, не згаять час чудесний, подмуть вітри.
5.Виразне читання вірша К. Галчинського «Лист з полону» .
ЛИСТ З ПОЛОНУ
Кохана моя, кохана!
Ти спиш уже? На добраніч!
В пітьмі я твій образ бачу,
А ніч весняна, духмяна!
Єдина у цілім світі,
Ім’я твоє хай святиться!
Вода ти для мене влітку,
А взимку — моя рукавиця.
Ти щастя моє весняне,
Осіннє, зимове, літнє...
Скажи мені: «На добраніч!»,
Прийди уві сні, кохана!
За що мені все це щастя
З тобою в раю у Бога?..
Світліше за сонце ясне,
Ти — пісня моєї дороги.
(Переклад О. Ніколенко)
6.Аналіз поезії (визначення теми, основної думки вірша,художніх засобів).
Назва твору: ’’Лист з полону ’’.
Жанр: лірика.
Тема: розповідь про почуття до коханої людини.
Ідея: возвеличення щирого почуття кохання та його життєдайної сили.
Мета: підкреслити значимість щирих почуттів.
Художні засоби.
Епітети: ніч духмяна; щастя весняне, осіннє, зимове, літнє; сонце ясне.
Оклики: «Кохана моя, кохана!», «На добраніч!», «А ніч весняна, духмяна!», «Ім'я твоє хай святиться!», «Прийди уві сні, кохана!».
Метафора; «Ти - пісня моєї дороги».
Риторичні запитання: За що мені все це щастя З тобою в раю у Бога?
Порівняння: «Вода ти для мене влітку, а взимку — моя рукавиця», «Світліше за сонце ясне».
Інверсія: «ти щастя моє весняне».
7.Слово вчителя. Події Другої світової війни відбилися у житті та творчості Альфреда Маргула-Шпербера. Румунський поет який писав вірші німецькою, народився 23 вересня 1898 року в м. Сторожинець, Буковині.Навчався в Чернівцях, Відні. Учасник Першої світової війни. Після її закінчення жив в Америці, 1924 року повернувся в Європу, потім на батьківщину». Німецькомовний поет Румунії був... євреєм. Як псевдонім він додав до свого простого прізвища Шпербер ім’я матері Марґула і став Марґул-Шпербером. Прийшли 1930-ті рр., його друзі один за одним опинилися в місцях, про які сьогодні людство згадує з болем і жахом. У чистоті німецької мови із Марґул-Шпербером мало хто міг зрівнятися, але ж він усе одно був євреєм... Лише завдяки друзям поета не чіпали. До кінця війни східноєвропейський єврей Марґул-Шпербер жив приватними уроками німецької мови. Видатний німецький поет Буковини і всієї Румунії, Альфред Марґул-Шпербер прожив довге життя, бачив багато різних політичних режимів. Незважаючи на своє єврейське походження, він навіть за фашистських часів був затребуваним завдяки винятковій освіченості, хоча й не поділяв нацистських поглядів. Згодом навіть ім’я рідного Бухенланда — Буковини нагадуватиме йому про нацистські злочини.Писав поет про концтабір ’’Бухенвальд’’ через нього пройшли понад 250 тисяч осіб і 56 тисяч загинули. Переважна частина загиблих — євреї та політичні в'язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани .
У Бухенвальді було вбито та закатовано багато ув'язнених; інші гинули від голоду та хвороб або через проведення медичних експериментів над людьми. Дружина командувача табору Ільзе Кох зажила сумної слави тим, що мала абажури, виготовлені з людської шкіри. Для цього відбиралися в'язні, котрі мали викарбовані на своїй шкірі найбільш мистецькі татуювання — їх затримували та вбивали уколами. Коли американське військо звільнило табір у 1945 році у таборі в жахливих умовах перебувало 20 000 в'язнів. У творах А.Маргула-Шпербера знаходимо трагічні сторінки історії Європи й велику любов до рідної землі. Про що ми зараз і переконаємося.
8. Виразне читання вірша А. Марґул-Шпербера «Про назву концтабору Бухенвальд»
ПРО НАЗВУ КОНЦТАБОРУ БУХЕНВАЛЬД
Як близько звідси Веймар гомонів!
А тут — навіки мовкли голоси...
Мене проймає невимовний гнів,
Бо й край мій зветься: Букові ліси.
Давно було це: килим з ніжних трав,
Ліс буковий, так пам’ятний мені...
Хлопчиськом на поляні я лежав,
Пливли біляві хмари в вишині.
О лютий час, що сон дитячий стер
І кожен спомин взяв у колію!..
Коли я чую слово це тепер —
Не можу юність згадувать свою.
Бо в спомини мої вповза кошмар,
Який виймає серце із грудей:
А чи оте біляве пасмо хмар
Було не димом спалених людей?
(Переклад П. Рихла)
9.Аналіз поезії (визначення теми, основної думки вірша,художніх засобів).
Автор: Альфред Маргул - Шпербер– німецькомовний поет Румунії.
Роки життя: 1898-1967рр.
Назва твору «Про назву концтабору Бухенвальд»
Жанр: патріотична лірика.
Тема: розповідь про назву концтабору Бухенвальд, гіркі спомини ліричного героя.
Ідея: заклик не забувати жахи фашизму.
Мета: засудження фашизму, застерегти людство від страждань та лиха війни.
Художні засоби.
Епітети: невимовний гнів, з ніжних трав, біляві хмари, лютий час, біляве пасмо.
Персоніфікація: «Веймар гомонів», «мовкли голоси», «пливли хмари», «вповзе кошмар».
Метафора: «лютий час, що сон дитячий стер», «виймає серце із грудей», «біляве пасмо хмар».
Риторичне запитання : «А чи оте біляве пасмо хмар Було не димом спалених людей?».
Контраст: «Як близько звідси Веймар гомонів! А тут — навіки мовкли голоси».
10. Слово вчителя. Познайомимося ми з вами з ще одним поетом, композитором, бардом який
писав російською мовою – це Булат Окуджава. А дізнаєтеся ви більше про нього опрацювавши статтю підручника ( с.82-83 ). 11. Робота з підручником. Учні самостійно опрацьовують біографію. 12. Слово вчителя. Перевірка опрацьованого матеріалу. Доповніть речення. Булат Окуджава – це… Відомий як … Народився у родині… Батько Шалва був… Мати Ашхен… Переїхав … У 18 років… У 1944 році був… Перші вірші почав писати… Його творчість… Засуджував … Як ви вже зазначили Булат Окуджава був не тільки поетом, а був ще й композитором і свої вірші поклав на музику. Одним із його творінь ми і познайомимося.
13. Виразне читання вірша Б.Окуджави ’’До побачення, хлопчики’’. ’’До побачення, хлопчики’’. Ах, війна, що ж ти, підла, накоїла:
стали тихими наші двори,
підняли наші хлопчики голови –
і змужніли вони до пори,
на порозі прощалися похапцем -
і пішли, за солдатом солдат...
До побачення, хлопчики! Хлопчики,
повертайтеся швидше назад.
Не ховайтеся, будьте високими,
не шкодуйте ні куль, ні гранат
і себе не жалійте... І попри все
повертайтеся швидше назад.
Ох, війна, що ж ти, підла, накоїла:
не весілля – розлуки і дим!
І дівчатка ввсі платтячка білії
віддали своїм сестрам мали.
форма й чоботи... Де ж від них дітися? Два зелених на плечах крила...
Пліткарів ви, дівчатка, не бійтеся!
З них спитаємо потім сповна.
Хай говорять, що віру розтрачено,
що йдете повійні наздогад...
До побачення, наші дівчатонька!
Повертайтеся швидше назад!
14. Слово вчителя. - Скажіть будь ласка, чи незнайомі вам ці рядки із вірша? Так саме на початку уроку ви чули пісню написаною Б.Окуджава мовою оригіналу. 15. Аналіз поезії (визначення теми, основної думки вірша,художніх засобів).
Автор: Булат Шавлович Окуджава.
Роки життя: 1924-1997рр.
Назва твору «До побачення, хлопчики»
Жанр: Авторська (бардівська) пісня. ( Бард поет та виконавець авторської пісні).
Тема: зображення страшної війни,яка змінила життя ще вчорашніх хлопчиків і дівчат, забрала в них юність.
Ідея: засудження війни, яка понівечила долі молодих юнаків і дівчат.
Мета: засудження війни. Художні засоби.
Антоніми: «весілля» - «розлука», «білі сукні» - «чоботи, зелені крила погон». Антитези: дівчинка, краса непорочна, любов ... і війна. Метафори: «зелені крила погон» підкреслює невизначеність майбутньої долі дівчаток: як птахи полетять вони в невідомі краї, що буде з ними там?)
V.Підсумок уроку.
1.Бесіда.
- Що об’єднує цих поетів?
- Чи потрібно писати про війну?
- Українські поети про війну .
2.Учні читають вірші.
В.Симоненка «Пам'ять»
О.Гончара «Танкіст»
В.Сосюри «Я знову плачу мимоволі…»
Л.Костенко «Мій перший вірш написаний в окопі…»
16.Слово вчителя.
У війни жахливе обличчя. Заповідь божа нам каже: «Не убий». І ми не повинні вбивати, але захищати свою батьківщину від ворогів потрібно. І смерть солдата, який захищає свою землю – це подвиг, це найвища честь. (Учень запалює Свічу Пам’яті).
Вчитель зачитує епіграф уроку.
Хай живі пам’ятають і нащадки нехай зрозуміють.
Цю в боях загартовану правду сувору солдат.
І каліцтва…, і смертельнії рани навиліт,
І могили…, де мільйони полеглих лежать.
С. Гудзенко
VI. Аргументоване оцінювання учнів.
VII. Домашнє завдання.
Вивчити напам'ять один із віршів.
Пам’ять. Василь Симоненко
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
Олесь Гончар – Танкіст
Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля —
Біля танка свого лежить.
Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще треба
В незайманих десь містах,
Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.
І руки його обгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють білі
На спаленій масці лиця!
Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь —
Напис на танку біліє: “Жди —
я вернусь!”.
Я знову плачу мимоволі…
Чому?.. Та хто б не плакать міг.
Ось люди, вирвані з неволі,
Ідуть по вулицях вузьких…
«Бабуся!.. Як вони терзали
Тебе… все клацав їх курок…»
Вона ж як з ночі проказала:
«І не питай мене, синок…»
Махнула зсохлою рукою
Й пішла… а серце – йок та йок…
«Дівчино мила, що з тобою?
Де васильковий твій вінок?
Дівчино, де твоє намисто?
Хто розгубив його між трав?..»
«Моє намисто у фашиста,
Вінок мій німець розтоптав…»
І очі зблиснули… З металу
Ті очі сині, як мечі…
«Я на городі зарубала
Його сокирою вночі…»
Пливуть, летять думки печальні,
Страшним усе здається сном.
Біля військової їдальні,
Як тіні, діти під вікном.
В руках у них відерця з жерсті…
Я чую сьози на щоці…
Це з вами, о мої обдерті,
Обідом діляться бійці…
Ще попливуть потоки крові,
Все далі будем ми іти,
Щоб повне люті і любові
До щастя серце донести.
1943 Р. ВОЛОДИМИР СОСЮРА
.
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.