960 РОКІВ ВІД ЧАСУ СТВОРЕННЯ ОСТРОМИРОВА ЄВАНГЕЛІЯ – ПЕРШОЇ ДАТОВАНОЇ ПАМ’ЯТКИ ПИСЕМНОСТІ КИЄВО-РУСЬКОЇ ДОБИ (1057)

Викладач української мови та літератури

спеціаліст І категорії

Удовіченко Наталія Василівна

Криворізький професійний

гірничо-технологічний ліцей

udovichenko10101980@mail.ru

097 269 03 85

О строммирове Єввангеліє — одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції. До виявлення у 2000 році Новгородського кодексу воно вважалося найдавнішою книгою, яка була створена на Русі.

Євангелія – своєрідний жанр, що виник у лоні християнства, у ньому синтезовані жанри історичної оповіді, притч, алегорій, загадок, прославлень, молитвослів’я, проповіді, моральних та культових настанов тощо; проте всі вони підпорядковані релігійно-догматичним завданням утвердження та сповідання віри в Христа;

«Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі та свят. Переписане у 1056–1057 рр. із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий «близьким» родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анжея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської). За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов’язувати із скрипторієм чеського бенедиктинського слов’янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці [2.].

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що давньоруська рукописна книга стояла біля витоків тисячолітнього шляху розвитку нашої культури. Остромирове Євангеліє писалося більше півроку. Оформлення книги вражає своєю красою яскравістю кольору, дивовижним орнаментом.

Мета роботи: розглянути історичне і культурне значення давньоруської рукописної книги Остромирове Євангеліє.

Об’єкт – одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції Остромирове Єввангеліє

Предмет – історичний шлях Остроммирового Єввангелія від витоків до нашого часу.

І сторія майже 1000-літнього Остромирового Євангелія має свої величні, сумні і повчальні сторінки. Перший її власник Остромир був невдовзі вбитий у військовому поході. Гадають, що потім Євангеліє було передане в новгородський Софійський собор, де зберігалось протягом декількох століть. На початку ХVIII ст. Остромирове Євангеліє згадувалось в описі придворної Кремлівської церкви, можливо, його вивіз Іван Грозний, який у 1570 р. знищив і пограбував Новгород. Зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що воно вперше було виявлено 1701 року (зазначено в описі одного з храмів московського Кремля). 1720 року відіслано, поряд з іншими старими книгами, за наказом Петра I в Санкт-Петербург. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі померлої Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу до Імператорської публічної бібліотеки (нині Російська національна бібліотека ім. М. Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург), де вона зберігається й донині. Рукопис було прикрашено перетином-окладом з коштовним камінням, через що він мало не загинув, бо 1932 року, розбивши вітрину, його викрав водопровідник. На щастя, зловмисник, відірвавши палітурку, закинув рукопис в шафу (за іншими даними — на шафу), де її незабаром знайшли. Його реставрували, але вирішили більше не переплітати. Остромирове Євангеліє, зшите в зошити, зберігається в спеціальному футлярі із старого дуба в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі

З початку XIX століття почалося наукове вивчення рукопису. Вперше «Остромирове Євангеліє» було видане А. X. Востоковим 1843 р. з додатком короткої граматики словника та грецького тексту, поданого під рядком. Для цього видання (не факсимільного, а набірного) був виготовлений спеціальний слов’янський шрифт, який був покликаний якомога точніше відтворити почерк оригіналу (Існує передрук: Wiesbaden, 1964). Пізніше вийшли й факсимільні видання (чорно-біле, 1883; кольорове подарункове у форматі оригіналу: Л.: Аврора, 1988). Неодноразово видавався текст пам’ятки. Його уривки входили до обов’язкової програми шкіл у царській Росії.

Матеріали «Остромирового Євангелія» були використані, в певній мірі, для створення сучасних граматики і словників старослов’янської мови. Пам’ятці та її мові присвячено чимало досліджень, однак мова цього рукопису, особливості його словника, як і раніше, вимагають ґрунтовного вивчення.

Євангеліє-апракос написане великим красивим уставним письмом, причому розмір літер поступово зростає до кінця книги (від 5 до 7 мм).

Апракос (від грец. Άπραξία неробочий, святковий) — різновид Євангелія або Апостола, інакше іменований «Тижневий Євангелієм (Апостолом)» або «Богослужбовим Євангелієм (Апостолом)», в якій текст організований не в природному порядку книг, а календарно, згідно з тижневими церковними читаннями, починаючи зі Святої (пасхальної) неділі. Зокрема, текст євангелій-апракосів починається першою главою Євангелія від Івана, а не Євангелія від Матвія, як прийнято в звичайних Чотириєвангеліях. Апракосами є багато найдавніших слов’янських євангельських рукописів Зографське євангеліє, Остромирове євангеліє і деякі інші.

Текст написаний двома стовпчиками по 18 рядків на сторінці площею близько 35х30 см. Рукопис складається із 294 аркушів доброго пергаменту, проте не найвищої якості: є аркуші із зашитими розрізами та з дірками, які були в аркуші ще до написання тексту. (Для виготовлення такої кількості пергаментних полотен потрібна була шкіра 175 телят). Ініціали, які яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом - найпомітніша особливість художнього оформлення «Остромирового Євангелія». Серед прикрас Остромирового Євангелія особливо виділяються мініатюри з зображенням трьох євангелістів – Іоанна, Марка, Луки, для четвертого, Матвія, залишено чистий аркуш, з якихось причин мініатюра так і не була намальована. Подання в Євангеліях зображень чотирьох її творців – широко поширена візантійська традиція. Готові малюнки підфарбовувалися різними природними барвниками, серед яких червона фарба (сурик або кіновар), золота фарба (порошок золота, який змішували з риб’ячим клеєм), коричнева (порошок руди) і т.п. З плином часу пергамент рукопису погнувся, місцями витерлись і обсипались фарби.

С вяткову пишність Остромировому Євангелію надають також заставки орнаментальні композиції, котрі відділяють і прикрашають початок кожного нового розділу книги. В Остромировому Євангелії міститься одна велика та 18 малих заставок, основний їх мотив – великі квіти з п’ятьма пелюстками. Виконані вони яскравими фарбами – червоною, зеленою, синьою і прописані золотом.

К ожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Каліграфічно виведені букви мають майже квадратну форму, проміжок між ними однаковий, слова одне від одного не розділені. Основним інструментом «добро писців» в той час було розчеплене і загострене гусяче перо, чорнило виготовляли з природних барвників та спеціальних чорнильних горішків Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнках заголовних літер, що зображають голови хижих птахів і фантастичних химер — крокодилів та саламандр. У складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (у профіль або фас).

П алеографічне дослідження рукопису показало, що перші 24 аркуші своєю каліграфією відрізняються від інших, котрі написані тією ж рукою, що й кінцева приписка Григорія. Також іншим почерком написані заголовки читань. Крім того, три мініатюри, які розміщені в рукопису, виконані в різній манері, що свідчить про творчість декількох художників-мінітюаристів. Українські вчені Р. Логвин, В. Пуцько, П. Толочко, Я. Запаско та ін. вважають, що над книгою працювало декілька художників та переписувачів. Отже, «Остромирове Євангеліє» – колективна праця, а диякон Григорій, очевидно, був головним упорядником і основним переписувачем рукопису.

В своїй приписці диякон Григорій не зазначив місце створення Остромирового Євангелія. Але немає сумніву, що саме Київ був місцем, де майстрам–художникам і переписувачам було на той час під силу виконання такого досконалого твору. Загальновідомо, що в ХІ ст. у Києві при Софійському соборі діяла велика бібліотека, яка налічувала близько 950 томів та великокняжий скрипторій, де працювали кваліфіковані каліграфи-переписувачі, перекладачі та художники.

О дні писали книги уставом – красивим парадним шрифтом, інші – ілюстрували їх кольоровими мініатюрами, орнаментальними заставками та ініціалами, і їх майстерність нічим не поступалась візантійським майстрам. Безумовно, що серед книг, укладених у скрипторії, було багато шедеврів, до цієї школи належить і виготовлення Остромирового Євангелія, та й за велику честь було замовити таку ошатну книгу саме в київських майстрів.

О днак, російські вчені припускаються різних думок про місце створення цього високохудожнього рукопису – називають або Київ, або Новгород, або придумують компромісне розв’язання: написана киянином в Новгороді. Митрополит Ілларіон (І. Огієнко) вступаючи на захист київського походження Остромирового Євангелія у своїй роботі «Українська культура» К., 1918 р., наводить висновки російського професора Н. Волкова (1897 р.) про те, що в мові Остромирового Євангелія нема новгородських прикмет. [6.] Сама форма письма, форма устава Остромирового Євангелія ясно свідчить про його київське походження, а не новгородське – бо тільки в Києві могли написати таку пишну книжку, як це Євангеліє. Література в Новгороді зачалась пізніше і тому до Новгорода везли книжки з Києва. Також відомий український історик І. Крипякевич у праці «Велика історія України» Л., 1935 р. [5]. відносить написання Остромирового Євангелія до Києва. Уже в наш час українські історики, зокрема академік П. Толочко відзначає: «Першою, з тих , що дійшли до нас, ілюстрованою книгою є «Остромирове Євангеліє», виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічниками у 1056 – 1057 рр. для новгородського посадника Остромира» [6.]. Вчений також пише, що за манерою виконання, кольоровим і орнаментальним вирішенням мініатюри рукопису нагадують київські перегородчасті емалі, а художні заставки тексту перегукуються з фресковим орнаментом Софії Київської. Академік Я. Запаско – дослідник давньої рукописної та друкованої книги – подає ґрунтовні висновки на користь київського родоводу Остромирового Євангелія. Він пише: «Щоб визначити родовід книжки, дуже важливо звернутися до її мови, а точніше, до своєрідних помилок, які для нас є ціннішими підказками. Переписувачі, хоча і ретельно дотримувались вже вироблених на той час давньоруських мовно-літературних норм, але вставляли слова тієї місцевості, де писалася книга. Так в мові кодексу не виявлено жодного випадку змішування «ц» і «ч» («цасть» замість «часть»), тоді як у новгородських мінеях 1096 та 1097 рр. таких замін «цоканій» повно. У свою чергу є помилки південно-руської вимови. Так 82 рази зустрічається своєрідна форма давального відмінку іменників чоловічого роду однини з суфіксами –ови, –єви («синови», «Авраамови», «Господєви»), перетворення «є» в «о» (Єлена – Олена). І це є поважною підставою міркувань про не новгородське походження кодексу. Але особливо виразно за київський родовід Остромирового Євангелія промовляє його багате і напрочуд високохудожнє оздоблення».

Ч удовою особливістю Остромирового Євангелія є його витіюваті ініціали (буквиці) – заголовні букви збільшеного розміру майстерно виконані на початку самостійних розділів тексту книги. Майже кожне читання починається зі слів: «Во время оно» або «Руче Господь». Тому в книзі багато ініціалів «В» та «Р». Так, наприклад, ініціал «В» повторюється 135 разів, але кожний з них відрізняється від інших. Орнаментальні переплетення вміло поєднані із зображенням казкових птахів, фантастичних звірів, таємничих людських облич, всі вони різнобарвні і надзвичайно красиві.

Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи.

На відміну від інших пам’яток XI ст. в «Остромировому Євангелії» спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків літерами ъ, ь. Ця фонетична особливість була загальною для старослов’янскої та інших слов’янських мов, тому руський переписувач за традицією добре передавав її на письмі, хоч вона в той час вже зникала. Там же, де в XI ст. вже спостерігалися відмінності між старослов’янською мовою та руськими особливостями, переписувач мимоволі їх змішував. Це дозволяє ідентифікувати «Остромирове Євангеліє» як один з перших пам’ятників старослов’янською мовою.





Висновок
Отже, Остромирове Євангеліє є найдавнішою датованою російською рукописною книгою. Оригіналом Остромирове Євангелія ймовірно було Євангеліє югославського походження. Ця книга написана давньоцерков- нослов’янською мовою. Остромирове Євангеліє написано на високоякісному пергамені. Рукопис виконано «статутом» - стилем, висхідним до візантійського уніціального письма. Загальне оформлення Остромирове Євангеліє, з текстом у два стовпці, заголовками виконаними золотом, розлогими полями і численними візерунками, слід в цілому візантійської традиції. На відміну від інших пам’яток XI ст. у Остромирове Євангеліє спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків. Дана особливість була загальною для старослов’янської та інших слов’янських мов, тому російський переписувач за традицією добре передавав її на письмі, хоча вона в той час вже зникла. В даний час Остромирове Євангеліє знаходиться у Російській національній бібліотеці в Санкт - Петербурзі. Так як Остромирове Євангеліє є одним з найкоштовніших пам’ятників світової культури то доступ до нього мають тільки хранителі книги. Але з 1988 року ця книга стала доступна більш широкому колу читачів, так як було випущено в світ факсимільне видання п’ять тисяч примірників.













СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



‹
›