Контрольне аудіювання

та

читання мовчки

Зміст

І. Контрольне аудіювання:

5 кл. Кошеня ……………………………………………………………… …………2

5 кл. Микола Чудотворець ……………………………………………………………….4

6 кл. Андрійко і вовк……………………………………………………………. ……….6

6 кл. Шлях до мрії ………………………………………………………………...............9

7 кл. «Георгіус зі Львова» ………… ……………………………………………. …… .12

7 кл. Народні співці ……………………………………………………………………...15

8 кл. Давня фортеця і «княжий город»……………………………………………. …..18

8 кл. На добраніч…………………………………………………………………………21

ІІ. Контрольне читання мовчки

5 кл. В учнях у дяка ………………………………………………………………………..24

5 кл. Лелека …………………………………………………………………………………26

6 кл. Дикі гуси ……………………………………………………………………………. ..28

6 кл. Полковник Морозенко ………………………………………………………………..31

7 кл. Коли з’явилася гривня ………………………………………………………………..34

7 кл. Неопалима купина ……………………………………………………………….........37

8 кл. Шрами на скалі …………………………………………………………………..........40

8 кл. Шевченко - художник………………………………………………………………….43

Список використаної літератури……………………………………………………………47

Тема: Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття чуйності, доброти, милосердя.

Тип уроку: перевірка здібностей учнів сприймати текст на слух.

Міжпредметні зв'язки: з природознавством.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) читання учителем тексту;

Б) відповідь учнів на задані запитання.

Кошеня

Надійшов день, коли вперше після літньої перерви Ва­силько пішов до школи.

Несподівано хлопчик почув жалібний писк. Під тином повзало плямисте кошеня. Василько схилився над ним. Кошеня було зовсім маленьке, та вже дивилося на світ ка­ламутними оченятами. "Хтось викинув, - подумав хлоп­чик. - Пропаде тут!" Кошеня ткнулося носом Василькові в черевик і затихло.

- Ох, ти ж, дурненьке! Хочеш молока? Не пропадати ж тобі. Маєш справу з Васильком. Зрозуміло?

Василько підняв кошеня, подумав, озирнувся і сховав його в сумку. Нічого йому не станеться, якщо посидить у сумці. "А після уроків додому візьму, - вирішив хлопчик. - Мати давно хоче завести кішку".

.. .Коли задзеленчав дзвоник і всі учні посідали за парти, до класу ввійшла синьоока дівчина. Вона була в сірому вбранні, гладенько зачесана. Перед Васильком зринув спекотний день і винесений ним кухоль з водою, до якого спрагло припала синьоока дівчина Маруся. Тільки всі шко­лярі називали її тепер Марією Павлівною, бо вона була їхньою новою вчителькою, ця лісникова донька.

Серед десятків дитячих облич вона теж упізнала Ва­силька. Упізнала його очі-черешні й білі пір'їнки вицвілих брів. Учителька усміхнулась до хлопчика, і він зрозумів, що й вона його впізнала.

Раптом почувся дивний звук. Здригнувшись, Василько схопився за сумку. Так і є, кошеняти в сумці вже нема... Як же воно вилізло?

У класі всі наче завмерли. У тиші виразно пролунало ніжне "няу-у!" Тієї ж миті розлігся дружний сміх дітей, шко­лярі кинулись шукати під партами порушника спокою, і незабаром кошеня вже було на столі в Марії Павлівни. Коли в класі знову настала тиша, вчителька запитала:

- Хто ж це з вас, діти, приніс його?

Василько боявся звести на Марію Павлівну очі. Отак осоромитися. Та ще в перший день шкільного навчання! Ні, він нізащо не зізнається! Тільки чому це так важко дихати? Наче камінь проковтнув... Учителька чекала, але всі мов­чали.

- А я не думала, - нарешті мовила вона, - що в класі є боягузи, які бояться сказати правду.

"Однаково не скажу, - подумав Василько, похнюпив­шись. -Адже ніхто не взнає... Як довго тягнеться оця хви­лина! Хоч би вже швидше дзвінок!"

Ось учителька сіла на стілець. Ось вона знову встала, погладила кошеня.

- Ну що ж, - сказала, - якщо ніхто не хоче зізнатись, то я візьму його собі. Яка в нього смішна мордочка! І лапки в чорних шкарпетках, а хвостик - білий!

Подумавши, вона провадила:

-А може бути, що тому, хто приніс кошенятко, шкода з ним розлучатись? Тоді я...

Вона злегка відсторонила кошеня від себе. Василько підняв голову:

- Ні, не шкода, - раптом вихопилося в нього. - Я іншо­го візьму!

Зрозумівши, що він виказав себе, Василько побачив, як насупились у Марії Павлівни брови і як вона воднораз не може стримати усмішки. І в той же час Василько неспо­дівано відчув, що він знову дихає легке і вільно.

• Хтось викинув, - пояснив він учительці. - Малень­ке... Пропало б... Ну, я взяв... А потім... потім...

• Що сталося потім - зрозуміло, Васильку, - промовила Марія Павлівна. -Утому, що ти взяв кошеня, немає нічого поганого. Я, мабуть, сама б так зробила. Тільки чого ти зразу не зізнався? Хіба ти боягуз?

- Ні, я не боягуз, - прошепотів Василько. - Мені було соромно...

(За О.Донченком)

( 489 сл.).

♦ Завдання

На кожне із запитань вибрати відповідь.

1. Василько побачив кошеня

а) на дорозі;

б) під хатою;

в) під тином;

г) під кущем.

2. Кошеня було

а) зовсім чорне;

б) біленьке;

в) смугасте;
г) плямисте.

3. Василько взяв кошеня

а) щоб погратися;

б) щоб комусь подарувати;

в) щоб урятувати;

г) щоб кудись занести.

4. Василько сховав кошеня

а) за пазуху;

б) в кишеню;

в) у сумку:

г) під пахву.

5. У новій учительці Василько впізнав дівчину

а) яка розпитувала в нього дорогу;

б) якій він виніс кухоль води:

в) з якою він познайомився в поїзді;

г) яку зустрів у лісі.

6. Марія Павлівна була

а) дочкою вчителя;

б) дочкою директора;

в) дочкою коваля;

г) дочкою лісника.

7. Нова вчителька впізнала Василька

а) по голосу;

б) по очах і бровах;

в) по ластовинню;

г) по усмішці.

8. Побачивши в класі кошеня, нова вчителька
а)злякалася;

б) розгубилася;

в) розгнівалася;

г) здивувалася.

9. Те, що Василько підібрав кошеня, викликало в учи­тельки

а) розчарування;

б) здивування;

в) розуміння:

г) заперечення.

10. Опишіть свою улюблену тваринку (5-6 речень)

Тема Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття любові до традицій нашого народу.

Тип уроку: перевірка здібностей учнів сприймати текст на слух.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

а) читання учителем тексту;

б) відповідь учнів на задані запитання.

...Минули дні, і не раз можна було бачити Сіроманця в ярах за висілком: він сидів і терпляче чекав, доки Андрійко Лях накатається на лижах з однокласниками. Хлопчики гасали навколо вовка, перекидались, падали, виходило часом не без бійки і сліз: тоді Сіроманець подавав голос, і вся ватага рушала за ним снігами у виселок додому.

Льотчики видовбали ломами у мерзлій землі Сіроманцеві яму під лісосмугою, вкрили її соняшничинням, і він став там жити, аби не нюхати бензину в гаражі. Їсти йому приносили, та він тепер і сам добував дещо в полях, щоб не засиджуватись.

Невдовзі трапилася пригода. Після обіду Андрійко взяв лижі і пішов у степ. Стемніло, але хлопця все не було. Мати оббігала всі будинки — нема. А тут почалася заметіль.

Петро Лях, як птах проти бурі, заточуючись і провалюючий в темно-білі снігові вирви, подався до лісосмуги, до вовчого пристановиська.

Вітер розніс соняшничиння, яма завалена снігом, вовка не були.

В цей час вовк тяг Андрійка за комір. Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувалися в яр — отут сіроманцеві доводилося похекати та попріти. Тоді вовк закидав Андрійка собі на спину, розсував грудьми свіжий сніг, лапи ставали на твердіше, і вони посувалися до висілка. Андрійко обнімав вовки руками й ногами, щоб не зсуватися, щоб вовкові було легше.

Льотчики з ракетницями й ліхтарями вийшли за лісосмугу, але що побачиш у цьому сніговому ревінні?

Вовк поклав Андрійка на сніг і почав рити у снігу яму. Вирив яму, зсунув туди Андрійка і сам ліг біля нього. Почувши постріли ракетниці, він вискочив з ями й завив. Так він не вив ще ніколи. Він усе своє життя завивав з голоду або з горя. Тепер в його завиванні була надія й радість.

Андрійків тато й льотчики поскидали з себе кожухи, щоб легше було бігти, й кинулись на вовчий голос. Коли вони підбігли, знесилений вовк лежав на снігу. На його спині лежав Андрійко.
(600 слів) (За М. Вінграновьким)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Вітром вовка закотило:

а) у поле;

б) у степ;

в) у ліс;

*г)у лісосмугу. (0.5б)

2. Змерзлого вовка знайшли:

а) солдати;

*б) льотчики;

в) спортсмени;

г) колгоспники. (0,5б)

3. Що вовк живий, Андрійко зрозумів із того, що:

а) він ледь помітно дихав;

б) він поворушився;

*в)під його пащею трохи відтав сніг;

г) з його очей викотилася сльоза.(0,5б)

4. Андрійко самотужки потягнув вовка:

а) до хати;

б) до сараю;

в) до клуні;

*г) до гаража. (0,5б)

5. Видужавши, Сіроманець оселивсь

а) у гаражі;

б) у сінях;

*в)у вистеленій соняшничинням ямі під лісосмугою;

г) у виритій ним норі під корінням старого дерева. (0,5б)

6. Андрійко та Сіроманець потрапили:

а) під зливу в лісі;

б) у викопану мисливцями яму;

в) в ополонку на річці;

*г) у заметіль у степу. (0,5б)

7. Потрапивши у скруту, вовк:

а) покинув Андрійка, щоб урятуватися самому;

*б)тягнув Андрійка то за комір, то на спині;

в) ніс Андрійка перед собою, вхопивши зубами за одяг;

г) котив Андрійка перед собою. (0,5б)

8. На пошуки хлопця люди вирушили:

*а) з ракетницями й ліхтарями;

б) з ракетницями й рушницями;

в) з ліхтарями й рушницями;

г) з ліхтарями й лопатами. (0,5б)

9. Вовк вирив у снігу яму, щоб:

а) закопавши хлопчика, позбутись його;

б) залізши в яму, лягти під хлопчикове тіло й так перечекати заметіль;

*в) затуливши від вітру й морозу, зігріти хлопчика від морозу;

г) хлопчик у ямі чекав, поки вовк приведе людей. (0,5б)

10. Коли підбігли люди, Андрійко:

а) сам лежав у ямі;

б) лежав у ямі поруч із вовком;

в) лежав біля ями поруч із вовком;

*г) лежав на спині у вовка. (0,5б)

11. Головна думка опрацьованого тексту:

а) засудження людської нерозважливості й необережності;

б) не потрібно підпускати до себе тварин;

*в) ствердження того, що милосердя породжує милосердя;

г) засудження неуваги батьків до власних дітей. (0,5б)

12. Підтверженням того, що дружба з хлопчиком замінила вовчу натуру, є те, що :

а) хижак оселився за лісосмугою у ямі;

б) вовк супроводжував хлопчика на прогулянках;

в) вовк жив у будинку з хлопчиком;

*г) в його завиванні вперше бриніла надія на порятунок дитини й радість. (0,5б)

13. Дати розгорнуту відповідь на питання «Чи можлива дружба людей з хижаками?» (6б)

Тема Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття прекрасного.

Тип уроку: перевірка здібностей учнів сприймати текст на слух.

Міжпредметні зв'язки: з природознавством.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) читання учителем тексту;

Б) відповідь учнів на задані запитання.

Шлях до мрії

Варто мені а чи в лісі, чи на узліссі побачити одиноку велетен­ську сосну, одну з тих, що звуться корабельними, як перед очима враз постане та єдина на весь лісок сосна в Закревщині, неподалік від Десни на терені мого рідного села. Поруч з нею росла шолудива, покручена древесним паралічем сосонка. Ця сосонка таки ж сягнула половини материнського зросту, доп'яла вершечком до того місця, де рясніло сухе зламане та напівзламане суччя. Докарабкавшись до нього, мов по драбині, мій товариш Павлусь чіпко, по-котячому вибирався на вершину сосни.

— Ну, чо боїшся, чо боїшся? - заохочувально уїдав Павлусь. - По оцій малій вгору та вверх, а там хватайся за сучки, обхоплюй ногами велику сосну та й перебирай, мов на щаблях. Незчуєшся, коли й Київ побачиш...

Київ побачиш... Ні, тут вже не задумуйся. Як не ризиковано, а мусиш ризикувати. Бо без цього взагалі нікого й ніколи не по­бачиш.

Опісля довгих вагань зважуюсь. Почуваюся, немов уві сні, тремчу всім сухорлявим тільцем, тремтить і сосонка, як не озветься людським голосом: куди ж ото тебе несе, дурню, звалишся - і кіс­ток не збере мама.

Головне - не дивитися ні вниз, ні вгору. Головне - пильнува­ти сучків, якими сосна була обтикана зусібіч, та міцно обіймати ногами теплий сосновий стовбур.

Відігнавши геть сторонні думки та сумніви, перекинув ногу з со­сонки в сторону сосни, став на ледь помітний сучечок і незчувся, як приліпився до гарячого стовбура велета.

Сосна стояла рівно, твердо на землі. І враз подалася убік, якась сила повела її донизу, і я мимоволі вчепірився обіруч в гілляку, обняв її цупко й відчув під самим серцем оте неприємне скімління й порожняву, явище, що пізніше, у вік космонавтики, буде назва­но феноменом невагомості. Мало не втратив свідомості, бо здалося мені, що зламав вершину сосни й зараз фуркну з нею на землю, залишену так необачно.

Не відразу допетрав, що вершина сосни «ходить», розкачується в боки, вигинається, по-своєму танцює. Призвичаївся, оговтався й тільки тоді осміливсь озирнутись навколо. Ой лелечко, що я тіль­ки уздрів з тієї високості! Рідний хутір був просто під ногами, вулиці вузенькі, покручені, переплетені, люди, коні, уся інша жива істотність немов комашки повзали.

Сусідні села були на видноті. Серце скалатнулось радісно - золо­том сяйнули церковні бані. Так яскраво, так святково, що відразу додумалось - так могло бути лише в Києві. Приглянувся пильніше й зрозумів - не Київ це, а Моровськ, велике село за Десною.

Моровськ - це вже відкриття, але все ж то був не Київ. Київ десь там, у далині, на обрії, а чи, може, й за обрієм. Не моргаю­чи, дивився-вдивлявся за обрій, але якийсь час, окрім серпанко­вої димки, не помітив нічого. І вже тільки тоді, коли очі мало не вилізли з орбіт, засльозилися та защеміли безпричинно, я уздрів нерукотворне диво. На півдні безладно застигло громаддя білявого хмаровиння, що лежало нерівним зубчастим нагромадженням гір­ських узвишень та темних урвищ і проваль.

Обчепіривши обома руками вершину сосни, заклякнувши в жор­сткому сідлі, не помічаючи того, що дерево ходить туди-сюди, ви­гинається в усі боки, а я, глибоко тамуючи в серці всі сторонні переживання, з побожністю до баченого пильно розглядав далекий обрій, вникав у те громаддя, що непомітно прибирало нових конту­рів і форм, і був переконаний, що перед моїм зором відкривались усе нові й нові деталі того дива, яке я виплекав у своїй уяві, у яке я вірив так, як набожна людина вірить у речі, яких вона ніколи не бачила, яких абсолютно не розуміє.

Таким уперше відкрився моїм очам віковічний Київ, величний, прекрасний і незбагненний.

(548слів) (За Ю. Збанацьким)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Побачивши корабельну сосну, автор згадує сосну в:

*а) Закревщині;

б) Залуччині;

в) Золещині;

г) Затріщиш. (0,5б)

2. Поруч з нею росла сосонка, покручена:

*а) древесним паралічем;

б) вітрами й дощами;

в) древесною подагрою;

г) древесним склерозом. (0,5б)

3. Товариша звали:

*а) Павлусь;

б) Петрусь;

в) Пилипко;

г) Прокіпко. (0,5б)

4. Із сосни хлопці мали побачити:

*а) Київ;

б) Чернігів;

в) Черкаси;

г) Конотоп. (0,5б)

5. Коли сосна похилилася, хлопець відчув під самим серцем:

*а) неприємне скимління й порожняву;

б) великий страх і відчай;

в) як повіяло холодком;

г) як смокче під ложечкою. (0,5б)

6. З висоти рідний хутір був просто:

*а) під ногами;

б) під носом;

в) під сосною;

г) під руками. (0,5б)

7. Сусідні села були на:

а) виднокрузі;

*б) видноті;

в) виду;

г) овиді. (0,5б)

8. Серце скалатнулося радісно, бо:

*а) золотом сяйнули церковні бані;

б) закучерявився далекий ліс;

в) побачив київські гори;

г) блиснула золотом Лавра. (0,5б)

9. Поглянувши пильніше, зрозумів — не Київ це, а:

*а) Моровськ;

б) Мокровськ;

в) Маровськ;

г) Меровськ. (0,5б)

10. Нерукотворне диво — це:

*а) громаддя білявого хмаровиння;

б) громаддя сіруватого хмаровиння;

в) громаддя рожевого хмаровиння;

г) громаддя блакитного хмаровиння. (0,5б)

11. Хлопець вірив у диво, як набожна людина вірить у речі, яких вона:

*а) абсолютно не розуміє;

б) ніколи не відчувала;

в) ніколи не торкалася;

г) абсолютно не відає. (0,5б)

12. Хлопцеві відкрився віковічний Київ:

а) далекий, омріяний і милий;

б) чудовий, золотоверхий і чарівничий;

в) красивий, замріяний і незвіданий;

*г) величний, прекрасний і незбагненний. (0,5б)

13. Скласти твір на тему: «Цікавий день мого життя» (6 б)

Тема Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття поваги до наших земляків.

Тип уроку: урок контролю та перевірки здібностей учнів сприймати текст на слух.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) читання учителем тексту;

Б) відповідь учнів на задані запитання.

Читання тексту вчителем.

«Георгіус зі Львова»

Син дрогобицького ремісника Юрій Котермак був ще зовсім малим, коли померла його мати.

Батько мріяв, щоб син став ученою людиною, й послав його в науку до дяка.

Юрій швидко навчився грамоти і виявився найкращим учнем. Якось дяк сказав учням: скоро вони побачать затемнення сонця. Деякі не повірили: звідки він може те знати? Та ось настав день, і вони, вражені, спостерігали затемнення. Люди плакали, боялися, що настав кінець світу. Але дяк заспокоїв їх: скоро сонце знову буде таким, як завжди. І справді, незабаром затемнення зникло, сонце повернулося на небо. Навчитель пояснив: він вирахував це явище за книгами. Його слова особливо вразили Юрія Котермака. Він вирішив учитися, щоб стати звіздарем і знати все, що відбувається в небі. Так і з'явилася в нього мрія поїхати згодом по науку за кордон. Але тут і впа­ло на його дитячі плечі нове нещастя — помер батько. Лишився Юрій круглим сиротою.

Дрогобицькі власті не лишили його напризволяще: влаштува­ли писарчуком у Львові, де хлопець мав змогу не тільки працю­вати, а й навчатися. Юрій удосконалював знання з латини, вив­чав інші мови. Львівські купці часто брали Котермака з собою до інших країн. У Львові хлопець закінчив кафедральну школу, а в 1469 році він — уже студент Краківського університету.

Ходить на лекції з філософії, астрономії, медицини й математики. І ось нарешті весь курс наук завершено. Він успішно складає екзамени, йому присуджують звання магістра. Тепер має право сам читати лекції в університеті.

Але Юрій мріє побувати в інших країнах, що славляться своїми науковими центрами, йому сняться бібліотеки з тими книгами, яких ще не читав.

І ось із валкою купців він вирушає до знаменитого італійського міста Болонья, де є відомий на всю Європу університет. Влаштовується туди викладачем і кілька літ читає лекції з астрономії. У Болоньї пише свою знамениту наукову працю з астрономії, потім з'являються праці з інших наук.

Але жив славетний учений надзвичайно бідно. Плата за читання лекцій в університеті була мізерною, а багатих покровителів Котермак не мав.

А його праці вже переписують у Франції, Німеччині, Угорщині. Він давно став відомим на всю Європу. Астроном, філософ, медик, письменник — і все це одна людина: Юрій Котермак, однаково талановитий у різних науках і літературній творчості.

1481 року в Болоньї обирали ректора університету. Поміж імен претендентів на цю почесну посаду було названо і його ім'я. І яке було здивування Юрія Котермака, коли він дізнався результати голосування: від цього дня ректор — Юрій Дрогобич (так називали нашого геніального земляка в Болоньї).

А в Європі вже з'являється книгодрукування. Наукові праці Котермака розходяться по світу, тепер вони є в бібліотеках усіх університетів.

Скінчився період його перебування на посаді ректора. Котермак виношує мрію повернутися на батьківщину. І ось він — на ріднй землі. Сумними новинами зустріла вона його. Спустошливі набіги татар, чергове зруйнування Києва, пограбовані храми. Вче­ний шукає, де застосувати свої знання й талант, але не знаходить, а він так прагне прислужитися рідному краєві. Нарешті рішен­ня прийнято: поїде до Кракова й опікуватиметься тим, аби здіб­ні юнаки з України здобували освіту в тамтешньому університеті.
Тут він — професор медицини. На все місто йде добра слава і про лікаря-практика Юрія Дрогобича (ще його називали Георгієм з Русі і Юрієм зі Львова). Він зціляє багатьох хворих, сам винаходить і виготовляє ліки. Тепер Котермак носить титул «королівського лікаря Георгіуса зі Львова». Його лекції в університеті слухає славетний у майбутньому вчений Миколай Коперник. Юрія Котермака постійно оточують студенти з Ук­раїни, яким він активно допомагає. Так. недаремно він обрав Краків — найближчий до рідного краю вузівський центр.
Починався 1494 рік .

Котермак почувався зле — доймали хвороби, бо не минулися безслідно бідування й життя надголодь у студентські літа. 4 лютого в одній із книг краківської бібліотеки з'явився лаконічний запис: «Георгіус Дрогобич помер тут у третій день тижня (вівторок) близько 23-ї години»,

(602 сл.) (Федір Михайленко)

Проведення тестування.

1. Батько Юрія мріяв, щоб син...

а) став багатим;

в) став гарним майстром;

б) став щасливим;

* г) став ученою людиною.

2. Мрія вивчитися, щоб стати звіздарем, виникла у хлопця під враженням того, що:

а) хлопець побачив сонячне затемнення;

* б) дяк передбачив затемнення сонця;

в) хлопчик злякався затемнення;

г) він дуже поважав дяка, а той розповідав про звіздарів.

3. Після смерті батька Дрогобицькі власті...

а) лишили хлопця напризволяще;

б) допомагали йому харчами;

*в) влаштували писарчуком у Львові;

г) відправили його на навчання у Львів.

4. У 1469 році Юрій Котермак став студентом...
* а) Краківського університету;

б) Львівського університету;

в) Болонського університету;

г) Києво-Могилянської академії.

5. У Болоньї Котермак пише свою знамениту працю з:
а) фізики;

б) філософії;

*в) астрономії;

г) медицини.

6. Жив славетний учений...

а) у розкошах;

б) не в розкошах, але на життя вистачало;

в) просто;

* г) надзвичайно бідно.

7

Юрій Котермак — енциклопедист, але він не був:

а) письменником;

*б) хіміком;

в) медиком;

г) філософом.
8. 1481 року Ю. Котермака обирають ректором:
а) Краківського університету;

*б) Болонського університету;

в) Дрезденського університету;

г)Варшавського університету.

9. Юрієм Дрогобичем називали нашого геніального земляка в:

а) Кракові;

*б) Болоньї;

в) Києві;

г) Львові.

10. Дати розгорнуту відповідь на запитання: чому Юрій Котермак вирішив прислужитися рідному краєві після повернення на батьківщину? (3 б)

Тема Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття чуйності, доброти, милосердя.

Тип уроку: урок контролю та перевірки здібностей учнів сприймати текст на слух.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

а) читання учителем тексту;

б) відповідь учнів на задані запитання.

Читання тексту вчителем.

Народні співці

Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. Попередниками кобзарів були музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла. У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив творив співець Митуса. Як свідчать найдавніші джерела, кобза була досить розповсюдженим музичним інструментом, і попервах грали на ній не лише сліпі люди, як це склалось пізніше. Найдавніша кобза мала тільки три струни. З часом інструмент ускладнювався. Це, зокрема, засвідчує збільшення кількості струн. У другій половині XIX століття кількість струн і приструнків (так називаються короткі струни, що розміщуються на правій стороні деки) збільшується. Наприклад, на бандурі кобзаря М. Ригоренка з Полтавщини їх було вісім, на бандурі О. Вересая з Полтавщини — дванадцять, а на інструменті Ф. Гриценка-Холодного — сорок п'ять!

Зрозуміло, що збільшення кількості струн до декількох десятків потребувало дедалі більшого хисту, спеціальної підготовки і поступово приводило до професіоналізації. Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж бага­тьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасника­ми подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун.

Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню «На війну...». Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнався, що як поет зростав на високопатріотичних думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзарем».

Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя. Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так , як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі - творці, які самі складають і виконують думи й пісні.

До нас дійшли імена лише кількох творців, зокрема, це кобзарі Михайло Кравченко, Петро Ткаченко, Степан Пасюга, Федір Кушнерик, Євген Мовчан, Євген Адамцевич.

Остап Вересай належав до другого типу кобзарів і був блискучим імпровізатором. Виконуючи думи, Остап Вересай умів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, викликаної втратою козаками свого побратима, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, емоційні піднесення й спади голосу, поєднання речитативу й розлогого співу, що, разом із майстерною грою на кобзі, справляло незабутнє враження.

Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая ста­новило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт піс­ні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю. Це був справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантажен­ня. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая і зроби­ло його ім'я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай пробуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття.

(536 сл.) (За І. Шаровим)

Виконання післятекстових завдань.

1. Кобзарство своїм корінням сягає часів:

а) хрещення Русі;

б) Богдана Хмельницького;

в) монголо-татарського іга;
г) Київської Русі. *

2. Про співця Митусу згадується:

а) Повісті минулих літ;

б) Галицько-Волинському літописі; *

в) Історії русів;

г) Літописі Самовидця.

3. Кобзарі були творцями:

а) дум та історичних пісень;

б) народних пісень;

в) балад та дум;

г) історичних та соціально-побутових пісень. *

4. Хто з названих історичних осіб не був героєм дум:

а) Байда;

в) Іван Мазепа;

б) Самійло Кішка;

г) Іван Богун.

5. Кобзарі більш за все любили пісню:

а) «Ой на горі та й женці жнуть»;

б) «За світ встали козаченьки»;

в) «Пісня про козака Голоту»;
г) «На війну...». *

6. Найдавніша кобза мала:

а) 6 струн;

в) 7 струн;
б) 3 струни; *

г) 16 струн.

7. Короткі струни, що розміщуються на правій стороні деки називаються:

а) приструнки; *

в) додаткові струни;

б) підструнки;

г) псевдоструни.

8. Збільшення кількості струн приводило до:
а) модифікації кобзи;

б) професіоналізації; *

в) ускладнення-гри та відмови від цього інструмента;

г) винайдення арфи.

9. Незрячі кобзарі були...

а) жебраками;

б) бідняками, що випрошують собі на життя;

в) безпритульними мандрівниками;

г) професійними виконавцями. *

10. Розкажіть про типи кобзарів. Чим їхня творча манера вирізняла їх з-поміж інших? (3 б)

Тема Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття поваги до наших земляків.

Тип уроку: урок контролю та перевірки комунікативних здібностей.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

а) читання учителем тексту;

б) відповідь учнів на задані запитання.

Читання тексту вчителем

Давня фортеця і «княжий город»

Сучасне село Седнів, що на Чернігівщині, у часи Київської Русі називалося Сновськом і було містом.

Отож, як стверджують історики, починаючи з X століття Сновськ був однією з найукріпленіших фортець Київської Русі. По задньому кордону або в тилу всіх перерахованих садиб тягнувся вал, рештки якого, хоч у зруйнованому вигляді, але збереглися за училищем у садибі Єфимова, далі — за цвинтарем, у другій садибі того ж власника, і, нарешті, в садибі Страмоуса.

Великий же відтинок валу, у довжину сажнів до 35-ти при висоті 5 аршин, добре вцілілий і тягнувся від дороги до цвинтаря Георгіївської церкви, на жаль, було розрито у 1896 році. При розкопці цього валу видно було зітліле на порох дубове дерево; це залишки частоколу. Знесено також давно і частину валу біля цвинтаря. Це і є ті залишки, що дали нам повну можливість встановити і вказати як площу давньої фортеці, так і напрямок самого валу. За валом цим глибокий природний рів, утворений весняними водами, які, до речі, і тепер поблизу Седнева ріжуть рови досить великі. Прилегла до фортеці права стіна цього великого і дуже довгого рову чи яру, в тих місцях, де майже прямовисно вона спускається до його дна, лише вирівняна і зроблена крутішою; в місцях же, де спуск до яру був ніби перерваний, у довжину на п'яту частину версти, викопано штучний рів і насипано вал, а за ним - крутий спуск до яру. Як вал, так і рів, щоправда не глибокий, всього аршинів 5 — 6, добре зберігся і, знахо­дячись на південно-західному боці фортеці, лежить сажнів на чотири нижче підошви першого валу.

Така фортеця з півдня, заходу і частково півночі, зі сходу ж вона закінчується урвищем, що спускається до річки Снов; з цього боку вона красива і неприступна, оскільки здіймається на 15 - 17 сажнів над рівнем води. Біля училища в неї є перешийок між ровом і обривом, де були ворота, що вели до фортеці, другі ж були там, де дорога мимо Домарчука.

Фортеця ця, що наочно видно і нам, являла собою твердиню.

У ній знаходилися висока дерев'яна вежа, звідки вели спостереження за ворогом, церква на честь Георгія на горі, яку нині звуть Дяковою.

На місці цьому є велика котловина, де, як свідчать народні перекази, й стояла здавна церква. Старі люди ще зі своїх дитячих років пам'ятають тут декілька давніх могил і надгробний пам'ятник -кам'яний хрест 1650 року, який стоїть і досі. Батьки їхні казали, що тут стояла стара Георгіївська церква...

Жили ж сновейці хуторами за фортецею...

У другій половині XII століття Сновськ, як ми вже знаємо, стає центром удільного князівства, а відтак фортеця розширюється за рахунок «княжого міста», що виникає на території сучасної садиби Лизогубів. Опис її також знаходимо у історичній розвідці О. Балики 1902 року:

«Ця частина фортеці не мала природних ровів і була оточена з усіх боків, за винятком східного, що являв собою кручу над річкою, насипаним валом, а за валом був виритий. У цій частині фортеці була дерев'яна вежа, князівські будівлі; воріт же було троє: із городнянської дороги, чернігівської і березнянської».

Хто ж князював в удільному Сновську? Літописні дані досить скупі, та все ж називають деякі імена, пов'язані з цими події.

Першим відомим удільним сновським князем перед нами постає Ізяслав Давидович, брат чернігівського князя Володимира Давидовича. Обидва - онуки Святослава Ярославовича, котрий 1068 року переміг під Сновськом половців. Згадка датована вереснем 1149 року, коли великим київським князем став Юрій Долгорукий. Останній на прохання свого союзника, новгород-сіверського князя Святослава Ольговича, викликає Володимира до Києва, де Святослав йому сказав: «Ти держиш мою вотчину», відтак Святослав взяв у свого двоюрідного брата «Курськ з Посем'ям, і Сновську тисячу в Ізяслава, і Клечеськ, і всі дреговичі. І так, уладнавшись, вони роз'їхалися». Варто додати, що згодом Ізяславу Давидовичу випало стати князем чернігівським, а потім і Великим князем київським, помер він навесні 1161 року.

Під 1203 роком бачимо ще одного сновського князя - Ростислава Ярославича: він «веде Мстислава Володимировича у Сновськ до себе». Збереглися свідчення, що цей князь у 1191 - 1192 роках ходив разом з іншими князями на половців, його дружиною, згідно з Любецьким синодиком, була Всеслава чи, можливо, Євпраксія. Сам же князь мав християнське ім'я Іван.

Отож, до нас дійшли імена лише трьох удільних седнівських князів.

Найостанніше згадування Сновська доби Київської Русі позначене кінцем 1234 року, коли державу знову охопила громадянська війна і київський князь Володимир Рюрикович і Данило Галицький «пішли грабувати землю (Чернігівську), і взяли багато городів на Десні. Тоді ж взяли вони і Хоробор, і Сосницю, і Сновськ, і багато інших городів».

А через п'ять років Чернігово-Сіверщину спустошила орда монголо-татарського хана Менгу. Лиха доля спіткала тоді і Сновськ...

(743 слова)

За В. Сапоном

Завдання

1. Як за часів Київської Русі називалося село Седнів?

а) Чернігів;

б) Сновськ; *

в) Смоленськ;

г) Сіверськ. (0,5 б)

2. Місто було побудоване як:

а) фортеця; *

б) терем;

в) неукріплене поселення;

г) княжі палати. (0,5 б)

3. Чи збереглися залишки стародавнього міста на початку X ст.?

а) збереглися погано; *

б) не збереглися зовсім;

в) збереглися досить добре;

г) не могли зберегтися. (0,5 б)

4. Коли було розрито частину валу від дороги до цвинтаря Геор­гіївської церкви?

а) 1789 р.;

б) 1896 р.; *

в) 1902 р.;

г) 2001 р. (0,5 б)

5. Де жили стародавні сновейці?

а) у фортеці;

б) у замку;

в) хуторами за фортецею; *

г) за ровом. (0,5 б)

6. Коли Сновськ став центром удільного князівства?

а) IV ст.;

б) X ст.;

в) IX ст.;

г) XII ст. *(0,5 б)

7. Хто був першим удільним сновським князем?

а) Володимир Давидович;

б) Святослав Ярославич;

в) Володимир Ольгович;

г) Ізяслав Давидович. *(0,5 б)

8. Коли Святослав Ярославич переміг під Сновськом половців?

а) 1068 р.; *

б) 1234 р.;

в) 1086 р.;

г) 1680 р. (0,5 б)

9. Як звали дружину Ростислава Ярославича?

а) Предслава;

б) Ярослава;

в) Мирослава;

г) Всеслава. *(0,5 б)

10. Яке християнське ім'я мав князь Ростислав Ярославич?

а) Данило;

б) Петро;

в) Микола;

г) Іван. *(0,5 б)

11. Яким роком датується останнє літописне згадування міста Сновська?

а) 1111 р.;

б) 1234 р.; *

в) 1223 р.;

г) 1324 р. (0,5 б)

12. Яка лиха доля спіткала Сновськ разом з усієїю Чернігово-Сіверською землею через п'ять років після останньої літописної згадки про місто?

а) Пожежа;

б) половецькі набіги;

в) монголо-татарська орда; *

г) сарана. (0,5 б)

13. Скласти розповідь про історію свого краю. (6 б)

Тема Контрольне аудіювання

Мета: оцінити вміння слухати й адекватно сприймати художній текст, розвивати мислення, мовлення, увагу, пам'ять, збагачувати словниковий запас слів, підвищувати рівень мовленнєвої культури учнів, виховувати в учнів почуття прекрасного.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань.

Міжпредметні зв'язки: з українською літературою.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) читання учителем тексту;

Б) відповідь учнів на задані запитання.

На добраніч

Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар'єр густо засинів, сосна угорі золотіла.

• Ліс потемнів, кар'єр посинів, а ти золотієш, - сказав він сосні.
  З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, - але заболіло.

• Ковбаси наївся, і магазинної, і так домашньої з часником,— куди я піду? Та не піду я нікуди. В норі тепло? Тепло. Вухо болить? Болить.
  От і лежи.. Слухай собі небо над сосною, мугикай собі що хоч, не хоч — не мугикай.

Коров'як бджоли не любили. "Уночі, коли бджоли не літали, коров'як так було зацвітав своїм старим іржавим тілом, тягнувся з усіх сил - з-під старого раптом вилазило молоде, і цвіло молоде золотим, аж блищало, але бджоли й того не любили.

- Понюхаю тебе сам, - сказав лис коров'яку. І хоча з нори вилазити не хотілося - виліз. Став на пісок, побілений сонцем за літо, пісок залоскотав лисові лапи, і він ліг погрітися ще трохи на тепленькому.
Погрівся. Тоді пригнув лапою собі до носа коров'як, нюхнув його верхню квітку, під нею понюхав нижчу, під нижчою ще нижчу, під нижчою ще нижчішу, під тією найнижчішу, а попід найнижчішою,найнайнайнижчішу, вже при самій землі на піску.

Сосні зробилося млосно.

- Не обдуриш, — сказав лис коров'яку, - бо твоя верхня квітка найсолодша!

В кар'єрі сплескувалась риба, над лісом летів літак.

- Лети, лети! От залізу в нору, і ти мене вже більше цю ніч не побачиш, — сказав лис літаку.

Літак, видно, розсердився, бо розвернувся посеред неба над темним лісом у синім кар'єрі — прозолотився лише його тонкий хвіст нарівні з сосною.

Вухо давало себе ще знати. Лис засміявся з літака:

- Лети. На добраніч. Лети, бо хоча хвіст ще у сонці, а треба ж тобі десь ночувати.

І літак полетів.

По той бік води під скелею важко дихали високі БілАЗи. Ті БілАЗи -лисове щастя: в обідню пору, коли хлопці з БілАЗів підполуднюють на гранітних каменюках, лис вже лежить за їхніми спинами в полинах.

- Я тут,— каже хлопцям лис. - Ніби не знаєте, що я лежу за вашими спинами в полинах? Знаєте, бо лишите мені на граніті магазинну і так з часником домашню, щоб потім дивитись на мене з БілАЗів, як я на граніті їм, а часник викидаю собі під лапи...

Лис кинувся за джмелем. Цей джміль давно морочив лисові голову, бо дуже хотів вижити лиса з нори і самому жити у ній. Джміль знав, що ця нора була не лисова, а борсукова. Але ж лис зайняв її першим! Лис зайняв її, коли ще мати була жива.

Джміль надувся і покотився тікати - навіть літати як слід не умів!

- Тікай, бо дожену! — закричав йому лис, а сам ліг на лапи у ко­ров'яку і далі не побіг. - Не обдуриш! Бо ти заманюєш мене, я знаю куди...

Джміль заманював лиса до гусака. На тому тижні джміль прилетів в обід, саме тоді, коли лис повертався від БілАЗів, і коров'як зустрічав його. Джміль намалював крилами перед лисячим носом нору і сказав, що нора - його. Лис, довго не думаючи, дихнув на джмеля часником і заліпив йому лапою. Джміль трохи було оглух, але не впав, збив пелюстку з коров'яку і подерся на небо.

- Так ти ще й мій коров'як оббиваєш! - і лис по-справжньому кинувся за джмелем, бо знав, що джміль довго у небі не пролетить.
Джміль — не літак. І догнав його, правда, вже у селі за кар'єром в калюжі, де саме купався гусак: джміль з розгону і втоми впав за гусаком у калюжу, а лис наскочив на гусака — гусак саме точив дзьоба об воду, і лисові від того точеного дзьоба засвітилося в очах...
Прощально-жовто засвітився коров'як...

Сергій Іванович Проць саме тоді йшов зі школи. Сергій Іванович хоча і був сьогодні, першого вересня, першачком, і вчителька так його і назвала, кинувся з новим портфелем у калюжу, підгилив ногою гусака, підхопив лиса на руки і побіг додому.

Гусак подивився вслід новій мокрій формі Сергійка - Сергія Івановича, побовтав лапою в калюжі скаламученим небом і знову почав точити об воду дзьоба, не забуваючи поглядати і на джмеля, що обсихав на портфелі.

• Я т-тобі дам!

• Мамо...

• Не мамай! Лисенятко до хати - а портфель?

• Мамо...

• А яке ж воно мокре, та мале, та жовтеньке... Іди ж мені зараз же по портфель! Ось прийде тато...

Сергій Іванович пішов по портфель: з портфеля, з мокрого букваря, на «Г», - дивився гусак, на «Д» — кудись убік дивився джміль.

- Не заманиш! - сказав лис. - Ось прийде зі школи Сергійко і ляже біля мене, отут біля нори на піску, на тепленькому... Ти думаєш що: коров'як з БілАЗами, літак із сосною - це тобі так?..

В кар'єрі сплескувалась риба, і від того срібного сплескування лисові зарябіло в очах, рябіло доти, аж доки коров'як не сказав лисові «на добраніч».

(923 слова)

За М. Вінграновським

Завдання

1. «Ліс потемнів, кар'єр посинів, а ти золотієш». До кого звернувся з цими словами лис?

а) до сосни; *

б) до липи;

в) до дуба;

г) до ялини. (0,5 б)

2. Що боліло у лиса?

а) ніс;

б) вухо; *

в) лапа;

г) хвіст. (0,5 б)

3. Чого не любили бджоли?

а) звіробою;

б) ромашок;

в) коров'яку; *

г) кропиви. (0,5 б)

4. «От залізу в нору, і ти мене вже більше цю ніч не побачиш». Кому були адресовані ці лисові слова?

а) сосні;

б) літаку; *

в) джмелю;

г) гусаку. (0,5 б)

5. Хто залишав лисові на граніті ковбасу?

а) хлопці з КамАЗів;

б) хлопці з ЛуАЗів;

в) хлопці з БілАЗів. *

г)хлопці з МАЗів; (0,5 б)

6. Хто хотів зайняти лисову нору?

а) гусак;

б) джміль; *

в) борсук;

г) їжак. (0,5 б)

7. Від чого лисові засвітилося в очах?

а) від джмелевого укусу;

б) від гусакового дзьоба; *

в) від літакового гудіння;

г) від світла фар ВілАЗів. (0,5 б)

8. Як звали хлопчика, який урятував лисеня?

а) Іван Степанович Троць;

б) Сергій Іванович Проць; *

в) Сергій Васильович Проць;

г) Сергій Петрович Проць. (0,5 б)

9. Як сьогодні назвала вчителька Сергійка?

а) першачком; *

б) молодцем;

в) первінцем;

г) розумником. (0,5 б)

10. На чому обсихав джміль?

а) на камені;

б) на березі;

в) на портфелі; *

г) на дошці. (0,5 б)

11. Кому належать слова: «А яке воно ж мокре, та мале, та жовтеньке...»?

а) Сергійкові;

б) татові;

в) бабусі;

г) мамі. * (0,5 б)

12. Хто сказав лисові «на добраніч»?

а) риба;

б) коров'як; *

в) джміль;

г) сосна. (0,5 б)

13. Скласти казку : «Літні пригоди кота Василя» (6 б).

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати почуття власної гідності.

Тип уроку: контроль комунікативних навичок учнів.

Міжпредметні звязки: з українською літературою.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

Б) читання тексту учнями;

В) відповіді на запитання.

В учнях у дяка

Одного сонячного ранку восени 1822 року мама, у темно-зеленій корсетці, у синій широкій спідниці, у зеленій квітчастій хустці на голові, — уся святково усміхнена, пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбинку для книжок. Обдарувала лагідною усмішкою:

— Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...

Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка.

Наука в школі була нібито проста — повторюй за дяком «аз, буки, веді, глаголь» та добре запам'ятовуй. Проте коли що забув, помилив­ся або взагалі не вивчив, тоді — лихо! Лягай, рабе Божий, долілиць на ослона, оголюй спину, й над тобою справлятиме екзекуцію дяк-навчитель або «консул» — школяр, який виконує волю дяка. Усі «ази» дякової науки сумлінно проходив і Тарас, бо прагнув знань, а іншого шляху не було.

Звернімо увагу, що майбутній поет читав у дитинстві. Вибір книжок у нього був, звичайно, невеликий. Крім друкованого на Україні «Богословника», у якому було чимало духовних віршів цер­ковнослов'янською мовою, він міг ознайомитися й з окремими тво­рами художньої літератури. Це передовсім поширювана кобзарями й лірниками вірш-пісня Григорія Сковороди «Всякому городу нрав і права», друковані в пісенниках інші його вірші. Ще в дитинстві Тарас міг коли не читати, то принаймні слухати «Енеїду» Котляревського, бо твір цей ширився по Україні й друком, і в списках, був, можна сказати, на язиці в багатьох.

Коли до цього додати українські народні пісні, що Тарас чув від батька, від матері й сестри Катерини, а то й від захожих кобзарів і лірників, то не важко уявити духовну атмосферу, якою наснажува­лись душа й розум майбутнього поета. А ще ж не забуваймо про на­родні казки, оповіді бувалого діда Івана та інших старих людей, про народні звичаї та обряди на весіллях, святі Нового року, Купайла, Великодня, силу-силенну колядок, щедрівок, приказок і примовок, на що така багата усна творчість українського народу.

Тож з дитинства, усупереч схоластичній науці дяків, Тарас, при­лучаючись до всього народного, усотуючи в кожну жилку дух героїчності, незборності й високої поетичності своїх мужніх і талановитих пращурів, спершу підсвідомо, а з роками дедалі осмисленіше дозбирував дорогоцінні зерна національної духовності з неозорих розсипищ рідної культури. Так починалося формування естетичних смаків, за кладалися основи народного світогляду. Якщо зважимо на надзви­чайні природні здібності Тараса в царині малярства й поезії, рано розвинуту самосвідомість та непокірність вдачі, зможемо збагнути, як і заради чого дванадцятирічний хлопчик в умовах кріпосницької залежності відважився майже на героїчний для його віку вчинок — утекти від дяка й покинути рідне село. «Заставши його одного разу нестямно п'яного, я вжив проти нього власну його зброю — різки і, скільки було дитячої сили, відплатив йому за всі його жор­стокості», — згадував поет.

Підліток повстав не просто проти лихої старшої людини, що збит­кувалася з нього, а проти «будь-якого насильства однієї людини над іншою» (За В. Чайковським). (431 слово)

Завдання

1. Коли Тарас Шевченко вперше пішов до школи?

а) 1815 р.;

б) 1822 р.; *

в) 1820 р.;

г) 1825 р. (1 б)

2. Чиїм учнем став Тарас?

а) Сільського вчителя;

б) сільського дяка; *

в) сільського священика;

г) художника. (1 б)

3. Тарас проходив науку в дяка сумлінно, тому що:

а) боявся різок;

б) хотів стати людиною; *

в) прагнув знань;

г) намагався догодити дякові. (2 б)

4. Народне оточення сформувало в Шевченка:

а) естетичні смаки й народний світогляд; *

б) дух бунтарства й непокори;

в) свободолюбство й творчі нахили;

г) здібності до малярства й поезії. (2 б)

5. На який вчинок відважився дванадцятирічний Тарас?

а) Намалювати портрет п'яного дяка;

б) втекти від дяка й покинути рідне село; *

в) сказати дякові у вічі все, що він думав про нього;

г) побити п'яного дяка ременем. (2 б)

6. Написати 5-6 речень про дитинство Т. Шевченка. (4 б)

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати любов до природи.

Тип уроку: розвиток зв'язного мовлення.

Міжпредметні звязки: з біологією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

Б) читання тексту учнями;

В) відповіді на запитання.

Лелека

Ця зустріч на вулиці – наче усміх таємниці.

На довгих ніжках-галузинках ішов назустріч великий птах. Аж ніяк, звичайно, не гусак, зустріч із яким не видалася б несподіванкою. Я впізнав у ньому лелеку, званого ще гайстром чи бузьком. Тільки чому цей гайстер записався в пішоходи замість того, щоб міряти крильми небесні простори? І чому йде по втоптаному сніжку так, як міг би йти навесні по шовковій луговій траві? Тигристе кошеня випірнуло з щілини в паркані, примружилося, згорнулось пухнас­тим клубком, і лелека, проходячи мимо, легенько луснув дзьобом тигристе кошеня по тім'ю. Приснуло так, як присок, назад у щілину в паркані, а лелека незворушно ступав уперед.

Біля колодязя, де сріблилась намерзлою кригою вода, лелека спи­нився. Стрельнув довгою шиєю в один та в другий бік, тоненько клацнув дзьобом. І глянув на вершок клена так, наче хотів дістати щиглика, що метушився на гіллі. Чорно-біло-червоно-жовтий щиглик не звернув ніякісінької уваги на лелеку, й тоді великий птах, наче образившись, знову клацнув дзьобом.

І вже також не звертав уваги на товстодзьобого щиглика, тягнувся поглядом у вечірні небеса. Може, йому вже причувався у сизій висоті поклик лелечий. Але ще не час повертатися лелекам додому, ще не пора озиватись у небесах. Треба чекати принаймні до кінця березня, а коли весна припізниться, то й довше, лише тоді повернуться по­братими додому. Може, тоді повернеться з вирію й лелечиха, на яку він також очікує, зоставшись на зимівлю в селі.

Тужливо подивившись у небо, лелека від криниці повертається назад у бічну вуличку, з якої вийшов. І я бачу тепер, що праве крило в нього раз і вдруге відвисло до самої землі, черкнувши чорним пером по снігу. Лелека глухо зашипів, наче розгнівався, підтягнув одвисле крило вгору, приклав до довгого тулуба, та скоро воно безсило відвис­ло й знову черкнуло чорним крилом по білому снігу.

Отже, переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до вирію на­прикінці серпня, зостався на догляд дітей чи дорослих у людському гнізді. Ти ж бач, як призвичаївся до безкрилого свого побуту і як призвичаїлись усі до земного лелеки. Та все ж таки жде на весну, чує її прихід заздалегідь, наслухає пісню побратимів у небесах, де ще не скоро їй, скромній і простій, появитись...

Лелека-гайстер поволі, але впевненою ходою йде по вуличці, скоро й зникає у відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я не можу позбутись гострого відчуття, що спектр пташиних емоцій близький до люд­ських (За Є. Гуцалом). (380 слів)

Завдання

1. «Ця зустріч на вулиці — наче»:

а) усмішка долі;

б) усмішка дитяти;

в) усміх таємниці;*

г) подарунок долі.

2. Який птах ішов назустріч на довгих ніжках-галузинках?

а) гусак;

б) лелека;*

в) чапля;

г) журавель.

3. Цього птаха називали ще:

а) чорногузом чи клекотнем;

б) гайстром чи бузьком; *

в) жабником чи варагою;

г) перелітникрм чи дашником.

4. Лелека спинився біля:

а) річки;

б) корита;

в) куща;

г) колодязя. *

5. Чому лелека не відлетів у вирій?

а) Прижився в селі;

б) переламав крило; *

в) призвичаївся до людей;

г) переламав ногу.

6. На своєму шляху лелека зустрів:

а) вовчкуватого собаку;

б) задиркуватого півня;

в) сизокрилого голуба;

г) тигристе кошеня.*

7. Лелека «глянув на вершечок клена так, наче хотів дістати»:

а) щиглика; *

б) дятла;

в) горобчика;

г) дрозда.

8. У небі лелека сподівався почути…

а) шум вітру;

б) голоси весни;

в) щебетання пташок;

г) поклик лелечий.*

9. Лелека також очікував на…

а) відлигу;

б) перші морози;

в) лелечиху;*

г) тепло.

10. Скласти розповідь «Птахи мого села» (6-7 речень) (3 б)

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати любов до природи.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань..

Міжпредметні зв'язки: з природознавством..

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

а) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

б) читання тексту учнями;

в) відповіді на запитання.

Дикі гуси

Знаєте, як біля Великого Вербчого сідали дикі гуси? Завіхолило, вперіщив мороз, а гуси з якої далини далекої летіли, ось їм у небесах крила й узялись кригою, мусили сідати на землю.

Та й по інших селах усякої всячини творилося з гусьми, усього не розкажеш. А я вам про своє село повідаю, послухайте, бо сідали гуси й у нас. І не маленький табунець, а багато гусей, видно, багато табунів зібралося докупи. Ну, дітлахи уже не до школи й не до уроків, хто трапився на шкільному подвір’ї – усі вигулькнули в поле подивитись на гусей, бо такого ще не випадало бачити. А крила в гусей мокрі, десь там їх чи дощ намочив, чи ще яка біда, та ще і голодні птахи. Борсаються в снігу, крила обвисають, діти їх беруть руками, до грудей тулять, а куди нести не знають. За якийсь час і собаки із села набігли, бо почули здобич, то дітлахи познаходили дрючки, стали боронити гусей дрючками від собак. А дід Шуляк Дем’ян при- плуганився в поле бити диких гусей грушевим кийком. Трісь по голові – і в мішок, трісь – і в мішок, а гуска не годна злетіти чи втекти, уся обмерзла, сама очі заплющує, сама шию на сніг кладе. А той Ігорьок теж прибіг у поле подивитись на диких гусей. Може, подумалося дитині, що коли вже дикі гуси попадали в поле за селом, то чом не спробувати якійсь гусці сісти на спину і полетіти в небеса. Ігорьок серед школярів дивився, як той Шуляк Дем’ян б’є кийком диких гусей, а потім як заплаче! Я на своєму віку бачила всякі сльози, а таких сліз, либонь, до кінця життя більше не побачу. Тут наспіли вчителі зі школи й спровадили Шуляка з повним мішком диких гусей. А старий Дем’ян Шуляк одніс диких гусей побитих додому - і знов з мішечком під пахвою пришкандибав та дрючечка не забув узяти, у руці тримає. Огинається він осторонь, мов чорна ворона горбата, аж тут від села біжить малий Ігорьок. На ньому курточка синя, мов барвінок, цвіте, валяночки в снігу застрягають, то ледь борсається, а біжить. І лементує так, аж за живе бере! Підскочив до старого Шуляка й у лице: «Діду, я тебе спалив!» Глянули на село, а на обійсті в Шуляка й справді валує дим, щось горить. Дем’ян Шуляк у снігу загубив порожнього мішка й кийок свій викинув, покушпелив по снігу додому, а за ним іще люди кинулись на поміч, бо що не кажіть, а пожежа. Малий Ігорьок отой стоїть у полі біля табуна й знай кричить: « Діду, я тебе спалив!» Оце, значить, він так відплатив за побитих диких гусей. Бачте, які тепер діти. Гуси дикі замакітрили йому голову, то він ладен хазяїна спалити. Щоправда, той Шуляк такий хазяїн, як із пуги рушниця, а все ж таки не годиться.

(451 сл.) ( За Є. Гуцалом)

Завдання

1. Гуси сідали біля:

а) Великих Сорочинців;

б) Великого Лугу;

в) Великого Вербчого; *

г) Великого Верхівця. (0,5 б)

2. Чому гуси мусили сідати на замлю?

а) зморилися в дорозі;

б) завіхолило, вперіщив мороз; *

в) пішли проливні дощі;

г) поранилися об верхівки дерев. (0,5 б)

3. Птахи були:

а) білі й уморені;

б) мокрі й голодні; *

в) сірі й тихі;

г) покірні й замерлі. (0,5 б)

4. Дітлахи боронили гусей від:

а) вовків;

б) лисиць;

в) сов;

г) собак. * (0,5 б)

5. Шуляк Дем’ян при плуганився в поле:

а) збирати пір’я;

б) годувати гусей;

в) бити гусей; *

г) захищати гусей. (0,5 б)

6. Ігорьок теж прибіг у поле:

а) погодувати гусей;

б) захистити гусей;

в) збирати пір’я;

г) подивитися на гусей. * (0,5 б)

7. Хто спровадив Шуляка додому?

а) діти;

б) селяни;

в) лікарка;

г) учителі. * (0,5 б)

8. Дем’ян огинається осторонь, мов:

а) стара нікчемна шкапа;

б) чорна горбата ворона; *

в) чорний злий крук;

г) лиховісна сова опівдні. (0,5 б)

9. Ігорьок крикнув Дем’янові в лице:

а) « Дем’яне, я тебе сплив!»

б) « Шуляче, я тебе спалив!»

в) « Старий, я тебе спалив!»

г) « Діду, я тебе спалив!» * (0,5 б)

10. Шуляк такий хазяїн, як:

а) з пуги рушниця; *

б) із ведмедя балерина;

в) зі снігу батіг;

г) із сироватки сметана. (0,5 б)

11. До якого стилю належить даний твір?

а) художнього; *

б) до розмовного;

в) публіцистичного;

г) наукового. (0,5 б)

12. Головна думка твору:

а) треба з любов’ю і турботою ставитися до всього живого; *

б) треба любити природу;

в) треба дотримуватися правил безпеки біля водойм;

г) не можна чіпати тварин без дозволу дорослих. (0,5 б)

13. Написати твір на тему: «Ми – друзі тварин» (6 б).

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати пошану до історичного минулого.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

Б) читання тексту учнями;

В) відповіді на запитання.

Полковник Морозенко

Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком. З власної волі зрікся шляхетської віри, бо не міг спокійно дивитися на гірку долю укра­їнського народу, що стогнав у панському ярмі та бунтував проти сваволі й безправ'я. Боялася шляхта одного імені Морозенка й за всяку ціну хотіла знищити його. Що тільки не робили підлі пани! Підсилали таємних убивць, робили засади, три рази стріляли по нім куплені золотом найманці.

• Козацьке тіло шляхетська куля не бере! - сміявся Морозенко.
  Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін Збараж, як бджоли вощину. Тісно стало шляхті в замку, що й птиці ніде про­летіти. З Луб'янецького горба оглядав Хмельницький поле бою. Кидав проти ворога все нові загони.

Скликав Хмель своїх полковників на раду й мовив:

- Пан вельможний Ярема Вишневецький просить прислати в за­мок послів на переговори. Мабуть, набридла панству дохла коняти­на. Чи, може, що хитре надумав Ярема?

Задумалися одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полков­ники.

• За що гинули, проливали кров наші смільчаки?

• Краще вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом, ніж слухати його підступні слова і брехливі запевнення!

Тут вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству й промовив:

- Пошліте мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького.

І наступив ранок шостого липня 1649 року. Ще сонце не сходи­ло, а наш Нестор Морозенко обміркував з батьком Богданом, що сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт?

На сивому коні в товаристві двох козаків їхав Морозенко до Збаразького замку для розмови з Яремою. Побачили пани, хто до них їде. Жахнулися й скипіли ненавистю. Позбігалася вся рать Речі Посполитої, дали знати Яремі.

Морозенко їхав повільно. Ще трохи - і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Умить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітер. Посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Морозенка, друга -у голову, третя - у живіт. І похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще кілька кроків. Налякані вельможі щезли з му­рів замку. Ще крок-два - і похилився Морозенко на мур фортеці. Помер стоячи лицар славний. Вітер ломив гілля дерев, а з неба ринув, як із відра, густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком.

Під зливним дощем схопили козаки тіло полковника й чвалом привезли до козацького табору.

Заплакав гірко гетьман Хмельницький над Морозенком. Наказав урочисто поховати його. Тіло славного лицаря на возі козацькому везли по всіх сотнях, полках. Схилялися додолу стяги, лунали по­стріли з мушкетів і самопалів. Прощались з полковником. Старі козаки, що не раз дивились смерті у вічі, нишком утирали сльози. Тяжко сумували чернь, селяни, ішли за возом з похиленими голо­вами аж до могили Морозенка.

Тужний спів... Вибухи самопалів... Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов зливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі.

(461 слово)

(Народне оповідання)

Завдання

1. Полковник Морозенко прийшов на Запорозьку Січ:

а) Владиславом Морозовицьким;

б) Станіславом Морозовицьким; *

в) Болеславом Морозовицьким;

г) Мирославом Морозовицьким. (0,5 б)

2. Морозенко з власної волі зрікся:

а) батька й матері;

б) дружини й дітей;

в) рідної землі;

г) шляхетської віри. * (0,5 б)

3. Він не міг спокійно дивитися на:

а) гірку долю українського народу; *

б) загибель бойових побратимів;

в) панські злочини;

г) селянські злидні. (0,5 б)

4. Морозенко сміявся:

а) «Козацька душа - вічна!»;

б) «Козацьке тіло шляхетська куля не бере!»; *

в) «Козацька зброя нездоланна!»;

г) «Козацькі коні найпрудкіші!». (0,5 б)

5. Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін:

а) Зборів;

б) Заліщики;

в) Збараж; *

г) Берестечко. (0,5 б)

6. Хмельницький оглядав поле бою з:

а) Орлиної гори;

б) Збаразького пагорба;

в) Луб'янецького горба; *

г) Кам'яної могили. (0,5 б)

7. Ярема Вишневецький просив прислати в замок:

а) їжу й воду;

б) послів на переговори; *

в) дезертирів;

г) коней і збрую. (0,5 б)

8. Морозенко попросив, щоб Хмельницький послав його в замок:

а) для переговорів зі шляхтою; *

б) у розвідку;

в) для того, щоб ублагати Ярему не воювати далі;

г) для підривної діяльності. (0,5 б)

9. Шляхта зустріла послів Хмельницького:

а) схвальними окликами;

б) з великою почестю;

в) кулями; *

г) з презирством. (0,5 б)

10. Морозенко помер:

а) на колінах;

б) лежачи;
в)сидячи;
г) стоячи *. (0,5 б)

11. Хмельницький наказав:

а) урочисто поховати Морозенка; *

б) усім козакам оплакувати тіло полковникове;

в) стріляти з гаківниць;

г) відслужити поминальні служби в усіх українських церквах. (0,5 б)

12. Коли висипали над Морозенком високу могилу, то:

а) вдарив грім;

б) пішов зливний дощ; *

в) сталося сонячне затемнення;

г) повіяв вітер. (0,5 б)

13. Складіть твір – роздум « Яка роль козаків у долі України» (6 б)

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати пошану до історичного минулого.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1.Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

Б) читання тексту учнями;

В) відповіді на запитання.

Коли з'явилася гривня?

Незалежно від своєї могутності чи слабкості, держави і їхні правителі завжди використовували гроші, щоб підняти власний престиж серед своїх васалів або сусідів. Гроші завжди з успіхом використовувалися практично в кожному скільки-небудь розвиненому суспільстві. Вигляд грошей (як правило, це були монети) може багато чого розповісти про держави та їхніх правителів. Крім того, аналіз складу монет і місць, де їх було знайдено, дає вичерпну інформацію про утворення політичних союзів, пересе­лення народів, про економіку, воєнну і політичну історію старо­давніх держав, яка без цього могла б і не дійти до нас.

Майже за 2 тисячі років, до появи монет у VII столітті до н. е., торгівля здійснювалась за допомогою зливків різних ме­талів. Спочатку це була мідь, яку використовували як гроші протягом тривалого часу (особливого поширення це набуло на Кіпрі), потім — свинець, але через те, що ці зливки були надто важкими, до того ж легко піддавались корозії, згодом їх за­мінили на срібні.

Перша валюта виникла, коли на зливки почали ставити пе­чатку, до певної міри гарантуючи тим самим їхню якість.

Грецький історик Геродот, який жив у кінці V століття до н. е., повідомляє, що лідійці, котрі мешкали на північному за­ході сучасної Туреччини, вважались першими людьми, що по­чали використовувати золоті та срібні монети і започаткували роздрібну торгівлю. У VI столітті до н. е. в Лідії жив цар Крез, його ім'я пов'язане з незліченним багатством. Саме він почав карбувати монети з чистого золота.

Незалежно від Лідії, срібні монети почали карбувати на грецькому острові Егіні. На ковадлі обов'язково вирізали зобра­ження черепахи, тому що мешканці острова особливо шанували бога Аполлона, а черепаха була його священною твариною.

Спочатку монети перебували тільки в місцевому обігу. Адже для того, щоб отримати визнання, монети повинні були мати на собі печатку особи чи організації, надійність яких не виклика­ла б ані найменшого сумніву. Кожна держава карбувала влас­ні монети з певними знаками або з ідеалізованими портрета­ми своїх володарів. Так, неподалік від лиману, де розливається Дністер-річка, у старовину стояло місто Тіра, а в ньому чеканили свої монетки, на одному боці яких був напис «TYRА», а на іншому — зображення риби, винограду, бика та інше. У Херсо­несі чеканили власні монети — срібні та мідні з зображенням богині Діви, оленя, бика. А на монетці давнього міста Феодосія було написано«ФЕОДО».

Найвідомішою срібною монетою Стародавнього Риму був денарій. Він важив 4,5 грама. Денарій поступово витіснив з обігу монети інших країн, що потрапили під владу римлян. Пізніше назва «денарій» перейшла до французької монети — «деньє».

В арабів це слово перетворилося на «динар». Іноді монети називали просто — «срібник».

З давніх-давен на тій землі, де тепер лежить Україна, жили племена прадавніх слов'ян — анти і венеди. Римські купці, що брали в них мед, віск, хутро, шкіру, давали взамін срібні денарії. Ці блискучі кружальця з металу подобалися жінкам, які прикра­шали ним свій одяг, а також робили з монеток намиста.

На Русі довгий час не було своїх монет. І тоді русичі виріши­ли для великих платежів пустити в діло зливки. Так в XI століт­ті з'являється київська гривня, у XII столітті — новгородська гривня, а потім чернігівська. У 1288 році волинський князь Во­лодимир Васильович наказав ливарям перелити в гривні срібні посудини зі своєї скарбниці.

Гривні мали різну форму, різну вагу і зовсім не були схожі на монети — то були гривні-зливки. Вони важили від 160 до 205 грамів. Ними розраховувалися лише князі, бояри та купці, тобто багаті люди.

Обіг київських гривень поступово почав припинятися в XIII столітті, а новгородська гривня дожила до ХY століття. У 1349 році польський король Казимир ІІІ захопив Галицьку і частину Волинської землі. На ринку зявилися польські, чеські й різноманітні західноєвропейські монети. У ХІІІ ст в Новгороді увійшло в житок слово «рубель», яке поступово змінило назву гривень новгородських. У ХУ ст рубель повністю витіснив з обігу гривню. (599 сл.)

Виконання учнями тестових завдань.

1. Держави та їхні правителі завжди використовували гроші для того, щоб:

а) захопити інші держави;

б) підняти власний престиж серед васалів або сусідів; *

в) здійснювати торгівлю;

г) показати свою могутність.

2. Про що може розповісти вигляд грошей?

а) Про добробут держави;

б) про рівень освіти держави;

в) про монетний двір, де їх виготовили;

г) про держави та їхніх правителів.*

3. За допомогою чого здійснювалася торгівля за 2 тисячі років до появи монет?

а) За допомогою зливків різних металів; *

б) за допомогою зерна;

в) за допомогою золота;

г) за допомогою дорогоцінних каменів.

4. Хто вперше почав використовувати золоті й срібні монети і започаткував роздрібну торгівлю?

а) Фінікійці;

б) лідійці; *

в) русичі;

г) римляни.

5.Священною твариною бога Аполлона була:

а) корова;

б) вівця;

в) черепаха; *

г) змія.

6. Срібні та мідні монети із зображенням богині Діви, оленя і бика чеканили у:

а) Феодосії;

б) Туреччині;

в) Херсонесі; *
г) Лідії.

7. Найвідомішою монетою Стародавнього Риму вважається:

а) денарій;*

б) гривня;

в) крона;

г) песо.

8. На території сучасної України з давніх-давен жили:

а) поляни і древляни;

б) в'ятичі й русичі;

в) печеніги й поляни;

г) анти і венеди.*

9. Русичі для великих платежів пустили в діло…

а) золото;

б) срібло;

в) зерно;

г) зливки.*

10. Скласти розповідь «Мої кишенькові гроші» (3 б)

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати пошану до історичного минулого.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань.

Міжпредметні зв'язки: з історією.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

А) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

Б) читання тексту учнями;

В) відповіді на запитання.

Неопалима купина

Було це давно. Два королі — польський та угорський-об'єднали свої війська, щоб разом воювати Волинь. Прийшли в зелену Погорину і підступили до стін міста Дорогобужа. Захисникам града — княжим воїнам, міщанам і мешканцям дов­колишніх сіл, які заховалися від нападників за міськими сті­нами,— прибульці передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон. За це королі обіцяли усім зберегти життя. В іншому випадку, погрожували: місто буде спалене і на ласку переможців сподіватися нічого.

Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вий­шов посланець. Зайди-воїни зустріли його і привели на узвишшя, де возсідали королі.

— Я приніс відповідь на ваш лист,— сказав посланець і пе­редав владарям бадилину з розчепірчатим, схожим до ясеново­го, листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

- Як?!— здивувалися владарі,— Оце й усе?

— Мені старійшини доручили передати тільки це... А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно...

Що з посланця візьмеш?!

Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм оцим зелом.

Коли знайшовся один:

— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.

Він взяв із багаття палаючу скіпку і підніс її до квітучого куща. Тієї ж миті увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкувтим полум'ям. Та ще через мить полум'я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожево-квітий, оміхнений,

І всі враз зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на їхній ультиматум.

І мовив угорський король королеві польському:

— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїв додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

Давно це було. Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітнуть на осонні кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність ук­раїнської землі і її народу.

Неопалима купина. Так називається це зело. Люди завжди із пошаною ставилися до нього, народна фантазія приписувала рослині різноманітні магічні властивості. Воно й зрозуміло: де ще знайдеш подібне, щоб горіло і не згорало?!

Вчені-ботаніки дослідили, що нічого надприродного в такому горінні немає. Просто у спекотний день квітуча рослина виділяє ефірну олію. Отож довкола квітів скупчується невидима хмарка летких речовин. Якщо ж до верхівки куща піднести запалений сірник, то ці леткі речовини спалахують голубувато-зеленим вог­нем. При цьому сама рослина залишається неушкодженою. Саме від цього і пішла народна назва «неопалима купина». Ботані­ки називають рослину прозаїчніше: ясенець. Бо листя її справ­ні дещо нагадує листя ясена. А ще в Карпатах подекуди називають неопалиму купину «червоною рутою».

Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто. Зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: «Неопалима Купина». На ній зображення Богородиці з Сином на руках вписується у восьмикутну зірку, яка складається з двох — червоного і зеленого — чотирикутників з гострими кутами й увігнутими всередину сторонами. Зелений означає колір куща купини, червоний — колір полум'я, яке охопило рослину. Правда, сама композиція такої ікони виникла на основі порівняння Богоматері з незгораючим кущем, побаченим згідно з Біблією, Мойсеєм на горі Фавор. Але деякі художники особливо самодіяльні, на іконі довкола восьмикутної зірки зображують листя неопалимої купини, а то й розквітлу рослину — ту саму, яка подекуди ще збереглася на узвишшях рідного краю. Ікона «Неопалима Купина», виставлена у храмі чи в хаті, ніби то оберігає приміщення від пожежі і блискавки.

Є і християнське свято Неопалима Купина. Воно відзначається щорічно 17 вересня. Віруючі моляться Неопалимій Купині — Богоматері,— прохаючи захистити дім і худобу від блискавки та вогню.

Неопалима купина — це поетичне відображення долі України та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, плюндрували, грабували, нищили; століттями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Україна». Але, як писав наш Великий Кобзар: « Не вмирає душа наша. Не вмирає воля.»

Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого народу - ось що символізує рожевоквітна неопалима купина.

(634 сл.) (М. Слабошпицький)

Виконання тестових завдань.

.

1. Хто об'єднав свої війська, щоб завоювати Волинь?

а) Польський і чеський королі;

б) угорський і румунський королі;

в) турецький султан і угорський король;
г) польський та угорський королі.*

2. Завойовники підійшли до стін славного міста...
а) Дорогобужа;*

б) Львова;

в) Чернігова;

г) Дрогобича.

3. Що було написано у листі?

а) За добу залишити місто;

б) без битви відчинити брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон;*

в) здати данину і тоді отримають волю.

г) якщо місцеві жителі видадуть князя, їм подарують волю.

4. Якою була відповідь з оточеного міста?

а) Місцеві жителі згодилися;

б) посланець приніс бадилину з розчепірчатим листям та блідо-рожевим суцвіттям;*

в) посланець приніс відмову;

г) посланець приніс письмову згоду.

5. Чому один із загарбників повернув своє військо додому?

а) Йому наснився поганий сон, що віщував смерть;

б) він вирішив обманути оточенців і напасти зненацька;

в) він зрозумів, що ніколи не завоює цієї країни;*

г) не хотів марно проливати кров.
6. Що символізує неопалима купина?

а) Незнищенність української землі і її народу;*

б) вічність природи;

в) силу людського духу;

г) божий захист.

7. Як учені пояснюють феномен неопалимої купини?

а) Не можуть пояснити це явище;

б) у листях рослини дуже багато вологи, яка перешкоджає горінню;

в) у спекотний день рослина виділяє ефірну олію, яка скуп­чується над квіткою, при піднесенні вогню спалахують тільки леткі речовини;*

г) квітка виділяє горючий газ, який і займається.

8. Ботаніки називають цю рослину...

а) сон-трава;

б) мати-й-мачуха;

в) ясен;

г) ясенець.*

9). Як у Карпатах називають неопалиму купину?

а) Папороть;

б) червона рута;*

в) квітка вогню;

г) червоне зело.

10.Написати про народні свята, яких дотримується ваша родина (3 б).

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати любов до природи.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань.

Міжпредметні звязки: з українською літературою та географією.

Хід уроку

1.Організаційний момент.

2.Повідомлення теми та мети уроку.

3.Основний зміст роботи:

а) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

б) читання тексту учнями;

в) відповіді на запитання.

Шрами на скалі

Матеріал зібраний, картотека упорядкована. Боязко і з потаємною радістю, що ось зараз почнеться таке знайоме й у кожному окремому випадку непроглядне хоча б на кільканадцять рядків дійство над створенням першої сторінки роману, кладу перед собою аркуш сірого паперу, відкреслюю олівцем поле, знімаю ковпачок з авторучки, й ко­ли перо, дотикаючись до паперу, залишає на ньому перший слід, до мене приходить відчуття безпорадності перед зібраним матеріалом.

Чогось я ще не знаю, не бачу, не відчуваю, розпочати першу сторінку, навіть перший рядок, який поклав би відбиток на весь твір, ніяк не можу; і тоді мені несподівано пригадується маловажна на перший погляд деталь, за яку я поквапливо хапаюсь: може, вона стане ключем для роману з часів Івана Франка?

Гортаючи якось старі газети, я прочитав інформацію про те, що у травні 1913 року, під час підготовки сорокарічного ювілею діяльності письменника, кілька його учнів вибрались до Урича й на Камені вибили пам'ятний напис на честь Каменяра.

Ця деталь з життєпису Франка набрала для мене значущості тоді, коли я дізнався, що письменник постійно цікавився історією Тустанської твердині, від якої залишилися сліди на урицькому Камені, не раз вибирався на прогулянки до Урича, а в статтях писав про загадкові пази на скалі. Відомо, що Франко ніколи не марнував часу. Чому ж Урич весь час привертав його увагу? Може, письменник виношував якийсь твір?

Здогадка стала з часом моєю ідеєю-фікс, бо й справді: тема Захара Беркута потребувала свого розвитку; засвідчує це примітка про Данила Галицького, зроблена в повісті Франком на вимогу видавця Омеляна Партицького. Чи не задумував письменник у новому творі перейти від ідеї первісної демократичної громади до ідеї необхідності суворої централізації держави в час смертельної загрози? То чи не маю я права уявити собі, яким міг би бути цей роман? Може, така довільна реконструкція пролила б світло на останні роки життя Франка, коли дрижали Балкани й готовий був сколихнутися весь світ: мусив же Франко в той час задумуватися над долею рідного народу у світовій завірюсі... Можливо, своїми задумами ділився з друзями, бо чому вони саме на урицькій скалі, а не, приміром, на криворівнянській Довбушанці чи на Писаному Камені біля Буківця, де теж бував Франко, залишили пам'ятний напис?

Моя ідея-фікс почала зрештою вимагати своєї реалізації. Я завітав до давнього друга - археолога Михайла Федоровича, який уже багато років займається реконструкцією Тустанської фортеці, й попросив узяти мене з собою в експедицію.

... Посеред дитинця колишнього Тустанського замку, нині оточеного лише перснем зубчатих скель, під самим небом археологи розкладають купальську ватру. Я приїхав сьогодні вранці, поки що не знаю нікого з цих молодих чоловіків і жінок, які оточили ватрище, ніхто не заважає мені стояти біля пройми, в яку колись були вправлені дубові в'їзні ворота; між мною й археологами повільно густішає темрява, відокремлюючи мене в самотину, я охоче піддаюся магії язичницько­го свята, і мені добре від того, що Михайло Федорович запросив мене до Урича саме цього дня: маю ж бо можливість на якусь часинку відступити од щоденної реальності у світ уяви...

Крізь пройму видно Соляний гостинець, що в'ється мідяницею вгору, до соляних жуп Дрогобиччини, я ковзаю по ньому поглядом, і мені легко уявити валку запряжених волами возів, вивершених товпками й бочками з сіллю: поцобкують на лінивих волів дубленоінкірі прасоли, спрямовуючи караван мідяницею вниз, і, минаючи Тустань, тягнуться межі правим берегом Стрия ген аж до Тухольських воріт, щоб за ними, подолавши Верецький перевал, вийти на Паннонську рівніну до угрів - на добрий збут. На моїх очах із пазів Каменю виростають рублені стіни старовинного замку, вежі й галереї, невідомо ким поставлені в тьмяному проваллі часу; незнаний ратоборець вигукнув колись на цьому місці непроханим зайдам: «Тут стань!» - і предки назвали дерев'яну фортецю коротким і владним словом «Тустань». Що трапилося з нею, коли зникла вона з обрію на західному пограниччі Русі?

Тихо навкруги. Крізь темінь чутно, як глибоко внизу, в самому під­ніжжі гори, журкотить цілюще джерело, у якому Франко вмивав хворі очі, і я уявляю собі: від джерела в обхід до в'їзних воріт іде Франко з дру­жиною, у нього на очах пов'язка; та починає смеркати, й Ольга Федорівна знімає її, а тоді письменник бачить те, що уявляв собі напотемки: минаючи головатий Жолоб, звіриною стежкою прокрадається з монастиря святої Богородиці, що біля Синєводська, до Соляного гостинця не впокорений ордою князь Данило, щоб допасти до укріпленої Тустанської фортеці й перебути там лиху годину...

(590 слів) За Р. Іваничуком

Завдання

1. До чого готується автор на початку тексту?

а) До вечері;

б) до походу;

в) до написання роману;*

г) до переговорів. (0,5 б)

2. Коли святкували сорокарічний ювілей діяльності І. Франка?

а) У 1845 році;

б) у 1869 році;

в) у 1911 році;

г) у 1913 році. * (0,5 б)

3. Хто вибив пам'ятний напис на Камені в Уричі на честь Каменяра?

а) Його друзі;

б) його учні; *

в) його родина;

г) його вороги. (0,5 б)

4. Франко постійно цікавився:

а) історією Тустанської твердині; *

б) історією Перекопу;

в) історією Тухольської громади;

г) історією Криму. (0,5 б)

5. Хто був Франковим видавцем?

а) Михайло Павлик;

б) Омелян Партицький; *

в) Василь Щурат;

г) Петро Карманський. (0,5 б)

6. Хто погодився взяти автора в експедицію?

а) Геолог Петро Сидорович;

б) археолог Михайло Федорович; *

в) турист Семен Львович;

г) розвідник Іван Іванович. (0,5 б)

7. У яку саме ніч автор приїхав до археологів?

а) У купальську; *

б) у петрівську;

в) у новорічну;

г) у різдвяну. (0,5 б)

8. Кого бачить автор у своїх мріях біля вогнища?

а) Хліборобів;

б) каменярів;

в) чумаків; *

г) будівничих. (0,5 б)

9. Що вигукнув колись ратоборець непроханим зайдам?

а) «Тут стань!» *

б) «Стій!»;

в) «Зупинись!»;

г) «Утікай з нашої землі!». (0,5 б)

10. У чому джерела творчого натхнення І. Франка? Яке значення творчості письменника? (3 б)

Тема Контрольне читання мовчки

Мета: перевірити рівень сформованості комунікативних умінь і навичок з читання мовчки, вміння сприймати текст за першим прочитанням, виділяти головну інформацію та оцінювати її з метою контролю і корекції; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; виховувати любов до мистецтва.

Тип уроку: урок контролю та перевірки знань.

Міжпредметні звязки: з образотворчим мистецтвом.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми та мети уроку.

3. Основний зміст роботи:

а) інструктаж щодо проведення читання мовчки;

б) читання тексту учнями;

в) відповіді на запитання

Шевченко-художник

Творча спадщина Тараса Шевченка-художника - нова і яскрава сторінка в історії української культури. 3 архівних документів та особистих свідчень Тараса Григоровича відомо, як старанно він учився спочатку в класах при Товаристві заохочування художників, а потім і в Академії мистецтв. У становленні професійної майстерності Шевченка провідну роль відіграв видатний російський живописець Карл Брюллов, який був не лише вчителем Шевченка, а і його старшим другом. Саме у квартирі Брюллова Тарасові була вручена відпускна про викуп його з кріпацтва; у 1839 році Шевченко мешкав там деякий час. У ранніх працях Шевченка вплив творчої манери Брюллова досить відчутний. Це виявилося у м'якій проробці деталей, у делікатній фактурі олійних полотен і акварелей, в умінні досягати чудових переливів світла. Професор Брюллов дбав про постійне підвищення культури своїх учнів, сам проводив з ними бесіди з історії мистецтва, запрошував до музеїв, театрів, на концерти, літературні й музичні вечори. Для допитливого Шевченка спілкування з Карлом Павловичем в години відпочинку було не менш корисним, ніж навчання в нього таємниць майстерності в класах Академії.

Творчість Шевченка-художника вражає жанровою різноманітністю. Вагомими були досягнення Тараса Григоровича в галузі портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, і половина з них створена ще до заслання. Спочатку його вабив не стільки олійний, скільки акварельний портрет. Акварельний малюнок Тарас вподобав ще до вступу в Академію і мав у цьому певні навички, яких досяг численними вправами й копіюваннями, уриваючи вільний час від «козакування» в Енгельгардта й учнівства в малярні у Ширяєва.

У Шевченкових портретах простежується прагнення митця підкреслити сутність людини, виявити її моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість: у людині художник бачить лише прекрасне й високе. Романтичну зовнішність своїх героїв Шевченко поєднує з їхньою внутрішньою змістовністю, увиразнюючи особисту гідність і моральну чистоту.

Працюючи над портретами в умовах заслання, художник переходить на одноколірні графічні техніки (олівець, сепію), що накладає на твори Шевченка відбиток стриманості й навіть суворості. Але й це не згасило в авторові піднесеного сприйняття моральної краси портретованих.

Іншими жанрами образотворчого мистецтва, у яких доробок Шевченка був досить вагомим, є жанровий, тобто побутовий живопис. У його жанрових творах була продовжена така традиційна риса українського мистецтва, як описовість, Шевченко любив відображати моменти, за якими вгадується цікаве оповідання.

Акварель «Циганка-ворожка» (1841 р.) - це бувальщина про те, як молода дівчина вирішила дізнатися у ворожки про свою майбутню долю. Митець ретельно підкреслює риси вдачі своїх героїнь: довірливість простодушної дівчини та бідовість балакучої ворожки. Дівчина побоюється навіть глянути на свою «пророчицю», смиренно чекаючи на її «вирок». Цю типову ситуацію з народного життя Шевченко передав з великою майстерністю.

У олійних полотнах «Селянська родина» та «На пасіці» Шевченко звернувся до теми святості материнства й батьківства. Коли дивишся на ці картини, пригадуються рядки поезій Кобзаря про матір і дитя, рядки, які за силою вираженої в них думки є філософськими, а за формою такі прекрасні, що стали афоризмами.

У «Селянській родині» відчувається внутрішній перегук з тради­ційною темою світового живопису — «Святим сімейством». Сюжет з Дівою Марією, її чоловіком Йосипом та маленьким Христом перенесений Шевченком на народний ґрунт. Дія, яка розгортається на першому плані (малюк, що грається), складає оповідальний сюжет полотна. У лагідній розмові батьків (вона передана характером жестів, виразами облич) окреслюються характери чоловіка й дружини, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Доброзичливість і чистоту сімейних стосунків увиразнено спокоєм погожого надвечір'я.

Один із характерних моментів сімейної злагоди зображено й на картині «На пасіці»: малі дітки принесли обід батькові, який працює за селом у лісі. Привітні личка малят, навіть така деталь, як віночок на голові старшої дівчинки, - усе промовляє про радість із зустрічі з татом. Відчуття приязні, поваги й любові в родині художник підтвердив теплими тонами пейзажу, м'яким золотавим освітленням. Шевченко виявив свою особливу майстерність у передачі повітря: постаті й предмети наче розчиняються у розсіяному світлі, набуваючи розм'яклих, «ватних» форм.

Чимало створено Шевченком і пейзажів. Йому був близький як обмежений куточок природи (наприклад, пейзажне тло в акварелі «Циганка-ворожка»), так і величні краєвиди з виглядом на далину (полотно «Катерина», офорт «У Києві»). На повну силу обдарування Шевченка-пейзажиста розкрилося під час його праці в Археографічній комісії. Красу української природи художник задумав утілити й у серії офортів «Живописна Україна». До речі, Шевченко був прихильником населеного краєвиду. Часто-густо на тлі природи він відтворював жанрові сценки, невеликі поселення.

Доробок Шевченка-художника - величезне досягнення всієї ук­раїнської художньої культури. Напрями розвитку і літератури, і образо­творчого мистецтва Кобзар визначив по шляхах гуманізму й народ­ності. (598 слів) За Д. Степовиком

Завдання

1. Де здобув професійну освіту художника Тарас Шевченко?

а) У Московському училищі ваяння й живопису;

б) у класах при Товаристві заохочування художників та в Петер­бурзькій академії мистецтв;*

в) у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка;

г) у приватній майстерні художника. .(0,5 б)

2. Хто відіграв провідну роль у становленні професійної майстер­ності Тараса Шевченка?

а) Карл Брюллов; *

б) Іван Сошенко;

в) Олексій Бенеціанов;

г) Ілля Рєпін. .(0,5 б)

3. Скільки творів портретного жанру виконав Тарас Шевченко?

а) Близько 50;

б) понад 100;

в) близько 150; *

г) понад 200. .(0,5 б)

4. Які риси у портретах прагнув виявити Тарас Шевченко?

а) Тільки зовнішню схожість;

б) внутрішній світ людини;

в) приналежність людини до певного соціального класу;

г) моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість. *.(0,5 б)

5. Що накладає певний відбиток стриманості й навіть суворості на портрети, виконані Тарасом Шевченком під час заслання?