Матеріали джерелознавцям

Риси характеру

Як промовляють джерела, холеричний темперамент Богдана часто проявляється в рисах його характеру, вчинках, діях. Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю; дотепність - із мовчазністю; простота і щирість - з лукавством і мстивістю; доброта - з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором і залежно від обставин грав ту чи іншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю. У ньому дивовижно поєднувалися відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала із впертістю, і готовність до компромісу, поступливості. Поза сумнівом, це була цільна і разом з тим суперечлива натура, у повсякденному житті - невибаглива й скромна. Як правило, носив звичайний козацький одяг і лише в урочистих випадках одягав коштовне вбрання.

Додатки

№1

Молоді літа Богдана Хмельницького

Народився Богдан Хмельницький під Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботів 27 грудня 1595 року. Батька Богдана звали Михайлом. Він з молодості служив при дворі заможного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Україні: Корсунське й Чигиринське. Михайло Хмельницький був службовцем в старостві Чигринськім, і за службу дозволив йому староста у 1616 році заснувати собі хутір на тім місці, де він собі обрав.

Михайло Хмельницький поставив двір міцний , жив заможно, в достатках. В нього народився один син, назвали його Богдан Зіновій. Гарний був хлопець, чорнявий, кріпкий, як вогонь скорий. Розумний і дотепний, сміливий і завзятий. Та й час був такий, і місце таке, що виживали тоді тільки хоробрі та завзяті. З хутора на поле не виїдеш без рушниці. Люди косять чи орють, а вартовий стоїть, татар вартує. Та як запале вогонь вартовий, то треба було тікати – татари сунуть.

Отак і ріс Богдан серед такого життя бурхливого та небезпечного. Та Михайло, батько його, не хотів залишити сина без науки. Підучивши його дома, батько послав його в Галичину до єзуїтської колегії (тобто гімназії, як би сказали у наш час) – утримували її ченці польські, єзуїти, вчили добре латинської мови, бо тоді нею велося урядове та судове діловодство. Богдан старанно вчився, набирався науки. Майже 5 років провчився Богдан, він опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила. Але, все ж , тягло його на батьківщину. Пішов на Запоріжжя, на Січ, бо там найкраще можна було навчитися військовій справі, стати досвідченим військовослужбовцем, відважним начальником. А в ті часи в Україні ще ніхто не мав слави та поваги, як досвідчений та дотепний вояка, сторож границь української держави та спокою людей.

Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького

Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори українстької землі та закріпачти її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабували, гвалтували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю загонув Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю…

Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Плсполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботів. За відсутністю Богдана він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того тяжко захворіла та незабаром померла.

Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Особисте горе злилося з горем народу. “Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…”

Це був крик душі Богдана Хмельницького та він кинув до народу заклик: “З’єднайомся, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!..”

(В.Смолій, В.Степанков «Богдан Хмельницький»)

№ 2

Опрацювати документ, дати відповідь на запитання:

1. На які риси характеру звертає увагу літописець в образі Хмельницького?

"Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень, ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу, і не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Він завжди першим кидався в бій і останній повертався з битви".

(Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.)

№3

Венеціанський дипломат А.Віліні так описує Б.Хмельницького:

«Зросту він швидше високого, ніж середнього, широкої кості й міцної будови. Його мова й спосіб правління показують, що він наділений зрілим судженням і практичним розумом… у поводженні він простий і м’який, чим викликає до себе любов вояків, але, з другого боку, підтримує серед них дисципліну суворими стягненнями… »

№4

Аудіокнига «Богдан Хмельницький», – це твір блискучого французького новеліста Проспера Меріме.

Слід зазначити, що Меріме готувався до написання есе про Хмельницького дуже ретельно. Він простудіював усі існуючі на той час історичні праці про Хмельниччину , опрацьовував історичні документи із різних джерел - українських, польських, французьких, російських.

Його цікавила глибинна мотивація учасників тієї кривавої війни. Меріме симпатизує Гетьманові Богдану та його козакам, які, відстоюючи свою гідність та волю, кинули виклик усій католицькій Європі.

Власне, саме відсторонення автора, його «нейтралітет» у козацько-шляхетському конфлікті надає твору додаткової цінності і дозволяє українським читачам поглянути на нашу історію під іншим кутом.

Праця П. Меріме «Богдан Хмельницький» побачила світ у 1863 році і набула такої популярності у Франції, що протягом року перевидавалася 4 рази! Більше того, Меріме зумів настільки захопити своїх співвітчизників історією українців, що у травні 1869 року французький Сенат прийняв рішення про впровадження у школах Франції курсу української історії. На жаль, викрути історії самої Франції не дозволили впровадити прийняте рішення в життя - у 1870 році Друга французька імперія припинила своє існування.

Меріме Проспер [Prosper Merimee, 1803-1870] - французький письменник.

№5

«... 16 травня, у середу, на сьомому тижні після Великодня, тільки-но світле сонце розсипало ясне проміння з небесного океану на світ, прогнавши в країну мороку нічну темряву, поляки побачили збиті кінськими копитами дим і куряву. Здавалося, що то йде стотисячне ко­зацьке військо, але насправді йшло його тільки п'ятнадцять тисяч. Але полякам тоді страх затемнив очі млою — вони вже почали додумуватися до такого, чого й насправді не було. Хмельницький того ранку мужньо пішов і вдарив зі своїм та ординським військом на поляків. »

(Величко Самійло. Сказання про війну козацьку з поляками

№6

Легенди

Зберігся переказ про те, що наприкінці битви, в одному місці серед болота скупчилось 300 козаків під керівництвом сотника Нечитайла. Вони, хоробро оборонявшись, дорого віддали свої життя. Нечитайло по-груди в болоті бився три години. Він був весь порубаний, його тіло пробили 14 куль, в руках в нього була лише одна коса. Ян Казимир запропонував сміливцю життя, але той відмовився. Зрештою два німецькі найманці, прокололи сотника списами.

Ця легенда, можливо, мала в основі певні реальні історичні події, проте дуже схожа на легенду про 300 спартанців.

( П’єр Шевальє. Історія війни козаків проти Польщі»)

№7

«Виб'ю з лядської неволі ввесь руський народ, а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу православну віру... За ко­рдон на війну не піду, на турків і татар шаблі не підніму, досить маю на Україні, на Поділлі й Волині, досить вигоди, достатку й пожитку в землі та князівстві своєму, по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу да­льшим ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! А будуть і за Віслою кричати, знайду я їх там напевно. Не залишиться мені нога жодного князя і шляхетки тут, на Україні; а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Запорізькому Війську».