Мовленнєвий портрет слова
«бандура»
Як досягти досконалості?
Читайте словники…
Шарль Бодлер
1. Лексичне значення слова
Тлумачний словник ( автор Т. Ф. Єфремова) говорить, що:
бандура ж. : 1) український народний багатострунний щипковий музичний інструмент з овальним корпусом і коротким грифом;
2) перенос. знач.: щось громіздке, велике.
Заглядаючи в Тлумачний словник В.І.Даля , читаємо:
бандура ж.: 1) музичне знаряддя, дуже схоже на лютню або на балалайку, з округлим кузовом і металевими струнами; на ній грають пір'їнкою, як на турецькій домбрі.
2) У нас (малорос.) бандурою називають торбан, який набагато більше і ширше, а грають на ньому пальцями, по-гітарному. Бандурний або торбанний лад весь в один акорд , а струн буває багато, але не завжди рівно.
Бандурист м. (бандуристка ж.) - гравець на бандурі. Бандуристи або торбанщики бували раніше в кожному порядному панському дворі Малоросії, і козачки танцювали і співали з бандурами.
Бандурити - бринькати, займатися музикою для забави.
Енциклопедичний словник повідомляє, що:
бандура - (польск. bandura) - український музичний інструмент, відомий з 15-16 ст.
В словнику музичних термінів (за редакцією Ю.Є.Юцевича) читаємо:
бандура - український народний щипковий інструмент, корпус якого має овальну форму, гриф з кілками для 10 -14 басових струн та великої кількості (до 50) приструнків. В Україні поширена сучасна вдосконалена конструкція бандур з системою важелів для перестроювання інструмента в будь-яку необхідну тональність. Бандура зажила надзвичайної популярності в Україні де застосовується як сольний, ансамблевий, оркестровий та акомпануючий інструмент, а також основа капели бандуристів. Над удосконаленням конструкції бандури плідно працювали В.Герасименко, І.Скляр, В.Кабачок, М.Т.Лисенко, Б.Так, В.Тузиченко, Г.Хоткевич та ін. За межами України поширена так звана «харківська» бандура., яка має діатонічний звукоряд і своєрідне звучання.
В словнику жаргонізмів зустрічаємо:
бандура - персональний комп’ютер. 
В переносному значенні слово вживається для називання громіздкого, недоладного предмету.
Історія виникнення слова
Є кілька теорій походження слова «бандура», що грунтуються, здебільшого також на семантичних дослідженнях: «pandura» - Ассирія, «bandora» - Англія, «bandurria» - Іспанія, «panduri» - Джорджія, «pandzura» - Болгарія, « pandura / tambura »- Сербія. Необхідно зауважити, що початкова форма слова має мало спільного з конкретним інструментом. Так англійська bandora і українська bandura, за винятком їх назв, не мають нічого спільного. Але все-таки тезка з Англії має спільні риси з української бандурою. Поляки дізналися про назву інструмента від численних італійських музикантів на початку ХVI століття. Ці італійці (в більшості своїй єврейські переселенці-музиканти) і були розповсюджувачами терміну в Англії та Польщі в епоху Ренесансу. Але старовинні кобзу та бандуру не варто плутати із сучасною бандурою, що належить швидше до сімейства арф, цитр, гусел, і що з'явилася на початку ХIХ століття. Хоча через заплутаність номенклатури назву «бандура» використовують для опису кобзи до 1800 року.
У польських словниках інструмент бандура описується також, як козацька лютня . Проте, походження і первісне значення слова все ще нез’ясоване. Оскільки, як з'ясувалося, це дві назви одного інструмента, який протягом століть пройшов через серйозні конструктивні зміни і є гордістю української музичної культури.
Бандура – це не просто музичний інструмент, це, мабуть, душа українського народу, це його музика. Її звучання – це неначе відлуння душі українців. Струни бандури дихають і розказують нашу історію, історію не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну.
Бандура по праву вважається національним струнним музичним інструментом, який і в українській музичній і духовній культурі займає особливе місце. Вона тривалий час ототожнюється і вважається інструментом билинно-думної традиції, а бандурництво – символом волелюбності українського народу. Бандурські пісні й думи оспівують драматичні сторінки народної історії, героїв національно-визвольного руху, козацьких гетьманів, хоча значна частина їх приділена й побуту, моралі, родинним і людським стосункам.
Бандура супроводжувала козаків у далеких походах, бандуристи словом і піснею запалювали й надихали їх на боротьбу з ворогами, до бандуристів було винятково шанобливе ставлення.
Українських бандуристів запрошують у придворні музиканти до Польщі й Росії. З XVI ст. з’являються нечасті, але важливі свідчення про популярність бандурництва й окремих бандуристів. Поляки називали бандуру козацькою лютнею, а бандуриста – козаком. Водночас польська шляхта суворо карала бандуристів, які закликали народ до визвольної боротьби.
З кінцем козаччини бандура стає невід’ємною ознакою старців, а лицарський дух поступається тужливим мотивам.
Тож бандура – типово козацький музичний інструмент, що супроводжує козацтво упродовж всієї його героїчної історії.
Бандура - музичний інструмент, поширений в Україні; докладно описаний відомим композитором і збирачем народних пісень М. В. Лисенком в його рефераті: "Характеристика музичних особливостей малоросійських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм", вміщеному в брошурі: "Кобзар Остап Вересай, його музика, і виконувані ним народні пісні ".
Бандура чимось нагадує собою іспанську гітару і народний інструмент кримських татар.
Аналізуючи європейські інструменти зі схожими назвами (англ. bandora, італ. pandora, франц. pandore, нім. Pandor або Bandor), можна зробити
висновок, що бандура потрапила до багатьох європейських країн з Англії, зокрема до Італії, потім до Польщі, а тоді й до України.
Приблизна дата появи бандури - 1580 р
.
Але старовинні кобзу та бандуру не варто плутати із сучасною бандурою, що належить швидше до сімейства арф, цитр, гусел, і що з'явилася на початку ХIХ століття. Хоча через заплутаність номенклатури назву «бандура» використовують для опису кобзи до 1800 року.
Думка вчених – дослідників музики про походження бандури:
1. М.Лисенко припускав, що бандура бере початок від грецьких рапсодів, які оспівували подвиги своїх героїв.
2. Г.Хоткевич вважав, що бандура – це кобза, до якої додано приструнки, що "бандура є чисто український винахід». Він говорив, що українці винайшли бандуру й дали їй назву, джерело якої слід шукати в санскриті (адже терміни його відбиті в культурі багатьох європейських народів), що в цій мові слово бандура має значення музика, приємний, гарний.
3. Як на О.Фамінцина, бандура – випадкова трансформація назви танбур –арабсько-перського музичного інструмента.
4. М.Прокопенко твердив, що запозичення українцями англійської бандори не відповідає дійсності. Вчений звертає увагу на те, що в ІІІ тис. до н.е. шумери мали інструмент pan-tur, назва якого означає "малий лук". А саме лук, є прообразом першого струнного музичного інструмента. Дослідник відстоює первинність назви pan-tur, а вже арабсько-перське танбур, вважає він, могло постати через перестановку літер у слові. Греки це pan-tur називали pandura. У грузинів, абхазців, аджарців є інструмент пандурі, в осетинів – фандур. М.Прокопенко схиляється до "кавказького" походження бандури: за ним, давній нащадок пан-тура й сама ця назва потрапили до України внаслідок багатовікових контактів з кавказькими народами, через поселення абхазів, грузинів, черкесів та осетинів в Україні на початку XIV ст.
Кобзарі Кравченко і Демченко із Харківської губернії
3. Морфемний погляд на слово «бандура».
Слова - родичі
Санскрит vandin, яке має і форму bandin, складають дієслівна основа vand-band та in – суфікс, властивий і українській мові, наприклад, у назвах Батурин, Чигирин, Малин, Козятин, Пирятин, Снятин, який означає приналежність до чогось, володіння або наділеність чимось. Основа vand означає "хвалити, славити, оспівувати, величати", тож термін «вандін» та ім’я Вандін означають "співець, славитель, величальник".
Є ім’я Вандітар із тим самим значенням, де tar – суфікс діяча, тотожний українському –тар- : плугатар, золотар, воротар або –тель- : славитель, хвалитель, мислитель тощо. Є терміни «Ванді» – мандрівний співець, бард, ванданій – гідний хвали-слави-пошани.
Вандана-вара, вандана-мала, вандана-маліка – гірлянда, вінок чи просто зелене листя, яким прикрашають браму, ворота, двері з нагоди свята, врочистої події чи вшанування когось. Всі ці імена й терміни вжиткові і з початковою морфемою –банд-.
Із термінів на vand-band постали індійські чоловічі й жіночі імена:
Вандака, або Бандака – "величальник, славитель, прославитель".
Вандана, або Бандана – "прославитель, славитель, хвалільник".
Вандару, або Бандару – "хваління, славлення, шанування".
Вандатха, або Бандатха – "гідний слави, хвалимий, славлений".
Вандініка – "шанована, славна, славетна".
Вандіта – "славлена, хвалима, шанована".
Вандья – "гідна славлення, достойна величання".
До цих імен безпосередньо причетне польське жіноче ім’я Ванда, яке означає "слава", "славна", "славлена", "гідна хвали".
Користуючись морфемним словником, знаходимо споріднені слова до слова «бандура»:
Бандурист – особа чоловічої статі, яка грає на бандурі; український народний співець, в минулому - мандрівний сліпий музикант з
поводирем, який виконував, думи, народні пісні та інші твори, часто власного створення, супроводжуючи свій спів грою на бандурі .
В наш час Б. - професійні та самодіяльні артисти.
Бандуристка – особа жіночої статі, яка грає на бандурі.
Бандуристи – ансамбль, який виконує музичні твори під супроводом бандур.
Бандуррія - різновид карибської гітари.
Бандунду - місто на Заході Заіра.
Бандола - латиноамериканський струнний щипковий інструмент з грушоподібним корпусом.
Бандана – хустка на голову, яку носять рок - музиканти, репери.
Банджо - народний струнний щипковий інструмент американських негрів, який нагадує невеликий барабанчик з довгим грифом та 4 - 9 струнами.
4. Українські та іноземні прізвища - похідні від слова «бандура»
Існує значна кількість українських прізвищ, що походять від цього слова: Бандура, Бандурка, Бандурак, Бандуренко, Бандуриченко, Бандурівський та інші співвідносні з індійськими іменами Вандар-Бандар, Вандару-Бандару, Вандра-Бандра тощо.
Наприклад, директором видавництва художньої літератури «Дніпро» був Олександр Іларіонович Бандура – виходець із Хмельниччини, прекрасний фахівець видавничої справи, письменник і перекладач, який усіляко сприяв знайомству українського читача з творами індійської літератури.
Або Альберт Бандура - американський психолог, автор теорії соціально-когнітивної теорії особистості.
Серед знавців футболу великою повагою користується воротар української футбольної команди «Таврія» Олександр Бандура.
У Росії творчо працює заслужений артист РФ куплетист М. Бандурін.
Дмитро Бандура – відомий український креативний художник, карикатурист.
Слова – синоніми
В словнику синонімів термін «бандура» не знайдено. Та за схожими ознаками можна вважати такі слова:
кобза;
лютня;
тамбур;
Слово «бандура» у фразеологізмах та українському фольклорі
Безструнна бандура – так кажуть про базіку, лепетуна;
Бандури випустить - зарізати, заколоти, убити кого-небудь;
Бандуристи грають – народ звеселяють ( українська приказка);
Взяв би я бандуру, та й заграв що знав,
Через ту бандуру бандуристом став ( українська приказка);
7. Слово «бандура» у топонімах та гідронімах
При витлумаченні назви бандура з’ясувалося кілька цікавих обставин. Виявилося, що Запорозької Січі існували та й нині існують річка й брід Бандура, хутір Бандурський та чотири болота Бандурка, які колись, вочевидь, були річками.
Пурани ( жителі Індії) знають річку Вандана, назва якої означає "Славлена", іншими словами, Славута. Тому привертають увагу численні назви українських річок Славець, Славець Великий, Славинка, Славка, Славська, Славута, Славчик, Словечна, Слов’янка (дві), Слов’янець.
На Вінниччині (Могилів-Подільський р-н) є населений пункт Вендичан. У басейні Дністра є річка Вендичанка, річка Славська й потік Слов’янка.
Привертають увагу й інші венедо-слов’янські паралелі в різних регіонах України. У Криму біля Алушти – річка Венеть (певно, з Венедь), також річка
Слов’янка (притока Салгиру, західне узбережжя Азовського моря, бас. Сиваша).
У басейні Дунаю – потік Вандріча (Свалява) і там же річки Славець, Славець Великий, Славка, Славчик, Слов’янець.
У басейні Дністра – річка Вендичанка, річка Славська й потік Слов’янка.
У басейні Дніпра гідронімів на Венд нібито не виявлено, але є річки Славинка (притока Росі), Славута (притока Ужа), Словечна (притока Прип’яті) та народнопісенне означення Дніпра – Славутич, Славута та ще Словечна – на Житомирщині (Коростенський і Овруцький р-ни). На тій же
Житомирщині, в стародавньому селі Троянів, де виявлено поселення ще ІІІ тис. до н.е., існує прізвище Вендер.
Бандура в творах художнього мистецтва
М. Деряжний. «Бандуристка»,1957 р.
Олена Іванова. «Літний акорд», 19
Д.Безперчий. «Бандурист», кінець 19 ст.
Людмила Хілобок. Ілюстрація до твору "Наталка Полтавка", 2000 г.
Олег Омельченко. «Старий бандурист», 2006 р.
Олексій Петренко. «Пісня», 1985 р.
Кобза ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая…
Козак Мамай. Київ. Скульптори В. Зноба, М. Зноба
Запорізькі козаки (старовинна гравюра)
Кобза стає улюбленим інструментом українських козаків і широко поширюється серед сільського населення земель польських королів і російських царів, де він грав роль лютні Західної Європи. Українська кобза невід'ємний атрибут козака Мамая, персонажа лялькового театру Вертепу.
К. Хільдебрандт, учасник шведської делегації до гетьмана Богдана Хмельницького, відвідавши Україні у 1656-1657 роках, докладно описує своє перебування і прийом, влаштований гетьманом. У неформальній обстановці гетьман грав на «лютні».
Іван Мазепа є тією особистістю, яка конче потребує неупередженого погляду на свою діяльність і спадщину. Український гетьман визначний не лише тим, що наважився на одну з найризикованіших визвольних акцій в історії України, а й тим, що проявив себе постаттю європейських масштабів - як політик, дипломат, поет і військовий; як один з найпомітніших євроінтеграторів в історії нашої країни.
Аргументи на користь позитивного образу Мазепи є документально підтвердженими й науково виваженими. Більшість науковців й дослідників переконані у тому, що Гетьман, безумовно, був видатною й яскравою постаттю свого часу, яка заслуговує на повагу та гідне місце серед національних героїв. Зокрема визначають дуже високу освіченість й різнобічну обдарованість гетьмана, який володів окрім української, російською, польською, латинською та французькою мовами, добре знався на філософії, історії, музиці й поезії, сам писав вірші, в яких найсильнішими були патріотичні мотиви уболівання за долю України, а ще він досконало грав на бандурі, гарно танцював.
Слово «бандура» в текстах художньої літератури
1. Про трепетне ставлення козака до бандури мовить старовинна дума "На смерть козака-бандуриста", у якій вмираючий козак називає свою бандуру дружиною, мальованою, іншими ніжними епітетами:
«…Кобза ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая!...»
2. Зустрічаємо у Михайла Стельмаха:
«…-Ти ще мені ниньки скажи. Я з тебе льотом бандури випущу! — визвірився бандит і рвонув з плеча карабін…»
3. У Пантелеймона Куліша в «Чорній раді» знаходимо рядки:
«…У часи козацького лицарства бандура була для козака винятково важливою річчю…»
4. М.В.Гоголь, повість «Тарас Бульба»:
«…казаки с большой радостью показывали штуки, которые нельзя было представить: стреляли, пели и на бандурах играли…»
«Тут он отворотился, насунул набекрень свою шапку и гордо отошел от окошка, тихо перебирая струны бандуры. « («Вечера на хуторе близ Диканьки» Москва "Русская книга" 1994 «Майская ночь, или утопленница» стр. 54 )
Слово «бандура» у назвах художніх фільмів
Кінофільм «Афганський перелом»
Головний герой майор Бандура – непримиренний борець за справедливість, сміливий, відважний. Фільм знято у 1991 році. А у головній ролі, майора Бандури, виступає Мікелє Плачидо поряд з російськими артистами.
11. Рими до слова «бандура»
Бандура – література;
бандура – шкура;
бандура – карикатура;
бандура – прокуратура;
бандура – регістратура;
бандура – понура;
бандура – натура;
12. Анаграми та творення нових слів
Анаграми до слова «бандура»:
нурабад, рабадун, нудабар, адунбар, урабанд, банадур
Слова, утворені з 7 букв слова «бандура»:
а аба ад ада адан адур ан анар анау анбар анда андау ану ар ара араб арад арба арбан арбу арбуда ард арнд ару аруба аруд аруна ау ауд аун аура ба бадан бадран бан бана банд банда бар баран бард барда барн баур бр бра брада бран бранд браун буда будан будара будра буна бунд бур бура буран бурда да даба дан дана дану дар дарбу дау даур дна дра ду дуб дубна дун дур дура дурбан на набу над надар надруб нар нара нард наура нба ндра ну нуда нур нура ра рааб раб раба рабад рад рада ран рана ранд рау рауд раунд рд рда ру руа руан руанда руб рубан руд руда руна рунд уа уан уд уда удар уна унд ур ура уран урбан урна
Про бандуру в поезії
Тарас Григорович Шевченко увічнив у своїй творчості образ кобзаря - народного оповідача, який супроводжував свої пісні-думи грою на кобзі. Першу збірку своїх віршів він також назвав «Кобзар». Багато століть тому з'явилися на Україну кобзарі. Це були мандрівні співаки, часто сліпі. Але сліпота не заважала їм бачити зло, яке творилося навколо, біди, які на простих людей. Про все це, про долю народної, про боротьбу українців з гнобителями співали кобзарі, акомпануючи собі на кобзі - інструменті, від якого і пішла їх назва. Тому і Тарас Шевченко називав себе кобзарем: адже він теж оспівував простих людей, закликав боротися з гнобленням і свавіллям.
1. Ярослав Чорногуз «До моєї бандури»
Колись незрячі кобзарі
Бувало, і вночі вставали,
І
забувалися у грі,
І тугу серця розганяли.
Минає ніч, минає день,
Далеко я без тебе, люба,
А без твоїх дзвінких пісень
Життя для мене - просто згуба.
У нім бринить печаль сама,
Нехай потрапив і до раю...
Коли на струнах я не граю -
Для мене й літо, як зима.
Бо чим розважить самоту -
Чужі пісні в чужій сторонці -
Лиш істину збагнеш просту -
Життя без тебе - день без сонця.
Докупи пальці я зберу -
Все барабанять пучки збурено,
Вони так імітують гру,
Вони так тужать за бандурою.
І голос рветься із грудей
Понад духовності руїною,
Щоб пробудити всіх людей,
І запалити - Україною.
2. Ярослав Чорногуз «Рідній капелі бандуристів …»
Є лиш така одна -
Потужна спільність хистів.
О, як звучить вона -
Капела бандуристів.
Коли воно шумить -
Пісень козацьких море,
То забуваєш вмить
І найлютіше горе.
І справжню всемогуть
Відчуєш і всесилля,
Як владно підіймуть
Тебе крилаті хвилі.
Коли збагнемо суть
Пісень цих зором, слухом,
Вони нас вознесуть
Аж на вершину духу.
Тож змий міщанства мох,
Стань вище на ступінець,
І будеш ти, як Бог,
Великим, українець!
3. Павло Глазовий «Бандурист»
Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
У неділю на могилу йшов співати бандурист.
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.
— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей?
Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони,
Бо бандуру обчухраєм до останньої струни.
Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай.
— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай.
А як бовкнеш щось погане про персону про мою,
Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую.
Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван.
Із широкого віконця витикає пику пан.
— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну…
Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену.
Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай:
— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. —
Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім…
Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. —
Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір:
— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір!
Бандурист поклав бандуру на притоптану траву.
— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу.
І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал,
Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал.
Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі.
Все добро моє — бандура та торбина на плечі.
Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь,
Якщо ви старого діда, ще й сліпого, боїтесь.
Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
Не співав у ту неділю на могилі бандурист.
4. Автор невідомий. «Краснобай»
Гулеван ты такой, старый, да не хмурый, –
Ты бродяжил в степи с песней да бандурой.
Бандурист, бандури, да на лад на звонкий, –
Сторона ль ты моя, сторонись к сторонке!
Седоусый запел, затужил, забаял,
И бандура поёт думы краснобая.
На чужой стороне, на Сибири дальной,
Бредил мой бандурист сказочной Украйной,
Только думы не те, не казачьи стали.
Думы, думы мои, песенные стаи!
5. Метлинський Амвросій «Бандура»
Та чи ви вже, братця, не чували
Про старого козака-співаку?
Вспом'янім лиш його йому ж в дяку!
Бо вже які й чули, позабували...
Про гетьмана чи про гайдамаку
Дід заспіває, в бандуру заграє, -
Плаче бандура, мов оживає:
Жаль візьме дитину, візьме і бурлаку!
Його бандура, схоче він, завиє,
Його бандура й вороном закряче,
Мов та дитина, жалібно плаче...
Сльози поллються, серденько ниє,
Де ж ти дівався, та старий співаче,
Ой заспівай нам про життя козаче!
6. Іван Коваленко «Бандура» (Дума)
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура,
Чи якісь почуття з глибини підійма.
А у мене чудна, дивовижна натура:
Від бандури хворію, і ліків нема.
Ну, а вам хоч що-небудь говорить бандура?
Я люблю звуки скрипки, баяна, гітари,
Мені серце Бетховеном крає рояль.
Раптом щеміт і біль, і розвіялись чари –
Це озвалась у серці бандура моя…
Це у серці моєму заграла бандура.
Як зачую, прокинусь і враз стрепенуся,
Щось знайоме до болі в душі постає,
Ніби в рідну хатину з дороги вернувся,
У дитинство далеке, моє й не моє.
Щось далеке і рідне збудила бандура.
Може, я був причетний до створення світу,
Може, я колись сам ту бандуру зробив,
І на ній я заграв пісню степу і вітру,
Як закінчив це диво з ялини й верби…
Ти заграй мені знову ту пісню, бандуро!
Може, я був колись бандуристом незрячим
І в бандурі всю душу народу зібрав,
Може, я її співом і словом гарячим
Правду й волю здобути народ закликав.
Забрини і скажи усю правду, бандуро!
Ми не ставили опер, не грали симфоній,
У нас стачило хисту для більших вистав:
Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і воля,
А в оркестрі сопілка й бандура проста.
А в оркестрі могутньо гриміла бандура!
Чи жила б Україна без кобзи-бандури?
Чи світила б колись нам свободи зоря?
Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?
Чи без неї діждалися б ми Кобзаря?
Хай ридає й розкаже про це вам бандура.
Зроблять вчені колись електронну ще скрипку,
Дивні звуки полинуть. Послухаєш – рай!
Тільки я не захочу. Я встану і крикну:
– Забери своє диво! Бандуру віддай!
Ти віддай, поверни мені рідну бандуру!
Поверни мені ту, що з верби і ялини,
Що душа в ній народу живе й не вмира,
Ту, що з волі й тополі, і вишні, й калини,
Її світу усьому послухать пора.
На весь світ хай озветься, заграє бандура!
Нашу думу і славу нікому не стерти,
Наша пісня зове на звитяжні діла.
Я сто тисяч разів за це згоден померти,
Щоб жила Україна й бандура жила!
Нехай душу народу розбудить бандура!
7. Ганна Гайворонська
ВОЛОДИМИРУ СОСЮРІ
« Так ніхто не кохав,
Слово не видихав,
Придінцеві вітри не бандурив,
Не писав під задумливий легіт отав,
Так ніхто не співав, як Сосюра…»
8. ВЗЯВ БИ Я БАНДУРУ
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через ту бандуру
Бандуристом став.
А все через очi,
Коли б я ïх мав,
За тi карi очi
Душу б я вiддав.
Марусенько, люба,
Пожалiй мене,
Вiзьми моє серце,
Дай менi своє.
Де Крим за горами,
Де сонечко сяє,
Там моя голубка
З жалю завмирає.
Два останні рядки стовпчиків повторюються
Автор Петренко Михайло Миколайович
Музика народна, автор обробки Григорій Куляба
Епітети та порівняння до слова «бандура»
Моя люба; Розганяєш тугу;
Бандура скаже правду;
Життя без бандури, як день без сонця;
Пальці тужать за бандурою;
Голос (бандури) рветься; На весь світ озветься;
Коли грає бандура – забуваєш горе;
Вона (бандура) вознесе на вершину;
Бандура співає; Бандура ридає;
Плаче бандура, мов оживає;
Бандура завиє; Душу розбудить;
Бандура вороном закряче;
Мов дитина жалібно плаче
До цих пір бандура - улюблений український інструмент. В Україні організована Державна капела бандуристів. Існують і самодіяльні ансамблі бандуристів.
У Канаді існує приватний Музей бандури, його автор Віктор Мішалов.
15. Слово «бандура» в кулінарії
Є на Західній України чудовий край – Лемківщина. Там живуть прекрасні люди. Із роду в рід вони передають свої звичаї, пісні і звичайно ж свою кухню. В перекладі бандури-картопля, а бандурники - деруни, картопляникию Ще їх на Львівщині називають-картопляні пляцки.
16. Бандура – супутниця подвижників визвольної боротьби
У добу козацької державності кобзарі були на державному рівні. У полкових містах були кобзарські школи, в яких вивчали хоробрих, красивих, голосистих козаків грі на цьому прадавньому інструменті. Завжди поперед козацьких походів мандрували ці музики, закликаючи людей до боротьби з ворогом, який в усі часи приходив на наші землі. Козацтво – традиція давня, охоплює і часи приазовських амазонок з довгими косами на вже приручених ними конях. З оселедцем і Святослав Хоробрий – батько Володимира Великого, який розбив хазарів.
Несли кобзарі та лірники через тисячоліття до наших днів прадавню бувальщину нашу. Мандрували святими кобзарськими шляхами поміж святих лісів, морів, річок та степів.
В Україні паралельно існували дві кобзарські школи. Зінківська або як її називали Харківська чи Полтавська. Переважна більшість кобзарів грали в перекидку, притуливши до грудей музичний інструмент. Остап Вересай, Іван Кучугура-Кучеренко, Гнат Хоткевич, Леонід Гайдамака, Василь Ємець…
Примножувала славу і Чернігівська старосвітська кобзарська школа. Найдавніша, як її називав Гнат Хоткевич.
Носієм цієї традиції був сучасник Остапа Вересая Андрій Шут. Продовжувачем – легендарний Терентій Пархоменко (28.10.1872р. – 23.03.1911р.).
Заслуги Терентія Пархоменка визначні. За своє коротке життя цей незрячий кобзар дав світові трьох учнів. Петро Ткаченко (Галашко), Дем’ян Симоненко та неперевершений лірник Оврам Гребень несли поміж людей пісні свого вчителя. Був ще один учень, про якого писати, говорити, навіть думати було заборонено. У 1905 році Терентій Пархоменко передав спосіб гри Олександру Корнієвському (21.03.1889р. – 31.01.1988р.), коли той робив ремонт його кобзи, а згодом і виготовляв кобзи, працюючи у місті Мена на Чернігівщині у ремісничому училищі.
Олександр Корнієвський розібрався у строї кобзи і, ще не знаючи нотної грамоти, розпочав вдосконалювати нашу прадавню музику. Він додав поміж приструнків ще півтонові приструнки, збільшив кількість басів, а згодом придумав і демпфер, перемикач. Так 100 років тому на базі кобзи Терентія Пархоменка було зроблено геніальне відкриття, створено сучасну концертну бандуру.
Учнем Терентія Пархоменка був і Микола Злобінцев-Домонтович 1886 року народження.У 1909 році з голосу Терентія Пархоменка Микола Злобінцев записав багато пісень та дум. На базі цих творів він створив «Самовчитель гри на кобзі або бандурі», подаючи нотний запис та текст з репертуару Терентія Пархоменка.
Створений сучасний інструмент бандура – це вже інструмент хроматичний, який дає можливість грати у різних тональностях. На початку минулого століття Терентій Пархоменко мав величезну славу. Микола Лисенко організовував йому виступи в Києві в Оперному театрі та Колонній залі Філармонії. Він блискуче виступив на ХІІ археологічному з’їзді у Харкові у 1902 році.
У 1911 році у дні 50-роковин від дня смерті Тараса Шевченка Терентія Пархоменка прибили в Умані жандарми за пісні неугодні.
Олександр Корнієвський за свій винахід був чотири рази репресований, але, дякуючи Богу, повернувся в Україну після 24 років поневірянь. Створив за своє життя понад 200 неперевершених бандур та багато інших музичних інструментів. Цей в’язень-каторжник, націоналіст, як його називали, навчив багатьох кобзаріва грати на кобзі тим козацьким способом (одбоєм).
Олександр Корнієвський створив новий музичний інструмент та школу гри на ньому. А Чернігівська старосвітська школа ніби припинила своє існування.
Справу Корнієвського, коли він був у засланні, продовжував Іван Скляр, який народився у 1906 році. Саме того року, коли був створений цей інструмент, який ще називали київською, чернігівською, або львівською бандурою, бо продовжували справу майстри у Чернігові – Олександр Шльончик та Микола Єщенко, у Львові – Василь Герасименко та багато інших майстрів.
Тепер нашу бандуру добре знають в усьому світі. Чернігівська та Львівська музичні фабрики разом з чисельними майстрами музичних інструментів виготовляють їх багато, з розширеним діапазоном, з удосконаленими перемикачами. Паралельно з цими інструментами ось уже 20 років подорожує у світах кобза, яку я сконструював на зразок кобзи Терентія Пархоменка. Цей інструмент у 1987 році був виготовлений на моє замовлення видатним музичним майстром Миколою Івановичем Єщенко. 1932 року народження Микола Єщенко живе нині у Чернігові. Він на жаль майже втратив зір. На щастя настали вже часи, коли можна майструвати і кобзарювати, хоча ця справа кобзарська дуже і дуже непроста.
Харківську – Полтавську кобзарську школу вдосконалювали видатні кобзарі: Гнат Хоткевич, Леонід Гайдамака, Іван Кучугура –Кучеренко, Василь Ємець та багато-багато кобзарів, які до Другої Світової Війни не дожили. За цей період майже не створено козацьких дум.
Іван Кучугура-Кучеренко 1878 року народження перед війною гастролював. Його спів та віртуозну гру чули по всій Україні, у Москві і Варшаві. Він вражав різноманітністю репертуару. Йому навіть звання народного присвоювали. Та був розстріляний у 1943 році.
Микола Домонтович розстріляний 1938 року.
Гнат Хоткевич народився 1877 року. Письменник, актор, мистецтвознавець, композитор, віртуоз-кобзар із вищою освітою за плечима. Розстріляний у 1938 році.
Леонід Гайдамака народився 27 грудня 1896 року. Закінчив Харківську Консерваторію, вчився у Гната Хоткевича. Ці майстри вдосконалили харківську бандуру і спосіб гри, розширивши репертуар та діапазон діатонічного інструменту. Але та школа так і лишилася старосвітською.
Сліди Леоніда Гайдамаки зникають у роки війни. З деяких джерел відомо, що його ніби розстріляли у полоні німці.
З життєпису Михайла Теліги як бандуриста
Михайло Теліга народився 21 листопада 1900 р. в козацькій станиці Охтирська на Кубанщині (Миронець: 424). Цей регіон заселили запорожці у ХVIII ст. і сьогодні там живуть їхні нащадки, але їхня національна свідомість слабко розвинута.
Будучи учнем військової фельдшерської школи в Катеринодарі (пізніше Краснодар), цей нащадок старого козацького роду почув бандуриста в 1915 р. і ця музика справила таке сильне враження на Михайла Телігу, що він постановив опанувати цей інструмент. Один з його однокласників грав на бандурі й познайомив Телігу з Миколою Богуславським. Той навчав Телігу не тільки грати на бандурі, але зацікавив історією України. Читаючи «Історію України» Миколи Аркаса, Теліга замислювався про власну долю та долю свого народу. Не задовольняючись тільки власним національним відродженням, Михайло також намагався впливати й на своїх шкільних товаришів (Миронець: 336).
Під час визвольних змагань пораненого Литвиненка принесли до медпункту. Молодість фельдшера, якому, здавалося б, не було більше дев’ятнадцяти років, збентежила Литвиненка, але він заспокоївся, коли побачив, як уміло Теліга обслуговував своїх пацієнтів. Того ж вечора Теліга лікував і їхні душі своєю бандурою та лагідним тенором.
Визвольні змагання закінчилися трагічно й Телігу інтерновано в Калуш до 1925 р. З Польщі він перебрався до Подєбрад у Чехію, щоб вивчати лісівництво в Українській господарській академії, ректором якої був Іван Шовгенів, батько його майбутньої дружини, відомої української поетеси і громадської діячки Олени Теліги.
Буває, що чоловіки живуть у тіні своїх дружин; у випадку Михайла Теліги можна сказати, що спершу він зробив свою дружину Олену (дівоче прізвище Шовгенова) тим, ким вона згодом стала в українській літературі, а тоді жив і помер у її тіні.
Без доступу до архівних матеріалів, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів та адміністрації України, не легко писати про Михайла Телігу. Статті про нього в “Енциклопедії українознавства ” та “Encyclopedia of Ukraine” не подають ніяких даних, що могли б зацікавити етномузиколога, за винятком сухої згадки, що він грав на бандурі. Доводиться читати між рядками біографій (а багато з них мають радше агіографічний характер) його дружини Олени, де він виступає як другорядна, а то й третьорядна постать (Бачинська, Клиновий, Миронець). Але чи справді це так?
Тут треба коротко сказати про Оленине походження. Хоч Шовгенови українці, але до якоїсь міри обрусілі. Дехто з української громади в Подєбрадах був збентежений, коли почув, як Олена розмовляла зі своїм братом Сергієм російською (Миронець: 331). Прибувши до Чехії, Олена бувала і в українському, і в російському товариствах, але коли на одній російській вечірці хтось почав оповідати шовіністичні жарти, Шовгенівна демонстративно покинула і бесіду, і товариство росіян. Вона прекрасно розуміла українську мову, але спершу не дуже володіла нею. Враховуючи Оленину красу, не бракувало охочих допомогти їй опанувати свою предківську мову. У тому товаристві провідну роль відіграли майбутній письменник Леонід Мосендз, та бандурист Михайло Теліга. Олена сама пізніше казала, що зусилля Теліги мали тут найбільшу вагу.
Олена дуже любила музику й танці і разом з Михайлом брала участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925–1927 рр. Приязнь перетворилася на любов і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 р. в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах (Теліга: 208–9).
У 1926–1927 рр. відомий бандурист Василь Ємець зорганізував школу й ансамбль бандуристів у Подєбрадах, і Теліга грав у ньому, а також у меншому квінтеті. Завдяки Михайлові та іншим, Олена прекрасно опанувала українську мову й почала писати й видавати вірші та есе на літературні й політичні теми. Дмитро Донцов високо оцінив її талант і друкував її твори в “Літературно-науковому Віснику ” та “Віснику».
Коли Михайло закінчив студії в Українській господарській академії, Теліги перенеслися до Польщі в 1929 р., де він згодом дістав працю землеміра в селі Желязна - Жондова. Вони зазнавали і матеріальних (брак грошей), і духовних (брак відповідного товариства) злиднів. Коли Михайло не мав праці інженера, Олена танцювала під його бандуру по ресторанах чи кабаре, щоб так заробити на життя (Клиновий: 381). У міжвоєнний період Теліга належав до Спілки інженерів і техніків українців-емігрантів у Польщі.
Олена відігравала значну роль в українській громаді, а це викликало напруження в їхньому подружжі. Її краса, і моральна, і фізична, приваблювала багатьох, а Михайло в порівнянні з нею був менш помітною особою. Але на цю тему погляди неоднозначні. Лащенко (288) твердить, що Михайло був нецікавий, але Жданович (398) це заперечує і каже, що він був начитаний, інтелігентний і відчував глибину літератури й життя.
Хоч інші промовчують це питання, Клиновий (393) пише навіть про подружні непорозуміння Теліг. Олена була відомою українською громадською і культурною діячкою, а Михайло тактовно тримався в її тіні. Олені приємно було, як інші горнулися до неї, але вона була непохитно вірна своєму чоловікові, навіть під час їхніх тимчасових розлук.
Коли 1941 р. розпочалась війна, Олена долучилася до похідних груп Організації Українських Націоналістів і повернулася до Києва, де була провела частину дитинства, щоб зорганізувати літературне життя. Вона очолила Спілку письменників і стала редактором літературного тижневика “ Литаври ”. Незабаром до неї приїхав Михайло, щоб бути з нею і в праці, і в злиднях. Коли німецько-нацистські загарбники закрили газету «Українське Слово», під егідою якої появлялися “Літаври” та замінили її своїм рупором “Нове українське слово ”, Олена рішуче відмовилася співпрацювати з тим часописом і віддалася праці в Спілці письменників.
Скоро стало відомо, що Гестапо чатує на Олену та Спілку письменників. Знаючи, що 9 лютого 1942 р. буде затримано членів Спілки письменників, Олена пішла на сходини й намагалася підтримати всіх на дусі. Хоч Михайло не належав до Спілки письменників, він також пішов на ці сходини. Прийшли гестапівці й наказали членам Спілки лишитися, а інші могли собі йти. Один письменник, який належав до Спілки, пішов, а Михайло Теліга, який до неї не належав, залишився. Усіх взяли до Гестапо, а тоді на розстріл. Свідки чули, як у середині лютого пролунав крик серед ночі: “Хто вийде живий, скажіть, що Гестапо розстріляло Михайла Телігу з Кубані!” (Жданович: 205). Хоч їхнє подружнє життя, можливо, не було достатньо щасливим, але Теліга залишився вірним своїй дружині аж до смерті.
Праця Теліги-інженера, здавалося б, лишилася без сліду, але він зробив важливий вклад в українську культуру як бандурист. Серед численних інших, маємо сім виданих фотографій Теліги з бандурою.
На шістьох фотографіях у збірці за ред. Миронець бачимо Телігу з двома інструментами. На давніших знімках (№ 36, 37 та 48 з 1922 р. та пізніше) бачимо інструмент з однією головкою на вісім басків. Голосник має форму традиційної шестикутної розети. З огляду на погану якість репродукцій, не можна з певністю встановити число приструнків, але їх було біля двадцяти. Тільки на одній фотографії (№ 36) він тримає бандуру на колінах, але уклад рук не дозволяє говорити з певністю про спосіб гри. Починаючи з 1926 р. (№ 47, 54 та 72), бачимо його з новою бандурою, яку правдоподібно зроблено тоді в Чехії. Вона має подвійну головку з п’ятьма контрабасами та сімома басками, а на обичайці розташовано приструнків двадцять два. Бандури того виробництва мали округлі голосники. У портретних фотографіях поза Теліги досить неприродна, але на одній (№ 54, 1927–1929 рр.) світлині з Подєбрад виразно видно, як він тримає бандуру на чернігівський лад, права рука на приструнках, а ліва на басках, де другий палець грає на вищих струнах, а третій на середніх.
Залишилося мало нот Теліги, відписи з другої й третьої руки. Один відомий твір – “Виклик”. Ноти цього твору досить прості, але звукозапис, що зберігся, виявляє прекрасного виконавця й тонкого композитора.
У “В’язанці українських народних пісень ” бачимо дуже високий технічний рівень звукозаписів того часу. Знову ноти дещо простіші, як звукозапис, що зберігся. Коли порівняти і ноти, і звукозаписи Теліги з нотами й звукозаписами Василя Ємця з того ж періоду, то “В’язанка” на значно вищому композиторському й виконавському рівні. Тут ми чуємо не просто мелодичний акомпанемент пісні, а пригравання арпеджованими акордами, так, як часто буває на гітарі, але, в ті часи, тільки зрідка на бандурі. У цьому творі Теліга впроваджує септакорд, який дуже рідко чуємо в українській народній музиці.
Було б перебільшенням вважати Телігу одним з найбільших бандуристів раннього ХХ ст. У Радянській Україні Г. Хоткевич грав куди краще, а, либонь, і інші. У діаспорі Ємець викликав куди більшу рекламу, але коли порівняти його та Теліжині звукозаписи, то Телігу бачимо як куди кращого композитора, аранжувальника й виконавця, а Ємцеві звукозаписи не завжди оправдують похвали, якими його прославлено в пресі. На Західноукраїнських землях і в діаспорі появилися кращі виконавці, але щойно в наступному поколінні. У свій час – без шумної реклами – Теліга зробив вагомий внесок у мистецтво бандури.
Із непідтверджених офіційно джерел відомо про те, що останніх кобзарів знищили в 30-тих роках ХХ століття, музикантів зібрали на конкурс, а після цього вивезли за місто і розстріляли.
Репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам. Пам’ятний знак. Харків 1997.
Скульптори В.Бондар, В. Семенюк
Українські діти, онуки та правнуки як оті лелеки повернуться з батьками в Україну. Я вірю в це. І будуть жити щасливими, бо рецепт простий – треба любити свою землю. А щоб любити, треба знати, що то за земля така. Варто ще і ще раз почитати Тараса Шевченка: «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє»
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра…»
Підготувала
Кот Алла Петрівна
учитель української мови та літератцри КЗ «Успенька гімназія №1 Лутугинського району Луганської області»
Література:
1.Словник української мови. АН в 11 томах. К., 1970 -1980
2. Енциклопедичний словник. М.,- 1994.
3. Тлумачний словник російської мови Т. Ф. Єфремов). М. 2006.
4. Тлумачний словник В.І.Даля. Кю, 1989 -1991.
5. Енциклопедичний словник словнику музичних термінів
(за редакцією Ю.Є.Юцевича)
6. Короткий словник жаргонної лексики . К., 1998
7. Морфемний словник Л. Полюги. К., 1983
8. Д. Ревуцький «Українські думи та пісні історичні» 1919 рік
9. Бачинська-Донцова М[арія]. “Теліги”. У Олена Теліга. Збірник. Париж: Український золотий хрест у ЗСА, 1977: 215–226.
10. Жданович О[лег] (псевдонім Олега Штуля) ред. Олена Теліга. Український золотий хрест у ЗСА, 1977.
11. Клиновий Юрій (псевдонім Ю. В. Стефаника). “Великий мир Олени Теліги”.
12.Лащенко Галина. “Перша зустріч з Оленою Телігою. У кн. Жданович, О[лег], ред. Олена Теліга. Збірник. Детройт–Нью-Йорк–Париж: Український золотий хрест у ЗСА, 1977: 284–291.
13. Литвиненко Сергій. “Зустріч з Михайлом Телігою”.
14. Миронець Надія. “І злитись знову зі своїм народом”. Олена Теліга. О краю мій… Твори, документи, біографічний нарис. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1999: 321–447.
15. Теліга Олена. О краю мій… Твори, документи, біографічний нарис. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1999.
16. Коляда М. Г. Дивовижні факти. Із історії літератури та мистецтва. –
Донецьк:ОООПКФ «БАО», 2007
17. Приходько І.В. Слово – образ у контексті історико – літературного процесу. – Х.: Вид. група «Основа», 2010