Ти чув: співала мати при вікні

Слова Шевченка світлі і сумні.

- Чому, мамуню, серцю в грудях тісно?

- То пісня, українська наша пісня...

Ти вперше прочитав із “Букваря”

Вогненні, вічні вірші Кобзаря.

- Чом жаром обпікає кожне слово?

- То мова, українська наша мова...

Із книг тобі відкрилось до кінця

Життя коротке гнаного співця,

Діла і думи сина Батьківщини.

- Що то дзвенить, відлунює в серцях?

- То слава, горда слава України!

(Юрій Герасименко)

Щороку 9 березня ми святкуємо чергову річницю від дня народження нашого національного генія Тараса Шевченка. Українці не мислять себе без Великого Кобзаря. Його однойменна збірка і сьогодні, у ХХІ столітті, лежить на столі поряд із хлібом, а пісні його вишиті на рушниках. 

«Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що його роковини припадають саме на час провесни, на дні, коли природа збуджується до життя, а мати-земля до творчості», - писав про Тараса Шевченка письменник-патріот Є.Маланюк.

Муза Шевченка багатогранна, тож сьогодні ми спинимося лише на тих сторінках великої творчої спадщини Кобзаря, на яких він з любов’ю і сумом оспівує жінку-матір. «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти… ні в одного з поетів світу», - писав М.Рильський.

Ведучий 1 Мати… Найрідніша і найсвятіша людина на землі. Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно буде залишатися у творчості письменників. Інакше й бути не може, адже впродовж тисячоліть, незважаючи на лихоліття, жінка-мати є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею національних традицій.

Ведучий 2 Світ кожного великого поета починається з матері. Коли ж поетове слово - "від Бога", образ матері стає головним, набуває символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини.

Ведучий 1 Матір'ю, ненькою здавна називав наш народ українську землю. "Земле моя! Всеплодющая мати!" - звертався до рідної землі Іван Франко. Ненькою звав Україну великий Тарас. Своє синівське право побути на самоті з матір'ю Україною відстоював у віршах Василь Симоненко. Чекати сина - хоч і з того світу - просив Україну Василь Стус.

Ведучий 2 З любов'ю, тихим смутком і задумою змальовує своїх батьків у "Зачарованій Десні" Олександр Довженко. Світлою і ніжною любов'ю до матері, дружини, нареченої пройняті романи Михайла Стельмаха. А скільки віршів присвятив своїй матері Андрій Малишко!

Звучить «Пісня про рушник».

Ведучий 1 І все ж-таки ніхто з митців не уславив і не оспівав матір так, як це зробив Тарас Григорович Шевченко. Найбільш зворушливі твори про жінку-матір належать саме йому. Саме під пером Великого Кобзаря образ матері стає по-справжньому святим.

Ведучий 2   Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Ведучий 1 Ось чому в сім'ї великій,

У цвіту садів прекрасних

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Ведучий 2 В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Сценка

Виходить мати і малий Тарасик до хати.

Хлопчик. Стомилися, матусю?

Мати. Нічого, синку. Де руки й охота, там спора робота. А без роботи, кажуть, і день роком стає. Нумо готувати вечерю, бо скоро й батько надійде (порається біля столу).

(Заходить батько).

Батько. Добрий вечір вам у хату. Вечеря готова?

Мати. Готова.

Батько. А почитай-но, синку, «Кобзаря».

Хлопчик бере томик Шевченка. Читає.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая,

З своїм дитяточком малим.

Схиляється над «Кобзарем».

Мати   

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами змитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Мати помалу йде.

Тарасик дивиться їй услід, переводить погляд у зал, говорить.

… В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись  не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині. А ми

Розлізлися межи людьми, мов мишенята…

Я до школи —
Носити воду школярам.
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

(Виходить).

Ведучий 1 Рано втративши матір, Т. Г. Шевченко все життя гостро відчував своє сирітство. Йому повсякчас бракувало материнської ласки, ніжності, любові та піклування.

Читець

І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком:
– Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Ведучий 2 Дитиною Шевченко зазнав щастя тільки тоді, коли жива була його матір, яка серед праці тяжкої, щоденного клопоту гріла й тішила чулого хлопчика своєю ласкою.

І укриє й перехрестить,

Тихо заколише…

Сама не з’їсть і не доп’є,-

Його нагодує.

Звучить колискова

Ведучий 1 Краплинами лилася та ласка в душу малого Тараса й наповнювала її добром. І страшно жити без цього добра. Тому-то Шевченко скрізь малює долю сироти як найгіршу у світі.

Дівчина Тяжко мені сиротою

На сім світі жити:

Свої люде - як чужиї,

Ні з ким говорити;

Нема кому розпитати,

Чого плачуть очі;

Нема кому розсказати,

Чого серце хоче,

Чого серце, як голубка,

День і ніч воркує;

Ніхто його не питає,

Не знає, не чує.

Ведучий 2 Так плаче дівчина-сиротина, не легше сумує й хлопець-сирота.

Хлопець Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться,

Хоч з мосту та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б – тяжко жити.

І нема де дітись.

Ведучий 1 Зазнавши тяжкої сирітської долі, поет з особливою повагою ставиться до материнства. Гортаючи сторінки «Кобзаря», ми постійно зустрічаємо образи матерів. Різні це жінки: є серед них такі, що, бажаючи щастя дітям, дбають лише про матеріальний здобуток і готові заради цього загубити кохання («Мар’яна-черниця», «Тополя»). Є нещасні матері-покритки. Не в змозі перенести сором, вони гублять своїх новонароджених дітей («Русалка»). Та подібних персонажів у поезіях Т. Г. Шевченка небагато. Переважають зовсім інші - зворушливі образи відданих, жертовних у своїй материнській любові жінок. Недарма Шевченко з пошаною підкреслює:

Слово «мамо». Великеє,

Найкращеє слово.

«Пісня про матір» («Посіяла людям літа свої, літечка житом...» на сл. Б. Олійника).

Ведучий 1 Кожна мати мріє про щасливе майбутнє своєї дитини, молить Бога за неї. Мотив материнської святої молитви - найпоширеніший у поезіях Шевченка:

…Мати повивала

Мене, малого, і вночі

На свічку Богу заробляла:

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину…

Ведучий 2 «Такого полум'яного культу материнства, - писав М. Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

Ведучий 1 І дійсно, жінка в Шевченка - страдниця. Її життя в кріпосницькому суспільстві було нестерпним. На панщині вона працювала нарівні з чоловіками, без відпочинку, її шмагав канчуками осавула, удома виконувала всю хатню роботу, народжувала, виховувала дітей, часто терпіла сімейний гніт... Недарма українське прислів'я каже, що жінка тримає три кути дому.

Читець

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться ій той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася - нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Ведучий 2 Іван Франко сказав, що він не знає у світовій літературі поета, який би став та­ким гарячим оборонцем права жінки на повне і людське щастя. Гнівний голос Шевченка стає на захист потоптаних прав жінки, матері. Його жіночі образи - це незагойна, найболючіша рана серця.

Ведучий 1 Ось назви творів про жінок: «Наймичка», «Катерина», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця». Ці назви не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Сама лише «Відьма» - це звинувачення тогочасному гнобительському ладові, що довів до такого стану жінку-матір:

Ведучий 2 ...Жаль і страх!

В свитині латаній дрижала

Якась людина...
На ногах

І на руках повиступала

От стужі кров; аж струпом стала.

І довгі коси в реп’яхах

Об поли бились в ковтунах...

Ведучий 1 Чимало поетів того часу вважали неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку в житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки ввів її до високого храму поезії, а й назвав своєю, рідною.

...Се не мара...

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали...

Особливо вагомий останній рядок: «Моя се відьма» – значить, мій біль, моє горе невтишне.

Ведучий 2 Ще одна зі сторінок шевченківської творчості - зображення невтишного вдовиного горя. У поемі «Сова» показано, яким злом була рекрутчина за часів кріпацтва. У бідної селянки-вдови забрали в солдати єдиного сина, бо вона не може відкупитися від набору.

Ой привезли до прийому

Чуприни голити;

Усе дрібні, усе малі,

Все багатих діти.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Мусила нещасна мати йти в найми. Минали роки, знесилена зовсім, пішла старцювати, з горя збожеволіла.

Ведучий 1 А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, наклали на себе руки!

Читець   

А он бачиш? Очі! Очі!

Нащо ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають!

Старці навіть цураються!!

А панич не знає,

З двадцятого, недоліток,

Душі пропиває!

Ведучий 2 Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці. І дівчина-наймичка, і покритка, і вдова, і мати, що народила кріпака, - це символ долі всіх українок, які злилися в поезії Кобзаря у величний, багатостраждальний образ матері-України.

Ведучий 1 А невмирущі слова поета:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі, - стали святим ідеалом для багатьох поколінь і лишаються ним донині.

Звучить пісня «Два кольови»

Ведучий 2 Ідеал Шевченка:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая матір молодая

З своїм дитяточком малим - і сьогодні не втратив своєї сучасності, бо Великий Кобзар відобразив моральні цінності нашого народу, його душу.

Ведучий 1 Українці завжди з пошаною ставилися до матері. З глибини віків дійшли до нас фольклорні джерела, в яких звеличувалася материнська любов. В народі кажуть: “На сонці тепло, а коло мами добре”. Справді добре, навіть тоді, коли матусі немає поруч, бо найприємніші спогади про неї гріють серце. Нехай же не заростають наші душі ряскою байдужості до найдорожчої у світі людини – матері.

Читець

Щоб потім боляче не стало,

Щоб материнська сивина

Тобі на скроні не лягла.

Важливі справи залиши –

Вони ще можуть почекати,

Спіши до матері, спіши,

Допоки є на світі мати!

Ведучий 1 Найбільший гріх людини - це неповага, нелюбов, нешана до батьків. «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі» – сказано в Біблії.

Ведучий 2 Ця священна заповідь шанувати отця і неньку так само, як і молитва до Бога, сама стала молитвою і через віки втілилася в Тарасовому слові:

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють.

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Звучить пісня «Росте черешня в мами на городі...»

8