ТИЖДЕНЬ 9 «ІГРИ НАШИХ БАБУСЬ ТА ДІДУСІВ»( ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ)
Улюбленими іграшками багатьох хлопчиків 30-40-х рр. були дерев`яні конячки. Машинки були дерев`яними або металевими. Маленьким дітям дарували целулоїдних кішечок і качечок на коліщатках.
Межа мрій всіх дівчаток того часу - лялька, яка вміла закривати очі і говорити «мама». В довоєнний час їх привозили з Німеччини. Такі Марти і Герди коштували величезних грошей. Керували ними, смикаючи за ниточки.
У 1930-ті роки випускали ляльок з пап`є-маше. У них були скляні або намальовані очі і натуральні перуки. У 1950-х роках стали виробляти ляльок з пресованої тирси. Ляльок набивали тирсою, грунтували і проклеювали лаком. Такі іграшки виходили дуже важкими, і поводитися з ними потрібно було вкрай акуратно.
Гра в олов’яні солдатики - нескінченна фантазія за власними правилами. Хлопчики могли грати цілими днями!
Це був найкращий подарунок на день народження!
Почесне місце серед вуличних ігор посідали розваги з м’ячем. Звичайно, і футбол, і волейбол, і піонербол мали своїх прихильників. Але були й інші ігри.
От, приміром, вибивний. Щоб у нього грати, потрібна ділянка більш-менш рівної землі, якою не їздять машини, і м’яч. А ще – хоча б п’ятеро охочих пограти. Двоє ставали одне навпроти другого, інші ставали між ними в лінію. Потрібно було вибити м’ячем гравців з цієї команди.
Коли на вулиці темніло, наставала пора посиденьок та розваг, які не вимагали біганини. Серед них – зіпсований телефон, гра, яку багато хто з дорослих людей і донині згадує. Діти сідали в рядок і одне одному переказували пошепки, якомога тихіше, якесь слово.
Практично всі ігри починалися з «кричалок» або «зазивалок». Коли на вулиці лунали гучні «кричалки», всі діти збігалися на вулицю або на галявину пограти в улюблену гру.
Хто буде грати в цікаву гру?
А в яку - не скажу!
А потім не приймемо, за вуха піднімемо.
Вуха будуть червоні, до того прекрасні.
Тай-тай, налітай, в цікаву гру.
Всіх приймаємо і не ображаємо.
А хто запізниться - в небо відлітає.
Гра «Дзвонар»
Дуже весела і цікава тим, що одному гравцеві «Дзвонар» вішають на шию дзвіночок і зв'язують руки за спиною, щоб він навмисне не затримував звук дзвіночка. Решта грають «сліпі» з зав'язаними очима ловлять «Дзвонаря». «Дзвонар» обережно повинен вивертатися від «сліпих», щоб не видати себе дзвінком. Правило: зловив «дзвонаря» змінюється з ним місцями. Решта поки відпочивають з розв'язаними очима від гри.
Гра «Плутанина»
Вибирається ведучий, який на час виходить або відвертається. Діти стають в коло і беруться за руки. Потім вони намагаються всіляко "заплутатися", при цьому можна пролазити під чиїмись зчепленими руками, переступати через руки, але не можна їх розмикати. Повернувшись, ведучий повинен розплутати "плутанину".
Заповітною мрією багатьох хлопчиків в ті часи була іграшкова залізниця. Коштували такі набори нечуваних грошей. Але якщо комусь щастило і батьки купували цю іграшку, вона ставала улюбленою на довгі роки і дбайливо зберігається навіть в далеко вже недитячому віці. Паровози найчастіше потрібно було катати по рейках самим.
Все літо діти проводили на вулиці. Грали на березі озера, річки чи ставка. Влітку купалися, будували з піску фортеці, ліпили фігури. Взимку каталися на санчатах, ковзанах, грали в сніжки, ліпили снігову бабу, будували фортеці. А довгими зимовими вечорами влаштовували домашні концерти. Співали пісні, читали вірші. Є над чим замислитися, коли дитина другу годину поспіль сидить перед комп`ютером. Грати, можливо, і не було з чим, але завжди було з ким. Наші бабусі і дідусі грали в веселі рухливі і спортивні ігри: футбол, волейбол, піжмурки, «квача». Вони стрибали на скакалках і «кониках» ( «конячкою» могла стати будь-яка дерев`яна палиця).