ЗАНЯТТЯ №16

Тема: ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Вид заняття:лекція

Мета заняття:

Дидактична: засвоїти поняття - економіка природокористування, її основні завдання; природокористування, його види та принципи; якість та обсяг забруднень природного середовища; екологічний моніторинг та його види; екологізація економіки.

Виховна: формувати і прищепити професійні якості (уважність, осмислене ставлення до виконуваної роботи), виховувати зацікавленість дисципліною, прагнення отримувати нові знання, сприяти пізнаванню нових інтересів.

Методи: словесні – пояснення, розповідь, бесіда, наочні: схеми, таблиці, рисунки.

Дидактичні засоби: комп´ютер, діапроектор, екран.

Джерела:

- Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А.Основи екології: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2006. – 368 с.

- Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – 3-тє вид., стер. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.: іл.

- Малимон С.С. Основи екології. Підручник. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 240 с.: іл. (с.190 – с.204).

Структура заняття

1. Організаційна частина (1 хв.).

2. Повідомлення теми, мети та основних завдань заняття (3 хв.)

3. Актуалізація опорних знань студентів і контроль вихідного рівня знань (15 хв.).

• Що таке біосфера?

• З яких сфер складається біосфера?

• Значення біосфери у житті і діяльності людини.

4. Мотивація навчальної діяльності (7 хв.).

• З якою дисципліною має найтісніший зв´язок екологія? Чому?

• Чи доцільна тема на сьогоднішній день, яку ми вивчаємо? Чому?

5. Структурні елементи заняття, їх зміст і послідовність (46 хв.).

1. Економіка природокористування, її основні завдання.

2. Природокористування, його види та принципи.

3. Визначення якості та обсягу забруднень природного середовища.

4. Екологічний моніторинг та його види.

5. Екологізація економіки.

6. Підведення підсумків заняття (6 хв.).

- Що таке економіка природокористування?

- Які основні завдання економіки природокористування?

- Які види природокористування ви знаєте?

- Назвіть основні принципи раціонального природокористування.

- Що таке екологічний моніторинг та які види екологічного моніторингу ви знаєте?

- У чому полягають основи екологізації економіки?

6. Домашнє завдання (2 хв.).

- Малимон С.С. Основи екології. Підручник. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 240 с.: іл. (с.190 – с.204);

- Самостійна робота №10.

ЛЕКЦІЯ

ТЕМА: ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

План

1. Економіка природокористування, її основні завдання.

2. Природокористування, його види та принципи.

3. Визначення якості та обсягу забруднень природного середовища.

4. Екологічний моніторинг та його види.

5. Екологізація економіки.

Використані джерела:

- Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А.Основи екології: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2006. – 368 с.

- Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – 3-тє вид., стер. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.: іл.

- Малимон С.С. Основи екології. Підручник. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 240 с.: іл. (с.190 – с.204).

1. Економіка природокористування, її основні завдання.

Економіка природокористування – це галузь науки, що вивчає методи найефективнішого вкладу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі.

Основні завдання економіки природокористування:

• Визначення збитків через нераціональне природокористування; порушення законів, норм або правил охорони природи;

• Визначення затрат для ліквідації даних збитків;

• Оцінка ефективності даних затрат;

• Вибір оптимальних варіантів;

• Розробка економічних методів управління природоохоронною робою й способів стимуляції природоохоронної діяльності та екологізації виробництва.

Природокористування, його види та принципи.

Природокористування - це використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб людини. Людство активно використовує біля 55 відсотків суші, 12 відсотків річної води, половини щорічного приросту лісу.

За М.Ф. Реймерсом природокористування – це сукупність всіх форм експлуатації природо ресурсного потенціалу й заходів для збереження.

Природокористування буває двох видів (рис.15).

Природокористування

↙ ↘

раціональне нераціональне

Рис.15. Види природокористування

Раціональне природокористування – високоефективне господарювання, яке призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, але підтримує і підвищує продуктивність природних комплексів, чи окремих їх об′єктів. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства і стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональне природокористування – це таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення.

Принципи природокористування:

• Принцип «нульового рівня споживання» природних ресурсів;

• Принцип відповідності антропогенного навантаження природно ресурсному потенціалові регіону;

• Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі господарського використання;

• Принцип збереження природно-обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності;

• Принцип погодження виробничого і природного ритмів;

• Принцип пріоритетності екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування.

Провідним принципом природокористування у теперішній час став еколого-економічний принцип, за якого критерії ефективності господарювання формуються так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами і мінімальними порушеннями природного середовища.

2. Визначення якості та обсягу забруднень природного середовища.

Для з′ясування ступеня забруднення довкілля використовують такі поняття:

ГДК – граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин;

ГДВ – граничнодопустимі викиди;

ГДС – граничнодопустимі скиди;

ГДЕН – граничнодопустимі екологічні навантаження;

СЕВЛ – ступінь екологічної витрати ландшафту;

МДРЗ – максимально допустимий рівень забруднення;

КЕС – кризова екологічна ситуація;

СЗЗ – санітарно-захисні зони;

Обсяг забруднень природного середовища контролюється санітарними інспекціями у законодавчому порядку на основі матеріалів тривалих медичних спостережень.

Екологічні ситуації оцінюють зі складання екологічних карт, використовують такі поняття, як екологічне навантаження, рівень техногенного навантаження, ведеться контроль шумових, вібраційних та електромагнітних забруднень.

3. Екологічний моніторинг та його види.

Екологічний моніторинг – це система спостережень, оцінка і контроль стану довкілля для вироблення заходів на його захист, раціональне використання природних ресурсів, передбачення критичних екологічних ситуацій та запобігання їм, прогнозування масштабів можливих змін.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

• локальний - це спостереження за конкретними об′єктами (наприклад, сміттєзвалищами);

• регіональний (басейни великих річок, географічні регіони тощо) – це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин, їх обсягів, джерел забруднення, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення головних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи;

• національний – це спостереження на території країни, статистична обробка даних про забруднення зі штучних супутників Землі та космічних орбітальних станцій;

• глобальний – це спостереження за станом озонового шару, розвитком парникового ефекту, формування і випадання кислотних дощів, лісовими пожежами та іншими катастрофічними явищами глобального характеру.

В Україні здійснюється кілька видів екологічного моніторингу (рис.16).

Види екологічного моніторингу

↙ ↓ ↘

загальний кризовий фоновий

Рис. 16. Види екологічного моніторингу

Загальний моніторинг – це оптимальні й періодичні спостереження за довкіллям, його оцінка, прогнозування й прийняття відповідних рішень.

Кризовий моніторинг – це спостереження у районі інтенсивної екологічної напруженості і прийняття негайних рішень щодо їх ліквідації.

Фоновий моніторинг – це багаторічні спостереження за спеціально визначеними об′єктами для оцінки та прогнозування стану екосистеми.

4. Екологізація економіки.

Сьогодні екологічні й економічні інтереси стикаються й, на жаль, перемагають другі.

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній економічній вартості, в яку входить вартість зруйнованої природи, її відновлення та охорона.

До найважливіших проблем економіки природокористування належить первинна (об′єктивна) оцінка природних ресурсів.

Економічна оцінка природних ресурсів – це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності.

Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники:

• трудові затрати на залучення ресурсів у суспільне виробництво;

• ефект використання ресурсу у виробництво;

• прогнозування затрат на відновлення ресурсу;

• прогнозування витрат на погашення збитків.

Плата за природні ресурси – це затрати підприємства пов′язані з використанням якихось природних ресурсів.

Види екологічних податків:

• платежі рентного характеру (наприклад, за використання територій для відходів);

• податки і штрафи за забруднення понад установлену норму;

• податки за фактичний обсяг забруднень.

Екологічні ліцензії (ЕЛ) – це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу у конкретних обсягах.

Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища.

У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур:

• визначення чистого економічного ефекту;

• оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;

• оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;

• оцінка варіантів переробки відходів;

• оцінка технологічних рішень;

• оцінка конструкторських рішень;

• екологічна експертиза проектів;

• оцінка ризику аварій.

Останнім часом в Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності;

• вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища;

• створюються екологічні фонди, банки;

• розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.

Висновки:

У зв′язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й лише екологічного, треба врахувати таке:

• ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи;

• сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не забезпечує захисту природи – необхідне втручання ззовні;

• ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть використовуватися для регулювання природокористування;

• економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає поза ринкові форми контролю;

• для дієвого екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси підприємців і тих, хто прямо чи опосередковано має зиск від виробництв забруднювачів.