Вчитель початкових класів

Уманської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №5 ім. В.І.Чуйкова

Коломієць Світлана Юріївна

Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського

в Новій українській школі

Василь Олександрович Сухомлинський - учитель з великої літери, один із видатних педагогів не лише в Україні, а й у всьому світі. Розроблена ним педагогічна система збагатила науку новаторськими ідеями і положеннями, зробила внесок і в теорію, і в практику навчання та виховання. Сучасна школа має на меті досягнення особливого психологічного клімату, в умовах якого дитина почувалася б комфортно. Основні її засоби – такі як і в «Школі радості» Василя Олександровича. Система роботи Нової української школи тісно пов'язана з ідеями, які пропагував у своїй роботі педагог.

 Проблема  розвитку творчих здібностей особи є однією з центральних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної творчості, долання стереотипів і вироблення нових, нестандартних, часто несподіваних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення. Одним з головних педагогічних завдань при цьому є виховання людини, здатної акумулювати і творчо переосмислювати набутий досвід, досягнення людства в науці, культурі, мистецтві, розвивати нові технології.

В останні роки гостро позначилася потреба суспільства у вихованні та навчанні творчих людей, які мають нестандартний погляд на проблеми, здатних активно і своєчасно реагувати на зміни, які відбуваються в світі. Тому багато дослідників, психологів, соціологів і педагогів як в Україні так і за рубежем активізували дослідження проблем творчості, креативності особистості і програми з розвитку творчого мислення: з’являються спроби розробки понятійного апарату розглянутих концепцій; створюються «портрети» творчої особистості людини; розробляються програми розвитку творчої особистості; удосконалюються корекційні програми для розвитку творчого, обдарованого школяра.

Багатий досвід розвитку творчих здібностей молодших школярів представлений у працях Василя Олександровича Сухомлинського. Він вимагає вивчення та переосмислення.

Василь Олександрович відводив чільне місце даній проблемі у своїй педагогічній діяльності. Для нього творчо мисляча людина була ідеалом, тому що вона могла глибоко розуміти навколишній світ. Повноцінним навчанням педагог називав навчання, яке розвиває розумові сили і здібності. Організовуючи роботу з дітьми, учений передусім піклувався про розвиток їхнього мислення і мовлення, для чого використовував красу навколишнього: серед природи, багатої на живі образи, легше думати, краще фантазувати, швидше добирати слова з найтоншими відтінками. «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, по складах прочитати перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої у світі книги – книги природи» [1, 279].

Дуже важливо виявляти, навчати, виховувати обдарованих дітей. А цього ми вчимося, звертаючись до невичерпного джерела методичної думки – педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського.

Творчість Василя Олександровича називає могутнім стимулом і вершиною духовного життя людини, показником найвищого ступеня розвитку її інтелекту, почуттів, волі. «Творчістю, - зазначає вчений, - є діяльність, в яку людина вкладає немовби частинку своєї душі, і чим більше вона вкладає, тим багатшою стає її душа. Процес творчості характерний тим, що творець самою працею своєю і її наслідками справляє величезний вплив на тих хто поряд з ним»[3, с.275]. У статті «Обережно: дитина!» В.О. Сухомлинський також підкреслює: «Школа – це місце, де розвиваються найскладніші, які тільки можуть бути в світі, людські відносини. Складні тому, що відбувається велике і важке, радісне і болісне творення людини. Педагогічна мудрість у тому й полягає, щоб бачити свого вихованця очима творця»  

Досліджуючи проблему дитячої творчості, він довів, що ця самодіяльна, індивідуальна творчість «для себе», - як правило, найчастіше не має суспільної цінності, а новизна полягає в збагаченні особистості, самостійному підході до створення вже відомого, в індивідуальному відкритті.

На основі теоретичного аналізу педагогічної системи В. Сухомлинського можна виділити сукупність якостей, що забезпечують творчу активність.  Це спостережливість, допитливість, творчий інтерес, розвинене мислення, проблемне бачення, здатність до дослідницької діяльності, аналіз і синтез, широта, глибина та стійкість пізнавального інтересу, розвинута уява, фантазія, кмітливість, наполегливість.

Педагог-гуманіст виокремив педагогічні умови, додержання яких сприяє розвитку творчих потенцій дитини. Це створення відповідної матеріальної бази для різноманітної творчої праці; уміння помітити неповторну творчу індивідуальність кожного учня; надання кожній дитині свободи для самовираження, саморозвитку; забезпечення реалізації учнями своїх творчих можливостей у навчально-виховному процесі; створення інтелектуального фону введенням позапрограмного матеріалу; залучення дітей до різних видів творчої діяльності з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, обдарувань; організація різновікового колективу; створення творчої атмосфери; активізація пізнавального інтересу; виховання в дітей «майстерності рук» [2, 274].

Під час наукового пошуку виявлено концептуальні засади формування творчої особистості школяра в педагогічній спадщині В.Сухомлинського. Це дитиноцентризм; урахування особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття потенціальних сил дитини; проектування розвитку особистості школяра; утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання (уроки мислення, подорожі до джерел живого слова, дослідницька діяльність, технічна творчість, мистецтво).

У книзі «Сто порад учителю» В.Сухомлинський зауважив: «Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці...»[2,167].

Під науковим керівництвом В. Сухомлинського в Павлиській школі було визначено й теоретично обґрунтовано шляхи та засоби формування творчої особистості школяра. Це уроки мислення як невичерпне джерело розвитку творчих здібностей учня; дослідницька діяльність як сфера розкриття творчих сил особистості школяра; технічна творчість як засіб самореалізації потенційних можливостей особистості; мистецтво як засіб формування творчої особистості учня; педагогічна творчість учителя як основа формування творчої особистості школяра.

Так у нашій школі вчителі на своїх уроках завжди використовують шляхи та засоби формування творчої особистості школяра. Наші діти приймають активну участь Всеукраїнському природничому конкурсі «Колосок», Міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру», конкурсі імені Петра Яцика.                                                                                     

У сучасних умовах творча особистість стає досить вагомою для суспільства на всіх етапах його розвитку. Зміни у суспільстві, що відбуваються досить швидко, потребують від людини якостей, котрі б дозволяли творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того, щоб вижити у ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, особистість повинна активізувати свій творчий потенціал. Таким чином, виникає протиріччя між репродуктивним характером традиційної системи освіти і нагальною потребою суспільства у креативній системі розвитку особистості.

В.О.Сухомлинський вказував на те, що у кожної людини є її золота жилка. Якою б запущеною, безталанною, нездібною до оволодіння знань не здавалась дитина, дорогоцінне зерно таланту десь приховується під пластами звичайності, посередності, відсталості. Завдання істинного виховання полягає в тому, щоб знайти це зерно, відкрити золоту жилку, поставити людину на ту життєву доріжку, йдучи якою, вона засяє своїм неповторним блиском. Це болісно складна справа, яка потребує великого терпіння і безмежної віри в людину.

Робота вчителя – це теж творчість, а не буденне заштовхування знань у дітей. Дитина повинна вчитися не заради оцінки, а відчувати потяг до нових знань, до творчості. Так, учитель може використовувати на уроках систему запитань, створювати різного роду проблемні ситуації або вносити творчі елементи, завдяки чому, учні отримують змогу активізувати розумову діяльність, зробити «відкриття» [2, 56].

Таким чином, аналізуючи творчу спадщину Василя Олександровича Сухомлинського, можна зробити висновок, що головною умовою ефективного розвитку творчих здібностей педагог вважав формування мислення учнів, що передбачає активне, самостійне здійснення молодшими школярами розумових дій, формування дійових знань та проведення спостережень серед природи, яка є джерелом розумового розвитку дитини.

Для Нової української школи праці В. О. Сухомлинського містять цінні теоретичні та практичні положення, реалізація яких сприятиме ефективному розв’язанню проблеми формування творчої особистості школяра.

Список використаних джерел

1.     Журило Т.В. Психологія розвитку творчо обдарованої особистості: наук.-метод. посіб. / Т.В. Журило // НАПН України, ІПОіОД, 2010. – 440 с.

2.     Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Вибрані тори: в 5-ти т.− Т. 3. – К.: Радянська школа, 1977. – С.7–283.  

3.                       Сухомлинський В. О. Елементи творчості в діяльності молодших школярів // Вибрані твори: в 5 т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1977. – .С. 273–278.