Страхувальні системи ТА Подолання природних перешкод ПІД ЧАС спортивного туризму.
І. Страхувальні системи
Страхувальна система це комплект ременів для обв’язування людини (рис. 3.22). Вона призначена для безпеки людини під час її можливого зриву при подолані перешкод.
Рис. 3.22. Страхувальні системи різної конструкції
На дистанціях змагань зі спортивного туризму дозволяється використовувати будь-які стандартні страхувальні та саморобні системи, допущені технічною комісією. Елементи страхувальних систем, які несуть навантаження, повинні виготовлятись з капронової стрічки шириною не менше 3,5 см. Всі елементи і матеріали страхувальної системи (стрічки, пряжки, шви), які несуть навантаження, повинні мати міцність, рівноцінну міцності основної мотузки. Ділянки, які зшиваються, повинні мати розмір не менше подвійної-потрійної ширини стрічки з розташуванням швів у напрямку основних навантажень. Зшивати стрічки рекомендується капроновими нитками № 10. Колір швів повинен бути контрастним до кольору стрічки, щоб можна було контролювати цілісність та ступінь пошкодження шва. Рекомендується зшивати стрічки швом “зигзаг”, який мало деформується під дією зовнішніх навантажень, будь-якого напрямку.
Металічні частини системи повинні мати радіус заокруглення країв 2-3 мм. Якщо елементи системи з’єднуються за допомогою пряжок, то стрічка, яка входить в пряжку, повинна обов’язково проходити через ту саму пряжку в зворотному напрямку, щоб запобігти самовільному роз’єднанню системи під час руху.
Рис. 3.23. Блокування страхувальної системи вузлом подвійний булінь; а - «вуси» для самострахування
Краще використовувати універсальну систему, яку за допомогою пряжок підганяють до необхідного розміру. Виробляють окремо грудну обв’язку і нижню (на стегна) які зблоковують за допомогою основної мотузки (рис. 3.23). Недопустимо для блокування використовувати допоміжну мотузку, навіть здвоєну, або з’єднувати ремені карабіном, бо сили, які розподіляються на його частини у випадку зриву, можуть зламати карабін. Зблокована система створює надійне утримання людини на випадок зриву і вільного падіння. Недопустимо використовувати систему по частинам: при використанні тільки нижньої зрив на стрімкій кручі може спричинити тяжку травму хребта.
Перед використанням системи необхідно перевірити її цілісність: відсутність надривів та розкуйовджених швів, місця з’єднання системи з мотузкою не повинні бути потертими, металеві кільці та пряжки без тріщин тощо. Для приєднання людини до мотузки на зблоковану систему, як правило, прикріплюються два карабіни: до грудної та до нижньої обв’язки (для спрощення їх називають грудний та нижній карабіни).
Рукавиці
Рукавиці є обов’язковим предметом спорядження кожного учасника. Учасники зобов’язані виконувати в рукавицях такі роботи:
- спуск по схилу;
- спуск по вертикальних поручнях;
- при організації спуску “потерпілого”;
- при спуску спорядження;
- під час організації командної страховки учасників;
- під час руху по навісній переправі;
- гальмування нош з “потерпілим” під час руху по круто-похилій переправі вниз.
Рукавиці виготовляються із цупкої тканини і повинні закривати кисті рук. Долоня рукавиць повинна мати 2-4 шари цупкого матеріалу (брезент, джинс, замш) для запобігання травмування під час спуску, організації страховок. Рукавиці обов’язково кріпляться до учасника або страхувальної системи, щоб застерегти їх втрату на дистанції.
Одяг
Спортсмени виступають на змаганнях у зручному для них одязі, який не сковує рухів під час бігу чи подолання перешкод. Одяг повинен закривати лікті та коліна з метою запобігання травматизму під час роботи на дистанції.
Захисна каска
На етапах (дистанціях) змагань, умовами яких передбачена обов’язкова наявність каски, учасник не має права знімати її від початку до кінця роботи на етапі. Каска має бути обладнана амортизуючою вставкою, засобом для фіксації на підборідді і шнуром касковловлювача. Використання мотоциклетних, велосипедних та хокейних шоломів не допускається. У випадку зісковзування або падіння каски в робочій зоні етапу (дистанції) учасник зобов’язаний припинити рух і негайно одягнути каску. У випадку втрати каски під час подолання етапу і неможливості відразу її повернути, учасник з етапу знімається.
Самостраховка
Самостраховка - це організація засобів безпеки для учасників, які знаходяться в потенційно небезпечній зоні або рухаються по поручнях за допомогою спеціального спорядження (карабіни, мотузки).
Самостраховка виконується з основної мотузки або стрічки, міцність якої рівноцінна міцності основної мотузки і підтверджена сертифікатом виробника. Під час руху учасника по поручнях самостраховка повинна забезпечувати йому вільний рух і не перевищувати довжини витягнутої вгору руки.
Самостраховка на горизонтальних поручнях здійснюється “вусом” із ковзаючим карабіном, на похилих поручнях — схоплюючою петлею або спеціальними засобами, допущеними технічною комісією. Схоплюючі петлі самостраховки кріпляться карабіном в перехрестя грудної обв’язки. Діаметр мотузки схоплюючої петлі - 6 мм.
Перебування у небезпечній (робочій) зоні етапу на подвійних суддівських поручнях чи організація скельної командної страховки дозволяється із страховкою довжиною до 2 м.
Гальмівні пристрої
Всі гальмівні пристрої (вісімки, рогатки і т.п.) повинні бути зручними в користуванні і забезпечувати плавний спуск по мотузці. Конструкція гальмівного пристрою повинна передбачати можливість регулювання швидкості спуску та зупинки. Гальмівні пристрої виготовляють з металів та сплавів фрезеруванням або литтям. Товщина - не менше 6 мм, радіус заокруглення робочих частин пристрою, по яких проходить мотузка, не менше 3 мм. На робочих частинах пристроїв не повинно бути гострих кутів, заусениць, дефектів лиття і т.д. Гальмівні пристрої використовують при спуску по вертикальних поручнях, спуску потерпілого, а також при організації страховки на крутопохилих переправах вниз та спусках.
Зажими
На дистанціях змагань дозволяється використовувати зажими будь-якої конструкції, допущені технічною комісією. Зажими можуть використовуватись як допоміжний засіб руху по поручнях. Забороняється використання зажимів для натягування навісних переправ. Дозволяється, як натяжний пристрій, використовувати зажими з гладкими кулачками, які не руйнують зовнішнього обплетення мотузки.
Блоки і поліспасти
Блоки і поліспасти призначені для руху людей та вантажів по навісних переправах, а також для натягу мотузок на дистанціях змагань із спортивного туризму.
Блоки повинні мати вісь із сталевих або титанових сплавів діаметром не менше 8 мм і товщиною не менше 2 мм. Робочий переріз щічок в місці зачіплення карабіна і запресування вісі повинен бути не менше 20 мм. Матеріал для щічок - сталевий або титановий сплави. Вісь блоку має бути розклепана або зашплінтована. Блоки і візки, які використовуються для руху людей по навісній переправі, повинні бути застраховані карабіном до робочої мотузки. Конструкція блоків і візків, що використовують для переправи людей, повинна виключати попадання рук під блок під час руху.
Сумарна кількість шківів на поліспасті - не більше 4 шт., а їх діаметр - 100 мм. Елементи поліспастів, які навантажуються, не повинні мати деталей, з’єднаних методом зварювання. Натягування поліспастів здійснюється основною мотузкою. Дозволяється використання поліспастів на карабінах.
ІІ. Подолання природних перешкод та змагання зі спортивного туризму.
Складність туристичних категорійних походів визначається наявністю та характеристикою перешкод, що долають на своєму шляху туристи. Тому головною метою змагань є перевірка знань, вмінь та навичок туристів долання природних перешкод. Щоправда інколи, коли бракує різноманіття природних перешкод, туристам пропонується імітація перешкод (умовні „річка”, „болото”, „стрімкі скелі” тощо). Але їх подолання проводиться з дотриманням усіх правил безпеки та страхування туристів, тобто, так само, якщо б вони долали природні перешкоди.
Усі природні перешкоди умовно поділяються на водні (через воду) і гірські (скельні). До водних переправ відносяться наступні: навісна переправа через річку, переправа через річку по колоді, переправа через річку вбрід із використанням перил, переправа через річку вбрід, переправа по мотузці з перилами, переправа на плавзасобах, рух по жердинах, рух по купинах. До гірських етапів відносяться: навісна переправа через яр (скельна), крутопохила переправа, підйом по скельній ділянці або схилу, траверс скельної ділянки або схилу, траверс схилу з альпенштоком, спуск по вертикальних перилах, спуск по схилу (в т.ч. спортивним способом), переправа через яр по колоді, транспортування „потерпілого”, подолання яру, струмка, рову, скельного прижиму з використанням підвішеної мотузки (маятником). При проведенні змагань суддівство (начальники дистанцій) визначає кількість та послідовність етапів, їх складність та довжину.
Водні переправи
Ні один туристичний похід не обходиться без подолання на маршруті струмків та річок: по поваленому через русло стовбуру дерева, по камінню, вбрід, нарешті, за допомогою мотузок по навісній переправі, яка застосовується тільки в дуже складних походах досвідченими туристами.
Водні перешкоди - ті, що утворенні водними об’єктами: річками, струмками, каналами, болотами. В залежності від типу і складності перешкод застосовуються різні способи їх подолання (див. табл. 4.1).
Зрозуміло, що можна використовувати більш складні способи при подолання річок меншої складності. При переправах забезпечення безпеки учасників здійснюється різними прийомами: за допомогою самостраховки, або застосовуючи командну страховку.
Таблиця 4.1.
Способи подолання водних перешкод
Характеристика перешкоди | Раціональні способи подолання |
Струмки, невеликі неглибокі річки з малою швидкістю течії, неглибокі канави з водою | Переправа вбрід або по каменях, що виступають з води |
Неглибокі гірські річки з великою швидкістю течії | Переправа вбрід з наведенням перил |
Швидкі, неширокі глибокі річки | Переправа на плавзасобах, навісна переправа, переправа по колоді |
Легко- і середньопрохідні болота | Подолання болота по купинах:, переправа по жердинах |
Подолання водних перешкод є характерною і найскладнішою та небезпечною особливістю пішохідного туризму. Вміння форсувати річки досягається оволодінням різними технічними прийомами.
Для опису переправ використовується ряд термінів. Долина річки – витягнуте, часто звивисте заглиблення, по дну якого тече річка. Бровка – верхня границя долини. Русло – дно долини. Корінний берег чи кряж – борт долини, впритул до річки. Яр – високий, підмитий берег. Перекат – природні наноси, що тягнуться від одного берега річки до другого. На рівнинних, спокійних річках зазвичай між двома перекатами знаходиться плес – пряма ділянка річки, з однаковими глибинами і течією. Поріг – кам’яний (інколи ступінчатий) значний перепад русла на обмеженій ділянці, на якій часто накопичуються окреме велике каміння.
Головними умовами, що визначають ступінь безпеки, є швидкість течії, глибина і характер дна річки, температура води.
Найнебезпечнішими факторами під час переправи є швидкість течії та потужність потоку.
Переправа безпечна при глибині 90 см, якщо швидкість течії не перевищує 2 м/с і відносно безпечна при швидкості течії до 3,2 м/с.
Швидкість течії визначається підрахунком швидкості переміщення кинутого або пропливаючого легкого предмету (тріска, шматок кори, тощо) по відміряній на березі відстані. Закидання такої речі повторюється кілька разів.
Глибина річки впливає на потужність потоку. До того ж зі збільшенням глибини зростає виштовхуюча сила, досягаючи для глибини 1,1 м приблизно 40 кг. Переправу вбрід можна рекомендувати (із врахуванням досвіду учасників) при швидкості течії до 1-2 м/с і глибині, що не перевищує 1,1 м.
За найпоширенішою класифікацією, залежно від середніх швидкостей руху води течія річок поділяється: для рівнинних рік – на слабку (до 0,5 м/с), середню (від 0,5 м/с до 1 м/с), швидку (від 1 м/с до 2 м/с), і дуже швидку (більше 2 м/с); для гірських і гірсько рівнинних – на помірну (до 1 м/с), швидку (від 1 м/с до 2 м/с), дуже швидку (від 2 м/с до 4 м/с), і стрімку (понад 4 м/с).
Одна і та ж річка в різну пору року, а в горах і в різну пору дня може змінювати рівень води. Основні стани річки: повноводдя – час весіннього найбільшого розливу річки, паводок – короткочасний підйом рівня, викликаний дощами чи бурхливим таненням льодовика, а також межень – низький рівень води, як правило в літньо-осінній період. Найбільша швидкість потоку, як правило, співпадає з лінією найбільших глибин – це стрежень.
В мутних гірських річках надійно визначити глибину можна лише замірами. Потужний потік у гірських річках часто переміщує каміння, яке може збити з ніг або травмувати.
Найкращий час для переправи – 6-7 годин ранку.
Важливим фактором при переправі також є характер дна річки. Велике каміння утруднює рух, а утворені завихрення підвищують небезпеку втрати рівноваги. Тому місце переправи слід вибирати нижче каміння, перекатів, порогів. Найкращою є пряма ділянка, де річка розбивається на протоки. Здійснювати переправу на повороті річки небезпечно, так як вода підмиває зовнішній берег, і там може бути велика глибина.
Круті береги із складним спуском у воду ускладнюють страхування і підвищують небезпеку.
При організації переправ необхідно враховувати вплив низької температури води, котра поблизу зони танення льодовиків не вище 2°С. Переправа глибиною по коліна при такій температурі може визвати здерев’яніння м’язів ніг чи переохолодження всього організму. Саме тому рекомендується проходити складні переправи вбрід в чоботях та вовняних шкарпетках.
Види переправ досить різноманітні. Умовно їх можна розділити на чотири великі групи:
1. Переправи вбрід: одиночна – без страхування і самострахування, з жердиною, з жердиною і страхуванням з берега, по перилах; групова – колоною, попарно, стінкою, таджицьким способом (в колі).
2. Переправи над водою (по нерухомих опорах): природні опори – колоди, каміння, купини, снігові та крижані мости; штучні – вкладена колода, навісна переправа.
3. Переправи по воді: на тваринах – конях, ослах, верблюдах; на плавзасобах – човнах, матрацах, камерах.
4. Переправа вплав – без допоміжних засобів і страхування, із страхуванням, з використанням допоміжних засобів – рятувальні жилети, колоди.
Техніка подолання водних перешкод
Організація складної переправи значно полегшується, якщо поблизу є місцеві жителі чи експедиція, які можуть організувати переправу на човні, на тваринах чи показати брід. Якщо ж поблизу людей немає, то необхідно провести розвідку.
Вверх і вниз вздовж берега висилаються дві групи. Попередньо по карті робиться спроба визначити ділянку річки, перспективну для переправи – розділення русла, мілководдя, відсутність скель, порогів.
Учасники розвідки виконують ряд завдань:
- огляд місцевості з метою попереднього визначення виду переправи, починаючи із найпростіших – по нерухомих природних опорах (колоди, каміння, тощо);
- визначення конкретної ділянки річки берега для переправи;
- визначення способу переправи першого, а при необхідності і останнього учасника;
- відпрацювання питань із організації страхування групи, включаючи організацію посту перехоплення.
Час, затрачений на розвідку окуповується сторицею, так як знахідка колоди, каміння чи зручного місця для переправи не тільки економить час, але й підвищує безпеку.
Розвідку, підготовчі роботи і саму переправу не можна обмежувати часом. Поспіх — поганий помічник у цій справі. Якщо є мінімальний сумнів у можливості безпечної переправи, варто шукати інше місце вниз і вгору за течією.
Знаходячись у середній течії ріки, іноді краще шукати переправу вверх за течією, ближче до джерел, де зменшується міць потоку. Якщо ж група вийшла до складної ділянки в нижній течії ріки, є сенс спуститися ще нижче за течією, де зменшується швидкість потоку, зустрічаються спокійні ділянки і де можлива переправа уплав або на різних плавзасобах. Іноді для цього потрібно пройти кілометр, а іноді і десять. На пошуки можуть піти і день, і два. Якщо з’ясовується, що придатного для переправи місця нема, потрібно змінити маршрут або навіть відмовитися від нього.
При організації переправи у поході враховують чисельний склад групи, фізичну підготовку і досвід керівника й інших членів групи в організації переправ. Кожен учасник повинний уміти плавати. Керівник повинний вміти розпізнавати характер річки, безпомилково визначати можливий спосіб її подолання.
Аналогічним чином діють організатори змагань — характер, складність, вид переправи визначається в залежності від досвіду учасників, рівня їх підготовки, чисельного складу команди тощо.
При виборі місця для переправи беруть до уваги ширину і глибину ріки, швидкість течії; наявність місць для організації страховки, спостереження і керування переправою; характер дна і наявність каменів, що котяться по ньому (звичайно вони дають про себе знати глухими ударами об дно).