Полтавський базовий медичний коледж УРОКУ НА ТЕМУ «ШКОЛА “ЧИСТОГО МИСТЕЦТВА” В РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ. ЛІРИКА Ф. ТЮТЧЕВА, О. ФЕТА» Викладач Дворнік С.І.
Міністерство охорони здоров’я України
методична розробка
полтава, 2018
Тема. | ШКОЛА “ЧИСТОГО МИСТЕЦТВА” В РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ.ЛІРИКА Ф. ТЮТЧЕВА, О. ФЕТА.
|
Мета. | Ознайомити студентів із поетичною школою “чистого мистецтва” та її мистецькими ідеалами, зробити доступним для сприйняття художній світ Ф. Тютчева, О. Фета, викликати інтерес студентів до поезій.
|
Тип уроку. | Усний журнал
|
Епіграф до уроку. | “Краса є вічна і незмінна ідея” Платон “Мистецтво для мистецтва – це творчість, звільнена від усіх прагнень, окрім прагнення досконалості” Т. Готьє “Краса врятує світ” Ф. Достоєвський |
Обладнання. | Схема “Парнас”, карта “Парнасу”, портрети поетів, книжкова виставка творів Ф. Тютчева, О. Фета. |
Розрізнені угрупування ідеї “чистого мистецтва” об’єднували такі ознаки – утвердження самоцінності мистецтва, незалежність від політики, суспільних ознак, шанування в літературі майстерної поетичної довершеності, краси слова.
Структура уроку
Актуальність теми та підготовка до її сприйняття.
Оголошення теми уроку.
Навчальні ситуації:
а) лекція викладача;
б) повідомлення студентів динамічних груп;
в) виразне читання поезій студентами;
г) бесіда зі студентами (перевірка усвідомленого сприйняття поезій).
Оцінювання студентів.
Домашнє завдання.
Підсумки уроку.
Зміст уроку
1. Актуальність теми та її обговорення
Викладач. Добрий день, шановні студенти! Сьогодні ми будемо говорити про красу слова, думки, почуттів, тобто про вічне. Лише краса дає сенс життю, змушує задуматись над тим, що Я – Людина, часточка Природи, Всесвіту.
Викладач читає напам’ять поезію Фета.
Целый мир от красоты,
От велика и до мала,
И напрасно ищешь ты
Отыскать ее начало.
Что такое день иль век
Перед тем, что бесконечно?
Хоть не вечен человек,
То, что вечно, человечно.
Викладач. Про що ця поезія?
Студент. Ця поезія про красу, яка вічна, про плинність людського буття, про велику силу краси в житті людини.
2. Оголошення теми уроку.
Викладач. Сьогодні на нашому уроці ми спробуємо з’ясувати творчі пошуки поетів ХІХ ст., зокрема, школи “чистого мистецтва” в російській поезії, розглянувши творчість Ф. Тютчева і О. Фета. Серед безцінних духовних скарбів особливе місце належить поезії Ф. Тютчева і Фета, яка здатна кожний раз, у неповторності даної миті, відкрити світ заново, щоб відчути його свіжість і красу. Вона вирішує своє високе моральне завдання доступними їй одній засобами. Почуття і думки поетів проявляються в магії ритму й віршованого слова. Для поезії Фета і Тютчева немає кордонів ні в просторі, ні в часі. Вона хвилює нас своєю правдою і щирістю, пристрасним відношенням до світу, до людини, служить моральним і естетичним потребам.
3. Навчальні ситуації.
І сторінка. Творчі пошуки поетів ХІХ поч. ХХ ст. (лекція викладача).
Викладач. Творчі пошуки поетів ІІ п. ХІХ – поч. ХХ ст. зумовлені:
намаганням усвідомити духовну сутність світу, моральний зміст існування;
прагненням утвердити пріоритет культури.
Спробуємо з’ясувати їх, звернувшись до схем “Парнас” і карти “Парнасу”.
У різних країнах світу виникають літературні школи, угрупування, течії, яких об’єднує ідея “чистого мистецтва”, вічного і прекрасного, незалежного від натовпу, бруду, хаосу сучасності, любов до Краси та Істини. Автором відомого гасла “мистецтво для мистецтва”, або “чисте мистецтво”, став Теофіль Готьє – французький поет, прозаїк, журналіст, критик. Він вважав, що мистецтво повинно бути вільним від законів суспільства: “Прекрасним є тільки те, що нічому не служить. Краса є найвищим благом”.
У Франції – парнаська школа, назва якої походить від назви альманаху “Сучасний Парнас”. Представники цієї школи – поети-майстри, поети-естети, поети-філософи – шукають ідеали в містичному світі, міфології, природі. Улюбленим їхнім жанром є сонет. Повна гармонія, життя у красі й бездоганності неможливі, для людини мрія ця стає недосяжною – звідси песимізм, трагічне сприйняття світу, відчай.
В Англії – “Прерафаелітське братство”, представники якого сповідували ідеали “чистого мистецтва”. У книзі “Задуми” (“Занепад мистецтва брехні”) О. Уайльд підкреслював, що “Краса – це насолода; художник – не мораліст, мистецтво стоїть поза мораллю, потрібно жити за законами краси”.
У 1320-30 рр. в Україні – поети-“неокласики”, як і парнасці, високо цінують красу слова і майстерну поетичну довершеність, “класичну пластику і контур строгий, і логіки залізну течію”.
У Росії визначними представниками “чистого мистецтва” стали Ф. Тютчев, О. Фет, О. Майков, О. Толстой.
Про особливість лірики цих поетів писав О.Толстой:
Песню кто уразумеет?
Кто поймет ее слова?
Но от звуков сердце млеет
И кружится голова.
ІІ сторінка. Школа “чистого мистецтва” в російській поезії.
Студенти І динамічної групи. Поети “чистого мистецтва” акцентували увагу на особистості, інтимних переживаннях, відходили у світ філософських і психологічних проблем. Ідеологічні погляди О. Толстой висловлює у віршах “Против течения”, “Тщетно, художник, ты мнишь, что творений своих ты создатель…”: мистецтво повинно відділитися від дійсності і звернутися до царства вічних ідей, проникнути в “миры иные”. “Положительному веку” поет протиставляє мрійників, озброєних вічною правдою і красою всесвіту.
Принципи “чистого мистецтва” були сформовані відомим літератором О. Дружиніним, який вважав, що людство щохвилини змінюється, незмінним є лише поет “в одних ідеях вічної краси, добра і правди”. Він зображує людей такими, якими їх бачить, не дає уроків суспільству, а якщо і дає, то неусвідомлено. Він живе серед свого піднесеного світу.
Продовжуючи пушкінську думку, О.Дружинін стверджує, що “поет народжений для натхнення, солодких звуків і мотивів”.
На дошці написані слова:
“О Тютчеве не спорят: кто его не чувствует, тем самым доказывает, что он не чувствует поэзии”
И. Тургенев
“Без него нельзя жить”
Л. Толстой
ІІІ сторінка. Ф.Тютчев – один із представників чистого мистецтва.
Студенти ІІ динамічної групи. Федір Іванович Тютчев народився в старовинній дворянській сім’ї в 1803 році, отримав прекрасну домашню освіту. Його вчителем був поет-перекладач Раїч – знавець античної літератури. У 12 років Тютчев переклав оду Горація “На новый 1816 г.”.
Захоплювався творами Пушкіна, Жуковського, світовою літературою – німецькими романтиками, французькими просвітителями, поетами і філософами Греції, Риму.
30 березня 1818 р. Ф. Тютчев став членом Товариства поетів російської словесності.
У 1819 р. вступив до Московського університету на відділення словесності.
У цей час Ф. Тютчев захоплюється поезіями Жуковського, Пушкіна, Карамзіна, філософією Паскаля і Руссо. Теза Паскаля: “Человек – всего лишь тростник, слабейшее из творений природы, но он – тростник мыслящий” – дала привід до роздумів про основні причини та джерела величі і слабкості людини, її єдності і роз’єднаності із природою.
Откуда, как розлад возник?
И отчего же в общем хоре
Душа не то поет, что море,
И ропщет мыслящий тростник?
Паскаль бачив вихід із безодні безкінечності і безодні небуття в ідеї всемогутності Творця, Тютчев не спростовував драматизму і складності відповіді на вічні питання життя і смерті:
Мужайся, сердце, до конца:
И нет творению творца!
И смысла нет в мольбе!
Руссо писав про велику книгу природи: “Одна лише книга відкрита всім очам – книга природи...”. Вона говорить мовою, зрозумілою для всіх. Тютчев шукав своє розуміння книги природи:
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.
Тютчев закінчив університет за 2 роки. Він працює в колегії іноземних справ, потім з дипломатичною місією від’їжджає до Німеччини.
На формування світогляду Тютчева впливають його зустрічі з філософом Ф. Шеллінгом. Творчо засвоївши вчення Ф. Шеллінга про панування у світі єдиної “світової душі”, він був переконаний, що вона знаходить своє вираження як у природі, так і в душі людини.
У 1836 році О.С. Пушкін через Вяземського і Жуковського знайомиться з поезіями Ф. Тютчева. 24 вірші “Стихотворения, присланные из Германии” з підписом Ф.Т. з’явилися в ІІІ і IV томах “Современника”. Їх відібрав для друку сам О.С. Пушкін, якого вразила в них “глубина мысли, яркость красок, новизна и сила языка”. У 1859 р. О. Фет в журналі “Російське слово” писав про Ф. Тютчева як про самобутнього володаря поетичної думки, здатного поєднати ліричну сміливість і почуття міри. Поетична спадщина Тютчева – 400 віршів.
Читання напам’ять віршів Тютчева “Не те, що ви гадаєте, природа...”, “Тіні сизії”, “Про що ти виєш, вітер нічний”.
Викладач. Що об’єднує ці поезії?
Студент. Пантеїстичні мотиви. Природа постає як живий організм, що перебуває в постійному русі, але не кожний зможе осягнути розум природи, її не зрозуміє байдужий.
Викладач. Серед філософської лірики Тютчева особливе місце займають поезії “Silentium” (“Мовчання”), “Фонтан”. В основі їх – роздуми про людину і природу, всесвіт.
Виразне читання поезій студентами.
Фонтан
Смотри, как облаком живым
Фонтан сияющий клубится;
Как пламенеет, как дробится
Его на солнце влажный дым.
Лучом поднявшись к небу, он
Коснулся высоты заветной –
И снова пылью огнецветной
Ниспасть на землю осужден.
О смертной мысли водомет,
О водомет неистощимый!
Какой закон непостижимый
Тебя стремит, тебя мятет?
Как жадно к небу рвешься ты!..
Но длань незримо-роковая,
Твой луч упорный преломляя,
Свергает в брызгах высоты.
Викладач. Яка філософська думка звучить у цій поезії?
Студент. Фонтан – символ людської думки, яка прагне піднятися до небес, але не може проникнути в таємниці всесвіту.
Silentium
Молчи, скрывайся и таи
И чувства и мечты свои –
Пускай в душевной глубине
Встают и заходят они
Безмолвно, как звезды в ночи, –
Любуйся ими – и молчи.
Как сердцу высказать себя?
Другому как понять тебя?
Поймет ли он, чем ты живешь?
Мысль изреченная есть ложь.
Взрывая, возмутишь ключи, –
Питайся ими – и молчи.
Лишь жить в себе самом умей –
Есть целый мир в душе твоей
Таинственно-волшебных дум;
Их оглушит наружный шум,
Дневные разгонят лучи, –
Внимай их пенью – и молчи!..
Викладач. На якому слові концентрує свою увагу автор і з якою метою?
Студент. Поет концентрує увагу читача на слові “молчи”. Людина приречена на внутрішню самотність, нерозуміння, автор співчуває їй.
Виразне читання студентами поезій “Есть в осени первоначальной…”, “Есть в светлости осенних вечеров”, “Как хорошо ты, о море ночное”.
Викладач. Природа сприймається цілісно як живий організм, відтворена в русі, зміні явищ, тютчевські пейзажі у віршах просякнуті драматизмом устремління думки поета до таїн світобудови і людського «Я». Тютчев намагається знайти в ній гармонію, джерело загадкової краси, але не кожний може осягнути розум природи, вона не відкриється байдужому. Порушуючи проблему людини і природи, Тютчев приходить до висновку, що природа байдужа і до подвигів людей , і до суєти світу. Мотиви осені, зими, півночі сповнені суму. Відчуваючи своє безсилля перед природою, Тютчев підкреслює трагічне усвідомлення самотності людини, відірваності від світу. У пізній ліриці природа наближається до людини, увага поета зосереджується на безпосередніх враженнях, конкретних проявах оточуючого світу. У поезії Тютчева з’являється гармонійно світле сприйняття природи.
Виразне читання студентами поезії “Весенняя гроза”
Люблю грозу в начале мая,
Когда весенний первый гром,
Как бы резвяся и играя,
Грохочет в небе голубом.
Гремят раскаты молодые,
Вот дождик брызнул, пыль летит,
Повисли перлы дождевые,
И солнце нити золотит.
С горы бежит поток проворный,
В лесу не молкнет птичий гам,
И гам лесной, и шум нагорный –
Все вторит весело громам.
Ты скажешь: ветреная Геба,
Кормя Зевесова орла,
Громокипящий кубок с неба,
Смеясь, на землю пролила.
Викладач. Чим вражає ця поезія? Що відчувається у весняній грозі?
Студент. Поезія сповнена радості. “Весенняя гроза” сприймається як гімн юності і людського оновлення.
Викладач. Особливе місце у творчості Тютчева займає інтимна лірика – одна із вершин світової лірики. Тютчев шукає шляхи вираження почуттів, переживань і настроїв у неповторному їх русі. У його віршах сум переростає в страждання, радість закінчується захопленням, кохання із світлого почуття перетворюється в роковий поєдинок, залишаючись разом з тим прекрасним, відкриваючи цілий світ.
Любовь, любовь – гласит преданье –
Союз души с душой родной –
Их съединенье, сочетанье,
И роковое их слиянье,
И… поединок роковой…
И чем одно из них нежнее
В борьбе неравной двух сердец,
Тем неизбежней и вернее,
Любя, страдая, грустно млея,
Оно изноет, наконец…
Викладач. Прослухайте романс на слова Тютчева “Я встретил вас”. Поезія була написана в 1870 році на 67 році життя. Тютчев присвятив К.Б.-баронесі Крюденер, якою захоплювався в 30-і роки. Які враження і почуття виникли у вас?
Студент. Перед нами постає кохання – складне людське почуття, сповнене щирості, краси, суму, тривоги, надії.
Читання поезій “О, как убийственно мы любим”, “Я очи знал, – о, эти очи…”, “Не говори: меня, он как и прежде, любит”, “Последняя любовь”.
Викладач. Ці поезії Тютчев присвятив Олені Іванівні Денисьєвій – своєму останньому коханню. Поет обожнює свою кохану. Почуття має трагічний відтінок. Кохання приречене на осуд суспільства. Любов – це виклик суспільству, протест проти існуючих норм. Поезії вражають драматизмом, пристрасністю, полярністю настроїв, психологізмом, напруженістю колізій, нагадають ліричний щоденник. Кохання виступає як символ людського існування взагалі і людського оновлення зокрема. Особисте, індивідуальне, пережите самим поетом, підноситься до значення загальнолюдського. Це і роковий поєдинок двох сердець, це і боротьба пристрастей, це і відчуття чарівності і блаженства...
Денисьєвський цикл – це лірична повість про кохання, що вражає глибиною психологічного розкриття і немає собі рівних.
Громадянська лірика Ф. Тютчева сповнена критики і трагізму сприйняття життя. Він створює образи пустельного краю, “бедных селений”, “нищего странника”, зображує різкий контраст багатства і бідності, розкоші і обездоленості.
Читання поезій студентами “Эти бедные селенья», “Две силы есть – две роковые силы”, “Пошли, Господь, свою отраду…”.
Викладач. Що вас вражає в цих віршах?
Студент. Щирий сум поета, викликаний народним горем, бідністю, стражданням.
Никто так не воспринял красоту
Усадьбы старой, сада и балкона,
Вершин древесных вкрадчивого звона,
Явленье звезд в горенье на лету.
Девичество, одетое в мечту,
Глаза в глаза – два вещие затона,
Весь звук, от легких лепетов до стона,
Он знал, связуя низ и высоту.
От тонкого к тончайшему, как стебли.
От нежного к нежнейшему, как сон.
Пропел, как птичье горло, солнце он.
С веслом алмазным, в звездно-лунной гребле
Он плыл, как Бог египетских времен,
Туда, где голубеет вечный лен.
Константин Бальмонт
IV сторінка. О. Фет – один із найяскравіших представників напрямку “чистого мистецтва”.
Студенти ІІІ динамічної групи. Син Шарлотти-Єлізавети Фет, дружини німецького чиновника і орловського поміщика Шиншина. З дитинства терпів знущання, не мав дворянських привілеїв, права на громадянство. Все своє життя прагнув повернути собі те, що відняли в дитинстві. Фет отримав гарну освіту в пансіоні, а потім Московському університеті на відділенні словесності. Знайомство з Аполлоном Григор’євим та Яковом Полонським, єдність естетичних поглядів та захоплення поезією стало поштовхом до творчості.
У 1840 р. з’являється перша збірка “Ліричний пантеон”, до якої входили балади та антологічні вірші. Свої поетичні наміри О. Фет висловив у своєрідній поетичній автоформулі:
Пуская в свет свои мечты,
Я предаюсь надежде сладкой,
Что, может быть, на них украдкой
Блеснет улыбка красоты,
Иль раб мучительных страстей,
Читая скромные созданья,
Разделит тайные страданья
С душой взволнованной моей.
На світогляд Фета вплинули філософські ідеї Шопенгауера. “Вище” пізнання світу в його сутності властиве тільки мистецтву і митцеві, який творить у стані несвідомого натхнення. Мистецтво не залежить від життєвих завдань і практичних цілей.
Виразне читання студентами поезії “Муза”.
Муза
Мы рождены для вдохновенья,
Для звуков сладких и молитв.
А.С. Пушкин
Ты хочешь проклинать, рыдая и стеня,
Бичей подыскивать к закону.
Поэт, остановись! Не призывай меня, –
Зови из бездны Тизифону.
Пленительные сны лелея наяву,
Своей божественною властью
Я к наслаждению высокому зову
И к человеческому счастью.
Когда бесчинствами обиженный опять
В груди заслышишь зов к рыданью, –
Я ради мук твоих не стану изменять
Свободы вечному призванью.
Страдать! – Страдают все – страдает темный зверь,
Без упованья, без сознанья, –
Но перед ним туда навек закрыта дверь,
Где радость теплится страданья.
Ожесточенному и черствому душой
Пусть эта радость незнакома.
Зачем же лиру бьешь ребяческой рукой,
Что не труба она погрома?
К чему противиться природе и судьбе? –
На землю сносят эти звуки
Не бурю страстную, не вызовы к борьбе,
А исцеление от муки.
Викладач. Якою у розумінні Фета повинна бути поезія?
Студент. Поезія не може бути вільною, якщо вона має будь-яку соціальну мету. Вічними темами поезії можуть бути тільки вічні теми любові і природи.
Виразне читання студентами поезії “Шепот, робкое дыханье”.
Шепот, робкое дыханье,
Трели соловья,
Серебро и колыханье
Сонного ручья.
Свет ночной, ночные тени,
Тени без конца,
Ряд волшебных изменений
Милого лица,
В дымных тучках пурпур розы,
Отблеск янтаря,
И лобзания, и слезы,
И заря, заря!..
Викладач. Про що ця поезія?
Студент. Поет оспівує природу і любов, які гармонійно поєднані в одне ціле.
Викладач. Вірш пройнятий рухом від початку і до кінця. Як переданий цей рух у поезії?
Студент. Майстерність Фета в тому, що із 36 слів, які передають рух, немає жодного дієслова. Слова об’єднані так, що утворюють систему натяків, мають підтекст і справляють особливе враження.
Викладач. Тема любові, кохання, поетичної творчості має бути вільною імпровізацією. Особливе місце в поезії Фета займає інтимна лірика. Тема любові Фета має відтінок трагічності. Чому?
Студент. У 1846 році Фет зустрів Марію Лазич – освічену дівчину, прекрасну музикантку (в мемуарах названу Оленою Ларіною). Виникло кохання, але довелося розлучитися: Лазич була бідною донькою генерала. Вона загинула – згоріла у вогні. Можливо, це було самогубство. Їй Фет присвятив поезії “Старі листи”, “Ти відстраждала, я іще страждаю”, “Alter ego”, “У тиші і мороці таємної ночі, ні я не зрадив”.
Виразне читання студентами поезії “Alter ego”.
Alter ego
Как Лилея глядится в нагорный ручей,
Ты стояла над первою песней моей,
И была ли при этом победа, и чья, –
У ручья ль от цветка, у цветка ль от ручья?
Ты душою младенческой все поняла,
Что мне высказать тайная сила дала,
И хоть жизнь без тебя суждено мне влачить,
Но мы вместе с тобой, нас нельзя разлучить.
Та трава, что вдали на могиле твоей,
Здесь на сердце, чем старее оно, тем свежей,
И я знаю, взглянувши на звезды порой,
Что взирали на них мы как боги с тобой.
У любви есть слова, те слова не умрут.
Нас с тобой ожидает особенный суд;
Он сумеет нас сразу в толпе различить,
И мы вместе придем, нас нельзя разлучить!
Викладач. Яким настроєм пройнята поезія? Поезія сповнена суму, поет відкриває нам свою зранену душу, свій біль.
Викладач. Про що пише О. Фет. Які основні теми його поезій?
Студент. Теми поезій Фета – любов, природа, краса, мистецтво, життя та смерть.
4. Оцінювання студентів.
5. Домашнє завдання: доповнити схеми уроку своїми роздумами про значення школи “чистого мистецтва” для сучасного читача.
6. Підсумки уроку.
Викладач. А зараз, шановні студенти, ще раз звернемося до схеми “Парнас”, карти “Парнасу”. Як ви зрозуміли поезію російської школи “чистого мистецтва”?
Студент. Поезія російської школи “чистого мистецтва” розкривала світ філософських, психологічних проблем, акцентувала увагу на особистості, інтимних переживаннях.
Викладач. Фет говорив, що поезія не може бути вільною, якщо вона має будь-яку соціальну мету.
Как сердцу высказать себя?
Другому дать понять себя?
Поймет ли он, чем ты живешь?
Мысль изреченная есть ложь… – так вважає Ф. Тютчев.
Для поета “чистого мистецтва” природа – живе створіння, вона є вічною.
У порівнянні з нею життя людини – коротка мить. Поет впевнений, що духовне життя людини, таємниці всесвіту не можуть мати логічного пояснення.
Представники “чистого мистецтва” на Україні “неокласики”, як і парнасці, шанували в літературі майстерну довершеність і красу слова.
Оскар Уайльд – представник “чистого мистецтва”, так званого “Прерафаелітського братства” в Англії, вважав, що художник – не мораліст, мистецтво стоїть поза мораллю, воно вище від буденного життя. Краса – це насолода. Варто жити за законами краси.
Представники “Парнасу” у Франції створили концепцію краси як найвищого блага. Культ мистецтва став провідним у їхній творчості. Митці шукали ідеал у міфології, містичному світі, природі. “Проза дійсності” не приваблювала парнасців. Повна гармонія життя у красі і бездоганності неможливі. Для людини мрія ця є недосяжною. Тому в поезіях присутній песимізм, відчай, трагічне сприйняття світу.
Використана література:
Русская лирика ХІХ века в двух томах. – М.: Художественная литература, 1977
А.А. Фет. Трепет жизни: Стихотворения. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1998
Зарубіжна література. 10 клас. Матеріали до уроків. Укладач Р.В. Шутько. – Харків: Торсінг, 2000
Ф.И. Тютчев. Стихотворения. Т. 1. – М.: Художественная литература, 1984