Хто винайшов перший ракетний двигун?
Відомо, що порох та ракети винайшли в Китаї. Ще в ІІІ тис. до н. е. китайці дізналися про дію сірки й почали запалювати її на гуляннях та ритуальних церемоніях. Близько 2000 років тому в нічному китайському небі засяяли різнобарвними вогнями перші салюти-феєрверки. Спеціально для цих забав був винайдений порох (тоді ніхто навіть не здогадувався, що він може стати начинням смертоносної зброї). Для запуску феєрверка використовувалася ракета – невеличка трубочка, заповнена порохом. Коли ракета злітала й закінчувалося горіння заряду, суміш запалювалась і вибухала, розсипаючись кольоровими вогнями (своїми барвами феєрверк завдячує горінню різних хімічних елементів).
Секрет виготовлення пороху китайці зберігали дуже ретельно, однак до Ірану він таки просочився. До Європи феєрверки потрапили з арабськими купцями в ХІV ст. (Тоді ж з’явилася й вогнепальна зброя: європейці знайшли для забави смертоносне використання).
У ХVІ ст. порохові трубочки потрапили до запорозьких козаків. Імовірніше за все, з ними познайомили запорожців знову таки араби, з котрими ті стабільно спілкувалися. Історія зберігає цікаві факти використання козаками феєрверків у воєнних діях проти татар і турків.
…Запорозьке військо оточили татари. Їх – удесятеро більше, ніж українців, тому загарбники ні на мить не сумніваються, що здобудуть перемогу. Аж раптом, із синього неба на численні ряди нападників летить пекельне полум’я. Вороги з жахом кидаються навсібіч, белькочучи про нечисту силу, з котрою домовилися запорозькі чаклуни. Козаки, хитро посміхаючись у вуса, знову отримують перемогу. Вони добре знають, що чаклунством тут і не пахне. А ті «літалки» (так їх називають запорожці) вразити нікого не можуть, бо існують тільки для того, щоб відганяти непроханих заброд.
Ось, як виготовлялися давні козацькі ракети-«літалки»: 5-6 мішечків пороху вкладали у циліндр і підпалювали. Ракета злітала в повітря й починала вибухати. Скільки мішечків, стільки й вибухів. А запорожці, щоб ще більше налякати ворогів, почали розповідати, що справжній козак на такій «літалці» здатен і до Місяця долетіти.
У ХVІІІ ст. феєрверки та бенгальські вогні з’явилися в Європі на балах. У Росію їх привіз Петро І. Москвичі вперше побачили такий салют 1709 року, святкуючи перемогу над шведами у Північній війні.
1779 року в с. Лютенька Гадяцького району Полтавської області народився хлопчик Сашко Засядько. Він із молоком матері ввібрав у себе казку про козаків, котрі на «літалці» до Місяця долетіли. Мріяв відновити втрачені знання про козацькі ракети.
Така можливість випала юнакові під час війни з Наполеоном, коли Олександр уже став капітаном російської армії. У перерві між боями один із нащадків запорожців легко змайстрував козацьку ракету із звичайнісінької гільзи. Ота гільза й стала поштовхом до розвитку ракетної техніки в Європі: з 1815 р., вирішивши вдосконалити козацький винахід, генерал-лейтенант Олександр Дмитрович Засядько розробить цілу серію бойових ракет; створить у російській армії ракетну роту; збудує установку, котра стрілятиме 6 ракетами (прототип радянської «катюші»). Завдяки йому Росія виграє в 1828 р. війну з Туреччиною.
Але винахідника не тішать воєнні дії. Він хоче, щоб його ракета дісталася Місяця. Виходить у відставку. Робить креслення. Знаходить замінник пороху – нафту. Вирішує запускати ракету із гармати. Але збудувати свого дітища не встигає: помирає 8 червня 1837 р. в Харкові – висміяним, у забутті.
Через 30 років потому, про спосіб польоту на Місяць за допомогою гармати, напише Жуль Верн. Його фантастичний роман прочитає наш земляк, уродженець селища Короп Чернігівської області Микола Іванович Кибальчич (1853-1881). Попри всі заборони батька-священика, хлопець марить дістатися Місяця. Натомість, знайомиться з народовольцями й виготовляє бомбу для вбивства царя Олександра ІІ.
…Цар мертвий. Микола Кибальчич – за ґратами. Він із жалем усвідомлює, що так і не здійснив своєї найзаповітнішої мрії. Гарячково хапає папір: пише і креслить. За 2 тижні до страти пробує передати свою ідею світові (5 сторінок і 2 малюнки). Просить адвоката про зустріч із науковцями. Але жандарми невблаганні. Зрозумівши, що сподівання марні, в ніч перед стратою Микола видряпує схему першого в світі реактивного двигуна уламком ґудзика на стіні тюремного каземату (в космічній науці деякі ідеї М. Кибальчича використовуються ще й досі).
Лише після 1918 року в архівах спецслужб знайшли креслення унікального винаходу Миколи Івановича, який майже на три десятиріччя випередив розробки К. Е. Ціолковського.
Костянтин Едуардович Ціолковський (1857-1935), працюючи в російській Калузі, довів, що думка про створення ракетного двигуна не безпідставна фантазія. Він розробив теорію руху ракети в земній атмосфері й безвітряному просторі, визначив основні риси ракетного двигуна, котрий працював би на рідкому паливі. В 1930 р. закінчив наукову працю, присвячену реактивним літакам, вигадав свою «птахоподібну літальну машину з аеродинамічною трубою».
З 1918 р. про політ до зірок почав марити полтавчанин Олександр Шаргей. Однак мрії перекреслила громадянська війна: хлопець опинився в білогвардійській армії. 1921 року, рятуючись від більшовиків, Шаргей дістає собі паспорт померлого студента й стає Юрієм Васильовичем Кондратюком (1897-1942).
Цей учений-самоук із юнацьких років готувався до космічного польоту: ночував оголеним у погребі, визначив траєкторію майбутнього польоту, а в 1928 р., у книзі «Завоювання міжпланетних просторів», виклав усі основні аспекти сьогоднішньої космонавтики, починаючи від розрахунків польоту ракети й закінчуючи ідеєю використання гравітаційного поля небесних тіл для руху космічних кораблів та конструкцією крісел для космонавтів.
Про свої винаходи Юрій Васильович написав у Москву. Але там лише посміялися з дивакуватого механіка, що працював на елеваторі. Однак Ю. Кондратюк не заспокоюється й видає книгу своїм коштом. Якимось чином його праця потрапляє до США і стає там сенсацією. А в СРСР винахідника («за шкідництво») відправляють до Сибіру. Звільнившись у 1941 р., Юрій Кондратюк вступає до народного ополчення, а в лютому 1942 року… пропадає без вісти. Разом із ним зникає й портфель із його розробками.
В 1960-х рр. у США раптом заговорили про висадку людини на Місяць… Як результат – американський космічний корабель «Аполлон» дістався супутника Землі завдяки схемі Ю. Кондратюка (винахідник охрестив її «місячною трасою равлика»). Вдячні американці назвали цю траєкторію «зірковою трасою Кондратюка». На сьогодні майже всі розробки українського механіка-самоука успішно використані в космонавтиці. А от доля самого винахідника невідома й досі.
Але в Радянському Союзі Шаргея-Кондратюка випередив наш земляк, потомок ніжинської гречанки та реєстрового козака, академік АН СРСР (1958) Сергій Павлович Корольов (1907-1966). Підсумувавши досвід своїх попередників, він таки домігся запуску першої міжконтинентальної балістичної ракети, першого штучного супутника Землі, першого польоту та виходу людини в космос.
На початку 1930-х рр. Сергій Павлович, мріючи про підкорення космічних просторів, разом із одеситом Валентином Петровичем Глушком (майбутнім «батьком» космічної станції «Мир» та комплексу «Буран-Енергія») працює в «групі вивчення реактивного руху», цілодобово випробовує свої моделі на пустирі. Про захоплення молодих конструкторів дізнається М. Тухачевський і пропонує їм зайнятися розробкою ракетних двигунів. Однак 1937 року маршала СРСР приписують до «справи про військових» і розстрілюють. У 1939 р. відправляють до ГУЛАГів і «групу шкідників»: С. Корольова, В. Глушко, інших ентузіастів космічної справи.
Врятувало С. П. Корольова атомне змагання між США і СРСР. (Радянському Союзу знадобилася ракета, яка змогла б долетіти до Америки). В 1945 р. талановитого конструктора звільняють. Він очолює радянську ракетну програму, переконує владу, що найкращим доказом могутності СРСР буде запуск штучного супутника Землі.
Мрія людини дістатися космосу здійснилася! А найвідоміший у світі конструктор космічних кораблів С. П. Корольов помер на операційному столі 1966 року. За свій титанічний труд він не отримав Нобелівської премії, бо М. С. Хрущов повідомив світову спільноту, що польоти в космос – це заслуга всього радянського народу.