Через терни до зірок
Перша світова війна, боротьба України в 1917-1920 рр. супроти різного роду агресорів важко позначилися на долі нашого народу. Країну розметало між кількома державами. Більшість українських земель наприкінці 1922 року ввійшла до складу СРСР.
На той час фізкультурно-спортивний рух в УРСР був майже цілковито зруйнований. Бракувало фахівців, спортивної бази. Починати довелося з відділів всевобучу, який і взявся за організацію на місцях перших олімпійських комітетів. (Всевобуч – «всеобщее военное обучение». Назва системи обов’язкової військової підготовки громадян, яка існувала в Радянському Союзі до 1923 року).
1921 року при Всеукраїнській академії наук заснували Науково-дослідний інститут фізичної культури. Влітку 1922 р. провели губернські олімпіади, а 9 вересня 1923 р. в Харкові стартувала І Всеукраїнська олімпіада, яку після створення Всеукраїнського спортивного товариства «Спартак» назвали спартакіадою. У ній взяли участь 300 спортсменів, що змагалися з 5 видів спорту: легкої та важкої атлетики, футболу, гімнастики, велоспорту. Ще більшого масштабу набула Друга Всеукраїнська спартакіада, проведена в Харкові 1924 року. Перша зимова Всеукраїнська спартакіада, котра започаткувала змагання з хокею, лижного та ковзанярського спорту, відбулася в Харкові у 1927 р.
Всередині 1920-х років деякі чиновники намірилися поставити розвиток фізичної культури та спорту на «пролетарські рейки». Їхні гасла «Створимо свої пролетарські вправи, свою гімнастику!» завдали великої шкоди спортивному рухові. Проте в Україні все ж продовжують розвиватися спортивні клуби, відкриваються філії всесоюзних товариств «Динамо», «Спартак», «Локомотив», започатковуються профспілкові об’єднання «Хімік», «Будівельник», «Буревісник»…
Перша Всесоюзна спартакіада 1928 року показала силу й міць українських фізкультурників. На ній українська збірна, що складалася з 400 спортсменів, посіла друге місце (після РРФСР), установивши 13 республіканських та 2 всесоюзні рекорди.
1930 року почала працювати Всеукраїнська рада фізичної культури при ВУЦВК; у школах запровадили нові програми; фізичне виховання стало обов’язковим для студентів; у вузах відкрилися спеціалізовані кафедри; в Харкові заснували Державний інститут фізичної культури України. Популярними стали велопробіги, велотури, піші походи. У 1936-1937 рр. велопробіги пройшли за маршрутами «Одеса-Владивосток» (14317 км) та «Уздовж кордонів СРСР» (30872 км).
Найяскравішими представниками українського спорту 1920-30-х років були важкоатлети Яків Шепелянський, Іван Жуков, Яків Куценко, Григорій Новак, легкоатлети Василь Калина, Зоя і Зосим Синицькі, Ксенія Шило, Олександр Безруков (перший в Україні заслужений майстер спорту СРСР), плавець Василь Фурманюк, стрілець В. Титов, борці Дмитро Горін, Микола Сажко, Арам Алтирян тощо.
В часи Другої світової війни, поряд із мільйонами відважних воїнів, із ненависним фашизмом боролися й українські спортсмени. Багатьох із них вшанували званням Героя Радянського Союзу.
Тільки-но з українських земель змели коричневу чуму, в УРСР розпочалося відродження спорту. Вже наприкінці 1943 року в Харкові відновив діяльність Республіканський комітет із фізичної культури та спорту, навесні 1944 року запрацював Державний інститут фізкультури.
25 червня 1944 р. в Києві урочисто відкрили Республіканський стадіон – рівно через три роки після того, як це відкриття призупинили події першого дня війни. 1945 року відбулися першості України з футболу, легкої та важкої атлетики, тенісу, боротьби, плавання, стрибків у воду, рукопашного бою, стендової стрільби, гімнастики, шахів. Восени 1945 р. стартували фінальні змагання Української спартакіади, присвячені перемозі над фашистською Німеччиною. 1946 року у Львові відкрився другий в Україні інститут фізичної культури.
В перші повоєнні роки активізувалася діяльність дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Велика увага надавалася відновленню та будівництву спортивних баз, комплексних спортивних майданчиків, басейнів, гімнастичних залів, футбольних полів, тенісних кортів, водних і лижних станцій. Організовувалося багато грандіозних спортивних свят. Кожні чотири роки проводилися українські спартакіади та Спартакіади народів СРСР, на яких українська збірна завжди здобувала почесні місця. За чотири післявоєнні роки в УРСР підготували майже 90 тис. спортсменів-розрядників. Зросла кількість майстрів спорту. Протягом 1945-1949 рр. понад 450 разів оновлювалися рекорди України, було встановлено 44 всесоюзні та 6 світових.
Українські спортсмени дедалі впевненіше виходили на міжнародну арену. Першим чемпіоном Всесвітнього фестивалю молоді й студентів 1947 року в Празі став Євген Буланчик, чемпіонами світу та Європи – волейболіст Михайло Пименов і важкоатлет Григорій Новак.
У 1952 р. на ХV Олімпійських іграх у Гельсінкі (Фінляндія), де було встановлено 18 світових рекордів, спортсмени СРСР взяли участь уперше, відразу отримавши 71 нагороду, серед яких 22 золоті. В неофіційному командному заліку вони набрали 494 очки (стільки ж, як і спортсмени США). Чемпіонами Олімпіади стали й українці: гімнасти Віктор Чукарін, Дмитро Леонкін, Марія Гороховська, Ніна Бочарова, борець Яків Пункін (всього медалей: 10 золотих, 9 срібних, 1 бронзова).
В 1956 р. на ХVІ Олімпійських іграх в Мельбурні (Австралія) радянські спортсмени набрали 622, 5 очка (супроти 497,5 в американців), виборовши 98 медалей (37 золотих, 29 срібних, 32 бронзові). Серед українців звання абсолютних олімпійських чемпіонів завоювали гімнасти Віктор Чукарін та Лариса Латиніна. Два «золота» здобув Борис Шахлін. Світовий рекорд із плавання встановив Іван Дерюгін (медалей: 14, 3, 5).
На ХVІІ Олімпіаді-1960 в Римі (Італія) радянські спортсмени забезпечили переконливу перемогу СРСР над США (682,5 очок проти 463,5), виборовши 103 медалі (43, 29, 31). Серед українських чемпіонів олімпійських висот досягли гімнасти Лариса Латиніна, Борис Шахлін, скороход Володимир Голубничий (медалей: 16, 5, 3).
На ХVІІІ Олімпіаді-1964 в Токіо (Японія) було встановлено 81 олімпійський і 32 світові рекорди. Збірна СРСР виборола першу позицію, здобувши 607, 8 очка та 96 медалей (30, 31, 35). Втретє привезли олімпійське золото українські гімнасти Борис Шахлін і Лариса Латиніна, яка загалом завоювала 18 олімпійських медалей (найбільше досягнення в історії Олімпіад). Стали олімпійськими чемпіонами важкоатлет Леонід Жаботинський, фехтувальник Григорій Крисс (медалей: 13, 5, 4).
На ХІХ Іграх-1968 в Мехіко (Мексика), єдиний раз за 40-річний період участі в олімпійських змаганнях, радянські спортсмени поступилися американцям. Збірна США посіла тоді перше місце (713,3 очка і 107 медалей, а збірна СРСР – друге: 590,8 очка, 91 медаль (29, 32, 30). Серед українських спортсменів найбільше відзначилися веслярі Олександр Шапаренко і Володимир Морозов (всього медалей: 14, 1, 0).
На ХХ Олімпіаді-1972 в Мюнхені (ФРН) було встановлено 45 світових рекордів. Збірна СРСР набрала 664,5 очка й здобула 99 медалей (50, 25, 22). Олімпійським золотом тоді вшанували чималу групу видатних українських спортсменів, але найбільш пам’ятним став тріумф легкоатлета Валерія Борзова (всього медалей: 20, 2, 1).
На ХХІ Олімпіаді-1976 у Монреалі (Канада) спортсмени СРСР знову перші – 792, 5 очка та 125 медалей (49, 41, 35). Найяскравішою подією серед українських олімпійських чемпіонів став успіх молоткарів Юрія Сєдих та його тренера Анатолія Бондарчука (всього медалей: 18, 1, 0). На ХІІ білих Іграх в Інсбруку (Австрія) переміг біатлоніст Іван Бяков.
Чемпіонами ХХІІ Московської Олімпіади-1980 були: молоткар Юрій Сєдих, легкоатлетки Надія Олізаренко і Надія Ткаченко, важкоатлет Султан Рахманов, борці Ілля Мате, Анатолій і Сергій Бєлоглазови, плавці Сергій Фесенко та Олександр Сидоренко, штовхач ядра Володимир Кисельов, гандболістки київського «Спартака» (всього медалей: 41, 4, 3). В ХІV Зимових Іграх-1984 в Сараєво (Югославія) «срібло» виграв чернігівський лижник Олександр Батюк.
На ХХІV Олімпіаді-1988 в Сеулі (Корея) радянські спортсмени знову здобули першість, виборовши 874,3 очка та 132 медалі (55, 31, 46). Чемпіонами Ігор стали 35-разовий рекордсмен світу в стрибках із жердиною Сергій Бубка, велосипедист Олександр Кириченко, футболіст Олексій Михайличенко, баскетболісти Олександр Волков, Олександр Білостінний (всього медалей: 21, 0, 1). Під час ХV Зимової Олімпіади-1988 в Калгарі (Норвегія) «бронзу» здобув фігурист Віктор Петренко.
На початку 1990-х впала Берлінська стіна, ознаменувавши епоху демократичних перетворень. 1991 року перестала існувати суперімперія світу – СРСР. Відбулися зміни і в українському спорті.